[414x480]

Цілунок спогадів нагадує про ночі.
Забудеш ночі пригадаєш дні.
Коли його побачиш в свої очі
Знай він прийде, він все віддасть тобі.

Цілунок спогадів нагадує про тебе.
Приходить день і ночі забира.
Коли заглянеш в його очі
Там побачиш… небо.
І не дивуйся, що тебе нема.

Цілунок спогадів нагадує про щастя.
Про щастя, що було тоді…
Тоді, коли він був тобі підвладний.
Тоді, коли він все віддав тобі.

Цілунок спогадів залишив свій відбиток.
І день, і ніч … нема уже кінця.
Ти навіть не поглянеш в його очі,
Не побачиш небо.
А так бажала бачити тоді.

Я мрію жити на небі.
Без проблем і без питань.
Сидіти на хмарі
Звісивши ноги
Спостерігати за життям.

Я мрію бути пілотом.
Рулити у височінь.
Також бути патріотом
Нерозгаданих слів.

Я хочу писати романи,
Які не мали б кінця.
Я хочу поставити крапку
У недописаного листа.

Я люблю ходити довкола
Нездійсненних мрій та бажань.
Та люблю завдавати шкоди
Своїм найзлішим ворогам.

Я просто мрію про свободу,
Про вітер, хмари – чудеса….
І вірю у щасливу долю,
Та новий шлях із чистого листа.

П’яні вигуки української інтелігенції під моїм вікном змушують задуматись над тим чи я українка. Я не можу глушити горілку відрами, співати до ранку Сердючку, не митися місяцями, жити на вулиці, палити як потяг і прожити без коханого.
Чи я українка? Так. На відміну від сучасної інтелігенції, спокійно переношу зміну влади, плітки про мою цноту і навіть пусту квартиру.
Яке життя в новому місті? Спокійне. Тут нічого не відбувається. Всі живуть, вибачте точніше існують, в своєму світі. Тут водії сваряться матом п’ють безалкогольне пиво і створюють затори. Продавці – вічливі і люблять посміхатися покупцеві, а потім обговорювати його. Перехожі, як сірі миші в пустелі, бігають від свого життя. Автобуси – забиті, ти в них себе відчуваєш «трахнутим оселедцем» на якого напали сірі миші.
Що залишилось від попереднього міста? Фотокартки. Телефонні дзвінки «друзів». Шалені спогади про колишніх коханців. Моя проза…. Моя поезія….Я….
Моя проза…. Вона зникне зі мною в старості. Кожна написана буква викарбувалась в моїй пам’яті. Вона пожирає мене з середини. Вона змушує мене жити і вбиває своєю повсякденністю. Втручається в моє життя без поклику і втікає з нього наче і не було. Це те що завжди зі мною. І те що не втратить мою довіру.
Моя поезія…. Вона вульгарна. Від неї шаленіють, а я її зневажаю. Інколи це те, що необхідно, а інколи це те що руйнує мій мозок.
«Моя любов спить сидячи на туалеті» - цитата з минулого життя. Що вона робить в моїх думках? І що за любов? Це невідомо навіть мені. Ця любов атакує мене. Я не можу спати, їсти, існувати без неї. Але єдина проблема в тому, що я не знаю що це таке.
Чи я колись любила? Можливо…. Але це було дуже давно. Можливо останній раз було, коли Він розбився на своєму дурному мотоциклі. Можливо, коли я стояла на кладовищі під час похорону згадуючи все моє життя з Ним, я поховала і свою любов? І скільки років минуло? І до тепер просинаючись посеред ночі викрикую його ім’я. Його дитина була вбита зразу після смерті. Але її обличчя сниця мені кожної ночі. Дівчинка? Хлопчик? Неважливо тепер….
Я себе щодня задаю питання : «А що було б якби він був живий?» Так, перший місяць після аварії я гляділа Його, як малу дитину. Він був мертвий і тоді. Все що від Нього залишилося це Його тіло – побите і порване на шматки. Місяць. Другий. Я годувала Його, гляділа як могла. А Він пішов від мене навіки.
А зараз? Я маю все що потрібно для існування. Нове місто. Нових знайомих. Нові проблеми. І спогади про Нього. Скільки років пройшло від Його смерті? П’ять, шість… вічність.
*Люба, ти будеш моєю дружиною? – запитав Він, лежачи на ліжку, коли я його годувала.
*Так.
*І там ти будеш тільки моя.
Чому я щодня згадую ці слова? Вони завдають мені болю. Вони змушують переживати це кожного дня. Заповнюють собою порожнечу.
Любила? Так. Любитиму? Напевне.
Моє життя гра. І я ньому проста героїня. З моєї історія вийшов би чудовий бразильський серіал, який ніколи не покажуть по телебаченню. В ньому забагато пафосу і трагедії. Головне в ньому не дописаний Happy End
Любіть, мої любі. Любіть… І ніколи не втрачайте тих кого любите. Пусті сварки, огризання – даремні. Вони ведуть вас у порожнечу. Любіть. І радійте тому, що у вас є. Не забувайте посміхатися всім в їбало це вас спасе від конченого існування.

..SMS от жены любовнице:"Я купила мужу новые трусы,будешь с ним-ЗАЦЕНИ".SMS от любовницы жене:"Там в новых трусах,в кармашке"рафаэлло"-это тебе!"

True happiness can be felt when we look inwards and and find those thinks that will continiously spark up our life! So lets start with the wise words of Nathaniel Branden: - "Persons of high self-esteem are not driven to make themselves superior to others; they do not seek to prove their value by measuring themselves against a comparative standard. Their joy is being who they are, not in being better than someone else." Are you happy because you can impress others or because you impress yourself?

Look at the mirror, if you do not have a reason to smile at the person staring at you. You are likely not to find happiness elsewhere! Happiness is not like existence, it won’t just happen. We have to choose it and keep choosing it every day for it to be. It’s set off from within us and then transfer to our jobs, families, career, business or achievement and to other people. But amazingly many of us will run around looking for happiness with such breathless haste, that we breeze past it without knowing. “If the eyes is patient and focused enough it will see the nose”-Yoruba proverb

Happiness does not depend on what is expected of you, it is more of impressing and loving yourself. You will find people who spend years in medical school to prove they are not losers or get married to prove they are responsible. Can you call that doing the right thing? Why on earth, wait for someone to tell you it’s time to be happy and live for yourself? If you are doing something or seeing someone at the moment, for any reason that is sincerely not for your own true happiness. You should stop right now! Please and please again take the next turning.

You can console yourself that your fat bank account makes you happy. Yes, it will for a while before you would need to start paying doctors and comedians for occasional happiness. Am sure you can’t be fooling yourself. Resound these words of Franklin D. Roosevelt when he said: “Happiness is not in the mere possession of money; it lies in the joy of achievement, in the thrill of creative effort.” Attaining that feeling of fulfilment should be goal. Chase the right things, at the right time and for the right reasons. Even the day knows when it’s time to hide and let the darkness of the night aid its next appearance. Remain in vogue, only when you should!

As a happy fellow you don’t need to bother much about whether life is fair or not, you need to flow with it and enjoy the scenery when on a detour. As Bill Cosby said “you can turn painful situations around through laughter. If you can find humour in anything - even poverty - you can survive it.” SO why are you lounging in a world that is not yours? Replay the good thought, the happy days, the success you have achieved! Learn to write the bad things that happen to you in sand, and good things in marble.

Being happy doesn't mean everything is perfect. It's simply means you have decided to look beyond the imperfections. You have shunned all reasons to be limited by any limitation or frustrated by any for form of frustration. You have surrounded yourself with pleasant thoughts, joyful goals and nice happenings. Living a life that you deserve!

So take that risk, make a change and break away. If you doubt me or think it is not possible, give it a try with an open mind . That ways would be pleased or to at least prove me wrong

П’яні вигуки української інтелігенції під моїм вікном змушують задуматись над тим чи я українка. Я не можу глушити горілку відрами, співати до ранку Сердючку, не митися місяцями, жити на вулиці, палити як потяг і прожити без коханого.
Чи я українка? Так. На відміну від сучасної інтелігенції, спокійно переношу зміну влади, плітки про мою цноту і навіть пусту квартиру.
Яке життя в новому місті? Спокійне. Тут нічого не відбувається. Всі живуть, вибачте точніше існують, в своєму світі. Тут водії сваряться матом п’ють безалкогольне пиво і створюють затори. Продавці – вічливі і люблять посміхатися покупцеві, а потім обговорювати його. Перехожі, як сірі миші в пустелі, бігають від свого життя. Автобуси – забиті, ти в них себе відчуваєш «трахнутим оселедцем» на якого напали сірі миші.
Що залишилось від попереднього міста? Фотокартки. Телефонні дзвінки «друзів». Шалені спогади про колишніх коханців. Моя проза…. Моя поезія….Я….
Моя проза…. Вона зникне зі мною в старості. Кожна написана буква викарбувалась в моїй пам’яті. Вона пожирає мене з середини. Вона змушує мене жити і вбиває своєю повсякденністю. Втручається в моє життя без поклику і втікає з нього наче і не було. Це те що завжди зі мною. І те що не втратить мою довіру.
Моя поезія…. Вона вульгарна. Від неї шаленіють, а я її зневажаю. Інколи це те, що необхідно, а інколи це те що руйнує мій мозок.
«Моя любов спить сидячи на туалеті» - цитата з минулого життя. Що вона робить в моїх думках? І що за любов? Це невідомо навіть мені. Ця любов атакує мене. Я не можу спати, їсти, існувати без неї. Але єдина проблема в тому, що я не знаю що це таке.
Чи я колись любила? Можливо…. Але це було дуже давно. Можливо останній раз було, коли Він розбився на своєму дурному мотоциклі. Можливо, коли я стояла на кладовищі під час похорону згадуючи все моє життя з Ним, я поховала і свою любов? І скільки років минуло? І до тепер просинаючись посеред ночі викрикую його ім’я. Його дитина була вбита зразу після смерті. Але її обличчя сниця мені кожної ночі. Дівчинка? Хлопчик? Неважливо тепер….
Я себе щодня задаю питання : «А що було б якби він був живий?» Так, перший місяць після аварії я гляділа Його, як малу дитину. Він був мертвий і тоді. Все що від Нього залишилося це Його тіло – побите і порване на шматки. Місяць. Другий. Я годувала Його, гляділа як могла. А Він пішов від мене навіки.
А зараз? Я маю все що потрібно для існування. Нове місто. Нових знайомих. Нові проблеми. І спогади про Нього. Скільки років пройшло від Його смерті? П’ять, шість… вічність.
*Люба, ти будеш моєю дружиною? – запитав Він, лежачи на ліжку, коли я його годувала.
*Так.
*І там ти будеш тільки моя.
Чому я щодня згадую ці слова? Вони завдають мені болю. Вони змушують переживати це кожного дня. Заповнюють собою порожнечу.
Любила? Так. Любитиму? Напевне.
Моє життя гра. І я ньому проста героїня. З моєї історія вийшов би чудовий бразильський серіал, який ніколи не покажуть по телебаченню. В ньому забагато пафосу і трагедії. Головне в ньому не дописаний Happy End
Любіть, мої любі. Любіть… І ніколи не втрачайте тих кого любите. Пусті сварки, огризання – даремні. Вони ведуть вас у порожнечу. Любіть. І радійте тому, що у вас є. Не забувайте посміхатися всім в їбало це вас спасе від конченого існування.

згвалтована життям дівчина. Люблю посміхітися
[604x403]