Звичай розмальовувати до Великодня пташині яйця у кожному регіоні України має свої особливості. Для різних місцевостей характерний різний вид орнаменту, кольорова гама і технологія розпису. Наприклад, полтавські писанки мають жовті, зелені, білі барви, чернігівські — червоні, чорні та білі, а на Прикарпатті — жовті, оранжеві, червоні й чорні.

На Гуцульщині широко поширена воскова техніка розпису яєць за допомогою спеціального писальця. На півдні Поділля, Буковині застосовують техніку «краплення» — капання воском на яйце. На Прикарпатті, Волині поширені техніки «шкрабання», «крашення», звідси і назви писанок — «крашанки», «галунки», «мальованки». Крашанки з’явились значно пізніше від писанок. Їх варять і фарбують у природних барвниках. Крашанки їдять. Писанки ніколи не варять і не їдять, «аби не вбивати живу силу зародка». Їх дарують і зберігають як священний талісман.Санатории Трускавца
Приступаючи до розпису, кожна писанкарка мусить мати в своїй уяві певний план, схему розташування елементів на поверхні яйця. Важливо запастися терпінням і виконувати все послідовно: від простого до складного, від загального до деталей, не забігаючи наперед.
Технологія воскового розпису писанок передбачає поступовий перехід у фарбуванні від світлих до найтемніших відтінків шляхом накладання кольорів. Якщо на писанці має бути зелений колір, вилла Grand тоді ці місця попередньо необхідно перекрити пензлем жовтим і голубим. Отримаємо зелений. Щоби отримати синій, біле перекриваємо синім або блакитним і покриваємо воском. В минулому використовували природні фарби (відвар з лушпиння цибулі, дубової, вільхової кори, настою звіробою тощо). Сьогодні — здебільшого анілінові барвники для фарбування вовни. Для виготовлення писанки потрібен натуральний бджолиний віск.
У півлітрову банку наливаємо склянку окропу, в якому розчиняємо одну чайну ложку барвника. Для розпису яйця використовуємо саморобний писачок у вигляді малесенької металевої лійки, застромленої у дерев’яний держачок. Для роботи потрібно хоча б три писачки з отворами різного діаметру, які залишають лінії різної товщини. При виготовленні писанок необхідно дотримуватися наступної послідовності:санаторий Респект**** (RESPECT) Сходница 
1. Підготовка. Вибираємо сирі курячі, качачі або гусячі яйця з міцною шорсткою шкаралупою, промиваємо чистою водою і висушуємо.
2. Розкреслення. Поставивши лікті на стіл і взявши яйце в ліву руку, а олівець середньої твердості в праву, на вершині гострішого кінця ставимо хрестик, кінці якого продовжуємо по всьому периметру. Таким чином отримаємо поділ яйця меридіанами на чотири частини. Виконуємо також поперечний поділ яйця, наносячи паралелі. Якщо лінії виходять нерівні, що в перших роботах буває часто, їх легко можна стерти гумкою. Писанкарки з досвідом пишуть писачком відразу, без попереднього розграфлення олівцем.
3. Нанесення малюнка воском. Аналогічно відбувається розписування писачком. До того, як проводити ним лінії на яйці, необхідно розігріваємо віск і, вмокнувши в нього писачок, перевіряємо товщину та якість лінії на папері. Писачок треба прикладати перпендикулярно і щільно, не відриваючи його від поверхні яйця. В процесі роботи, коли віск застигає, його підігріваємо на полум’ї свічки. Для успішного розпису писачок час від часу треба чистити, прогріваючи на вогні. Наносячи віск на біле яйце, ми цим самим захищаємо місця орнаменту від дії фарби. Вони залишатимуться білими.
4. Фарбування. Перед першим фарбуванням яйце занурюємо на 10 секунд в оцтовий розчин (беремо дві столові ложки оцту на склянку води). Після цього яйце кладемо у першу, найсвітлішу фарбу (жовту) і тримаємо доти, вилла Grand Сходница поки воно не набере насиченого кольору. Далі виймаємо його ложкою з банки, споліскуємо холодною водою, злегка промокаємо ганчіркою і просушуємо. Тоді знову малюємо воском. Ці місця залишаться жовтими, оскільки будуть захищені від наступної фарби — темнішої (наприклад, оранжевої). В такій послідовності наносять всі кольори від світлішого до темнішого (скажімо так: жовтий, оранжевий, червоний, вишневий, чорний).Санатории Трускавца
5. Зняття воску. Далі писанку із сирого яйця прогріваємо 10-15 хвилин у духовці при температурі 80 градусів. Віск злегка пом’якне. Ще трохи нагрівши писанку на полум’ї свічки чи каганця, знімають віск ганчіркою. Писанка готова.

Зазвичай приблизно з березня на форумах туристичних інтернет-сайтів починаються розмови про Долину нарцисів. Хтось уже був — і досі вражений, хтось тільки збирається, але не знає дороги, а дехто ніяк не може потрапити саме на час цвітіння. Були звернення і до нашої редакції. Тобто, цей матеріал з'явився в журналі, як казали колись, «на численні замовлення трудящих». °хали ми заздалегідь, точно знаючи, що нарциси ще не цвітуть. Тому фотографії квітів у репортажі минулорічні. Решта знімків — просто з дороги, ще пахнуть трасою, Закарпаттям, весною. санаторий Алмаз Текст — якомога об'єктивніше викладені суб'єктивні враження. То що, поїхали? Тільки не треба сильно гримати дверима авто — водії цього не люблять.

Як дорога ляже
Оскільки редакція знаходиться в Івано-Франківську, стартували ми не з Києва. Будемо вважати, що зустрілися у Стрию, на трасі Київ-Чоп. Між столицею та Львовом автомандрівника навряд чи чекають якісь несподіванки. Знаємо точно, що у квітні значна ділянка траси від Житомира до Рівного нагадувала польові дороги другої світової війни. Але це просто сніг в Україні сходить разом із великими шматками асфальту. Потім діри швиденько латають до наступної весни.
Так от, від Стрия до Долини нарцисів, яка (відкрию таємницю одразу) знаходиться поруч із закарпатським містом Хуст, можна доїхати двома шляхами: або на Мукачеве, або на Міжгір'я. Ми обрали перший варіант. Про дорогу через Міжгір'я місцеві водії пліткують, що там є шанси не тільки розбити амортизатори, а й втратити зубні пломби. Вирішили проїхати зайві 30 кілометрів, але зубами не ризикувати.Санаторий Весна ТрускавецВзагалі, наш водій Саша каже, що все буде, «як дорога ляже». Якщо добре, то сільський «Москвич», який зазвичай уперто суне посередині траси, візьме вправо, при обгоні знайдеться місце між фурами далекобійників, і навіть даїшники не звернуть на ваше авто жодної уваги. Буває й навпаки: водійське щастя відвертається, і єдина яма на шляху «забирає» шарову опору вашої коханої машини.
Цього разу все було нормально. Дорога майже європейської якості. Автомобіль — 124-й «Мерседес», 1987 року (для машини цього класу такий вік — лише зрілість, особливо, якщо водій — добрий ґазда). В салоні працює програвач mp3 з дисками від «Океану Ельзи» до вальсів Штрауса. Перед очима відкривається панорама із засніженими вершинами Бескидів. За вікнами — весняний ранок. Що й казати, душа співає...санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
На трасі другий рік працюють інтернаціональні бригади македонської шляхобудівельної фірми «Граніт»: румуни, угорці, македонці, болгари. Дорогу роблять поступово і на совість. Хоч годинник показує лише сім сорок ранку, люди вже на роботі. Біля знака «Сколе» мандрівників зустрічає відомий монумент: кам'яний солдат і двійко гуцулів, які трембітають про те, що почалися Карпати. Після автобусної зупинки «Коростів» дорога стає значно гіршою. Мабуть, ремонтники сюди ще не дісталися. Власне Закарпаття починається з Латірського перевалу (від Стрия 80 кілометрів). Поки доїдемо — дещо про нарциси.
Міфи давньої Греції
Існує три легенди про походження назви гордої квітки. За однією з них, парубка звали Наркіс, і був він сином річкового бога Кефіса та німфи Ларіопи. Щоби дізнатися про майбутню долю сина, батьки звернулися до оракула. Старець напророкував хлопцеві легке і довге життя за умови, що той ніколи не побачить власного обличчя.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Наркіс виріс і став парубком незвичайної краси. Багато жінок домагалися його, але серце легеня було холодним, як лід. Любив тільки розваги. Так, від нещасного кохання до нього нанівець висохла німфа Ехо, залишився тільки її голос. Ображені давньогрецькі красуні звернулися до богині правосуддя Немезіди, і вона (теж жінка) обіцяла покарати безсердечного юнака.
Якось Наркіс повертався із полювання, вирішив напитися зі струмочка води, побачив своє досконале обличчя — і пристрасно полюбив його. Він почав розглядати себе з різних боків, вже не маючи сили відійти від потічка. Виснажений спрагою й голодом, яких просто не помічав, бідолаха вмер. А на тому місці з'явилася квітка. °ї назвали нарцисом.
Друга легенда значно простіша. Юнак Нарцис був дуже вродливим, добре це знав, бо любив дивитися на себе в дзеркальних плесах озер та річок. Одного разу він так собі сподобався, що вирішив поцілувати відображення у гірському озері. Втратив рівновагу і впав у воду. Плавати красень не вмів, тож одразу й утопився. Щоби люди пам'ятали про шкідливість самозакоханості, грецькі боги перетворили тіло Нарциса у

Широка дорога вела не зовсім у Борислав, до самого міста доїхали маршруткою. Випадково їхали в маршрутці з чоловіком, який власноруч здав в Бориславський історичний музей зуб мамонта, що його знайомий знайшов в Новому Роздолі разом з декількома ребрами. Хвалився, що зуб важить 11 кг, руками показував щось подібне за габаритами на середню мікрохвильову піч і запевняв, що болгарці з диском по металу цей зуб не піддався. Нажаль, музей на Трійцю був зачинений, тому зуб залишився неоглянутий. Музей нафти при НГДО також мав бути зачинений. Санаторий Весна Трускавец

Покинутий, але готовий до роботи, нафтовидобувальний "журавель" в бориславському парку.
Вже в Уричі зустрічаються виходи нафти, яка тече просто з землі, наповнюючи цистерну, з якої раз на тиждень її забирає нафтовіз. А Борислав є справжнім містом нафтовиків. Нафтовидобувальні "журавлі" тут стоять навіть на подвір'ях та в парку.санаторий Женева
Послухавши разом зі святково вдягеними бориславячанами проповідь з нагоди П'ятидесятниці, сідаємо в маршрутку на Трускавець.

Будинки XIXст. У ТрускавціРеспект(RESPECT) Сходница
В Трускавці довго звикали до карти маштабу 1см = 60м, постійно пролітаючи потрібні повороти і ризикуючи, замислившивсь, вийти далеко за межі міста. Трускавець –то є місто санаторіїв, Нафтусі і салонів проявки фотоплівок та краси (з надписами "загадковим жінкам знижки"), кафе-барів і продавців мигдалю, анонімних лікарень від курортних хвороб, фотогенічних позаминулостоллітніх дерев’яних віл і щовечірньої гастролюючої російськомовної нудоти – СНД-шної попси та шансону, яку хаває відпочиваюча target group. Народ потужно споживає декалітри нафтусі, не відходячи від бювету, бо напис застерігає, що під дією кисню органічні сполуки нафтового похожденя швидко руйнуються (в цьому власне її унікальність -- будь-яка інша мінералка містить ненафтову органіку). І хоч спеціальні келихи для води мають носики для пиття і вузькі шійки для наливання, їх все одно прикривають шматками кульків, щоб “перекрити кисень” нафтусі, яку набрали всередину.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
На території Трускавця зосереджені великі запаси підземних мінеральних вод з 14-ма природними джерелами та поклади "гірського воску" - озокериту. Перша письмова згадка про Трускавець відноситься до 1469 року. Археологічні знахідки, зокрема, римський бойовий чекан, який датується ІV століттям нашої ери, свідчать про те, що територія Трускавця могла бути ареною бойових дій готів разом з прикарпатськими племенами на чолі з карпами - з одного боку, і легіонами Римської імперії - з іншого.

Макети українських церков
Прогулюючись музеями Трускавця, завітали у досить цікавий музей Леся Курбаса, розташований у віллі “Гопляна”, де виставлялися макети українських (переважно лемківських) церков і гобелени-картин.санаторий Шахтер,
Нагулявшись вдосталь по місту та наївшись несмачних пельменів у місцевій столовій (праворуч вулицею, що веде до вокзалу), ми сіли у фірмовий потяг Трускавець-Київ, наповнений атиповим для решти Карпат видом туристів – у сукнях та сорочках, з валізами на колесах.
PS. На останок дамо посилання, де ви можете почитати про решту цікавих місць в районі СколеВилла Grand Сходница

Десь о 2й годині нас висадили в с. Підгірці. А музей знаходиться у с. Урич, туди треба йти пішки. Через годину ми вже були у музеї, в якому тільки-но закінчилась дитяча екскурсія. Діти з галасом вибігли на подвір'я.санаторий Алмаз,
Ціна квитка на відвідування музею виявилася досить символічною – 5 грн. А екскурсія коштувала 10 грн. Тому ми вирішили послухати екскурсію, тим паче вона виявилася дуже цікавою. Взагалі не радимо думати, що без "ввідної" екскурсовода музею оглядин Тустані вам буде досить для створення повноцінного враження від фортеці. Без музею ви не зможете комплексно уявити її як ланку системи попередження про напад, не побачити її мінливий вигляд із століття в століття, не знатимете про торгівельні шляхи тих часів, на шляху яких вона стояла, не побачите зброю воїнів, які її боронили.санаторий Женева
Приміщення музею невеличке, трохи сире, всі стіни завішані плакатами з зображенням розкопок, проекту фортеці, карт, макетів та ін. Одна з кімнат музею облаштована і має вигляд часів Тустані.
Самі скелі, на яких була фортеця, знаходяться вже за селом, і зараз вони облаштовані як музей. В епоху Руси – України і Галицько-Волинського князівства на цьому місці існував княж-град Тустань, історія якого творилася багатьма поколіннями русичів-українців. Тут проходив один з рукавів шовкового шляху з Китаю до Португалії.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья) Тустань, що стояла на цьому шляху, була одним з основних пунктів торгівлі галицькою сіллю, видобуваної в Бориславі. Археологічні дані та писемні документи свідчать, що Тустань виконувала роль митниці з ІХ до середини ХV ст.

Зовнішній вигляд фортеці
(зі стенду в музеї)

Скелі Тустані. Сучаний виглядсанаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Археологічні дослідження Тустані почалися не так давно – у 1962 році і продовжувались у 70х-80х роках. Матеріали цих археологічних досліджень датують час існування дерев’яної забудови Тустані IX-XIIIст.ст., а архівні документи і матеріали досліджень підтвержують існування фортеці до XVIст. включно. На основі натурних обмірів наскельних слідів (пазів, сількість яких більше 4000) дослідникам вдалося однозначно реконструювати п’ять будівельних періодів. Як нам сказали в музеї, повне і однозначне (завдяки великій кількості пазів) відновлення фортеці на скелях коштуватиме не більше не менше, 42 млн.грн. Тепер і думку гадаємо, де ж їх взяти :).

Вигляд внутрішнього двору (зі стенду в музеї).

Макети внутрішнього інтер'єру фортеці (зі стенду в музеї). Велика кількість червоного кольору – вимога до робіт студентів художніх закладів часів СРСР – насправді у Галицько-Волинському князівстві червоний колір не був поширений санаторий Шахтер,

Кімната часів Данило-Галицького князівства
Центральна частина укріплень площею три гектари була розташована на скельній групі Камінь. Лише тут збереглися 4000 пазів і врубів, висічених у скелі. Фортеця була важливим стратегічним пунктом і входила в єдину систему карпатської лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі. Висотна структура наскельної забудови, наземні оборонні стіни висотою 15 метрів, п`ятиповерховий житловий комплекс XIII століття з висотою поверхів 3,5-4 метри, складна система водозабезпечення (криниця, видовбана в скелі, та дві цистерни, спеціальну процедуру очищення води у цистернах (на дно клали ялинкові гілки, потім пісок, і так в декілька ярусів, для того щоб вода у цистерні насичувалась киснем і довше була придатною для пиття)) свідчать про високий рівень тодішньої будівельної техніки. Завдяки цистерні і мулу який там устворився, археологи знайшли повністю збережений дерев’яний кухоль, який зараз експонується в музеї.санаторий Шале Грааль
На території фортеці проживав лише чоловічий склад гарнізону без сімей, на відміну від інших прикордонних фортець, де гарнізони жили сім’ями і займались господарчою діяльністю.
За легендою, Тустань "з того називається, що як до руських князів приїжджєли купці, так була варта і казала їм: "Тут стань", тож мусіли платити цло і брати пашпорти". Цло тут і зараз беруть у вигляди продажу квитків на огляд.

Давні єдині ворота до фортеці зі сходу
Існувало декілька ліній оборони Тустані, всі зроблені із використанням переваг рельєфу та природніх утворень. По дорозі, якою зараз потрапляють через декоративні ворота раніше був міст і дамба, яка

Від скель обійшовши каплицю спустилися просто до низу і дещо поблукавши в руслах струмків, спустилися до струмка Кам’яний та підйому на хребет який мав нас вивести до гори Ключ. По правому борту струмка йде стара лісовозна дорога, яка виводить до галявини із горілими деревами, звідки вже по градієнту можна вийти на стежку і зрештою на широку дорогу по хребту, в якому знаходиться г. Ключ.санаторий Женева Ця дорога о 18:10 вивела нас до повороту біля висоти 883 м.
За планами ми також мали б зайти на гору Ключ, де знаходиться могила українських стрільців, проте, поблукавши серед густого лісу і скельних стовпів висотою до 25 метрів, розкиданих по ньому, повернулися на дорогу і пішли вже до села. А правильний поворот побачили нижче, скоріше за все, це був перший поворот після великої кам’яної брили, що частково випирає на дорогу, вже коли вона починає спускатися.санаторий Алмаз,
Продовжували йшли широкою дорогою, яка в один прекрасний момент повернула не туди. Як завжди. Вирішили тікати в ліс навпростець вниз, тим паче почався сильний дощ. В лісі під деревами не так накрапало. Наблукавшись літнім лісом серед малини та чорниці вдосталь, о 20-00 стаємо на ночівлю відпочивати, після десь 300-метрового моціону по руслу струмка-лівої притоки Лужків із крутими берегами. Завтра підемо на Мертве озеро та водоспад. Ввечері визирнуло сонечко, маленькі дощові краплинки у траві почали виблискувати тисячами діамантів.

оз. Журавлине, або Мертве Санатории Трускавца
Вранці по потічку Лужки вийшли до дороги і об 11-00 були біля вказівника до озера. Озеро, до якого треба піднятися по слонячий стежці, наче висить на крутому схилі та поступово претворюється в сфагнове гірське болото. Однак, ніякого водоспаду, зпадаючого прямо з озера, ми не знайшли. Він виявився на основній дорозі трохи нижче.
Озеро знаходиться недалеко від автомобільної грунтової дороги (десь 20хв підйому по дорозі), тому часто примощує біля себе відпочиваючих. От і коли ми вийшли до нього, зустріли місцевих, святкуючих свято Трійці.

Водоспад Кам’янка
Водоспад знаходиться біля самісінької дороги, це є дуже зручним для туристів-відвідувачів. Підхід до водоспаду загорожений дротом з підписом не заходити на мокре каміння. Водоспад знаходиться на р. Кам’янка біля г. Ключ (927 м), найвищою вершини хребта, який замикає долину Кам'янки від півночі. Безпосередньо під вершиною Ключа знаходиться могила Українських Січових Стрільців, які загинули тут у боях Першої світової війни в 1915 р., стежку на яку ми не змогли знайти вчора.санаторий Карпаты
Через 15 хв. йдучи по дорозі, побачили вказівник на мінеральне сірководневе джерело. Вода в ньому виявилась досить специфічною на смак.
Скоро спустилися до села. За планами далі наш маршрут мав йти на гору Парашка (за легендою така назва походить від імені дочки Святослава Параскеви, яку наздогнали на цій горі і вбили, самому Святославу стяли (скололи) голову, -- від того й пішла назва Сколе), але погода в цей день виявилася не найкращою, гора була в тумані, небо наливалось дощем. Тому вирішили їхати зразу до Тустані у с. Урич.
Але замість того, щоб їхати, довелося пішки пройти аж до села Корчин по трасі, оскільки автобусу і не передбачувалося, а попутні машини неохоче дивилися на рюкзаки за нашими плечима. По дорозі на зустріли групу дітей, напевне, туристів-скаутів.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Цікаво, що саме у цих місцях було пройдено чи не найперший в Україні туристский похід, і першим туристом був ... Іван Франко. Він подорожував спочатку сам, а влітку 1884 року Іван Франко провів тут свою першу групу студентів-мандрівників за маршрутом: Борислав -- Східниця -- Урич -- Корчин у Бубнище і далі у Гуцульщину. Під враженнями від цієї мандрівки він написав поему "Україно-руська студентська мандрівка" і вірш "В дорогу".
Обідали вже у Корчині. Місцева жінка чомусь жодного слова не могла сказати про Турецький Камінь, який знаходиться тут, тому відшукати його не мали надії. В районі села за описом також знаходиться вдсп. Гуркало (на схід від г. Парашка в потоці Великої Річки), але в нас було обмаль часу, щоб його шукати. Тому о 13:15 ми сіли на автобус до с. Підгірці із заїздом у Ямницю. По дорозі проїзджали цікаві місця – заїздом до Ямниці минаємо повз стовпів скель, що стирчать на навколишніх пагорбах. Село Верхнє Синьовидне, за яким видніється крутий берег ріки із скелями червоного кольору (Соколиними). Легенда розповідає, що на цьому місці під час бою із жандармами було поранено Олексу

Одноденні походи — це нагода розім'яти «закоцюблі» за зиму м'язи, активно відпочити у вихідний, а в липні-серпні ще й «попастися» лісовими ягодами. Короткі подорожі горами мають і ще одну суттєву перевагу. Вони не вимагають ретельної підготовки спорядження, а прогулянка без важкого рюкзака — особливе задоволення. Тож розповімо про два можливі одноденні маршрути, точніше, маршрути до двох вершин, розташованих недалеко від містечка Яремча — до Маковиці та Синячки. санаторий Алмаз

Маковиця. Від трьох до ста трьох
Цю гору (984, 5 метра) у безхмарну погоду бачить ще із села Дора кожен, хто в’їжджає до Яремчі потягом чи автомобілем. Вона височіє над містечком на сході. На лисій вершині встановлено високий хрест.
Ще з середини минулого століття, відколи Яремчу заходилися робити центром туризму та відпочинку, пішохідні маршрути на Маковицю стали одними з найпопулярніших. Підйом на вершину великих зусиль не вимагає, а пейзажі, що відкриваються з неї, повірте, вартують більшого — саме звідси для багатьох починається любов до Карпат. Зійти на вершину може і трирічний малюк, і людина похилого віку.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Найкоротший шлях на Маковицю — з Ямни, вздовж потічка Маківчик, майже на північ, а потім на північний схід (довжина приблизно 4,5 кілометра). Але цікавішою видається мандрівка від залізничного вокзалу в Яремчі (в бік тої таки Ямни), узбіччям автотраси через центр містечка повз ринок сувенірів, розташований перед мостом на самому березі Прута. (Тут можна зробити і невеличкий гак, помилуватися водоспадом Пробій). Від вокзалу дорогою треба йти приблизно два кілометри.
Маркована стежка до Маковиці починається на лівому узбіччі автотраси майже навпроти водоспаду перед крутим лівим поворотом. З траси водоспаду не видно, лише чути шум води. Перші хвилин сорок підйому дещо важкуваті, стежка веде поміж камінням, утворюючи природні східці. (Чотирирічний малюк мусить підніматися ними з допомогою рук). Але потім ви виходите на невелику галявину, де стоїть кілька величезних каменів. На одному — численні автографи відвідувачів. Інший, у формі паралелепіпеда, слугує чудовим столом (є тут і місця для багаття). На північному заході крізь гілля мішаного лісу перед вами відкриється панорама Яремчі. З іншого боку, метрів за 300 на схід — новітні вілли Ямни. А біля самої галявини на схилі справа можете натрапити на залишки партизанської землянки (квадратної форми яма з кількома прогнилими та порослими мохом колодами).санаторий Женева
Стежка, уже пологіша, далі веде лісом до металевої вежі, обігнувши яку, ви майже одразу виходите на відкриту місцевість, на полонини з сінокосами. Від межі лісу круто наліво і вниз є стежка, що збігає вздовж яру до центру Яремчі (трохи нижче яр перетворюється в потічок). Цією стежкою можна вийти до хат на лівому березі Прута, перейти міст і опинитися неподалік автостанції. Але нам не наліво, нам прямо. Попереду, кілометра за півтора, — Маковиця. Перед самою вершиною — розвилка. Від неї траверсна стежка веде прямісінько в Дору. Підйом на вершину трохи забере сили, але ще якісь хвилини — і ви на Маковиці, біля хреста. Оглядаєте хребет Явірник, горді силуети Хом’яка, Синяка, розлогу Добошанку на південному заході; на заході у вас під ногами — Яремча, на горизонті видно гору Синячку; на північному сході — Рокита з ретрансляційною вежею...
Повертатися з Маковиці можна тим же маршрутом (як варіант, згаданою стежкою вздовж яру). Але дехто вважає, що йти власними слідами — ознака поганого смаку. Оберіть дорогу на Дору, лівим від вершини схилом, майже чітко на північ.санаторий Карпаты
Отже, ви пройшли зо два кілометри Яремчею, здолали трохи менше п’яти кілометрів підйому, а тепер залишиться ще неповні п’ять кілометрів приємного спуску. На неспішну мандрівку з оглядинами, перепочинками, якимись розвагами, навіть обідом коло багаття з лишком вистачить годин шість, а самий лише підйом стежкою забере не більше двох годин.
Синячка.Мандрівка з варіаціями
Гора Синячка (1401 метр) знаходиться на північному заході від Яремчі, на відстані семи кілометрів по прямій. Але, звісно, Карпати — не Філадельфія — прямих доріг немає.
Варіант А
Дістатися на Синячку з Яремчі можна лише через перевал Переслоп, що теж за сім кілометрів від залізничного моста через Прут (саме тут у Прут впадає ліва притока, дуже холодна річка Жонка). санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) Маркована туристична стежка на Переслоп впродовж п’яти

Одноденні походи — це нагода розім'яти «закоцюблі» за зиму м'язи, активно відпочити у вихідний, а в липні-серпні ще й «попастися» лісовими ягодами. Короткі подорожі горами мають і ще одну суттєву перевагу. Вони не вимагають ретельної підготовки спорядження, а прогулянка без важкого рюкзака — особливе задоволення. Тож розповімо про два можливі одноденні маршрути, точніше, маршрути до двох вершин, розташованих недалеко від містечка Яремча — до Маковиці та Синячки. санаторий Алмаз

Маковиця. Від трьох до ста трьох
Цю гору (984, 5 метра) у безхмарну погоду бачить ще із села Дора кожен, хто в’їжджає до Яремчі потягом чи автомобілем. Вона височіє над містечком на сході. На лисій вершині встановлено високий хрест.
Ще з середини минулого століття, відколи Яремчу заходилися робити центром туризму та відпочинку, пішохідні маршрути на Маковицю стали одними з найпопулярніших. Підйом на вершину великих зусиль не вимагає, а пейзажі, що відкриваються з неї, повірте, вартують більшого — саме звідси для багатьох починається любов до Карпат. Зійти на вершину може і трирічний малюк, і людина похилого віку.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Найкоротший шлях на Маковицю — з Ямни, вздовж потічка Маківчик, майже на північ, а потім на північний схід (довжина приблизно 4,5 кілометра). Але цікавішою видається мандрівка від залізничного вокзалу в Яремчі (в бік тої таки Ямни), узбіччям автотраси через центр містечка повз ринок сувенірів, розташований перед мостом на самому березі Прута. (Тут можна зробити і невеличкий гак, помилуватися водоспадом Пробій). Від вокзалу дорогою треба йти приблизно два кілометри.
Маркована стежка до Маковиці починається на лівому узбіччі автотраси майже навпроти водоспаду перед крутим лівим поворотом. З траси водоспаду не видно, лише чути шум води. Перші хвилин сорок підйому дещо важкуваті, стежка веде поміж камінням, утворюючи природні східці. (Чотирирічний малюк мусить підніматися ними з допомогою рук). Але потім ви виходите на невелику галявину, де стоїть кілька величезних каменів. На одному — численні автографи відвідувачів. Інший, у формі паралелепіпеда, слугує чудовим столом (є тут і місця для багаття). На північному заході крізь гілля мішаного лісу перед вами відкриється панорама Яремчі. З іншого боку, метрів за 300 на схід — новітні вілли Ямни. А біля самої галявини на схилі справа можете натрапити на залишки партизанської землянки (квадратної форми яма з кількома прогнилими та порослими мохом колодами).санаторий Женева
Стежка, уже пологіша, далі веде лісом до металевої вежі, обігнувши яку, ви майже одразу виходите на відкриту місцевість, на полонини з сінокосами. Від межі лісу круто наліво і вниз є стежка, що збігає вздовж яру до центру Яремчі (трохи нижче яр перетворюється в потічок). Цією стежкою можна вийти до хат на лівому березі Прута, перейти міст і опинитися неподалік автостанції. Але нам не наліво, нам прямо. Попереду, кілометра за півтора, — Маковиця. Перед самою вершиною — розвилка. Від неї траверсна стежка веде прямісінько в Дору. Підйом на вершину трохи забере сили, але ще якісь хвилини — і ви на Маковиці, біля хреста. Оглядаєте хребет Явірник, горді силуети Хом’яка, Синяка, розлогу Добошанку на південному заході; на заході у вас під ногами — Яремча, на горизонті видно гору Синячку; на північному сході — Рокита з ретрансляційною вежею...
Повертатися з Маковиці можна тим же маршрутом (як варіант, згаданою стежкою вздовж яру). Але дехто вважає, що йти власними слідами — ознака поганого смаку. Оберіть дорогу на Дору, лівим від вершини схилом, майже чітко на північ.санаторий Карпаты
Отже, ви пройшли зо два кілометри Яремчею, здолали трохи менше п’яти кілометрів підйому, а тепер залишиться ще неповні п’ять кілометрів приємного спуску. На неспішну мандрівку з оглядинами, перепочинками, якимись розвагами, навіть обідом коло багаття з лишком вистачить годин шість, а самий лише підйом стежкою забере не більше двох годин.
Синячка.Мандрівка з варіаціями
Гора Синячка (1401 метр) знаходиться на північному заході від Яремчі, на відстані семи кілометрів по прямій. Але, звісно, Карпати — не Філадельфія — прямих доріг немає.
Варіант А
Дістатися на Синячку з Яремчі можна лише через перевал Переслоп, що теж за сім кілометрів від залізничного моста через Прут (саме тут у Прут впадає ліва притока, дуже холодна річка Жонка). санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) Маркована туристична стежка на Переслоп впродовж п’яти

Це місто немов обплутане павутинням історії, співом флейти і терпким запахом кави. Воно немислиме без кав'ярень або каварень, як казали раніше. Без їхнього затишку та того особливого відчуття, що тут зупиняється час. Непомітно й тихо він присідає в куточку, аби відпочити за філіжанкою кави по-львівськи.

Починаючи з турецького кавника Санаторий Весна Трускавец
Перші згадки про каву в Україні датуються 1672 роком — саме тоді у Кам'янці-Подільському турки заснували першу каварню. Львів по-справжньому розсмакував цей напій у XVIII столітті. До міста кава потрапляла не лише зі Сходу (зокрема, з Туреччини), але й із Заходу, з Відня, де галичанин Юрій Кульчицький 1683 року відкрив каварню «Під синьою фляжкою». Згодом заклад відомого галичанина творив моду на каву у цілій Європі. Замість вивіски тут був почеплений турецький кавник, який згодом став знаком усіх каварників. А віденський скульптор Емануїл Пендель увіковічнив Юрія Кульчицького пам'ятником у столиці Австрії.
У XIX столітті Львів немов очманів від кави. °ї пили всі: спросоння і натще, вдома і під час гостювання, до їжі і після. Вважалося, що біла кава — з молоком та цукром — напій символічний, а чорну вживали хіба за пиятикою. По-особливому ставилося до кави жіноцтво. Траплялося, що деякі пані брали її із собою до церкви, аби випити після причастя.
Та при всьому цьому в місті не було каварень!санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Цукерні
Спершу традиції кавування у Львові творились у цукернях. В цих кондитерських до кави пропонували випечені тут же свіжі тістечка. До речі, перші пекарі у Львові з'явились ще в середньовіччі і мали вони навіть своє фахове свято — день Святого Антонія (13 червня). А першу справжню цукерню у місті Лева створив 1803 року швейцарець Домінік Андреолі. Проіснувала вона аж 80 років.
У середині XIX століття цукерень побільшало. Місцева еліта, себто художники, письменники, журналісти, любила проводити час у цукернях Костецького та Ротляндера. На місці закладу останнього у 1893 році збудували «Гранд-отель».
Цукерня Александера Бенецького відрізнялася вершковим та фруктовим морозивом, яке подавали у хрустких трубочках. Це було рідкістю на той час.
Улюбленим місцем дітей була цукерня Людвіка Залевського (нині тут розташована фірмова крамниця «Світоч»). Про дивовижу цього закладу згадував відомий польський письменник-фантаст Станіслав Лем: «Здавалося, що Залевський потрафить цілий космос відтворити в чоколяді, оздобивши сонце лущеними мигдалями, а зорі — глазуром».
Каварні
Як засвідчують історичні документи, 1829 року у місті Лева була одна каварня — «Віденська». Лише на початку XX століття, у передвоєнний період, каварень стало значно більше. Найохочіше люд збирався у «Віденці» та «Театралці». Місцем відпочинку за філіжанкою кави були також «Американка», «Монополка» та «Централка». Останні дві свого часу стали прихистком для творчих людей, котрі сперечались і дискутували, читали й цитували класиків. У «Кришталевій» та «Народній Гостиниці» за кавою черпали сили політики й публіцисти.санаторий Женева
Нині на місці «Централки», на площі Бернардинській, 7, розташована міжміська телефонна станція, а історичне місце «Монополки» займає Будинок книги.
Каварні як місце творення ідей і затишку особливо поважали галицькі митці. Кажуть, що всесвітньо відомий композитор Станіслав Людкевич провів тут половину свого життя, хоча й не на жарт лютував, слухаючи недосконалу гру «каварняних» оркестрів. А письменник Михайло Рудницький колись висловився так: «Каварня стала демократичною установою, щось наче читальня «Просвіти», де всі рівні, з тою ріжницею, що голос тут мають не ті, яких мусили слухати, а ті, яких можна слухати... Приймаємо каварню як необхідне зло тому, що не можемо всіх приймати у себе вдома».
Львів дорослішав і любив каву все більше і більше. Особливо міцну, по-віденськи, що в той час була найпопулярнішою. (До неї подавали три склянки зимної води). Відмінністю тодішніх каварень було спеціальне місце для танцю, а вже у 30-их роках минулого століття танцювальні майданчики змінили на ложі для інтимних розмов.
Впродовж своєї історії львівські каварні переживали і не найкращі часи. Одним із таких моментів негаразду були повоєнні роки після першої світової, коли кава, цукор і майже всі продукти харчування значно зросли в ціні.
У пана Атлясса
Упродовж першої більшовицької окупації каварні не перестали бути улюбленим місцем відпочинку львів'ян. З того часу можна відзначити декілька популярних, як-от: «Козьол» (мала три зали — Античний, Лицарський та Малиновий), «Касино де парі» (артистичне кабаре), «Міраж» (у ній продавалися всі

Лижі
°х ще називають нартами чи лещатами. Раніше вони були дерев'яними. Сучасні — це складна конструкція з використанням металів, пластику, карбону, дерева та інших матеріалів. Лижі відрізняються:
n   геометрією (носок-талія-п'ятка). Наприклад, якщо талія (ширина під кріпленням) менше 70 мм — це лижі для підготовлених трас, від 70 до 80 мм — універсальні, а більше 80 мм — для катання непідготовленими схилами.
n   довжиною. На коротких лижах легше повертати, кататись на коротких, жорстких, нерівних схилах. Довші лижі легше «їдуть» глибоким снігом, вони більш стабільні та інерційні на швидкості, ними краще гальмувати. Відповідно, підходять для катання на довгих та широких трасах.
n   спеціалізацією. Залеж-но від досвіду та техніки лижника існують моделі: універсальні, спортивні (слалом, швидкісний спуск), дитячі та жіночі (у цих конструкціях враховані особливості або жіночої, або дитячої фігури), карвінг (для лижників, що володіють відповідною технікою), паудер (для катання глибоким снігом), лижі для екстремалів (фрірайд, «нова школа») та багато інших.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Кожен досвідчений лижник має свої власні уподобання. А що можна порадити людині, яка тільки збирається долучитися до гірськолижного спорту?
Критерії вибору:
n   Довжина. Раніше існувала думка, що лижі мають бути на 10 см довші від росту людини. Сьогодні є тенденція вибору довжини рівно за власним ростом і навіть коротше. Початківцям найкраще підійдуть карвінгові (звужені в середині) лижі, які сантиметрів на 10-15 коротші від росту власника.
n   Б/в чи нове? Зрозуміле амбіційне бажання лижника з'явитися на схилі у новенькому блискучому спорядженні і продемонструвати низку віртуозних лижних па. Однак, якщо ви новачок і будете вчитися практично «з нуля» — візьміть лижі напрокат. Конче хочеться власного — придбайте спорядження, що було у використанні. Обидва варіанти достатньо дешеві, і кожна нова подряпина на спорядженні буде сприйматися не так боляче. Комплект (лижі, кріплення, палки, черевики) у пристойному стані можна придбати за 1000 грн. А вже коли навчитесь добре їздити, можна сміливо приглядатися до нових моделей.
n   Виробник. Фірм, які виробляють гірське спорядження, багато. Серед найавторитетніших — Salomon, Rossignol, Atomic, Fischer, K2, а крім них ще декілька інших виробників. Скажімо, вироби фірм Elan або Dynastar не гірші за якістю, але значно відрізняються ціною від продукції більш відомих брендів.
Середня ціна: 800 грн. (без кріплень), 1200 грн. (з кріпленнями)

Черевики
Поруч із кріпленням вони становлять опорно-стопову систему, яка відповідає за зчеплення й керування. Конструктивно черевики складаються з двох частин — утеплюючо-пом'якшуючої вкладки та зовнішньої пластикової «скорлупи», яка забезпечує жорсткість зв'язку з лижами та захищає ноги від травм. Внутрішню вкладку можна виймати — так черевик швидше і простіше висушити.Санаторий Весна Трускавец
Критерії вибору:
n   Будь-який гірськолижний черевик має фіксатори закріплення на нозі — замки. В різних виробах їх буває від одного до чотирьох. Чим більше замків, тим надійніше можна закріпити й пристосувати черевик до ноги, зменшити ризик травм.
n   Пересуватися в гірськолижному взутті досить незвично. Бувають черевики, в яких можна міняти режим із робочого на ходовий. В таких ходити значно легше.
n   Є черевики з регуляторами жорсткого і м'якого катання. Цю функ-цію слід відрізняти від режиму руху. В жорсткому режимі нога в черевику фіксується більш твердо. Це виправдано при складних маневрах, які вимагають більшої чутливості лиж.
n   Незручні черевики можуть зіпсувати задоволення від катання. Тому рекомендуємо враховувати, що:
1) пальці ніг не повинні торкатися носка черевика;
2) у магазині краще пройтися у черевиках, щоб відчути, чи вони анітрохи не тиснуть. Бо інакше після декількох годин катання можна натерти ноги;
3) розмір слід підбирати практично ідеальний — не всі виробники пропонують проміжні величини типу 42,5 або 81/2, хоча в цьому є необхідність. Розмір черевика є для вас найкращим, коли нога відразу «лягає» в ложе і є відчуття, наче взуття «на тебе шите». Ступня повинна «сидіти» щільно, почуватися затишно, не має ковзати чи бути перетиснутою;
4) іншою проблемою може бути вузька колодка черевика — цього разу нога наче заходиться у лещатах, тоді пальці терпнуть і мерзнуть;
5) деякі знавці радять міряти взуття на дві товсті зимові шкарпетки, тобто брати розмір з запасом. Краще міряти так, як плануєте їздити. Є люди з недостатнім теплопостачанням ніг, тобто схильні до постійного змерзання незалежно від

Зими в Карпатах стають щораз «гарячішими». Причина не в глобальному потеплінні. З кожним роком у зимові Карпати приїжджає все більше відпочиваючих. Відтак, гірськолижні курорти працюють на повну потужність. Більше того, в пік сезону, що співпадає з Новорічними та Різдвяними святами, наявна мережа не може прийняти всіх бажаючих, а місця на цей період бронюють ще з початку осені. Пропонуємо читачам огляд гірськолижних баз Карпатського регіону. Він далеко не вичерпний, проте дає можливість вибору.

Український Лейк-Плесід санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья),
Карпатське містечко Славське нагадує американську столицю зимової Олімпіади-1980 десь так само, як горбатий «Запорожець» — «Крайслер-Імперіал». Але незаперечним є те, що Славське — це найвідоміший в Україні центр гірськолижного спорту. Тут знаходиться шість трас, сертифікованих Міжнародною федерацією лижного спорту (у тому числі слалом-гігант та суперслалом), проводяться національнальні та міжнародні змагання, тренуються спортсмени збірних та клубів України. Водночас щороку, а особливо взимку, до Славського приїжджають на відпочинок сотні тисяч туристів.
Головний пункт лижного паломництва — гора Тростян (1232 м), де функціонує канатно-крісельний витяг довжиною 2750 м та шість бугельних (від 700 до 1300 м) і є майже 20 км гірськолижних трас. Власне на Тростяні й розташовані сертифіковані спортивні траси, але є достатньо місця і для любителів. Наплив лижників іноді буває таким великим, що біля витягів, що експлуатуються вже тривалий час, утворюються черги. Інфраструктура на Тростяні належить спортивно-туристичному комплексу «Динамо». Від бази до підніжжя гори — чотири кілометри вкрай розбитої дороги, і це одна з найбільших проблем. На самій горі «Динамо» має ще один спортивний комплекс, який називають «верхнім».
Для спортсменів та любителів призначені траси на горі Погар, де встановлені два бугельні підйомники, для любителів — на Писаній, що біля бази «Політехніка-2». На початківців та любителів розраховані траси біля пансіонату «Славський» і турбази «Крокус».
У містечку функціонує 17 баз, декілька приватних міні-готелів та садиб зеленого туризму, а в пік сезону майже кожен другий приватний будинок приймає відпочиваючих. Найбільші бази (по кількості місць) — «Динамо» (180), «Політехніка-2» (130), лікувально-оздоровчий комплекс «Славський» (120), пансіонат «Бойківщина», «Перлина Карпат» (87), «Полонина» (80). За останні роки інфраструктура Славського розвивається дуже інтенсивно, і за рівнем сервісу деякі готелі та бази цілком відповідають високому рівню. Практично на кожній базі номери люкс, або напівлюкс. Такий сервіс (включаючи харчування, сауну, паркування авта тощо) може коштувати до 50 у. о. за добу. Крім того — кафе, бари, ресторани та крамниці. санаторий Алмаз Відвідувачам пропонують не лише катання на лижах, але й кінні та піші прогулянки, екскурсії. Існує й специфічний сервіс — скажімо, купання на відкритому повітрі в басейні з підігрівом, чи прогулянка в гелікоптері.
Притулок на ніч (кімнату без зручностей) у Славському можна знайти у приватників гривень за тридцять, але в пік сезону може бути значно дорожче. Місцеві мешканці запропонують вам і смачну та відносно недорогу їжу. Загалом, за найскромнішим підрахунком, доба перебування і активного відпочинку у Славському витягне гривень 150.
Славське розташоване за 22 км від райцентру Сколе, 60 км від Стрия та 140 км від Львова.
На 10 км довшу відстань від Сколе треба здолати до туристично-спортивного комплексу «Тисовець».Санаторий Весна Трускавец База знаходиться за 8 км справа від траси Львів-Ужгород. Автомобільний транспорт до неї зі Сколе курсує рідко, проте з райцентру, через який пролягає і залізниця сполученням Львів-Чоп, дістатися до бази з приватним перевізником не складає проблеми. У радянські часи вона будувалася як міжнародний центр зимових видів спорту — у невеличкому селі звели навіть п'ятиповерховий житловий будинок для персоналу. Відвідувачі комплексу відзначають якісний та порівняно недорогий сервіс, смачну кухню, професіоналізм персоналу, підготовленість лижних трас.
Від турбази прямо на гору веде двокілометрова канатно-крісельна дорога, звідти — дві траси на 800 та 700 м, обладнані бугельними витягами. Поруч з базою є короткий спуск з гачковим підйомником — для початківців з гірських лиж та сноуборду. До речі, у Тисовці в лютому сноубордисти проводять свої т. зв. фестивалі. Відомий Тисовець і спеціальною 500-метровою трасою для могулу, одного з видів фрістайлу. Саме тут проводяться змагання з цього, вже олімпійського, виду спорту.

Новий 2012-й рік зустріли на вершині Говерли (2060,8 м над рівнем моря), найвищій точці України, рівненці: Аскар Гіжиров (42 роки, пенсіонер МВС), Олександр Харват (44 роки, голова Рівненської обласної спілки фотохудожників), Володимир Сторожук (38 років, режисер), Олександр Новак (24 роки, викладач вузу) та Олександр Малий (25 років, робітник Рівненського заводу високовольтної апаратури). Спогади учасників цієї експедиції про те, як їм велося у новорічну ніч, що цілком могла виявитися для них останньою, пропонуємо увазі читача. Санаторий Весна Трускавец

Новак: Ідею зустріти Новий рік на Говерлі я виношував майже три роки. Коли вона, так би мовити, дозріла, я звернувся до Аскара, з яким неодноразово бував у гірських походах. Йому вона одразу сподобалася, а згодом до нас приєдналися інші.
Отже 30, грудня ми прибули на приватний туристичний притулок сім'ї Бузак в урочищі Козьмещик. На посту аварійно-рятувальної служби села Лазещина, де ми відмітилися, нам сказали, що погода на Новий рік не найкраща — передбачається дощ та мряка.
Гіжиров: Зранку 31 грудня ми привітали іменинника Сашу Новака і, коли десь опівдні дощ змінився на мокрий сніг, вирушили на підкорення Говерли. Дорогою зустрілися з групою львів'ян, які вже поверталися з вершини. Від них ми дізналися, що вона вкрита льодом, та ми до цього були готові. У кожного були «кішки», лижні палиці та льодоруби. Ми піднімалися на гору, падав сніг, але не настрій.санаторий Шахтер
Сторожук: Так, настрій мені не псувало навіть те, що мій одяг, м'яко кажучи, не був розрахований на таку погоду. Спасибі друзям, які скинулися «з миру по нитці голому на сорочку».
Малий: Хоч я й був наймолодший у команді і мені бракувало досвіду зимових сходжень, але не відставав від товаришів.
Гіжиров: На вершину ми піднялись вже у сутінках. Дув несильний південний вітер. Ми поставили два намети за залізобетонною стелою з протилежного від вітру боку виходами на північ. Закріпили палатки за допомогою льодорубів і лижних палиць. Зібралися в наметі іменинника — Олександра Новака і, попивши гарячого чаю, домовилися зустрітися знову за півгодини до Нового року. Повертаючись до своєї палатки, ми з Володею Сторожуком побачили, як на вершину піднялися хлопець і дівчина — приємно було зустріти наших земляків із міста Сарни — Ігоря та Оксану. Прийшли вони просто, щоб «відмітитись», і після склянки гарячого чаю пішли вниз. Вони цілком могли виявитися останніми, хто нас бачив.
Сторожук: Було приблизно одинадцята вечора. Я собі дрімав, вітер погойдував намет, ніби пливеш на човні. Аж раптом — крик Аскара в самісіньке вухо: «Прокидайся, бо, мабуть, з намету тент зірвало!». Відкриваю очі — наді мною схилився справжнісінький Дід Мороз. Обличчя, борода Аскара заліплені снігом. Вітер дув зі страшною силою, і сніг потрапив в намет крізь вентиляційний отвір, повністю засипавши наші спальники та всі речі. Тут я, мабуть, зрозумів, що відчуває корабельний пацюк, домівка якого починає тонути. Я виліз із аварійного намету, прихопивши тільки спальник. А навкруги — суцільний екстрім: темрява, шалений вітер, сніг, мороз.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья), І я сам — «без ансамблю». Пальці на руках скоцюрбилися і задубіли, бо рукавиці залишились в наметі. Тент з намету не зірвало, лише порвало одну штормвідтяжку. Спробував застібнути блискавку на виході — пальці миттєво примерзли до бігунка.
Гіжиров: Чесно кажучи, мій намет не був розрахований на такий екстрім. Через особливості конструкції вентиляцію та тент можна було закрити тільки ззовні. А сніг всередину намету потрапив тому, що вітер уночі змінився з південного на північний!санаторий Алмаз
Притуливши карімат до входу, цілу ніч відбивав атаки вітру. На всяк випадок я готувався до аварійного спуску, але тільки тоді, якщо б витримали пластикові дуги намету і вітер порвав би його на шматки. В іншому разі я не міг би з нього вийти. Адже, ставлячи палатки, ми зв'язали їх між собою. Якщо б я вийшов зі своєї і вчасно не перерізав мотузки, палатка одразу виконала б роль парашута і потягнула би моїх друзів униз. Отож, взувшись в черевики і пристебнувши до них «кішки», просидів півночі, через що й відморозив собі два пальці на нозі.
Свого часу великий полярник Р. Амундсен зауважив: «До холоду звикнути неможливо». І я це відчув на собі, як кажуть, на всі «сто». Аби не заснути та не замерзнути, вирішив попити кави. Відкопав з-під снігу свій газовий примус, зняв рукавицю, і балон миттєво примерз до руки. Довелося з неабияким зусиллям і шкірою відривати його.
Новак: Мушу додати, що незатишно було всім.

Михайло Анатолійович Паскар (команда «Буковина-карт», місто Новоселиця Чернівецької області) перед стартом зовсім не хвилюється. Все звично і трохи нудно: перевірка механіками моторів, клацання фотоапаратів, нерви тренерів та родичів. Останні хвилини до перегонів спадковий картингіст проводить, стрибаючи на одній ніжці по старих шинах. Михайлу Анатолійовичу п’ять з половиною років, і він є наймолодшим учасником фестивалю «Технопарк кам’яного періоду — 2007», який пройшов в Кам’янці-Подільському з 19 по 22 квітня. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Кортеж для королев
Навіть учасниці традиційного конкурсу «Міні-міс Поділля», що теж увійшов у програму фестивалю, — і ті віком від шести до 12 років. Позмагатися за корону міні-королеви краси приїхали дівчатка з Хмельницького, Іллічівська, Косова, Вінниці, Коломиї. Звичайно, не обійшлося і без маленьких кам’янчанок. В нелегкій боротьбі (учасниці страшенно хвилювалися, забували слова і плуталися між розкиданими на сцені мотоциклетними колесами) перемогу виборола дев’ятилітня Надія Супріган з Вінниці... Маленьких королев зустрічав під стінами БК кортеж байкерів та розкішний «Horch» 1937-го року. Вояж містом в такому автомобілі та з такими охоронцями викликав у міс захват. Перехожим, до речі, теж сподобалося.санаторий Шахтер,
…Все інше збирало переважно чоловічу аудиторію, що й зрозуміло: фестиваль мав на меті об’єднати технічні види спорту.
Вже відкриття фестивалю було багатообіцяючим: мотошоу відомих фрістайлерів, багаторазових рекордсменів Книги рекордів України, киян Юрія та Іллі Михальчиків. Юрій перелітав на своєму Suzuki над кількома новенькими автомобілями, а його 10-річний син стрибав через три вогняні кільця, так ще й вся мотобольна команда «Поділля» слухняно лягла під колеса мотоцикла Михальчика. І залишилася жива...
Мотокрос, ралі чи мотобол?
Найголовнішою подією «Технопарку» був перший етап чемпіонату України з авторалі, на який прибуло 36 екіпажів з Києва, Одеси, Калуша, Ужгорода, Донецька, Дніпропетровська, Львова та Дніпродзержинська. Змагання з авторалі з 1999 року відбуваються неподалік Кам’янця, в кар’єрі цементного заводу, що знаходиться на Товтровому кряжі1 між селами Вербка і Привороття.санаторий Алмаз,
…Багато заходів відбувалися одночасно.
Переважна більшість глядачів вибрала мотобол, що й зрозуміло. Кам’янець — місто давньої мотобольної слави, команді «Поділля» вже 29 років, вона неодноразово здобувала звання чемпіона України, а зараз просинається від летаргійного сну. І хоча перемога цього разу дісталася команді «Антрацит» (місто Кіровське, Донецька область), «бронза» кубку — теж почесно. Незмінний капітан «Поділля» Володимир Даниляк був визнаний кращим гравцем змагань.санаторий Женева
...Вечорами потрібно було вирішувати, чи слухати на Вірменському Ринку львівську групу «Каліч-блюз», чи податися на вали Старої фортеці, в табір байкерів, на рок-н-рольну вечірку. Конкуруючі майданчики «врубали» звук якнайгучніше, аби заглушити один одного. В результаті Старе місто здригалося від такого нечастого в цих місцях року...санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Сонячне проміння переломлюється у воді і додає каменям на дні соковитості кольорів. З-під дна човна випливає табунець невеликих рибок і зникає під берегом на глибині. Навздогін їм падає щось яскраво блакитне — за мить крихітна пташка кольору весняного неба підіймається вгору зі сріблястою здобиччю в дзьобі. Пливемо зеленим коридором поміж високими пагорбами: старезні дерева полощуть у ріці свої корені й віти, з них майже до самої води звисають ліани плюща. Це — не Амазонка, це — Лімниця.

Нетиповий екскурс в історію
Сплав по Лімниці є лише частиною нашого маршруту. Подорож починається в місті Галич (Івано-Франківська область) екскурсією музеями та визначними місцями давньої княжої столиці. Після цього перебираємося в село Мединя, звідки проходимо рафтом 25 кілометрів по Лімниці, до місця її впадіння в Дністер. Власне водну частину мандрівки урізноманітнюють зупинки і короткі прогулянки на Сокільські скелі, в урочище Діброву, до Галичиних печер… Зупинимося на найцікавіших моментах подорожі.санаторий Карпаты,
Галицький центр туризму, під егідою якого проходить сплав, пропонує оглянути історичні та архітектурні пам’ятки в національному заповіднику «Давній Галич». Про них ми вже писали у попередніх числах журналу1, тому цього разу віддаємо перевагу приватному музею братів Переклітів.
Художники, керамісти, затяті археологи-аматори Ігор і Петро Перекліти влаштували в одній з кімнат свого будинку невеликий краєзнавчий музей. Його експозиція розповідає про культури і держави, які народжувалися, розквітали і вмирали впродовж багатьох тисячоліть на берегах Лімниці й Дністра. Санатории Трускавца У вітринах під склом зібрані фрагменти гончарного посуду — від культури лінійно-стрічкової кераміки (кінець VI тисячоліття до н.е.) і трипілля (середина V тисячоліття до н.е.) до Княжої доби (X-XIIІ століття). На стендах поруч викладені наконечники списів і стріл — рештки зброї періоду ранньої бронзи (ІІІ тисячоліття до н.е), а також частини знарядь праці доби Комарівської культури (XV cтоліття до н.е.). На почесному місці — керамічні люльки і кахлі (XII-XVII століття). Експонати можна не тільки оглянути, але й потримати в руках...
До борсуків у гості
У селі Мединя, санаторий Шале Грааль на березі Лімниці, розкладаємо і помпуємо рафт. Після короткого інструктажу спускаємо човен на воду. Бр-р, холодна — плюс п’ять градусів. Босі ноги нашого капітана Миколи Хрептика, керівника Галицького центру туризму, у воді одразу червоніють і вкриваються «сиротами» — він притримує човен, доки у нього завантажуються гребці. Нарешті відчалюємо. Розуміємо, що мусимо вправно орудувати веслами — нікому не хочеться пірнати.
Півтора метра під кілем. Гребок, ще гребок — і ми вже на середині ріки. Можна віддатися на ласку течії й роздивитися довкола. В урочищі Вербівці на лівому березі запланована наша перша зупинка. Незадовго пристаємо до берега і верболозами виходимо на стежину. Стежка не проста, а туристична — стовбури дерев уздовж неї позначені широкими червоно-синіми смугами. Маршрут «До Галичиних печер» починається в селі Темирівці і проходить територією Галицького національного природного парку.
Метрів триста, перед тим, як повернути в ліс і нагору, стежка йде вздовж ріки, супроти її течії. З берега видно спини риб, які купчаться в ямах.
...Назва кам’яної гори (скеля Борсуків), що має висоту приблизно 15 метрів, невипадкова. На її схилі справді живе борсуча родина. Протоптана тваринами стежина веде до широкого входу в глибоку нору. Обережно, щоби не сполохати звірків, проходимо їхнім шляхом. Корені одного з дерев добряче підриті й обгризені. «Ми принципово не втручаємося в життя лісу, навіть померлі дерева не прибираємо», — пояснює пан Володимир. Чи не тому нам зустрілися у Вербівцях дві неполохані сарни, які спокійно паслися на галявині. А от дикий кабан, почувши людей, дав драла з калюжі, в якій приймав грязеву ванну.
Сакральні кручі
Над водою стелиться запах розквітлих верб, серпантин ріки виводить човен на околицю села Сокіл. Хвилі розбиваються до п’ятдесятиметрової кам’яної стіни. Сокільські скелі — друге місце нашої зупинки. З тяжкою бідою долаємо водокрут і пристаємо до берега нижче.
Щоб вийти на вершину санаторий Карпаты, скель, проходимо урочищем Діброва. Цікава місцина, зовсім незле було би «зависнути» тут на довше. Еколого-пізнавальна (також промаркована) стежка веде дібровою повз лісовий ставок до кургану — тут в 30-х роках минулого століття археолог Ярослав Пастернак відкрив поховання ранньої доби бронзи. Незадовго виходимо до джерела, за переказами — цілющого...
Вапнякова товща Сокільських скель знаменита печерами. Спускаємося в одну з них: з

Життя горян завжди було суворе та важке, але оточене дивовижними за красою ландшафтами. А їх ужитково-декоративне мистецтво тісно пов’язане з цим складним побутом, воно відображає цю гірську естетику і відзначається яскравою самобутністю. санаторий Женева З усього різноманіття його проявів і тепер найбільш трудомістким та примхливим ремеслом вважається гончарство. А виготовлення кахлів — це особливий його різновид.

Піч зі святими та грішними
Гуцульська кахляна піч — рідкісне в народному мистецтві поєднання в одному виробі архітектурного, живописного та декоративного начал. Здається, все життя гуцула розписане в цих кахлях, тут сплелися дійсність та вигадка, проза повсякдення та запальність народних забав, релігійна тематика і військове буття. Колись кахляні печі були ледь не в кожному гуцульському селі, щоправда, у заможних горян, бо дозволити собі таку розкіш міг не кожний.
У печі послідовність викладених Санатории Трускавца кахель підпорядкована певному ритмові, що підкреслюється своєрідним завершенням з фронтонів і кутовими прикрасами над комином. За словами мистецтвознавця Катерини Каркадим, заввідділу Коломийського музею народного мистецтва, розписані кахлі обов’язково ставилися зверху донизу згідно зі значимістю сюжетів. Перший ряд згори, безумовно, найважливіший. У центрі майже завжди був святий (в гуцулів — Миколай Чудотворець). Він вважався оберегом, до нього зверталися з різними проханнями. Обабіч розташовувалися кахлі з релігійним сюжетом, соціальної чи державної важливості, скажімо, із зображенням церкви, дзвонів, австрійського двоголового орла. Праворуч і ліворуч — зображення побутових сцен: орач з люлькою, мисливці, що вирушили на полювання... І ось вам, до речі, приклад гуцульського гумору — один мисливець везе іншого на тачці, а той, котрого везуть, тим часом стріляє у якусь птаху.
У другому ряді на печі розташовувалися кахлі з зображенням того, що давало гуцулам можливість жити у складних гірських умовах. Тут обов’язково мав бути баранчик, який давав одяг, тепло, їжу. Доволі часто на пічних кахлях зображали музик; вони грають на скрипці, на сопілці і дуже рідко — на трембіті. Гуцул не був би гуцулом, якби, розписуючи кахлю, не згадав про наслідки відвідин шинку — чоловік повертається додому, а жінка вже чекає з топірцем у руці, демонструючи, хто в домі господар...
П’єц1 для цісаря санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Олекса Бахматюк — син гончаря — перейняв основи ремесла від батька, з яким жив у Старому Косові, а розпису вчився у молодого, але вже відомого Петра Баранюка. Він не тільки виклав існуючі до нього сюжети, збагативши їх цікавими подробицями, а й створив багато нових, витворивши таким чином дивовижну повість про життя людини в горах. Його гуцул з люлькою в роті везе на тачці свиню, його мисливець стріляє у птаха, котрий дзьобає дах двоповерхового панського будинку. Його панок (бо в чоботях) чи гуцул (бо з вусами) оре двома кіньми, а над їхніми головами цвітуть великі соняшники. Два Бахматюкові солдати наставили один на одного рушниці, а між ними будинок, висотою їм по плечі.
Твори Олекси Бахматюка експонувалися на виставках, викликали незмінні зацікавленість та захоплення. Дослідник Давид Гоберман у своїй книзі «Гуцульщина — край мистецтва» описує випадок, коли імператор Франц Йосиф, побачивши зразки Бахматюкових кахлів на коломийській промисловій виставці 1880 року, замовив йому розписну піч, яка незабаром була зроблена та відправлена до Відня. На тій же виставці Олекса отримав золоту нагороду…
Знамениті й анонімні
А неподалік Косова, у селі Пістинь, створювалася своя школа, яку пов’язують з династією трьох поколінь Зінтюків, і перш за все з найстаршим з них — Дмитром. Його роботи характерні контрастами, протиставленнями та гіперболічністю форм, в них відчувається міцність і конструктивність композицій...
Косів та Пістинь визначили основні риси гуцульської кераміки. І хоча їх майстри послуговувалися загальновідомою технікою — гравіруванням з наступним покриванням роботи свинцевою поливою — кожен з них мав свої таємниці та секрети, свою технологію випалу, не кажучи вже про творчий почерк, який проявлявся у нюансах кольорів та відтінків, різноманітті геометричних та рослинних мотивів, своєрідності композиції та розміреності ліній і форм.
Але оскільки майстри трималися відособлено, послуговуючись у роботі допомогою переважно членів родини, то твори гончарів минулого здебільшого анонімні, за винятком Олекси Бахматюка, Петра Кошака та ще кількох, які підписували свої роботи. Мистецтвознавці дотепер часто сперечаються щодо належності певних робіт тому чи іншому майстрові...
Коломийська школа
Наша розповідь була б неповною без згадки про коломийську кераміку, яка має

Бурштин сьогодні — це передовсім промисловий центр, неподалік від якого працює найбільша на Прикарпатті теплова електростанція. Про Бурштин знають не тільки в Україні, а й далеко за її межами, адже Бурштинська ТЕС зараз під’єднана до європейської енергосистеми й забезпечує електроенергією частину Європи. Та, як це не дивно, причини перетворення маловідомого провінційного містечка у знане місто краю  санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),слід шукати не лише в минулому столітті, коли зводилася Бурштинська ТЕС, а й у всій його 500-літній історії.

Візуальні орієнтири
Коли подорожуєш північною частиною Івано-Франківщини, санаторий Женева навряд чи заблукаєш серед скупчення сіл, розташованих на пагорбах з пласкими вершинами й пологими схилами. Майже звідусюди з Рогатинського, Галицького, частини Калуського й Тисменицького районів у погожу днину видно орієнтир — витяжні труби велетня енергетики Прикарпаття Бурштинської ТЕС. Найвища з них має висоту 250 метрів, тож разом із шлейфом білого, а іноді й чорного (бо не завжди проходить фільтрацію) диму видніється на десятки кілометрів. Однак з наближенням до цього «чуда» радянської доби дає відпочити окові чиста гладінь Бурштинського штучного моря — одного з найбільших і наймальовничіших гідрологічних об’єктів краю. На відміну від більшості морів світу, воно має свій рік і навіть день народження. У жовтні 1964 року бульдозеристи перекрили русло Гнилої Липи і вода почала заповнювати котлован, який копали цілий рік майже шість десятків бульдозерів, грейдерів, ГАЗів та МАЗів...
Із північного сходу до рукотворної водойми прилягає унікальна ботаніко-географічна зона — Касова гора. У 1975 році її визнано комплексною пам’яткою природи загальнодержавного значення. Найбільша цінність цієї території — її буйна рослинність. Реліктовий трав’яний покрив цього природного об’єкта досліджували понад півсотні експедицій. Учені стверджують, що тут збереглися деякі види рослин кінця третинного періоду, які можна знайти лише в заповіднику Асканія Нова та Стрілецькому степу Курської області. Десять видів рослин занесені до Червоної книги України.
Таємниці історії
...Дослідники запропонували п’ять версій пояснення топоніма Бурштин, кожна з яких має свої «за» і «проти». Найбільш правдоподібною видається геологічна. У підручнику з геології і мінералогії, виданому у Львові в 1912 році, можна прочитати про знахідки янтарю (бурштину) у цій місцевості. Урочище, де найчастіше зустрічалася скам’яніла санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец), живиця жовтого кольору, назвали Бурштиновим. У кінці XVI століття на цю місцину переселилися жителі зруйнованого татарами чи природною стихією Нового Села (вперше в історичних джерелах згадується у 1436 році). Власник Бурштинового домігся від короля привілею для біженців. У монаршій грамоті населений пункт вже іменувався Бурштином.
...Найбільше зусиль для його піднесення доклав коронний гетьман Речі Посполитої Микола Синявський. Він домігся для нього Маґдебурзького права, у 1554 році запросив сюди мешканців Львівщини, спорудив перший дерев’яний замочок. Хоча він і знаходився на рівнині, все ж був неприступним, бо з трьох боків його оточувало болото Гнилої Липи.
Новий власник — коронний інстигатор (прокурор) Польщі Павло Беное — успішно продовжив розпочату справу, перетворивши місто у потужний торгово-промисловий центр Прикарпаття. Обсяги продажу продукції в Бурштині у першій половині XVIII століття втричі перевищували товарообіг Станіслава (нині обласного центру Івано-Франківськ)...
Граф Ігнатій Скарбек зробив Бурштин центром культурно-освітнього життя. В унікальній пам’ятці архітектури — палаці Скарбеків-Яблоновських, зведеному за проектом, аналогічним проекту Львівського драматичного театру — власник міста зібрав величезну колекцію творів живопису, скульптури, художнього скла тощо. Гості бурштинського палацу могли оглядати картини таких відомих художників доби Ренесансу як Рафаель, Ян Ендер, Ян Хреститель Лампі-старший, Йозеф Грасс, Елізабет Віже-Лебрен, Франческо Альбані... Майже сім гектарів площі навколо палацу займав ботанічний парк із рідкісними деревами, мальовничими водоймами. У парку був вольєр для пташок, що за розмірами дорівнював двом селянським хатам.
На початку ХІХ століття у Бурштині кілька років мешкав син всесвітньо відомого композитора В.-А. Моцарта — Франц-Ксаверій. Він організував тут перший світський хоровий колектив і активно пропагував музичне мистецтво.
Сакральні святині санаторий Женева
«Візитною карткою» Бурштина здавна були його сакральні святині,

У невеликих західноукраїнських містечках життя особливе. Тут майже ніколи не побачиш надмірного поспіху, зайвої суєти. Натомість панує спокій, розмірений ритм життя. Приїхавши сюди, можна відпочити душею, насолодитись спілкуванням із новими людьми, відкрити, зрештою, інший, ніж у мегаполісі, світ. Тим більше, якщо це містечко на Закарпатті. Санаторий Весна Трускавец І для любителів інтелектуального туризму воно може здатися не менш привабливим, ніж той же Ужгород чи Мукачеве. Мова йде про Виноградів.

Невелике місто з великою історією
Коли побуваєш у таких містах, як Виноградів, починаєш розуміти, наскільки розважливими й мудрими були наші далекі предки, якщо вибирали собі для постійного проживання такі місцини. Тут є все життєво необхідне: повновода ріка Тиса, переважно рівнинний рельєф, каміння для будівництва житла і потужних укріплень. І чи не найголовніше — благодатний клімат, яким Виноградів завдячує відомій Чорній Горі, що здіймається над містом і захищає його від холодних північних вітрів.
Сам Бог велів вирощувати тут виноград. І праця людей щороку винагороджувалася щедрими урожаями. Відтоді місто асоціювалося саме з виноградниками та виноградом. Місто одержало свою першу назву Севлюш (від угорського «севлевш» — виноградне), а з 1946 року — Виноградів — від благородної культури.
…Назва Севлюш вперше з’являється у 1262 році, коли Іштван V надав містечку права вільного королівського міста. Монарша грамота містила такі важливі для тих часів привілеї, Санатории Трускавца як проведення щотижневого торгу та ярмарку у визначні свята без оподаткування, право на будівництво млинів, вільне користування дорогами і безперешкодну торгівлю в межах Угорського королівства. Барони чи великі магнати селилися в Севлюші лише зі згоди місцевих жителів. Городянам надавалась можливість вирощувати виноград, виробляти і продавати вино. Система міських привілеїв одержала назву «Севлюське право». Воно стало настільки престижним, що пізніше його намагалися здобути й інші поселення — Хуст, Вишково, Тячів, Довге Поле.
Наприкінці XIV століття місто втратило статус королівського, перейшовши у магнатське володіння. Декілька століть ним володіла заможна родина Перені, представники якої незабаром прибрали до рук і весь Угочанський комітат. Саме в цей період постали найефектніші пам’ятки, якими Виноградів може сьогодні похизуватися: кам’яний замок, вишуканий палац та пишні сакральні споруди… Жахливе горе спіткало городян у серпні 1717 року, коли Севлюш був захоплений кримськими татарами. Два довгі дні ординці грабували місто, а потім, пересвідчившись, що нічого цінного не залишилось, підпалили. Однак Севлюш вкотре зумів відродитись. А далі вихором промчалися цілі століття, коли знане раніше в усьому королівстві місто побувало поперемінно у складі Австро-Угорщини, Чехословаччини, Угорщини, УРСР...
Дві твердині на одне місто
Найдавнішою зі збережених споруд Виноградова є старовинний замок. Його мальовничі руїни височать на одному з уступів Чорної Гори, велетенські масиви якої простягаються на околиці міста. Може, ця твердиня і не є близьким сусідом вокзалу, однак мандрівку Виноградовим варто починати саме з неї. Інші атракції нехай ненадовго зачекають. (До слова, від залізничної станції декілька разів на день вирушає вузькоколійний потяг до Хмільника на Іршавщині. Подорож займе небагато часу і залишить хороші враження).
Проходимо центральною площею Миру повз численні храми, минаємо чепурний палац магнатів Перені, що стоїть уже зовсім неподалік від замку. Хаотичне кам’яне громаддя, яке немов нависає прямо над міськими хатинами — це і є Виноградівська фортеця.
…У 1399 році король Жигмонд Санаторий Весна Трускавец Люксембурзький за вірну службу подарував Севлюш магнатові Петеру Перені, який відзначився у боротьбі з турками, зокрема у битві біля болгарського Нікополя у 1396 році. Грамота містила також дозвіл відбудувати старий зруйнований замок. Через декілька років, у 1405-му, Петер Перені отримав у володіння і замок Нялаб у Королевому. Ось так на зламі ХІV–XV століть родина Перені стала власником Угочанського комітату і майже чотири століття володіла цим краєм.
Севлюський замок було відновлено. І сьогодні за залишками руїн можна судити про те, що твердиня мала форму чотирикутника з масивними квадратними кутовими вежами. До замкового комплексу входили основне ядро, костел і каплиця.
…У середині XVІ століття нащадок Петера Перені Ференц прийняв протестантство, зрадив австрійського цісаря Фердинанда та перейшов на бік трансільванського князя Яноша Жигмонда. Подальше перебування монахів-францисканців у родинному гнізді Перені виразно суперечило новим релігійним переконанням Ференца, тому у 1556 році їх вигнали з замку-монастиря. Мощі Капістрана новоявлений

Мускат таїровський. Столовий сорт дуже раннього достигання. Виведений у 1958 році українським НДІ виноградарства і виноробства ім.Таїрова шляхом схрещування сортів Одеський ранній і Мускат гамбурзький. Районований на Закарпатті з 1989 року.
Ягоди чорні з темно-синім відтінком, вкриті густим пруїном. М'якоть з сильно вираженим мускатним ароматом. Санатории Трускавца,

Перлина Саба. Дуже ранній сорт виведений в Угорщині.
Ягоди жовтувато-зелені, з дуже приємним мускатним ароматом. Шкірка їстивна.

Іршаї Олівер(золотистий ранній). Виведений в Угорщині селекціонером Кочем Паулем щляхом схрещення сортів Пожані білого та Перлина Саба.
Ягоди золотистого кольору з мускатним ароматом. Шкірка товста, міцна.

Мадлен Анжевін. Дуже ранній, але мало поширений в умовах Закарпаття сорт. Виведений у Франції.
Ягоди зеленувато-білі з золотистим відтінком. Санаторий Весна Трускавец Шкірка тонка. М'якуш соковитий, без аромату.

Кардинал. Дуже ранній сорт. Виведений у Каліфорнії (США) Снайдером в результаті схрещування сортів Полум'я Токая і Альфоне Лавале.
Ягоди дуже великі, овальні, червоно-фіолетові. Смак ягід приємний, з легким мускатним ароматом.

Королева виноградників (Янтарний). Ранній сорт, виведений в Угорщині Селекціонером Матяшом Яношем шляхом схрещування сортів Королева Єлізавета і Жемчуг Саба. санаторий Женева
Ягоди дуже великі, різної форми, золотисто-янтарні. Шкірка тонка і досить міцна. Смак ягід приємний, мускатний.

Шасла. Дуже поширений високоврожайний приємний на смак столовий сорт. На Закарпатті та в інших виноградарських районах країни є основним столовим сортом. Виведений в Єгипті.
Ягоди середні, овальні, золотисто-зелені з коричневим загаром. У Шасли рожевої ягоди рожеві. У мускатної Шасли присмак мускатний. Шкірка міцна.

Чауш. Ранній столовий сорт, завезений з Туреччини.
Ягоди крупні, яйцевидні, овальні, зеленувато-білі з золотистим загаром, мускатним присмаком. Сорт нетранспортабельний, нестійкий до морозів.

Мускат гамбурзький. У світовому сортименті один з кращих за смаковими якостями чорний мускатний гарний на вигляд сорт. Виведений в Англії.
Ягоди великі напівовальної форми, темно-синього кольору. М'якуш з сильним мускатним ароматом.

Матяш Янош. Виведений угорським селекціонером Матяшем Яношом схрещуванням сортів Шасла фіолетова і Мускат Оттонель. Це чудовий мускатний столовий сорт високої якості.
Ягоди округлі, яскраво-червоні. Накопичують до 18% цукру.

Карабурну (Болгар, Афуз Алі). Походить з Малої Азії (Туреччина).
Ягоди дуже великі, зеленувато-янтарні, на смак приємні.

Молдова. Нещодавно завезений сорт молдавської селекції. Виведений способом гібридизації сортів Гузаль Кара і Сейв Віллар 12-375.
Ягоди великі, овальні, темно-фіолетові, з густим нальотом на поверхні. Шкірка товста, щільна, м'якуш м'ясистий, простого смаку.

Італія. Сорт виведений в Італії селекціонером Піровано шляхом схрещування сортів Бікан і Мускат гамбурзький.
Ягоди крупні, яйцевидно-овальні, жовтуваті. М'якуш із спецмфічним мускатним ароматом.
Сорт неморозостійкий, на Закарпатті вимерзає.

Технічні сорти

Трамінер рожевий. Високоякісний технічний сорт. Походить з Південного Тіроля (м.Трамін).Використовується для виготовлення марочного столового вина "Променисте" і десертного вина "Троянда Закарпаття". Служить відмінним виноматеріалом для шампанського.
Ягоди дрібні, округлі, яскраво-рожеві, з товстою шкіркою. М'якоть приємного смаку.

Каберне Совіньйон. Один з кращих червоних сортів світового сортименту. Виведений у Франції. Використовується для виготовлення марочного червоного столового вина "Оксамит України", а також червоних десертних вин.
Ягоди дрібні, округлі, темно-сині. М'якоть із своєрідним, трав'янисто-пасльоновим смаком. Сік безбарвний.

Бастардо магарацький. Виведений недавно інститутом виноробства і виноградарства "Магарач" шляхом схрещування Бастардо з Сапераві. Використовується для виготовлення марочних десертних і столових вин.

Мускат Оттонель. Ранній високоякісний сорт універсального використання. Походить з Франції. У насадженях області залишились окремі кущі.
Ягоди круглі, жовто-зелені з сильним мускатним присиаком.

Рислінг рейнський. Один з кращих технічних сортів винограду. Походить з Німеччини. Використовується для одержання марочних столових вин. Входить до складу шампанських виноматеріалів.
Ягоди середнього розміру, круглі, зеленувато-білі із золотистим відтінком на сонячному боці. Шкірка тонка, прозора, міцна, вкрита коричневими крапками. М'якуш приємного смаку, з тонким ароматом. Санатории

Все, що необхідне для перетворення виноградного соку у вино, - це простий і цілком натуральний процес закваски. Бродіння вина - це хімічне перетворення цукру в алкоголь і двоокис вуглецю. Крім того, в процесі беруть участь дріжджові мікроорганізми: вони живуть на шкірці винограду. Щоб вони вступили в "роботу", необхідно пошкодити виноградну шкірку. Тоді мікроорганізми починають впливати на цукор, який складає близько 30% м'якоті плоду. Результатом цієї взаємодії і є вино. санаторий Алмаз
За нормальних умов дріжджові мікроорганізми продовжуватимуть "працювати", поки цукор у винограді не перетвориться на алкоголь або поки рівень алкоголю у вині не досягне 15% від загального об'єму. В окремих випадках, коли виноград містить таку велику кількість цукру, що цей процес протікає природним шляхом, дріжджові мікроорганізми "виснажуються", і бродіння припиняється.
Бродіння можна зупинити і раніше: або шляхом додавання алкоголю або сірки, щоб підняти його рівень до 15% - обидві ці добавки "знешкоджують" дріжджові мікроорганізми, - або шляхом проціджування вина через спеціальний фільтр. Ці методи використовуються переважно при виготовленні солодкого вина.
Один сорт вина відрізняється від іншого головним чином сировиною - виноградом, що пішов на його приготування. Але різні закваски вина можуть визначати і всю решту відмінностей: між червоним, білим, рожевим, солодким, сухим або ігристим винами.

Вік вина
Кожне вино має свій дитячий вік, дитинство, юність і зрілість. Санатории Трускавца, Деякі вина не рекомендується вживати відразу після приготування - вони повинні бути витримані протягом певного періоду часу; інші ж, навпаки, хороші молодими. Багато вин покращують свої смакові якості протягом п'ятдесяти років. Ці вина вважаються більш престижними і цінуються вище. Чому ж існує підвищений попит на старе вино?
Велика частина білих, рожевих і просто недорогих вин будь-якого кольору повинні вживатися молодими. Такі вина не витримують. Найцінніше в них - свіжість і гострий, міцний аромат. Молоде вино дозволяє повною мірою відчути смак свіжого винограду. Воно містить весь комплекс елементів: кислот, цукру, мінеральних речовин, фенолу і таніну. Хороші вина містять цих речовин більше, ніж ординарні, а відмінні вина більше, ніж хороші. Саме набір цих речовин забезпечує вину смак і аромат.
Але необхідний час, щоб ці елементи, спочатку витягнуті з винограду, а потім щоб вступили в процес бродіння, злилися в гармонійне ціле і утворили те, що по аналогії з квітами називається букетом. Отже, для отримання букета вина необхідний час і кисень.
Дуже активний контакт з киснем веде до збільшення шкідливих бактерій у вині. З другого боку, встановлено, що невелика кількість кисню абсолютно необхідна для дозрівання вина і що кисень повинен впливати на вино поступово, малими дозами. В пляшці з вином його повинно буди рівно стільки, скільки необхідно для процесу дозрівання вина, який триває роки.
Кисень в багато разів прискорює дозрівання вина, але якщо його вміст в пляшці перевищує норму, вино починає псуватися.
Було з'ясовано, що навіть те вино, яке ретельно оберігається від взаємодії з повітрям, має нагоду абсорбувати кисень: по-перше, через бондарну клепку, а по-друге, при зціджуванні. Якщо вино розливається по бочках і починається окислення, то дерево теж впливає на весь процес, бо містить танін і ванілін, які додають вину аромат ванілі. санаторий Женева,
Сучасні винарі звертають особливу увагу на якість деревини, з якої виготовляються бочки, оскільки вони додають вину специфічний аромат і смак. Американський дуб додає вину або віскі солодкість, пряність і гостроту. У французькому регіоні ліс росте поволі, зате поставляє деревину, яка серед винарів вважається першокласною. Дуби з холодних лісів Балтики мають низьку пористість і підходять для отримання тонких і ніжних запахів.
Якщо світле вино залишається в бочці на термін вище за норму, воно починає швидко темніти, зникає його свіжий фруктовий смак, воно стає сухим, прісним. Те ж саме вино, розлите в пляшки після зберігання в бочці близько року або навіть менше, зберігає смак і аромат високоякісного винограду, і може зберігатись ще декілька років. У минулому багато вин знаходилися в бочках набагато довше, ніж це було необхідно, - часто просто через відсутність попиту. В пляшках ці вина зберегли б свій аромат значно довше, але пляшки тоді коштували дуже дорого.
Абсолютно по-іншому йде процес "дорослішання" вина в пляшці. Це - пряма протилежність витримування в бочках. Замість того щоб абсорбувати кисень, вино поступово втрачає його. Життя всіх складових частин вина в пляшці залежить від дуже маленької кількості кисню між вином і пробкою. По мірі використання кисню запас виснажується. 

Краєзнавство Закарпаття
Мінеральні води Закарпаття, що можуть використовуватись з лікувальною метою, представлені 62 основними родовищами, які були визначені на основі розвідувальних робіт, проведених Берегівською геологічною експедицією, гідрогеологічними групами об'єднання "Закарпаткурорт", Українського НДІ курортології. За даними першого Санатории Трускавца Кадастру мінеральних вод України (1996) із 205 родовищ МВ, що освоєні в Україні, 39 (19%) - на території Закарпаття. Вивчення фізико-хімічного складу МВ виявило, що практично не існує "унікальних" вод. Усі води можуть бути розділені на певні класи та групи. За своїми властивостями виділяються аналоги тих чи інших вод.

У загальному, по Україні переважають сульфатні, за ними хлоридні натрієві води, а в Закарпатті розташовані основні запаси вуглекислих гідрокарбонатних натрієвих вод та гідрокарбонатних вод інших типів. У той же час сульфатні води - рідкісні для Закарпаття.
За газовим складом основна частина МВ Закарпаття - вуглекислі (75,0%), азотні та азотно-метанові (18,0%), сульфідні (7,0%).

Відомо, що в певних геологічних умовах можуть формуватися тільки МВ відповідного хімічного складу. Це зумовило специфіку розповсюдженості МВ і на Закарпатті.

Вживаються міжнародні та національні назви типів вод. санаторий Шахтер, Міжнародну групу складають типи вод, основними представниками яких є високоцінні, характерні, загальновідомі та добре вивчені родовища МВ тих чи інших країн. Національні групи типів вод даються в кожній країні для найбільш характерних її представників, а для окремих типів вод вказується подвійна назва - міжнародна й національна.

Типова приналежність Закарпатських МВ на сьогодні така:
група гідрокарбонатних натрієвих представлена 6 типами - Диліжанський, Саірме, Боржомі*, Віші, Поляно-Квасівський, Криниця, Санатории Трускавца
хлоридно-гідрокарбонатних (гідрокарбонатно-хлоридних) натрієвих - 6: Малкінський, Джавський, Єсентуки-17, Бюкксек, Сойминський, Анкаван, Арзні;
гідрокарбонатних, кальцієво-магнієвонатрієвих (нарзанів) - 4: Кукінський, Дарасун, Ласточкінський, Келечинський;
хлоридних натрієвих - 9: Стара Руса, Гайдусобосло-Охінський, Наугейм, Тбіліський, Усть-Качка, Єреванський, Усольський, Вайракейський, Хадиженський.
санаторий Алмаз Трускавец Група сульфідних вод включає 2 типи - Кемері-Сергіївський та Серноводський; миш'яковистих - 2 типи: Ля-Бурбуль та Синєгірський. Є також 2 типи кремнистих вод - Пірінейський-Кульдурський та Ужгородський.

Таким чином, серед МВ Закарпаття - 11 вод міжнародних типів та 4 типи вод Закарпатського походження - Поляно-Квасівський, Сойминський, Келечинський, Ужгородський (всього представлено 32 типи МВ).

Однак, пропонуючи такий принцип визначення типових вод слід зазначити, що в міру подальшого вивчення та збільшення числа МВ, кількість характерних типів буде поступово збільшуватися. З'являтимуться нові найменування типів вод, спочатку національні, частина яких в подальшому може набути міжнародного значення.санаторий Шахтер,
Визначення типу МВ має першочергове значення при розробці методики їхнього лікувального використання, яка проводиться не окремо для кожної води, а для даного типу МВ.

Це — не біологічний вид, а один з найоптимальніших варіантів одноденної пішої мандрівки в Карпатах для людей, котрі все своє життя провели в зоні лісостепу чи асфальту, та раптом непереборно захотіли побачити гори. Тут справді, наче в хрестоматії, природа систематично зібрала в одному місці характерні для санаторий Шахтер, Карпат фрагменти рельєфу та рослинності, джерела й потоки, люди вторували стежки та дороги, встановили пам’ятники і, на жаль, останніми роками навалили сміття. Гора Хом’як (1542 метри) височить на самому сході масиву Ґорґани, з її вершин навсібіч відкриваються мальовничі краєвиди, нижче тягнеться розлога полонина, а підніжжя обрамлюють річки Прутець Яблуницький та Женець з потужним водоспадом, розташованим на висоті 871 метр… санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)

На Хом’як найкраще підніматися з півдня, від дороги, що веде з села Татарів до курорту Буковель. Якщо до Татарова дістатися потягом, то від залізничної станції, розташованої в центрі села, треба пройти приблизно шість кілометрів на захід, вздовж автотраси, що веде до Яблуниці та далі, через перевал, до Рахова. Дорога приведе до розвилки: ліворуч, через місток — на Яблуницький перевал, прямо — до села Поляниця та курорту Буковель. Пройшовши прямо менше кілометра, неодмінно побачимо справа промарковану стежку, що якраз і виведе на невелику полонину Бараня — під саму вершину Хом’яка.
…Від шосейної дороги до полонини Бараня приблизно дві години ходу спокійним прогулянковим темпом. На жовтих смужках маркерів, нанесених біля стежки, читається число 201. Санатории Трускавца Це позначення туристичного маршруту, що пролягає через Хом’як, Синяк, Малий Ґорґан до річки Зубринка. Стежка спершу іде лісовим схилом, з якого видно кам’янистий північно-східний відріг Хом’яка, і хвилин через двадцять виводить до невеликого потічка Верегімський. Перейшовши потік, ми опиняємося вже на схилі нашої гори. Чітка стежка іде серпантином так, що навантаження від підйому майже не відчувається. Втім, можна й скоротити шлях, рухаючись не серпантином, а стрімкішою стежкою вгору. Так чи так, врешті виходимо на порослу травою дорогу… Далі пологим трактом рухаємося на північний захід і менше як за півгодини виходимо на полонину з численними малопривабливими слідами людського перебування. Це Бараня.
Прямо по дорозі метрів через сто є джерело, з якого починається потічок Розкульський, а стежка на вершину — ліворуч у лісі, за обкладеним колодами кострищем… Стежка нагору іде вузьким коридором між жерепами та камінням. Навіть в ясну погоду вершини не видно майже до останку. Відтак, поява в полі зору статуї Богоматері, яку встановили минулого року на самій вершині, у новачків викликає захват… У безхмарну погоду з вершини відкривається панорама багатьох карпатських масивів. На півдні височать Говерла та Петрос, який через стрімкий східний схил видається вищим; правіше — пологі вершини Вододільного хребта Чорна Клива, Братківська, Гропа, Дурня з фрагментом Свидовця; перед ними полонини Довга і Плоска, а в долині село Поляниця та об’єкти туркомплексу «Буковель». На заході перед нами Синяк, за ним, наче спина велетенського дракона, визирає Добошанка, вдалині, трохи правіше, Сивуля та Ігровець; на півночі — сусідній хребет Явірник та округла гора Синячка за ним. На сході та південному сході видно хребти й верхи Косівщини й Верховинського району.санаторий Шахтер,
З вершини можна зійти в північно-західному напрямку прямо до полонини Хом’яків, що простягається між Хом’яком і Синяком, або ж вернутися вже пройденою стежкою до Барані…
Від джерела виходимо на полонину Хом’яків, проходимо метрів сто до сідловини та повертаємо праворуч. Стежка бере початок на краю лісу якраз навпроти найнижчої точки полонини. Якщо дощить, йти нею непереливки. Після тривалого спуску виходимо на відкриту місцевість із залишками цегляних будівель. Тут стежка виходить на тракторну дорогу, якою, повернувши на захід, можна вийти до витоків річки Женець. Але рухаємось нижче на північ до рівної галявини, з лівого краю якої є спуск на дорогу вздовж річки, що приблизно через два з половиною кілометри виводить до водоспаду.
Зворотна дорога від водоспаду повз президентську садибу та Женецьке лісництво до межі сіл Микуличин і Татарів займе 50 хвилин швидкої ходи. санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)Переходимо підвісним пішохідним мостом через Прут і