В Україні наразі повторюється та ж складна ситуація власного політичного вибору, яка існувала тут рівно 100 років тому.

Тоді більшість суспільства вирішила припинити подальшу збройну боротьбу з російським агресором, що згодом вилилося у колективізацію, вивезення до Сибіру, ув’язнення в ГУЛАГу, Голодомор, масові розстріли та втрати у Другій світовій і Афганській війнах. Про це розповів журналіст, публіцист і громадський діяч Віталій Портников в ефірі щотижневої програми «Суботній політклуб», яка 1 лютого 2020 року вийшла на Еспресо.TV.

«Немає вибору між війною і миром, є вибір між захистом території країни і розумінням що люди будуть гинути на лінії зіткнення, наші військові, наші громадяни. Роками! Або — домовитися з москвою на російських умовах, стати частиною росії і отримати всі ті негаразди, які очікують на тих, хто росії здається. Я просто наведу вам для прикладу 1920 рік, коли війна в Україні закінчилася, було повністю більшовиками зайнято Київ, вибито польські війська, викинуто українські війська Петлюри з нашої території. Почався «мир», який багато хто вітав, звичайно, на українській території, а хтось навіть був прихильником більшовиків. Ніхто не захистив Україну, вирішили, що «мир» краще. Програли її захисники», — пояснив Портников. Однак далі, додав він, всупереч попереднім очікуванням не було ані «миру», ані усього, що обіцяли окупанти.

«Після цього була оклективізація із неймовірною кількістю жертв і виселенням до Сибіру. Був Голодомор. Були сталінські репресії. Була Друга світова війна. Був голод післявоєнний. І була, вже тоді коли, здавалося, ситуація стабілізувалася відносно, була війна в Афганістані. Давайте порахуємо кількість людей, українців, які загинули врезультаті всих цих подій. Ми знаємо про 6 млн жертв Голодомору. Ми не уявляємо собі кількість українських жертв у Другій світовій війні… Україна була територією війни повністю, на відміну від росії, яка не повністю увійшла в театр воєнних дій. Значить, ми можемо казати: мінімум там 5-6 млн. Порахуємо якусь кількість мільйонів в результаті сталінських репресій. Це ж кілька мільйонів людей. І зрозуміймо: в результаті того, що українці виявилися нездатними захистити свою державність від більшовиків, а хтось і не хотів й вважає, що хай війна просто закінчиться, ми втратили десь кілька десятків мільйонів наших громадян. Якщо зараз ми вирішемо, що краще домовитися з путіним на його умовах, ніж продовжувати захищати державу, українців чекає теж саме в майбутньому. Тому що імперія отримає нові територі в спадок і почне рівно так агресивно діяти, як вона діяла, коли Україна була в її складі. І 10-15 млн жертв в найближчі 15-20-30 років нам забезпечено. Я це абсолютно чесно скажу. Якщо українці не здатні це усвідомити, вони побачать це на власні очі», — наголосив Портников.

«Це неприємний прогноз. Не дуже хочеться говорити: «Так, ви знаєте, у нас будуть гинути військові, гинути захисники України на лінії зіткнення. Ми маємо опиратися й боротися. Люди, які кажуть, що можна просто закінчити війну, можуть наспраді наразити українців на багатомільйонну катастрофу. Але люди мають це знати, люди мають обрати. Обрати не між миром і війною, а між кількістю жертв. Між дестяками тисяч і мільйонами. І я не можу робити цей вибір за них»,- підсумував публіцист.

Джерело

[800x]

Кёкенхоф считается самым красивым садом с тюльпанами в мире.
Прямо сейчас он в цвету, а вокруг, впервые за 71 год, ни души — сад закрыт для посетителей. Зато администрация знаменитого парка запустила виртуальный тур: он собирает тысячи просмотров.

Настоящая виртуальная прогулка по парку, обзор 360 градусов:

а

Із висоти пташиного польоту показали море тюльпанів під Києвом
У дендропарку “Добропарк” в селі Копилов, що за 18 км від Києва, розцвіли понад мільйон тюльпанів.

Та через карантин відкриття дендропарку перенесли. А щоб помилуватися квітучим морем тюльпанів секретар і виконуючий обов’язки голови Копиловській сільської Ради Володимир Крижевський опублікував у Youtube відео із висоти пташиного польоту.

“Мрія інстаграмерів, фотографів, флористів і всеможливих природолюбів здійснилася. В Україні з’явився великий дендропарк із цілими полями квітів”, – підписав відео Крижевський.




©

20 березня виповнилося 381 рік з дня народження Івана Мазепи.
Час розставити крапки над “і” щодо цієї постаті, яка не має бути “суперечливою” в незалежній Україні.

Доля щедро обдарувала Івана Мазепу талантами: він був здібним воєначальником, мудрим правителем, вмілим переговірником, щедрим меценатом та, як сказали б сьогодні, ефективним менеджером. Також Іван Степанович знав кілька мов, грав на бандурі, писав вірші й пісні. Був дотепним і гострим на слівце, харизматичним і навіть у зрілому віці закохував у себе жінок. Та, як відомо, кому багато дають, з того суворо й спитають. Тож складних випробувань у житті гетьмана (1639-1709) не бракувало.

Після 40 років воєн Іван Мазепа приніс в Україну довгоочікуваний мир та почав у Гетьманщині масштабне будівництво, якого країна не знала років сто. Зрештою, якщо архітектурний стиль називають на його честь – “мазепинське” бароко – це про щось таки свідчить.

Про цю непересічну постать української історії з нагоди ювілею “Новинарні” розповідає доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу української історіографії Інституту історії України НАНУ, відома дослідниця постаті гетьмана Мазепи Ольга Ковалевська.


Ольга Ковалевська

“На 28-му році незалежності постать Мазепи
не може бути суперечливою”
♦ Пані Ольго, готуючись до цього інтерв’ю, в багатьох статтях я натрапляла на фразу “Мазепа є однією із суперечливих постатей в історії”. Для вас як історика ця постать є суперечливою? І чи не пора нам уже позбутися цих штампів?
– Давно пора. І я дивуюся, чому цього досі не сталося. Адже в сучасній шкільній програмі, в ЗНО, в підручниках досить повно і без всіх тих нашарувань, які нав’язували нам століттями, висвітлено біографію та діяльність Івана Мазепи, представлено його портрет – причому правильний, що відповідає реальному вигляду гетьмана.

Десять років тому в нас уже була ювілейна дата, пов’язана з річницею Полтавської битви (300 річчя – “Н”), і під ті події дуже багато було зроблено. Видано науково-популярну та наукову літературу, проведено велику кількість конференцій, запущено сайт “Ім’я Івана Мазепи”. Більше того, в Києві з’явився перший навчальний заклад, що носить ім’я гетьмана – 292-га школа в Дніпровському районі, на її фасаді встановлено меморіальну дошку. Встановлено пам’ятники Мазепі. Тобто з’явилася маса речей, які свідчать про те, що на 28-му році незалежності ця постать не може залишатися суперечливою. З точки зору історії Іван Мазепа повністю реабілітований.

Рамочка від Наталя_Івушка

А дощ шумів, Немов оскаженів. Зірвався з ланцюгів, З дахів, З парканів. Насправді, дощ – То свіжості порив, Щоб сонця промені Були ще більш жадані. Я дощ люблю. Здається, навзаєм. І монологи під дощем Стають дуетом. Бо саме там Під проливним нічним дощем Народжуються вірші. І поети…

Рамочка від Beauti_Flash

Поява артиста на сцені викликала бурю емоцій, вісім реплік у одній сцені і зал наповнювався оплесками і сміхом

---

---

3 травня 1900 року в Прилуках народився Микола Яковченко, один із найяскравіших постатей українського театру і кіно 1930-1970-х років. Український Чарлі Чаплін – так називав його Сергій Параджанов і порівнював із французькими акторами Фернанделем та Жаном Габеном. Сам же артист називав себе
– “блазнем із сірими очима”.

Народився майбутній актор у міщанській родині. Батько торгував рибою, мати була домогосподаркою, виховувала дітей, у сім’ї окрім Миколи було ще 4. Найтеплішими спогадами дитинства були спогади про бабуню, яку він дуже любив. Текля Корнієвна, так звали стареньку, частенько називала його “гицалом”, бо малий був шибеником.

У 1912 році Микола вступив у Прилуках до вищого училища. Успішністю не переймався, вчителі мали багато клопоту із ним та його вибриками. Через свою неуважність і галабурництво мав лише задовільні оцінки з предметів, тому не вступив до Першої чоловічої класичної гімназії. Закінчення курсу вищого початкового училища відповідало чотирикласній гімназійній освіті. Тому Микола Федорович завжди жартував щодо своєї освіти: “чотири класи й калідор”. І той “калідор” – міська єврейська гімназія – не надихнула до науки. Сюди Микола Яковченко вступив 1916 року. “Відмінно” мав лише з Закону Божого та поведінки, хоча мови – латину, німецьку та французьку – вивчав охоче.

Із самого малку хлопець захоплювався лицедійством, але у патріархальній родині це не шанувалося. А він навіть спів у церковному хорі сприймав як малий вихід на сцену. Його голос був незвичайним і виділявся поміж інших хористів. Перевтілення, як дар Божий, привело його до аматорського театру. Коли йому виповнилося 18 років, він вперше взяв участь у театральній постановці. Його талант розгледіла Євгенія Базилевська, колишня актриса трупи Миколи Садовського, яка і створила в Прилуках театр аматорів. Із цього аматорського гуртка Микола перейшов до постійної трупи Пилипа Хмари, яка у 1919 році була перетворена на українську – до того вона була російською.

Після перших оплесків прилуцьких глядачів Микола зрозумів, що назад вертати не можна. Бурхливі і лихі 1920-ті роки повели звилистими дорогами війни від рідного міста до Чернігова, Черкас, Сімферополя, Дніпропетровська. У 1927 році ці мандри привели Миколу до драматичного театру імені Івана Франка у Києві. Це стало першою ступінню до сходження на олімп слави. Він отримав роль у виставі “Сон літньої ночі”, і після цього розпочалася активна кар’єра юного актора. Микола Яковченко пристрасно грав одну роль за іншою, поринаючи з головою в улюблену справу.


Кадр з фільму “За двома зайцями”

---

---

Рамочка від Beauti_Flash