Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко)
КАРАБАХ 2.0.
"Доба секонд-хенд", як точно обізвала її Світлана Алексієвич, - це не тільки коли дожовуються запліснявілі ідеї третьої свіжости, а ще й
розконсервовуються поржавілі бомби, закладені покоління тому... У 1988 р., коли Москва грала "за Баку" й Ґорбачов починав гарячково
стуляти імперію докупи танками й каральними загонами, це все вражало ще "по живому" - підлість і цинізм Кремля, його гендлювання
("шинкування", за ТГШ!) людською кров'ю, горе простих людей, що мусили втікати з рідних осель у чім стояли, - і мені писалось таке:
Ах, Карабах!.. Звук - кинджалом вихопивсь, Брязком об ребра - і охнуло в тілі... Якого треба сплатити викупу, Щоб чистим зостатись в
брудному ділі?.. Так мустанґери коней укоськують: За першим разом - звір іще дибиться, За другим - ногами, наче по ковзькому, Пряде і,
басуючи, чорно дивиться, За третім - йде клусом... Та втретє, і внадцяте Зблиском білка синювато-придимленим Спахає Вірменія -
загнуздана нація, Що все іще гідна свойого імені. 23.07.1988 (Вперше я про цей вірш згадала позаминулої зими - коли почула, що
батьки Серьожі Нігояна - якраз утікачі з Карабаху: ті, хто зберіг і переніс в Україну, як запалений смолоскипчик у часі й просторі,
тодішню вірменську "невкоськаність"...) А сьогоднішній Карабах - ні, не болить: враження от власне що "секонд-хенд" - згнило,
струхлявіло... Свою трубу Вірменія в міжчасі віддала Газпрому, "пішла клусом", - і конфлікт, який конче потрібен Кремлю на Кавказі,
щоб заблокувати доплив у Європу іранської нафти, смердить - принаймні з відстані! - уже тільки й виключно гноєм - навіть якщо цей
гній із кров'ю... Пліснява на людстві, ціла ця ваша "бензоколонка". Просто, пліснява, не чищена віками ("скверна", знов-таки за класиком!),
що вбиває живе життя всюди, де проникає: в людей, в народи... І якщо її не вичистити зараз, то ще за два покоління згниємо ВСІ:
цілим глобусом. (Вічної вам труби на тім світі, злидні, - всім "рознощикам плісняви". Вічної нафтової ванни киплячої - всім, хто згоден
грітися на чужій крові.) От і все, що цим разом спадає на думку. І ніяких віршів - вірші тут зайві((. Просто, в черговий раз тупо бачиш,
що перед нами - гігантська, найбільша в історії асенізаторська робота: сьомий подвиг Геракла. А це не вірші, це епос - зовсім інший
жанр... І тільки один практичний висновок: нічого "забрудненого" не можна "покидати надовго". Бо пліснява - вона розмножується.
І Криму з Донбасом це стосується також, у першу чергу.
І не тільки їх...
[599x470]