Все, хватит, не хочу и небуду, вы всеравно ничего не читаете, не коментируете...так для чего тогда, ведь для самоудовлетворения мне хватает одного.
Мне просто хочется что бы это было интересно. Но чтобы было интересно читателям, должно быть интересно и автору.

Буду рад всем у себя на ЖЖ, а на ЛиРУ я свами прощаюсь....увы, думаю что навсегда....


мой ЖЖ http://fil0saf.livejournal.com/ заходите в гости и чаем угощу, и истории интересные расскажу, всегда вам рад

Как осознавать, как взглянуть на судьбу Пинки? Выбор за вами, THE WALL фильм притча, фильм анимация, фильм психология. Я так и не смогу сказать однозначно, что это, сюжет, примитивная сюжетная линия. Но шедевр, без преувеличения шедевр, если смотреть на скрытые мысли.
читать полностью...

Як усвідомлювати, як поглянути на долю Пінкі? Вибір за вами, THE WALL фільм притча, фільм анімація, фільм психологія. Я так і не зможу сказати однозначно, що це, сюжет, примітивна сюжетна лінія. Але шедевр, без перебільшення шедевр, якщо дивитися на приховані думки.
читати повністю...

У жизни свои планы на нас. Ты хочешь одного, но все время упираешься в стену взглядом. Навязчиво или нет, но жизнь свои диктует условия. Возможно. НЕТ! Точно ненравятся мне ее нравы. Другого! И буду бороться до конца. Нет! Не до конца! До победы!
Но стоит ли так упираться, противясь ее воли? Разве никогда ты не вел двойную игру? Но жизнь и есть игра! Борьба за свое? Но и не стоит отказываться от прихотей жизни. Сопротивляться возможно бесполезно. Кто знает, возможно права она, и ее победа принесете мне больше добра, чем победа моя, в моей собственной борьбе. Лишь силы тратить в никуда?
Я согласен! Я поиграю в твои игры, но правила все же будут мои. И пока ты играешь мной, я не отказываюсь от своей борьбы.
Кто победит? Решать не мне! Но и не тебе!

Гарний початок. Написати декілька речень. Дивишся. Хто ж буде тут стільки читати. Новела, справжня новела. Так, можливо і цікава, згоден. Але хіба тут їй місце?
Почну спочатку!

Ти незапізнюєшся? А тебе чекають. Пять хвилин, десять. СМС . Ти взагалі будеш? невстигла відправити. Пробач, мені справді соромно. Не зовсім правда. Але це ж ти.
Або в тебе є вагома причина, або ти йдеш на вечірку...вагома причина? хм, так йду...А тепер подивись на себе, ти весь мокрий, звичайно, ти ж стільки часу провів під дощем. Хіба ти схожий на людину? Танцювати? Лишися! Бути чесним перед ким? перед собою? Чи всеж стримати обіцянку. Пробач, напевно неварто. Хоч зараз і перед тобою мені справді соромно. Я бачу твоє ставлення до мене. Ставлення гарне. Котре, однак я зовсім не ціную. А це ж чому? Незнаю. Напевно вибач, чогось не вистачає мені. Можливо я просто небачу? Напевно!
Варто спробувати, зателефонувати, я розповім тобі щось цікаве. емм, що саме я можу розповісти. Потрібен гарний настрій, цікава історія. Так придумав. А що мені втрачати? Нічого. Та що я отримаю. Напевно шанс, шанс повернути таку важливу для мене подругу. Ось зараз. Сигарета. Там на площі краще звязок. Друга. Тут гудуть автомобілі, ось там у парку ні. Треття. Вже пізно. Може неварто, краще завтра? Сьогодні! Гудки. Напевно спить. Заспокоюй себе. Чи зайнята. Заспокоюй себе. А може не хоче розмовляти зі мною. Не раз бачив як роздратована ти, нехтувала підняти слухавку. Можливо! Не думай.

А що ти хочиш. Ти незважаєш почуттям тих, кому ти важливий, ти брешеш їм. Певною мірою, та все ж. Ти ображаєш. Та ось воно, й на тебе незважають. МОЖЛИВО СВІТ ПРОСТО НАДТО КРУГЛИЙ?

Треба вибачитись, щось придбати. Вагомий аргумент ))). Так, обовязково, я маю вибачитись.

Дзвінок. Не так погано як ти думав. Можливо все налагодиться?
ТА КРУГЛИЙ ВСЕ Ж ТАКИ СВІТ!

що можеш відкласти на післязавтра. Або і на тоді, коли це вже нікому не потрібно, тож і робите не будеш.

Дурний девіз? Ха, а ми як зазвичай робимо? Хіба ж не так? Чи я один такий?

Та я всеж знаю чому я люблю цю ненависну роботу. З кожним новим проектом, з кожним наступним малюнком, з кожною 3D-моделю я малюю світ таким, яким ХОЧУ його бачити. І як побачиш втілену в життя, ТВОЮ УЯВУ, народжене в твоїй хворій уяві бачення світу, ти млієш від задоволення, розпливаєшся в посмішці. Мій світ навколо я малюю САМ, чим не унікальна можливість???!!!!
под кат запись на руском языке

Живешь на мифах. А кто их придумывает? Кто рассказывает? Кто строит весь этот иллюзорный мир? Сам! Сам живу в иллюзиях! Я один и мне прекрасно?! Иллюзия! Мне нравится ходить на фестивальные показы короткометражек?! Не совсем так, иллюзия! Мне нравится моя новая работа?! Еммм, наверное, но скорее всего это снова иллюзия! У меня есть друзья, с которыми я могу поделиться всеми мыслями?! Я так думал, а оказалось иллюзия! Я хочу жить в этом городе всю жизнь?! Когда появилась возможность купить в скором времени собственную квартиру, я ой как засомневался в этом. Люблю безмерно Львов?! Иллюзия!!!

Но странная в этом есть красота! Все эти сомнения, все от того, что рядом нет НАСТОЯЩИХ ЛЮДЕЙ. Я сам, нет! Мне не скучно. Скучно бывает тем, у кого в голове пустота. Я же могу найти себе занятие, развлечение, мне не скучно провести время лишь со своими мыслями, в тишине…ой нет, только не в тишине…Пусть это иногда и трудно, придумывать каждый раз самому, каждый раз искать события, показы, фестивали, концерты, искать клубы и прочее, прочее. НЕУЖЕЛИ ПОЛУЧУ, ТО О ЧЕМ МОЛЮСЬ Я?! А чего хочу? Просто людей рядом, настоящих людей. Которых сейчас поблизости, увы, нет…еще нету?! Уже нету!..

Все уверял себя, думал, что нет, это просто я играюсь, это просто плохое настроение, это хочется попробовать что то новое, успокоится, забыться. А потом просто захочу, и смогу остановится...
[показать] НЕТ! Не смогу, наконец то я понял. Теперь я курю, и не буду спорить с самим собою. Это не средство от плохого настроения. Это не то, что успокаивает меня. Это то, что просто приносит мне удовольствие, странное наверно удовольствие. Но я полюбил сидя вечером за чашечкой кофе, выкурить несколько сигарет. Гуляя ночным, полуосвещенным парком, у подножия высокого замка. Курить глядя с высокого замка или лысой горы на ночной Львов. Курить Jewels и пить коньяк в "доме легенд". Пить большую кружку лате и курить любимый Dawidoff на полукруглых лавочках в парке Костюшко. И я совершенно не считаю, что это плохо! Я ниукого не стреляю сигарет. Я просто наслаждаюсь, наслаждаюсь своим временем, в своих любимых местах, в тех где мне тепло, уютно, провожу время с кофе, сигаретами и коньяком...Как сказала моя одногрупница, меня нужно защищать от этого злобного мира, иначе за меня нужно боятся, что будет дальше? Незнаю, сейчас мне хорошо так, хоть и на едине с плохими привычками.

Так буває. Так часто буває. Я пишу, потім відпочиваю, набираюся сил, нових тем, змінююсь, росту над собою, чи в черговий раз ламаю себе, щоб жити далі. Нажаль я не настільки сильний як самогубці, я надто люблю життя, і надто боюся втратити його від власних рук.
Ось знову затишя, не передбурею, а перед змінами, перед розуміням нового етапу. Він настав, я дещо інший. Мені знову боляче, знову ніби ти один, самотній, незважаючи на людей навколо. Ти дивишся їм у вічі по іншому. Ти по іншому задумався про навколишнє світло. До твоїх рук знову потрапив фотоапарат. Як давно ти не тримав його у руках.

Тепер, разом зі своїми змінами, я зміню дещо у блогу. Тепер буде відсутня наскрізна нумерація публікацій.
Номера власне будуть присутні лише в постах довгих, ідейних, типу статей, роздумів. Думаю, що буде більше з'являтися фотографій, котрі отримають власну нумерацію. Між ними як і раніше буде проскакувати мимоволі \"попсово\", рубрика з відповідями на запитання дня, а також з'явится, емм, як би ъх назвати, \"по той бік свідомості\", короткі думки, фрази, роздум, не більше декількох речень, як коротка теза в записнику. Думаю, можливо, тут стане цікавіше, був би радий, і відвідувачам, і коментарям :)

Я любил, хотел быть с нею и лишь с нею. Я думал вот оно, наконец то ты нашел кого искал. Ты счастлив, ты радуешься ее улыбке. И на прощание вы обнимаетесь и договариваетесь о встрече, а потом...потом одни лишь точки, и почему она решила поставить их? И все? Вот так вот все закончиться? Зачем такая злая жизнь? Я ведь люблю, но почему все так больно?

Какой ты странный, почему же ты не можешь сказать самого главного. Разве так трудно...она знает тебя....ты думаешь удивить...но шаги просчитаны наперед....намного дальше твоих самых смелых планов....глаза говорят это...объятия говорят...несмелые прикосновения кричат...а ты все еще молчишь...ты все еще хочешь не сказав дойти, подняться, быть...известно...ей...тебе...другим...но только пока что без твоих слов в голос...ты несмелый...люблю

Який ти дивний, чому ж ти не можеш сказати найважливішого. Хіба ж так важко...Вона знає тебе...ти думаєш здивувати...та кроки прораховані наперед...набагато далі твоїх найсміливіших планів...очі говорять це...обійми говорять...несміливі дотики кричать...а ти все ще мовчиш...ти все ще хочеш несказавши дійти, піднятися, бути...очевидно...їй...тобі...іншим...але поки що без твоїх слів у голос...ти несміливий...кохаю

Как давно ты не был, и потому уже никто не знает что с тобой....вернувшись в блог, я совершенно ничего не рассказал о себе, а ведь вы спрашивали :)

Изменилось в жизни очень много. Последнее что я рассказывал вам, это как испуганный мальчик переезжает в другой город, начинает самостоятельно жить, находит работу, начинает учится, боится всего враждебного вокруг, страдает от отсутствия друзей, как впрочем и в родном городе до этого, выслушивает нудные истории от тех, кто волею случая оказался его соседом. Парня, который закрывается от всего нового в книгах, учебе...
С того времени прошло без малого почти два года...того испуганного мальчика уже нету...Теперь без лирических отступлений, но все равно в своей манере...
Во первых, за два года я достиг, научился очень много в своей профессии, теперь, не стесняясь я могу назвать себя специалистом. И вот, спустя два года, я делаю новый поворот в своей работе. Я бросаю одну работу, с прекрасными условиями, но с зарплатой всего на несколько сотен выше среднестатистической, и иду на роботу туда, где условия пусть немного и похуже, но где в тебе ценят профессионализм, и где я за него зарабатываю соответственно. Теперь это зарплата европейского уровня, вот только во Львове, там где тебе хорошо и прекрасно, у себя дома. И если меня раньше не удивляло, когда в поисках лучшей жизни люди ехали за границу, то теперь меня и здесь прекрасно кормят )))...
Тогда, два года назад я переехал в комнатушку, где было самому трудно развернутся, где на меня давили стены, где было ощущение постепенной деградации...Теперь я снимаю однокомнатную квартиру, я обустроил жизнь практически как у себя дома...и все бы хорошо, но ведь не свое собственное...и что же? просто так смирится?...совсем нет, ищи свои пути...и он нашелся, пусть будет несколько проблем, но их решение дает возможность через 3 года купить квартиру во Львове, и не самую маленькую...
Друзья, их таак долго не хватало, их не хватало в детстве, потом не хватало здесь, но последний год принес мне очень много общение, с одногрупницами, с подружками...ах да, тут лирическое отступление, я начал заниматься сальсой, латиноамериканский танец :)...Я начал вновь общаться с Кристиной..кто не помнить о ком я, читайте, здесь в дневе есть об этом достаточно историй..
В этом году я был в Москве...увы, я ожидал совершенно другого...я ожидал обещаного тепла...подумывал что бы изменить в своей жизни все...даровать всего себя ей..но это оказалось незачем...это было лишним, не нужным ей...но это было весной, и с того времени я понял ,что случилось все к лучшему...она сказала что не любит меня...а я чудесным образом забыл все чувства к ней в мгновение ока...
И так случилось, что солнышко мое, совершенно рядом, что я терял понапрасну время, а стоило посмотреть вокруг себя, кто бы мог ожидать...ведь я почти два года думал что я неприятен ей, почти два года она думала что мне общаться с ней неприятно...и вот мы подружились, начали общаться очень часто, я влюбился, влюбился по настоящему, нет, не скажу что такого раньше никогда не было со мной...но сейчас это совершенно иначе...и все еще не так просто у меня с моим солнцем, но я люблю, и уверен что будет все прекрасно ))

p.s. абстракции, много абстракций в тексте, простите, я не хотел, увы так вышло ))..обо всем и ниочем...но где то по тексту, в своих постах, я все время буду упоминать конкретные факты, уж кому они интересны, сможет найти их, и понять :)

A.S. - Я тебе люблю. Кохаю. Люблю. Обожнюю тебе. Люблю. Кохаю

- Досить зізнаватися в кохані. Мені здається, що ти хочеш переконати мене, в тому що це правда.

- Зовсім ні. Я себе переконати хочу, що кохаю тебе.

Ми іноді такі самотні, нещасні, шукаємо до кого б це прихилити свою голівоньку, хто б приласкав, цьомнув у губи. Нам все не вистачає когось. Кидаємось на першу ліпшу. Переконуєм себе, що кохаємо. Переконуємо себе тому, що так здається було б правильно. Кохати було б правильно. Переконуємось, і перетворюємо своє життя в суцільні цємчики і обіймашки, в суцільні тремтливі погляди, в суцільну примітивність. Замість того, щоб дотягнутися до зірок на небі, малюємо їх собі тут, на землі. Втрачаємо розум і вміння думати. Перестаємо боротися, забуваємо про усі мрії і цілі. Замість насолоджуватися тим як її ім’я злітає з твоїх вуст, придумуємо інші імена, на кшталт сонечко, зайчик, рибка, маленька. А потім знову і знову розплющуємо очі, коли вітер розвіє туман. Дивуємось собі, своїй наївності.
читати повністю

Темнота в парке, дом среди деревьев, среди запутанных парковых тропинок. Как можно не восторгаться заплутавшем танцем множества тропинок, уложенных брусчаткой, вокруг разнообразных деревьев. Ни одна из них не направленна в определенную сторону, они тут точно прогуливаются, как и люди, никуда не спеша, часто сворачивая в сторону. Свет фонарей, потерялся среди веток, в борьбе с темнотой. Тени людей, с собаками, влюбленіх парочек на лавках, врядли хоть одна из этих теней может куда то спешить...Осень дает о себе знать, прохладный ветер, шуршат под ногами листья, падает с деревьев, пытаешься спрятать пальчики в рукава, спрятать шею в воротник куртки, подальше от холодной ночи, тебе удается это? Нисколько. Садишься на ступеньки, в твоих руках стакан кофе, только в Мак-даке не совершенно не жалеют кофе, так что можешь наслаждаться большим количеством латте. Что то сказочно эфемерное вокруг тебя. На дорожке танцуют листья, среди теней, ветер рассказывает свои сказочные истории, о прошедшем дне, о мирах, в которых он побывал, а листья пританцовывают, поддакивая ему. Полная луна уже не прячется за кронами, освещает людей, которые проходят мимо. Но ступеньки это другой мир, потустороннее царство, в темноте, с тишиной, наслаждайся. Твои руки согревает кофе, сигареты затуманивают твое сознание, ты любишь друзей, любишь ее, хоть и не можешь, не знаешь как стать для нее самым лучшим, как влюбить ее в себя...тебе просто хорошо, тебе спокойно на душе, и как то странно. По настоящему ли я хочу всего, о чем думаю, или мне совсем это ненужно...я сомневаюсь, и это хуже всего...что мне стоит изменить в себе, как разобраться в своих мыслях, как понять чего я хочу на самом деле...как можно достичь цели, когда ты не знаешь что это твоя цель, или какая то другая возможно...а плохие привычки, затягивают, и хуже всего, что ты не понимаешь что в них плохого, когда вот сейчас ти от них получаешь удовольствие...от кофе с сигаретой, от спокойствия в сознании, от странного положения вещей и мыслей в голове...

Темрява парку, будиночок посеред дерев, посеред заплутаних паркових доріжок. Як можна не захоплюватися кружлянням безлічі доріжок, вкладених бруківкою, навколо різноманітних дерев. Жодна з них не устрімлена в певний напрям, вони тут так само прогулюються, як і люди, не поспішаючи нікуди, частенько звертаючи в бік. Світло ліхтарів, загубилося десь поміж гілля, у темряві. Тіні людей, з песиками, закоханих парочок на лавочках, навряд чи хоч одна з тих тіней може кудись поспішати…Осінь дається в знаки, прохолодний вітерець, шурхотить листя під ногами, падає з дерев, намагаєшся сховати пальчики у рукава, заховати шию у комірець куртки, подалі від прохолодної ночі, тобі це вдається? Навряд чи. Сідаєш на східці, в твоїх руках стакан кави, лише у Мак-даку зовсім не жаліють кави, тож можеш насолоджуватися великою кількістю Латте. Щось казково ефемерне навколо тебе. На доріжці танцює листя, поміж тіней, вітерець розповідає свої чудернацькі історії, про свій день, про світи, в яких він побував, а листя підтанцьовує, підтакуючи йому. Повний місяць вже не ховається за кронами, освітлює людей, що проходять повз. Та східці це інший світ, потойбічне царство, з темрявою, і тишою, насолоджуйся. Твої руки зігріє кава, сигарети затуманюють потрохи твою свідомість, ти любиш друзів, любиш її, хоч не можеш, не знаєш як стати для неї найліпшим, як закохати її у себе…тобі просто добре, тобі спокійно на душі, і якось дивно. Чи справді я хочу усього, про що думаю, чи зовсім мені це непотрібно…я сумніваюся, і це найгірше…що мені варто змінити у собі, як розібратися в своїх думках, як зрозуміти чого я справді хочу…чи можна досягнути мети, коли ти не впевнений у ній, коли ти навіть не знаєш чи це твоя мета, чи щось інше…а погані звички, затягують, і найгірше, що ти не розумієш що в них поганого, коли ось зараз ти від них отримуєш задоволення…від кави з сигаретою, від спокою в свідомості, від дивного стану речей і думок в голові…

Нащо тільки не здатна сила кохання! Посеред тотальної флегматичності, зажиточного спокою, вона здатна перевернути з ніг на голову життя двох родин.

В будинок по сусідству переїжджає молода сім’я. У новій сусідці – минуле палке кохання. І як не уникав його герой-коханець-невдаха, та не зміг. Сусіди спілкуються, а зі спілкуванням в їх життя повертаються давно задушені почуття.

В спокійному плині життя, навіть палкий роман між ними розгорається тихо і спокійно. Як тут не заснути. Вони не вміють кричати, не вміють злитися, не вміють показати емоцій. Спочатку закохуючись і руйнуючи життя коханій з минулого, він раптово повертається до сім’ї, і забуває про все. Звичайно, подружнє життя, і тихий, усталений спосіб життя краще. Та що ж тепер робити їй, вона в лікарні, вона не хоче без нього жити.

Зустрітися останній раз. «Ні з тобою, ні без тебе». Вона бачить його в останнє, цілунки, він знову хоче оволодіти її тілом. Смерть. Тут навіть смерть зустрічається їм спокійно. Вбити коханого, і покінчити з життям. Навідь смерть за сюжетом Трюффо не сміє порушити спокій…

A.S. Сьогодні я не напишу ані слова, сьогодні я хочу чути ваші думки. Приємного перегляду. Чекаю на ваші коментарі.
[показать]
"усі фотографії"

Не знаю наскільки мені зараз хочеться будь-що придумувати. Дивне відчуття, котре неможливо описати. Ні, я зовсім не про любов чи кохання, це відчуття непотрібності і абсолютної байдужості з цього приводу. Мені все рівно наскільки я вам потрібен, наскільки потрібен своїм друзям, всьому цьому світу. Я є, я буду, а ви можливо ні! І якщо я потрібен вам, ви будете поряд, ви незабудете мене, і я буду цьому радий. Але якщо ні, нехай так і буде…я не шукаю зараз сенсу в своєму житті, я відпочиваю від свого шляху, хто знає що я вчиню завтра, і куди прямуватиму…тиша перед бурею…останній подих перед пусткою?...