Це між Воловцем і Лавочним. За високими горами, за дрімучими лісами, за темними тунелями. Вже на Львівщині. Вже на бойківщині.

Хоча, в принципі, це може бути не Опорець, а будь-яке інше бойківське село. Храми тут дуже подібні між собою і дуже неподібні на церкви з інших українських регіонів. Місцевий колорит це називається.санаторий Алмаз
Цікаво, це якось можна пов'язати з ментальністю, звичаями, характером людей? От переїдеш перевал - і все, почалася інша архітектура, і готика тут в флагманах і позицій не здає, хоча де вже ті Середні віки. Навіть по селах: високі башти дзвіниць, гострі шпилі в хмарах. Гордий погляд в небо, стрункість і простота.Санаторий Днепр Бескид Трускавец
А тут - навпаки. Все до землі тулиться, церкви в рюшечках піддашшів і вінців. А жінок там - і тут - теж різних вибирають? Тут, за логікою, мають бути популярними красуні цілком тіцианівських пропорцій. І правильно: такі, як правило, здорові, веселі, життя люблять. Кажуть, дівчата в бойків такі бойкі (невдалий каламбур), що навіть з Довбушем опришкувати ходили.
А гори - вони ж ті самі, в смереках і хмарах. Тільки річки течуть в різні боки. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Але ми не про ріки і не про дівчат. Ми про Опорець.
Глухомань в своєму найкращому вигляді. До Сколе звідси 38 км., до Львова - 148.
Село відоме з 1490 р. Назву підказала річка: тут тече Опора.
Над селом, на дійсно вдало вибраному місці - дерев'яна Здвиженська церква (1842-1844) з дерев'яною ж дзвіницею.
Збудував храм місцевий майстер Білень з села Хітара.санаторий Шахтер
Як і більшість церквів на Бойківщині, ця триверха і тризрубна. Складається з трьох квадратових у плані об'ємів (середній - найбільший). Всі зруби накриті главами з подвійними восьмериками на подвійних четвериках. Їх завершення - приплюснуті шатри, перехоплені в нижній частині.
З обох боків від східного зрубу знаходяться дві невеликі прибудови, збудовані одночасно з церквою. По всьому периметру споруди йде підашшя, де в разі негоди чи спеки можна було заховатися вірним.
В інтер'єрах зберігся живопис 1900 р. Не бачила, не була я всередині.
Дзвіниця триярусна і теж квадратова в плані.

     Легенда на десерт. санаторий Женева

З тунелю виїжджаєш - і бачиш попереду церкву

З книги Василя Сокола "Писана криниця".
Йшли ту заселюватися люди, що втікали ци перед татарами, ци від мадярів із-за Карпат. Підійшли, де тепер станція Лавочне, ну й там стали сперечатися. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),Там, де потоки розходяться. Бо тогди йшли хіба за ріками, за потоками.
Сперечалися, куди їм дальше йти, чи й усім разом, чи кождому окремо. Один казав, що ліпше бути разом, другий радив селитися окремо в лісах. Бо як хтось нападе, а будут вони в однім місци, то їх знищат усіх, а як розийдуться, то хтось таки лишиться.Санатории Трускавца, в Тот, що радив окремо будуватися, був дуже впертий. Оселився під тим Бескидом, а за тоту його впертість і село, що почалося від нього, стали називати Опором, а потім Опірцем.
А тамті пішли на Лавочне і на Кавний і там порозселювалися. То все говорили, що йшли три брати, волами чи коровами тягнули своє майно, яке мали та що з собов могли захопити.санаторий Женева

Вузлова станція, остання на ЦЬОМУ боці Карпат. Далі Бескид, тунелі, ще тунелі, і ще - і вже Закарпаття.санаторий Алмаз
Лавочне було останнім українським селом, яке в Другу світову війну визволили від німецьких загарбників. 
Трохи більше за тисячу жителів, 663 метри над рівнем моря, хоча моря тут і нема, є річка Опір і Сколівські Бескиди. До Львова далеко - 147 км. Навіть до райцентру, до Сколе, теж далеко - 34 км. Всі потяги, котрі перетинають Карпати дорогою до Мукачева, зупиняються тут на кілька хвилин (крім хіба що Солотвино-Львів).санаторий Шахтер
Назву народ пояснює так: в ті далекі часи, коли села ще не було, а був брід через Опір, подорожні, щоб дістатися другого берега, рубали смереку і кидали її на воду. І перейти можна, і як на лавиці посидіти, звісивши ніжки до води. Таких імпровізованих лавок-містків тут було декілька, звідси й начебто Лавочне.санаторий Алмаз
Місцеву пам'ятку архітектури місцевого значення, дерев'яну п'ятиверху церкву Різдва Богородиці, і шукати не треба: вона маячить жовтим семафором якраз над залізничною станцією. Зведено святиню на кошти громади і співвласника ела В.Шмідта. Може бути, що автором проекту храму був видатний український будівничий Василь Нагірний. Санаторий Днепр Бескид Трускавец Цікаву версію кольору церкви висловив головний дослідник дерев'яних храмів Львівщини Віктор Громик: він пов'язує вибір кольору малою кількістю сонячних днів в горах). Він також повідомляє, що колись поруч з існуючим храмом стояв ще один, Михайлівський, покровителем котрого були брати Гредлі зі Сколього. Цю церкву продали в 1921 р. В каталозі В.Слободяна церква чомусь названа Михайлівською і датується 1907 роком.Санатории Трускавца,
Поруч з церквою різдва стоїть каркасна триярусна дзвіниця, теж з дерева, теж вкрита бляхою.
В другій половині квітня 2010 р. в церкві Різдва Богородиці проходила парафіяльна місія за участю отців і братів редемптористів та сестер Згромадження св. Йосифа. Завершилась місія встановленням хреста і символічним похороном горілки біля його підніжжя.
Невже так сильно в селі пиячать?Санатории Трускавца

Координати: 49°05?46? пн. ш. 23°32?11? сх. д.
1,2 т.ж. Перша письмова згадка - від 1446 р.санаторий Алмаз
З трьох українських Корчинів поговоримо про єдиний карпатський, та ще й курортний - той, що на півдорозі між Стриєм і Уричем. Упівська територія: Санатории Трускавцазагони повстанців діяди тут до 1950-х років. Про це вам не дадуть забути пам'ятні хрести. В Корчині є залишки старої вузькоколійки, котрою возили лісорубів і деревину ще наприкінці ХІХ ст. Трапляються дерев'яні бойківські хати. Та й місцева тризрубна одноверха церква Кузьми і Дем'яна (1824) у присілку Корчин Рустикальний (не хвилюйтеся, це при дорозі), теж в анамнезі дерев'яна, - типово-бойківська. Ремонтували храм у 1890 р. В наш час оббили бляхою - для краси. Сказано ж - Рустикальний. Санаторий Днепр Бескид Трускавец
Крім східного Корчина Рустикального, себто сільського, був й західний Корчин Шляхетський - подібний розподіл села на дві частини, містечко і власне село, - не атка й рідкісна річ для України.
В радянські і трішки в пост-радянську епоху в Корчині працював світлотехнічний завод ВАТ "Іскра".
Біля села є мінеральні джерела  з водою типу "Нафтуся" (до Дрогобича ж рукою подати). В 6 км від села розташований водоспад Гуркало.
В Корчині 26 серпня 1884 р. виступав перед селянами Іван Франко. В серпні 2006 р. на тому місці відкрили пам'ятник Каменяру (скульптор В.Одрехівський, архітектор М.Білий). санаторий Карпаты

Навколо Карпати, та що там навколо - це селище міського типу в Сколівському районі вже й саме цілком собі гірське, бо лежить на висоті 395 м над рівнем моря. Тому воно й Верхнє. А як піднімешся на якусь сусідню гору, та як глянеш навколо - видно всі бескиди далеко-далеко, аж горизонт синіє (чому? Нічого собі питання. Ви погано вчили в школі фізику!) Тому воно Синьовидне. Жартую.Санатории Трускавца,
Хоча раніше це велике і древнє (перша згадка в Галицько-Волинському літописі під 1240 р.) бойківське поселення називалося трохи по-іншому: Synowodzko. Синь присутня, а от видимість погіршилась, розпливлася в синіх водах. :) Старий путівник Галичиною передає переказ про те, що на місці теперішньох рівнини, де лежить Верхнє Синьовидне, колись було озеро Сині Води.Санаторий Днепр Бескид Трускавец Леденгами сині гори повняться: неподалік Верхнього Синьовидного є т.з. Княжі скелі, де начебто колись розбилась горда і непокірна князівна Ярославна, а закоханий у неї татарський хан скам'янів від горя.
М.Орлович дещо звинувачувальним тоном пише про мешканців Синьоводська наступне: мовляв, саме місцеві бойки зустрічаються на базарах Львова, провінційних галицьких містечок, а навіть Кракова чи Закопаного. санаторий Алмаз Торгують сушеними грибами, овочами та виробами з дерева. Все, мовляв, через їхню кревну спорідненість з татарами... Думаєте, польський шовінізм? Де там. Іван Франко уславив місцевих жителів схожим чином: “Синьовидські бойки такі гендлярі, що жида заткнуть за халяву”.
В часи Орловича тут проживало 3 300 жителів, зараз - близько 3 500 чоловік. Дивовижна постійність популяції.
Про те, що Закарпаття вже зовсім близько, нагадує типово-закарпатський силует головного храму Верхнього Синьовидного. Якщо його витягнута по команді "Струнко!" вежа вас не переконала, подивіться на школу неподалік. Вона має невеличку годинникову башточку, що робить її схожою
на ратушу, але годинник на споруді - намальованний... Крім Верхнього Синьовидного такі дешеві понти я бачила лише на храмах Закарпаття, але там їх присутність принаймні була зрозумілима: це нагадування про те, що колись прийде й вона, остання година.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья) На школі такі нагадування схожі на дуже вже чорний гумор.
Деякі туристи віднаходили біля Верхнього Синьовидного залишки земляних укріплень княжого часу, але я не спец по археології. На Золотій горі збереглося монастирище - зараз там цвинтар та Георгіївська церква київського патріархату. І знову легенди: начебто у келії монастиря Пресвятої Богородиці у 1240 р. заночував Данило Галицький - по дорозі до Угорщини, куди їхав сватати сина Лева за королівну Констанцію. Ранком князь побачив біженців: з розореного Києва тікали від орд Батия жителі Київської Русі.санаторий Женева
Люди не все були такі, як зараз. Були такі велети, що як еден стояв на одні горі, а другий на другі, то й си могли руки подати. Великани були.
Єден такий великий схотів води пити, а ріки Стрий і Опір пересохли були трохи. Вінь нахилится, оби з них попити там, де вни сходилися, а то вода каламутится, хіба з піском смокче. Узяв вінь та й пониж того місця насунув землі, каміння. Високу таку греблю, гать наметав, як Червоні Береги. Вода сперлася, заповнила тоту долину, і зробилося велике озеро. Вода чистойка стала. Вінь напився, та й лишив озеро. Як води набралося повно, вона через гать переливалася, і текла собі впровали.санаторий Шахтер
Відци, від гір у тоти сині води, клином заходила земля. Там і поля урожайні були на тім клинци. То - велике. І ліс недалеко. Зайшли туда люде, але не великани, а такі, ги ми. Побудувалися, орали там. Єдної днини надийшов туда велит той, знов хотів води напитися. Дивится, а на тім сухім клині якісь мурашки, подібні до нього, лиш дуже малийкі. Взяв їх разом з волами і плугом на долоню та й поніс показувати мамі:
- Дивітся, яких я мурашків найшов.санаторий Шахтер,
- Ой, то, синку, ни мурашки. То по нас ту в горах такі люде будут жити. Віднеси їх на то місце, відки взяв.
Поклав вінь їх над тим озером і лишив. Заснували вни село та й назвали від тих синих вод Синевідськом.
Тогди вся Скільська Верховина щи ни була заселена, бо велети десь пропали, а нашим малийким людьом ту тяжко було в тих дебрях та лісах давати си раду. Жили спочатку на долах, а в горах хіба польовали. Але Синевідсько вже було. Воно старіше від

Неподалік від нафтового Нового Роздолу в липні 2004 року наші "жигулі" були зупинені чудовим бароковим костелом, який раптово з'явився обабіч траси. За костелом починався цвинтар, серед надгробків якого траплялися й старі.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)
Яким чином нам вдалося не побачити вказівник з назвою села ("Берездівці"), я не поясню, але вивчаючи місцевість за картою, я чомусь вирішила, що ми в Новому Роздолі. Гм.
Виходжу з машини. Підходжу до брами. Читаю. Оголошення, комп'ютерним шляхом набране, на воротах храму: "Богослужіння на цьому тиждні відбудуться за звичним розкладом. До прибирання костелу просимо пані Юлю таку-то, пані Мар'яну таку-то та пані Ольгу таку-то". Супер! :)
Ну але ж я їхала в Роздол за палацом! От і беруся його біля костелу шукати...санаторий Шахтер Трускавец
Поважна пейзанка-пастушка з допитливими бісиками в очах на моє запитання про місцезнаходження роздольського палацу спершу надовго задумалась, а на підказку: "Ну, старий! Старовинний... Там ще пани жили?" миттю відреагувала, показуючи на наступну за костелом одноповерхову хату під червоним дахом: "А во, отой будинок, тепер лікарня, а до війни там багаті жили!" І, задоволена чіп-і-дейлівською місією, пішла за своїм тучним стадом з однієї корови далі.
Побіжний огляд лікарні мене не вдовільнив. По-перше, знамениті античні скульптури вартістю понад 40000$ директор Львівської галереї мистецтв Б.Г.Возницький в такому місті знайти аж ніяк не міг. Не міг і все. Не той масштаб. По-друге, вхід до місця порятунку всіх місцевих хворих було перегореджено якимись залізяками та гілками. Нє, не то, треба шукати далі.
Краще б про костел спитала... Або хоч назву села, чи що...

     Дещо про історію попереднього костелу.

Culpae non pietatis opus, A. D. M. CCLX. IX
Справа провини, а не побожності.

А між тим Берездівецький костел - це вам не абищо, а робота самого Бернарда Меретина, геніального архітектора епохи бароко, автора ратуші в Бучачі, соборів в Наварії та Годовиці і, звичайно ж, Святого Юра у Львові.
І історія в місцевої парафії - довга.
Вона (парафія, а не історія) виникла стараннями власника села Бенедикта Бенка в далекому 1410 році. Причому, на той час в поселенні вже існував дерев'яний костел Різдва діви Марії. Наступний власник села, Ян з Сеняви, документи Бенка підтвердив
Зараз Берездівці - село селом, а в 1526 році їм вдалося отримати Магдебурзьке право. Думаю, в ті часи тут і замок свій був.
Так як на ці терени частенько зазіхали татари та турецькопіддані, костелу чимало дісталося від ординців, особливо в 1618-1621 роках. Наступна девастація храму мала місце на початку XVIII століття, в часи Потопу. Постраждали не лише стіни святині, а й костельне майно.

     МЕ-РЕ-ТИН!

Дякую професору Н.Урсу за ілюстративний матеріал!

Дерев'яний костел вимагав ремонту - його провів в 1718 році парох Михайло Мікошович. Грошима допомогли власники Берездівців, графи Францішек і Анна Цетнери. До речі, в 1715 р. поблизу Берездівців ця подружня пара заклала містечко Аннополь, яке пізніше злилося з Берездівцями.
Знаєте, як швидко відносно безпечно розбагатіти? Заснувати релігію (як Хаббард чи Ла Вей) або принаймні організувати чудо. Чудо трапилося в Берездівцях 16 травня 1746 року (рівно за 259 років до мого другого візиту в село). Про це читаємо тут.
І потяглися паломники... Дерев'яний храм аж тріщав, напевно - потрібен був новий костел.
Жевуські, нові власники міста, дають гроші на будівництво мурованого храму. Архітектора запросили відомого - бо і чудо тут популярне. Бернард Меретин, ось так.
(Хоча, руку на серце, схожі храми в другій половині XVIII століття виникали на теренах Галичини всюди, як клони: в Янові, теперішньому Івано-Франкові, в Коломиї, в Раві-Руській...)

Такі колони лежать поблизу храму. санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)

Будівельні роботи почалися в 1769 році, завершилися в 1771 році. Роботи з розписів інтер'єрів велися в святині до 1777 року.
Хоча існує і інша версія появи кам'яного храму: начебто Ванда Жевуська, світська і досить легковажна дама, якось під час ворожінь побачила в люстерці нечистого. Ніхто з місцевих парохів відпущення гріхів княжні не давав, аж поки нещасна не поїхала до самого Папи Римського, а той в якості покути наказав звести мурований костел.
Версія, може, не канонічна, але перчинки в розповідь додає. :) Додам лише, що документально підтверджено участь у створенні

Особливо багато про це село в Золочівському районі, в 33 км на схід від Львова, писати начебто і немає чого. Найпримітніша споруда - костел - нещодавно відзначила своє 70-річчя, а більше, здавалося б, і поговорити нема про що. Ну, село й село, при дорозі з Золочева або Перемишлян (до них 17 км) на Львів
Але я знайду. Як завжди. :)санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)
Найшвидше за усе, якщо вам кортить побачити неймовірні розписи в храмі села Вижняни, вам доведеться проминути на своєму шляху й Куровичі - поворот на оте фрескове диво знаходиться на виїзді з села в золочівському напрямку.
Не бійтеся його прогавити. Щоб цього не сталося, маєте в галереї поруч з текстом непоганий орієнтир. Як завжди на перехрестях, народ і тут поставив розп'яття. Але яке!!! Придивіться до цих наївних, розгублених облич діви Марії та Ісуса, до їх молитовно складених долоньок, босих ніг та легко-прикрашених шат. Від цих фігур так і віє дитячою, безпосередньою хвалькуватістю: я, Іван Коваль (можу помилятися, літери важко прочитати), заложив цей знак у славу божу року 1893-го. Ось так!
(Про всяк випадок продублюю текст:
"Fondator Iwan Kowal gospodarz zgromadyw (7) tutejszej
polozyl te pamiatke na ochwale boska roku 1893").Санатории Трускавца
Та повернімося до історії. Отже: в XIV ст. ця місцевість називалася Млинівці і належала боярину Яну Глебу Дятковичу (Jan Hleb Diatkowicz) зі Свіржа, коломийському старості і галицькому воєводі. Власне село Куровичі заклав син Яна Глеба, Миколай з Романова Романовський. В 1400 р. Куровичі входили до ключа, відомого як Клусівщина і належали Яну Клусу з сусідніх Вижнян (про це є згадка в документі архієпископа Якуба Стрепи від 25 серпня 1400 р.). Пізніше разом з ключем переходили у руки Куропатницьких, Грабянків, Гєдзінських, Ольшевських, Чарторийських, Любомирських, нарешті - Потоцьких, які й господарювали тут аж до Другої світової війни.
Ну ось і весь екскурс в історію. :) Давайте краще про костел.

Місцеві католики аж до Другої світової війни належали до парафії в сусідніх Вижнянах. Католиків було не так і мало - з півтисячі (дані на 1885 рік). Така громада потребувала власного храму. Тому на початку 30-х років ХХ століття почалася побудова святині. В серпні 1934 року було затверджено проект костелу авторства Стефана Богдановича, у вересні освятили наріжний камінь. Будівництво завершили в 1938 році, тому не вірте деяким інет-сайтам, де цьому храму приписують поважний,санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) більш як 300-літній вік. Все далеко не так. Моя бабця і та старше за цей симпатичний костел.
31 липня 1938 року львівський єпископ-помічник Євгеній Базяк освятив костел під титулом св. Мартина. За кілька місяців, у вересні, було освячено дзвони храму.
А назавтра була війна. Служби в храмі продовжувались до травня 1946-го року, коли останній куровицький пастор Андрій Громадзький виїхав до Польщі, прихопивши з собою майно не лише з цього села, а й з вижнянського храму та каплиці у Соловій (1911).

В радянські часи храм працював не за спеціальністю - був елеватором. У 1990 році святиню повернули віруючим. Повторно освятили костел 8 вересня 1991 року - тепер вже під титулом св. Антонія. Санатории Трускавца Опікуються і католиками села, і його храмом львівські отці-францисканці.

На жаль, не вдалося потрапити всередину костелу, адже знаю, що там збереглися автентичні вівтарі 30-х років ХХ століття. Бачила фото нутрощів святині - фресок немає.

Райцентр Львівщини на річці Золочівці. Лежить на трасі Тернопіль-Львів, в 66 км. на схід від Львова. Населення – близько 23 тисяч чоловік.
9 серпня 2011 р. Герой України, директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький повідомив ЗМІ, що 5 серпня о 14-00 внаслідок бурі впав дах на вхідному корпусі Золочівського замку. На його відновлення просять 3 млн. гривень. Доступ туристів до пам'ятни поки що неможливий. санаторий Алмаз

Вже у 1180 році в межах сучасного Золочева існувало місто Радече, яке можна вважати попередником Золочева. У деяких історичних джерелах згадується, що в кінці ХІІІ ст. на місці сучасного Будинку "Просвіта" і була давньоруська фортеця. Точно відомо, що у ХІV-ХV ст. ця фортеця існувала і була спалена під час набігу кримських татар.
Перша згадка про Золочів – під 1442 р., але існувало місто, безперечно, і раніше і належало до олеських маєтків Яна з Сієни. В 1442 та 1443 рр. король Владислав Варненьчик заборгував с. Золочів 300 гривень. Така велика сума свідчить про те, що й село було на той час вже великим і з урожайними землями. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Можна припустити, що на горі (а місцевість тут дуже мальовнича), на перехресті доріг з Тернополя, Бережан і Поморян уже тоді були якісь укріплення.
Магдебурзьке право місто отримало 15 березня 1523 р. Власником Золочева був тоді Станіслав Сенинський, який у 1532 р. продає місто разом з “фортецею” одному з магнатів – Андрієві графу Гуркові, познанському каштелянові. Новий власник дещо перебудував замок. Нарешті, у 1634 р. батько майбутнього короля Польщі Яна Собєського – Якуб – закінчив перебудову замку, зміцнивши його чотирма бастіонами.

Напис на замковій стіні.

Син Якова Собєського, Ян ІІІ, рідко перебував в своєму Золочівському замку Успадкувавши після вимерлого магнатського роду Даниловичів замки у Поморянах, Золочеві, Олеcьку, Жовкві, він, як правило, проживав у дерев‘яному замку в Яворові, часом – у Жовкві та Варшаві. Короткий опис замку з тих часів залишив в своїх мемуарах агент-розвідник Людовика Чотирнадцятого Ульріх Вердум, який в 1671 р. проїжджав через місто на схід. Він записав:
”...Замок на високому горбі, добре укріплений валом із землі та бастіонами з кам‘яних плит і ровом”. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Золочівський замок, збудований на зразок цитаделі бастіонового типу, зберігся до сьогодні майже повністю. Це подовжений чотирикутник, оточений високими валами, укріплений ззовні тесаними кам‘яними плитами. На кожному розі добре видно п‘ятикутні бастіони, що закінчуються шестибічними сторожовими вежами, які після перебудови в 19 ст. мають лише декоративний вигляд. На кожній з веж – кам‘яні плити з гербами Яніна, Годзава, Равич і Гербурт з літерами J. S.K.K.S.K. (Jakob Sobieski, Krajczy Koronny, Starosta Krasnostawski). Крім того, на баштах є цифри “1634”. Замок був оточений глибоким ровом. В‘їздна брама мала колись також звідний міст.
На подвір‘ї знаходиться двоповерховий житловий корпус – палац в стилі ренесансу.санаторий Шахтер Поряд з палацом на осі головного входу побудований так званий Китайський палац. Надбрамний корпус і господарські будівлі розташовані по периметру подвір‘я на західній і південній куртинах.
У 1672 р. замок був здобутий і зруйнований турками. Пізніше відбудований турецькими і татарськими полоненими, в 1675 р. витримав сильний штурм татарської орди Аджі-Гірея.
Після смерті Яна ІІІ проживав інколи в Золочівському замку принц Яків (помер у 1737 р.). Після нього разом з маєтками замок перейшов до Радзивіллів, але нові господарі не дуже переймалися долею Золочева, замок почав потроху піддаватися часу, руйнуватися. Згідно з інвентарем 1782 р. всі замкові споруди були майже зовсім знищені.санаторий Женева
У 1802 р. Золочів купили поміщики Комарницькі, відреставрували замкові будівлі і переробили їх на житлові приміщення, однак близько 1840 р. продали фортецю австрійському уряду під казарми для війська. З 1872 року австрійська влада почала використовувати замок як в‘язницю та приміщення суду. З 1939 по 1941 рр. у замку була катівня НКВС, потім тут хазяйнували фашисти. О.Лесик в книзі "Замки і монастирі України"  писав, що в радянські часи замок було віддано під ПТУ. Нарешті, з ініціативи Б.Г. Возницького, у 1986 р. вирішили влаштувати у замку музей. Санатории Трускавца
Б.Г. Возницький, директор Львівської Галереї мистецтв, багато зробив для підняття замку, з яким

Маленьке село біля траси з Новосілок на Поморяни, перед Вишнівчиком. Фактично з дороги видно лише кілька хаток за ставом та бляшаний купол церкви між дерев. Алекс та Лєна Яворські не полінувалися підвезти галасуючу Блеку до Зашкова - бо Блека побачила дерев'яну церкву, а це ще ТОЙ каталізатор.
На Львівщині є ще один Зашків, в Жовквівському районі. Значно більш відомий: то батьківщина провідника ОУН Євгена Коновальця. Туди з'їжджаються пластуни та патріоти. Сюди, здається, не приїжджає ніхто. Та й живе менше сотні чоловік...Санатории Трускавца, ви
А село ж давнє - на це навіть назва вказує (власні назви на -ів були характерні для Галичини в ХІІІ ст.). Перша згадка в документах відноситься до 1350р.
Церква, до речі, гарненька, не дивлячись на дурнувату одежину з бляхи. Форми - вишукані. Місце - видне. Дороги до храму (такої, щоб от взяти, і на машині) - нема. Лише стежки оперізують храм на сільському цвинтарі. Пробувала розпитати двох жінок, що живуть по сусідству з церквою, що за храм та коли збудований. Все, що сказали - "Церква стара". Не густо з інформацією...Санатории Трускавца Вже пізніше з'ясувала: Параскевська церква зведена в 1890 р.
Біля в'їзду в село - руїни малоцікавого костелу (ймовірно, був збудований між 1936 та 1939 роками -якщо це взагалі костел. Не виключаю, що це розвалини старого млина).

санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)

Карта
Широта - 49.836, довгота - 24.938.
Ще один вкрай симпатичний релікт міжвоєнної епохи, розташований всього в 5 км на північний схід від Золочева.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Село (800 жителів) відоме з 1447 р., коли ним владарював Глебко Хілецький, а в 1464 р і 1478 р. - Барбара і Павло з Олеська. З 1598 р. - власність Собєських. 14 червня 1627 р. Якуб Собєський надав Єлиховичі  золочівському пробоству, якому село й підпорядковувалось аж до ХХ ст.
В 1937 р. золочівський священик  Каетан Грушецький помінявся земляними наділами з господарем Кусем з Єлиховичів, отримавши таким чином місце для будівництва каплиці. Ще два наділи передала під храм громада Єлиховичів (частину луки та цвинтаря). Формально дарчу угоду закріпили 9 серпня 1938 р., хоча ще 26 січня 1938 р. датуються кошторис, технічний опис та статистичні викладки, виконані львівським архітектором Лаврентієм (Вавжинцем) Дайчаком (1882-1968).санаторий Шахтер Проект костелу, виконаний Дайчаком, убло затверджено архієпископом Б. Твардовським ще 14 лютого 1938 р.
Швидше за все, костел не лише збудували в тому ж році, а й освятили. Священика свого село не мало, у великі свята приїздив ксьондз із Золочева.
В 1945 р. костел було закрито, в 1950-му храм перетворили на зерносховище. В 1985 р. завалиласявежа сигнатурки. В 1993 р. храм повернули вірним, розпочався ремонт. Святинею спільно користуються віруючі як римо-католицького, так і греко-католицького обрядів. Санатории Трускавца, Скромне костельне начиння дісталося Єлиховичам від золочівського парафіяльного храму.
Ще сам Л.Дайчак з втіхою відмічав у своєму щоденнику, як чудово вдалося створити враження оборонного храму завдяки нижньому кам'яному ярусу стін та кутовим башточкам. Швидше за все, саме такий вигляд і замовляли в майстра замовники.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) Тоді й сама польська влада розглядала костели, які множилися на галичині, як своєрідні "фортеці" віри - звідси й така тяга до псевдо-оборонності (згадаймо Куровичі). Як би не було, та храм в Дайчака й справді вийшов напрочуд гармонійним, вдалим, гарно "посадженим" в оточуючий рельєф.
Саме Дайчак, до речі,санаторий Шахтер був автором чудового конструктивістського храму в Хлопах (Переможному) в 1936 р., перебудови храму в Надвірній.

"В 11 км на південь (від Княжого), на краєчку Подільської височини, в місці зіткнення Вороняків і Гологорів (пасма пагорбів - Блека) лежить містечко Гологори. 3300 мешканців, 600 поляків, 1500 русинів, 1200 іудеїв. (...) В місті ренесансовий костел і дві церкви. З північного боку рештки валів. Невеликі руїни замку, за одними джерелами - з XVI ст., за іншими - зведена Міколаєм Потоцьким в XVIII столітті.санаторий Женева
Напроти замку кам'яний стовп, під яким мають бути складені рештки татарського хана. Поруч в Гологорах в лісі оточена валами церквиця і цвинтар.
З Гологорів до Перемишлян тягнеться пасмо Гологорів (гір)".

     Що маємо
Дивне зерносховище в Гологорах

Карта
На високому пагорбі з подекуди вгадуваними слідами земляних валів, що піднімається над селом, і правда збереглася дивної форми кам'яна колона. Можливо, саме під нею мало б бути поховання хана, згадане в книзі М.Орловича.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Під пагорбом - власне село Гологори, вже давно ніяке не містечко. Вже в 1929 р. населення міста почало скорочуватись і складало на той час 2480 чоловік.
Зараз в Гологорах проживає десь з 650 чоловік. Процвітаючим назвати цей населений пункт не повернеться язик.
Є греко-католицька церква. Серед старих колгоспних будинків - зерносховище дивної круглої форми, бетоноване. Здалеку виглядає як якась оборонна споруда.Санатории Трускавца,
Гологори відомі з 1271 року, хоча за деякими даними, вже в ХІІ ст. на цьому місці було невелике село. В документах 1461р. Гологори згадуються вже як місто. В XVII-XVIII століттях тут проводилися великі кінні ярмарки, продавали велику рогату худобу.санаторий Шахте
В 1895р. Барон Хірш (Hirsch) заснував в Гологорах приватну єврейську школу, яка отримала статус державної школи в 1901 р. Діяв заклад до 1939р. Відвідували школу не лише іудеї, а й діти інших конфесій. Окрім грамоти, учнів тут вчили боднарській справі.

І замок, і костел в Гологорах підірвали в радянські часи. Нижче - реквієм по ним.
Костел в поселенні виник ще в 1452р., але згорів в 1648р. під час Хмельниччини. В кінці XVII ст. храм відновили, та в 1766р. його знову нищить полум'я. З 1828р. це вже була руїна, в якій нелегко було впізнати давню готичну святиню з пізнішими бароковими перебудовами, з високо розміщеними вікнами, що натякали на оборонний характер пам'ятки.санаторий Алмаз
Замок, що лежав в північно-східній частині Гологорів, в часи свого розквіту мав вигляд прямокутного будинку з чотирма кутовими баштами і був одним з найстаріших фортифікаційних споруд на Русі. З XV ст. слугував як родинне гніздо родини Гологірських. Фортецю неодноразово руйнували напади татарів та турків в XVI та XVII ст. Вже як суцільну руїну в 1792р. його купує у родини Старжинських домініканський кляштор в Підкамені. Протягом ХІХ ст. замок розбирають на будівельні матеріали.
Напроти замку на пагорбі (Іншому пагорбі? Тому самому, але поруч? Незрозуміло) - кам'яна фігура св. Марка на колоні. Татарський хан, за легендою, лежить саме тут.
(Від себе додам, що збережений стовп не виглядає як постамент для скульптури. Можливо, йдеться про іншу фігуру).санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Якщо в ваших планах - відвідування не лише "попсових" замків Золотої Підкови, а й менш відомих смаколиків (як-от костел в Вижнянах, в дивних розписах в стилі "Вартової Вежі"), то, можливо, на шляху з Вижнян до Буська варто відвідати старовинні Глиняни.
Кажуть, що не дивлячись на велику кількість каменю в цій місцевості та навколишні ліси (залежі деревини!), тутешні жителі все одно віддавали перевагу житлам з глини. Тому й Глиняни.
Вперше вони згадуються в документах від 1379р. коли Глиняни перейшли у власність польського короля, хоча поселення існувало й раніше. Кажуть, воно старіше за Львів. Відомо ім'я міського старости у 1380 році - такий собі Ян Віндица (Jan Windyca). Магдебургія була отримана в 1397р., з рук Владислава ІІ Ягайло (король часто бував тут починаючи з 1395 р.).санаторий Шахтер Він же передав глинянські маєтності роду Крушельницьких. Про статус королівського міста нагадував і тодішній герб Глинян: золота корона на червоному тлі. До речі, паралельно знайомій нам назві в ті часи вживалося ще одне ім'я поселення - Кручборг (Cruczborg).

Костел в Глинянах в 1905 р.

В XV столітті місто було столицею найменшого на Галичині повіту. В 1462 р. ним правив Якуб з Любліна, в 1474 - перемиський каштелян Добєслав Одровонж. В 1578 р. Глиняни отримали право на проведення трьох ярмарків на рік. Так як місто стояло на перетині торгових шляхів, справи в місцевих торгівців і ремісників йшли непогано. Але й ординці сунули все тими ж шляхами - а це вже значно гірше.
Тому в Глинянах будують замок - теж не мурований: дерев'яно-земляний, зведений в 1603р., оточений глибоким ровом. Середмістя брали в тісне кільце передміські райони Війтівство, Задвір'я, Долішня, Застав'я, Підзамче, Мельники.  санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Колись саме з Глинян польські монархи рушали до рідного Кам'янця. Читаємо про це у Самійла Величка ("За тим розпорядженням, коли безліч польського платного й посполитого війська зібралося під Глиняни, прибув туди з немалим числом затяжного німецького війська й король").
Місце збору коронного війська та посполитого рушення Руського воєводства - не стільки почесна, скільки обтяжлива місія. Десятки тисяч солдат і шляхтичів збирались в Глинянах, очікуючи на похід. Після їхніх постоїв навіть ординці не видавалися аж такими страшними...
Після першого поділу Польщі Глиняни потрапили у власність Потоцьких. На той час містечко славилося своєю коноплею, яку експортували аж до Гданська.
У 1866р. в Глинянах відкрили школу ткачів - місцеві майстри славилися на всю Галичину.Санатории Трускавца,
Якийсь час за совєтів Глиняни тішилися навіть статусом райцентру, зараз потроху перетворюються з міста на село.
Серед глинянських святинь - стара дерев'яна церква Успіння, де зберігається образ розп'яття кінця XV ст. Є тут ще греко-католицька церква св. Миколая (1894), чий настоятель Дмитро Майкут, здається, трохи загрався в "чудеса". Храм, який в 1932-34рр. розписував відомий художник Северин Борачек, начебто зараз саморозписується. Угу.
Церкву закрили в 1962р. Дітям, начебто, спеціально платили по 10 коп., аби они били в храмі вікна. Після довгого виконування ролі складу, церква відновилася в 1989р. Зараз пробує потіснити Зарваницю своїми "чудасіями".

     Костел в Глинянах санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Римо-католицьку парафію в Глинянах заснували в 1397р. ще Владислав Ягайло та його дружина, королева Ядвіга. Перший дерев'яний костел був освячений галицьким архієпископом Яковом Стрепою.
Через часті турецькі та татарські набіги Глиняни часто палали. А з ними палав і храм. Та, разом з містом, феніксом відроджувався з купки попелу. І раз у раз - дерев'яним. Останній костел з дерева було зведено в Глинянах в першій половині XVIII ст. зусиллями пароха Франциска Мігальського. Відомо, що в 1766р. в храмі було 4 вівтарі (головний - Богоматері з дитятком, бічні - св. Анни, св. Яна Непомука (св. Франциска), св. Антонія.
Дерев'яний костел простояв до 1820-х років. Починаючи з 1791р. зводиться мурований костел св. Духа. Будівництво завершили аж в 1831р. 3 квітня 1840р. храм освятив архієпископ Франциск Піштек.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) З 1843р. глинянський храм, що до того належав з 1765р. до буського деканату, сам стає центром деканату.
На початку ХХ ст. до костелу належало 4 000 католиків з Глинян та навколишніх сіл. В 1903 р. будується філіальна каплиця в Словіті (коштом Завідовських-Вайсманів, в

Хай як привабливо звучить версія про появу цього храму ще в 1400 р., яку подекуди можна знайти в польських джерелах, повірити в неї важко. А от історію перебудов ХХ століття польські книжки знають краще за вижнянських селян. Про це й поговоримо.
До початку ХХ ст. храм був досить невеликою однонавною будівлею зі склепінчастою закристією. Єдиною прикрасою костелу був хіба дах (що мав ступінчастий портал) із сигнатуркою. З готичних часів зберігся також кам'яний профільований портал (зараз це склад пресбітеріуму). Схожих простих костелів на теренах Польщі було в XIV-XVI століттях набудовано чимало.санаторий Шахтер Трускавец Схожі на нього - наші храми в Скелівці, Нижанковичах або Щирці.
В 1898 р. такий собі Міхал Ковальчук запропонував зруйнувати існуючий старий храм і на його місці звести новий. пропозицію не підтримали - і ура. В 1905 р. проект розбудови храму виконав великий архітектор того часу Теодор Тальовський. Планувалося зруйнувати старий пресбітерій, а на його місці зробити квадратову головну наву, до якої мав прилягати трикутний маленький пресбітерій. Проект мав риси неороманського стилю і неоготики. З невідомих причин проект не було втілено.Санаторий Весна Трускавец
Натомість в 1920-х роках почався новий етап реконструкції. Перший з проетків було виконано архітектором Болеславом Віктором за порадами реставратора Юзефа Пьотровського та пастора Яна Пенкальського. Проект зберігається в одному з львівських архівів. Та за рік (1926) з'являється ще один проект (правдоподібно теж авторства Б.Віктора), який було створено на прохання Міністерства релігій і громадської освіти. Цей варіант поєднував і пропозиції Тальовського, і запропоноване Б.Віктором. Та до реалізації взялися аж з ТРЕТІМ проектом авторства Віктора. В результаті костел став втричі більшим, а старий вигляд зберегла лише західна частина храму.

     Довідка: розписи

Фрески, що вкривають майже кожен сантиметр інтетр'єрів, виконані за проектом львів'янина Станіслава Тейсейре (Stanislaw Tejsseyre). Втіленням проекту в життя займалися: сам Тейссейре, Роман Сєльський, Маргіт Рейх Сєльська (Margit Reich-Sielska) та Борисовський. Розписи виконані - УВАГА! - в 1942-1943 рр. Ось тому, напевно, так чудово збереглися. Лише на західній стіні стінопис сильно поруйнований. Хто з художників чим займався, можна визначити за автографами. Скажімо, розписи над хорами на східній стіні (музичні інструменти та янгелики) підписані RS. Р.Сєльський також виконав фрески із зображеннями св. Франциска, і монашки (на західній стіні).Санатории Трускавца
Ініціатором виконання розписів був вже знайомий Броніслав Віктор, автор трьох проектів відбудови вижнянського костелу. Працю розпочали в червні, хоча згоду на розписи отримали лише 4 липня 1942 р. від архієпископа Болеслава Твардовського. При виконанні дослухалися до порад львівського реставратора, доктора Збігнєва Хорнунга. Саме він наполягав на деяких колористичних змінах в роботах. Роботи велися до жовтня, а їх поспішність непокоїла архієпископа. В травні-червні 1943 р. було виконано розписи каплиці. Грошова винагорода за працю художників була більш ніж скромна і переважно складалася з... їжі. Не забуваймо: це час окупації. В цей самий час львівський професор Марьян Внук за допомогою якогось невідомого з села Смоляни за 1200 злотих вирізьбив скульптуру св. Йосипа, яка й тепер прикрашає фасад храму (див. фото вище). Відомо також, що в часи окупації німецькі війська мали знищити костельний орган.
Дивна ірч: вже з 1944 р. польське населення Вижнян починає еміграцію і осідає переважно в трьох місцях на Західній Галичині: село Лонкі біля Ланцюта, Гнєвщизни біля Пшеворська і Волі Гренбошовській поблизу Тарнова. Ксьондз Пенкальський з від'їздом не поспішав, деякий час мешкав у Глинянах та Львові, а потім, прихопивши 11 орнатів, три чаші, 8 хоругвів, балдахін та деяке інше костельне майно, перебрався в Бялогард. А в храмі з 1948 р. був склад зерна та цукру.

     Довідка: Вижняни

Головний вівтар.

Село, розташоване на перехресті торгових шляхів локального значення,  з'явилося давно. Перша згадка про поселення датується 1397 роком. Польські документи називають його Wyzniany, інколи - Wyzlany.санаторий Алмаз
Село могло похвалитися досить вдалим розташування (21 км до Перемишлян на південному заході, в 9 км на північний схід - Глиняни) аж до появи в 1860-х роках в Східній Європі залізниць. Найближча до Вижнян станція - Задвір'я (10 км).
Через Вижняни тече Тимковицький потічок, в

З Білого Каменю в 1980-ті роки, вже в радянське надвечір'я, спробували зробити зразкове диво-село з впорядкованим центром, великим універмагом, сучасними школою і садком, гігантським як на кількість жителів (зараз їх не більше 776 чоловік) будинком культури, меморіалом тощо. Тут навіть будинок побуту, два відділи райлікарні і готель були! Зараз рештки радянського показушного благоустрою виглядають ледь не такими ж архівними, як місцевий антикварний Успенський костел з 1613 р. (архітектор Андрій Прихильний). Санаторий Весна Трускавец Годі й шукати в колишньому містечку ("магдебургія з 1493 р.!" - кричить вікіпедія, що сумнівно. Я вірю в міський статус з 1614 або 1682 рр.) руїну оборонного замку, які жеманно, як опереткова діва з рожевого боа, позували з густої зелені фотографам початку ХХ ст. НЕ-МА. Вдовільняйтесь храмами, їх три: крім Успенського костелу є ще хрестово-купольна і досить гармонійна Троїцька церква (1903) і святиня невідомої мені назви вже за стадіоном ФК "Буг".
Кажуть, супер-село з Білого Каменю робили в пику сусідній Гавареччині, столиці димленої чорної кераміки. Мені не дуже віриться в таке суперництво двох сіл одного району: в Гавареччину навіть дороги нормальної немає. Але за місцевими переказами, першими жителями Білого Каменю теж були гончарі - їх начебто в середині XV ст. якась графиня Тереза висилила в ліс - аби містечко не задимлювали. Так і почалась історія Гавареччини.
Білий Камінь лежить у підніжжя Білої гори. Ну як гори - Вороняки тут десь сходяться з Медоборами, і ті, і інші вкрай мальовничі, але на Гімалаї не схожі. Так, зелений пагорб над селом - і все (його видно на фото з стадіоном ФК "Буг"). Начебто на цій Білій горі було і є багато білого каменю - звідси й назва.

     Замок в Білому Камені

Замок Санатории Трускавца залишив по собі фото, описи і ледь помітну ностальгію аборигенів. Звів твердиню на узвишші на схіж від містечка, на правому березі Західного Бугу у 1611 р. князь Юрій Вишневецький. Довжина замку була 58 м, ширина - 54 м, майже квадратовий. В кутах стояли восьмигранні вежі. В 1649 р., по дорозі до обложеного Збаража, в замку гостював польський король Ян Казимір. Монарх був не першим і не останнім: в 1667 р. в Білому Камені стояв табором Ян Собєський, ще не король, але в майбутньому - ще й який.
Форпост кілька разів брали татари та турки. Розбирати замок почали ще в ХІХ ст., напів-руїна ще й пережила пожежу, коротше, там вже давно не все гаразд було. Станом на 1920-ті роки від замку залишалися фрагменти зовнішніх мурів на південному і західному боках, восьмибічна брама, сліди валів і в'їздна брама з коринфськими колонами. Плюс дуже гарний вид на околиці. Санаторий Весна Трускавец З опису замку в Білому Камені від відомого мандрівника XVII ст. Ульріха фон Вердума:
"Замок, збудований з білого каменю італійським способом з вежами по боках, оточений вежами і озером".
Легенд навколо замку вилося як мух - замку немає, а вони є. Начебто саме в цій твердині у XVIII ст. якийсь час мешкала чарівна розпусниця, дружина князя Кароля Станіслава "Пані-коханка" Радзівілла Імені красуні переказ не зберіг, але по-бюрократичному точно дає її дівоче прізвище: Жевуська (але я вам по-секрету скажу, що звали її Тереза Кароліна - і навіть покажу її портрет). З чоловіком вона не жила - розлучення в ті роки отримати було лише трішечки важче, аніж секрет вічної молодості. Якось вона посадила в клітку у власній спальні сусіда (за іншими даними, слугу князя Радзівілла на прізвище Цісейко), який чимось їй дошкуляв - а саме в спальні пані приймала своїх коханців. Якщо вірити "Путівнику по Тернопільському воєводству" 1928 р. випуску, шляхтича весела гуляща пані замордовала.санаторий Шахтер
За легендою № 2, від замку в Білому Камені до замку в Підгірцях вів підземний хід. Аякже.
Інший переказ стверджує, що замок мав аж 300 кімнат, в що неможливо повірити: навіщо стільки, де стільки, для чого стільки? Якщо вірити архівним листівкам (а чому й не вірити?), крім розвалин фортеці в містечку був ще й чималий панський двір - він, можливо, й мав 300 приміщень, якщо порахувати разом з п'єцами, камінами і шафами. Чи то твердиню, чи то більш пізню резиденцію оточував парк, в якому був і ставок (площею в 28 га). Зараз біля роздоріжжя в селі помітно таку грандіозну калабаню в ярку при дорозі, але навряд чи це рештки того магнатського маєтку, навряд чи саме тут колись ріс майбутній король польщі Михайло Корибут Вишневецький - він народився у Білому Камені в 1639 р. Хоча якщо вже говорити про великих земляків, то я б ставила на іншого білокам'янчанина - геній навколо-жовквівських іконостасів Іван

Давним-давно, 350 років тому, у Франції часів мушкетерів та хитрого кардинала Рішельє жила-була маленька дівчинка, і звали її Марія.

Чекайте, просто Марія?
Ні, не так просто – Марія Казиміра д‘Аркуін. Була вона дочкою капітана королівської гвардії та монаршої гувернантки, хоча в Версалі й шепотіли, що дівчинка – позашлюбна донечка королеви та її фаворита Конде. Так склалося, що цій тендітній дитині доля наказала покинути рідний край та відправлятися з почтом принцеси Марії Людвіги у далеку північну країну десь на межі цивілізованого світу. Адже принцеса от-от повинна була одружитися з королем Речі Посполитої Владиславом IV.
Марія Казиміра й гадки не мала, що пройдуть роки – і трон польської королеви дістанеться їй, а за нею потягнеться шлейф з легенд, переказів та бувальщин про найромантичніше кохання монаршої пари у центрі Європи...

Шлях до трону санаторий Шахтер Трускавец

Одна з веж Золочівського замку.

Кохання прив‘язало юну та звабну француженку до Галичини. Кажуть люди, дотепер привид Марії Казиміри блукає підземеллями золочівського та підгорецького замків. А не так давно у Золочеві об‘явився й новий потойбічний гість: Чорний Рицар тривожить спокій музею-заповідника, шукає щось у єдиному на Україні Китайському палаці. Хто знає, може, це коханий Ясь намагається знову побачити свою улюблену Марисеньку?
До трону Марія Казиміра йшла довго й важко. Любов Яна ІІІ Собеського та французької красуні спалахнула миттєво, ледь побачив 27-річний Ян у 1656р. у королівському палаці в Варшаві 15-річну красуню – і це полум‘я вони зберегли до старості. санаторий Алмаз Трускавец Та що за іронія – Марисенька за два роки виходить за іншого!
Потім Ян не раз зустрічав її у Замості, де вона жила з чоловіком, князем Замойським, п‘яничкою, хворим на подагру. Бич того часу – сифіліс – швидко доконав князя, невдовзі помирає мати Яна Теофілія, яка категорично була проти союзу сина з іноземкою. Шлюб Яна та Марії Казиміри 15 травня 1665р. вже не перешкоджав нікому (хоча у Варшаві подейкували, що за сприяння Марії Гонзаги закохані таємно обвінчалися ще до похорону Яна Замойського). Попереду – 30 років разом. З їх тринадцяти дітей виживе лише четверо. Майбутнє принесе війни, походи, коронацію та тріумф під Віднем. А які щемкі, ніжні листи він їй писав! З 300 опублікованих епістол 80 написано з Галичини.

Король і через десятиліття обожнюватиме свою кохану Марисеньку, а от двір... Злі язики шепотіли за спинами монархів, що „Марися керує Яном, а вже Ян — Польщею”. Королеву відверто не любили: і походження, бач, недостатньо шляхетне, і іноземка, і до Парижа як додому вибирається інкогніто, називаючи себе маркізою де Жовква, і казну вряди-годи спустошує, як сарана, та ще й невідомо, чи не сама відправила за допомогою отрути свого першого чоловіка... Навіть те, що Марія Казиміра була кумою короля-сонця Людовіка XIV, який хрестив її сина Якуба, не покращило справи: відомо ж, намовляла Яна переїхати назавжди до Франції, де йому обіцяли титул маршала та орден Святого Духа. санаторий Алмаз Трускавец
Марія Казиміра доводила до шалу посполиту знать, вміло лавіруючи між нескінченними пересудами і придворними інтригами. Гордій та розумній королеві потрібно було хоч іноді відчувати себе в безпеці та спокої. Для усамітнення вона вибрала одну з літніх королівських резиденцій – фортецю у Золочеві, вотчину батька Яна — Якуба Собеського. Гоноровий магнат хотів залишити пам‘ять про себе: на кожному розі замку добре видно п‘ятикутні бастіони, що закінчуються сторожовими вежами, прикрашеними плитами з гербами Яніна, Годзава, Равич і Гербурт та літерами J.S.K.K.S.K. (Jakob Sobieski, Krajczy Koronny, Starosta Krasnostawski). Замок мав стати старому Собеському своєрідним монументом. Хіба він міг знати, що по-справжньому вдихне душу в ці похмурі стіни його невістка, істинна жінка-вамп свого часу?
Легенди навіть стверджують, що Марія хоробро захищала Золочівський замок під час турецької осади.

     Замок Марисеньки

Золочівський замок.

З чого ж почати пізнання таємниць замку? Давайте з потаємних ходів.
Володар фортеці та його дружина мали в своїй резиденції окремі кімнати. Вікна з покоїв пані виходили на зовнішній бік фортеці, де була охорона, бо саме з цього боку в стіні було зроблено потайні сходи до скарбниці, багатої на коштовності та золоті монети. А ключі від скарбниці носила при собі саме пані. За порадами тогочасних архітекторів, між двома половинами був ще один прохід: аби у пана роги часом не виросли.
Та якщо вірити певним романтично налаштованим людям, ці ходи — дитячі забавки в порівнянні з тим підземним тунелем, який начебто зв’язував замок

Обрядовим хлібом називають усі страви, які є продуктом рільництва й мають ритуальний характер. Це і коровай, і святкові калачі та бублики, масничні вареники, весільний дивень та різдвяний книш... Урешті-решт, просто зерно або ж каша, що використовуються в багатьох обрядах.

Історики зауважують, що з давніх-давен слов'яни надзвичайно шанобливо ставилися до орачів, а вирощування хліба було основним їхнім заняттям. Хліб посідав таке важливе місце в житті слов'ян, що в роки неврожаю, незважаючи на велику кількість дичини, риби, різноманітного лісового харчу, люди все одно потерпали від голоду. За китайськими, грецькими, перськими, німецькими переказами, першим орачем був сам Господь Бог. санаторий Шахтер,

В українських колядках Бог  та найбільші святі — Петро, Миколай, Павло, Ілля — зображені як хлібороби:

В чистім полі плужок оре,
А в тім плужку штири воли половії,
А в них роги золотії.
Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло воли гонит, санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Пресвятая Діва їсти носит,
Бога просит:
— Зароди, Боже, жито-пшеницю,
Всяку пашницю.

У різних місцевостях України переказують, що були такі часи, коли людям завжди вистачало хліба, й вони не знали голоду. Тоді зерно у хлібному колосі починалося рід самої землі. А називався той незвичайний колосок — "стоколос". Одного разу Христос із апостолами проходив селищем і зайшов до якоїсь хати попросити хліба. Господиня якраз пекла млинці. Але, розлютившись на жебраків, вона кинула їм млинця, яким перед тим витерла сліди, що її дитина лишила на лаві. Христос, обурений такою наругою над святим хлібом, вийшов у поле і почав обдирати отой стоколос знизу вгору. Побачивши це, хазяйський пес почав вити. Тоді апостол Петро вблагав Христа залишити на колосі зерна "на собачу долю".санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) З того часу люди їдять хліба "на собачу долю".

За іншою легендою, яка в різних варіантах повторюється в багатьох народів світу, пшеничне зерно було від початку призначене собаці. Але людина вихопила його із собачої пащі й розсадила по землі. Тому собаку не можна їсти і гріх убивати, бо ми їмо його пайку.

Хліб ушановують як святиню, в народі про нього так і кажуть: "святий хліб". Великим гріхом вважається викинути навіть маленький шматочок. Колись вірили, що на тому світі люди, які без пошани ставилися до хліба, збиратимуть усі викинуті під час земного життя крихти. Залишки хліба віддавали свійським тваринам або спалювали в печі. санаторий Карпаты

Хліб є символом добробуту. Побажання "хліб та сіль" прикликає до родини багатство. Хлібні жертви у давнину приносили хатнім духам, зокрема домовику, духам землі — щоб добрий був урожай, водянику — щоб не топив худоби та людей.

У народних повір'ях хліб протиставлявся усьому нечистому. Так до лісу завжди брали із собою шматок хліба, бо його нібито бояться гадюки. Звичай благословляти хлібом також пояснюється уявленнями про хліб як оберіг. Батьки благословляли ним молоде подружжя. Хлібом заведено благословляти в далеку путь. До речі, зустріч хлібом-сіллю — не що інше, як своєрідний очисний обряд. Адже людина могла принести з чужини щось погане, вороже, недобру дію цього мав нейтралізувати хліб. Вірили, що хліб може навіть зупинити пожежу, якщо обнести його навколо палаючої будівлі.

Обіцянку, яку скріпили хлібом, не можна було порушити. Хлібинами обмінювались, укладаючи важливі торговельні або земельні угоди. Свати приносили до хати дівчини хлібину, а взамін, у разі згоди, отримували паляницю. Подекуди під час сватання спеціально випечений пиріг ділять навпіл. Одну його половину віддають представникам роду молодого, друга залишається в батьків молодої.санаторий Алмаз Це було відлунням давнього причастя. Колись усі, хто їв за одним столом ритуальний харч, вважалися спільниками в певній справі. Це був лише обряд, який пізніше переродивсь у традицію завершувати важливу роботу великим застіллям із багатьма наїдками. Але обов'язково була якась головна "хлібна" страва, яку навіть не завжди споживали. Вона мала суто обрядовий характер.

Хліб і досі відіграє важливу роль у весільних та поховальних обрядах. Учені вважають, що серед інших слов'янських обрядових дійств українське весілля посідає перше місце за повнотою застосування ритуального хліба, починаючи від моменту сватання, коли представники двох родів обмінюються хлібинами на знак згоди, й закінчуючи коморою із розкладеними по кутах хлібами, де на житніх снопах

Мед, або, як його ще називають, "небесна роса", в багатьох культурах — символ "солодощів". Мед, медові напої вважалися стравою богів. Поряд із медом шануються і бджоли — помічники божеств. За традицією, мед жертвується померлим, а також є засобом захисту від злих сил. А ще — символізує жіночі чари.

У міфології багатьох народів мед пов'язаний зі світовим древом. Так, за віруваннями стародавніх скандинавів, три медові джерела точаться з-під кореня священного ясена Іггдрасіля, кора якого теж укрита медовою росою.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец), У мордовській пісні мед крапає із бруньок гігантської яблуні. Коріння цієї яблуні — на всю широчінь землі, гілки її — на все небо. Віск від меду, що скрапує, осідає на листочках. А на кінчиках тих листочків горять свічечки.

За деякими міфами, мед було вкрадено в богів, які єдині мали право споживати цю чудову страву. Існують міфи про походження меду зі слини, сліз, крові божества чи жертовної істоти. Розповідають також, що мед (як і бджола) з'явився з мертвого тіла.

Міфологема меду в українців пов'язана з культом предків та поховальною обрядовістю. Мед входить до складу багатьох ритуальних страв, таких як кутя, коливо, сита, шулики. Кутю готують на Різдво, коли, за повір'ям, усі душі померлих родичів збираються в хаті на Святу вечерю. Коливо та сита — обов'язкові страви поминального обіду. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

  Мед є жертовною їжею тих духів, для яких, за народною уявою, "царство Христове закрито". Це мертвонароджені діти або такі, що померли відразу по народженні. Їх заведено поминати осібно на четвертий день Зеленого тижня, який зветься Русальним четвергом. Увечері цього дня на перехрестя доріг виносять мед у мисочці чи щільники. Це роблять із метою заспокоїти душі померлих. Якщо вранці мед буде з'їдений або початий, а навколо виднітимуться невеличкі сліди, значить, "русалочки потупали". санаторий Алмаз

Існує думка, що мед у слов'янських казках функціонально споріднений із нектаром давньогрецьких міфів. Обидві ці страви виконують роль епічної мертвої води: "Тоді він (вовк) узяв полив дурня цілющою водою, зцілив його, а далі живущою — оживив". Це пов'язано із дивовижними антисептичними властивостями меду. Давні греки використовували мед як розчин для бальзамування небіжчиків. Загальновідомим є факт, що тіло Александра Македонського, який помер у Вавилоні, везли до Александрії і поховали в саркофазі, наповненому медом. Це гарантувало майже довічне збереження тіла від тління. У давньогрецькій міфології таку ж функцію виконував нектар. Вживання цього чарівного напою забезпечувало вічну юність. Є міф про Тітона — земного юнака, якого покохала богиня Зоря. Щоб ніколи не розлучатися з Тітоном, Зоря випросила в Зевса дозвіл годувати свого коханого амброзією — їжею богів, що дає безсмертя. Але Зоря забула про нектар, який робить богів вічно молодими. Внаслідок, її нещасний коханець приречений був довіку жити у ветхому старечому тілі. Санатории Трускавца

У народній словесності мед є синонімом багатства, достатку, про що свідчать вирази "жити як у меду", "і медом не заманити" (у значенні не звабити ніякими принадами), "і медом не годуй" (у значенні, що хтось має все жадане і йому більше нічого не потрібно). Коли щось особливо притягує людей, кажуть, що воно "як медом намазане". Мед часто згадується й у протилежному контексті. Про злиденне життя, скрутну ситуацію чи важкі обставини кажуть "живеться не з медом", "ні мед, ні кутя", "як мусі в меду", "вхопив шилом меду". санаторий Шахтер,

В українських епічних творах мед згадується нечасто. Зазвичай це характерна приповідка наприкінці чарівної казки: "І я там був, мед-пиво пив, та лише вуса обмочив" ("І я там був, мед-пиво пив, по вусах текло, а до рота не попало").санаторий Шахтер Це своєрідне замовляння. Оповідач заявляє, що він — очевидець якихось дивовижних подій, причетний до таємниць потойбічного світу ("І я там був..."). Він, так би мовити, їв (точніше, робив вигляд, що їсть) за одним столом із мешканцями того світу їхню звичайну страву — мед-пиво. Але ж причастя їжею предків, отже, й переходу до іншого світу не відбулося, бо насправді ритуальне мед-пиво лише "по вусах текло, а до рота не попало".

Мед пов'язаний із культом померлих ще й тому, що в певній своїй якості цей продукт мав алкогольні властивості, тому мед часто співвідносять із пивом. А у фольклорі ці два напої можуть взаємозамінюватися.

Цей дивний за своєю формою і просто необхідний за призначенням предмет увійшов до людського вжитку дуже давно. Ще у Рігведі згадується кілька назв жертовних ложок, функції яких чітко диференціювалися. Це і ghrt?с, що у буквальному перекладі означає "звернена до жиру"; і juhu — "та, що наливає"; а також sruc, коротка назва якої українською перекладається як "велика дерев'яна жертовна ложка". санаторий Алмаз Усі ці ложки використовували для набирання олії та жиру. Окрім цього, були спеціальні ложки для божественного напою соми: sruva — "маленька ложка" та graha — "повний черпак". Спеціальні ложки та лопатки для жертовних богослужінь згадуються у старозавітних текстах.

Перша знайдена на території України ложка датується III ст. н.е. (с. Черепин Пустомитівського р-ну Львівської обл.). Приблизно цим же часом датовані й перші ложки, знайдені в інших країнах Європи. Усі вони зроблені з кістки. Найдавніші ж зразки українських дерев'яних ложок, що дійшли до наших днів, належать до ХІІ-ХІІІ ст. їх знайдено в Києві на Подолі. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

У свідомості представників архаїчного суспільства кожна річ та явище мали подвійне значення — так звану дзеркальну семіотику. Водночас існувала чітка градація ритуального (тобто пов'язаного із міфологічним) та профанного, побутового. І якщо друге мало задовольняти потреби земного існування людини, то перше переносило ці "земні" потреби у площину сакрального, моделюючи за допомогою звичайних речей всесвітній лад, а також стосунки людини з божеством. Такий розподіл відбувався на всіх рівнях і охоплював усі сфери життя. Тому й семантика звичайних для сучасної людини речей, а також моделей поведінки, з погляду наших предків, мала зовсім інше значення. У результаті взаємодії профанного та сакрального зміщувалися акценти: речі ритуального призначення ставали загальновживаними, а уявлення про їх первісні магічні функції концентрувалися в поодиноких зразках народної обрядовості. Ложка належить саме до таких речей. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),

Існувала чітка диференціація щодо застосування цього предмета. Одні ложки мали суто ритуальне призначення, іншими користувалися в побуті. Припускаємо, що пізніше розрізнення так званих мужицьких, або циганських (тобто простих), та фарбованих, розписаних у темно-червоний та золотавий кольори ложок є відбитком давньої традиції.

У будь-якому випадку уявлення про магічну силу цього предмета викликало в людей шанобливе ставлення до нього. Ложці приписували оберегові функції, наприклад, у сербів було заведено викидати ложку надвір під час грози. У народі вірили, що речі-обереги відвертають ворожбу, нейтралізують негативні впливи, захищають від усякого зла. Існує фольклорний запис такого епізоду. санаторий Шахтер Маленька дитина сиділа на дворі й великою ложкою їла з миски кашу. Раптом звідкілясь з'явилася змія і підповзла до миски. Тварина кілька разів намагалася скуштувати каші, але дитина била її ложкою. Очевидців здивувало, що змія не зробила жодної спроби вкусити дитину. З міфологічної точки зору все дуже просто. В українців, як і в багатьох інших народів, ложка пов'язана з культом предків. Дитина споживала кашу, яка є ритуальною стравою в обрядах "народження/смерті". Змія ж — істота хтонічна, тобто також пов'язана з культом предків. А за фольклорними законами, подібне нейтралізується подібним, отже, те, що дитина змогла приборкати змію за допомогою ложки, лише доводить, що ложка — предмет, так само пов'язаний з потойбічним світом і культом предків.

Ложка часто фігурує в поховальних обрядах. Так, в іжорців під час виносу покійника з хати заведено ламати й кидати за труною його ложку, примовляючи: "Це твоя пайка, більше не одержиш".

Ложка фігурувала при розгадуванні загадок, що було частиною поховальної церемонії у багатьох народів. Біля труни в ніч перед похороном або на могилі вже після поховання представники роду загадували одне одному загадки. Естонці вірили, що при вдалому розгадуванні загадок "із хати не зникатимуть ложки'' — тобто не буде нового покійника.Санатории Трускавца, У фольклорному творі загадка відіграє роль випробування, якому представники нелюдського світу (для яких характерне відунство та всезнання) піддавали живих. Хибна відповідь видавала чужинця, а отже, істоту ворожу, яку треба знищити. Правильна — давала свободу й життя. Тому, за повір'ями, русалки, лісовики, відьми та інша нечисть при зустрічі зі смертною людиною можуть загадувати їй загадки. У поховальних обрядах загадки сприймалися як магічні формули, які нібито

Одна з міфологічних моделей космосу подає світ у вигляді людського тіла. Тож після смерті божественного першопредка (Іміра у скандинавській міфології, Паньгу — в китайській, Пуруші — в індійській) дихання його зробилося вітром, із голови постало небо, а з ніг — земля, кістки перетворилися на гори, а дерева й рослини виникли з волосся. Волосся — це місце перебування душі, отже, все те, що стосується його захисту, покривання, розчісування, підстригання, набуває сакрального значення. санаторий Шахтер,

Так було у стародавньому світі. Хоча й тепер, наприклад, американське плем'я уматілья відмовляється обробляти фунт, щоб не поранити тіла Матері-Землі. "Ви пропонуєте мені косити траву й жати хліб, щоб стати багатим, як біла людина, — каже індіанський пророк. — Але хіба я можу наважитися різати волосся своєї матері?"

У численних творах українського фольклору волосся уподібнюється до рослин. У загадках воно порівнюється з гаєм або ж густим лісом: "Густий ліс, чисте поле, два соболі" (волосся, лоб, брови). У купальській пісні дівчина, яка тоне, просить брата не косити трави, бо шовкова трава — то її руса коса. На дерева перетворюються в баладах прокляті батьками діти:

А явір взяв промовляти: санаторий Шале Грааль
Не рви, ненько, та листенько,
Бо то моє волосенько.

А в казці герой, утікаючи з нареченою від змії, кидає позаду себе гребінець, і з нього виростає густий ліс.

Гребінь, волосся ототожнювалися в давнину не лише з рослинами, а й з водою, небесною вологою. З мистецтва неоліту дійшли до нас умовні зображення дощу у вигляді хвилястих ліній або зигзагів, що асоціювалися з волоссям Великої Богині Неба. На стародавніх наскельних малюнках гребінь виступає як образ води, дощу. У старокитайському письмі "гребінь" означав "дощ". Широкі гребені по краях одягу на керамічних зображеннях жіночих фігур трипільсько-кукутенської археологічної культури також вважають символами води.

За оповіданнями з литовської міфології, Перкунас (бог-громовержець) виїздив зі свого прекрасного палацу й розчісував зелений дуб. Саме дощ був тим гребенем, що розчісував дуб, а також коси нашим дівчатам, котрі вибігали "на перший грім" намочити під зливою волосся, "щоб краще росло".

Водяник і русалка, за уявленнями, також чешуть голову гребенем, і тоді йде дощ. Розповідають, що на березі часом можна знайти русалчин золотий гребінь. Той, хто спокуситься на золото й принесе його додому, матиме неабиякий клопіт: русалка ходитиме за ним доти, доки гребінець не повернуть — не вкинуть його у воду на тому місці, де взяли. Санатории Трускавца

Є й інші демонологічні персонажі, подібні до русалки, атрибутом яких виступає гребінь. Так, у білоруських повір'ях росомаха уявляється голою жінкою, що сидить на бобровій хатці з малою плачучою дитиною на руках і розчісує щучим гребенем свої розплетені коси. Побачивши людей, вона пірнає з дитиною у воду. Люди кажуть, що росомахою робиться жінка, яка стратить своє дитя й сама втопиться. санаторий Алмаз Хакасам хазяйка води вбачалася в образі голої жінки, яка розчісувала золотим гребенем своє довге волосся.санаторий Карпаты Вважали, що людині, котра знайде її гребінь, щаститиме все життя. Згідно з нижньогородським повір'ям, стерлядка має свого царя. Його помешкання, оздоблене коштовним камінням і перлами, розташоване у глибокій ямі на самому дні ріки. Там він живе зі своєю дружиною — водяною русалкою. Місячними ночами вона виходить на берег, сідає на камінь і розчісує золотим гребенем своє зелене волосся, а стерлядський цар плюскається біля неї, тручись об її білу ногу. Якщо хтось із рибалок таке побачить, жодної рибки йому вже не впіймати.

Гребінь, яким розчісували покійника, вважався нечистим. Його закопували в землю подалі від житла або кидали у воду. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец), Гребінь клали до труни померлого, іноді навіть разом із вичесаним волоссям. Використання гребеня як ритуального предмета в похованні пов'язане з давньою традицією, що сягає індоєвропейської доби, коли було заведено ховати жінок разом із померлими чоловіками. У східних слов'ян археологи фіксують обряд спалення вдів на поховальному багатті, починаючи із III ст. до н.е. Коли з часом убивство жінки було замінено іншими, імітативними формами жертвоприношення, дружина відрізала в себе пасмо волосся й покладала його до труни, що символічно засвідчувало її готовність супроводжувати небіжчика на той світ. У пізніші часи, бувало, потай

Найвідомішим сюжетом, де фігурує волосся, є біблійна легенда про Самсона, вся сила якого таїлася в його кучерях. Але відлуння цієї історії знаходимо і в українській міфології. Образ сильної людини, богатиря чи розбійника з "янгольськими волосами" на голові, що роблять його непоборним, свого часу був дуже популярним, особливо у Галичині. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),

Вірили також і в магічне значення волосся. Вважалося, що обстрижене волосся — це не тільки втрата великої частини життєвої сили, а й чудова нагода для злого чаклуна чи відьми зробити людині якусь капость або навіть заподіяти смерть. Адже волосся — це продовження самої людини, частина тіла, що навіть після відрізання довго підтримує певний симпатичний зв'язок зі своїм колишнім господарем. Тому вірування багатьох народів рекомендували повністю відмовитися від стриження. Особливо це стосувалося людей, наділених владою. Наприклад, франкські королі, яким обстригали кучері, одразу ж утрачали свій престол.

В Україні не було таких жорстких правил щодо обстригання, але існували спеціальні обряди для підкорочення волосся. Такі обряди носили назву "постриги", і їхнє проведення трохи різнилося в залежності від регіонів.

Досить урочисто проводилися обряди першого постригу (пострижин). Ця традиція була започаткована ще в XII—XIII ст., коли пострижини проводили тільки для княжих синів. Стригли княжичів у три-чотири роки, і довірявся цей процес виключно єпископу. Після цього хлопчика садили на коня й везли до церкви, де проводили врочисте богослужіння. Трохи згодом пострижини почали робити для всіх дітей. санаторий Женева

До XVIII ст. постриг був церковно-релігійним обрядом, і лише після заборони участі в ньому священика він зберігався виключно в якості народної традиції. Перші пострижини проводили дитині або відразу після народження — "щоб не облисіло", або в рік, два, три чи сім. Обрізали волосся, як правило, хрещені батьки. Вони садили дитину на кожух, який по всій Україні вважався символом достатку та щастя, повертаючи його вовною догори, вирізали чотири пасма волосся — за обома вухами, на потилиці та на скроні — й робили дитині відповідну зачіску: дівчаткам — жіночу, хлопчикам — чоловічу. Потім хлопчиків могли виносити на руках на двір і садити на коня, якого за поводи бере мати або старша сестра й возить дитину по двору. санаторий Карпаты Говорили, що після такого має славний козак вирости. Майже всюди після обряду пострижин починалося велике бенкетування.

Для того, щоб обрізане волосся не потрапило до злих рук, над ним слід було провести відповідні ритуали. В деяких місцевостях обстрижене волосся спалювали, в інших просто кидали в річку. Зустрічаються відомості, що волосся потрібно запікати в хліб,санаторий Шахтер, а потім пускати у воду. Іноді після запікання хліб мала розломити дитина, і обов'язково промовити: "Погане", — щоб голова постриженого ніколи не боліла, а потім, знову ж таки, за водою пустити.

В деяких регіонах волосся не знищують, а ховають, і це має зовсім інше змістове забарвлення.санаторий Шахтер Закопати волосся потрібно не тільки для того, щоб чародії не наклали закляття, а й для того, щоб людина знайшла його після смерті. Цей звичай досить розповсюджений по всьому світові, — наприклад, вірмени ховають волосся та нігті у стовпах домівок або замуровують у стінах церкви. В Україні ж мати брала пучок волосся, обрізаного на пострижинах, клала його в куток і говорила дитині: "Дивися, де я кладу волосся, абись на тім світі знало, відки його взяти..."

Із обрізаним волоссям було пов'язано чимало звичаїв і забобонів. Головними наслідками невиконання таких приписів був головний біль, а для жінок — ще й естетичні проблеми, пов'язані з випаданням або припиненням росту волосся. Не можна було допускати, щоб волосся забрали птахи і звили з нього собі гніздо, бо тоді голова болітиме постійно. Треба ретельно берегти волосся й від мишей, бо якщо вони вкрадуть його для свого кубла, знову ж таки, в людини почнеться головний біль. Молоді дівчата мали ховати обстрижене волосся під стріхою, щоб його не вкрали ворони. Санатории Трускавца, в

Той же, хто, обрізаючи своє волосся, розкидає його, сприяє цим розмноженню нечистої сили.

Обстригання волосся часто мало під собою не тільки естетичні чи гігієнічні причини, а й серйозне символічне значення. У "Руській правді" Ярослава Мудрого передбачено сувору кару тому, хто силоміць обстриже комусь голову чи бороду, бо обстрижена голова у ті часи

Вінок — це, передусім, оберіг, таке значення він має в багатьох народів. Це також символ жіночого начала, дівування та дівочої цнотливості. Загалом, вінок — знак життя, долі, життєвої сили, досконалості й перемоги життя над смертю.

Звичай плести вінки навесні поширений був в усьому індо-арійському світі. Респект(RESPECT) Сходница Вінки вдягали дівчата, ними прикрашали на свята родючості худобу, їх клали на могили родичів. Вінок із безліччю квітів в уявленнях давніх греків мав Зефір — бог західного вітру. Цей вінок символізував життєдайну силу вітру.

Давньогрецького бога шлюбу Гіменея зображували у вигляді стрункого юнака зі смолоскипом в одній руці й вінком — у другій. Є ціла низка легенд, у котрих якесь божество закохується у смертну дівчину або німфу й женеться за нею. Істота жіночої статі, відповідно, тікає і перетворюється на якусь рослину. І тоді символом того закоханого божества стає вінок із гілля чи стебел такої рослини. Так, давньогрецький бог Пан домагався німфи, яка, не погодившись віддатися ловеласу, перетворилася на сосну. Вінок із гілля сосни став атрибутом Пана. Усім відома історія кохання Аполлона й німфи Дафни (доньки богині землі Геї та бога річок Пенея). Дафна дала обітницю зберігати цноту, подібно до Артеміди.санаторий Карпаты Проте Аполлон переслідував німфу. Тоді Дафна попросила допомоги в батька, й той перетворив її на лаврове дерево, яке Аполлон зробив своєю священною рослиною.

Є легенди й іншого типу. Наприклад, про Псалаканфу, яка запросила надто високу ціну в бога Діоніса за допомогу в прихиленні до нього Аріадни — хотіла з ним покохатися. Діоніс відмовився, та ще й перетворив нещасну на рослину, яку згодом Традиційний дівочий головний убір Аріадна вплела до свого вінка.

В Україні вважали, що вінок-оберіг захищає дівчину від недоброго ока, від нечистої сили. Іноді між квітами у вінок вплітали часник, любисток та полин — від цього зела чимдуж тікала всіляка чортівня.Вилла Юран Сходница

Вінок — символ дівоцтва. "Не доносити віночка" означає втратити цноту до шлюбу. У білоруській веснянці співається:

Що то в лісі шумить-гримить?
Святий Юрій терем теше.
Хто в теремі стогне-плаче?
Мати Юр'я дочку била:
Де поділа свій віночок. Вилла Grand Сходница
Свій віночок — чистий жемчуг?

Якщо ж у дівчини той вінок із голови ще не падає — це її неабияк прикрашає. От як у цій колядці:

Чи вогонь горить, чи місяць світить?
Ні вогонь горить, ні місяць світить —
Ґречная панна вінком сіяє!

Отож дівочий вінок — надзвичайно цінна річ. Про це свідчить і веснянка:

Стоїть верба кінець села. Санатории Трускавца
Під вербою а три дівчини.
Перша стоїть в оксамиті.
Друга стоїть в щирім злоті.
Третя стоїть у віночку.
В оксамиті — то піч палити.
В щирім злоті — ложки мити.
А в віночку — та до таночку.

Вінок у колядках, поряд із перснем, може бути символом весілля:

Їхав Михасьо з Венгер до Тура:
Що ми привезеш за даруночок?
Привезу я ти срібний перстенець.
Їхав Михасьо з Венгер до Тура:
Що ми привезеш за даруночок?
Привезу я ти злотий віночок. санаторий Карпаты,

Весільний вінок — це оберіг особливий. Він пов'язаний із сонцем, сяючим небом:

Не вогонь то горить, полум'я палає,
На нашій Марійці злотний вінок сяє.

Весільного вінка плетуть дружки на дівич-вечорі. Їм допомагають небесні сили. В багатьох весільних піснях про початок плетіння вінка возвіщають ангели: дзвонять у дзвіночок. Або ж ангели стоять біля порога і просять дружок звити для молодої вінок. Це останній у житті вінок для молодої, адже заміжня жінка носить на голові вже іншу ознаку свого соціального стану: очіпок, хустку або намітку. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Плетуть весільного вінка зазвичай із барвінку й калини. У текстах весільних пісень зустрічаються згадки про вінок із пір'я. Пір'яні весільні вінки побутували в багатьох народів. Це пов'язано з уявленнями про подібність душі й дівчини загалом до пташки. Для колядок є характерним мотив, коли по горі ходять пави, а за ними — панна. Вона збирає павине пір'я, складає його в рукав, згодом розкладає на столі і плете собі з того пір'я вінок.