12х18 см., 40 грн., автор - Марина Ніканорова [291x384]

Керамічна плакетка, 170х165мм., 67грн. [354x384]

Кераміка, поливи, d=145мм., 60грн., О.Кабин, Косів, 2012 р. [404x384]

7х9см.,5грн [397x346]

Тарілка настінна дерев'яна, d=360мм., 250 грн. [392x384]

Косівщина. Майстри гончарної справи Околиці Косова багаті на глину. Тож гончарство розвивалося тут із давніх часів. Виробляли горшки, глечики, миски, горнятка - весь необхідний домашній посуд. Але ужитково-декоративна кераміка, якою ми знаємо її сьогодні, зароджувалася десь наприкінці XVIII - початку XIX століття. Це були здебільшого підсвічники та кахлі. Кахлеві печі косівського виробництва охоче ставили не лише на Гуцульщині, а й у Румунії, Угорщині. Найдавніші косівські кахлі зберігаються в музеях Бухареста і Відня. Гончарні вироби оздоблювалися поливаними малюнками різного виду: стилізованими зображеннями квітів, дерев, тварин (коня, оленя, ведмедя, птахів), різноманітних людських типів (мисливець, вояк, поштар, музика тощо), святих (найчастіше святий Юрій та сввятий Миколай). Нерідко на кахлях змальовували цілі побутові сценки. Імена гончарів XVIII століття залишаються невідомими. А в першій половині XIX ст. знаними майстрами гончарського мистецтва були Іван Баранюк та Петро Гавришів, які мешкали на Москалівці неподалік теперішньої церкви. Баранюки - це ціла династія. Її родоначальником був Іван Баранюк, що творив у першій половині XIX ст., автор понад сотні кахлевих коминів, а також безлічі мисок і підсвічників (ліхтарів). Він використовував техніки фляндрування та ритування. Його кахлі, миски - це справжні картини, на яких бачимо і пишні квіти, і домашніх та диких тварин, і якісь фантастичні істоти, і хрести, і святих, і герби, і різні побутові сценки, церкви і навіть кораблі. Його син Михайло Баранюк був відомий як майстер мисок. Він рясно оздоблював їх рослинними і геометричними орнаментами, хрестами. Дожив він до початку XX століття. А його син Йосип Баранюк відійшов від традицій діда й батька. Він оздоблював миски і дзбанки геометричними орнаментами, нарисованими наче з допомогою лінійки та циркуля, поряд з дуже стилізованими рослинними. У нього вже немає ні людських постатей, ні зображення тварин, будівель. Не відчувається того вільного польоту творчої уяви, що бачимо на кахлях і мисках його діда. Зміна сталася не лише в стилі майстра: він з якихось причин покинув гончарське ремесло вже на початку XX століття. У 1930-х роках він числиться у списках мешканців Москалівки на вул. Ткацькій, 425, але вже як Юзеф Барановскі... Баранюки, багаті господарі, мешкали на теперішній вулиці Гоголя, де згодом оселилися Грималюки і де народився відомий тепер львівський художник Микола Грималюк. Син Юзефа Барановського, як свідчить 93-річна його сусідка п. Броніслава Гавриш, помер від голоду в перші повоєнні роки. Його дружина виїхала до Польщі під час примусового виселення поляків з України, а українців з Польщі. Такий сумний кінець відомого роду гончарів. Найславетнішим творцем гончарного мистецтва був Олекса Бахметюк (пишуть його й Бахматюк), що жив у ХІХ ст. (1820-1882). Учень Михайла Баранюка з Москалівки. Він виробляв кахлі, горщики, дзбанки, миски, кухлі, пасківники, ліхтарі, якими захоплювалися і гуцули, і городяни, і не лише українці, а й поляки, австрійці, французи. Бо й було чим! Кожен його виріб - то картинка з життя, і не лише, так би мовити, матеріального, а й духовного. І все то не механічне „відображення", а перетворене вільною фантазією митця-самоука. Неможливо назвати всі мотиви, які рисував „писаком" Бахметюк. Тут і святі (Мати Божа, Миколай, Катерина, Варвара), і „страшний суд", і химерної архітектури церкви, і плугатарі, і гончарська майстерня, і сцени в корчмі, і полювання, і битва, і фантастичні квіти, птахи, звірі... Увесь дійсний та уявний світ. О.Бахметюк здобув таке визнання, що за нього навіть виникла суперечка між поляками та українцями. За життя майстра всі знали, що він „русин", гуцул, а після його смерті були спроби (та й не припинилися) оголосити його поляком. І не його одного, а й інших славетних гончарів. Гірко визнати: дуже гордимося Бахметюком (чи Бахминським, як він іноді підписувався), але навіть не знаємо, де його могила. А жив він не багато століть, а всього-на-всього сотню з лишнім років тому, тобто ми лише третє покоління після нього... Знавці народної кераміки, а серед них один із найвидатніших учених у цій галузі Юрій Лащук, вважають, що ніхто з наступних гончарів Гуцульщини не зміг перевершити в майстерності Олексу Бахметюка. Очевидно, це правда. Але чи треба перевершувати? Кожен митець, якщо він самобутній, а не епігон, має власну цінність, яку не слід зіставляти з цінністю інших. Творчість Бахметюка була і назавжди залишиться унікальним явищем в нашому народному мистецтві. Але на цьому гуцульська, зокрема косівська, кераміка не закінчилася. У 20-50-х роках минулого століття найвидатнішою майстринею кераміки в Косові була Павлина Цвілик. Вона не мала ні фахової, ні навіть загальної початкової освіти, але була мудрою, талановитою людиною, що інтуїтивно відчувала дух народного мистецтва, мала високий естетичний смак. Азів ремесла навчилася від батька, Йосипа Стринадюка, а далі пішла своїм шляхом. Вражає різноманіття її виробів: колачі, Читать далее...

h=10-13см., d=10-11см. [342x384]

10.5х21см., 15грн. [507x277]

10х10х10см., 18гр

1.
[370x384]

2.
[512x384]

Листівка-витинанка, 11х10.5см.,25гр [421x384]

Шамотна глина, 6,5 см, 20 грн. [324x384]

Горіх, різьба, d=38 см., 300 грн. Косів, 2011 р. [389x384]

36х49 см., 300 грн. [288x384]

Турка для кави , димлена кераміка, 80 грн. [512x384]

Персонаж відомого чеського мультіка, h=70мм, 16 грн.

1.
[172x201]
ще...

Блюдо керамічне, 280х280 мм., 170 грн.
[700x652]

Керамічна ваза, 270 мм., 100 грн. [237x384]

Тарілка настінна, дерево, різьба, інкрустація, 400 мм, 480 грн. [381x384]

Шкіра, різьба, тиснення, 120 грн. [512x278]

Лялька-мотанка, 21 см., 55 грн. [288x384]