Події.
Все вже змінилось. Твій погляд в мої очі. А колись в ньому було щось рідне, щось настільки рідне, що я не бажала відводити очей від тебе. Та все минає…. Замість всього цього зараз в твоїх зіницях жаль бездомної собаки та презирство.
Час.
Воля. Де вона зараз? Вона підходить з часом та несподівано, але так само покидає нас, залишає на самоті з думками, закованих в кайдани власних подій та ситуацій.
Силуети.
Здається закохуюсь, можливо це лише наївні думки та примхи власної фантазії. Та чому ж серце набирає навіженого темпу колі я бачу лише твій силует, чую твій голос, уловлюю твій погляд. Це не надовго, я не на стільки слабка, щоб давати волю почуттів.

Декілька цікавих речей довелося пізнати в невеликий проміжок часу,
Цей рік, хоча віна тільки почався, вже зовсім не такий як інший,
В пошуку себе, через перевтому намагаюся знайти те що мене заспокоїть, дозволить мені зануритися у власний світ зі своїми жителями та законами. Багато навчання? Працюю? Ні… На фізичному плані все добре.. Погано сплю, вважаю себе психом, мати вважає я в стресовому стані, причина? Причина невідома. Взяла за стимул собі декілька придуманих мною фраз: «мене зневажають ті хто мене не розуміє, а хто мене не розуміє – мені не потрібен.», «те, що можна скопіювати не є неповторним». Часто запитую при ситуаціях в себе питання: « Мені потрібно через це хвилюватися? Варто це цього?» Допомагає, особливо для уникнення зайвого стресу чи поганого настрою..

1050 смс з того самого вечора, все моє життя протягом одного року, смуток, радість, біль у серці та усмішка... Сумую за часами.. коли все було інакше.. В очах виступають сльози.. Останнім часом хвилювання і настороження, не розуміння дій та слів.. Слів яких я так рідко чую..
Чи правда чи ні, моментами всеодно.. Але інколи, коли прокидаєшься зранку наче нова людина з абсолютно чистою свідомістю, яка потребує краплю щирості та правди..

Як важко коли розумієш що від чогось залежиш.. Здається дрібничка - поцілунок…  Ніжно та бажано, солодка отрута, яка призводить до залежності, чи погано це, чи добре.. Але я зрозуміла, що лише він подарує мені яскраві фарби, якими ми зможемо намалювати свій власний, а точніше наш власний світ….

[451x699]

 Сиджу та п’ю каву, яку я ненавиджу, слухаю музику, не розуміючи слів, в одній руці кава, а в інший – запальничка.. Не курю лише дивлюся на вогонь, який буде горіти до тих пір,  доки не скінчиться його час…  Моменти головної болі від надлишку інформації, дурної музики або перевтоми.  Дивлюсь у монітор комп’ютера вважаючи, що я побачу щось інше окрім заставки та блимаючої стрічки айсікью. Почуваю себе самотньою, кохаю, але чомусь не відчуваю щось не так..
Все змінюється, ми дорослішаємо, моменти радості від лише одного погляду і слова, тікають якнайдалі..  Я сама малюю світ таким, але не маю яскравих фарб для сьогодення. Знаю, що через пів години я візьму новий аркуш паперу і почну все заново, та не знаю -  зможу я щось краще аніж було. Не вистачає обіймів, перемкнула музику…  Я роблю свої проблеми важливими, але є й важливіші за мої, набагато… Не співчуваю, але жадаю співчуттів. Спілкуюся з щоденником, а з ким ще? Я не можу розмовляти із людьми… Голова починає боліти гірше, намагаюсь розібратися з думками. Не в змозі зараз щось змінити, продовжую зафарбовувати все ще темніше. Намагаюсь допомогти комусь, задумуюсь, а не роблю я ще гірше? Кому це потрібно коли я із собою розібратися не можу…

[472x699]

це лише одна зі сторінок життя..
яку я помістила у нову книжку, можливо, яка буде тонкою,

але на момент стане найкращим другом