...Чому все саме так?Чому нічого не міняється? Як ми взагалі дійшли до такого???
Це вже не схоже на любов,це вже - війна....Хто кого більше образить, хто кого сильніше дістане...Так не має бути!Ну чому не можна при зустрічі просто сказати як ми скучили одне за одним,як хотіли зустрічі,просто поцілувати одне одного і говорити ні про що: про те в кого як пройшов день,хто що завтра буде робити і цілуватися,обніматися...Це ж так просто...
Ну чому обов,язково треба придумувати якісь проблеми,свято вірити,що вони є і усердно старатися їх вирішити, до чого починати всі ці дурні розмови,що є хтось кращий,що ти не заслуговуєш на те,а я на те, що не хочу нікуди йти і тебе бачити, до чого все це..?
Ну чому коли пробуємо розходитися все одно вертаємся одне до одного,бо не можемо жити інакше..? Я вже нічого не розумію. Інколи так хочеться плюнути на все і піти,просто піти геть від усього цього. Але проходить час і все забувається,і знову перед зустріччю думаю і планую,як буду казати тобі,що я скучила,що хотіла побачити,обняти,але бачу тебе і ти всигаєш до того сказати мені щось "приємне і ніжне",тоді пропадає бажання вже щось говорити і все знову повторюється!
Ну не можу я так жити!!! Не можу! І не хочу...Я твердо і точно знаю, що люблю тебе,що ти найдорожче і найцінніше,що в мене є,я не хочу жити без тебе,ти мені потрібен...
А ще я свято вірю,що ти ще любиш мене...
Дуже хочу в це вірити....

Так много хотелось написать, так много сказать тебе...Но ты не слышишь,ты не хочешь слышать.А мне больно,каждый раз когда звонишь,каждый раз,когда пишешь,каждый раз когда вижу...больно
Ты столько раз шел и столько же возвращался,ты не можешь просто так забить хоть и хочешь...И я не могу.И от этого только хуже обоим.
Мы все еще говорим друг другу изредка "люблю", мы все еще так же скучаем, мы все так же говорим ни о чем,но все так же ссоримся,все так же обижаем друг друга....Зачем????
Люблю ли я тебя?Да. Но надо ли?
А ты меня любишь или это просто привычка?
Как жаль что такое случается...
Как жаль что такое случилось.
Уже нету слов, но иногда еще есть слезы...Мы ведь нужны друг другу!!!!Это ведь главное?

А в повітрі вже пахне димиом,
А в повітрі вже Осінь живе,
І в природі затепленим сумом,
Хризантема ще лиш зацвіте.
Уже сонце стає холоднішим,
Уже листя жовтіє без меж,
Дні стають все коротші й коротші,
Завтра Літо піде усе ж.
Знову дощ на світанку розбудить,
Вітер листя запросить на вальс,
Затуманений ліс ввійде в душу,
Забере у полон всю печаль.
Осінь димом запахне укотре,
Осінь сонцем зігріє ще мить,
І залишить про себе лиш спогад,
Що так терпко у серці дзвенить.

Настроение сейчас - стабільний

Хай буде так...
І не зупиниться життя,
Хай буде так...
І я піду спокійно,
Душа німа...
Німі твої слова,
І час летить...
Неперегорнута сторінка.
Замовкли очі...
Вони давно мовчать,
Замовкли очі...
Зникнеш як в тумані,
Забудь...
Я йду у забуття,
Забудеш..?
А що буде далі..?

Настроение сейчас - сумно...

Лиш час і небо-
Все,що зараз треба.
Лиш час і небо,
Тільки не тебе.
І лиш думки
Гризуть мене без краю,
Тікати звідси!
Сил нема тепер...
Безмежжя страху,
Пустота ілюзій,
Образа слів не перекреслить біль,
Ненависті нема...
Лиш відчуття жаху,
Лиш попіл мрій,надій і міражів..
Чому не зникне світ?
Чому не стане легше?
Чому не зникне світ,
Коли нема життя!
Не перестану думато про тебе,
Чому???Лечу у забуття...
І не розбудиш щастя телефоном,
І не зустрінеш-погляд відведеш.
Не зупиняй..!Нехай ще серце б,ється.
Я зупиню сама...Коли ти знов підеш...

Слушать этот музыкальный файл

Така цікава пісня)

Фотографии Tamila_Poison :

Дневник Tamila_Poison



Я така,яка є. Не треба мене міняти, не пробуйте мене змінити,не треба. Я змінюся сама, якщо треба буде. Просто сприймайте такою, яка є.І любіть саме такою. Адже саме через це і існую Я...
[580x598]