Смотреть это видео

Это цитата сообщения Mages_Queen Оригинальное сообщение

Ваш древнегреческий бог

Древнегреческий пантеон богов впечатляет своим разнообразием, а увлекательные мифы с участием его многочисленных героев захватывают своими сюжетами, отображающими историю и развитие одной из первых цивилизаций нашего мира. Боги и божества, наделенные безграничной властью и удивительной силой, являлись предметом трепетного поклонения обыкновенных людей, желающих не только снискать их благоволение, но и обрести хоть толику легендарного могущества обитателей славного Олимпа. Выберите наиболее симпатичную вам картинку и узнайте, какой древнегреческий бог или богиня соответствует вам (для этого надо нажать кнопку "Узнать", а затем "Опубликовать", чтобы посмотреть результат у себя в дневнике).

[x100]	[x100]	[x100]	[x100]
[x100]	[x100]	[x100]	[x100]
[x100]	[x100]	[x100]	[x100]
[x100]	[x100]	[x100]	[x100]

Читать далее...

Великі битви ніколи не закінчуються. Вони тривають і далі у свідомості поколінь, які виступають на тому чи іншому боці поля, і командують ними історики чи політики, або й письменники.
Молоді лицарі проводять інсценізації битв й отримують від цього неабияку втіху. Поява нових фактів, відкриття нових джерел в часи круглих дат не проходять непоміченими.

Згодом патріотичне піднесення поволі згасає. Втім, коли йдеться про культ цієї чи іншої події, то, для прикладу, битви під Берестечком чи Жовтими водами належать до символів народного культу, оскільки відображені у народній пам’яті піснями й думами, а Ґрюнвальдська – до елітарного. Останній створює офіційна ідеологія.

Ювілей Ґрюнвальдської битви, яку пишно називають «битвою народів», відсвяткували рік тому. Найкращим подарунком до ювілею стали б солідні видання першоджерел з перекладами і науковими коментарями. Такий подарунок зробили в Білорусі, видавши «Хроніку конфлікту Владислава, короля Польщі з хрестоносцями в рік Христів 1410», написану одразу ж після Ґрюнвальдської битви. Упорядник і автор – білоруський історик Руслан Гагуа. Кожен, хто бажає, може прочитати цю книгу в Інтернеті. Це лише одне джерело, а всього їх двісті, деякі досі не опубліковані. Що більше джерел, то більше шансів реконструювати перебіг подій.

У 1962 році в Москві до попереднього ювілею вийшов переклад тієї частини «Історії Польщі» Яна Длугоша, де міститься розгорнутий опис Ґрюнвальдської битви. Фактично, «Історія» Длугоша досі залишається основним і найавторитетнішим джерелом, що з часом породило ґрюнвальдську «міфологію». Назву три з них:

1. На полі битви існували пастки - «вовчі ями».

2. Вирішальну роль зіграли три смоленські полки.

3.Литовське військо втекло з поля бою.

І четвертий міф: пропагандистський. Поляки тягнуть ковдру на себе, білоруси на себе, росіяни і литовці також, приписуючи своїм полкам вирішальну роль в здобутті перемоги. Українці ж воліють створювати культи з поразок, а не з перемог.

Хочу попередити, я не писатиму про речі, відомі з підручників. В Інтернеті повно інформації про Ґрюнвальдську битву: від містечкової до офіційної, здебільшого поданої за Вікіпедією. Більшість авторів, що дублюють одне й те саме або просто фантазують, не зазирали в першоджерела. А вони зараз більш доступні, ніж будь коли. Принаймні, ті, що перекладені. Мене просто цікавить, як створювались міфи і як вплинула Ґрюнвальдська битва на ментальність українців. І мені страшенно б не хотілось махати перед кимось дражливою ідеологічною ганчіркою. Істина не має кольору.



Наскільки можна довіряти Яну Длугошу?

Перш ніж перейти до розгляду міфів, запитаймо себе, чому Ян Длугош присвятив стільки уваги Ґрюнвальдській битві? Причину слід шукати в біографії історика, книги якого свого часу дуже не подобались офіційним колам Речі Посполитої (правління Зигмунта ІІІ Вази) й були навіть заборонені. Ян Длугош (1415 -1480) гербу Венява був сином шляхтича Яна Длугоша, учасника битви під Ґрюнвальдом, за що той отримав староство в Бжезніці. Власне, єдиний спосіб дізнатись імена воїнів, що бились під різними знаменами на полі тоді в липні 1410 року, - це королівські чи князівські грамоти, бо в тогочасних хроніках немає поіменних списків воїнів. Майбутній історик навчався у Краківській академії й потрапив згодом до двору єпископа Краківського Збіґнєва Олесницького. Майже 20 років був його секретарем і правою рукою, присвятив йому сторінки у великому описі битви. Тобто Длугош мав змогу ознайомитися зі спогадами очевидців, і використовував інші історичні джерела, перебуваючи після смерті свого покровителя при дворі Казимира Яґеллона, де став вихователем королівських синів. Як історик та географ Ян Длугош досі має величезний авторитет серед літописців Ґрюнвальдської битви. Він подає список усіх коругв (полків), що брали участь у битві, описує їхні знамена, його перебіг самої битви детальніший, ніж в інших хронікерів, й відчувається, що автор розуміє свою місію: зберегти для нащадків правдиву пам’ять. Дуже фахова робота як на часи, коли в основному обмежувались літописами, завжди писаними на замовлення князів світу цього. А нетенденційних істориків не буває – просто є більш тенденційні й менш тенденційні.

Однак з віднайденням 1857 року польським істориком Августом Бєловським рукопису «Хроніки конфлікту», яка була написана одразу ж після закінчення битви, виникли сумніви в деяких тезах Длугоша. Автор цього невеликого за обсягом твору – анонімний, але більшість істориків схиляються до думки, що ним був польський віце-канцлер Миколай Тромба, що під час пруської експедиції очолював польову канцелярію Владислава Ягайла. Кому ж, як не йому, було про це писати. Миколай Тромба гербу Тромби (бл.1358 – 1422) був прихильником здобуття Мальборка і з цього приводу конфліктував навіть з королем Владиславом Ягайлом, якому після переможної битви під Ґрюнвальдом, забракло сил остаточно добити Тевтонський орден.

Особливістю Хроніки є те, що Тромба створював її, опираючись Читать далее...

Как создать видеофильм из фоток, слайд-шоу? Обучение работы с программой ProShow.
Цифровая фотография дала нам возможность делать невиданное ранее количество снимков. Однако появился вопрос – а как ещё можно использовать полученные материалы? Как лучше преподнести их зрителю? Один из популярных вариантов – создание из фотографий слайд-шоу.

Казалось бы, невиданная доселе доступность хоум-видео должна была окончательно похоронить слайд-шоу. Но в реальности всё произошло совсем не так. Всё дело в том, что видеокамеры, несмотря на массу революционных новшеств, по-прежнему предельно чётко разделены на два сегмента, любительский и профессиональный. Хуже того, между ними – непреодолимая пропасть, и перебраться через неё абсолютно невозможно. Даже купив пару центнеров оборудования или потратив сотню тысяч долларов, видеолюбитель не сможет приблизиться по качеству получаемого материала к серьёзной киностудии. А у фотографов раскладка совсем иная: потратив тысячи полторы условных единиц и обзаведясь цифрозеркалкой с приличным объективом, уже можно получать фотографии, технически годные для публикации в журналах уровня National Geographic. Но что с того, если видеолюбителю нужны не фотокарточки, а фильм на телеэкране?

Тут-то и приходит время вспомнить о слайд-шоу. По типу воздействия на зрителя он очень похож на хоум-видео, а вот качество может быть намного лучше. Более того, фотофильм позволяет гармонично соединить фото и видео, отснятые в одной поездке либо же на каком-нибудь мероприятии.
Иной читатель скептически хмыкнет: «Качественный фотофильм? Да о каком качестве может идти речь при отображении фотографий на экране телевизора?» И будет неправ – современные панели высокого разрешения с большой диагональю позволяют получить очень впечатляющую картинку. Возникающие эффекты сродни тем, что бывают у огромных отпечатков, сделанных со среднеформатной плёнки, – прежде всего речь об объёмности изображения. Правда, разрешение экранов, даже FullHD, невелико – всего два мегапикселя. Однако при просмотре реальных изображений этот факт абсолютно не напрягает, более того, скрадываются мелкие огрехи изображения.

Всё это хорошо, но почему бы тогда не ограничиться просмотром фотографий на экране телевизора? Зачем морочить голову созданием слайд-шоу, если зачастую можно назначить музыкальное сопровождение и эффекты перехода от одного кадра к другому прямо в телевизионном меню? Тут всё дело в переносимости. Фотографии наверняка захотят посмотреть ваши родственники, а у их телевизора мультимедийные возможности окажутся, вероятнее всего, совершенно иными. Поэтому стоит создать фильм, пригодный для просмотра с помощью стандартного плеера DVD либо Blu-ray.

Обзор и практика:Существует много программ, предназначенного для создания слайд-шоу. Наиболее известная, входящая в состав Windows, утилита MovieMaker; но функционала в ней – негусто. Однако ж есть одна программа, возможностей которой с лихвой хватит для создания самой хитроумной презентации, – ProShow. Правда, она не относится к категории дешёвых – версия Gold стоит 70 долларов, а Producer – и вовсе 250. Но увы, серьёзных альтернатив у данного продукта нет; ProShow является в этом смысле аналогом Photoshop в своей области.
Впрочем, даже функционала младшей версии вполне хватит для создания весьма хитроумных слайд-шоу. Более того, Producer может сыграть с новичком злую шутку, чрезмерно увлечь его применением различных эффектов. А в результате фотофильм получится аляповатым; зритель запомнит спецэффекты, а не фотографии. Недаром профессионалы зачастую оформляют свои работы довольно скупо, уделяя основное внимание содержанию. Короче говоря, для начала большинству пользователей можно рекомендовать версию Gold, по показателю «цена/возможности» она очень привлекательна.

Главное окно программы весьма насыщено различными элементами интерфейса, однако проблем с интуитивным их восприятием не возникает. ProShow не предполагает исполнения некой жёстко заданной последовательности действий по обработке материала, никаких «волшебников» тут нет. Предполагается, что пользователь сам определит, что надо делать с исходниками и в какой последовательности.

Первым делом надо выбрать папку с исходными материалами, в нашем случае – с фотографиями.
Затем картинки следует в нужном порядке разместить на шкале Timeline, а потом добавить туда и музыкальные композиции. Данная шкала содержит инструментарий для управления длительностью отображения картинки, а также для выбора эффектов перехода. Их, эффектов, очень много – но не следует чересчур увлекаться. Уже говорилось о том, что не стоит перегружать фильм эффектами; обычно наиболее востребованы самые незаметные переходы, прежде всего обычный Fade. С другой стороны, бывают и моменты, когда хитрые эффекты вполне востребованы – они позволяют эффективно обозначить некую логическую границу; переход от одного съёмочного дня к другому, например.Сформировав костяк фильма, можно отсмотреть полученный результат прямо в главном окне, а затем перейти Читать далее...

dacha
[565x700]

[590x700]

Это цитата сообщения Зарубежка Оригинальное сообщение

Страшные сказки о Золушке и Спящей царевне

[показать]

Жестокая правда о принце-насильнике и Золушке-убийце

Педагоги и психологи часто жалуются, что народные сказки слишком уж жестоки. Если б они только знали, что родители рассказывают отпрыскам – как бы это сказать? – сильно отредактированные версии волшебных историй. Оригиналы – были куда более, э-э-э... натуралистическими, что ли... К примеру, возьмем знакомую всем с пеленок сказку о мертвой царевне. Знаете ли вы, что прекрасная девица вовсе не была разбужена поцелуем храброго принца? Итальянская версия этой истории, датированная 1636 годом, гласит, что проезжий молодец изнасиловал спящую мертвым сном прелестницу и ничтоже сумняшеся отправился себе дальше.

Дальше больше>>

http://ridna-ukraina.com.ua/page3

Это цитата сообщения Monro-Designs Оригинальное сообщение

Картины фотохудожницы Синди Грундстен

[640x800]


Смотреть дальше,кликабельно!

http://www.durov.com/literature3.htm

http://www.licey.net/lit/foreign

Westchnienie do Pana Jezusa

Przez cierniową koronę Twoję, Zbawicielu Panie odpuść grzechy myśli moich.
Przez zawarte oczy Twoje na krzyżu odpuść grzechy widzenia mego.
Przez upoliczkowaną twarz Twoję i usta Twoje śmiertelnemi bólami zamknione, JEZU mój, daruj winy języka mego, a niech odtąd o Tobie najczęściej rozmawiam i na chwałę Twoje.
Przez przybite ręce Twoje odpuść winy rąk moich, a wstrzymaj je od złego dotknienia.
Przez otwarty bok Twój włócznią odpuść winy żądz moich, a uczyń mnie sługą podług serca Twego.
Przez przybite nogi Twoje do krzyża odpuść grzechy nóg moich, a prostuj je na drogę zbawienną, abym oglądał Cię na wieki i seraficzną miłością kochał wiecznie.

Члени суспільства докапіталістичної доби поділялися на стани — групи, що мали закріплені за звичаєм чи законом і наслідувані права й обов’язки. Для станової організації була характерна ієрархія, втілена в нерівності становища й привілеїв станів. За класичною схемою суспільство поділялося на вищі стани (дворянство й духовенство) і непривілейований третій стан (до нього належали ремісники, купці й селяни). У Російській імперії, до складу якої входила й більша частина українських земель, до 1917 р. існував становий розподіл на дворянство, духовенство, селянство, купецтво, козацтво й міщанство. Крім них існували нечисленний прошарок спадкових почесних громадян і міжстанова група різночинців.

Хоча вже в середині XIX ст. дворянський статус втратив вирішальне значення в житті людини, психологічно приналежність до вищого стану сприяла духовній незалежності інтелектуала й усвідомленню самоцінності особистості. Уявлення нещодавніх часів, коли освічену людину ототожнювали з дворянином, накладали відбиток шляхетності на всю сферу розумової праці. Між тим поняття шляхетності має досить складну історію.

В українську мову термін «шляхта» прийшов із польської (szlachta), у польську — з чеської (slechta), а в чеську — з давньогерманської, де слово slachta (сучасний німецький відповідник — Geschlecht) означало «рід». Шляхта (дворянство) виникла як військовий стан ще на зорі європейської історії, внаслідок громадського поділу праці. Воїни — cabalieros, cavaliers, chevaliers — захищали замок свого сеньйора, забезпечували його воєнні походи та представляли його у відносинах із залежними від нього особами. Разом із земельними володіннями ця верства отримувала спадкове дворянство, чому сприяв урочистий обряд посвяти в рицарі, що перетворював воїна на шляхетного шевальє. У XII ст. цей обряд став обов’язковим. Він засвідчував приналежність дворян до рицарів і навпаки, піднімав авторитет воїнів, підтверджував їхню претензію на шляхетність.

Церква забезпечила духовний престиж церемонії посвяти, включивши до неї такий елемент, як освячення зброї, та інші. До того ж вона сприяла формуванню рицарської ідеології й етики, що мали врівноважити суспільну вагу й чесноти рицарської верстви. Вона християнізувала культ воїна, особистої вірності та воєнної доблесті. Найважливішими категоріями етики стали хоробрість, розсудливість і станова солідарність.
Дослідники стверджують, що європейське суспільство створило важкодосяжний, але неминущий образ лицаря без страху й догани. Духовні цінності та започаткована дворянством «цивілізація манер» відіграли виняткову роль у формуванні європейської культури Нового часу й сучасної європейської людини. З дворянством пов’язане народження незалежної людини, яка відповідає за себе, ризикує тільки собою та позбавлена рабського страху перед вчинком.

http://www.mp3-kniga.ru/

http://sheba.spb.ru/radio.htm

Слушать этот музыкальный файл

Смотреть это видео

Это цитата сообщения Cayetana_de_Alba Оригинальное сообщение

Рiosenkа biesiadnа

Пикардийская Терция, "Нej sokoly"




Hej, tam gdzieś z nad czarnej wody
Siada na koń kozak młody.
Czule żegna się z dziewczyną,
Jeszcze czulej z Ukrainą.

Hej, hej, hej sokoły
Omijajcie góry, lasy, doły.
Dzwoń, dzwoń, dzwoń dzwoneczku,
Mój stepowy skowroneczku.
Hej, hej, hej sokoły
Omijajcie góry, lasy, doły.
Dzwoń, dzwoń, dzwoń dzwoneczku,
Mój stepowy dzwoń, dzwoń, dzwoń

Wiele dziewcząt jest na świecie,
Lecz najwięcej w Ukrainie.
Tam me serce pozostało,
Przy kochanej mej dziewczynie.

Hej, hej, hej sokoły...

Żal, żal za dziewczyną,
Za zieloną Ukrainą,
Żal, żal serce płacze,
Już jej więcej nie zobaczę.

Hej, hej, hej sokoły...

Wina, wina, wina dajcie,
A jak umrę pochowajcie
Na zielonej Ukrainie
Przy kochanej mej dziewczynie

Hej, hej, hej sokoły...