[показать]
[700x525]
[700x524]
Ливень Ай, как хорошо! Прям легче стало...,а звуки дождя -какие же они долгожданные и прекрасные.....))))) Стою, подставляя лицо и руки дождю...)))) Красота!!!!!))) Присоединяйтесь!!!!)))) Серия сообщений "музыка": Часть 1 - Л.В.Бетховен "К Элизе"Ч...
|
В тумане утреннем неверными шагами
Я шел к таинственным и чудным берегам.
Боролася заря с последними звездами,
Еще летали сны - и, схваченная снами,
Душа молилася неведомым богам.
[455x474]
[455x456]
[570x387]
[443x698]
[400x533]
[500x664]
[370x530]
[478x638]
[500x259]
[416x699]
[500x585]
[600x400]
[700x525]
Лилианна Сашина
Мне бы Осенью стать!
Разлукавиться рыжею бестией!
Облететь, с тонких веток скользя жёлто-красной листвой,
Танцевать! Танцевать и кружиться под странные песни бы!
Из-под кисти художника выпорхнуть сказкой живой!
Мне бы Осенью стать!
Отзвенеть колокольной небрежностью!
Спелым яблоком в руки твои! И ещё, и ещё!..
Мне б дождём распадаться на брызги, считая погрешностью
Тех, кто прячет под зонт своё сердце, а жизнь под плащом!
Мне бы Осенью стать!
Торговать на углу листопадами!
Разменять на улыбки и радость роскошный салют!
Чтоб к ногам моего сумасшествия звёзды попадали!
Мне бы Осенью стать! Ничего, что потом засмеют...
Новые натюрморты
Конец августа
на сайте .lensart.ru
Boris_Velladzho_Pigmalion_i_galateya_
Афродита дарит счастье тому, кто верно служит ей. Так дала она счастье и Пигмалиону, великому кипрскому художнику. Пигмалион ненавидел женщин и жил уединенно, избегая брака. Однажды сделал он из блестящей белой слоновой кости статую девушки необычайной красоты. Как живая стояла эта статуя в мастерской художника. Казалось, она дышит; казалось, что вот-вот она начнет двигаться, пойдет и заговорит. Целыми часами любовался художник своим произведением и полюбил наконец созданную им самим статую. Пигмалион целовал ее холодные уста, разговаривал с ней, называя самыми нежными именами. Он дарил статуе драгоценные ожерелья, запястья и серьги, одевал ее в роскошные одежды, украшал голову венками из цветов и сделал ей ложе из сидонского пурпура. Как часто шептал Пигмалион:
— О, если бы ты была живая, если бы могла отвечать на мои речи, о, как был бы я счастлив!
Но статуя была нема.
Наступили дни празднеств в честь Афродиты. Пигмалион принес богине любви в жертву белую телку с вызолоченными рогами, он простер к богине руки и с молитвой прошептал:
— О, вечные боги и ты, златая Афродита! Если вы можете дать все молящему, то дайте мне жену, столь же прекрасную, как та статуя девушки, которая сделана мной самим.
Пигмалион не решился просить богов оживить его статую, он боялся прогневить их такой просьбой. Ярко вспыхнуло жертвенное пламя перед изображением богини любви Афродиты; этим богиня как бы давала понять Пигмалиону, что боги услышали его мольбу.
Вернулся художник домой. Он подошел к статуе и — о счастье, о радость! Статуя ожила! Бьется ее сердце, в ее глазах светится жизнь. Славя великую богиню любви Афродиту и полный благодарности ей за то счастье, которое она ему послала, Пигмалион в восторге обнял прекрасную девушку, спустившуюся к нему с пьедестала. Так дала богиня Афродита красавицу жену Пигмалиону.
Н.А. Кун. "Мифы Древней Греции"
ZHanLeon_ZHerom_Pigmalion_i_Galateya_1892_Metropoliten_SZH
Галатея (Ночной шёпот Галатеи ученику Пигмалиона)
Стихи Майи Борисовой
Перелепи моё лицо, скульптор,
В ладонях мни его, как мнут глину.
Поторопись меня лепить, скульптор,
А то я снова пропаду, сгину...
Твоя коморка так темна, милый,
Под лестницей, где белый свет клином,
Пигмалион сейчас пройдёт мимо
В опочивальню, и меня кликнет.
_Lui_Gauffer_Pigmalion_i_Galateya_1797_Florenciya
Он будет ласков, а потом бешен,
А после - в непробудный сон канет.
Он не признается богам, бедный,
Что под его рукою я – камень.
Все говорят: Пигмалион – мастер,
Он мою душу вызвал из мрака,
А я увидела тебя, мальчик,
И позабыла вмиг, что я – мрамор.
_Ivan_Parhomenko_Pigmalion_i_Galateya_2006_szh
[550x413]
[показать]
[показать]
[639x479]
[показать]
[показать]
[600x450]
[показать]
[показать]
[640x480]
[показать]
[показать]
[600x450]
[показать]
[показать]
[640x480]
[показать]
[показать]
В них розміщували тюрми і психушки, військові частини і тублікарні, в багатьох з них ці заклади і понині. З одного боку пам’ятки в чомусь завдячують своєму збереженню до наших часів під час боротьби зі «старьйом» та просто байдужого приречення на самотнє помирання. Але ж вони і зубожіють, відданні в підпорядкування установам, що самі ледве зводять кінці з кінцями, де там вже віднайти кошти бодай на підтримуючий ремонт…
З одного боку вони мають господаря, їх охороняють, за ними якось доглядають, з іншого – часто недоступні і втаємничені - вони втрачають шанс на відродження…
Сьогодні поговоримо про одну з таких, в якій з вищеперелічених «рятівників» не розміщувалася тільки тюрма. Вона досі є малознаною, лежить вдалині від туристичних шляхів, закинута і, здається, майже зовсім забута… Та разом з тим заборонена для відвідувачів і вкрита таким шаром таємниць, що це лише підігріває народження часто нездорових версій щодо її нинішнього призначення і перспектив…
Цій атракції (якщо можна так сказати про пам’ятку, до якої доступ закрито) можна сказати все ж пощастило. У буремні післяреволюційні її не спіткала доля інших палаців та маєтностей, як то наприклад маєток Воронцових в Мошногорах чи Давидових у Вербівці (та й десятки інших на самій лише Черкащині). Кажуть, що її не дозволили зруйнувати саме місцеві мешканці (а може просто не зруйнували і не розтягли, як то було з іншими) з поваги до колишніх господарів.
Отже, сьогодні ми говоримо про палац Даховських в с.Леськове, що в кількох кілометрах на схід від м.Монастирище, Черкащина.
[показать]
КПП
Про «Леськівське диво», як чудом збережений і ніким не знаний маєток називають місцеві мешканці, я дізнався декілька років тому. Невеличка замітка в місцевій газеті повідомляла про цікавий об̒єкт, але інформація звучала як вирок: «палац в розпорядженні військової частини, на територію нікого не пускають, з-за огорожі палацу не видно…». Їхати не було сенсу…