Настроение сейчас - Лирическое

Настала ніч... Знову почався дощ...а його краплі...вони падали на мое вікно і ніби розуміли про що я думаю...саме так: розуміли.
У цей вечір я сиділа на вікні і багато чого пригадала: свое дитинство, дитячий садок, школу, друзів...Як добре, що все це в мене є. Але ж хіба цього достатньо ? Чи мене вже можна вважати справжньою людиною ? Мабуть, ще ні, адже я ще нічого не досягла самотужки. Звичайно, я була учасницею олімпіад та конкурсів з танців, але хіба це саме моя заслуга ? Це більше заслуга вчителів, які зі мною займались, батьків, які мене змушували приймати там участь. Але, якщо я нічого не досягла, то навіщо я ? Хоча... з іншого боку мені усього 16 з половиною років. Думки стрімким потоком вривались у мою голову і я, навіть не встигала їх обдумати, а дощ все йшов і йшов. Напевне, це навіть на краще, адже думати так набагато легше...І ось, розмірковуючи про своє значення ,я згадала фразу, яку мені колись цитувала моя хрещена: "Людина-це не сума того, що в неї є, а производноє того, що в неї може бути." А й справді ! Людина- хазяїн своєї долі і на 80% все залежить від неї самої. Головне - правильно обрати свою дорогу...шлях.
На мою думку, щоб правильно обрати дорогу-треба визначитись з напрямком. Людина повинна бути спроможна змінюватись, пристосовуватись, рости, розвиватися. Це і є повний контроль над собою.Я не вважаю, що володарство над собою гарантує, що завжди все буде добре и на шляху не виникне труднощів, але, контролюючи себе ,можна вчитися на чужих помилках, змушувати їх працювати на себе.
Мабуть, недарма існуе приказка :"Скажи мені хто твій друг- і я скажу хто ти ". Щоб визначити свою роль у житті і свою дорогу-потрібно правильно обрати друзів...можна навіть сказати підібрати команду. Мені здаеться, що людина впевненіше крокує по життю, коли старається не тільки для себе, але й для інших. Адже, чим більше віддаеш- тим більше й отримуєш.
Людське життя проходе тільки у колективі і тільки для колективу. Це може бути сім'я, родичі, друзі, місто, країна, планета.Звичайно, можна сидіти на лаві запасних, але можна піднятись і вступити у гру !Моя порада - будьте гравцем.
Але тільки команда потрібна така, яка б стимулювала працю над собою.
Я вважаю, що людина, яка обрала свою дорогу, не може дозволити собі сидіти, склавши руки, адже при подоланні труднощів на шляху так легко зійти з дистанції. На фізиці я вивчала один із законів- закон тяжіння, тобто рух униз. Мені здається, що він стосується не лише фізики, а й життя. У кожного в житті бувать спади, але, мені чомусь здається, що якщо тебе оточують люди, які крокують уперед, ставлять перед собою цілі, то це так би мовити стимулює. Адже спілкування- дуже мощний інструмент !
А в кінці я б хотіла написати побажання, яке моя хрещена написала мені на листівці, коли мені виповнилося 16:
"Нехай дорога ласкаво вигибається, знайомлячись з тобою, нехай вітер дме тобі тільки у спину, нехай сонце ласка твою голівку своїм теплом, нехай дощі не дають твоїм полям засохнути, поливая їх своєю вдячною вологою и нехай Бог бережно тримає тебе на на свої добрій долоні !" Напевне, це дуже потрібно, щоб правильно крокувати по своїй дорозі !