источник Благовещенский мост 2 Вечерняя пастель 3 Зимний вечер на Неве 4 Мучной мост 5 Исчезающий город 6 Атлант 7 На полотне неба 8 Зимняя Мойка 9 Зимний ангел 10 Осенние врата 11 Осенняя роза 12 Турецкая баня 13 Береза у...
Храм Живоносного Джерела має багату історію, яка нараховує близько 350 років. Вона розташована на південно-західній околиці Києва - житловому масиві Південна Борщагівка, що постав на місці колишнього села Братська Борщагівка. Місцевість ця відома була ще за княжих часів і тоді звалася Добрий Дуб. Згідно літопису, 11 травня 1167 року тут відбулася зустріч князів Ярополка Ізяславича та Володимира Мстиславича.
Вперше церква в ім`я Пресвятої Богородиці Живоносного Джерела у Братській Борщагівці була зведена, очевидно у сер. 30 – сер. 50 рр. XVII ст. (між 1632 та 1657 рр.), щойно після заснування самого села, що виникло на землях наданих “у вотчину” Київському Братському Богоявленському монастиреві козацьким гетьманом Іваном Петражицьким-Кулагою. Про це свідчив дарчий напис на старому Євангелії, подарованому у 1657 році нашому храму. Хто був ктитором церкви, тобто чиїм коштом її було побудовано, достеменно невідомо. Оскільки з-поміж усіх Борщагівок власне Братську було засновано задля утримання Києво-Могилянського колегіуму, що виник на базі школи Братського монастиря, то ж і історія храму найтіснішим чином була пов`язана з ними. Внаслідок цього, в церковно-адміністративному відношенні тривалий час церква також входила до складу Києво-подільської протопопії Київської єпархії. Впродовж XVII – XIX cт. територіально парафія Живоносного Джерела обіймала громади трьох Борщагівок – Софіївської, Микільської та Братської.
Найбільшу окрасу борщагівської церкви складав чудотворний образ Божої Матері, званої ще Борщагівською, що знаходився у окремому кіоті праворуч від іконостаса. Про час та обставини явлення цієї ікони не знайдено жодних письмових свідчень, хоч була вона дуже давньою, грецького живопису, і знаходилася у срібнозолоченій ризі. Свого часу, у ХІХ ст., на прощу до цього образу, особливо в літню пору, стікалася сила прочан з Києва й околиць, а щонеділі перед нею читався акафіст до Божої Матері. Згідно місцевого переказу, його було віднайдено сліпим ченцем, що мешкав на монастирському хуторі на місці колодязя, і цей чернець, помолившись, отримав прозріння.
Імена перших настоятелів церкви нам невідомі. Ймовірно, так чи інакше вони походили із середовища Братського монастиря і Києво-Могилянського колегіуму. Спочатку храм розташовувався на місці сучасного колодязя. З 1679 р. після того, як згідно наказу гетьмана Івана Самойловича, з Борщагівок силоміць було виселено місцевих жителів, на деякий час церква занепала, оскільки їй бракувало парафіян. З часом, поволі, село таки відродилося, і вже наприкінці 30-х рр. XVIII cт. постало питання побудови нової церкви, яка тоді, напевно, перебувала у занедбаному стані. Вдруге церкву Живоносного Джерела, зведено за одними свідченнями 1740, за іншими - 1747 року, за наказом митрополита Київського Рафаїла (Заборовського) “сумлінням та клопотом /ченців/ Києво-братського монастиря з добродіями”. Як і її попередниця, вона була дерев`яною й оточеною з усіх боків дерев`яним парканом.
Вочевидь, із спорудженням храму до нього було призначено і першого її відомого нам парафіяльного священика – о. Олексія Лимонова (~ 1710 р-н.), що прослужив тут до кінця 60 - х рр. XVIII ст. Йому допомагав пономар Василь Андріїв. Загалом, на той час парафія не була надто чисельною, приміром, сама лише Братська Борщагівка на 1760 рік нараховувала всього 100 мешканців та 10 хат, а на 1767 – взагалі 72 душі. В 1765 році до громади прилучилося кілька болгарських переселенчих родин, поселених тут за наказом російської імператриці Катерини ІІ, через що й місцевість, на якій був храм, отримала назву Бургари. Є також свідчення, що тоді ж на монастирських землях Братської Борщагівки знаходили тимчасовий притулок та захист повстанці-гайдамаки із Правобережної України, що на той час лишалася під владою Польщі. Причина полягала в тому, що до 1792 р. неподалік пролягав кордон з останньою.
З кінця 60-х рр. по 1781 рік священиче місце в храмі Живоносного Джерела займав о. Микита Довгопол (Довгополів), а протягом 70-80 - х років XVIII cт. дячком був «званія посполитого» Іван Костянтинів (Костенко). 15 серпня 1788 року на місце останнього було висвячено Михайла Тимоновського, нащадка священика Олексія Тимонова. Починаючи від 1781 року настоятелем церкви був Федор Филиповський (1752 –1831), який віддав п`ятдесят років свого життя нашому храмові. Отець Федір мав у селі власний будинок. 8 травня 1802 року його було піднесено до сану протоієрея. 25 жовтня 1806 року наказним пономарем до парафії було визначено Феодосія Барабаша.
При церкві у той час з`явилась парафіяльна школа з житловим приміщенням для дяка. В 1800 р. поруч церкви побудували велику дерев’яну каплицю над глибокою криницею, відомою з давніх часів. Як стверджував Л. Похилевич, на тому місці знаходився більш давній храм Живоносного Джерела, відомий у ХVІІст. Тоді ж, за давнім звичаєм, щорічно в перший недільний день після новомісяччя, звершувався хресний хід з церкви в цю каплицю, де в