[450x328]

У народній уяві Стрітення – це свято зустрічі Зими з Літом. Зима колись вважалася старою бабою в полатаному кожушку, приношених шкарбанах та дірявій хустині, поточеній мишами. А Літо — гарною, рум’яною дівчиною.
У Зими за плечима зморшкувата напівпорожня торбина, в руках пощерблене горнятко, наповнене кригою. Літо ж вбране у нову, помережану кольоровими візерунками сорочку, зелену плахту з серпом і жмутом збіжжя у руках.

У Зими є слуги. Мороз – чоловік баби-зими, огрядний велетень зі снігом-інеєм на обличчі. Сніговій — приятель Землі, що вкриває її ковдрою від холоду, однак боїться Весни, бо зникає з першим подихом теплого вітру.

Завірюха — гарна, огрядна, весела молодиця, що з дітьми-сніговіями розносить сніг по всіх усюдах. І Метелиця – молода дівчина, у білому вінку з білими стрічками, у корсетці; гарно танцює, граючись зі снігом.

Літо ж слуг не має, однак на Стрітення вступає у двобій з Зимою на цілий день. Звідси й назва — Стрітення чи Стрічення.

У цей день ворожили, виставляючи тарілку з зерном на ніч надвір (якщо ранком роса — врожай, нема роси — погана ознака).
У церквах цього дня святять воду і свічки. Такі свічки називають «громичними», бо їх ставили перед образами під час грози, щоби захистити людей і худобу від блискавки.
Коли приходять із церкви в день Стрітення, запалюють «громичну» свічку — «щоби весняна повінь не пошкодила посіви і щоби мороз дерева не побив». Від «громичної» свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й «Громиця».
Освячену цього дня у церкві воду використовували проти «пристріту». Нею кропили тварин і людей у найвідповідальніші моменти життя.

Стосовно ж погоди, то на Стрітення існує неймовірна кількість прикмет та прислів'їв, що часто суперечать одна одній. Отже:

* Якщо під вечір потеплішало, то вважалося, що літо перемогло, а тому — «Зима йде туди, де було літо, а літо йде туди, де була зима».
* Якщо на Стрітення півень нап'ється води, то хлібороб набереться біди.
* Якщо на Громницю півень нап'ється водиці, то на Юрія кінь напасеться травиці.
* На Громницю маєш зими половицю.
* На Громницю ведмідь буду свою або руйнує, або заново будує.
* Якщо сонце ясне на Громницю буде, то багато снігу випаде всюди.
* Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний.
* Як на Громницю з дахів ся тече, то зима довго ся приволоче.
* Як на Стрітення заметіль дорогу перемітає, то корм відмітає.
* Як на Стрітення капає зі стріхи – не буде з літа потіхи.
* Як капає зі стріх, так капатиме з вуликів.
* Ясний і тихий день — на хороший врожай і рійбу бджіл.
* Коли на Стрітення відлига — пропаде ще весна надовго.
* Якщо на деревах іній — вродить добре гречка й бульба.
* Якщо вранці випав сніг — на врожай ранніх хлібів, коли ж у полудень — зернові будуть середні, а увечері — недорід.
* На дахах довгі бурульки — стільки ще випаде снігу.
* На Стрітення повертається птиця до гнізда, а хлібороб до плуга.
* Як капає зі стріх, то так капатиме з очей (себто повернуться морози).
* Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна.

На Стрітення припадає середина астрономічної зими, проте Літо вже починає потроху нагадувати про себе. І найпершими його вісниками є, звичайно, перелітні птахи, що приносять весну на своїх крилах.

Якщо ви думаєте, що до їх прильоту далеко, то помиляєтеся. У столицю вже повернулися шпаки. Тож, напевно, весна цього року не забариться...

1.
[572x445]

У кожного місяця є свої свята, себто такі, що найповніше освячують ту чи іншу пору року. Якщо січень знаменний на сам перед трьома святами – Різдвом, Василем ( Новим роком) та Водохрещам, то лютий може похвалитися лише одним – Стрітенням, котре припадає на середину місяця – 15 лютого.
Свято це в Україні здавна шанувалось. Люди в цей день, як правило, не працювали, і уважно придивлялись до погоди, бо «Лютий до березня в гості приїжджає», щоб «На Стрітення зимі з весною зустрітися». Вважалося: хто з них в цей день переборе, такою й буде погода до початку березня. У народній уяві зима – це стара баба в полатаному кожушку, приношених шкарбанах та дірявій хустині, поточеній мишами, через дірки якої витинаються сиві пасма волосся. За плечима теліпається зморшкувата на пів порожня торбина, в руках пощерблене горнятко, наповнене льодом. Саме такою Зима на Стрітення виходить навстріч Весна ( в деяких варіантах – Літу) – привабливій дівчині; в неї нова, помережена різнокольоровими узорами сорочка та зелена плахта, у руках – серп і жмут збіжжя. Перед тим як почати двобій, між ними відбувається така розмова:
Боже, поможи тобі, Зимо! – звертається Весна.
Дай, Боже, здоров’я! – відповідає Зима.
Бач, Зимо, – дорікає Весна, – що я наробила і напрацювала, ти все поїла і попила!
Після такої прелюдії, як стверджує відомий переказ, між ними відбувається сутичка, яка триває протягом дня (за народним календарем Зима з Весною зустрічається ще раз – на Ганни, тобто 22 грудня, щоб також позмагатися між собою). Саме така зустріч і була покладена в основу народної назви свята – Стрітення чи Стрічення. У деяких місцевостях це свято мало й інші назви Зимобор та Громниці. Перша назва цілком зрозуміла – боротьба зими за свої права, а ось друга – трохи дивна. Вона пов’язана з обрядом освячення свічок літніми громами. У цей день у хмарах відбувалися торжествена служба, після якої святили воду і свічки. Кожен господар обов’язково готував власну громничну свічку і ніс на посвяту. Після повернення з церкви він запалював її, «щоб весняна повінь не пошкодила посівів і щоб мороз дерев не побив». Цей обрядовий атрибут постійно стояв на покутті. Літом, коли часто – густо гуркотіли грози, а бликавка могла влучити в господарські та житлові будівлі, у хатах запалювали громничну січку, як надійний оберіг від лиха. Опріч того, за давнім християнським обрядом, цю свічку давали в руки тим, хто помирав. Це, на думку віруючих значно полегшувало передсмертні муки і очищувало людину від гріхотворних вчинків. Стрітенські свічки виготовляли за особливою технологією, суворо дотримуючись послідовності обрядодій. Вони мали певну форму й розміри. Найпопулярнішими були трійці – вичурнітризубчаті свічки, оздоблені різнокольоровими розмальовками та прикрасами. Не меншу роль у повсякденному житті відіграє й стрітенська вода. Вона мала ті ж властивості, що й йорданська. Селяни, йдучи до церкви, брали з собою нову невживану посудину, наповнювали її свяченою водою і зберігали протягом року. Вона вважалася цілющою і вельми помічною від багатьох недуг. Стрітенською джерелицею натирали хворі місця, давали пити од «пристріту» або «дання» – хвороб, викликаних «поганим оком». Крім того на по весні виганяючи худобу на поле, скроплювали її стрітеницею. Пасічники скроплювали бджіл і вулики, «щоб не заїдали чужі комахи та не капав глинць» – небезпечна інфекційна хвороба. Це повторювали протягом року в кожну першу неділю на молодику. Чимало спогадів про використання стрітенської води знаходимо в історичній літературі. Нею батьки благословляли синів проводжаючи на війну:
- Боже тебе бережи!
Перед далекою мандрівкою скроплювали нею волів, можару й чумаків, благословляючи словами:
- Боже тобі помагай!
Ось так у давнину відзначали одне з найзнаменитіших лютневих свят і багато з цих традицій збереглися і до сьогодні.
З переважної більшості прислів’їв та прикмет випливає: «Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна». Одна з прикмет говорить: «Якщо на Стрітення мороз буває, то ведмідь свою буду розбиває»

1.
[272x425]

2.
[480x339]

Стрітення Господнє (15 лютого нов. ст.) – одне з двунадесятих свят.
За законом Мойсея у євреїв кожен первісток чоловічої статі на сороковий день від народження мав бути посвячений Богу, для чого і приносився матір’ю у Божий храм. А коли, за законом Мойсея, минули дні їхнього очищення, то до Єрусалиму принесли Його, щоб поставити Його перед Господом, як у Законі Господнім написано: «Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу». Немовля Господь принесений був у Храм Єрусалимський Богоматір’ю і Іосифом в нинішній день, який є соро¬ковим від різдва Спасителя. За законом Мойсея жінці, яка народить дитину чоловічої статі, заборонено було входити у храм протягом 40 днів: це були дні очищення. До всякої святощі не буде вона доторкатися, і до святині не ввійде аж до виповнення днів очищення її. А по виповненні днів очищення її за сина або за дочку, принесе вона однорічне ягня на цілопалення та голубеня або горлицю на жертву за гріх. Хоч Марія, ставши матір’ю Господа, освятилась народженням Його і, не переставши бути Дівою, не мала потреби в очищенні, все ж вона, з глибокої поваги до закону Мойсея, виконала його.
А був у Єрусалимі один чоловік на ім’я Симеон, людина праведна та благочестива, що утіхи чекала Ізраїлю. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було звіщено смерті не бачити, перш ніж побачить Христа Господнього. І Дух у храм припровадив його. І як вносили батьки Дитину-Ісуса, щоб учинили над ним за звичаєм законним, взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!» І дивувалися батько Його й мати тим, що про Нього було сказано. А Симеон їх поблагословив та й прорік до Марії, Його ма¬тері: «Ось призначений Цей багатьом на падіння і уста¬вання в Ізраїлі, і на знак сперечання,— і меч душу прошиє самій же тобі, — щоб відкрились думки сердець багатьох!». У храмі була Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племені Асирового, — вона дожила до глибокої старості, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не від-лучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав.
Слава Симеона, який прийняв Господа, збулася. Ісус Христос дав людям новий закон благодаті й любові. Але його вчення, як і сам Спаситель світу, стали для багатьох предметом ненависті й протиріччя. А Матір Божа, бачачи страждання і хресну смерть Свого Божественного Сина, пережила стільки горя і сердечних мук — немов той меч душу її прошив. .
Стрітення належить до числа древніх свят. Його опи¬сують у своїх творах Отці Церкви III століть. Особливо урочисто його почали святкувати при імпера¬торі Юстиніані, коли з ним було пов’язано спогад про врятування Константинополя від страшної моровиці. Передпразництво на свято Стрітення буває 1-го лю¬того, а віддання — 9-го лютого.
Тропар свята: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресіння.
У народі кажуть, що на Стрітення зима йде туди, де було літо, а літо — де була зима. За народним віруванням літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення та в день святої Анни — 20-го листопада восени.
Весною Зима — стара баба, а Літо — молода дівчина. При зустрічі на Стрітення стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою — кому йти, а кому вертатись? Якщо до вечора стане тепліше — Літо переспорило Зиму, якщо холодніше — Зима. Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай і роїння бджіл. Вітер — погана ознака. Відлига — жди пізньої весни. «Як на Стрітення півень нап’ється води з калюжі, то жди ще стужі!»
У цей день в церквах України святять воду і разом святять і свічки. Посвячені на Стрітення свічки звалися «громичними», бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічі давали в руки вмираючому при читанні відхідної молитви.
В день Стрітення, прийшовши з церкви, запалювали «громичну» свічку — щоб весняна повінь не нашкодила посівам і щоб мороз дерева не побив. Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову невеличку посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням це цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що поможе. Найкраще ця вода помагала від пристріту — хвороби, що її спричиняло погане око. Стрітенською водою ще кропили худобу і напували, і кропили нею вулики кожної першої неділі — першої неділі по молодикові.
Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб-сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: «Боже тобі поможи!» Як син ішов на війну, батько, Читать далее...

По преданию, праведному старцу Симеону было уже около трехсот лет. Но он должен был жить до тех пор, пока не увидит на земле обещанного Богом Спасителя - Иисуса Христа.
В то время в Иерусалиме первых сыновей родители должны были по закону на сорокой день от рождения принести в храм и посвятить Богу. Этот обычай появился в честь освобождения народа от рабства и выхода его из чужой страны Египта на новые земли.
Иисус Христос был первым и единственным ребенком в семье. И на сороковой день Мать с Иосифом принесли Младенца в храм, чтобы совершить обряд.
Пришел туда и старец Симеон. Встретив Божественного Младенца, он с радостью и слезами взял Его на руки и сказал, что теперь может спокойно уйти из этой жизни, ибо наконец дожил до радости видеть своими глазами то спасение, которое уготовил людям Бог, послав на землю Своего Сына - Иисуса Христа. Он рассказал, что Христос станет для всех племен и народов светом для просвещения. И если раньше богоизбранным народом был народ Иудейский, то теперь - это весь мир, верующий в Христа.
Родители Младенца удивлялись словам старца. А он еще предсказал Марии, что Она в будущем переживет великое горе за Своего Сына, когда придется Тому тяжко страдать на земле. Но люди, уверовавшие в Его учение, обретут после смерти жизнь вечную рядом с Богом, а те, которые не поверят - погибнут.
Симеон сказал, что ради этой правды Сын Божий Иисус Христос пришел к людям на землю.
После совершения обряда Иосиф и Мария с Младенцем вернулись в город Назарет, и там, в родном доме, маленький Христос обретал премудрость и укреплялся духом, потому что внимание и благодать Божия были на Нем.
Старца же Симеона с тех пор стали называть Богоприимцем, то есть принявшим на свои руки Бога Спасителя.

1.
[276x297]

2.
[700x469]

1.
[700x525]

[500x585]

Сретение в переводе с церковно-славянского - встреча.
Встреча Младенца Иисуса и его Пречистой Матери со старцем Симеоном и пророчицей Анной.
Встреча Нового Завета с Ветхим/Старым.
В праздник Сретения Господня Церковь вспоминает очень важное событие из земной жизни нашего Спасителя Иисуса Христа (Лк 2,22-40). На 40-й день после Своего рождения Богомладенец был внесён в Иерусалимский храм – центр религиозной жизни богоизбранного народа. По закону Моисееву (Левит 12) женщине, родившей младенца мужского пола, в продолжение 40 дней было запрещено входить в храм Божий. По окончании этих дней мать приходила в храм с младенцем на руках, чтобы принести Господу благодарственную и очистительную жертву. Пресвятая Дева, Матерь Божия, не имела нужды в очищении, ибо без мужа родила Иисуса – Источник чистоты и святости, но по свойственному Ей глубокому смирению Она подчинилась предписанию закона.
В то время жил в Иерусалиме праведный старец Симеон. Ему было открыто Господом, что он не умрет, пока не увидит Христа Спасителя. По внушению свыше благочестивый старец пришёл в храм как раз в то время, когда Пресвятая Богородица и праведный Иосиф принесли туда Младенца Иисуса, чтобы исполнить предписанный законом обряд. Старец Симеон (позднее в Церкви его назвали «Богоприимцем») взял Божественного Младенца на руки и, благословив Бога, изрёк пророчество о Спасителе мира: «Ныне отпускаешь раба Твоего, Владыка, по слову Твоему с миром, ибо видели очи мои спасение Твоё, которое Ты уготовал пред лицом всех народов, свет к просвещению язычников и славу народа Твоего Израиля» (Лк 2,29-32). Пресвятой Деве праведный Симеон предсказал страдания и испытания вместе с Сыном: «Се лежит Сей на падение и на восстание многих в Израиле и в предмет пререканий, и Тебе Самой оружие пройдёт душу, да откроются помышления многих сердец» (Лк 2,35).
Рядом с Иисусом и Его родителями в то время находилась и считавшаяся пророчицей 84-летняя вдовица Анна, дочь Фануилова , «которая не отходила от храма, постом и молитвой служа Богу день и ночь. И она в то время, подойдя, славила Господа и говорила о Нём (Богомладенце) всем, ожидавшим избавления в Иерусалиме» (Лк 2,37-38).
До Рождества Христова все праведные мужчины и женщины в Израиле жили верой в Грядущего Мессию – Спасителя мира и страстно ожидали Его пришествия. Последние праведники уходящего Ветхого Завета – старец Симеон и пророчица Анна – удостоились встретить в храме Носителя Нового Завета, в Лице Которого соединились Божество и человечество.

1.
[396x423]

2.
[297x300]

1.
[455x452]

2.
[419x700]

Предлагаю для Ваших любимых, сделать "крылатую" валентинку. Вам понадобится всего лишь квадратный лист бумаги (с одной стороны красный, а с другой белый, я распечатала на цветном принтере), Ваше стремление выразить свою любовь, ну и 10 мин. Вашего драгоценного времени. Ссылка на видео - инструкцию: http://www.youtube.com/watch?v=bB_OQhvc_HI&feature=player_embedded#!


[667x500]

[375x600]

[400x303]

[599x398]

[600x399]

[500x354]

[700x495]

[450x449]

[700x681]

[482x600]

[600x450]

[538x367]