Львов – не только один из самых больших городов Украины,. Город Львов не только уникально красивый город с множеством исторических, мемориальных, архитектурных и скульптурных реликвий, но и известный центр театрального и музыкального искусства. 

Всем известно, что Санатории Трускавца «визитной карточкой» Львова является Львовский оперный театр им. Соломии Крушельницкой.Трускавец санатории Продолжительность экскурсии один час.

А теперь немного истории театра. Львовский театр оперы и балета им. Соломии Крушельницкой возведен в 1895-1900гг. под руководством архитектора З. Гороголевского. Импозантно-пышный своей ренессансно-бароковой образностью, театр интригует своей скульптурно-живописной роскошью.

На главном фасаде доминирует трехарочная, с колонами коринфского типа лоджия. Возле нее, в нишах, можно увидеть аллегорические скульптуры Комедии и Трагедии (авторство А. Попель и Т. Баронч).Цены Трускавец  Над главным карнизом фасада расположены статуи восьми муз.

Над ними, в треугольном тимпане – горельефная, десятифигурная композиция А. Попеля «Радости и страдания жизни». Фронтон украшают три крылатые медные скульптуры П. Войтовича: в центре – Слава с пальмовой ветвью, слева – Гений драмы и комедии, справа – Гений музыки.

    Интерьер театра украшен разноцветным мрамором, позолотой, декоративной росписью и скульптурой. С вестибюля центральная лестница ведет в зал зрителей. Под плафоном вестибюля можно увидеть 12 полотен – аллегории времен года, различных видов искусств и профессий (нарисованные под руководством Т. Попеля).

Вход в зеркальное фойе с второго этажа вестибюля. Здесь в анфиладе трех залов можно осмотреть настенные декоративные панно тематики театральных произведений, популярных в 1990г. Панно создали львовские мастера живописи под руководством С. Дембицкого. Его же авторства три картины плафона – «Танец», «Поэзия», «Музыка».

Зал для зрителей по форме лиры помещает более чем 1000 персон. Скульптурные украшения зала исполнили П.Герасимович, П.Войтович, Е.Подгурский, Д.Джованелли, живописным оформлением Трускавец санатории потолка руководил С.Рейхан. Украшением сцены является декоративный занавес – «Парнас» известного мастера живописи Г.Семирадского, которую можно увидеть на премьерных спектаклях. Стены этого зала помнят голоса С. Крушельницкой, М.Менцтнского, А.Дидура, М. Баттисини.

Оперная и балетная трупы львовского театра удивляют своей высокой профессиональностью и качественными декорациями по сей день.

Официальная история медицины во Львове ведет свое начало с конца XVI века. Уже тогда здесь существовала школа, в которой обучали лекарскому делу. В 1661 году был создан один из старейших в Европе и первый на Украине Львовский университет. Одним из четырёх его факультетов стал медицинский.

Знаменитейший львовский врач, подвижник украинской медицины Марьян Панчишин тоже преподавал в этом университете. Он жил во Львове в его бытность в польском подчинении. Марьяна Панчишина считают «народным врачом»,Трускавец санатории  потому что он никому не отказывал в помощи, а неимущих лечил вообще бесплатно.

В 1939 году после вхождения западно-украинских земель в состав советской Украины медицинский факультет был выделен из состава университета и стал самостоятельным учебным заведением. Его первым ректором стал известный физиолог Александр Фёдорович Макарченко, который в 1962 -1963 году возглавлял украинскую Академию Наук. 

Ему удалось покинуть город в самом начале гитлеровской оккупации. А вот преподавательскому составу института повезло меньше. В первые же дни вступления во Львов немецкой армии было расстреляно 13 профессоров львовского мединститута.Цены Трускавец
После освобождения Львова от гитлеровцев работа медицинского института была возобновлена. Преподавать медицину в него съехались лучшие кадры из республик Советского Союза: Георгий Караванов, Степан Ткаченко, Гавриил Ковтунович, Яков Парнас, Бориса Котляренко, Сергей Игнатов, Влас Мартынюк, Иван Студзинский и многие другие.

Благодаря этим учёным во Львовском институте была создана кафедра онкологии, первая в СССР. Вплоть до 1958 года украинские ученые пользовались радием, открытым полькой Ирен Жолио-Кюри. Онкология и сейчас является ведущим направлением львовской медицины.

Перед главным зданием медицинского университета на ул.Пекарской находится Памятник бессмертному подвигу врачей.

История львовской медицины - это не только университет. Наряду с ним в течение десятилетий действовал и ряд лечебных учреждений. Одно из самых известных - созданная в начале XX века на народные средства Цены Трускавец и при поддержке митрополита Андрея Шептицкого так называемая народная больница. Здесь была произведена первая в мире операция при свете керосиновой лампы, которую изобрел в своей аптеке на улице Николая Коперника Антон Лукасевич. Сейчас в здании, где некогда располагалась больница, продолжается прием и лечение больных.

В наши дни во Львове большой известностью пользуется новый современный кардиологический диспансер. Создаётся центр сосудистой нейрохирургии. Кроме того, во Львове воссоздаются региональный лечебно-диагностический центр, условия пребывания и обслуживания в котором будут приближены к европейским стандартам, и региональный гематологический центр.

Памятник Никифору Дровняку открыт во Львове в 2006 году. В этом году знаменитому художнику-примитивисту, чьё имя теперь упоминают рядом с именем другого известного мастера жанра Николо Пиросманишвили, исполнилось 111 лет.

В мире известно всего два памятника этому человеку. Трускавец санатории Один установлен на родине художника – в польском городе Криница. Город Львов посчитал, что тоже имеет право увековечить память мастера. Дело в том, что имя Никифора Дровняка открыл миру, да ещё и при жизни художника, львовский художник Роман Турин. Никифор Дровняк, как уже упоминалось, родился в польском городе Криница 21 мая 1895 года.

Его матушка была русинка. Об отце почти ничего не известно. Никифор Дровняк был ущербным в интеллектуальном плане, но весьма одарён творчески. Учился он мало. Много рисовал. После смерти матери в годы первой мировой войны Никифор Дровняк очень бедствовал. Продавал свои работы туристам. Криница – курортный город. Слава пришла к Никифору Дровняку в 1932 году.

Однажды в Криницу приехал Путевка в Трускавец художник Роман Турин и заинтересовался картинками Дровняка.. Роман Турин собрал около 200 произведений Никифора и передал в парижскую галерею Leon Marseille. Там как раз проходила выставка украинских, французских и итальянских художников, устроенная Украинским народным музеем им. Т.Шевченко. Никифора признали ярким представителем примитивизма. Через несколько лет состоялась ещё одна выставка.

Она была устроена в львовском Доме архитекторов под названием «Выставка художника-самоучки Никифора». С тех пор его выставки устраивались часто. Картины художника экспонировались в Италии, Бельгии, Англии, Швейцарии, США, Бразилии, Израиле, Югославии, Чехословакии, Польше. Художнику заказывали картины, иконы.

За свою жизнь он скопил приличное состояние. Мечтал купить себе дом, но так до конца жизни и ютился у чужих людей. Скончался Никифор Дровняк в 1968 году после продолжительной болезни. Подлинное наследство, которое художник оставил миру, - Цены Трускавец это более 30 тысяч акварелей и рисунков. Они хранятся во многих музеях мира и в частных коллекциях. Во Львовском национальном музее есть несколько работ Никифора Дровняка.

Памятник Ивану Подкове установлен во Львове на ул. Розы Люксембург.

Памятник атаману Ивану Подкове – это ещё одно свидетельство украинского возрождения. В городе Львов он появился в 1982 году. Автор произведения – львовский скульптор Петр Кулик. Трускавец санатории

Иван Подкова был выдающейся личностью, какие рождает земля в те моменты, когда непосильным для неё становится иго иноземного гнёта. Жил он в XVI веке. Иван Подкова считается одним из предводителей запорожских казаков. Известно, что в Сечи он выдавал себя за брата молдавского господаря Ивана Водэ Храброго, возглавлявшего национально-освободительное движение и убитого турками. Он завоевал молдавский престол по просьбе народа, но со всех сторон окружённый врагами не сумел удержать власть.

Иван Подкова стал заложником политической ситуации того времени. У польского короля Стефана Батория  назревала война с Россией. Он не захотел ссориться с Турцией, на молдавские владения которой покусился запорожский казак. Иван Подкова обманом был пленён. Путевка в Трускавец Вопрос о его казни обсуждался на варшавском сейме. Многие из участников сейма высказались против казни, отдавая должное заслугам Ивана Подковы как реального борца с турецкой агрессией. Но политические соображения перевесили. Подкова был переправлен во Львов.

16 июня 1578 года перед Львовской Ратушей на Рыночной площади его казнили. Именно на этом месте и стоит Львовский памятник Ивану Подкове. В этом году город будет отмечать 434- летие памятной даты.

Каждое лето горожане устраивают празднества в память этого выдающегося человека. Не все достопримечательности Львова так ярко иллюстрируются народной памятью и признательностью. За организацию торжеств в честь героя обычно отвечает казачье общество «Кіш». Шаровары, вышитая сорочка, сапоги и старинное оружие – в таком виде члены общества приходят на площадь. Здесь они стоят у памятника почетным караулом, смена которого сопровождается Цены Трускавец барабанным боем и выстрелами из мушкетов.

Туристы обычно пристают с просьбой сфотографироваться рядом с казаком. Львовяне не отказывают, но делают при этом строгие лица.
Любопытный факт: казачьему обществу «Кіш» принадлежит реконструкция казачьего корабля (чайки), возведённого своими руками на пожертвования львовян. Корабль вполне действующий. Он стоит в Гданьске. Несколько членов общества постоянно живут в этом польском городе, работают там и охраняют судно.

Якщо підійти до справи неформально, то Славському краще підходить статус селища не міського типу, а — курортного. Адже протягом десятків років основні події тутешнього життя пов’язані з туризмом, відпочинком, лижами, і відбуваються вони переважно взимку. Решту часу місцеві жителі зайняті підготовкою до чергового сезону — будівництвом котеджів, готелів, турбаз, ремонтом підйомників. У радянський період Славське стало відомим на всю неосяжну імперію центром гірськолижного спорту. Не зменшується потік туристів і нині. Хтось приїхав на два дні — і зарікся, а більшість повертається сюди щорічно. Часто на вибір гостей не впливає навіть досвід відвідування альпійських курортів і доволі товстий гаманець. За що така вірність? Але спочатку трохи історії й топоніміки.

Легенда про «сколоту» головуТрускавец санатории
У липні 1015 року в Берестові під Києвом помер Володимир Великий. Спадкоємців у нього було багато — почалася боротьба за київський «стіл», яку князі завжди вели без особливих моральних принципів. Так, Святополк (в історії залишився під прізвиськом Окаянний) почав з того, що підіслав найманих убивць до своїх братів Бориса і Гліба. Згодом вони були канонізовані і стали першими християнськими святими Київської Русі. Після їхньої смерті своїм головним конкурентом на престол Святополк вважав древлянського князя Святослава Володимировича. Відчуваючи загрозу, той намагався втекти до Угорщини, але військо підступного брата наздогнало його на одному з карпатських лугів (урочище Святослав’є). Подальші події відобразив Нестор у своїй «Повісті временних літ».
У кривавій (а за літописом — дуже кривавій) битві князю Святославу «скололи» голову, і саме від цього давньоруського дієслова бере свою назву один із райцентрів Львівської області — Сколе. Доньку князя Парашку убивці наздогнали на ближній вершині... Гора Парашка має висоту 1236 метрів над рівнем моря і сьогодні є одним із туристичних об’єктів Львівщини. Воїнам Святослава, які залишилися живими після жорстокого бою, Святополк пропонував перейти до нього на службу. Незважаючи на загрозу для життя, ті відмовилися, полишили військову справу і заснували поселення. Назвали — Славське. Подіями суворої давнини віє і від назв тутешніх рік: Опір, Славка, Славчик.
Треба додати, що убивства братів не допомогли «окаянному» князю утвердитися на престолі — через чотири роки, у 1019-му, його військо розтрощили полки Ярослава Мудрого. Сам Святополк був поранений в битві і помер під час втечі десь на кордоні між Польщею та Чехією.
А перша письмова згадка про Славське датована 1483 роком. Виписка із судового документу свідчить про те, що шляхтич Іванко Дідич оформив права своєї жінки Марусі на половину власності, яка належала йому в Криниці та Славському Перемишлянського округу.
A Нижня станція крісельної дороги. трускавец цены  Найбільші черги у вихідні
B Підсадка на крісельну дорогу
C Верхня станція крісельної дороги. Багато різноманітних палаток з їжею, колиба, прокат спорядження, інструктори
D Нижня станція Верхнього Заходу. Зазвичай тут найменші черги
E Нижня станція Середнього Заходу. Чи не найпопулярніший витяг на Тростяні
F Нижня станція Нижнього Заходу. Збирається весь народ з «Долини чайників»
G Нижня станція Дальнього Заходу. Новий витяг
H Нижня станція Півночі. Тут дуже смачна грибна юшка
I «Верхній» готель ФСО «Динамо»
J Котеджі «У трьох поросят». Проживання, бар, прокат спорядження, інструктори
K Центральний бугель. Людне місце. Пункт рятувальників
Карта схилів: «Клуб Любителів Тростяну»
Хто відкрив Тростян
Номінально гірськолижна історія Славського починається з гори Погар, де у 30-ті роки минулого століття поляки збудували перший примітивний витяг і трамплін. Тоді для транспортування, напевно ж, не бідних спортсменів використовували кінську силу та звичайні сані. Коні ходили по колу і крутили велике колесо, на яке був намотаний трос. У 1960 році залишки цієї споруди знайшла група ентузіастів гірськолижного спорту під керівництвом Анатолія Архангельського. Нині ім’ям цього чоловіка названа вулиця, яка проходить попри базу «Динамо» і є початком дороги до гори Тростян (1232 метра). Адже, по суті, Тростян для широкого гірськолижного загалу відкрив власне Анатолій Архангельський. Трускавец санатории Він багато років пропрацював у товаристві «Динамо» та був ініціатором і керівником будівництва майже всієї тутешньої спортивної інфраструктури. Справжня історія гірськолижного Славського почалася саме по його приїзді.
Вільям Школьніков, нинішній заступник директора НСБ «Динамо», працює у Славському з 1975 року. Запросив його той же

Нам дивовижно пощастило з погодою. Вирушаючи на початку жовтня у триденний похід, творча група журналу «Карпати. Туризм. Відпочинок», не дивлячись на обнадійливий прогноз синоптиків, готувалася до всеможливих сюрпризів природи. Відповідно комплектували спорядження: теплий одяг, взуття, спальники, водонепроникні куртки, накидки, газовий примус. Але Чорногора подарувала нам приємний сюрприз — три доби безхмарної сонячної погоди, ще не вражені приморозками квіти, ягоди, гриби, дивовижні барви золотої осені на півторакілометровій висоті. .Трускавец санатории

…А нам наліво
Від центру Ворохти до спортбази Заросляк приблизно 21 кілометр автомобільною дорогою. Аби не стратити цілий день лише на подолання цієї відстані, слід скористатися автотранспортом. Автобуси та маршрутки з Івано-Франківська курсують до Ворохти та Верховини від сьомої ранку. У Ворохті можна замовити авто на Заросляк (це коштуватиме гривень сто). Трохи більше як за 12 кілометрів від Ворохти, в урочищі Завоєля, знаходиться контрольно-пропускний пункт Карпатського національного природного парку, а також туристичний притулок. На КПП туристи сплачують невеликі внески.

Стежка до Несамовитого

Метеостанція «Пожижевська»
Порада: підготуйте маршрутний лист з переліком учасників групи та вказанням маршруту. Цей документ доречно передати на КПП — для вашої ж безпеки.
Телефони командирів аварійно-рятувальних підрозділів:
Ворохтянського — (03434) 4-13-97;
Верховинського — (03432) 2-19-41.
Останнім часом національний природний парк обладнав інформаційні стенди, поновив розмітку маршрутів, що значно полегшує орієнтування. Ще не цілих дев’ять кілометрів від КПП — і ми у Заросляку. Найпопулярніший підйом звідси — в західному напрямку, на Говерлу. Ми ж повертаємо наліво — проходимо через місток біля каплиці та рухаємося в південному напрямку серпантинною дорогою, вимощеною ще до Першої світової війни, до підніжжя гори Пожижевська (1822 метри), де розташовані два об’єкти — Високогірний стаціонар Інституту екології Карпат Національної академії наук України та метеорологічна сніголавинна станція. трускавец цены Узимку на стаціонар лише час від часу навідується обслуговуючий персонал, а от метеостанція працює цілий рік.
Неспішний підйом від Заросляка до стаціонару забрав всього 35 хвилин. Із цього місця на північному заході добре видно Говерлу (2061 метр) та Брескул (1912 метрів), на півдні — гору Данціж (1848 метрів). До Несамовитого (інша назва — Туркул — від гори (1933 метри), що височіє над ним) від метеостанції можна пройти двома стежками: Чорногірським хребтом, піднявшись на вершину Пожижевської, повз Данціж та Туркул, до прикордонного стовпчика № 32, або низом, трасованою шестикілометровою стежкою, що починається південніше інститутського стаціонару. Тут встановлено стенд з описом маршруту та інформацією про озеро. Такий же стенд стоїть за півкілометра перед озером на розвилці. Співробітники метеостанції порадили іти низом. Стежка, між іншим, цілком придатна і для велосипедної мандрівки (але ж не взимку!), вона також прокладена за Австро-Угорщини, а нині чітко промаркована, не має стрімких підйомів-спусків, розчищена від повалених дерев. Осіння двогодинна прогулянка цим відрізком видається вельми цікавою та пізнавальною. Десь посередині, неподалік Данціжа, ми зауважили сліди сходження снігових лавин, припустили, що взимку і навесні це місце небезпечне.
Фрагмент Чорногори
Легендарне Несамовите, здається, насолоджувалося останніми теплими днями. Притча каже: якщо кинеш у воду камінь — здіймеш бурю. Знову пересвідчуватися в цьому ми не збиралися — не треба сердити Духів гір. Натомість Тарас, наш фотограф, захоплено фіксував на «плівку» і «цифру» унікальні осінні сюжети довкола озера. (Плануючи похід, ми передбачали час на фотосесії, але першого дня таки забракло години, аби засвітла розкластися на ночівлю у заздалегідь визначеному місці).
Власне, хребтом Чорногора, від 32-го стовпчика над Несамовитим до лівого повороту на північний схід, до Шпиців, менше двох кілометрів. За спиною — в незвичному для учасників масових сходжень ракурсі — Говерла. Легка хмарка ледь ховає стовп на вершині. Попереду — ще один карпатський двотисячник, гора Ребра. (Аби збагнути, чому вона Ребра, треба глянути на гору знизу зі східного боку, з урочища Гаджина). Зліва від стежки два скелясті хребти — Малі та Великі Кізли. Не доходячи до вірного орієнтира, стовпчика № 30, ми повернули траверсом на північний схід, паралельно до Великих Кізлів. Адже були ми тут не вперше, і за чіткої видимості помилитися не могли. Інша справа, коли потрапляєш в туман, то зблукати можна на якійсь сотні метрів.
Ключова точка
Шпиці були головним пунктом нашої мандрівки. Із заходу хребет, що відходить від

Кажуть, що на карті не лишилось білих плям, і відчути себе першовідкривачем вже майже неможливо. Це не зовсім так. Замість нерозвіданих територій на мапі, зокрема України, з'явилося багато забутих місць. Про одну таку «пропажу» на Тернопільщині і піде мова: про Червоноград*. Дехто надає перевагу назві Червоногород. Дискутувати з приводу правильного варіанту, мабуть, не варто, оскільки населений пункт не позначений на жодній з карт, навіть на кілометрівці. А проте, саме сюди щороку приїздять з різних куточків країни й закордону тисячі туристів та відпочиваючих. Багато туристичних фірм включають до своїх турів відвідання замкових руїн та найвищого у рівнинній частині України 16-мет­рового Джуринського водоспаду. Хто був — дорогу сюди не забуде. А от знайти це місце самостійно нелегко. Киевская Русь

* Не слід плутати з шахтарським містом Червоноград, що на Львівщині.
Княжий замок
Дізнатися про історію Червонограду нам може допомогти стаття з відомої польської енциклопедії «Slownik Geograficzny» за 1880 рік. Спочатку — статистичні дані: населення 465 чоловік, греко-католицька парафія, діють ґуральня та водяний млин. А далі в солідному виданні помилка, яка до наших часів обросла легендами та теоріями. Багряно-гранітні ґрунти кратеру, в якому лежало місто, зачарували польських істориків своїм насиченим незвичним кольором. На їхню думку, термін «Червона Русь» (так називали за Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої землі на сході сучасної Польщі) походить від червоних подільських пісковиків. Елегантна версія про те, що сама земля дала назву краю, однак, не підтверджується українськими вченими. Вони виводять етимологію терміну від легендарного міста Червен, яке лежало далеко на захід від подільського Червонограду.Вилла Grand Сходница
І автори «Словника Географічного», і відомі українські історики Михайло Грушевський та Іван Крип'якевич посилаються на літописи ІХ?сто­річчя. Там є свідчення про існування на південно-західному Поділлі «Червоного городу». А тамтешній замок давні літописці називають «castrum rubricum» (червоний замок — авт.). Князі Київської Русі сперечалися та билися за нього ще до татаро-монгольської навали 1240 року.
Через століття після степовиків у долину Дністра приходять великі князі литовські. Ольгерд завдає татарам нищівного удару на річці Синюсі і приблизно у 1313 році дарує Поділля своїм небожам, трьом братам Корятовичам. Вони укріплюють замок, а ще зводять тут перший кляштор (монастир) для місіонерів-домініканів.
Король Ягайло у 1395 році вогнем та мечем міняє «прописку» замку — віднині ці землі належать Польщі. Червоноградські господарі змінюють один одного: юний Спитко з Мельштина, його молода вдова, бунтівний князь Свидригайло, Великий князь Вітольд...Вилла Гранд Сходница
У 1434 році Червоноград отримує статус королівського міста, а через 14 років — магдебурзьке право. Розвиваються торгівля та ремесла, а невдовзі у місто повертаються домінікани. На початку ХVІІ сторіччя русинські магнати Даниловичі, нові власники цих земель, замість дерев'яної фортеці зводять тут оточений валами мурований замок. А у 1615 році й ченці-домінікани справляють новосілля: поруч постає величний костел, збудований на кошти побожного подружжя Лісецьких.
Турецьке ярмо (1621-1672 роки) не сприяло розвитку княжого міста, і коли яничари покинули цей край, замість Червоногороду існувало лише маленьке сільце. Жителі покинули захоплений Портою край та не поспішали повертатися.
Сільський палац Сходница
Сухі рядки енциклопедичної статті перетворюються на справжню пое­му в прозі, коли мова заходить про мальовничість місцевого замку та водоспаду. Проте в ній немає пояснення, яким чином войовнича твердиня перетворилася на затишний маєток.
Ці дані знаходимо у багатотомному польському бібліографічному раритеті «Польські садиби» Романа Афтаназі, відомого дослідника маєтків у Польщі та на теренах, що колись входили до Речі Посполитої. Одна з його книг присвячена подільським палацам — як тим, котрі збереглися, так і знищеним часом або людьми. Саме з неї можна дізнатися, що у 1778 році Червоноград переходить до князя Кароля Понінського.Вилла Ксения Сходница У 1820 році князь на мурах напіврозваленої часом та війнами старої твердині зводить розкішний замок-палац. Його син Калікст продовжує справу батька. Цей момент увіковічнено на гравюрі Антонія Лянге: від фортечних башт не лишилося й сліду, видно лише палац та кляштор.
Важко впізнати замок, що пережив не одну турецьку навалу. Тепер це будівля з новомодними кам'яними терасами, літніми салонами, балконами та балюстрадами.

Є туристи, які відмовляються ходити у горах топтаними стежками. На їх думку, це надто просто і дуже вже нецікаво, особливо після того, як один раз тією стежиною колись пройшов. «Магелани» нестримно прагнуть маленьких відкриттів — нових і нових проходів, нових і нових відчуттів та випробувань своїх можливостей. І з кожним наступним походом таким людям стає мало навіть того, що продираються крізь чагарники, блукають, пруть догори, зсуваються донизу, грузнуть по пояс у снігових заметах, натрапляють на звірину, падають до холодних потоків. Вони ускладнюють собі життя ще більше, наприклад, беручи у гори велосипед. Санаторий Сидус (SIDYS) Сходница

Далі піде матеріал не для необдуманого наслідування. Будь-яка спроба відтворення чогось подібного сповнена достатньо високого ризику для життя. Автор знімає із себе відповідальність за наслідки практичного використання подальшої інформації.
Отже, із села Луги Рахівського району прокладено кілька маршрутів: на Говерлу та на Піп Іван Чорногірський. Обидва шляхи тягнуться довгою ходженою гірською дорогою до верхніх полонин із гуцульськими колибами, сходячись у стежину перед самим штурмом вершин. Обидва маршрути не дуже популярні, оскільки основна маса відвідувачів Говерли та Попа Івана добираються туди з протилежних боків: урочища Заросляк, сіл Лазещина, Дземброня, Шибени або по Чорногірському хребті. Ми ж поведемо мову про те, як воно вийшло мандрувати із села Лугів та вилізти на озері Бербенескул, що посередині Чорногірського хребта.
Надворі початок червня. Такий собі молодий та міцний екстремал із ровером (Романтик гірських походів, або просто Роман, Ромко, Ромек, кому як подобається) доїхав потягом Івано-Франківськ—Рахів до кінцевої станції десь біля восьмої години ранку і помчав у бік села Богдан, а далі — до Лугів. План мандрівки був не надто складний — на Піп Іван та назад донизу. Вилла Ксения СходницаТою дорогою він ще не ходив, напевно, тому розпитував про шлях у кожного зустрічного гуцула. Ніби все робив, як треба, от тільки в якийсь момент підвела інтуїція, а в інший — узяла гору над глуздом цікавість. Про зраду інтуїції — зарано звернув до лісу на тракторну дорогу. Про цікавість — не повернув вчасно назад, навіть коли стало ясно, що це не те, про що говорили гуцули. Таке трапляється досить часто з надто цікавими туристами. «А що це за гора (полонина, ліс, стежка...)?». «А куди можна вийти цими «городами»?» З такими запитаннями важко боротися, і тоді торуєш вибраний шлях, аби побачити, що там попереду.
За кілька годин Ромко з велосипедом подолав достатньо підйомів, щоб вимордуватися, та дістався до невеличкої полонини. Деколи такого не надибаєш, мандруючи і три, і п’ять днів. Блаженна тиша, самотність, зелень, хатина і вода. Саме так Ромко часто уявляв собі щастя, але цього разу воно трапилося надто рано. Треба йти далі, точніше, тиснути на педалі. Півгодини вузькою стежкою вниз із полонини — і маєш дозу вражень. Якби велосипед трохи кращий, то враження були би ще яскравіші. Але скоро стежина розчинилася у потіку.Мини-отель Валентина Сходница А Ромко став губитися у думках та у просторі, бо, на лихо собі, злегковажив і не взяв компаса. Попереду видніють якісь горби. Які? Те, що він іде не на Піп Іван, зрозумів ще біля колиби на полонині. Звідтіля було добре видно весь Чорногірський хребет. Роману важко бути внизу, понад усе він любить дивитися на все зверху… Від потоку велосипед на Ромкових плечах рухається серед урвищем чагарників. Тут у нього виникає ідея таки спробувати побачити світ згори. Але тій ідеї не судилося втілитися. Велосипед зачепився за гілля кущів і потягнув донизу. Ромко преться далі, але врешті знесилюється… І ось велосипед лежить у потоці, Роман сидить на камінні і шепоче «Отче наш».Cанаторий Респект**** (RESPECT) Сходница А битий шлях назад навряд чи коротший за той, що попереду. Отже, треба йти вперед. Але як? Лише б вилізти на хребет, а там — можна й на ровері. Дасть Бог, на хребті трапляться люди і при потребі поможуть. Хребет уже видно, але, ой, як нелегко до нього сунеться. Ромко знову з велосипедом на плечах (не дивлячись на нестрімкий підйом, деколи легше нести, аніж пхати). Після того падіння до потоку він не перестає подумки молитися. За таких обставин присутність поруч когось ще, як ніколи, відчутна. Хочеться, щоб то був «Отець наш».Вилла Гранд Сходница
Далеко по обіді вони з ровером довжелезним звором натужно добираються до озера Бербенескул, де зустрічають групу поляків. Поляки вражені, але Роману якось не до того. Він, не затриманий більше, ніж на півгодини, своїм невеликим успіхом, намагається штурмувати

Вийшовши на Свидовець, кожен мандрівник неодмінно відчує захоплення, і це відчуття перетвориться у вперте бажання побувати тут ще і ще. Під поетичною назвою Свидовець мають на увазі групу гірських хребтів Закарпаття неподалік селища Ясіня. Пропонуємо вам вийти на нього, аби захотіти повернутися сюди знову. Відтак — маршрут з варіантами тривалістю п’ять-сім днів. Підйом з Ясіні або села Кваси на Закарпатті, сходження — до села Бистриця Івано-Франківської області. Санаторий Сидус (SIDYS) Сходница

З Ясіні
Безпосередньо від залізничної станції Ясіня чітко на захід відкривається вид на ошатну дерев’яну церкву, в народі її називають Струківською. Якраз повз цю церкву веде дорога до турбази Драгобрат.
Ліричний відступ. Легенда. Струківська церква є серцем Ясіні. Від покоління до покоління передається серед місцевих мешканців переказ про походження топоніма «Ясіня». Було це восени. Багатий господар на ім’я Андрій Струк гнав через Свидовець отару овець, куплених у румунів. Численна зграя вовків почала оточувати отару. Оборонитися від них не було змоги, і чоловік поспіхом звів на рівній місцині огорожу з колод Ясеня, зігнав туди овець, а сам подався додому (хижаки його не переслідували, бо отара — набагато краща здобич). Аж навесні наступного року вирушив пастух до того місця, не маючи й надії, що отара пережила зиму. Та на свій подив знайшов овець живими — протягом зими вони обгризали кору ясенів. Звідси походить назва теперішнього селища. На тому місці Андрій Струк звів церкву.Киевская Русь
Навіть при найкращих погодних умовах виїхати нею можуть лише ГАЗ-66, УАЗ-469, «Нива», ну, і, звісно, повнопривідні іномарки. Для піших туристів маршрут доступніший — із спорядженням підйом до турбази (кілометрів 12) можна здолати десь за чотири години. Добрі місця для ночівлі є західніше Драгобрата біля будь-якого зі струмків, що зливаються у потік Свидовець. А якщо маєте час, обійдіть базу з південного заходу, пройдіть ще зо два кілометри та розбийте табір біля південного підніжжя гори Стіг (1704 метри). Перед вами буде добре вторована не те що стежка — дорога на хребет Апшинець, справа — вид на гірськолижний підйомник, а зліва — фрагмент Близниці.
З Квасів
Але вирушивши на Свидовець із Ясіні, ви втратите неймовірну насолоду піднятися на мальовничу і примхливу, особливо небезпечну взимку, Близницю (1881 метр). Відтак радимо стартувати з села Кваси. Центр Квасів знаходиться майже посередині між Близницею та Петросом. Підйом на Петрос звідси дуже зручний, пологий, він веде повз стаціонар біофаку Львівського університету. Цей шлях доступний для автотранспорту, ним можна проїхати аж до Говерли (з чого кілька разів користався теперішній Президент України).
Ліричний відступ. Новочасний міф. Місцем подій свого роману «Непрості» Тарас Прохасько обрав цілком конкретну географічну точку між горами Шешул та Петрос, розмістивши на ній міфічне місто Ялівець з каналами, які ніколи не замерзають, палацом і літнім садом, звідки відкриваються дивовижні пейзажі... Взявши з собою «Непростих», турист легко знайде цей неіснуючий в тривимірному просторі Ялівець...Сходница
Заангажованих політикою та заінтригованих Прохаськом мандрівників мусимо залишити на лівому березі Тиси. Від залізничної станції в Квасах приблизно кілометр ідемо шосейною дорогою на північ, до моста, де в Тису впадає її права притока Тростянець. Звідси ґрунтовою дорогою трохи більше кілометра рухаємося на захід та повертаємо на стежку, що повз сільські садиби веде вгору на північ, до полонини Браїлка. При підйомі, не виключено, можна трохи зблукати, але тримаючись північного напрямку, ви обов’язково вийдете на відкриту місцевість, де випасають отари овець і табуни коней. Якщо вже вечоріє, то краще саме тут, біля полонини, зупинитися на ночівлю, бо далі чекає тривалий підйом урочищем Стримческа та вихід на хребет з екзотичною назвою Урду-Флавантуч, до якого, власне, й належать три вершини Близниці — «Мала», «Велика», «Середня», або «третя».
Стежка веде по самому гребеню, іноді за яких півметра над урвищем. Під вами на північному сході — мальовничі місця з озерцями, на заході — розлогі полонини. Велика Близниця попереду майже до останнього моменту схована від ока: здається, ви уже піднімаєтеся на неї, аж тут, здолавши підйом, нарешті бачите перед собою гострий овал справді вершини з геодезичним знаком... По дорозі на Близницю мандрівники неодмінно зупиняються біля складеного з каміння пам’ятника тим, кого три десятки років тому знесла з хребта снігова лавина.Cанаторий Респект**** (RESPECT) Сходница
З Близниці видно далеко навкруг. За ясної погоди на сході можна роздивитися Петрос, «чубок» Говерли та інші вершини

Орхідеї оселились у Карпатах ще кілька тисяч років тому. Півсотні різних видів цих квітів обрали гори своєю домівкою. Адаптувавшись до тутешніх, досить суворих природних умов, орхідеї з ліан перетворились на наземні рослини. Cанаторий Респект**** (RESPECT) Сходница На відміну від своїх тропічних родичів, які подібні на дивовижних птахів, ящірок та велетенських метеликів, орхідеї Карпат не такі показні й барвисті. Однак довершеністю форми квіток та оригінальністю забарвлення карпатські екзоти анітрохи не поступаються орхідеям екваторіальних широт. Саме тому біологи вважають їх королевами гірських квітів.

Розумні
Родину орхідей представляють у Карпатах переважно зозулинці. Саме так називають орхідеї, які колись перебралися з дерев на землю. Луки, болітця, галявини, узлісся, береги річок — тут їхнє царство. Рослини віддають перевагу відкритим вологим місцинам і вапняковим схилам гір. Як справжні представники королівського роду, ростуть поодинці, досить далеко один від одного.
Учені  Санатории Трускавца відносять зозулинці до вищих рослин не тільки за дивовижну красу, розмаїття форм та досконалість будови квіток. Їх вражає й те, що ці рослини впродовж віків виробили унікальні, майже головоломні пристосовні механізми запилення й розмноження. У тому, як вони живуть, вбачають — хочете вірте, хочете ні, — навіть певні ознаки розумного існування.
Лукаві
Орхідеї вміють по-особливому приманювати комах. Наприклад, яскравим забарвленням, а також мітками, крапочками й рисками на пелюстках. І ще — формою квіток, яка є начебто дороговказом до смачного солодкого нектару, а насправді — не що інше, як пастка. Ваблять вони й особливими пахощами. Запах зозулинців надзвичайно розмаїтий — від гнилого м’яса до витонченого аромату, що може конкурувати з дорогими парфумами.
Найбільш вигадливо продовжують свій рід зеленувато-жовті орхідеї роду офрис. Ці невеликі рослини, висотою 20-30 сантиметрів, зустрічаються лише на Прикарпатті. Гостиница Эдем Сходница Їх квітки зібрані у суцвіття: на одному стеблі, подібно до конвалії, цвіте щільна колосовидна китиця. Нижні пелюстки кожної квіточки зрослися й мають незвичайну форму — так звану губу. Вона схожа на комаху зі складеними крильцями — на самку мухи, бджоли чи джмеля. Так орхідеї приваблюють самців. Навіть під час «шлюбних танців», спокушені рослинами, вони прилітають до квітів за десятки кілометрів. Адже рослини ще й пахнуть їх подружками — орхідеї виділяють леткі сполуки, ідентичні статевим феромонам самок. Та замість очікуваного спарювання, комахи потрапляють всередину квітки, де мимоволі набирають на себе пилок. А коли вибираються, знову очманіло летять на запах, запилюючи наступну квітку.
Місцеві мешканці називають ці орхідеї «зозулині сльози». Кажуть, ростуть вони там, де плаче птаха за своїми дітьми, погубленими по чужих гніздах. На Говерлі, на Пожижевській полонині, на Брескулі та Свидовці — на висоті близько тисячі метрів над рівнем моря, — зустрічається ця розумна маленька квітка.
Химерні
Одна з найгарніших північних орхідей — «зозулині» або «Венерині черевички» (так дослівно перекладається з латини її родова назва). Санатории Трускавца Ця орхідея — найбільша з карпатських зозулинців: до 80 сантиметрів заввишки, із міцним стеблом, трьома-чотирма яйцевидними листками та однією великою квіткою. Жовту губу, всередині з яскравими червоними плямами, оздоблюють червонувато-бурі оцвітини.
Свою назву рослина отримала за те, що її красива середня пелюстка має форму черевичка із задертим догори носочком. Навіщо? Знову підступ. У носочку є невеличкий отвір. Збираючи нектар, бджола знаходить вхід у черевичок і раптом падає вниз, просто в пилок. Щоб видобутися назовні, вона мусить докласти чимало зусиль, а головне — майже повністю викачатися в пилку, який потім комаха понесе на собі в іншу квітку. Слабші ж комахи іноді назавжди залишаються у «черевичку».
Цей зозулинець — дуже рідкісна рослина, розсіяна в Карпатах по вологих лісах, чагарниках, галявинах. «Венерині черевички» ростуть у Закарпатті та на Івано-Франківщині.
Звабливі
Трапляються серед орхідей і хижі. Родич африканського коріантеса, північний дрімлик болотний, полює на комах. Але не для того, щоб їх з’їсти. Дурманний, майже наркотичний нектар потрібен рослині, аби змусити бджолу якнайдовше залишатися всередині і, знову ж таки, набрати на себе якнайбільше пилку. Комахи проводять у губі квітки до 40 хвилин Cанаторий Респект**** (RESPECT) Сходница і вибираються назовні цілком захмелілі.
Ароматний і п’янкий нектар

Часом навіть дивно, як багато всього ми знаємо. Знаємо, як правильно курити кальян, як танцювати танець живота, їсти паличками, драпірувати індійське сарі... Стільки цікавого можемо розповісти одне одному про бушменів, мексиканців, чукчів, папуасів. Значно важче доводиться, коли розмова заходить про те, що поряд. Наприклад, про Лемківщину. Санатории Трускавца Що не кажіть, а про Китай ми знаємо значно більше. Але починати ніколи не пізно. Для початку можна податись у містечко Монастириськ, що на Тернопільщині. Там щороку у перші вихідні червня відбувається лемківський фольклорний фестиваль. Але не в самому місті, а на лісовій галявині, кілометри за два від райцентру.

Спробуй вдати з себе лемка
Офіційна назва цього свята — Всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини». Жодних посвідок а чи квитків для гостей не потрібно. Достатньо самого факту, що ви приїхали. Форма одягу — довільна, хоча добре приїхати у лемківському народному строї — це одразу підніме ваш статус в очах фестивального люду. Гостиница Эдем Сходница Одяг варто готувати заздалегідь. Для дами: сорочка, плісирована в дрібну складку спідниця, приталена безрукавка з «пелюстками». Лемківська сорочка не так щедро прикрашена вишивкою, як народний одяг інших регіонів України. Увесь акцент робиться на елегантну жилетку, намисто, спідницю з нашитими барвистими стрічками і такий же фартух. Краса костюму по-справжньому відкривається в танці — жінка у цій спідниці перетворюється на барвисту дзиґу. Чоловічий костюм виготовити легше. Це сорочка, світлі штани й безрукавка. Якщо нема традиційної сорочки із застібкою ззаду, підійде і звичайна вишиванка. Лемки — справжні металісти: сукняні безрукавки густо всіяні заклепками. Коли ви одягнете народну ношу, зразу ж відчуєте себе іншою людиною. Трішечки стрункішою, гарнішою, витонченішою... (Разюча відмінність від перебування у тренувальному костюмі).
Щоб почуватися на фестивалі ще органічніше, варто вивчити хоч півдесятка лемківських слів. Скажімо, родак (земляк, співвітчизник), гушлі (скрипка), барз (дуже), лем (лише, тільки), гев (тут), фраірка (коханка), фрас (чорт). Але попереджаємо: говорити, як справжній лемко, зможете далеко не відразу. Бо ж треба постійно пам’ятати, що наголос завжди падає на передостанній склад від кінця слова, а також правильно вимовляти напівм’яке «л», тверде «ы» (окрім «і» та «и», тут є ще й «ы»). Тож, якби, не дай Боже, вам довелося між лемками шпигувати, то через акцент вас би тут же ж і розсекретили.
Зниклий край
Отже, нарешті ви на фестивалі. Як і на всіх фольклорних імпрезах, побачите тут народні танці, почуєте пісні та вірші. Коли на небі спалахнуть зорі, а на ватряному полі заіскряться вогнища, почнеться молодіжна забава. Але танцювати підуть усі. Бо всі лемки тут чуються молодими. І — аж до ранку! Буде багато жартів та веселощів — у цьому лемки чимось нагадують габровців: не можуть вони жити без дотепного слова.
Та на лемківських акціях завжди є хвилина мовчання, завжди поруч з радістю присутні сум, туга. І цим лемківські культурні акції відмінні від інших фольклорних свят. Щоби зрозуміти, у чому річ, треба зважити на те, що лемки дуже відрізняються від інших українських етнічних груп, також і від гірських сусідів — бойків та гуцулів. Cанаторий Респект**** (RESPECT) Сходница Відмінності у мові, культурі, ментальності такі суттєві, що це навіть давало привід деяким науковцям виокремлювати субетнос у самостійний народ, а то й помилково зараховувати до польських чи й словацьких етногруп. І ця «несхожість» часто спричинялася до непорозуміння, серйозних проблем.
Історія лемків — історія багатьох малих етнічних спільнот. Їх протягом століть утискали могутніші сусіди. Але сорокові роки ХХ століття взагалі заледве не поставили в житті цього етносу велику крапку. В 1944 році понад 200 тисяч лемків не просто депортували з рідної землі, а дрібками розкидали, розсіяли по всій Україні, щоб якнайшвидше асимілювати. У 1947 році польський уряд продовжив справу Сталіна, але вже на своїй території. Ще 140 тисяч лемків було розкидано (по дві родини на село) північним заходом Польщі. Чехословацький уряд вирішив учинити інакше: асимілювати лемків «на місцях», поступово перетворюючи їх на словаків, бо країна маленька — депортувати нікуди. Що ж, тут безвідмовно спрацював принцип «розділяй і владарюй». Гостиница Эдем Сходница Саме геополітичне положення надто вже «міжкордонне»: 48 відсотків Лемківщини знаходиться в Польщі, 41 відсоток — у Словаччині й 11 відсотків — в Україні.
Та сьогодні всі ці три частини об’єднуються для співпраці, збереження зникаючої мови, культури, відновлення пам’яток історії, культури, архітектури. Творяться

Ось воно, знамените Яйце-Райце — Коломийський музей «Писанка». В путівниках і на туристичних веб-сайтах означене як «єдина в світі культурна установа, де зберігають і експонують твори писанкового розпису».

Санатории Трускавца Заходимо до холу. В центрі його — кам’яне яйце — композиція, створена з суцільної мармурової брили. Автор скульптури, коломиянин Роман Захарчук, назвав її «Народження життя». За задумом художника, яйце, як і Воскресіння Христове, символізує оновлення.

Cанаторий Респект**** (RESPECT) Сходница На панно ліворуч від входу — писанки з різних регіонів України. Майстри Вінницької, Сумської, Київської, Херсонської, Миколаївської областей відроджують писанкарство за зразками кінця XVII — початку XX століття.

Київські художниці Оксана Білоус та Зоя Сташук вимальовують на великодніх яйцях трипільські візерунки. Вони дослідили, що ці знаки — символи давньої землеробської культури — упродовж віків повторювалися у вишивці, ткацтві, малярстві українців. Водночас аналогічні елементи орнаментів належали до знакових систем інших народів. Так, космічне дерево життя, що з’єднує небо й землю, вважається символом родючості землі і плідності в Індії та Іраку, в Туреччині та Румунії, в Угорщині та Словаччині.

Поруч — роботи українців діаспори. Французів навчає писанкарству Галина Хоткевич-Козакевич, донька письменника Гната Хоткевича. Два роки тому вона приїздила на батьківщину і подарувала коломиянам свої писанки. Канадійка Юстина Нагірняк зробила для музею особливу писанку — з яйця страуса. До речі, в середньовічній Європі страусиними яйцями, оздобленими щирим золотом, прикрашали на свято Пасхи інтер’єр соборів.
Звичай обдаровувати близьких розмальованими яйцями властивий не лише українцям, але й японцям, пакистанцям, євреям, грекам, сирійцям, мешканцям рі-Ланки. Єгиптяни, наприклад, вітають одне одного великодніми яєчками з дорогоцінного каменю оніксу.  Cанаторий Респект**** (RESPECT) Сходница  «Наші найближчі європейські сусіди декорують на Пасху різні пташині яйця, — продовжує розповідати пані Ольга. — В Чехії розмальовують яйця курей та гусей і розвішують їх на різнокольорових стрічках у домі. У Польщі їх прикрашають аплікаціями та витинанками, які наклеюють на шкаралупу.
А румуни накрапують орнамент різнокольоровим воском.

Вилла Grand Сходница Малюнок на яєчках-«восковках» виходить яскравий і рельєфний». Так і хочеться торкнутися!
Експозиція в залі на другому поверсі не така барвиста, експонатів менше. Однак, кожне яєчко тут — унікальне, другого такого немає. «Писанки, крапанки, дряпанки або шкрябанки, мальованки, крашанки — вони ж галунки», — перераховує екскурсовод види великодніх яєць. Вони різняться технікою декорування. Крашанки — найпростіші. Їх тонують у рослинних барвниках (переважно в лушпинні цибулі, яке надає яєчній шкаралупі червоного кольору — авт.). Якщо взяти голку і видряпати на галунці візерунок, отримаємо шкрябанку. Розфарбоване фломастерами, акварельними фарбами чи кольоровими ручками варене яйце називають мальованкою або декоративним. Санатории Трускавца

Автентичні візерунки писанкарів із прикарпатських сіл Космача Косівского району, Замагори Верховинського та Чорного Потоку, що на Надвірнянщині, вирізняються серед інших. Саме ці села вважають осередками писанкового мистецтва. «Яйця розписують цілими родинами, а малюнки передають із покоління в покоління. Кожна школа має власну кольорову гаму й найчастіше повторювані символи», — пояснює Оксана Беспалова. Косівські писанки — «гарячі», вкриті дрібним жовто-червоним геометричним орнаментом. Чим вище у гори, тим холоднішою стає кольорова гама. «Білі» писанки — верховинські.
Дослідники нараховують у розписах писанок понад сто різних елементів. Крапочки, рисочки, завитки тут не випадкові. Малюнки мають певне значення і разом складають послання (подібно до того, як букви поєднуються в слова і речення — авт.). Їх комбінація, вірять селяни, робить писанку магічною річчю. Від лихого ока захищає оселю «Безконечна дорога». Таку писанку кладуть в домі на видне місце. Яйце нібито забирає на себе зло. Все недобре потрапляє на символічну дорогу і вічно кружляє по безкінечному шляху.
Алегоричний зміст та порядок розпису має точно відповідати призначенню писанки, інакше вона втрачає свою магічну силу. За 40 днів до Пасхи, в День сорока святих, починають малювати «Сорокаклинку». Вилла Grand Сходница Яйце орнаментом із 40 клинів послідовно розписують 40 заміжніх жінок. Кожна виводить

Практично в самому центрі Івано-Франківська — для орієнтації скажемо, що зліва від монстра-будівлі держадміністрації — знаходиться територія, обгороджена цегляним муром. Ця стіна фрагментами є автентично фортечною, себто походить із XVII століття. Щоправда, йдеться лише про використання старого каменю при пізнішій перебудові. А за стіною — палац Потоцьких. Втім, так називати комплекс споруд за муром теж можна лише з певною натяжкою. Чотири століття жвавого урбаністичного життя пройшлися цією територією і кількаразово трансформували будинки згідно з вимогами часу. санаторий Киевская Русь Сходница Про це місце можна би писати товстенні наукові праці, не кажучи вже про захоплюючі історичні романи з інтригами, зворушливими історіями кохання, пристрастями, породженими галицьким патріотизмом, польським гонором, австро-угорською шляхетністю, російським нахрапом.

Резиденція засновників
Отже, орієнтовно в році тисяча шістсот сімдесят якомусь (Галичина тоді входила до складу Речі Посполитої) «краківський каштелян і польський коронний гетьман» Андрій Потоцький звів тут будинок для себе й родини. А позаяк рід магнатів Потоцьких на той момент був одним з найзаможніших і найшанованіших у Польщі, а Андрій — син Ревери, першого відомого нам власника міста між двома Бистрицями* — мав відповідні амбіції, то й, очевидно, побудувався відповідно. Принаймні гість міста, довірений дворянин польського короля Речі Посполитої Яна ІІІ Франциск Далейрак наприкінці століття побачив Станиславів ось таким: «Має він величний палац, збудований гарно й декоративно з каменю. Ринок, доми, мешканці й арсенал відзначаються над всі інші міста Руси... Роблячи висновок з одягу чоловіків і жінок, не менше також з частих ярмарків, які щодо багатства й різноманітності товарів не поступалися ярмаркам у Львові та Варшаві, Санатории Трускавца можна б назвати Станиславів серцем королівства, хоч його околиця зовсім знищена». Це мало не все, що відомо українським дослідникам про вигляд резиденції засновників станиславівської фортеці. Більше знають про самих засновників.
До речі, про засновництво. Тутешні краєзнавці пропонують версію, що це місто з майже триста п'ятдесятилітньою історією заснував великий коронний гетьман Ревера Потоцький. Це він, титан Ревера, згідно з легендою, йшов за плугом, окреслюючи територію. Легенда ж опирається на ідею утопіста Кампанелли. Франсуа Корасіні, виконуючи замовлення Потоцького, спроектував фортецю-місто згідно з концепцією послідовника Кампанелли П'єтро Скамоцці. В ній місто-Сонце є самодостатнім, самоврядним і оборонно досконалим в нових мілітарних умовах. Воно оточене фортецею чіткої геометричної форми. І все в її межах знаходиться доцільно і чітко на своїх місцях.
Так і у Корасіні. В центрі міста квадрат Ринкової площі, чотири сторони якої орієнтовані на сторони світу. Саме осердя — ратуша-магістрат. Отже, громадське правління має визначальну роль. В чотирьох кутах середмістя розташовані церкви, костьоли і божниці, що свідчить про рівноправність різних громад (польської, української, вірменської, іудейської). Дещо збоку середмістя звели резиденцію Потоцьких. Тож структура міста-фортеці в основі своїй була демократичною.
Не зовсім «земне» і походження назви міста. Одні дослідники пов’язують її з іменем внука Ревери, сина Андрія Потоцького — Станіслава. Інші кажуть — завелика честь для юнака. А йдеться про святого Станіслава Костку,Отдых в Карпатах дуже набожного хлопчика, що помер від хвороби у п’ятнадцятирічному віці. Культ святого поширився у Польщі в XVII столітті. В той період мало не кожен новозведений костел називали його іменем. Однак повернемося у наш палац.
Високі гості
Навіть за тієї умови, що Потоцькі — нащадки Ревери — мали у власності колосальні землі (той же Андрій володів майже всім Покуттям з Галичиною), часто вони воліли жити тут, у своїй резиденції в Станиславові. В її ж покоях приймали високих гостей. Документи свідчать про те, що сюди приїздив великий коронний маршалок польських військ Ян Собєський, котрий незадовго після цього став королем.
В 20-х роках XVIII століття дружина гетьмана Пилипа Орлика (творця першої української енциклопедії) Анна знайшла прихисток у єзуїтів Станиславова й, очевидно, якийсь час перебувала в палаці..
Очевидно, навалу різного панства пережив палац у 1751 році, коли помер його власник Юзеф (той з Потоцьких, за якого місто зазнало найбільшого у польський період піднесення). Адже похорон був фантастично помпезний. Івано-франківський краєзнавець Володимир Полєк опублікував такі дані щодо цієї оказії: на похорон з’їхалися «10 єпископів, 60 каноніків, 1705 ксьондзів» (десь же це духовенство розмістилося на ночівлю). Тільки на один поминальний обід для гостей пішло «20 бочок угорського вина, 11 бочок

Звичай розмальовувати до Великодня пташині яйця у кожному регіоні України має свої особливості. Для різних місцевостей характерний різний вид орнаменту, кольорова гама і технологія розпису. Наприклад, полтавські писанки мають жовті, зелені, білі барви, чернігівські — червоні, чорні та білі, а на Прикарпатті — жовті, оранжеві, червоні й чорні.

На Гуцульщині широко поширена воскова техніка розпису яєць за допомогою спеціального писальця. На півдні Поділля, Буковині застосовують техніку «краплення» — капання воском на яйце. На Прикарпатті, Волині поширені техніки «шкрабання», «крашення», звідси і назви писанок — «крашанки», «галунки», «мальованки». Крашанки з’явились значно пізніше від писанок. Їх варять і фарбують у природних барвниках. Крашанки їдять. Писанки ніколи не варять і не їдять, «аби не вбивати живу силу зародка». Їх дарують і зберігають як священний талісман.Санатории Трускавца
Приступаючи до розпису, кожна писанкарка мусить мати в своїй уяві певний план, схему розташування елементів на поверхні яйця. Важливо запастися терпінням і виконувати все послідовно: від простого до складного, від загального до деталей, не забігаючи наперед.
Технологія воскового розпису писанок передбачає поступовий перехід у фарбуванні від світлих до найтемніших відтінків шляхом накладання кольорів. Якщо на писанці має бути зелений колір, вилла Grand тоді ці місця попередньо необхідно перекрити пензлем жовтим і голубим. Отримаємо зелений. Щоби отримати синій, біле перекриваємо синім або блакитним і покриваємо воском. В минулому використовували природні фарби (відвар з лушпиння цибулі, дубової, вільхової кори, настою звіробою тощо). Сьогодні — здебільшого анілінові барвники для фарбування вовни. Для виготовлення писанки потрібен натуральний бджолиний віск.
У півлітрову банку наливаємо склянку окропу, в якому розчиняємо одну чайну ложку барвника. Для розпису яйця використовуємо саморобний писачок у вигляді малесенької металевої лійки, застромленої у дерев’яний держачок. Для роботи потрібно хоча б три писачки з отворами різного діаметру, які залишають лінії різної товщини. При виготовленні писанок необхідно дотримуватися наступної послідовності:санаторий Респект**** (RESPECT) Сходница 
1. Підготовка. Вибираємо сирі курячі, качачі або гусячі яйця з міцною шорсткою шкаралупою, промиваємо чистою водою і висушуємо.
2. Розкреслення. Поставивши лікті на стіл і взявши яйце в ліву руку, а олівець середньої твердості в праву, на вершині гострішого кінця ставимо хрестик, кінці якого продовжуємо по всьому периметру. Таким чином отримаємо поділ яйця меридіанами на чотири частини. Виконуємо також поперечний поділ яйця, наносячи паралелі. Якщо лінії виходять нерівні, що в перших роботах буває часто, їх легко можна стерти гумкою. Писанкарки з досвідом пишуть писачком відразу, без попереднього розграфлення олівцем.
3. Нанесення малюнка воском. Аналогічно відбувається розписування писачком. До того, як проводити ним лінії на яйці, необхідно розігріваємо віск і, вмокнувши в нього писачок, перевіряємо товщину та якість лінії на папері. Писачок треба прикладати перпендикулярно і щільно, не відриваючи його від поверхні яйця. В процесі роботи, коли віск застигає, його підігріваємо на полум’ї свічки. Для успішного розпису писачок час від часу треба чистити, прогріваючи на вогні. Наносячи віск на біле яйце, ми цим самим захищаємо місця орнаменту від дії фарби. Вони залишатимуться білими.
4. Фарбування. Перед першим фарбуванням яйце занурюємо на 10 секунд в оцтовий розчин (беремо дві столові ложки оцту на склянку води). Після цього яйце кладемо у першу, найсвітлішу фарбу (жовту) і тримаємо доти, вилла Grand Сходница поки воно не набере насиченого кольору. Далі виймаємо його ложкою з банки, споліскуємо холодною водою, злегка промокаємо ганчіркою і просушуємо. Тоді знову малюємо воском. Ці місця залишаться жовтими, оскільки будуть захищені від наступної фарби — темнішої (наприклад, оранжевої). В такій послідовності наносять всі кольори від світлішого до темнішого (скажімо так: жовтий, оранжевий, червоний, вишневий, чорний).Санатории Трускавца
5. Зняття воску. Далі писанку із сирого яйця прогріваємо 10-15 хвилин у духовці при температурі 80 градусів. Віск злегка пом’якне. Ще трохи нагрівши писанку на полум’ї свічки чи каганця, знімають віск ганчіркою. Писанка готова.

Зазвичай приблизно з березня на форумах туристичних інтернет-сайтів починаються розмови про Долину нарцисів. Хтось уже був — і досі вражений, хтось тільки збирається, але не знає дороги, а дехто ніяк не може потрапити саме на час цвітіння. Були звернення і до нашої редакції. Тобто, цей матеріал з'явився в журналі, як казали колись, «на численні замовлення трудящих». °хали ми заздалегідь, точно знаючи, що нарциси ще не цвітуть. Тому фотографії квітів у репортажі минулорічні. Решта знімків — просто з дороги, ще пахнуть трасою, Закарпаттям, весною. санаторий Алмаз Текст — якомога об'єктивніше викладені суб'єктивні враження. То що, поїхали? Тільки не треба сильно гримати дверима авто — водії цього не люблять.

Як дорога ляже
Оскільки редакція знаходиться в Івано-Франківську, стартували ми не з Києва. Будемо вважати, що зустрілися у Стрию, на трасі Київ-Чоп. Між столицею та Львовом автомандрівника навряд чи чекають якісь несподіванки. Знаємо точно, що у квітні значна ділянка траси від Житомира до Рівного нагадувала польові дороги другої світової війни. Але це просто сніг в Україні сходить разом із великими шматками асфальту. Потім діри швиденько латають до наступної весни.
Так от, від Стрия до Долини нарцисів, яка (відкрию таємницю одразу) знаходиться поруч із закарпатським містом Хуст, можна доїхати двома шляхами: або на Мукачеве, або на Міжгір'я. Ми обрали перший варіант. Про дорогу через Міжгір'я місцеві водії пліткують, що там є шанси не тільки розбити амортизатори, а й втратити зубні пломби. Вирішили проїхати зайві 30 кілометрів, але зубами не ризикувати.Санаторий Весна ТрускавецВзагалі, наш водій Саша каже, що все буде, «як дорога ляже». Якщо добре, то сільський «Москвич», який зазвичай уперто суне посередині траси, візьме вправо, при обгоні знайдеться місце між фурами далекобійників, і навіть даїшники не звернуть на ваше авто жодної уваги. Буває й навпаки: водійське щастя відвертається, і єдина яма на шляху «забирає» шарову опору вашої коханої машини.
Цього разу все було нормально. Дорога майже європейської якості. Автомобіль — 124-й «Мерседес», 1987 року (для машини цього класу такий вік — лише зрілість, особливо, якщо водій — добрий ґазда). В салоні працює програвач mp3 з дисками від «Океану Ельзи» до вальсів Штрауса. Перед очима відкривається панорама із засніженими вершинами Бескидів. За вікнами — весняний ранок. Що й казати, душа співає...санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
На трасі другий рік працюють інтернаціональні бригади македонської шляхобудівельної фірми «Граніт»: румуни, угорці, македонці, болгари. Дорогу роблять поступово і на совість. Хоч годинник показує лише сім сорок ранку, люди вже на роботі. Біля знака «Сколе» мандрівників зустрічає відомий монумент: кам'яний солдат і двійко гуцулів, які трембітають про те, що почалися Карпати. Після автобусної зупинки «Коростів» дорога стає значно гіршою. Мабуть, ремонтники сюди ще не дісталися. Власне Закарпаття починається з Латірського перевалу (від Стрия 80 кілометрів). Поки доїдемо — дещо про нарциси.
Міфи давньої Греції
Існує три легенди про походження назви гордої квітки. За однією з них, парубка звали Наркіс, і був він сином річкового бога Кефіса та німфи Ларіопи. Щоби дізнатися про майбутню долю сина, батьки звернулися до оракула. Старець напророкував хлопцеві легке і довге життя за умови, що той ніколи не побачить власного обличчя.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Наркіс виріс і став парубком незвичайної краси. Багато жінок домагалися його, але серце легеня було холодним, як лід. Любив тільки розваги. Так, від нещасного кохання до нього нанівець висохла німфа Ехо, залишився тільки її голос. Ображені давньогрецькі красуні звернулися до богині правосуддя Немезіди, і вона (теж жінка) обіцяла покарати безсердечного юнака.
Якось Наркіс повертався із полювання, вирішив напитися зі струмочка води, побачив своє досконале обличчя — і пристрасно полюбив його. Він почав розглядати себе з різних боків, вже не маючи сили відійти від потічка. Виснажений спрагою й голодом, яких просто не помічав, бідолаха вмер. А на тому місці з'явилася квітка. °ї назвали нарцисом.
Друга легенда значно простіша. Юнак Нарцис був дуже вродливим, добре це знав, бо любив дивитися на себе в дзеркальних плесах озер та річок. Одного разу він так собі сподобався, що вирішив поцілувати відображення у гірському озері. Втратив рівновагу і впав у воду. Плавати красень не вмів, тож одразу й утопився. Щоби люди пам'ятали про шкідливість самозакоханості, грецькі боги перетворили тіло Нарциса у

Широка дорога вела не зовсім у Борислав, до самого міста доїхали маршруткою. Випадково їхали в маршрутці з чоловіком, який власноруч здав в Бориславський історичний музей зуб мамонта, що його знайомий знайшов в Новому Роздолі разом з декількома ребрами. Хвалився, що зуб важить 11 кг, руками показував щось подібне за габаритами на середню мікрохвильову піч і запевняв, що болгарці з диском по металу цей зуб не піддався. Нажаль, музей на Трійцю був зачинений, тому зуб залишився неоглянутий. Музей нафти при НГДО також мав бути зачинений. Санаторий Весна Трускавец

Покинутий, але готовий до роботи, нафтовидобувальний "журавель" в бориславському парку.
Вже в Уричі зустрічаються виходи нафти, яка тече просто з землі, наповнюючи цистерну, з якої раз на тиждень її забирає нафтовіз. А Борислав є справжнім містом нафтовиків. Нафтовидобувальні "журавлі" тут стоять навіть на подвір'ях та в парку.санаторий Женева
Послухавши разом зі святково вдягеними бориславячанами проповідь з нагоди П'ятидесятниці, сідаємо в маршрутку на Трускавець.

Будинки XIXст. У ТрускавціРеспект(RESPECT) Сходница
В Трускавці довго звикали до карти маштабу 1см = 60м, постійно пролітаючи потрібні повороти і ризикуючи, замислившивсь, вийти далеко за межі міста. Трускавець –то є місто санаторіїв, Нафтусі і салонів проявки фотоплівок та краси (з надписами "загадковим жінкам знижки"), кафе-барів і продавців мигдалю, анонімних лікарень від курортних хвороб, фотогенічних позаминулостоллітніх дерев’яних віл і щовечірньої гастролюючої російськомовної нудоти – СНД-шної попси та шансону, яку хаває відпочиваюча target group. Народ потужно споживає декалітри нафтусі, не відходячи від бювету, бо напис застерігає, що під дією кисню органічні сполуки нафтового похожденя швидко руйнуються (в цьому власне її унікальність -- будь-яка інша мінералка містить ненафтову органіку). І хоч спеціальні келихи для води мають носики для пиття і вузькі шійки для наливання, їх все одно прикривають шматками кульків, щоб “перекрити кисень” нафтусі, яку набрали всередину.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
На території Трускавця зосереджені великі запаси підземних мінеральних вод з 14-ма природними джерелами та поклади "гірського воску" - озокериту. Перша письмова згадка про Трускавець відноситься до 1469 року. Археологічні знахідки, зокрема, римський бойовий чекан, який датується ІV століттям нашої ери, свідчать про те, що територія Трускавця могла бути ареною бойових дій готів разом з прикарпатськими племенами на чолі з карпами - з одного боку, і легіонами Римської імперії - з іншого.

Макети українських церков
Прогулюючись музеями Трускавця, завітали у досить цікавий музей Леся Курбаса, розташований у віллі “Гопляна”, де виставлялися макети українських (переважно лемківських) церков і гобелени-картин.санаторий Шахтер,
Нагулявшись вдосталь по місту та наївшись несмачних пельменів у місцевій столовій (праворуч вулицею, що веде до вокзалу), ми сіли у фірмовий потяг Трускавець-Київ, наповнений атиповим для решти Карпат видом туристів – у сукнях та сорочках, з валізами на колесах.
PS. На останок дамо посилання, де ви можете почитати про решту цікавих місць в районі СколеВилла Grand Сходница

Десь о 2й годині нас висадили в с. Підгірці. А музей знаходиться у с. Урич, туди треба йти пішки. Через годину ми вже були у музеї, в якому тільки-но закінчилась дитяча екскурсія. Діти з галасом вибігли на подвір'я.санаторий Алмаз,
Ціна квитка на відвідування музею виявилася досить символічною – 5 грн. А екскурсія коштувала 10 грн. Тому ми вирішили послухати екскурсію, тим паче вона виявилася дуже цікавою. Взагалі не радимо думати, що без "ввідної" екскурсовода музею оглядин Тустані вам буде досить для створення повноцінного враження від фортеці. Без музею ви не зможете комплексно уявити її як ланку системи попередження про напад, не побачити її мінливий вигляд із століття в століття, не знатимете про торгівельні шляхи тих часів, на шляху яких вона стояла, не побачите зброю воїнів, які її боронили.санаторий Женева
Приміщення музею невеличке, трохи сире, всі стіни завішані плакатами з зображенням розкопок, проекту фортеці, карт, макетів та ін. Одна з кімнат музею облаштована і має вигляд часів Тустані.
Самі скелі, на яких була фортеця, знаходяться вже за селом, і зараз вони облаштовані як музей. В епоху Руси – України і Галицько-Волинського князівства на цьому місці існував княж-град Тустань, історія якого творилася багатьма поколіннями русичів-українців. Тут проходив один з рукавів шовкового шляху з Китаю до Португалії.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья) Тустань, що стояла на цьому шляху, була одним з основних пунктів торгівлі галицькою сіллю, видобуваної в Бориславі. Археологічні дані та писемні документи свідчать, що Тустань виконувала роль митниці з ІХ до середини ХV ст.

Зовнішній вигляд фортеці
(зі стенду в музеї)

Скелі Тустані. Сучаний виглядсанаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Археологічні дослідження Тустані почалися не так давно – у 1962 році і продовжувались у 70х-80х роках. Матеріали цих археологічних досліджень датують час існування дерев’яної забудови Тустані IX-XIIIст.ст., а архівні документи і матеріали досліджень підтвержують існування фортеці до XVIст. включно. На основі натурних обмірів наскельних слідів (пазів, сількість яких більше 4000) дослідникам вдалося однозначно реконструювати п’ять будівельних періодів. Як нам сказали в музеї, повне і однозначне (завдяки великій кількості пазів) відновлення фортеці на скелях коштуватиме не більше не менше, 42 млн.грн. Тепер і думку гадаємо, де ж їх взяти :).

Вигляд внутрішнього двору (зі стенду в музеї).

Макети внутрішнього інтер'єру фортеці (зі стенду в музеї). Велика кількість червоного кольору – вимога до робіт студентів художніх закладів часів СРСР – насправді у Галицько-Волинському князівстві червоний колір не був поширений санаторий Шахтер,

Кімната часів Данило-Галицького князівства
Центральна частина укріплень площею три гектари була розташована на скельній групі Камінь. Лише тут збереглися 4000 пазів і врубів, висічених у скелі. Фортеця була важливим стратегічним пунктом і входила в єдину систему карпатської лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі. Висотна структура наскельної забудови, наземні оборонні стіни висотою 15 метрів, п`ятиповерховий житловий комплекс XIII століття з висотою поверхів 3,5-4 метри, складна система водозабезпечення (криниця, видовбана в скелі, та дві цистерни, спеціальну процедуру очищення води у цистернах (на дно клали ялинкові гілки, потім пісок, і так в декілька ярусів, для того щоб вода у цистерні насичувалась киснем і довше була придатною для пиття)) свідчать про високий рівень тодішньої будівельної техніки. Завдяки цистерні і мулу який там устворився, археологи знайшли повністю збережений дерев’яний кухоль, який зараз експонується в музеї.санаторий Шале Грааль
На території фортеці проживав лише чоловічий склад гарнізону без сімей, на відміну від інших прикордонних фортець, де гарнізони жили сім’ями і займались господарчою діяльністю.
За легендою, Тустань "з того називається, що як до руських князів приїжджєли купці, так була варта і казала їм: "Тут стань", тож мусіли платити цло і брати пашпорти". Цло тут і зараз беруть у вигляди продажу квитків на огляд.

Давні єдині ворота до фортеці зі сходу
Існувало декілька ліній оборони Тустані, всі зроблені із використанням переваг рельєфу та природніх утворень. По дорозі, якою зараз потрапляють через декоративні ворота раніше був міст і дамба, яка

Від скель обійшовши каплицю спустилися просто до низу і дещо поблукавши в руслах струмків, спустилися до струмка Кам’яний та підйому на хребет який мав нас вивести до гори Ключ. По правому борту струмка йде стара лісовозна дорога, яка виводить до галявини із горілими деревами, звідки вже по градієнту можна вийти на стежку і зрештою на широку дорогу по хребту, в якому знаходиться г. Ключ.санаторий Женева Ця дорога о 18:10 вивела нас до повороту біля висоти 883 м.
За планами ми також мали б зайти на гору Ключ, де знаходиться могила українських стрільців, проте, поблукавши серед густого лісу і скельних стовпів висотою до 25 метрів, розкиданих по ньому, повернулися на дорогу і пішли вже до села. А правильний поворот побачили нижче, скоріше за все, це був перший поворот після великої кам’яної брили, що частково випирає на дорогу, вже коли вона починає спускатися.санаторий Алмаз,
Продовжували йшли широкою дорогою, яка в один прекрасний момент повернула не туди. Як завжди. Вирішили тікати в ліс навпростець вниз, тим паче почався сильний дощ. В лісі під деревами не так накрапало. Наблукавшись літнім лісом серед малини та чорниці вдосталь, о 20-00 стаємо на ночівлю відпочивати, після десь 300-метрового моціону по руслу струмка-лівої притоки Лужків із крутими берегами. Завтра підемо на Мертве озеро та водоспад. Ввечері визирнуло сонечко, маленькі дощові краплинки у траві почали виблискувати тисячами діамантів.

оз. Журавлине, або Мертве Санатории Трускавца
Вранці по потічку Лужки вийшли до дороги і об 11-00 були біля вказівника до озера. Озеро, до якого треба піднятися по слонячий стежці, наче висить на крутому схилі та поступово претворюється в сфагнове гірське болото. Однак, ніякого водоспаду, зпадаючого прямо з озера, ми не знайшли. Він виявився на основній дорозі трохи нижче.
Озеро знаходиться недалеко від автомобільної грунтової дороги (десь 20хв підйому по дорозі), тому часто примощує біля себе відпочиваючих. От і коли ми вийшли до нього, зустріли місцевих, святкуючих свято Трійці.

Водоспад Кам’янка
Водоспад знаходиться біля самісінької дороги, це є дуже зручним для туристів-відвідувачів. Підхід до водоспаду загорожений дротом з підписом не заходити на мокре каміння. Водоспад знаходиться на р. Кам’янка біля г. Ключ (927 м), найвищою вершини хребта, який замикає долину Кам'янки від півночі. Безпосередньо під вершиною Ключа знаходиться могила Українських Січових Стрільців, які загинули тут у боях Першої світової війни в 1915 р., стежку на яку ми не змогли знайти вчора.санаторий Карпаты
Через 15 хв. йдучи по дорозі, побачили вказівник на мінеральне сірководневе джерело. Вода в ньому виявилась досить специфічною на смак.
Скоро спустилися до села. За планами далі наш маршрут мав йти на гору Парашка (за легендою така назва походить від імені дочки Святослава Параскеви, яку наздогнали на цій горі і вбили, самому Святославу стяли (скололи) голову, -- від того й пішла назва Сколе), але погода в цей день виявилася не найкращою, гора була в тумані, небо наливалось дощем. Тому вирішили їхати зразу до Тустані у с. Урич.
Але замість того, щоб їхати, довелося пішки пройти аж до села Корчин по трасі, оскільки автобусу і не передбачувалося, а попутні машини неохоче дивилися на рюкзаки за нашими плечима. По дорозі на зустріли групу дітей, напевне, туристів-скаутів.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Цікаво, що саме у цих місцях було пройдено чи не найперший в Україні туристский похід, і першим туристом був ... Іван Франко. Він подорожував спочатку сам, а влітку 1884 року Іван Франко провів тут свою першу групу студентів-мандрівників за маршрутом: Борислав -- Східниця -- Урич -- Корчин у Бубнище і далі у Гуцульщину. Під враженнями від цієї мандрівки він написав поему "Україно-руська студентська мандрівка" і вірш "В дорогу".
Обідали вже у Корчині. Місцева жінка чомусь жодного слова не могла сказати про Турецький Камінь, який знаходиться тут, тому відшукати його не мали надії. В районі села за описом також знаходиться вдсп. Гуркало (на схід від г. Парашка в потоці Великої Річки), але в нас було обмаль часу, щоб його шукати. Тому о 13:15 ми сіли на автобус до с. Підгірці із заїздом у Ямницю. По дорозі проїзджали цікаві місця – заїздом до Ямниці минаємо повз стовпів скель, що стирчать на навколишніх пагорбах. Село Верхнє Синьовидне, за яким видніється крутий берег ріки із скелями червоного кольору (Соколиними). Легенда розповідає, що на цьому місці під час бою із жандармами було поранено Олексу

Одноденні походи — це нагода розім'яти «закоцюблі» за зиму м'язи, активно відпочити у вихідний, а в липні-серпні ще й «попастися» лісовими ягодами. Короткі подорожі горами мають і ще одну суттєву перевагу. Вони не вимагають ретельної підготовки спорядження, а прогулянка без важкого рюкзака — особливе задоволення. Тож розповімо про два можливі одноденні маршрути, точніше, маршрути до двох вершин, розташованих недалеко від містечка Яремча — до Маковиці та Синячки. санаторий Алмаз

Маковиця. Від трьох до ста трьох
Цю гору (984, 5 метра) у безхмарну погоду бачить ще із села Дора кожен, хто в’їжджає до Яремчі потягом чи автомобілем. Вона височіє над містечком на сході. На лисій вершині встановлено високий хрест.
Ще з середини минулого століття, відколи Яремчу заходилися робити центром туризму та відпочинку, пішохідні маршрути на Маковицю стали одними з найпопулярніших. Підйом на вершину великих зусиль не вимагає, а пейзажі, що відкриваються з неї, повірте, вартують більшого — саме звідси для багатьох починається любов до Карпат. Зійти на вершину може і трирічний малюк, і людина похилого віку.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Найкоротший шлях на Маковицю — з Ямни, вздовж потічка Маківчик, майже на північ, а потім на північний схід (довжина приблизно 4,5 кілометра). Але цікавішою видається мандрівка від залізничного вокзалу в Яремчі (в бік тої таки Ямни), узбіччям автотраси через центр містечка повз ринок сувенірів, розташований перед мостом на самому березі Прута. (Тут можна зробити і невеличкий гак, помилуватися водоспадом Пробій). Від вокзалу дорогою треба йти приблизно два кілометри.
Маркована стежка до Маковиці починається на лівому узбіччі автотраси майже навпроти водоспаду перед крутим лівим поворотом. З траси водоспаду не видно, лише чути шум води. Перші хвилин сорок підйому дещо важкуваті, стежка веде поміж камінням, утворюючи природні східці. (Чотирирічний малюк мусить підніматися ними з допомогою рук). Але потім ви виходите на невелику галявину, де стоїть кілька величезних каменів. На одному — численні автографи відвідувачів. Інший, у формі паралелепіпеда, слугує чудовим столом (є тут і місця для багаття). На північному заході крізь гілля мішаного лісу перед вами відкриється панорама Яремчі. З іншого боку, метрів за 300 на схід — новітні вілли Ямни. А біля самої галявини на схилі справа можете натрапити на залишки партизанської землянки (квадратної форми яма з кількома прогнилими та порослими мохом колодами).санаторий Женева
Стежка, уже пологіша, далі веде лісом до металевої вежі, обігнувши яку, ви майже одразу виходите на відкриту місцевість, на полонини з сінокосами. Від межі лісу круто наліво і вниз є стежка, що збігає вздовж яру до центру Яремчі (трохи нижче яр перетворюється в потічок). Цією стежкою можна вийти до хат на лівому березі Прута, перейти міст і опинитися неподалік автостанції. Але нам не наліво, нам прямо. Попереду, кілометра за півтора, — Маковиця. Перед самою вершиною — розвилка. Від неї траверсна стежка веде прямісінько в Дору. Підйом на вершину трохи забере сили, але ще якісь хвилини — і ви на Маковиці, біля хреста. Оглядаєте хребет Явірник, горді силуети Хом’яка, Синяка, розлогу Добошанку на південному заході; на заході у вас під ногами — Яремча, на горизонті видно гору Синячку; на північному сході — Рокита з ретрансляційною вежею...
Повертатися з Маковиці можна тим же маршрутом (як варіант, згаданою стежкою вздовж яру). Але дехто вважає, що йти власними слідами — ознака поганого смаку. Оберіть дорогу на Дору, лівим від вершини схилом, майже чітко на північ.санаторий Карпаты
Отже, ви пройшли зо два кілометри Яремчею, здолали трохи менше п’яти кілометрів підйому, а тепер залишиться ще неповні п’ять кілометрів приємного спуску. На неспішну мандрівку з оглядинами, перепочинками, якимись розвагами, навіть обідом коло багаття з лишком вистачить годин шість, а самий лише підйом стежкою забере не більше двох годин.
Синячка.Мандрівка з варіаціями
Гора Синячка (1401 метр) знаходиться на північному заході від Яремчі, на відстані семи кілометрів по прямій. Але, звісно, Карпати — не Філадельфія — прямих доріг немає.
Варіант А
Дістатися на Синячку з Яремчі можна лише через перевал Переслоп, що теж за сім кілометрів від залізничного моста через Прут (саме тут у Прут впадає ліва притока, дуже холодна річка Жонка). санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) Маркована туристична стежка на Переслоп впродовж п’яти

Одноденні походи — це нагода розім'яти «закоцюблі» за зиму м'язи, активно відпочити у вихідний, а в липні-серпні ще й «попастися» лісовими ягодами. Короткі подорожі горами мають і ще одну суттєву перевагу. Вони не вимагають ретельної підготовки спорядження, а прогулянка без важкого рюкзака — особливе задоволення. Тож розповімо про два можливі одноденні маршрути, точніше, маршрути до двох вершин, розташованих недалеко від містечка Яремча — до Маковиці та Синячки. санаторий Алмаз

Маковиця. Від трьох до ста трьох
Цю гору (984, 5 метра) у безхмарну погоду бачить ще із села Дора кожен, хто в’їжджає до Яремчі потягом чи автомобілем. Вона височіє над містечком на сході. На лисій вершині встановлено високий хрест.
Ще з середини минулого століття, відколи Яремчу заходилися робити центром туризму та відпочинку, пішохідні маршрути на Маковицю стали одними з найпопулярніших. Підйом на вершину великих зусиль не вимагає, а пейзажі, що відкриваються з неї, повірте, вартують більшого — саме звідси для багатьох починається любов до Карпат. Зійти на вершину може і трирічний малюк, і людина похилого віку.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Найкоротший шлях на Маковицю — з Ямни, вздовж потічка Маківчик, майже на північ, а потім на північний схід (довжина приблизно 4,5 кілометра). Але цікавішою видається мандрівка від залізничного вокзалу в Яремчі (в бік тої таки Ямни), узбіччям автотраси через центр містечка повз ринок сувенірів, розташований перед мостом на самому березі Прута. (Тут можна зробити і невеличкий гак, помилуватися водоспадом Пробій). Від вокзалу дорогою треба йти приблизно два кілометри.
Маркована стежка до Маковиці починається на лівому узбіччі автотраси майже навпроти водоспаду перед крутим лівим поворотом. З траси водоспаду не видно, лише чути шум води. Перші хвилин сорок підйому дещо важкуваті, стежка веде поміж камінням, утворюючи природні східці. (Чотирирічний малюк мусить підніматися ними з допомогою рук). Але потім ви виходите на невелику галявину, де стоїть кілька величезних каменів. На одному — численні автографи відвідувачів. Інший, у формі паралелепіпеда, слугує чудовим столом (є тут і місця для багаття). На північному заході крізь гілля мішаного лісу перед вами відкриється панорама Яремчі. З іншого боку, метрів за 300 на схід — новітні вілли Ямни. А біля самої галявини на схилі справа можете натрапити на залишки партизанської землянки (квадратної форми яма з кількома прогнилими та порослими мохом колодами).санаторий Женева
Стежка, уже пологіша, далі веде лісом до металевої вежі, обігнувши яку, ви майже одразу виходите на відкриту місцевість, на полонини з сінокосами. Від межі лісу круто наліво і вниз є стежка, що збігає вздовж яру до центру Яремчі (трохи нижче яр перетворюється в потічок). Цією стежкою можна вийти до хат на лівому березі Прута, перейти міст і опинитися неподалік автостанції. Але нам не наліво, нам прямо. Попереду, кілометра за півтора, — Маковиця. Перед самою вершиною — розвилка. Від неї траверсна стежка веде прямісінько в Дору. Підйом на вершину трохи забере сили, але ще якісь хвилини — і ви на Маковиці, біля хреста. Оглядаєте хребет Явірник, горді силуети Хом’яка, Синяка, розлогу Добошанку на південному заході; на заході у вас під ногами — Яремча, на горизонті видно гору Синячку; на північному сході — Рокита з ретрансляційною вежею...
Повертатися з Маковиці можна тим же маршрутом (як варіант, згаданою стежкою вздовж яру). Але дехто вважає, що йти власними слідами — ознака поганого смаку. Оберіть дорогу на Дору, лівим від вершини схилом, майже чітко на північ.санаторий Карпаты
Отже, ви пройшли зо два кілометри Яремчею, здолали трохи менше п’яти кілометрів підйому, а тепер залишиться ще неповні п’ять кілометрів приємного спуску. На неспішну мандрівку з оглядинами, перепочинками, якимись розвагами, навіть обідом коло багаття з лишком вистачить годин шість, а самий лише підйом стежкою забере не більше двох годин.
Синячка.Мандрівка з варіаціями
Гора Синячка (1401 метр) знаходиться на північному заході від Яремчі, на відстані семи кілометрів по прямій. Але, звісно, Карпати — не Філадельфія — прямих доріг немає.
Варіант А
Дістатися на Синячку з Яремчі можна лише через перевал Переслоп, що теж за сім кілометрів від залізничного моста через Прут (саме тут у Прут впадає ліва притока, дуже холодна річка Жонка). санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) Маркована туристична стежка на Переслоп впродовж п’яти