Містечко Червоне було засноване у 1624 р. воєводою брест-литовським Яном Тишковичем. Завдяки хитросплетінню родинних зв'язків та шлюбів наприкінці 18 ст.санаторий Шахтер, Червоним володів Францішек Ксавері Грохольський, а після його смерті разом з іншими маєтками воно відійшло Адольфові Грохольському. Пізніше Червоне було записане на його другу дружину – Ванду Радзивілл, яка після смерті чоловіка продала володіння Миколі Терещенку, а сама виїхала за кордон. Червоне перебувало у власності родини українських цукрових магнатів до революції 1917 р.

Не відомо, чи була на цьому місті якась інша будівля, а існуючий нині палац було зведено на замовлення Адольфа Грохольського. Розкішна споруда виконана у стилі неґотики, подібному до англійської ґотики. Дві "замкові" вежі (одна двоповерхова, друга - одноповерхова), розташовані по обидва боки палацу і служили павільйонами. Неподалік в неоґотичному ж стилі були споруджені господарчі будівлі та конюшня. санаторий Алмаз

Всередині палацу особливої уваги заслуговував вестибюль зі сходами, викладеними білим мармуром, а також – велика зала для балів з двома венеціанськими кришталевими люстрами. На жаль, від колишнього інтер'єру не збереглося майже нічого. Канули в Лету мармурові каміни, обшита деревом їдальня. Лише домашній театр гнилим вuскалом посміхається до одинокого туриста, що випадково завітає в колишній маєток. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Микола Терещенко трохи був перебудував палац, а неподалік звів своє дитя та джерело прибутків - цукровий завод. Пізніше в ньому розташувалася авіамайстерня.

Палац був оточений великим парком, який межував із садами. Їхня загальна площа складала 58 га. В парку росли старі липи, дуби, каштани. Були тут два озера й альтанка на острівці. Перед палацом плекали декоративні газони.

Пожежа 1928 р. значно пошкодила будівлю й хоча згодом зовнішній вигляд було відтворено, та інтер'єри втрачені назавжди. Через кілька років після здобуття Україною незалежності колишній палац було передано жіночому монастирю Свята Різдва Христового. В монастир мене, як ведеться, не пустили.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) "Там нічого не збереглося", - сказала монахиня, я так розумію, сестра Мінодора. "Божою поміччю виділили нам кошти на вікна в приміщеннях, де ми живемо". І справді – стоять біленькі склопакети. Вікна нежитлових приміщень затягнуті поліетиленовою плівкою. Як пояснила монахиня, так вони рятують будівлю від перезволоження, внаслідок якого вона руйнується, обвалюється цегла, падають шматки стелі... Держава передала будівлю монастиреві, на цьому допомога пам'ятці архітектури з її боку закінчилася. Санатории Трускавца,

Як повідомляє Yaro, палац почали приводити до ладу. Всередині ведуться роботи. Хто фінансує – невідомо.

Колись село того й було Підгородцями, що розташовувалось під карпатським містом-городом - під Тустанню. А зараз вже Тустань - Державний історико-культурний заповідник, який розташований у Підгородцівському лісництві. Час все міняє, Підгородці зараз ближче до трас, тому й...
Східні Бескиди замками не багаті: не той край. Та принаймні одна славна фортеця тут до цього часу є, нехай і у вигляді симулякру, примари, тіні фортеці. Дуже вже незвичне місце і місто тут було - настільки незвичне, що навіть пил віків колишню велич притрусити не зміг. санаторий Алмаз
А з пилом і з віками тут все в порядку: 25 міліонів років тому (скільки це в століттях, ну-мо вирахуйте!) на дні океану Тетіс з нагромаджень намулу (а намул теж віками громадився, будьте певні) народилися Карпати - і разом з ними народилася гряда з пісковику. Пісковик - він м'який, безхарактерний, вітри і дощі роблять з цим тюхтяєм що хочуть - якщо в них є бажання і час. А час в них є. Гряда змінювала свій вигляд, набувала дивовижних, могутніх і одночасно чудернацьких форм - і зараз ніжиться в ореолі туристської слави. Бо і Розгірче, і Камені Довбуша в Бубнищу - це все вона ж. І в кожному з трьох туристичних місць Ямненські камені трішки інші. санаторий Алмаз
Урич - це ж не лише Тустань, Тустань - це не лише Камінь. За кілометр від колишнього наскельного міста є Гострий Камінь (звідти найкращі види власне на Камінь), а ще маємо Малу Скелю і Жолоб. він же Орел. Гроти і западини вирахувати не візьмуся. І ніхто, напевно, не візьметься. Як і легенди  - такі незвичні місця просто кресалом випалювали іскорки переказів про скелі "Три пальці", "Орел", "Чотири велетні" та "Чотири списи". санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Висота Урицьких скель - 83 метри. а навколо них гумус - ну вже не океан, звичайно, але щось острівне у скелях все-таки залишилося.
Кілька істориків давно носяться з версією (вже навіть не гіпотезою. вже майже доведеною історією) про язичнецьку обсерваторію тут, в Уричі, десь в І тисячолітті до н.е. Саме з часів фракійського гальштату походять численні і до цього часу незрозумілі петрогліфи (переважно солярні символи, звичайно ж) - їх є 270. Кружечки такі, а ще такі, і тут, і там - цікаво, але скептику важко відкинути хітиновий панцир недовіри. (Бо написи "Луганск-2008" на Гострому Камені вже виглядають теж як щось викопне і археологічне). , санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),
Потім, після того як фракійці змішалися зі слов'янами, майже на тисячоліття про Тустань не було нічого чути. Аж надійшов час білих хорватів. Десь 400 років (з ІХ ст. до ХІІІ ст.) вони мали тут добре укріплене місто-фортецю. Дерев'яно-кам'яне: з карпатської деревини були стіни і хороми, а камінь слугував природнім фундаментом місту. Тустань в ті роки мало чим поступалася за славою Львову чи Перемишлю. А так як укріплення були на самих західних рубежах Галицького князівства, в Тустані була й митниця на шляху до Верецького перевалу - інакше звідки тут взялися б арабські монети-дирхеми?
в 1971-78 рр. археологи виявили на Камені 4 тисячі пазів і врубів. В 1972 р. Роман Багрій знайшов на дитинці бронзові булаву і хрест.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец), В цистерні (цистерни для води все ще існують, екскурсоводи вам обов'язково їх покажуть) знайдено горщик. Були ще наконечники для стріл, сокири, персні. Хоча головні докази могутності фортеці і шукати особливо не треба: все ще помітно рештки мурованих стін, видовбана в скелі криниця, склепіння. Це допомогло вченим досить точно реконструювати вигляд княжого міста. Хто зна, може, колись в Україні знайдуться гроші на відтворення комплексу?
Реконструкція наскельного міста-фортеці Тустань
Хочете ще Тустані в кіно? Дивіться старий радянський фільм "Захар Беркут". Санаторий Днепр Бескид Трускавец
Як і більшість інших міст князівської Русі, витримати іспит 1241 роком з усіма його татаро-монголами Тустань не зміг (чи не змогла? Який рід?). Від міста залишилася згадка-топонім - Тустановичі, частина сучасного нафтового Борислава - це від Тустані. Жителі перебралися туди, в скелях залишилася тільки фортеця (її згадують Ян Длугош і Янка з Чарнкова). В 1340 р. фортецю захопив король Казимир Великий - і наказав відбудувати. Грамота Папи римського Боніфація ІХ (15 травня 1390) згадує прикордонну королівську (вже королівську!) Тустань як пункт експорту дрогобицької солі.

Координати: 48°50?00? пн. ш.23°27?03? сх. д.

Їдеш електричокю в холодний час кудись в Карпати, Стрий вже давно позаду, в вагоні гамірно від веселого молодняка. От вже й Сколе проїхали - недовго залишилося, ще трішечки - і Славське, і весь цей юнацький гамір там зійде, далі буде спокійніше.Санатории Трускавца,
І саме так весь час і трапляється. Молодь любить зимові лижі, рок-концерти і гори - молодь, виходить, любить Славське. Бо все це тут є.
Фанфари трішки причепуреної статистики провіщають ледь не про міліон туристів у Славському щороку. Не дуже віриться, хоча я з калькулятором біля місцевих бугельних підйомників не стояла, а те, що тут таки дешевше, аніж на Буковелях та Драгобратах, говорять всі. Сезон, знову ж таки, триває довго - з листопада по березень як мінімум. І спуски тут на горі Тростян (1232 м) на будь-який смак - це спадщина ще радянської пори, коли на Тростяні тренувалася радянська лижна збірна. Тростян, Політех, ФМІ, Погар, Захар Беркут, Варшава, Грабовець - лижникам ці слова щось та скажуть, мені не кажуть нічого. Навіть влітку канаткою можна дістатися вершини гори. санаторий Алмаз

Ах, який тут планувався костел!

Тим більш, що взимку на Тростян новачкам, кажуть, зась - важкі там траси, не для чайників на лижах. Для таких є західний схил Тростяну, "Політех" і "ФМІ" на горі Кремінь або траси на схилах гори Менчіл.
Це добре, що і літом тут товчуться туристи - місцевим жителям (а їх у Славському біля трьох тисяч) є змога заробити (здавати квартири, продавати гриби, варити гарячу їжу взимку), аби здирництвом не займалися.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),
І знову - це добре, що й літом, бо місця тут казкові: Високий Бескид, змія Опору, дерев'яні хатки та інша карпатська романтика. Й інфраструктура більш-менш непогана. Шосе є, залізниця є, аптеки-готелі-магазини є, лісопильний завод щось там пиляє...
Туристів заманювати у цей шматочок Бескидів почали ще барони Грьодлі (Гредлі) наприкінці ХІХ ст. Начебто перші гірськолижні витяги на горах Погар та Ільза поруч з містечком спорудили вони та якісь Шмідти. В 1896 р. на Погарі (847 м) запрацював підйомник на кінній тязі. Бідні коники. 
В міжвоєнний час містечко називали "Закопаним Східних Бескидів". санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Якщо Україна переможе в змаганнях за проведення зимової олімпіади-2022, в Славському будуть базуватися олімпійці-сноубордисти.
Але до того ще жити і жити. Поки що Славське може похизуватися неовізантійською Успенською церквою (1901, автор проекту Василь Нагірний) та старенькою дерев'яною дзвіницею на кладовищі. Санаторий Днепр Бескид Трускавец Там була й церква колись, але якось під час бурі з неї зірвало хрест (ну, так місцеві розказують) - і віднесло туди, де зараз стоїть мурований храм. Скільки б разів люди не повертали хрест на місце, вітер вперто ніс його на облюбоване місце. Бешкетник. Там церкву й збудували, а куди стару діли - не знаю.
Так як через селище тече не лише Опір, а й Славка, етимологія здається прозорою.санаторий Шахтер,  Але народ так не любить - тому придумав легенду про те, як на цій річці дружинники Захара Беркута билитися з степовиками хана Батия у 1241 р. (це ще що - в майже-сусідній Тухлі навіть могила Захара Беркута є!). На вибір ще один легендарний і гарний варіант - воїни князя Святослава, вбитого в Бескидах, дуже вже були славні - і оселилися тут після смерті князя. Хоча в документах поселення згадується аж під 1483 р., коли Іванко з Криниці передав дружині Марусі право на половину майна у Славському та Криниці. санаторий Женева

49°02?01? пн. ш. 23°30?42? сх. д.
Помилкою буде думати, що в Сколе є лише радянські монументальні трембітярі з одного боку і помпезний палац баронів Гредлів з другого - і все. Так здається лише з вікна автівки, що мчить повз гірське історичне містечко в Закарпаття, але часом варто-таки зупинитись і зробити паузу. Невеличкий (6,7 т.ж.) карпатський райцентр - чудове місце для недовгої (година-дві), але цікавої прогулянки.санаторий Шахтер,
Голвоне, щоб ця прогулянка не випала на четвер, коли Сколе базарує - тоді весь стадіон "Бескид" заставлений розкладачками з секондом та іншим крамом, а автобуси гості з навколишніх сіл беруть штурмом.
І дивний факт - за останні сто років місто розрослося, вспучилося кількома п'ятиповерхівками, лякає запустінням радянських підприємств і звалищами сміття на берегах Опору - а народу тут як жило близько семи тисяч, так і живе стільки ж. Тільки це вже інший народ, звичайно. :о)санаторий Шахтер,
З назвою все давно зрозуміло: за Лаврентіївським літописом, саме в навколишніх горах в 1015 р. турівського княщя Святослава "скололи" підіслані рідним братом Святополком убивці. Начебто при нападі на нещасного Святослава і його дружину Параску князь Святополк окаянно вигукував: "Сколіть їх всіх!" Так він і увійшов в історію - Окаянним. А на честь вбитого назвали місто. Тільки трішки хитро назвали - не іменем, а похідною від дієслова. А в честь самого князя назвали кам'яноломню "Святослав" неподалік від міста (див. стару поштівку в галереї праворуч) - цинічний якийсь натяк, не інакше. У Другу світову в "Святославі" був концтабір для молоді.Санатории Трускавца
Є менш канонічні, майже апокрифічні версії походження назви: від скель (де в зелених Бескидах скелі?), від племені сколотів (які взагалі були степовиками), і від "сколеного" місця - начебто тут татаро-монголи хана Батия колись вирізали чимало горян, які обороняли перевал Тухольські ворота.
Варто ще додати ось що: ми, як люди грамотні, назву міста - згідно словникам  - відмінювати не будемо. А от автохтони це запросто роблять: "зі Сколього", "в Сколін", "у Скольому" і так далі. Лінгвісти кажуть, це своєрідний атавізм часів панування тут польської мови.

     Історія Сколе

Є версії, що тут, в Карпатських Бескидах, колись жили кельти з племені боїв (може, звідси й бойки?), а вже потім, в Х ст., на їхні обжиті місця прийшли слов'яни. Потім тут скололи нещасного Святослава Володимировича, а це вже Київська Русь. За 100 з гаком років до інциденту з окаянним братовбивцею повз прото-Сколе (яке тоді, ймовірно, називалося Тухля) пройшли угорські племена на чолі з Арпадом - у пошуках майбутньої батьківщини. Взагалі саме повз містечко завжди лежав торговельний шлях "на угри".санаторий Алмаз
Тухля як топонім не зник у віках - після розгрому військами Батия тої Тухлі, що зараз є Сколе, Тухля відродилася трохи осторонь від небезпечних торгових шляхів - і існує собі до нашого часу, піднявшись на безпечну відстань в гори.
Якщо торговий шлях, яким час від часу йдуть вкрай неприємні татаро-монголські незвані гості, мають бути укріплення. Археологи кажуть, що і були: на північ від міста, на перевалі Тухольські ворота (a.k.a. Ворота, a.k.a. Колодка) мусило щось бути ще до 10 березня 1241 р. Це щось складалося з трьох рядів валів і високої дерев'яної башти - ну, так собі думають історики, і, певно, в них є якісь резони думати саме так. З башти було видно аж Верхнє Синьовидне. Все, що лишилося по тим фортифікаціям, - гори Башта і Забашта. Знищили все це численні кочівники з орди Батия і Субудая, які йшли з Волині в Панонію. Дістатися від Тухольських воріт до Верецького перевалу татаро-монголи зуміли за два дні. Проте, ми всі це маємо якось туманно пам'ятати з шкільного курсу літератури - я про "Захара Беркута", звичайно ж.  санаторий Женева
З Київської Русі стрибнемо вперед у часі, на межу XIV-XV ст., коли за Сколе (вже саме Сколе!) точилася боротьба між братами Волохами, поляком Петром Кмітем і краківським Воєводою Яном Тарновським. Переміг воєвода. З 1567 р. володіння Тарновських переходять до князя Острозького. В руках його нащадків Сколе лишалося до XVIII ст.
В 1568 і в 1594 рр. Сколе і Славське пограбували татари. А 30 січня 1657 р. поселення було розграбоване угорським військом симигородського князя Ракоці.
Нарешті, містотворчний момент: десб 1660 рік, князь Олександр Януш Заславський засновує поблизу села Сколе місто, назване в честь засновника Олександрією (десь тоді ж з'являється у Потоцьких Станіславів, ті

Координати: 48°57?56? пн. ш. 23°16?56? сх. д.
Тут всього 180 жителів. Поруч гірськолижна база Тисовець і польський кордон. А ще тут відразу ДВІ дерев'яні церкви: новіша і більша Миколаївська, зведена в 1930-тих рр. за проектом Євгена Нагірного та тсаріша, менша, абсолютно бойківська Богоявленська (зведена майстром Стефаном косиловичем в 1862-1865 рр. в селі Розтока Вишня).Санаторий Днепр Бескид Трускавец

Це між Воловцем і Лавочним. За високими горами, за дрімучими лісами, за темними тунелями. Вже на Львівщині. Вже на бойківщині.

Хоча, в принципі, це може бути не Опорець, а будь-яке інше бойківське село. Храми тут дуже подібні між собою і дуже неподібні на церкви з інших українських регіонів. Місцевий колорит це називається.санаторий Алмаз
Цікаво, це якось можна пов'язати з ментальністю, звичаями, характером людей? От переїдеш перевал - і все, почалася інша архітектура, і готика тут в флагманах і позицій не здає, хоча де вже ті Середні віки. Навіть по селах: високі башти дзвіниць, гострі шпилі в хмарах. Гордий погляд в небо, стрункість і простота.Санаторий Днепр Бескид Трускавец
А тут - навпаки. Все до землі тулиться, церкви в рюшечках піддашшів і вінців. А жінок там - і тут - теж різних вибирають? Тут, за логікою, мають бути популярними красуні цілком тіцианівських пропорцій. І правильно: такі, як правило, здорові, веселі, життя люблять. Кажуть, дівчата в бойків такі бойкі (невдалий каламбур), що навіть з Довбушем опришкувати ходили.
А гори - вони ж ті самі, в смереках і хмарах. Тільки річки течуть в різні боки. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Але ми не про ріки і не про дівчат. Ми про Опорець.
Глухомань в своєму найкращому вигляді. До Сколе звідси 38 км., до Львова - 148.
Село відоме з 1490 р. Назву підказала річка: тут тече Опора.
Над селом, на дійсно вдало вибраному місці - дерев'яна Здвиженська церква (1842-1844) з дерев'яною ж дзвіницею.
Збудував храм місцевий майстер Білень з села Хітара.санаторий Шахтер
Як і більшість церквів на Бойківщині, ця триверха і тризрубна. Складається з трьох квадратових у плані об'ємів (середній - найбільший). Всі зруби накриті главами з подвійними восьмериками на подвійних четвериках. Їх завершення - приплюснуті шатри, перехоплені в нижній частині.
З обох боків від східного зрубу знаходяться дві невеликі прибудови, збудовані одночасно з церквою. По всьому периметру споруди йде підашшя, де в разі негоди чи спеки можна було заховатися вірним.
В інтер'єрах зберігся живопис 1900 р. Не бачила, не була я всередині.
Дзвіниця триярусна і теж квадратова в плані.

     Легенда на десерт. санаторий Женева

З тунелю виїжджаєш - і бачиш попереду церкву

З книги Василя Сокола "Писана криниця".
Йшли ту заселюватися люди, що втікали ци перед татарами, ци від мадярів із-за Карпат. Підійшли, де тепер станція Лавочне, ну й там стали сперечатися. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),Там, де потоки розходяться. Бо тогди йшли хіба за ріками, за потоками.
Сперечалися, куди їм дальше йти, чи й усім разом, чи кождому окремо. Один казав, що ліпше бути разом, другий радив селитися окремо в лісах. Бо як хтось нападе, а будут вони в однім місци, то їх знищат усіх, а як розийдуться, то хтось таки лишиться.Санатории Трускавца, в Тот, що радив окремо будуватися, був дуже впертий. Оселився під тим Бескидом, а за тоту його впертість і село, що почалося від нього, стали називати Опором, а потім Опірцем.
А тамті пішли на Лавочне і на Кавний і там порозселювалися. То все говорили, що йшли три брати, волами чи коровами тягнули своє майно, яке мали та що з собов могли захопити.санаторий Женева

Вузлова станція, остання на ЦЬОМУ боці Карпат. Далі Бескид, тунелі, ще тунелі, і ще - і вже Закарпаття.санаторий Алмаз
Лавочне було останнім українським селом, яке в Другу світову війну визволили від німецьких загарбників. 
Трохи більше за тисячу жителів, 663 метри над рівнем моря, хоча моря тут і нема, є річка Опір і Сколівські Бескиди. До Львова далеко - 147 км. Навіть до райцентру, до Сколе, теж далеко - 34 км. Всі потяги, котрі перетинають Карпати дорогою до Мукачева, зупиняються тут на кілька хвилин (крім хіба що Солотвино-Львів).санаторий Шахтер
Назву народ пояснює так: в ті далекі часи, коли села ще не було, а був брід через Опір, подорожні, щоб дістатися другого берега, рубали смереку і кидали її на воду. І перейти можна, і як на лавиці посидіти, звісивши ніжки до води. Таких імпровізованих лавок-містків тут було декілька, звідси й начебто Лавочне.санаторий Алмаз
Місцеву пам'ятку архітектури місцевого значення, дерев'яну п'ятиверху церкву Різдва Богородиці, і шукати не треба: вона маячить жовтим семафором якраз над залізничною станцією. Зведено святиню на кошти громади і співвласника ела В.Шмідта. Може бути, що автором проекту храму був видатний український будівничий Василь Нагірний. Санаторий Днепр Бескид Трускавец Цікаву версію кольору церкви висловив головний дослідник дерев'яних храмів Львівщини Віктор Громик: він пов'язує вибір кольору малою кількістю сонячних днів в горах). Він також повідомляє, що колись поруч з існуючим храмом стояв ще один, Михайлівський, покровителем котрого були брати Гредлі зі Сколього. Цю церкву продали в 1921 р. В каталозі В.Слободяна церква чомусь названа Михайлівською і датується 1907 роком.Санатории Трускавца,
Поруч з церквою різдва стоїть каркасна триярусна дзвіниця, теж з дерева, теж вкрита бляхою.
В другій половині квітня 2010 р. в церкві Різдва Богородиці проходила парафіяльна місія за участю отців і братів редемптористів та сестер Згромадження св. Йосифа. Завершилась місія встановленням хреста і символічним похороном горілки біля його підніжжя.
Невже так сильно в селі пиячать?Санатории Трускавца

Координати: 49°05?46? пн. ш. 23°32?11? сх. д.
1,2 т.ж. Перша письмова згадка - від 1446 р.санаторий Алмаз
З трьох українських Корчинів поговоримо про єдиний карпатський, та ще й курортний - той, що на півдорозі між Стриєм і Уричем. Упівська територія: Санатории Трускавцазагони повстанців діяди тут до 1950-х років. Про це вам не дадуть забути пам'ятні хрести. В Корчині є залишки старої вузькоколійки, котрою возили лісорубів і деревину ще наприкінці ХІХ ст. Трапляються дерев'яні бойківські хати. Та й місцева тризрубна одноверха церква Кузьми і Дем'яна (1824) у присілку Корчин Рустикальний (не хвилюйтеся, це при дорозі), теж в анамнезі дерев'яна, - типово-бойківська. Ремонтували храм у 1890 р. В наш час оббили бляхою - для краси. Сказано ж - Рустикальний. Санаторий Днепр Бескид Трускавец
Крім східного Корчина Рустикального, себто сільського, був й західний Корчин Шляхетський - подібний розподіл села на дві частини, містечко і власне село, - не атка й рідкісна річ для України.
В радянські і трішки в пост-радянську епоху в Корчині працював світлотехнічний завод ВАТ "Іскра".
Біля села є мінеральні джерела  з водою типу "Нафтуся" (до Дрогобича ж рукою подати). В 6 км від села розташований водоспад Гуркало.
В Корчині 26 серпня 1884 р. виступав перед селянами Іван Франко. В серпні 2006 р. на тому місці відкрили пам'ятник Каменяру (скульптор В.Одрехівський, архітектор М.Білий). санаторий Карпаты

Навколо Карпати, та що там навколо - це селище міського типу в Сколівському районі вже й саме цілком собі гірське, бо лежить на висоті 395 м над рівнем моря. Тому воно й Верхнє. А як піднімешся на якусь сусідню гору, та як глянеш навколо - видно всі бескиди далеко-далеко, аж горизонт синіє (чому? Нічого собі питання. Ви погано вчили в школі фізику!) Тому воно Синьовидне. Жартую.Санатории Трускавца,
Хоча раніше це велике і древнє (перша згадка в Галицько-Волинському літописі під 1240 р.) бойківське поселення називалося трохи по-іншому: Synowodzko. Синь присутня, а от видимість погіршилась, розпливлася в синіх водах. :) Старий путівник Галичиною передає переказ про те, що на місці теперішньох рівнини, де лежить Верхнє Синьовидне, колись було озеро Сині Води. Леденгами сині гори повняться: неподалік Верхнього Синьовидного є т.з. Княжі скелі, де начебто колись розбилась горда і непокірна князівна Ярославна, а закоханий у неї татарський хан скам'янів від горя.
М.Орлович дещо звинувачувальним тоном пише про мешканців Синьоводська наступне: мовляв, саме місцеві бойки зустрічаються на базарах Львова, провінційних галицьких містечок, а навіть Кракова чи Закопаного. санаторий Алмаз Торгують сушеними грибами, овочами та виробами з дерева. Все, мовляв, через їхню кревну спорідненість з татарами... Думаєте, польський шовінізм? Де там. Іван Франко уславив місцевих жителів схожим чином: “Синьовидські бойки такі гендлярі, що жида заткнуть за халяву”.
В часи Орловича тут проживало 3 300 жителів, зараз - близько 3 500 чоловік. Дивовижна постійність популяції.
Про те, що Закарпаття вже зовсім близько, нагадує типово-закарпатський силует головного храму Верхнього Синьовидного. Якщо його витягнута по команді "Струнко!" вежа вас не переконала, подивіться на школу неподалік. Вона має невеличку годинникову башточку, що робить її схожою
на ратушу, але годинник на споруді - намальованний... Крім Верхнього Синьовидного такі дешеві понти я бачила лише на храмах Закарпаття, але там їх присутність принаймні була зрозумілима: це нагадування про те, що колись прийде й вона, остання година.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья) На школі такі нагадування схожі на дуже вже чорний гумор.
Деякі туристи віднаходили біля Верхнього Синьовидного залишки земляних укріплень княжого часу, але я не спец по археології. На Золотій горі збереглося монастирище - зараз там цвинтар та Георгіївська церква київського патріархату. І знову легенди: начебто у келії монастиря Пресвятої Богородиці у 1240 р. заночував Данило Галицький - по дорозі до Угорщини, куди їхав сватати сина Лева за королівну Констанцію. Ранком князь побачив біженців: з розореного Києва тікали від орд Батия жителі Київської Русі.санаторий Женева
Люди не все були такі, як зараз. Були такі велети, що як еден стояв на одні горі, а другий на другі, то й си могли руки подати. Великани були.
Єден такий великий схотів води пити, а ріки Стрий і Опір пересохли були трохи. Вінь нахилится, оби з них попити там, де вни сходилися, а то вода каламутится, хіба з піском смокче. Узяв вінь та й пониж того місця насунув землі, каміння. Високу таку греблю, гать наметав, як Червоні Береги. Вода сперлася, заповнила тоту долину, і зробилося велике озеро. Вода чистойка стала. Вінь напився, та й лишив озеро. Як води набралося повно, вона через гать переливалася, і текла собі впровали.санаторий Шахтер
Відци, від гір у тоти сині води, клином заходила земля. Там і поля урожайні були на тім клинци. То - велике. І ліс недалеко. Зайшли туда люде, але не великани, а такі, ги ми. Побудувалися, орали там. Єдної днини надийшов туда велит той, знов хотів води напитися. Дивится, а на тім сухім клині якісь мурашки, подібні до нього, лиш дуже малийкі. Взяв їх разом з волами і плугом на долоню та й поніс показувати мамі:
- Дивітся, яких я мурашків найшов.санаторий Шахтер,
- Ой, то, синку, ни мурашки. То по нас ту в горах такі люде будут жити. Віднеси їх на то місце, відки взяв.
Поклав вінь їх над тим озером і лишив. Заснували вни село та й назвали від тих синих вод Синевідськом.
Тогди вся Скільська Верховина щи ни була заселена, бо велети десь пропали, а нашим малийким людьом ту тяжко було в тих дебрях та лісах давати си раду. Жили спочатку на долах, а в горах хіба польовали. Але Синевідсько вже було. Воно старіше від Львова. Не знаю, чи правда то, але приказували, що це село найдавніше в нашім районі.

Неподалік від нафтового Нового Роздолу в липні 2004 року наші "жигулі" були зупинені чудовим бароковим костелом, який раптово з'явився обабіч траси. За костелом починався цвинтар, серед надгробків якого траплялися й старі.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)
Яким чином нам вдалося не побачити вказівник з назвою села ("Берездівці"), я не поясню, але вивчаючи місцевість за картою, я чомусь вирішила, що ми в Новому Роздолі. Гм.
Виходжу з машини. Підходжу до брами. Читаю. Оголошення, комп'ютерним шляхом набране, на воротах храму: "Богослужіння на цьому тиждні відбудуться за звичним розкладом. До прибирання костелу просимо пані Юлю таку-то, пані Мар'яну таку-то та пані Ольгу таку-то". Супер! :)
Ну але ж я їхала в Роздол за палацом! От і беруся його біля костелу шукати...санаторий Шахтер Трускавец
Поважна пейзанка-пастушка з допитливими бісиками в очах на моє запитання про місцезнаходження роздольського палацу спершу надовго задумалась, а на підказку: "Ну, старий! Старовинний... Там ще пани жили?" миттю відреагувала, показуючи на наступну за костелом одноповерхову хату під червоним дахом: "А во, отой будинок, тепер лікарня, а до війни там багаті жили!" І, задоволена чіп-і-дейлівською місією, пішла за своїм тучним стадом з однієї корови далі.
Побіжний огляд лікарні мене не вдовільнив. По-перше, знамениті античні скульптури вартістю понад 40000$ директор Львівської галереї мистецтв Б.Г.Возницький в такому місті знайти аж ніяк не міг. Не міг і все. Не той масштаб. По-друге, вхід до місця порятунку всіх місцевих хворих було перегореджено якимись залізяками та гілками. Нє, не то, треба шукати далі.
Краще б про костел спитала... Або хоч назву села, чи що...

     Дещо про історію попереднього костелу.

Culpae non pietatis opus, A. D. M. CCLX. IX
Справа провини, а не побожності.

А між тим Берездівецький костел - це вам не абищо, а робота самого Бернарда Меретина, геніального архітектора епохи бароко, автора ратуші в Бучачі, соборів в Наварії та Годовиці і, звичайно ж, Святого Юра у Львові.
І історія в місцевої парафії - довга.
Вона (парафія, а не історія) виникла стараннями власника села Бенедикта Бенка в далекому 1410 році. Причому, на той час в поселенні вже існував дерев'яний костел Різдва діви Марії. Наступний власник села, Ян з Сеняви, документи Бенка підтвердив
Зараз Берездівці - село селом, а в 1526 році їм вдалося отримати Магдебурзьке право. Думаю, в ті часи тут і замок свій був.
Так як на ці терени частенько зазіхали татари та турецькопіддані, костелу чимало дісталося від ординців, особливо в 1618-1621 роках. Наступна девастація храму мала місце на початку XVIII століття, в часи Потопу. Постраждали не лише стіни святині, а й костельне майно.

     МЕ-РЕ-ТИН!

Дякую професору Н.Урсу за ілюстративний матеріал!

Дерев'яний костел вимагав ремонту - його провів в 1718 році парох Михайло Мікошович. Грошима допомогли власники Берездівців, графи Францішек і Анна Цетнери. До речі, в 1715 р. поблизу Берездівців ця подружня пара заклала містечко Аннополь, яке пізніше злилося з Берездівцями.
Знаєте, як швидко відносно безпечно розбагатіти? Заснувати релігію (як Хаббард чи Ла Вей) або принаймні організувати чудо. Чудо трапилося в Берездівцях 16 травня 1746 року (рівно за 259 років до мого другого візиту в село). Про це читаємо тут.
І потяглися паломники... Дерев'яний храм аж тріщав, напевно - потрібен був новий костел.
Жевуські, нові власники міста, дають гроші на будівництво мурованого храму. Архітектора запросили відомого - бо і чудо тут популярне. Бернард Меретин, ось так.
(Хоча, руку на серце, схожі храми в другій половині XVIII століття виникали на теренах Галичини всюди, як клони: в Янові, теперішньому Івано-Франкові, в Коломиї, в Раві-Руській...)

Такі колони лежать поблизу храму. санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)

Будівельні роботи почалися в 1769 році, завершилися в 1771 році. Роботи з розписів інтер'єрів велися в святині до 1777 року.
Хоча існує і інша версія появи кам'яного храму: начебто Ванда Жевуська, світська і досить легковажна дама, якось під час ворожінь побачила в люстерці нечистого. Ніхто з місцевих парохів відпущення гріхів княжні не давав, аж поки нещасна не поїхала до самого Папи Римського, а той в якості покути наказав звести мурований костел.
Версія, може, не канонічна, але перчинки в розповідь додає. :) Додам лише, що документально підтверджено участь у створенні

Особливо багато про це село в Золочівському районі, в 33 км на схід від Львова, писати начебто і немає чого. Найпримітніша споруда - костел - нещодавно відзначила своє 70-річчя, а більше, здавалося б, і поговорити нема про що. Ну, село й село, при дорозі з Золочева або Перемишлян (до них 17 км) на Львів
Але я знайду. Як завжди. :)санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)
Найшвидше за усе, якщо вам кортить побачити неймовірні розписи в храмі села Вижняни, вам доведеться проминути на своєму шляху й Куровичі - поворот на оте фрескове диво знаходиться на виїзді з села в золочівському напрямку.
Не бійтеся його прогавити. Щоб цього не сталося, маєте в галереї поруч з текстом непоганий орієнтир. Як завжди на перехрестях, народ і тут поставив розп'яття. Але яке!!! Придивіться до цих наївних, розгублених облич діви Марії та Ісуса, до їх молитовно складених долоньок, босих ніг та легко-прикрашених шат. Від цих фігур так і віє дитячою, безпосередньою хвалькуватістю: я, Іван Коваль (можу помилятися, літери важко прочитати), заложив цей знак у славу божу року 1893-го. Ось так!
(Про всяк випадок продублюю текст:
"Fondator Iwan Kowal gospodarz zgromadyw (7) tutejszej
polozyl te pamiatke na ochwale boska roku 1893").Санатории Трускавца
Та повернімося до історії. Отже: в XIV ст. ця місцевість називалася Млинівці і належала боярину Яну Глебу Дятковичу (Jan Hleb Diatkowicz) зі Свіржа, коломийському старості і галицькому воєводі. Власне село Куровичі заклав син Яна Глеба, Миколай з Романова Романовський. В 1400 р. Куровичі входили до ключа, відомого як Клусівщина і належали Яну Клусу з сусідніх Вижнян (про це є згадка в документі архієпископа Якуба Стрепи від 25 серпня 1400 р.). Пізніше разом з ключем переходили у руки Куропатницьких, Грабянків, Гєдзінських, Ольшевських, Чарторийських, Любомирських, нарешті - Потоцьких, які й господарювали тут аж до Другої світової війни.
Ну ось і весь екскурс в історію. :) Давайте краще про костел.

Місцеві католики аж до Другої світової війни належали до парафії в сусідніх Вижнянах. Католиків було не так і мало - з півтисячі (дані на 1885 рік). Така громада потребувала власного храму. Тому на початку 30-х років ХХ століття почалася побудова святині. В серпні 1934 року було затверджено проект костелу авторства Стефана Богдановича, у вересні освятили наріжний камінь. Будівництво завершили в 1938 році, тому не вірте деяким інет-сайтам, де цьому храму приписують поважний,санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) більш як 300-літній вік. Все далеко не так. Моя бабця і та старше за цей симпатичний костел.
31 липня 1938 року львівський єпископ-помічник Євгеній Базяк освятив костел під титулом св. Мартина. За кілька місяців, у вересні, було освячено дзвони храму.
А назавтра була війна. Служби в храмі продовжувались до травня 1946-го року, коли останній куровицький пастор Андрій Громадзький виїхав до Польщі, прихопивши з собою майно не лише з цього села, а й з вижнянського храму та каплиці у Соловій (1911).

В радянські часи храм працював не за спеціальністю - був елеватором. У 1990 році святиню повернули віруючим. Повторно освятили костел 8 вересня 1991 року - тепер вже під титулом св. Антонія. Санатории Трускавца Опікуються і католиками села, і його храмом львівські отці-францисканці.

На жаль, не вдалося потрапити всередину костелу, адже знаю, що там збереглися автентичні вівтарі 30-х років ХХ століття. Бачила фото нутрощів святині - фресок немає.

Райцентр Львівщини на річці Золочівці. Лежить на трасі Тернопіль-Львів, в 66 км. на схід від Львова. Населення – близько 23 тисяч чоловік.
9 серпня 2011 р. Герой України, директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький повідомив ЗМІ, що 5 серпня о 14-00 внаслідок бурі впав дах на вхідному корпусі Золочівського замку. На його відновлення просять 3 млн. гривень. Доступ туристів до пам'ятни поки що неможливий. санаторий Алмаз

Вже у 1180 році в межах сучасного Золочева існувало місто Радече, яке можна вважати попередником Золочева. У деяких історичних джерелах згадується, що в кінці ХІІІ ст. на місці сучасного Будинку "Просвіта" і була давньоруська фортеця. Точно відомо, що у ХІV-ХV ст. ця фортеця існувала і була спалена під час набігу кримських татар.
Перша згадка про Золочів – під 1442 р., але існувало місто, безперечно, і раніше і належало до олеських маєтків Яна з Сієни. В 1442 та 1443 рр. король Владислав Варненьчик заборгував с. Золочів 300 гривень. Така велика сума свідчить про те, що й село було на той час вже великим і з урожайними землями. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Можна припустити, що на горі (а місцевість тут дуже мальовнича), на перехресті доріг з Тернополя, Бережан і Поморян уже тоді були якісь укріплення.
Магдебурзьке право місто отримало 15 березня 1523 р. Власником Золочева був тоді Станіслав Сенинський, який у 1532 р. продає місто разом з “фортецею” одному з магнатів – Андрієві графу Гуркові, познанському каштелянові. Новий власник дещо перебудував замок. Нарешті, у 1634 р. батько майбутнього короля Польщі Яна Собєського – Якуб – закінчив перебудову замку, зміцнивши його чотирма бастіонами.

Напис на замковій стіні.

Син Якова Собєського, Ян ІІІ, рідко перебував в своєму Золочівському замку Успадкувавши після вимерлого магнатського роду Даниловичів замки у Поморянах, Золочеві, Олеcьку, Жовкві, він, як правило, проживав у дерев‘яному замку в Яворові, часом – у Жовкві та Варшаві. Короткий опис замку з тих часів залишив в своїх мемуарах агент-розвідник Людовика Чотирнадцятого Ульріх Вердум, який в 1671 р. проїжджав через місто на схід. Він записав:
”...Замок на високому горбі, добре укріплений валом із землі та бастіонами з кам‘яних плит і ровом”. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Золочівський замок, збудований на зразок цитаделі бастіонового типу, зберігся до сьогодні майже повністю. Це подовжений чотирикутник, оточений високими валами, укріплений ззовні тесаними кам‘яними плитами. На кожному розі добре видно п‘ятикутні бастіони, що закінчуються шестибічними сторожовими вежами, які після перебудови в 19 ст. мають лише декоративний вигляд. На кожній з веж – кам‘яні плити з гербами Яніна, Годзава, Равич і Гербурт з літерами J. S.K.K.S.K. (Jakob Sobieski, Krajczy Koronny, Starosta Krasnostawski). Крім того, на баштах є цифри “1634”. Замок був оточений глибоким ровом. В‘їздна брама мала колись також звідний міст.
На подвір‘ї знаходиться двоповерховий житловий корпус – палац в стилі ренесансу.санаторий Шахтер Поряд з палацом на осі головного входу побудований так званий Китайський палац. Надбрамний корпус і господарські будівлі розташовані по периметру подвір‘я на західній і південній куртинах.
У 1672 р. замок був здобутий і зруйнований турками. Пізніше відбудований турецькими і татарськими полоненими, в 1675 р. витримав сильний штурм татарської орди Аджі-Гірея.
Після смерті Яна ІІІ проживав інколи в Золочівському замку принц Яків (помер у 1737 р.). Після нього разом з маєтками замок перейшов до Радзивіллів, але нові господарі не дуже переймалися долею Золочева, замок почав потроху піддаватися часу, руйнуватися. Згідно з інвентарем 1782 р. всі замкові споруди були майже зовсім знищені.санаторий Женева
У 1802 р. Золочів купили поміщики Комарницькі, відреставрували замкові будівлі і переробили їх на житлові приміщення, однак близько 1840 р. продали фортецю австрійському уряду під казарми для війська. З 1872 року австрійська влада почала використовувати замок як в‘язницю та приміщення суду. З 1939 по 1941 рр. у замку була катівня НКВС, потім тут хазяйнували фашисти. О.Лесик в книзі "Замки і монастирі України"  писав, що в радянські часи замок було віддано під ПТУ. Нарешті, з ініціативи Б.Г. Возницького, у 1986 р. вирішили влаштувати у замку музей. Санатории Трускавца
Б.Г. Возницький, директор Львівської Галереї мистецтв, багато зробив для підняття замку, з яким

Маленьке село біля траси з Новосілок на Поморяни, перед Вишнівчиком. Фактично з дороги видно лише кілька хаток за ставом та бляшаний купол церкви між дерев. Алекс та Лєна Яворські не полінувалися підвезти галасуючу Блеку до Зашкова - бо Блека побачила дерев'яну церкву, а це ще ТОЙ каталізатор.
На Львівщині є ще один Зашків, в Жовквівському районі. Значно більш відомий: то батьківщина провідника ОУН Євгена Коновальця. Туди з'їжджаються пластуни та патріоти. Сюди, здається, не приїжджає ніхто. Та й живе менше сотні чоловік...Санатории Трускавца, ви
А село ж давнє - на це навіть назва вказує (власні назви на -ів були характерні для Галичини в ХІІІ ст.). Перша згадка в документах відноситься до 1350р.
Церква, до речі, гарненька, не дивлячись на дурнувату одежину з бляхи. Форми - вишукані. Місце - видне. Дороги до храму (такої, щоб от взяти, і на машині) - нема. Лише стежки оперізують храм на сільському цвинтарі. Пробувала розпитати двох жінок, що живуть по сусідству з церквою, що за храм та коли збудований. Все, що сказали - "Церква стара". Не густо з інформацією...Санатории Трускавца Вже пізніше з'ясувала: Параскевська церква зведена в 1890 р.
Біля в'їзду в село - руїни малоцікавого костелу (ймовірно, був збудований між 1936 та 1939 роками -якщо це взагалі костел. Не виключаю, що це розвалини старого млина).

санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)

Карта
Широта - 49.836, довгота - 24.938.
Ще один вкрай симпатичний релікт міжвоєнної епохи, розташований всього в 5 км на північний схід від Золочева.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Село (800 жителів) відоме з 1447 р., коли ним владарював Глебко Хілецький, а в 1464 р і 1478 р. - Барбара і Павло з Олеська. З 1598 р. - власність Собєських. 14 червня 1627 р. Якуб Собєський надав Єлиховичі  золочівському пробоству, якому село й підпорядковувалось аж до ХХ ст.
В 1937 р. золочівський священик  Каетан Грушецький помінявся земляними наділами з господарем Кусем з Єлиховичів, отримавши таким чином місце для будівництва каплиці. Ще два наділи передала під храм громада Єлиховичів (частину луки та цвинтаря). Формально дарчу угоду закріпили 9 серпня 1938 р., хоча ще 26 січня 1938 р. датуються кошторис, технічний опис та статистичні викладки, виконані львівським архітектором Лаврентієм (Вавжинцем) Дайчаком (1882-1968).санаторий Шахтер Проект костелу, виконаний Дайчаком, убло затверджено архієпископом Б. Твардовським ще 14 лютого 1938 р.
Швидше за все, костел не лише збудували в тому ж році, а й освятили. Священика свого село не мало, у великі свята приїздив ксьондз із Золочева.
В 1945 р. костел було закрито, в 1950-му храм перетворили на зерносховище. В 1985 р. завалиласявежа сигнатурки. В 1993 р. храм повернули вірним, розпочався ремонт. Святинею спільно користуються віруючі як римо-католицького, так і греко-католицького обрядів. Санатории Трускавца, Скромне костельне начиння дісталося Єлиховичам від золочівського парафіяльного храму.
Ще сам Л.Дайчак з втіхою відмічав у своєму щоденнику, як чудово вдалося створити враження оборонного храму завдяки нижньому кам'яному ярусу стін та кутовим башточкам. Швидше за все, саме такий вигляд і замовляли в майстра замовники.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) Тоді й сама польська влада розглядала костели, які множилися на галичині, як своєрідні "фортеці" віри - звідси й така тяга до псевдо-оборонності (згадаймо Куровичі). Як би не було, та храм в Дайчака й справді вийшов напрочуд гармонійним, вдалим, гарно "посадженим" в оточуючий рельєф.
Саме Дайчак, до речі,санаторий Шахтер був автором чудового конструктивістського храму в Хлопах (Переможному) в 1936 р., перебудови храму в Надвірній.

"В 11 км на південь (від Княжого), на краєчку Подільської височини, в місці зіткнення Вороняків і Гологорів (пасма пагорбів - Блека) лежить містечко Гологори. 3300 мешканців, 600 поляків, 1500 русинів, 1200 іудеїв. (...) В місті ренесансовий костел і дві церкви. З північного боку рештки валів. Невеликі руїни замку, за одними джерелами - з XVI ст., за іншими - зведена Міколаєм Потоцьким в XVIII столітті.санаторий Женева
Напроти замку кам'яний стовп, під яким мають бути складені рештки татарського хана. Поруч в Гологорах в лісі оточена валами церквиця і цвинтар.
З Гологорів до Перемишлян тягнеться пасмо Гологорів (гір)".

     Що маємо
Дивне зерносховище в Гологорах

Карта
На високому пагорбі з подекуди вгадуваними слідами земляних валів, що піднімається над селом, і правда збереглася дивної форми кам'яна колона. Можливо, саме під нею мало б бути поховання хана, згадане в книзі М.Орловича.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Під пагорбом - власне село Гологори, вже давно ніяке не містечко. Вже в 1929 р. населення міста почало скорочуватись і складало на той час 2480 чоловік.
Зараз в Гологорах проживає десь з 650 чоловік. Процвітаючим назвати цей населений пункт не повернеться язик.
Є греко-католицька церква. Серед старих колгоспних будинків - зерносховище дивної круглої форми, бетоноване. Здалеку виглядає як якась оборонна споруда.Санатории Трускавца,
Гологори відомі з 1271 року, хоча за деякими даними, вже в ХІІ ст. на цьому місці було невелике село. В документах 1461р. Гологори згадуються вже як місто. В XVII-XVIII століттях тут проводилися великі кінні ярмарки, продавали велику рогату худобу.санаторий Шахте
В 1895р. Барон Хірш (Hirsch) заснував в Гологорах приватну єврейську школу, яка отримала статус державної школи в 1901 р. Діяв заклад до 1939р. Відвідували школу не лише іудеї, а й діти інших конфесій. Окрім грамоти, учнів тут вчили боднарській справі.

І замок, і костел в Гологорах підірвали в радянські часи. Нижче - реквієм по ним.
Костел в поселенні виник ще в 1452р., але згорів в 1648р. під час Хмельниччини. В кінці XVII ст. храм відновили, та в 1766р. його знову нищить полум'я. З 1828р. це вже була руїна, в якій нелегко було впізнати давню готичну святиню з пізнішими бароковими перебудовами, з високо розміщеними вікнами, що натякали на оборонний характер пам'ятки.санаторий Алмаз
Замок, що лежав в північно-східній частині Гологорів, в часи свого розквіту мав вигляд прямокутного будинку з чотирма кутовими баштами і був одним з найстаріших фортифікаційних споруд на Русі. З XV ст. слугував як родинне гніздо родини Гологірських. Фортецю неодноразово руйнували напади татарів та турків в XVI та XVII ст. Вже як суцільну руїну в 1792р. його купує у родини Старжинських домініканський кляштор в Підкамені. Протягом ХІХ ст. замок розбирають на будівельні матеріали.
Напроти замку на пагорбі (Іншому пагорбі? Тому самому, але поруч? Незрозуміло) - кам'яна фігура св. Марка на колоні. Татарський хан, за легендою, лежить саме тут.
(Від себе додам, що збережений стовп не виглядає як постамент для скульптури. Можливо, йдеться про іншу фігуру).санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Якщо в ваших планах - відвідування не лише "попсових" замків Золотої Підкови, а й менш відомих смаколиків (як-от костел в Вижнянах, в дивних розписах в стилі "Вартової Вежі"), то, можливо, на шляху з Вижнян до Буська варто відвідати старовинні Глиняни.
Кажуть, що не дивлячись на велику кількість каменю в цій місцевості та навколишні ліси (залежі деревини!), тутешні жителі все одно віддавали перевагу житлам з глини. Тому й Глиняни.
Вперше вони згадуються в документах від 1379р. коли Глиняни перейшли у власність польського короля, хоча поселення існувало й раніше. Кажуть, воно старіше за Львів. Відомо ім'я міського старости у 1380 році - такий собі Ян Віндица (Jan Windyca). Магдебургія була отримана в 1397р., з рук Владислава ІІ Ягайло (король часто бував тут починаючи з 1395 р.).санаторий Шахтер Він же передав глинянські маєтності роду Крушельницьких. Про статус королівського міста нагадував і тодішній герб Глинян: золота корона на червоному тлі. До речі, паралельно знайомій нам назві в ті часи вживалося ще одне ім'я поселення - Кручборг (Cruczborg).

Костел в Глинянах в 1905 р.

В XV столітті місто було столицею найменшого на Галичині повіту. В 1462 р. ним правив Якуб з Любліна, в 1474 - перемиський каштелян Добєслав Одровонж. В 1578 р. Глиняни отримали право на проведення трьох ярмарків на рік. Так як місто стояло на перетині торгових шляхів, справи в місцевих торгівців і ремісників йшли непогано. Але й ординці сунули все тими ж шляхами - а це вже значно гірше.
Тому в Глинянах будують замок - теж не мурований: дерев'яно-земляний, зведений в 1603р., оточений глибоким ровом. Середмістя брали в тісне кільце передміські райони Війтівство, Задвір'я, Долішня, Застав'я, Підзамче, Мельники.  санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Колись саме з Глинян польські монархи рушали до рідного Кам'янця. Читаємо про це у Самійла Величка ("За тим розпорядженням, коли безліч польського платного й посполитого війська зібралося під Глиняни, прибув туди з немалим числом затяжного німецького війська й король").
Місце збору коронного війська та посполитого рушення Руського воєводства - не стільки почесна, скільки обтяжлива місія. Десятки тисяч солдат і шляхтичів збирались в Глинянах, очікуючи на похід. Після їхніх постоїв навіть ординці не видавалися аж такими страшними...
Після першого поділу Польщі Глиняни потрапили у власність Потоцьких. На той час містечко славилося своєю коноплею, яку експортували аж до Гданська.
У 1866р. в Глинянах відкрили школу ткачів - місцеві майстри славилися на всю Галичину.Санатории Трускавца,
Якийсь час за совєтів Глиняни тішилися навіть статусом райцентру, зараз потроху перетворюються з міста на село.
Серед глинянських святинь - стара дерев'яна церква Успіння, де зберігається образ розп'яття кінця XV ст. Є тут ще греко-католицька церква св. Миколая (1894), чий настоятель Дмитро Майкут, здається, трохи загрався в "чудеса". Храм, який в 1932-34рр. розписував відомий художник Северин Борачек, начебто зараз саморозписується. Угу.
Церкву закрили в 1962р. Дітям, начебто, спеціально платили по 10 коп., аби они били в храмі вікна. Після довгого виконування ролі складу, церква відновилася в 1989р. Зараз пробує потіснити Зарваницю своїми "чудасіями".

     Костел в Глинянах санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Римо-католицьку парафію в Глинянах заснували в 1397р. ще Владислав Ягайло та його дружина, королева Ядвіга. Перший дерев'яний костел був освячений галицьким архієпископом Яковом Стрепою.
Через часті турецькі та татарські набіги Глиняни часто палали. А з ними палав і храм. Та, разом з містом, феніксом відроджувався з купки попелу. І раз у раз - дерев'яним. Останній костел з дерева було зведено в Глинянах в першій половині XVIII ст. зусиллями пароха Франциска Мігальського. Відомо, що в 1766р. в храмі було 4 вівтарі (головний - Богоматері з дитятком, бічні - св. Анни, св. Яна Непомука (св. Франциска), св. Антонія.
Дерев'яний костел простояв до 1820-х років. Починаючи з 1791р. зводиться мурований костел св. Духа. Будівництво завершили аж в 1831р. 3 квітня 1840р. храм освятив архієпископ Франциск Піштек.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) З 1843р. глинянський храм, що до того належав з 1765р. до буського деканату, сам стає центром деканату.
На початку ХХ ст. до костелу належало 4 000 католиків з Глинян та навколишніх сіл. В 1903 р. будується філіальна каплиця в Словіті (коштом Завідовських-Вайсманів, в

Хай як привабливо звучить версія про появу цього храму ще в 1400 р., яку подекуди можна знайти в польських джерелах, повірити в неї важко. А от історію перебудов ХХ століття польські книжки знають краще за вижнянських селян. Про це й поговоримо.
До початку ХХ ст. храм був досить невеликою однонавною будівлею зі склепінчастою закристією. Єдиною прикрасою костелу був хіба дах (що мав ступінчастий портал) із сигнатуркою. З готичних часів зберігся також кам'яний профільований портал (зараз це склад пресбітеріуму). Схожих простих костелів на теренах Польщі було в XIV-XVI століттях набудовано чимало.санаторий Шахтер Трускавец Схожі на нього - наші храми в Скелівці, Нижанковичах або Щирці.
В 1898 р. такий собі Міхал Ковальчук запропонував зруйнувати існуючий старий храм і на його місці звести новий. пропозицію не підтримали - і ура. В 1905 р. проект розбудови храму виконав великий архітектор того часу Теодор Тальовський. Планувалося зруйнувати старий пресбітерій, а на його місці зробити квадратову головну наву, до якої мав прилягати трикутний маленький пресбітерій. Проект мав риси неороманського стилю і неоготики. З невідомих причин проект не було втілено.Санаторий Весна Трускавец
Натомість в 1920-х роках почався новий етап реконструкції. Перший з проетків було виконано архітектором Болеславом Віктором за порадами реставратора Юзефа Пьотровського та пастора Яна Пенкальського. Проект зберігається в одному з львівських архівів. Та за рік (1926) з'являється ще один проект (правдоподібно теж авторства Б.Віктора), який було створено на прохання Міністерства релігій і громадської освіти. Цей варіант поєднував і пропозиції Тальовського, і запропоноване Б.Віктором. Та до реалізації взялися аж з ТРЕТІМ проектом авторства Віктора. В результаті костел став втричі більшим, а старий вигляд зберегла лише західна частина храму.

     Довідка: розписи

Фрески, що вкривають майже кожен сантиметр інтетр'єрів, виконані за проектом львів'янина Станіслава Тейсейре (Stanislaw Tejsseyre). Втіленням проекту в життя займалися: сам Тейссейре, Роман Сєльський, Маргіт Рейх Сєльська (Margit Reich-Sielska) та Борисовський. Розписи виконані - УВАГА! - в 1942-1943 рр. Ось тому, напевно, так чудово збереглися. Лише на західній стіні стінопис сильно поруйнований. Хто з художників чим займався, можна визначити за автографами. Скажімо, розписи над хорами на східній стіні (музичні інструменти та янгелики) підписані RS. Р.Сєльський також виконав фрески із зображеннями св. Франциска, і монашки (на західній стіні).Санатории Трускавца
Ініціатором виконання розписів був вже знайомий Броніслав Віктор, автор трьох проектів відбудови вижнянського костелу. Працю розпочали в червні, хоча згоду на розписи отримали лише 4 липня 1942 р. від архієпископа Болеслава Твардовського. При виконанні дослухалися до порад львівського реставратора, доктора Збігнєва Хорнунга. Саме він наполягав на деяких колористичних змінах в роботах. Роботи велися до жовтня, а їх поспішність непокоїла архієпископа. В травні-червні 1943 р. було виконано розписи каплиці. Грошова винагорода за працю художників була більш ніж скромна і переважно складалася з... їжі. Не забуваймо: це час окупації. В цей самий час львівський професор Марьян Внук за допомогою якогось невідомого з села Смоляни за 1200 злотих вирізьбив скульптуру св. Йосипа, яка й тепер прикрашає фасад храму (див. фото вище). Відомо також, що в часи окупації німецькі війська мали знищити костельний орган.
Дивна ірч: вже з 1944 р. польське населення Вижнян починає еміграцію і осідає переважно в трьох місцях на Західній Галичині: село Лонкі біля Ланцюта, Гнєвщизни біля Пшеворська і Волі Гренбошовській поблизу Тарнова. Ксьондз Пенкальський з від'їздом не поспішав, деякий час мешкав у Глинянах та Львові, а потім, прихопивши 11 орнатів, три чаші, 8 хоругвів, балдахін та деяке інше костельне майно, перебрався в Бялогард. А в храмі з 1948 р. був склад зерна та цукру.

     Довідка: Вижняни

Головний вівтар.

Село, розташоване на перехресті торгових шляхів локального значення,  з'явилося давно. Перша згадка про поселення датується 1397 роком. Польські документи називають його Wyzniany, інколи - Wyzlany.санаторий Алмаз
Село могло похвалитися досить вдалим розташування (21 км до Перемишлян на південному заході, в 9 км на північний схід - Глиняни) аж до появи в 1860-х роках в Східній Європі залізниць. Найближча до Вижнян станція - Задвір'я (10 км).
Через Вижняни тече Тимковицький потічок, в

З Білого Каменю в 1980-ті роки, вже в радянське надвечір'я, спробували зробити зразкове диво-село з впорядкованим центром, великим універмагом, сучасними школою і садком, гігантським як на кількість жителів (зараз їх не більше 776 чоловік) будинком культури, меморіалом тощо. Тут навіть будинок побуту, два відділи райлікарні і готель були! Зараз рештки радянського показушного благоустрою виглядають ледь не такими ж архівними, як місцевий антикварний Успенський костел з 1613 р. (архітектор Андрій Прихильний). Санаторий Весна Трускавец Годі й шукати в колишньому містечку ("магдебургія з 1493 р.!" - кричить вікіпедія, що сумнівно. Я вірю в міський статус з 1614 або 1682 рр.) руїну оборонного замку, які жеманно, як опереткова діва з рожевого боа, позували з густої зелені фотографам початку ХХ ст. НЕ-МА. Вдовільняйтесь храмами, їх три: крім Успенського костелу є ще хрестово-купольна і досить гармонійна Троїцька церква (1903) і святиня невідомої мені назви вже за стадіоном ФК "Буг".
Кажуть, супер-село з Білого Каменю робили в пику сусідній Гавареччині, столиці димленої чорної кераміки. Мені не дуже віриться в таке суперництво двох сіл одного району: в Гавареччину навіть дороги нормальної немає. Але за місцевими переказами, першими жителями Білого Каменю теж були гончарі - їх начебто в середині XV ст. якась графиня Тереза висилила в ліс - аби містечко не задимлювали. Так і почалась історія Гавареччини.
Білий Камінь лежить у підніжжя Білої гори. Ну як гори - Вороняки тут десь сходяться з Медоборами, і ті, і інші вкрай мальовничі, але на Гімалаї не схожі. Так, зелений пагорб над селом - і все (його видно на фото з стадіоном ФК "Буг"). Начебто на цій Білій горі було і є багато білого каменю - звідси й назва.

     Замок в Білому Камені

Замок Санатории Трускавца залишив по собі фото, описи і ледь помітну ностальгію аборигенів. Звів твердиню на узвишші на схіж від містечка, на правому березі Західного Бугу у 1611 р. князь Юрій Вишневецький. Довжина замку була 58 м, ширина - 54 м, майже квадратовий. В кутах стояли восьмигранні вежі. В 1649 р., по дорозі до обложеного Збаража, в замку гостював польський король Ян Казимір. Монарх був не першим і не останнім: в 1667 р. в Білому Камені стояв табором Ян Собєський, ще не король, але в майбутньому - ще й який.
Форпост кілька разів брали татари та турки. Розбирати замок почали ще в ХІХ ст., напів-руїна ще й пережила пожежу, коротше, там вже давно не все гаразд було. Станом на 1920-ті роки від замку залишалися фрагменти зовнішніх мурів на південному і західному боках, восьмибічна брама, сліди валів і в'їздна брама з коринфськими колонами. Плюс дуже гарний вид на околиці. Санаторий Весна Трускавец З опису замку в Білому Камені від відомого мандрівника XVII ст. Ульріха фон Вердума:
"Замок, збудований з білого каменю італійським способом з вежами по боках, оточений вежами і озером".
Легенд навколо замку вилося як мух - замку немає, а вони є. Начебто саме в цій твердині у XVIII ст. якийсь час мешкала чарівна розпусниця, дружина князя Кароля Станіслава "Пані-коханка" Радзівілла Імені красуні переказ не зберіг, але по-бюрократичному точно дає її дівоче прізвище: Жевуська (але я вам по-секрету скажу, що звали її Тереза Кароліна - і навіть покажу її портрет). З чоловіком вона не жила - розлучення в ті роки отримати було лише трішечки важче, аніж секрет вічної молодості. Якось вона посадила в клітку у власній спальні сусіда (за іншими даними, слугу князя Радзівілла на прізвище Цісейко), який чимось їй дошкуляв - а саме в спальні пані приймала своїх коханців. Якщо вірити "Путівнику по Тернопільському воєводству" 1928 р. випуску, шляхтича весела гуляща пані замордовала.санаторий Шахтер
За легендою № 2, від замку в Білому Камені до замку в Підгірцях вів підземний хід. Аякже.
Інший переказ стверджує, що замок мав аж 300 кімнат, в що неможливо повірити: навіщо стільки, де стільки, для чого стільки? Якщо вірити архівним листівкам (а чому й не вірити?), крім розвалин фортеці в містечку був ще й чималий панський двір - він, можливо, й мав 300 приміщень, якщо порахувати разом з п'єцами, камінами і шафами. Чи то твердиню, чи то більш пізню резиденцію оточував парк, в якому був і ставок (площею в 28 га). Зараз біля роздоріжжя в селі помітно таку грандіозну калабаню в ярку при дорозі, але навряд чи це рештки того магнатського маєтку, навряд чи саме тут колись ріс майбутній король польщі Михайло Корибут Вишневецький - він народився у Білому Камені в 1639 р. Хоча якщо вже говорити про великих земляків, то я б ставила на іншого білокам'янчанина - геній навколо-жовквівських іконостасів Іван

Давним-давно, 350 років тому, у Франції часів мушкетерів та хитрого кардинала Рішельє жила-була маленька дівчинка, і звали її Марія.

Чекайте, просто Марія?
Ні, не так просто – Марія Казиміра д‘Аркуін. Була вона дочкою капітана королівської гвардії та монаршої гувернантки, хоча в Версалі й шепотіли, що дівчинка – позашлюбна донечка королеви та її фаворита Конде. Так склалося, що цій тендітній дитині доля наказала покинути рідний край та відправлятися з почтом принцеси Марії Людвіги у далеку північну країну десь на межі цивілізованого світу. Адже принцеса от-от повинна була одружитися з королем Речі Посполитої Владиславом IV.
Марія Казиміра й гадки не мала, що пройдуть роки – і трон польської королеви дістанеться їй, а за нею потягнеться шлейф з легенд, переказів та бувальщин про найромантичніше кохання монаршої пари у центрі Європи...

Шлях до трону санаторий Шахтер Трускавец

Одна з веж Золочівського замку.

Кохання прив‘язало юну та звабну француженку до Галичини. Кажуть люди, дотепер привид Марії Казиміри блукає підземеллями золочівського та підгорецького замків. А не так давно у Золочеві об‘явився й новий потойбічний гість: Чорний Рицар тривожить спокій музею-заповідника, шукає щось у єдиному на Україні Китайському палаці. Хто знає, може, це коханий Ясь намагається знову побачити свою улюблену Марисеньку?
До трону Марія Казиміра йшла довго й важко. Любов Яна ІІІ Собеського та французької красуні спалахнула миттєво, ледь побачив 27-річний Ян у 1656р. у королівському палаці в Варшаві 15-річну красуню – і це полум‘я вони зберегли до старості. санаторий Алмаз Трускавец Та що за іронія – Марисенька за два роки виходить за іншого!
Потім Ян не раз зустрічав її у Замості, де вона жила з чоловіком, князем Замойським, п‘яничкою, хворим на подагру. Бич того часу – сифіліс – швидко доконав князя, невдовзі помирає мати Яна Теофілія, яка категорично була проти союзу сина з іноземкою. Шлюб Яна та Марії Казиміри 15 травня 1665р. вже не перешкоджав нікому (хоча у Варшаві подейкували, що за сприяння Марії Гонзаги закохані таємно обвінчалися ще до похорону Яна Замойського). Попереду – 30 років разом. З їх тринадцяти дітей виживе лише четверо. Майбутнє принесе війни, походи, коронацію та тріумф під Віднем. А які щемкі, ніжні листи він їй писав! З 300 опублікованих епістол 80 написано з Галичини.

Король і через десятиліття обожнюватиме свою кохану Марисеньку, а от двір... Злі язики шепотіли за спинами монархів, що „Марися керує Яном, а вже Ян — Польщею”. Королеву відверто не любили: і походження, бач, недостатньо шляхетне, і іноземка, і до Парижа як додому вибирається інкогніто, називаючи себе маркізою де Жовква, і казну вряди-годи спустошує, як сарана, та ще й невідомо, чи не сама відправила за допомогою отрути свого першого чоловіка... Навіть те, що Марія Казиміра була кумою короля-сонця Людовіка XIV, який хрестив її сина Якуба, не покращило справи: відомо ж, намовляла Яна переїхати назавжди до Франції, де йому обіцяли титул маршала та орден Святого Духа. санаторий Алмаз Трускавец
Марія Казиміра доводила до шалу посполиту знать, вміло лавіруючи між нескінченними пересудами і придворними інтригами. Гордій та розумній королеві потрібно було хоч іноді відчувати себе в безпеці та спокої. Для усамітнення вона вибрала одну з літніх королівських резиденцій – фортецю у Золочеві, вотчину батька Яна — Якуба Собеського. Гоноровий магнат хотів залишити пам‘ять про себе: на кожному розі замку добре видно п‘ятикутні бастіони, що закінчуються сторожовими вежами, прикрашеними плитами з гербами Яніна, Годзава, Равич і Гербурт та літерами J.S.K.K.S.K. (Jakob Sobieski, Krajczy Koronny, Starosta Krasnostawski). Замок мав стати старому Собеському своєрідним монументом. Хіба він міг знати, що по-справжньому вдихне душу в ці похмурі стіни його невістка, істинна жінка-вамп свого часу?
Легенди навіть стверджують, що Марія хоробро захищала Золочівський замок під час турецької осади.

     Замок Марисеньки

Золочівський замок.

З чого ж почати пізнання таємниць замку? Давайте з потаємних ходів.
Володар фортеці та його дружина мали в своїй резиденції окремі кімнати. Вікна з покоїв пані виходили на зовнішній бік фортеці, де була охорона, бо саме з цього боку в стіні було зроблено потайні сходи до скарбниці, багатої на коштовності та золоті монети. А ключі від скарбниці носила при собі саме пані. За порадами тогочасних архітекторів, між двома половинами був ще один прохід: аби у пана роги часом не виросли.
Та якщо вірити певним романтично налаштованим людям, ці ходи — дитячі забавки в порівнянні з тим підземним тунелем, який начебто зв’язував замок

Обрядовим хлібом називають усі страви, які є продуктом рільництва й мають ритуальний характер. Це і коровай, і святкові калачі та бублики, масничні вареники, весільний дивень та різдвяний книш... Урешті-решт, просто зерно або ж каша, що використовуються в багатьох обрядах.

Історики зауважують, що з давніх-давен слов'яни надзвичайно шанобливо ставилися до орачів, а вирощування хліба було основним їхнім заняттям. Хліб посідав таке важливе місце в житті слов'ян, що в роки неврожаю, незважаючи на велику кількість дичини, риби, різноманітного лісового харчу, люди все одно потерпали від голоду. За китайськими, грецькими, перськими, німецькими переказами, першим орачем був сам Господь Бог. санаторий Шахтер,

В українських колядках Бог  та найбільші святі — Петро, Миколай, Павло, Ілля — зображені як хлібороби:

В чистім полі плужок оре,
А в тім плужку штири воли половії,
А в них роги золотії.
Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло воли гонит, санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Пресвятая Діва їсти носит,
Бога просит:
— Зароди, Боже, жито-пшеницю,
Всяку пашницю.

У різних місцевостях України переказують, що були такі часи, коли людям завжди вистачало хліба, й вони не знали голоду. Тоді зерно у хлібному колосі починалося рід самої землі. А називався той незвичайний колосок — "стоколос". Одного разу Христос із апостолами проходив селищем і зайшов до якоїсь хати попросити хліба. Господиня якраз пекла млинці. Але, розлютившись на жебраків, вона кинула їм млинця, яким перед тим витерла сліди, що її дитина лишила на лаві. Христос, обурений такою наругою над святим хлібом, вийшов у поле і почав обдирати отой стоколос знизу вгору. Побачивши це, хазяйський пес почав вити. Тоді апостол Петро вблагав Христа залишити на колосі зерна "на собачу долю".санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) З того часу люди їдять хліба "на собачу долю".

За іншою легендою, яка в різних варіантах повторюється в багатьох народів світу, пшеничне зерно було від початку призначене собаці. Але людина вихопила його із собачої пащі й розсадила по землі. Тому собаку не можна їсти і гріх убивати, бо ми їмо його пайку.

Хліб ушановують як святиню, в народі про нього так і кажуть: "святий хліб". Великим гріхом вважається викинути навіть маленький шматочок. Колись вірили, що на тому світі люди, які без пошани ставилися до хліба, збиратимуть усі викинуті під час земного життя крихти. Залишки хліба віддавали свійським тваринам або спалювали в печі. санаторий Карпаты

Хліб є символом добробуту. Побажання "хліб та сіль" прикликає до родини багатство. Хлібні жертви у давнину приносили хатнім духам, зокрема домовику, духам землі — щоб добрий був урожай, водянику — щоб не топив худоби та людей.

У народних повір'ях хліб протиставлявся усьому нечистому. Так до лісу завжди брали із собою шматок хліба, бо його нібито бояться гадюки. Звичай благословляти хлібом також пояснюється уявленнями про хліб як оберіг. Батьки благословляли ним молоде подружжя. Хлібом заведено благословляти в далеку путь. До речі, зустріч хлібом-сіллю — не що інше, як своєрідний очисний обряд. Адже людина могла принести з чужини щось погане, вороже, недобру дію цього мав нейтралізувати хліб. Вірили, що хліб може навіть зупинити пожежу, якщо обнести його навколо палаючої будівлі.

Обіцянку, яку скріпили хлібом, не можна було порушити. Хлібинами обмінювались, укладаючи важливі торговельні або земельні угоди. Свати приносили до хати дівчини хлібину, а взамін, у разі згоди, отримували паляницю. Подекуди під час сватання спеціально випечений пиріг ділять навпіл. Одну його половину віддають представникам роду молодого, друга залишається в батьків молодої.санаторий Алмаз Це було відлунням давнього причастя. Колись усі, хто їв за одним столом ритуальний харч, вважалися спільниками в певній справі. Це був лише обряд, який пізніше переродивсь у традицію завершувати важливу роботу великим застіллям із багатьма наїдками. Але обов'язково була якась головна "хлібна" страва, яку навіть не завжди споживали. Вона мала суто обрядовий характер.

Хліб і досі відіграє важливу роль у весільних та поховальних обрядах. Учені вважають, що серед інших слов'янських обрядових дійств українське весілля посідає перше місце за повнотою застосування ритуального хліба, починаючи від моменту сватання, коли представники двох родів обмінюються хлібинами на знак згоди, й закінчуючи коморою із розкладеними по кутах хлібами, де на житніх снопах