Мое мнение.
Не следует доверять арифметическим расчетам, основанным на тенденции, которая наблдалась на определенном отрезке времени. Они зачастую ошибочны.
Хрущев на основании показателя роста производительности труда в СССР в первые годы его правления подсчитал, что к 1980 году СССР догонит и перегонит США. И ошибся.
Темп улучшения рекордов в спортивных дисциплинах (легкая и тяжелая атлетика, плавание и идр.) в прошлом веке был высоким. Это не значит, что он сохраниться и в текущем столетии. Возможности человеческого организма не безграничны.
Это же касается и появившихся расчетов об ошеломляющем увеличении продолжительности жизни людей в этом столетии.
25 жовтня на підмостках політичного телетеатру Савіка Шустера стався конфуз. Штатні лицедії з Партії Регіонів вчинили бунт, відмовившись виконувати ролі, на які їх ангажував Савік.
Не те, щоб знані штукарі не бажали грати. Лицедійствувати в балаганах, яких зараз розвелося мов бліх на собаці, вони готові день і ніч. Складається навіть враження, що це і є їх основною роботою. Ні, вони бажають грати, але лише головні ролі. А тут якраз Юлії Тимошенко як голові уряду було надано більше ефірного часу. Цього стерпіти біло-сині не змогли. Дві дорідні мегери, ударна сила регіоналів, Герман і Акімова почали перебивати прем’єра репліками. До них приєднався Азаров. Савік не міг нічого вдіяти. Дійшло до того, що регіоналки почали вказувати Шустеру, як треба вести передачу, де кому стояти, скільки кому говорити. А ще до кульмінаціі скандалу примусили Савіка переставити крісла в студії. І все це в прямому ефірі!
Кидався у вічі великий контраст між блідою Тимошенко, яка не має навіть достатньо часу для сну, і розкішною засмагою Акімової, що повернулася з депутатської відпустки. Яскрава демонстрація того, хто і як працює.
Чому так поводять себе регіонали у Шустера? Шоу іде на каналі «Україна», який був заснований і утримувався грошима регіоналів. Вони почувають себе тут господарями. У минулому телесезоні Шуфрич, також штатний лицедій балагана, що страждає хронічним словесним проносом, майже завжди з’являвся на шоу з запізненням, вальяжно підходив до Савіка, тиснув йому руку, потім неквапливо вмощувався у кріслі. Знай, Шустере, наших!
Розпачі крають,
Сумнівів тьма.
Старші вмирають,
Зміни нема.
Вже комуністів
Як не ряди,
Нам не пролізти
В перші ряди.
Набік горілку,
Страхи гоню,
В руки – мобілку,
Шефу дзвоню:
- Рейтинг спадає,
Друже Петрусь,
Віри немає,
Краху боюсь…
Враз заспокоїв
Друг комуніст:
Впевнений голос,
Лідера хист:
- Місячна фаза
Винна, мій друг,
Випий «імпази»,
Щезне недуг.
Сам я не бачу
Спаду й на мить,
Наче у мачо
Рейтинг стоїть!
Щоб підпружинить
Любощів шал,
Я під дружину
Кладу «Капітал».
Отже, нам, друже,
Рано вмирати,
Вправні і дужі
Наші гармати!
З трибуни прилюдно
Сказала Ганнуся:
- Я геть не цнотлива,
Плювками утруся!
А хто ж сумнівався,
Розумнице наша?
Твій шеф аж два строки,
Їв зеківську кашу,
Тепер в президенти
Націлився знову.
Чи вам про цнотливість
Зводити мову?
На Всесвітньому Конгресі Українців канадська діаспора заявила, що збере кошти на демонтаж 700 пам’ятників Леніну в Україні. Наївні люди! Вони вважають, що справа упирається лише в кошти! Наша влада мала б почервоніти після такого свідчення
власної недолугості. Не почервоніє. Бо наявність совісті у неї геть відсутня. Більше того, можновладці навіть від принизливої допомоги не відмовляться. І розтягнуть кошти по власним кишеням.
Кілька років тому президент В.Ющенко видав указ про звільнення нашої держави від символів тоталітарного минулого. Після він неодноразово нагадував про це губернаторській братії. Але справа просувається важко. У Шостці в цьому напрямку не зроблено нічогісінько. Вулиці рясніють назвами комуністичних діячів. Похмурі скульптури «вождя світового пролетаріату» продовжують «прикрашати» місто. Стосовно зміни назв вулиць влада виправдовується тим, що це потребує багато коштів. Звільнення міста від надмірної кількості зображень зодчого збанкрутілої системи значних коштів не вимагає. Було б бажання.
У 2006 році я написав фейлетон. З того часу нічого не змінилося.
ЛЕНІНСЬКИЙ СУБОТНИК У ШОСТЦІ
Фейлетон
На суботник трудовий
Мер народ гуртує,
Дух натхненно-бойовий
У серцях вирує.
З гучномовців чути скрізь:
«З ранку – до роботи!
Всі на площу! Не барись
В ленінську суботу!»
Сунуть люди навпростець
На центральну площу,
Де веселий вітерець
Прапори полоще.
І стирчить на площі тій,
Наче прищ на носі,
Більшовицький лиходій,
Втілений у бронзі.
Навіжено він творив
Комунізм примарний,
Тьму народу загубив -
Виявилось, марно.
Дочекався часу кат.
Зашморг начепили,
Тягнуть хлопці за канат
З усієї сили.
А керує ними мер,
Впевнено, завзято.
В вишиванці він тепер,
Бо суботник - свято.
Комуністів колектив
Вшкварює «Калину»,
Січових стрільців мотив
Аж до неба лине.
Захитався моноліт,
Велетенське тіло
Ткнулось пикою в граніт,
Аж загуркотіло.
Пронеслось з кінця в кінець:
«Пам’ятай, вкраїнце,
Що Шевченко твій взірець,
З площі геть чужинця!»
Духу злет, надій порив,
Сталась чудасія,
Вже народ не говорив
Мовою Росії.
Відреклись від Ілліча
Гінзбург і Вітренко,
А Прачук засів вивчать
Твори Винниченка.
…Я проснувся. До вікна
Підійшов квапливо –
Ні, стоїть ще сатана.
Жаль, не сталось дива.
Примітки
Прогресивна соціалістка Н. Вітренко і комуністка О. Гінзбург
неодноразово обиралися депутатами Верховної Ради від Конотопського виборчого округу, в який входила Шостка.
І. Прачук – перший секретар горкому КПУ.
У 1977 році редакцію газети «Пензенская правда» відвідав відомий журналіст Микола Стор (справжнє прізвище Стороженко) і поділився з журналістами спогадами про Єсеніна. Розповідь Стора я тоді не занотував, тому подам тільки те, що збереглося в мам’яті.
В 1924-25 роках Стор був співробітником газети «Заря Востока» (Тбілісі), в якій публікувався російський поет. В той час Єсенін мав бажання потрапити в Персію, мекку поетів, але добратися до неї не було змоги, довелося обмежитися Тбілісі і Баку. Щоправда, і тут він пройнявся атмосферою Сходу і створив цикл віршів, які назвав «Персидськими мотивами».
Стор розповів про цікавий епізод перебування Єсеніна на Кавказі, який старанно оминали радянські біографи. Восени 1924 року між поетом і його другом Вержбицьким мала відбутися дуель. За словами Стора, приятель сказав Єсеніну: «Твоя Дункан – це капкан». Поет обурився і викликав товариша на дуель. За наганами, якими мали стрілятися, справа не стала, бо як пояснив Стор, в той час кожен чоловік, що поважав себе, мав таку зброю. Єсенін вибрав своїм секундантом Стора. Вночі, ще й на світ не займалося, дуелянти вирушили за Тифліс до обумовленого місця. Не встигли вони завершити свій похід, як їх наздогнав наряд кінної поліції і перепровадив дуелянтів у відділок. Хтось доніс. Невдовзі усіх відпустили. Цим інцидент і вичерпався.
Колишній секундант Єсеніна показав нам ксерокопію чи то візитки, чи поштової листівки, зараз не можу точно сказати, з автографом Єсеніна: «Стору на воспоминание о красных всадниках». «Красные всадники – это полиция», - пояснив Стор. Згодом журналіст намагався опублікувати розповідь про цю подію, але редактори відмахувалися: Єсенін, дуель? Опублікувати неможливо.
Стор стверджував, що ніякої Шагане, якій поет нібито присвятив один з найкращих своїх
віршів, насправді не існувало. Єсенін поетично виклав свої почуття до редактора бакинської газети, в якій публікувався. Коли показав йому свій вірш, той зауважив: «Да ти ж мене прямо бабою зробив!». Єсенін переробив вірш, звернення вже було до жінки. Опублікувала вірш газета «Бакинский рабочий» у січні 1925 року. Стор жартував: «Зараз з десяток армянок стверджують, що вони є тою самою Шагане».
В публікаціях останніх років факт наміру Єсеніна стрілятися з приятелем підтверджується. Але, скоріше за все, це мала бути лише інсценіровка, піаракція.
З подібними пропозиціями Єсенін в той час звертався ще до двох поетів – Леонідзе і Шаншуашвівлі. Стрілятися пропонував холостими набоями. Наперед смакував галас, який здіймуть газети.
Підтвердження повідомлення Стора про «Шагане» я ніде не зустрічав, хоча це було б вагомим аргументом для тих, хто бачить в Єсеніні чоловіка з нестандартною сексуальною орієнтацією.
Віршик «Фантом Кучми і Литвина» я вписав у блог за день до повідомлення про затримку генерала Пукача.
Коли почув про затримку, була радість, що справу про вбивство Гонгадзе нарешті буде належним чином завершено. Але подробиці затримки викликали сумнів. Їх без сміху не можна читати. Щось на зразок пригод солдата Чонкіна чи бравого Швейка. Серйозний загін по затримці (справа ж бо державного значення), що нібито обложив генерала в його лігвищі, три доби відкрито вештається по околицям села, де знаходиться садиба генерала. Місцевий мешканець навіть подзвонив у міліцію: «Що це за суб’єкти у нас нишпорять?». Органи заспокоїли: «Так треба».
Вочевидь, Пукачу підказували: втікай, ми вже тут. А досвідчений генерал, спеціалізацією якого були спостереження, конспірація, затримка, ні сном ні духом про людей у штатському. Ловить собі рибку. Можливо, поряд з його ловцями. Тим діватися вже нема куди, змушені хапати «звіра». Чи не за таких обставин Пукачу кілька разів «вдавалося» вислизнути з облоги, про що не раз писали?
Генерал при затримці виглядає не як зацькований звір, а скоріше як голлівудський кіногерой: спокійна мова, випещене обличчя, ясні очі.
Відмова генерала від власного приватного адвоката на користь призначеного органами наводить на певні роздуми.
Фрагменти ймовірного черепа Гонгадзе викликають чергові запитання. Не інакше, хтось вже після затримки Пукача на місці захоронення черепа добряче попрацював бульдозером, намагаючись знищити доказ.
Схоже, ця справа, як і багато інших до неї, завершиться пшиком. Надто великі сили задіяні, щоб сховати кінці у воду.
Читаю у Володимира Висоцького:
На горе стоит ольха,
Под горою вишня.
Полюбил цыганку я…
Зустріти вільху не можна не тільки на горі, а навіть на підвищеннях. Її середовище – заболочені місця, вологі низини. Поет поставив це дерево на гору задля рими, хоча і риму ольха – я вишуканою не назвеш.
Ну, хай славетний бард, дитя міста, припустився помилки. У Єсеніна, що виріс у селі, і начебто знав і часто описував природу, трапляються подібні хиби. Ось рядки:
Где-то плачет иволга,
Схоронясь в дупло…
Плач іволги - відома метафора. Дійсно, крик птаха жалібний. Але ніколи іволга не відвідує дупел. Більше того, птахи, що користуються дуплами (дятли, сквирці), не роблять такої дурниці, щоб кричати чи співати у дуплах. Це означало б видавати себе хижакам. До того ж, птахи розраховують, щоб їх було далеко чути. А чи далеко тебе почують, якщо співатимеш у дуплі?
Ще одна метафора Єсеніна:
Кленочок молоденький матке
Зеленое вымя сосет.
Постає картина: від кореня матері-клена відріс пагонець і якийсь час живиться соками матері. Клени таким чином не розмножуються. Проростають вони з насіння. Подібна метафора була б доречна для кісточкових (слива, вишня).
Великі майстри слова прискіпливо ставилися до таких похибок. Можна згадати оповідання Антокольського про Івана Буніна, коли той, поправляючи автора-початківця, що зморозив недоречність про мишу, прочитав початківцю цілий трактат про мишей.
Фейлетон
Є на Сумщині славне містечко Шокіно. Чому така дивна назва? Місцеві краєзнавці
докопалися, що виникла вона в результаті боротьби «язика» з «мовою». «Що?» не хотіло поступатися «Что?», в свою чергу «Что?» на дух не сприймало «Що?». От і спілкувалися українці з москалями, яких Катерина Друга нагнала в містечко, за допомогою усередненого «Шо?». Тому тамтешніх жителів стали називати шокінцями, а містечко - Шокіно. Але це лише приповідка. Розповідь про інше.
Зі здобуттям Україною незалежності напала на славне містечко дивна, небачена пошесть. Розвелося у Шокіно газет - мов собак нерізаних. І кожна почала вважати себе такою незалежною і сміливою, що аж голови пішли обертом у їх редакторів. Цих глашатаїв правди просто розпирає від усвідомлення власної значущості. Ще б пак, «ланцюгові пси демократії»! І який незрівняний продукт вони видають! Досить проглянути анонси публікацій: «Двадцятилітній парубок зґвалтував сімдесятирічну пенсіонерку», «З голови шокинця хірург видалив черв’яка п’ятнадцяти сантиметрів». І все це смачно описується.
А який дизайн редакційних приміщень, яке обладнання! Кмп’ютери, факси, принтери, ксерокси! Жалюгідною на цьому тлі видалася б кімната, де в 60-і роки розміщалася вся редакція «Нового миру», найкращого і найтиражнішого журналу великої країни.
А наклади шокінських газет! Півтори, дві і навіть три тисячі примірників! Кожна газета для позначення накладу користується словосполученням «реальний тираж». Прозорий натяк, що в інших газетах він не реальний. Мовляв, перебільшують свою популярність конкуренти!
Якось найшла на мене фантазія написати у газету про головотяпство місцевих чиновників, про самодурство, безграмотність і безвідповідальність суддів. Не можна сказати, що я відкрив щось нове. Усім це відомо, майже кожний з цим стикався, а от в сміливих шокінських газетах про це чомусь ні гу-гу.
Надряпав я фейлетон і поніс до редакції. Поважний опасистий чоловік прочитав його через товсті скельця окулярів, помовчав і, зітхнувши, сказав:
- Написано гарно. Але якщо ми це опублікуємо, нашу газету просто знищать. І обсяг фейлетону завеликий.
- Я скорочу.
- Все одно знищать…
Попрямував я до іншої газети. Молодий чоловік, що зустрів мене, хоч і мав тендітний вигляд, працював одночасно в кількох газетах і на радіо, а також діджеєм на дискотеках і тамадою на весіллях. А у вільний від цих занять час продавав масажери гладким жінкам.
- Ви дуже згустили фарби, - швиденько, як завжди, проговорив діджей, проглянувши фейлетон. - Дали суддям імена Поросятенко, Кривенко. Грубо підштовхуєте читача до висновку, що у державі панує кривосуддя і чинять його свині. Треба більш тонко, ювелірно…
- Я назвав справжні імена суддів. Прізвища іноді точно характеризують людей. Згадайте видатних спортсменів: фехтувальник Кровопусков, боксер Ломаченко, борець Цалколамідзе…
- Воно-то так… Але в іншому місці ви усе-таки переборщили. Ви пишете, що Поросятенко на одній сторінці судової постанови зробив 25 граматичних помилок.
- У мене є ксерокопія цієї постанови!
- Виходить, ваша стаття - голий натуралізм. Навіщо назвали її фейлетоном?
- Окрім натуралізму в ній є сатира, гротеск. Та й натуралізм, як ви самі помітили, гротесковий. Але я згоден вилучити назву «фейлетон».
Діджей заметушився, виказуючи нетерпіння.
- Вибачте, треба передавати останні вісті. Зверніться до іншої газети, у нас їх багато.
І молодик зник за дверима «ефемки».
Редактор наступної газети, ознайомившись зі статтею, насупився і проговорив:
- Хочете, щоб мене затягали по судам? Ви назвали імена чотирьох суддів і дев’ятьох чиновників. Уявіть, що кожен з них подасть на мене в суд.
- У газеті ви зазначаєте: за достовірність фактів відповідають автори. Я готовий відповідати.
- Ох, не кажіть. Колись я опублікував неспростовну інформацію про військового начальника, який вкинув у колодязь громадянина. Так цей начальник дотепер тягає мене по судах.
Наступною у моїх мандрах була редакція, що спеціалізується на передруку статей з тижневика «2000 пригорщ бруду» та з інших схожих видань.
Редактор, смуглявий чоловік тюрського походження, уважно прочитав фейлетон, занервував.
- У вашій статті згадано президента. Одне його ім’я викликає у мене зубовний скрегіт. Космополіт! Американський прислужник! Руйнує дружбу слов’янських народів!
- У статті йдеться не про президента, а про місцевих чиновників і суддів.
- Якщо я опублікую таке про суддів, газету зразу ж позбавлять ліцензії!
- Ви не боїтесь лаяти