По моему лицу пробежала радость
Незапятнанного веселья
Ну все же какая сладость!.
Душевного землетрясенья
И время, одевшись в сафьян, демонстративно шагает по зале
А мне плевать
Все потому, что на этом большом базаре
Приятно спать.
Десять твоїх чортів,
вбивають мого одного.
тичуть ему в ество,
палицями кісток.
кажуть, ти дав права
на отакі дива..
сяють з своїх ротів,
вигинами хребтів.
навіть
тичуть в ество моє
нібито я і є
ним.
слухай!
позабирай їх геть!
я знаю все про смерть
маю на те права
позабирай їх на_
терен усіх вогнів.
Мірою їх брехні -
стала твоя брехня.
Що відчуваю я
чи який роблю крок
це не твоя маячня
не твій, ні чорт, ні бог!
(Що відчуваю я
про що кричить мій чорт
це не твоя маячня
і не про тебе спорт.)
Чорна людина. Жінка. Чи нігерійка вона, чи нігретянка?
Чорне тіло її тінню міфічною ковзає, простір у себе вбирає
Темно. і присмак у роті наче наївся чогось вогкого, сирого, терпкого, тільки що з дерева, з росою разом напхав до рота
Темно і прохолодно. Постать з"являється, потім зникає. Стегна широкі, брязкіт браслетів ледь-ледь, і почуєш. Брязкальце, (люстерко), скельце у неї на шиї висить, зблисне десь чи загорить і погасне.
Десь аж із неба фарби густо звисають у вигляді задрапірованих суконь чи просто тканин, довжелезних, густо бордових, червоно-насичено-чорних, глибоких.
Запах рослин. Пальми неспішно похитують листя вгорі..
Вогник то тут, зблиск (уже) вже там. Жінка з"являється, вигнутий стан. Руки тонкі, стопи широкі і босі. Вона завмирає у незакінченім кроці.
чего они стоят, эти твои мелочи? смотри на него, думай шире.
наслаждаюсь своей свободой.
Лемет весняний.
Просо і жито до себе зібрав
полотняний
настіл на стОлі,
із дерева. Свіжий в коморі
вітер,
гуляє.
Шепіт духмяних
трав
і зеленого листя прозорого
стан
розкидає
поволі
тіні і долі.
Видовжує день
І вкорочує ніч;
Ранок з росою ховають за спинами Січ.
Тато із сином.
П"ята година. Почурхав їжак...
Небо над полем розівре межа
Грізна, сигнальна, червона, чужа
Гуркіт і свист.
Друже,
будь ласка,
залізо вигаркуй тихіш!..
Бачиш?,
он! -
мати і донька
полем
ідуть
босоніж.
во мне поселилась буря
Я уникаю слів:
"душа"!
"поет"!
Вони ж бо віддавна всі
потрощені
безглуздям.
Відтепер я буду рішучою
(Бо до того я маю хист!)
Загравати зі смерті кручею
Відчувати як ти підріс,
Та ще хлопчик.
Чоловік з арафаткою крученою на голові, на шиї
Такий одяг тепер нам зручний, тепер взаємний
Потяг до того одягу. і на плечах, на шкірі
Дотик від того одягу нам приємний.
Чоловік відчуває попри незграбність - силу
Чоловік йде навпомацки крізь недовіру к вірі
Крізь терена свободи, назустріч диву
Чоловік - чоловіку різниця.
Це відчувають звірі
Коли щелепи зімкнути чи замурчати?
Я буду так говорити з тобою.
У всесвіті, з всесвітом,
лоскотом, встоїш?
Я буду так говорити з тобою
Поговорю, а потім кину
Бо я вже поза межі двобою -
гину
Одна вже гину.
Поза межами світу,
поза межами - стрімко в стіну
Поки ще не розбилась, мовчи,
дитино!
Розкажу тобі, хлопчику,
ніжністю всиплю на рану
солі
Розкажу тобі (смішно так!), як я вже полягла в двобої,
Як я більше не знаю, не чую волі
Розкажу тобі так, що і ти не встоїш.
Ласкаво.
Ти гадаеш не зможу? Не стану?
Ба! дурненький. ти певно не знаєш жінку
Що в мені оселилась, вживалась стрімко
Ніби завжди була, тепер я німка
Німченя, мішура, годинка, годинник,
людино-день,
людино-годинник.
одиниця виміру і пустель,
гір, снігу, вітру,
одночасне поєднання - стріх і стель;
альманах вітчизняних твоїх дверей:
лише словом по думці, облиш, не клей
дурня, не позичай у Сірка очі, хлопче.
мне хочется делиться.
единодышать.
Где ты,это чувство?
перехопити подих. як вхопити кленовий листочок.
мій спогад є хмільним за настроєм і чорним за обличчям
провокують цей безнадійний організм на егоїзм.
Що робиться зі мною? Чи той шлях закінчиться колись, чи буду бачити поперед себе хоча б на кроки два? Мені тре слідкувати за собою.
бо ті злидні, чи як їх там на ймення, провокують цей безнадійний організм на егоїзм.
Пройде час. Підуть чоловіки, а ще скоріше - підуть жінки, що коло тебе, і буде тільки те, чим ти "хворів" - твої уподобання.