Вважається, що книги, написані жінками, спрямовані на певну аудиторію. Але чи завжди авторки так званої жіночої прози пишуть виключно для жінок? І чи достатньо розглядати лише з літературознавчого боку величезну кількість творів, авторами яких виступають представниці слабкої статі? Про це та про багато іншого БИЗНЕС запитав доктора філологічних наук, професора Національного університету “Києво-Могилянська академія”, літературознавця Віру Агеєву.
— Минулого року майже всі відомі літературні премії отримали жінки — Нобелівську, Гонкурівську, Букер, Російський Букер. Це збіг чи тенденція в світовій літературі?
— Я доповню. Торік премію Антоновича (щорічна премія благодійної фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів за літературні твори та українознавчі наукові дослідження. — Ред.) отримала також жінка — Оксана Забужко. Тож український контекст також треба брати до уваги. Жіноче письменство в Україні має давню традицію. Крім авторок першого ряду, як-от: Леся Українка чи Ольга Кобилянська, на початку ХХ століття у нас було багато письменниць, дуже помітних в літературному процесі. Якщо говорити про світову літературу останнього сторіччя, то чимало цікавих жінок-авторок стали лауреатами найпрестижніших премій — заговорили навіть про якесь феміністське лобі, таку собі таємну змову. Але очевидно, що ні Тоні Моррісон, ні Доріс Лессінг, скажімо, ніякого лобі не потребують.
Їх тексти такого рівня, що говорити про якусь змову таки не варто. Що спровокувало цю активність жінок у різних сферах життя? Найглибинніша революція, яка тривала впродовж ХХ сторіччя, відбувалась у сфері стосунків між статями. Змінилась модель взаємин у родині, змінилось становище жінки в суспільстві. Від першої хвилі фемінізму, від Вірджинії Вулф і Олів Шрайнер, потенціал жіночої літератури зростав. Жінки виробляли власну стилістику, манеру письма. Сьогодні роман про жінку — це аж ніяк не роман про жінку у вітальні чи у дитячій кімнаті. Сюжет може розгортатися у найрозмаїтіших, часом доволі екстремальних обставинах.
— Якщо вже визначати поняття “жіноча література”, чи достатньо буде сказати, що це книги, написані жінками? Чи потрібно додавати, що вони написані для жінок, про жінок абощо?
— Всі охоче послуговуються словосполученням “жіноча література”, але чомусь нечасто вживається словосполучення “чоловіча література”. Крутий маскулінізм, демонстрація чоловічої переваги, сили — якщо це чоловіча література, тоді можна говорити хіба що про війну між статями. Насправді все значно складніше і, на щастя, цікавіше. Найчастіше жіночу літературу визначають як таку, що написана автором-жінкою.
Не думаю, що жіноча література завжди має відбивати жіночі цінності. Можна побачити багато прикладів, як жінка імітує чоловічий голос. В ХІХ столітті стало загальною тенденцією брати чоловічі псевдоніми. Коли померла Джордж Еліот, хтось на похоронах запитав, кого ховають — “дружину того самого письменника Еліота?”. У модерністську добу жінки вже не потребували чоловічих псевдонімів, але градація “важливих” і “другорядних” тем чи сюжетів зберігалася дуже довго. От про війну, революцію, відкриття нових земель — це потрібно, цікаво, суттєво. А про жінку в родині, про її стосунки з дітьми, її відмінний від чоловічого чуттєвий, тілесний досвід — це такі собі дрібнички для розваги. Навіть творчість канонізованих авторок інтерпретувалася у згоді з панівною ієрархією цінностей.
Скажімо, для багатьох поколінь Леся Українка була переважно авторкою закличних соціальних віршів (опублікованих у дебютній поетичній збірці). Її ж вершинні драми зоставалися на периферії класичного радянського канону. Не в останню чергу й тому, що складні психологічні колізії жіночого самостановлення у великому світі критика просто не відчитувала, не вміла інтерпретувати.
— На літературній мапі ХХ сторіччя майже відсутнє жіноче письменство. Принаймні, на теренах СРСР. З чим це пов’язано?
— В радянському суспільстві жінка була доволі соціально активною. Проте першорядних жінок-письменниць справді майже не було. Очевидно, література соціалістичного реалізму переймалася таким собі задзеркаллям, де ідеальні картонні герої рухалися в якомусь вигаданому непізнаваному просторі. Так що жінкам там просто не було чого робити. Те, що цікавило жінок, не цікавило радянську літературу. І навпаки. Жінка набагато більше, ніж чоловік, зосереджена на індивідуальних цінностях і набагато менше залежна від ідеології. Тому радянська література творилася переважно чоловіками. Особливо це стосується прози, романістики.
Сучасна література відійшла від радянських зразків, звернулась до індивідуальних цінностей. І чоловіки, і жінки здобули паритетність голосів. Очевидно, що говорити про ренесанс в сучасній літературі, де з’явилось багато жіночих імен, є всі підстави. Це закономірно.
— В своєму дослідженні “Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму” ви говорите про гендерне протистояння в світовій літературі. Вектори цього протистояння — сюжети, образи, сама поетична мова
Читать далее...