Блаженну байку прочитала я в однім листі...
Бувальщину?- Можливо...Ніби Сонце покохав
Безумець Соняшник. Що було в нього на меті ?
Бо голову бач з ранку він до Сонця повертав!

Без ґрунту, солі і води із Сонцем жити пхавсь?
Ба! Навіть без повітря! Що міри він не знає!
Благав, щоб вечором промінчик Сонця не ховавсь!
Безумець, хто такі розмови про Сонях має.

Байдуже, що за справи лице буде ховати,
Бо визначено Сонцю навкруг землі кружляти
Богами, і Соняшник напевне про це знає.

Без Сонця, ніде правди діти, йому не жити.
Бодай весною було б що в землю посадити,
Бач, Сонях не про себе, а про насіння дбає.
Автор Марія Дьогтяр.

Гостинно двері відчиню весні

Ще березень вартує у садках,
Кругом біліє сніг… Як диво з див,
Промінчик сонця у моїх квітках
Теплом весняним дихання збудив.

Надворі ще зима, та все одно
Відкрию штору на своїм вікні,
Хай сонце дивиться в моє вікно,
Дарує весняне тепло мені.

Розтануть скоро, вірю, всі сніги,
Веселі побіжать в ріку струмки,
Трава зелена вкриє береги,
Весняні всюди розцвітуть квітки.

Гостинно двері відчиню весні,
Зустріну ранніх ластівок приліт,
Що принесуть на крилах у ці дні
Кохання юних і щасливих літ.
Автор Марія Дьогтяр

Двадцяте березня, а скрізь лежать сніги,
Й сьогодні ще сніжинки пролітають,
Повільно розтають на сонці береги,
Струмки біжать і ріки наповняють.
Весна іде! Коротша ніч і довші дні!
Вже сонце душу так теплом голубить,
Що хочеться побачить казку в цій весні,
В промінчику, що до життя нас будить.
Та ось вона, ця чародійниця весна!
Дивись, летять птахи он перелітні!
Тож скоро лагідне тепло прийде до нас ,
Сніги розтануть - буде тепло в квітні !
Автор Марія Дьогтяр.

Таких, як ти, можливо лиш любити,
Прощати все , надіятись і вірить,
Як ангела, тебе боготворити,
Життя твоєю ніжністю лиш мірять.
Таких, як ти, не можна утрачати .
Я долі вдячна, що звела з тобою,
І серцю, що судилося дізнатись
Про почуття, що мабуть є любов’ю.
Таких, як ти, у світі більш немає,
І недоцільно в пошуки пускатись.
За картами зірок, планет. Я знаю :
До тебе всі шляхи будуть вертатись.
Автор Марія Дьогтяр (переклад з російської).17.03.2010 року

Смотреть это видео

Напиши мені лист, адресате,
Напиши його в промені сонця,
Бо він ранками буде спішити
Заглянути до мене в віконце...

Напиши мені вітром у полі.
Піду в поле листи відшукати,
І у кожнім пориві поволі
Буду слово твоє впізнавати...

Напиши хоч край неба зорею,
Що летить і миттєво згоряє,
Полечу я думками до неї,
Там листа твого теж прочитаю…

Та щось вітер не віє…і тиша…
Заснувалося хмарами небо...
Я благаю тебе: - Ти ж напишеш?
Бо у мене є в цьому потреба.

Напиши мені, навіть коли ти
І не хочеш для мене писати.
Я прошу написать, відіслати.
А я буду чекати, чекати...

Напиши мені...

Автор Марія Дьогтяр.13.09.2009р.

Тебе немає… в хмарах сонце,
І знов надворі сніг іде,
А я дивлюся крізь віконце –
Не видно ще Весни ніде.
Скрізь купи снігу,так здається,
Ще й свіжий землю прикрива…
Але ,як сонечко всміхнеться,
Відразу сніг цей розтава.
Пісень весняних вже співають
В садочках пташечки малі,
І на дорогах виглядають
Де-не-де лисини землі .
Потроху непомітно тануть
Брудні залежані сніги,
Біжать струмочки, в річці кануть,-
Вода вкриває береги.
Весна іде тихеньким кроком,
Вона пройшла й моїм селом
І мою душу ненароком
Торкнула ангельським крилом.

Автор Марія Дьогтяр.12.03.2010 року.