Сборник мультфильмов Юрия Норштейна (Ежик в тумане и др.)
1. Сеча при Керженце (По музыке Н.А.Римского-Корсакова) (1971)
2. Лиса и заяц (Русская народная сказка в пересказе В.И.Даля) (1973)
3. Цапля и журавль (По мотивам русской народной сказки, в пересказе В.Даля) (1974)
4. Ежик в тумане (1975)
5. Сказка сказок (1979)
Результаты исследования: Супергерои учат детей агрессии и насилию http://welemudr.mirtesen.ru/blog/43863288402/Rezul...omain=mirtesen.ru&paid=1&pad=1
Ученые предупредили об опасности детской любви к супергероям. Вместо того чтобы обращать внимание на положительные качества Бэтмена или Человека-Паука, дошкольники примеряют на себя их негативные черты, такие как агрессия и насилие.
Одному мужику захотелось есть. Он купил калач и съел; ему всё ещё хотелось есть. Он купил другой калач и съел; ему всё ещё хотелось есть. Он купил третий калач и съел, и ему всё ещё хотелось есть.
Жили собі дід та баба, був у них син. Старий-то був бідний; хотілося йому віддати сина в науку, щоб змолоду був батькам своїм на втіху, на старість на зміну, а по смерті на помин душі; та що будеш робити, коли достатку немає! Водив він його, водив по містах - авось візьме хто в науку; немає, ніхто не взявся вчити без грошей. Повернувся старий додому, поплакав-поплакав з бабою, тугіше-горював про свою бідність і знову повів сина в місто.
Тільки прийшли вони в місто, потрапляє їм назустріч людина і питає діда: «Що, дідок, зажурився?» - «Як мені не зажурився! - сказав дід. - Ось водив-водив сина, ніхто не бере без грошей в науку, а грошей нема! »-« Ну так віддай його мені, - каже зустрічний, - я його в три роки вивчу всім хитрощам. А через три роки, в цей самий день, в цей самий час, приходь за сином; та гляди: коли не прострочиш - прийдеш вчасно та дізнаєшся свого сина - візьмеш його назад; а коли ні, так залишатися йому у мене ».
Дід так зрадів, і не запитав: хто такий зустрічний, де живе і чому вчити стане малого? Віддав йому сина і пішов додому.
Прийшов додому в радості, розповів про все бабі.
А зустрічний-то був чаклун.
Ось пройшли три роки, а старий зовсім забув, в який день віддав сина в науку, і не знає, як йому бути. А син за день до терміну прилетів до нього малою птахою, гепнувся об землю і увійшов до хати добрим молодцем, вклонився батькові і каже: завтра-де зрівняється якраз три роки, треба за ним приходити; і розповів, куди за ним приходити, і як його впізнавати.
«У господаря мого не я один в науці; Тобто, - каже, - ще одинадцять працівників, назавжди при ньому залишилися - тому, що батьки не змогли їх визнати; і тільки ти мене не визнаєш, так і я залишуся при ньому дванадцятим. Завтра, як прийдеш ти за мною, господар всіх нас дванадцять випустить білими голубами - перо в перо, хвіст у хвіст і голова в голову Рівного. Ось ти і дивись: всі високо стануть літати, а я ні-ні та візьму вище всіх. Господар запитає: чи впізнав свого сина? Ти і покажи на того голуба, що вище всіх.
Після виведе він до тебе дванадцять коней - все однієї масті, гриви на одну сторону, і є рівними; як станеш проходити повз тих жеребців, гарненько примічай: я ні-ні та правої ногою і тупну. Господар знову запитає: впізнав свого сина? Ти сміливо показуй на мене.
Після того виведе до тебе дванадцять добрих молодців - ріст в ріст, волосся в волосся, голос в голос, все на одне лице та одягом рівні. Як станеш проходити повз тих молодців, примічай-ка: на праву щоку до мене ні-ні та й сяде мала мушка. Господар знову-таки запитає: чи впізнав свого сина? Ти і покажіть на мене ».
Розповів все це, розпрощався з батьком і пішов з дому, гепнувся об землю, став птахом і полетів до господаря.
Вранці дід встав, зібрався і пішов за сином. Приходить до чаклуна. «Ну, старий, - каже чаклун, - вивчив твого сина всім хитрощам. Тільки, якщо не визнаєш його, залишатися йому при мені на віки вічні ».
Після того випустив він дванадцять білих голубів - перо в перо, хвіст у хвіст, голова в голову рівно, і каже: «Дізнавайся, старий, свого сина!» Як дізнаватися щось, бач все однаково! Дивився-дивився, так як піднявся один голуб вище всіх, вказав на того голуба: «Здається, це мій!» - «Дізнався, дізнався, дідусь!» - каже чаклун.Іншим разом випустив він дванадцять коней - всі як один, і гриви на одну сторону. Став дід ходити навколо жеребців та придивлятися, а господар питає: «Ну що, дідусь! Впізнав свого сина? »-« Ні ще, постривай маленько »; та як побачив, що один жеребець тупнув правою ногою, зараз показав на нього: «Здається, це мій!» - «Дізнався, дізнався, дідусь!» Втретє вийшли дванадцять добрих молодців - ріст в ріст, волосся в волосся, голос в голос, все на одне лице, немов одна мати народила. Дід раз пройшов повз молодців - нічого не запримітив, в інший пройшов - тож нічого, а як проходив втретє - побачив у одного молодця на правій щоці муху і каже: «Здається, це мій!» - «Дізнався, дізнався, дідусь! »
Ось, робити нічого, віддав чаклун старому сина, і пішли вони собі додому.
Йшли-йшли і бачать: їде по дорозі якийсь пан. «Батюшка, - каже син, - я зараз зроблюся собачкою; пан стане купувати мене, ти мене-то продай, а нашийника продати не продаси; не те я до тебе назад не повернуся! »Сказав так-то так в ту ж хвилину вдарився об землю і повернувся собачкою. Пан побачив, що старий веде собачку, зачав її торгувати: не так йому собачка здалася, як нашийник хороший. Пан дає за неї сто карбованців, а дід просить триста; торгувалися-торгувалися, і купив пан собачку за двісті карбованців. Тільки став було дід знімати нашийник, - куди! - пан і чути про те не хоче, впирається. «Я нашийника не продавав, - каже дід, - я продав одну собачку». А пан: «Ні, брешеш! Хто купив собачку, той купив і нашийник ». Дід подумав-подумав (адже й справді без ошийника не можна купити собаку!) І віддав її з нашийником. Пан взяв і посадив собачку до себе, а дід забрав гроші і пішов додому.Ось пан їде собі так їде, раптом - звідки не візьмись - біжить назустріч заєць. «Що, - думає пан, - али випустити собачку за зайцем та подивитися її прудкості?» Тільки випустив, дивиться: заєць біжить в одну сторону, собака в іншу - і втекла в ліс. Чекав-чекав її пан, не дочекався і поїхав ні при чому. А собачка повернулася добрим молодцем. Дід йде дорогою, йде широкою і думає: як додому очі-то показати, як старій сказати, куди сина подів? А син вже нагнав його. «Ех, батюшка! - каже. - Навіщо з нашийником продавав? Ну, не зустрінь ми зайця, я б не повернеш, так би і пропав ні за що! »Вернулися вони додому і живуть собі помаленьку.
Чи багато, хіба мало пройшло часу, в одну неділю каже син батькові: «Батюшка, я обернуся птахом, понеси мене на базар і продай; тільки клітини не продавай, не те додому не повернуся ». Вдарився об землю, став птахом; старий посадив її в клітку і поніс продавати. Обступили старого люди, навперебій почали торгувати пташку: так вона всім здалася! Прийшов і чаклун, негайно визнав діда і здогадався, що у нього за птах в клітці сидить. Той дає дорого, інший дає дорого, а він дорожче всіх; продав йому старий пташку, а клітини не віддає; чаклун туди-сюди, бився з ним, бився, нічого не бере! Взяв одну пташку, загорнув у хустку і поніс додому. «Ну, доню, - каже будинку, - я купив нашого шельма!» - «Де ж він?» Колдун відчинив хустку, а пташки давно немає; полетіла, сердешна!
Настав знову недільний день. Каже син батькові: «Батюшка! Я обернуся нині конем; дивись же, кінь продавай, а вуздечки не смій продавати; не те додому не повернуся ». Гепнувся об сиру землю і став конем; повів її дід на базар продавати. Обступили старого торгові люди, все баришники: той дає дорого, інший дає дорого, а чаклун дорожче всіх. Дід продав йому сина, а вуздечки не віддає. «Так як же я поведу кінь-то? - запитує чаклун. - Дай хоч до двору довести, а там, мабуть, бери свою вуздечку: мені вона не в користь! »Тут все баришники на діда накинулися: так, мовляв, не водиться! Продав коня - продав і вуздечку. Що з ними зробиш? Віддав дід вуздечку.Чаклун привів коня на свій двір, поставив в стайню, міцно прив'язав до кільця і високо притягнув йому голову; варто кінь на одних задніх ногах, передні до землі не хапають. «Ну, доню, - каже знову чаклун, - ось коли купив, так купив нашого шельма». - «Де ж він?» - «На стайні стоїть». Дочка побігла дивитися; шкода їй стало добра молодця, захотіла подлинней відпустити привід, стала розплутувати та розв'язувати, а кінь тим часом вирвався і пішов версти відраховувати. Кинулася дочка до батька. «Батюшка, - каже, - прости! Гріх мене поплутав, кінь втік! »Чаклун гепнувся об сиру землю, став сірий вовком і пустився в погоню: ось близько, ось наздожене! Кінь прибіг до річки, вдарився об землю, обернувся ершом і шубовсь в воду, а вовк за ним щукою. Йорж біг-біг водою, дістався до плотів, де червоні дівиці білизна миють, перекинувся золотим кільцем і підкотився купецької дочки під ноги. Купецька дочка підхопила колечко і сховала. А чаклун став як і раніше людиною. «Віддай, - пристає до неї, - моє золоте кільце». - «Бери!» - каже дівчина і кинула кільце додолу. Як вдарилося воно, в ту ж хвилину розсипалося дрібними зернами. Чаклун обернувся півнем і кинувся клювати; поки клював - одне зерно обернулося яструбом, і погано довелося півню: задер його яструб!