Настроение сейчас - смайл!

Хм, ти знаєш, я напевне всеж у тому місті.
Самотня. Прекрасна самотність утомленого й щасливого городянина.
У мене в серці живе це світло, яке ллється з вітрини магазину. Трохи вечірнє, трохи яскраве, трохи пригнічене... Нечітке, прекрасне.
Шоколадне.
Я обожнюю шоколад, до речі. Не памятаю, чи казала про це?

yours, alone writer.

[300x300]

Дороги, які потрібно обрати. А що воно таке, ця дорога? Хто його знає?
Може, це лише мара. Може, це, як нам стверджують пани атеїсти, опіум релігій, і доріг не існує, існує лише безмежне поле, у якому всі один одного люблять, підтримують? Ну що ж сказати, хто як хоче, так і конкретизує, уявляє собі поняття "доріг". Як кажуть, "колхоз - дело добровольноє".
Але, на щастя, єра таких атеїстичних "колхозів" пройшла й у мене склалося геть своє враження про особистий шлях.
Він у мене багатий на протяги. Із безліччю знайомих, близьких, рідних. А я всіх їх люблю.
І хоча інколи зявляються "фантомаси" в масках, які боляче ранять серце, топчуть душу, проте, у кого їх немає?
І хоча інколи я падаю, збиваю колінці, бю собі шишки на чолі, та все одно, встаю, не без допомоги друзів, підвожусь і йду, не дивлячись на насмішливі, іронічні погляди, саркастичні репліки... Ну і що, я обожнюю міні-спідниці, плаття, шпильки. Можливо, це і виглядає смішно, коли я падаю, зате, такі випадки вчать мене бути обережною, з гідністю нести своє "ЕГО".
Мене, я впевнена, веде мій Ангел. Веде, інколи гримає, покрикує, проте це добре, це "так треба", адже без березової каші...
Релігія - це те, у що вклала мою руку мама мені з дитинства. І слава Богу. Без неї я мало що б правильно обрала.
І хоч я поки що на порозі, то не страшно, то добре - усе ще попереду.

Головне на дорогах - не залишитися самій. А мені це ніяк "не світить" - друзів у мене є багато, щирих, відданих, рідна мати бє, і голубить, а що ще потрібно для того, для не заблукати?

Настроение сейчас - =//=//=//=//=//-//=

І чому така фігня трапляється зі мною?
От начебто все прекрасно, життя налагоджується, а все ж, паскудство видається мені всюди.
Може, мені просто подобається це слово?)

Що ж сказати?

Сьогодні була прекрасна, спроавді, прекрасна погода. Аж раптом - отримуйте, ось "шиш исконно русский!" - на вулиці знову вітер, хмариться, щось буде навіюватися! А щоб йому!

І трохи помотав мені нерви мій м.ч. Трохи, проте неприємно.

Це при тому, що я підпустила його занадто близько в школі...

Добре, це все мішура.

Незважаючи ні на що, днем я задоволена. Сьогодні до нашої школи приїжджали представники одного ВУЗу - вони зарядили мене на весь день. Я досі слухаю деякі пісні з їхнього концерту. Було СПРАВДІ цікаво:)

"Я маю два вікна, де весна..." цю пісеньку я співала весь день із подругою. Хи, кульно все ж)))

Але і паскудно.



Добре, я вирішила : наплюю на всі негаразди і буду собою. І хай подавляться)))

Бо я гірка і кіслява)
Це як у старому фільмі про Попелюшку, де дроворуб розказує королю, як один людожер зїв рідну сестру його дружини й отруївся. Так я до чого веду - ото про мене)))

Yours, alone writer.

[535x480]

Настроение сейчас - комфортне

Я справді обожнюю свою сторінку, свій щоденник.

Тут мене спокушає улюблений напій, тут мене зігріває прекрасне місто моєї мрії... Затишок. Напевне, у мене патологічна пристрасть до затишку - усюди я шукаю його.
А ще тепло, комфорт... Усе ж таки, як я схожа на кицьку - хитра, самозакохана, домашня... напевно, надто домашня - досить лише пригорнути до себе, зігріти, влаштувати мені умови, які сподобаються - і я вже доврілива, ніжна, щира... мурчала, якби могла.

Життя... А що казати про життя? Небо над головою, мрії в кишені тай досить, напевне) Аби тільки щастя літало. А його, здається, досить на мою скромну персону.
Хіба що трохи нудило сьогодні. А все через що? Через відсутність слова "досить" у моєму внутрішньому лексиконі. Обожнюю корицю, проте геть не знаю міри, а на цю пряність в мене міні-алергія (як скрутить, буває через неї живіт - ховайся в капці).
Зате я знову почистила монітор комп`ютера. І в мене гарне зображення. Знову.

Завтра на мій клас чекає перефотографування на випуск. Хочу бути гарною, і сподіваюсь, так воно й вийде.

Здається, ГРВІ в серці минувся. Хоча прийшов до горла. Бухикаю, тьфу!

Проте, незважачи ні на що, я кохаю тебе, життя. Я кохаю тебе, мій любий.

Я обожнюю тебе, моя сторіночка.

yours, alone writer.

[507x480]

Настроение сейчас - minor.

Ну, ось і я. Життя моє, хто є насправді люди?
Чому у мене в серці постійно чкась паскуда реагує на найменші образи/неприємності? Чому мій душевний організм зовсім не вміє протистояти протягам?
Я застуджуюсь постійно. Постійно бухикаю, ходжу із нежитєм...

Я ж хочу лише гарячої кави, яка проллється на моє серце і раз і назавжди вилікує його.
Від нежитю. І ГРВІ.

Заберіть мене у місто на моїй сторінці. Або, як я вже писала, в Кеттарі.

Я лише хочу кави.

Yours, alone writer.

[600x658]

Это еще один день.
Вчера еле-еле уладила отношения с моим парнем. Наконец-то, правда, надолго ли?
А вообще, мне до жути хочется прогуляться по улочкам Питера, или Праги. Хочется вдохнуть аромат кофеен, сладких, свежеиспеченных булочек...
Я хочу в Кеттари. Почему-то мне кажется, что это в какой-то степени для меня)Желтые камушки, которыми выстелены улицы... как мне хотелось бы жить там. Но зеленых дверей я еще не встречала, и Джуффин мне еще не снился:(
А вообще, я снова заболела. И за что это мне?
Недавно только вылечилась и снова в ту же лужу.

yours, alone writer.

Настроение сейчас - минорное.

Ну, что ж, привет.
Это первая запись, это первый клик, это новая жизнь.
Пришла весна, а значит, пора обновлятся и моей жизни. Все же, не каждый день появляется желание писать мысли, и действительно находить подходящую правду, прежде всего.
Об этом дневнике не знает совершенно НИКТО. Из моих близких, знакомых, друзей... И не узнает.
Я, наверное, трус. Или... мне не хочется чтобы обо мне волновались.
_________________________

Итак, что ж сказать?
Самочувствие хромает. На обе ноги. При чем, причина - переутомление. И вместо того, чтобы идти и ложится спать, я сижу и печатаю здесь.
Да и сама я хромаю. Вон ногу повредила на днях. И кто мне скажет. что я не балбес?
День откровенно паршивый, как и природа - весь день пасмурно и холодно. А только что расцветали цветочки и листики, было так тепло... Боже, зачем нам эти холода?
Я хочу улететь. Куда-нибудь далеко и надолго, в мир, где я смогу насладиться отдыхом. Хотя бы месяц!
А вообще мне хочется в осень. Окунуться с головой в оранжевые покрывала и расслабиться, смотря на синее небо, и красное закатное солнце.
Это обо мне.

your`s, alone writer.

[700x525]

Я действительно создала это, чтобы писать. На обыкновенный дневник меня не хватает. Так что это будет черновик, пожалуй.
[500x400]