Я мила и удивительно добра,
Обожаю ретро, джаз и бабушкины кольца.
… А вчера мальчишка из соседнего двора
На войну уехал добровольцем.
По утрам - суфле и каркаде,
Список туров по шопеновской Европе.
… А пацан мечтает о воде,
О простой воде в заброшенном окопе.
Покупаю тушь, помаду, тоник,
В книжном - выбираю белые стихи.
… Надо же, хороший броник
Стоит, как любимые духи!
Театральная болтливая старуха
Делает мне сложный маникюр.
…А пацан нашел в селе краюху,
Что осталась от сбежавших кур.
Я у церкви помолилась Богу
И раскаялась до крашеных седин.
… А мальчишке оторвало ногу,
И сейчас все боги рядом с ним!
В полдень по хорошему знакомству
Со «звездой» болтаю за обедом.
Ну когда ж мы, наконец, нажремся?
Всё для фронта! Для мальчишек! Для победы!
"Российские СМИ говорят, что это гражданская война, да ничего подобного. Такого эпического состояния духа я не видел ни в одном конфликте. Здесь я чувствовал себя дома. Здесь абсолютное зло противостоит абсолютному злу, этим оркам", - отмечает журналист, информирует Цензор НЕТ со ссылкой на СТБ.
Также он акцентирует внимание на то, что конфликт на Донбассе необходимо называть не АТО, а война. "Здесь идет реальная война", - подчеркивает Лоико.
http://censor.net.ua/video_news/310999/amerikanski...picheskogo_sostoyaniya_duha_ya
[показать] Вячеслав Зайцев — один из тех парней, которые уже несколько месяцев удерживают стратегически важную точку — донецкий аэропорт. Он служит уже семь месяцев, пять из них — на Донбассе. Его позывной – «Хортица», так как в Запорожье работал старшим научным сотрудником историко-культурного комплекса «Запорожская Сечь», занимался научной работой, вел экскурсии. Недавно Вячеслав приехал в родной город в отпуск. Из аэропорта запорожец привез два осколка танкового снаряда в своем теле и пачку обгоревших открыток ««Welcome to Donetsk» («Добро пожаловать в Донецк» — авт.). Вскоре Вячеслав снова отправится защищать Украину.
Про пекло війни 38-річний військовий із 51-ої механізованої бригади Олег із Літинщини говорить небагато. Тут, на мирній землі, він більше почав цінувати життя. Він знає, що таке зрада командирів. Знає, що таке сидіти під дулом автомата й просити Всевишнього помилувати.
Здається, що за кілька місяців тієї клятої війни він постарів на багато років. А ще зовсім недавно із дружиною виховував дітей та виготовляв альтанки… Коли прийшла повістка, пішов на фронт без роздумів. Були на полігоні у Новому Калинові. Там він зустрів товариша із Шаргородського району Михайла, з яким 15 років тому служив у Білій Церкві. Зрозуміли, що потрібно йти захищати країну й підтримувати один одного. Через три тижні навчань військові були на передовій. Олег згадує бій під Іловайськом.
– Це було наприкінці серпня. Всі знають про так званий «зелений коридор», хоча це просто була дорога смерті, — розповідає Олег. — Ми були у подвійному кільці, й живими вийти звідти було нереально. Я механік, водій розвідувальної машини та БТР. Ми були одними із перших у колоні, з боку «зеленки» пішла метушня. Нас розбили біля Осикового, хлопці пішли далі на Новокатеринівку. Перший БТР так лупило, що повідбивало педалі, задні люки були відкриті. Проти нас воювала військова бригада із Іваново. Хлопці тікали, хто куди бачив. Мого товариша поранили у живіт, по рації просили командира повернутись, щоб забрати нас, живих. Але той не зробив цього. Ми телефонували в Генштаб, тільки там сказали, що ще вчора нас не мало бути в живих… А за день до того командир наказав зняти із наших БТР та іншої техніки акумулятори й поставити собі у машину. Натомість у нашу техніку поставили акумулятори із замкненими батареями, щоб ми не змогли виїхати з оточення.
Росіяни взяли нас у полон. Тоді я вирвав чеку з гранати, але вона не спрацювала. Подумав: якщо вже вмирати, то когось із терористів треба забирати теж із собою. Весь час росіяни повторювали, що теж не хочуть воювати, адже вдома у них родини. Товаришеві поставили крапельницю, пригостили нас цигарками. В мене ж було поранення у ногу осколком, але я тримався.
Олега разом із ще кількома військовими відвезли до офіцерського штабу бойовиків. Там він і побачив свого командира.
– Сказав йому, що світ дуже тісний. Той почав відбріхуватись, що він не винен. Ми бачили, як із території штабу терористи стріляли у літак СУ-25 й раділи. Ні їжі, ні води не давали. Відправили до ставка, де було багато тухлої риби. Повідгрібали її руками й напились. Такою смачною вода мені ще ніколи не здавалась. Тоді повантажили нас на КамАЗ разом зі своїми вбитим та пораненим. Возили полем, зав’язали очі та руки. Там ми й ночували. Я довго думав, навіщо це. Зараз розумію, що, мабуть, був хтось свій, хто здав… І це ж не перша зрада. А наш генерал, який родом з Донецької області, здав Волинську бригаду повністю. Він приїхав у табір, все нормально було. А коли поїхав — бригаду накрили «Градами». І вдруге приїхав – у нове місце, куди передислокувалася бригада. Все добре. Поїхав — знову накрили «Градами». Так само дивно було бачити БМП, на якій він їхав, цілою у російських військових… Зараз генерал у Росії, чув, що може воювати на боці ДНР. А ще дивували безглузді накази підривати бойову техніку, якою можна було б вивезти не один десяток хлопців. Я не міг зрадити хлопців. Краще вже бути ніким у очах командира, ніж потім отримувати від вбитих горем матерів листи…
У полоні терористів Олег провів три дні. Пороздягали до пояса, вишукували татуювання із зображенням кажана та скорпіона. Військового врятувало, що у нього воно було на нозі. А одному молодому хлопчині відрізали руку, бо там був герб України, інших двох із «Донбасу» розстріляли.
По можливості репост!
Оржівський ремонтний завод починає відновлення військової техніки!
На роботу потрібні працівники за такими спеціальностями:
-слюсар з ремонту автомобілів;
-слюсар-ремонтник;
-слюсар-електромонтажник;
-слюсар-сантехнік;
-чистильник металу;
-маляр;
-електрогазозварник;
-коваль;
-токар;
-фрезерувальник.
Вимоги: бажано досвід роботи за спеціальністю не менше одного року та відповідна освіта.
За додатковою інформацією звертайтесь за телефоном: (098) 4706345
[показать]
[показать]
[700x466]
И пусть он внушит вам оптимизм!
У них не было армии, серьезного вооружения, совсем небольшая численность населения. Но они смогли противостоять империи зла.
У нас есть армия, современное оружие и главное - нас много!
Так чего же мы ждем?!
Грозный. 1995 г. Штурм города. Документальный фильм.
Рідна земля зустріла свого ГЕРОЯ...
Вчора( 4 листопада) близько 23.00 на Рогатинщину привезли тіло загиблого воїна Андрія Білоуса. Площа Роксолани і прилеглі вулички ледь вміщали усіх, хто хотів віддати останню шану мужньому землякові. Дехто чекав тут від 6-7 години вечора.
На площі та довкола неї горіли сотні лампадок, а люди зустрічали труну із солдатом, ридаючи навколішках.
Крізь сльози, розпач, душевний біль виривались назовні слова Гімну України і вигуки "ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!"
Їхній подвиг, відвага, честь завжди житимуть у наших серцях!
Світла пам"ять загиблому Андрієві Білоусу!
Слава Героєві!
