Хочеться вилізти на високу-високу будівлю, де видно неба край, а люди поміщувалися в долонях
І кричати. Кричати.Кричати!!
Щоб напихати потім горло м*ятними льодяниками
гарячими чаями і пробними нотами.

А потім мовчати. Мовчати з холодом в роті.
Від харчових наповнювачів
Та нехнай.
Аби не глибше.
[347x500]

Нарешті подивилася, а то якось аж соромно досі його не бачити.)
[672x288]

Так як Ти, мною ще ніхто так не маніпулював!
А тепер я маніпулюю іншими твоїми методами!
Дієві.
Але від того все зжимається всередині! Гидотно.
Не хочу стати тобою. Я набагато сильніша і мені не потрібна броня.
Я не хочу кричати всім - яка я егоїстка.
Я не хочу вичеркувати з життя минуле, щоб показати себе твердішою.
Я не хочу робити боляче людям, щоб самопідвиситися.
Я не хочу переробляти людей під свої шаблони.
Я не хочу!
Я не хочу бути тобою, я сильніша...
[600x398]

Розвела чувака на 4 пляшки шампанського, ще й попустила його низькопробні панти.
хараша!

Вже другий тиждень в роті смак кориці.
Бо їм все підряд із нею
і все думаю чого не вистачає,
ну чого ж таки не вистачає?
ГЛІНТВЕЙНУ!
тепленького, смачненького, пахнючого, з шматочками яблучок, апельсинків, лимончиків і КОРИЦІ!
[432x325]

Чому за просте провожання додому обов*язково потрібно пхати свій язик до чужого роту?

поступово натягаються бар*єри-шлюзи.
говоримо те, що не відчуваємо і мовчимо, коли треба щось сказати.
та досить вже брехати тим, хто знає тебе на пам*ять і повторяє на ніч перед сном!
досить насильно себе переконувати.
навіщо відмовлятися від минулого, яке вже відбулося?
і знову робити ним боляче..
всередині неспокій і бажання знову розквасити шкаралупу, яка на цей ра, здається, гранітна.
хоча потім знову ж таки прийде порожнеча.
незнаю за що ще тримаюся. немає ж нічого.
поступова детоксикація.
ще досі чую твій запах, з тобою найспекотніше спати
і твоя рука чомусь ідеально поміщається в моїй.
і більше ніякого хорошого немає.
то чому так тяжко відмовитися від найпростішого?
[500x335]

Казала мені мама - заведи краще собаку. Вона і їсти мало просить, і в душу не сре.
І завжди рада тебе бачити.
Я ніколи не була слухняною дівчинкою.
Потянуло на живність по-більше. От і ходи з синяками під очицями від граблів.
Хто кого більше розводив?
І хіба коли треба любити - то не совісно лізти до чужих звіряток?
Хто кого більше обманював - він з чистим обличчям втоми від колишніх чи ти - з світлою надією знову стати хорошою?
Хто кого більше найобував на відстані у три години?
Сама себе - не було нічого всередині, просто дуже хотілося. Дуже хотілося, щоб один вечір тривав довше ніж завжди. І вичавлювала з себе по краплині самонавіювання.
Хто кому був панацеєю і від чого?
І навіщо?
Ніхто нікого не вилікував... Тільки вбило.
Краще б у мене була собака
[278x282]

тремтить тіло від однієї згадки. не хочеться йти змивати його запах. з ним спиться без сновидінь і кошмарів.
з ним я просто є і нічого не треба міняти.
щаслива.
тільки б не пропало.
[361x479]

Вдихаєш пОдушки
кисневі щОсили,
перекриваючи легені
згустками мила.

Складаєш пазл
Підриваєш метрО,
закладаючи вуха
безшумним кінО.

Граєш у порнО
антигерой помирає,
виключаючи серце
доволі тактовнО...

Это цитата сообщения Ася Равлик Оригинальное сообщение

Без заголовка

[699x466]

Джейн харчується тими кадрами де вона і Макс
в коридорі, озері, номері, біля вокзальних кас
хоча час цей давно пройшов, що для джейні час?
вона пише в уяві світ "ти і я і ніхто крім нас"

таких знимків в її голові ну хоч відбавляй
як не з пам"яті, то зі сну
чи візьме і вигадає
джейн лежить на воді відкритою фотокнигою
їй не треба ні брас ні кріль ані будь-який батерфляй

десь у темряві на чорному дні
грає 60-річний блюз
джейні думає може там в глибині
проживає зараз і ВІН
зі скрабами, русалками, стаями головастиків та медуз
він став їхнім королем на раз
бог дістає шістку, джейні - туз
а в піску з колодою карт
чекає і скалить зуби
блюзмен макс
та друг його міокард.
 

Брудний сніг просочує шкіру -
збудник свята і людських екскрементів,
замішує кров на рівні "Все похуй" -
безалкогольні коктейлі по внутрішніх барах.
Всі ідоли розтануть й без солі,
а комахи відкладують
все по карманах
з брезенту.
Тому вони не думають
і помирають щасливі.
Безсоромна туга.
Безтужний сором.
Адин-Адин
гра у нолики
без релігій,
бо що краще НІЧОГО?
Невипитий чай
чи
небрита щетина
і плакати з чужого "все добре" -
то якось банально,
собакою вити,
згрібаючи по смітниках
загнивші плоди, -
то якось антибактеріально.
Вони ж не Ісуси
не вміють літати...
Комахи не ходять по колу
не п*ють пиво щоранку
і помирають зарано.
Їх братські могили в сірникових коробках
маленьких богів-екстремістів.
Планети їх руйнують тактовно,
але вони не ходять молитися
(не допоможе)
в них - все по карманах,
вони помирають щасливі!
[600x498]

все стало ясно.
воно сидить в голові і пиляє.
напитися - нема.
дурні руки залазять на заборонену сторінку..
дурний мозГ переварює перетравлену інформацію, яка скоро перетвориться в
холодець
залізти б у вакуум, де немає
кисневих думок
щасливих пик
рятувальних подушок
гортанних подій
неправильних мене.
залиШ.

Это цитата сообщения Evil_Dildo Оригинальное сообщение

мєжду намі всьо кончєна)

Настроение сейчас - охуємши

ніпанятна прокидатися перед північчю в самих колготах і п'яном відє від холоду і сідєть в ніпанятках, кутаючись в мокрий рушник
сіводня мой д'явал переселявся в другоє тєло... он арал *ти блядь мудак тупой, ухадібля, ти відьош сібя как єблан і йопересете*, а я стал збоку і наблюдал...

натянуть би на голаву гандон, штоби ат ума

мої дойобування все ж мають вплив і гучність - то тішить, да, бо я велика доросла тьотка, знаю правопис і за то в мене скоро виросте хуй і карона на галавє

нада викапать бомбоубєжищє і пєрєсідєть там зіму

картінкі снова нєту

Слушать этот музыкальный файл

System

[580x387]
P.S. Когда-нибудь нас поселят в одной палате. Меня с диагнозом – шизофрения, а у тебя найдут обострение паранойи. И это не важно, что мальчики и девочки отдельно. Но ты не бойся, пускай даже стены будут ярко желтого цвета. Мы нарисуем солнце на потолке, какое захочешь, и будем по очереди закрывать его простынями, встречая закаты. Утро и вечер будет тогда, когда захотим МЫ. В этом одна из прелестей психбольницы. Здесь никто не удивляется…
P.S.S. Когда-нибудь нас посадят за один стол и начнут розпрашивать о наших волнениях. Но, ты же знаешь, мы не скажем ни слова, ведь больше не будет нужды в словах. У тебя паранойя, а я – шизофреник. И все подумают, что мы – безнадежны. Я нарисую только улыбку на краю стола тонким ногтем, ведь все гвозди уже отобрали…
P.S.S.S. Когда-нибудь нас уведут на сеанс шокотерапии, потому-что мы хотели прыгнуть из окна. Они подумают, что мы хотели умереть, но ты же знаешь, мы просто пытались понять могут ли снова отрасти крылья. И они опять не услышат ни звука, ведь все что могли, мы уже выорали…
P.S.S.S.S. Когда-нибудь нам не надо будет нитей, чтобы держатся, ведь потерявши все нам не придется больше думать. Мы будем только чувствовать, как и положено в психушке. И больше не будет обмана, ведь наши уши будут закрыты.
P.S.S.S.S.S. Когда-нибудь мы умрем в одной палате. Они запишут – обострение болезни, но ты ведь знаешь, это от того, что мы не смогли проснуться без нашего солнца, которое они убьют ярко желтой краской…
P.S.S.S.S.S.S. Когда-нибудь нас поселят в одной палате с ужасными ярко желтыми стенами. Но мы больше не будем ждать. Наш вокзал разрушат и построят пивнушку с бесплатным туалетом для уставших работников фабрики по производству стульев. Но нам уже на них не седеть…

Мої
руки крадуть тепло по чужих кишенях
губи стогнуть від чужих жувачок і спиртових настойок
нігті нахапалися чужого бруду.
Досі не наважуюся попрати Твою-Мою червону футболку, де залишився НАШ запах, яка
зберігає твої флюїди
травить мене своїм кольором
ніяк не хоче розбити НАШ канал.
Ти привчив мене до себе –
цілуючи чуже обличчя, ловлю себе на відразі
з 20 грамами сорому та смутку
кожного разу.
Ти вибиваєш мій глузд з колії
тактовно
бездоганно,
що стаєш просто святим, а я так довго переконувала себе
в атеїзмі
фемінізмі
що майже вжилася в роль, поки не угледіла тебе
знову.
Я боюся надягати червоний шматок НАШОГО провареного минулого,
щоб не пережити себе
щоб не перестати
щоб не втратити тебе
хоч в ній.
Я втомилася від чужих чоловіків
даремних
безликих
скінченних імітаторів Твого-Мого
НАШОГО.
Єдина нитка – червона річ
мого божевілля
твого полегшення
нашого свавілля.
Нашого НЕМАЄ, де вперто намагаюся закреслити перші 4 букви, а всім
кричати
розповідати,
що щаслива без нічного кошмару
Твого.
Мого.
НЕ нашого.
[625x680]

але все таки піду в Майдан і вип'ю ту пляшку Мікадо....((

аааааа!!! клони парами ходять по вулицях за рууки!!! скоро настане вечір і вони товпами помчаться в кафешки щоб провести вечір"удвох" і думаючи, що вони роблять щось незвичайне та захоплююче!! переддень - заповнені магазини, вириваючи один в одного "кращі" подарунки і думаючи що в нього червоніше сердечко чи мякіша іграшка!!! які жви всі примітивні люди!!!!! ні я не закончена людоненавснця чи розїджна самотністю самиця чи безсердечна натуралістка... мене просто нудить від цього натовпу закоханих, які вважають, що роблять щось особливе своїй"другій половинці"! ииииииииииииииииииииииииииииииииииииииии!!!!

Я тільки що прокинулася і напівпримарою іду на кухню. Але я робитиму не каву, яку всі традиційно п’ють зранку, я робитиму собі какао. Поки чайник не почав кричати свою вранішню серенаду, я думаю, чим би то зайнятися сьогодні. В універ їхати чомусь влом. Тай навіщо? Нового я навряд чи там добуду. О, чую знайомий свист. Гаряче какао біля мене на підвіконнику. Чому саме зранку виникає величезне бажання зайнятися сексом? Воно інколи буває таке сильне, що стає байдуже з ким, де і як. Головне задовольнити своє величезне лібідо. Скільки я вже тримаюся? Два тижні? Ого! для когось це аж ніяк не термін. Ну й дрочіть собі тихенько далі! Або думайте про це, якщо мастурбація для вас занадто аморальне слово. А я хочу сексу. Звісно ж, мастурбація ніколи не завадить (хто ж як не ти сама чи сам знаєш як зробити собі максимум приємне J ), але от халепа, хочеться тепла. Можна сісти й біля батареї, але… чогось таки не вистачає… Так от, хочеться ласками доводити когось до божевілля, ну і звісно ж отримувати багаторазовий оргазм. Я навіть не можу уявити, що існують жінки, які ніколи цього не мали. Я тоді краще застрелилася б, або виплигнула би з вікна, це вже в кого яка уява. А ще… Дзвінок у двері. Якого біса? Кого це принесло і як не вчасно. Нитка моїх думок обірвалась. Ну, якщо це… Ого! Це не той, в кого я хотіла виплеснути залишки мого дорогоцінного какао. Я на нього можу вилити тільки сплеск мого захоплення. І в мене здається шалено запульсувало і помокріло десь там, куди я хочу, щоб поринув Він. Він – напевно мій особистий демон, якого я не можу і не хочу проганяти. З ним єдиним, не я вибираю, а мене. І мене це заводить. А він все стоїть і не зводить з мене погляду. Він глузує, знущається, бачить мене наскрізь, знає, що буду його зараз, що я не закрию двері, що я не скажу йому про свого нового бойфренда, хоча, його це зовсім не хвилює. Він знає, що зраджу з ним любому, байдуже. Начхати на всіх! Я його хочу. В мене промокли майже все – а він все стоїть і дивиться. Я знаю чого він чекає…
Я поволі просуваюся вперед, плавно, як кішка, ближче до свого едемського яблука. Доторкаюся до його плеча, проводжу вниз по руці,беру його руку і кладу її собі на праву свою бюстину, але він не ХОЧЕ її зжати, він зі мною дражнеться, я опусакаю його руку собі на талію, потім на стегна… Він єхидно посміхається, і вже сам керує рукою...