Анна Ахматова
Переклала: Наталія Горішна
ТАЄМНИЦІ РЕМЕСЛА (1936 – 1960)
цикл
1. ТВОРЧІСТЬ
Буває так: якийсь непевний гомін;
У вухах – наче цокіт дзиґарів;
Далеко десь стихає гуркіт грому.
Вполонених, незнаних голосів
Ввижаються жалі і нарікання,
Таємне коло вужчає щомить,
Та в цій безодні шепотів й бряжчання
Єдиний звук настійливо дзвенить.
А біля нього так нестерпно тихо,
Що чутно, як в лугах росте трава,
Як по землі з торбинкою йде лихо...
Та ось уже почулися слова
Й сигнальних рим настирливі дзвіночки, –
Ясніє ум, просвітлюється зір,
І просто продиктовані рядочки
Покірливо лягають на папір.
2.
Не жалую – ні од полки парадні,
Ані елегій солодкавий ґлей.
Найкращі ві́рші ті, що недоладні,
Не так, як у людей.
Коли б ви знали, із якого смі́ття
Зростає вірш попри ганьбу і страх,
Як сонечка кульбабок в підворіттях,
Як лобода й реп’ях.
Сердитий оклик, дьогтю запах свіжий
Та плісень таємнича на стіні…
І вірш уже звучить, нестримний, ніжний,
На радість вам й мені.
3. Муза
Зціпить, стисне, немов мотуззя,
А іще ж називають – Муза.
Кажуть: «Онде ви на лужку…»
Кажуть: «Ах, та вона ж – богиня...»
А, як вимучить до загину!
А затим – увесь рік ні гу-гу.
4. ПОЕТ
Подумаєш, – що за робота,
Безпечне оце житіє:
Підслухати в музики ноти
І видати все за своє.
Й чиєсь життєрадісне скерцо
Уклавши в якісь там рядки,
Поклястись, що скімлить так серце,
Як полем бредеш навпрошки.
Опісля – підслухати в лісі,
Що сосни-мовчунки таять,
Допоки туманні завіси
Стіною довкола стоять.
Щось зліва узяти, щось справа,
Не чути провини, коли
З життя позбираєш – лукаве,
Все інше – з нічної імли.
5. ЧИТАЧ
Не має він бути нещасним
Й тим паче – таїти секрет!
Щоб бути сучаснику я́сним,
Нарозтвір відкритий поет
Як рампа стовбичить зі сцени –
Все мертве, хоч сяє, мов скло.
Лаймлайта* проміння студене
Таврує відкрите чоло.
А кожен читач – загадковий,
Як скарб, що допоки в землі,
Нехай навіть він – випадковий
І неговіркий взагалі.
Там все, що природа ховає,
Коли їй потрібно, від нас.
Там хтось безпорадно зітхає
В якийсь неозначений час.
О, скільки там сутінків ночі,
Вигадливих тіней, сум'ять…
Ні разу не бачені очі
Зі мною про щось гомонять,
Вони мені і дорікають,
Й приймають мою правоту…
І ллється ця сповідь безкрая,
Й тамує жахну спраготу.
Життя – закоротке, трагічне,
Тіснішає коло довкруг,
А він і незмінний, і вічний –
Поета прихований друг.
_____
*