ти мабуть найзагадковіша людина у моєму житті,
дивно, але багато людей намагаються виділитись зовнішністю, своєю поведінкою, але ти цього не робиш, навіть більше, тобі це не потрібно, ти й так набагато особливіший за всіх кого я зустрічала, в тобі вже є індивідуальність, яка не хвилюється за те, що буде схожа на інших, бо ти й так інший...

колись я дуже хвилювалась, що поєднати друга та кохану людину неможливо, чи це виключення, чи я помилялась, але ти дійсно зміг поєднати в собі цих особистостей...
виявилось, що для того, щоб бути другом своєї коханої людини потрібно тільки розуміння та відвертість.

потрібно всього лиш змінити одне ім'я і продовжувати жити далі...

ми обоє вважаєм, що кохання - це вигадки наївних письменників, що одруження - це дорога до розпаду.. Ми знаємо про один одного те, що могло б нас відштовхнути, але ми, тримаючись за руки, йдемо далі, можливо ми відштовхуємо те, що надто сентементальні, ти чогось очевидно боїшся, тому й інколи намагаєшься скористатись, якимось зовсім безглуздими фразами, чи поглядом. Та як би ти не хотів, погляд завжди викаже себе з середини...

звісно, але до хорошого швидко звикаєш, так я звикла до тебе, з кожної вільної хвилинки йти до тебе, бачити тебе..
мені все ж цікаво, все, що ти кажеш дійсно правду,
досі не розумію, як все вийшло, як сніг на голову, і в мене зовсім інше життя,
із всіх кандедатів чомусь саме опинився ти.. але в тобі є щось зовсім не притаманне іншим...

чому моє минуле мене не відпускає..? я змінила все що могла, та навіть, на силу, що було важко....
давно я не відчувала справжнє тепло від обіймів, але навіть в них я інколи думаю про іншого...
інколи буває, я вже майже про тебе не думаю... досить, натерпілась вдосталь....
та чомусь ти сміливішаєшь тільки зараз, коли я ладна піти до іншого....

все більш ніж вороже та чуже... Очі, рухи, слова.... Потрібно швидко щось змінювати... я втрачаю інтерес....
життя тепер не більше білого паперу з нескінченними крапками.... Жадають продовження.... марно...

все, я отримала від літа все на що сподівалась. тобто нічого...
цього року все трішки інакше... все трішки швидше.... швидше прийдуть морози, швидше ти запропонував....
всі швидше будуть ховатись у теплих стінах осель, кожен з нас швидше обере свій шлях і піде гедь...
як би мені хотілося, щоб все було не так...

не вистачало мені цього... чудовий був вечір...
але в такі моменти не вистачає ще й люблячого погляду та солодкого поцілунку...
сама пішла, сама й залишилась.... зі мною поряд тільки тінь та присмак свободи...

я була права.. зміни будуть, ще й досить конкретні...
нова "псевдо-компанія"... щось незрозуміле... хочу повернути час, хоча б місяць назад....
невистачає спілкування с тобою, дуже не вистачає......
можливо дійсно не варто бігти від дійсності.. всеодно, що йти по біговій доріжці... хоча на певний час допомагає...
не треба бігти від тебе, чи до тебе, треба йти з тобою, але на достатній відстані....
_______________________________________________________________________________________________________________________

очі - дзеркало душі.....
мої: найчастіше вони стомлені, сірі... вже сірі.. хоча колись вони буди голубі, а потім сині, яскраві... нажаль не зараз,
не розумію людей, які гадають, що вони привабливі...
я довго вдивлялась в них. але відповіді не знайшла....
взагалі намагаюсь ховати погляд, не люблю коли в мої очі дивляться... не люблю коли порпаються в мені...

Який ти бовдур, я не краща, напевне, що тобі це написала, ти так нічого не зрозумів.. Я все ж хочу ясності... Чи ти не захотів це розуміти, і прочитав лише те, що хотів... Я намагалася делікатніше підійти до сетуації, але, щоб ти зовсім все не перейняв на свій рахунок.

розумієш, вже згасає той потяг до тебе, вогонь горить і інколи ти прибавляєш жару, але це "інколи" буває досить рідко, давно вже потрібно було зрозуміти, що цей бій не має сенсу, хоча я відмовлялась від цього розуміння, і, можливо, відмовляюсь досі... Ти навіть тепер майже не трапляешься у снах, тільки інколи ми ведемо з тобою банальні розмови... Навіть не знаю, хочу я тебе втрачати, хоча б у своїх думках, чи ні...
Ти всеодно це ніколи не прочитаєшь, тому всі ці питання давно є реторичними, яких я ніколи не скажу тобі в очі.. Я досить слабка людина...
_______________________________________________________________________________________________
мені остогидли ці знаки уваги від людей, да це навіть не знаки уваги, а стандартний сценарій "як отримати дівчину за пару слів".
Слова, слова, слова... мені з них не холодно, не тепло...
Хоча було декілька випадків, які мені дійсно сподобались, але то відчувалось, що від щирого церця...
можливо я здаюсь легкодостопною, але в більшості випадків я бачу людей з якими є про що поспілкуватись.. нічого більшого...
Мене вже давно не цікавлять відносини і таке інше, це все настільки безнадіно, що можна тільки як казку сприймати.
_______________________________________________________________________________________________


Напевно, українська мова, це єдина мова для мене, через яку можна дійсно вилити душу.. Хоча б цьому щоденнику, та й більше ніде це не потрібно робити.

_______________________________________________________________________________________________

Все що потрібно знають про мене всі хто цього бажає, все інше ховається надто далеко, щоб хтось зміг це побачити...

"вам ніхто більше не потрібен..."... - можливо ти й права...

позавчора я з подругою вела бесіду стосовно мрій.. вона розповідала, що має альбом куди вирізає картинки своїх найдужчих бажань... я зрозуміла, що кожному непогано було б зробити такий альбом, навіть у власній фантазії, але коли почала згадувати, що є такого, що можна назвати мрією... такого не було.. за своє життя я не навчилася мріяти.. можливо це й на краще..

деякі книжки потрібно читати досить довго, скільки це потребує сюжетність, щоб пережити кожній момент окремо, щоб кожен - відклався у потаємному куточку душі.

через певний час, думаю досить скоро, ти підеш з мого життя зовсім, не тільки ти, а ще найближчі на данний момент люди.. сумно, але правда... так трапляеться з кожним хто стає мені неначе брат чи сестра..
або я така, або життя... зовсім скоро ми всі будемо бачитись максимально раз в неділю.. ну може трішки частше, посміхатися, казати "привіт" цікавитись життям іншого за 5 хвилин, домовлятися про зустріч, яка мало ймовірно відбудеться.... це вже почалось.... і в серпні місяці це перейде у норму.... звісно я цього не хочу, можлив так не буде і все обернеться не так як раніше...
від мене в цій ситуації залежить мало, але й одночасно досить багато,
час все розмістить на свої місця, та відчувається наближення координальних змін...

Боюсь зближення? Боюсь отримати черговий прстріл в спину, або знов дізнатися, що таке втрата....?
ТА ЧОРТ ЙОГО ЗНАЄ ЧОГО Я БОЮСЬ!
Вільна, горда, божевільна, вперта, сильна... ніби... мабудь..
а потім різко тобі пагано, не знайдеться ні одної живої душі, до якої можна було б пригорнутись, відкинути всі оточуючі проблеми, відчути себе в безпеці...
Мрійлива дурепа, тобі завжди тепер прийдеться буди самотньою, в очах оточуючих сильною, у власних - несчасною.. у тих, що майже втрачають блакитний колір і білосніжну оболонку..

досі хтось гортає записи в моєму щоденнику.. цікаво... але це не має значення...
_______________________________________________________________________

у кожного є власний дар.. але жахливо, якщо ти хочеш, але не можеш від нього втікти..

_______________________________________________________________________

дружби між дівчиною та хлопцем не буває... він або коханець, або некровний брат....

_______________________________________________________________________

нічого більше не буде, все закінчиться... все вже закінсилось, нічого більше...
Так буде не один і навіть не декілька років.
Близько 30-ти, я буду жити в пустій квартирі разом з котом.
Малювати, щось незрозуміле і мало кому потрібне,
ходити на постійну роботу з 9-ти до 6-ти,
кожного дня:
-вранішня кава
-пачка цигарок
-1-2 "прийнятих" від мами
-бессонні ночі, з приводу спокійного та нікчемного життя,
- дієта
-життя без болю та щастя, лише для себе..
що ж починаю від сьогодні, покищо лише без "з 9-ти до 6-ти"... а все інше є, було і буде...

важко, але зрозуміло, така суцільна пустеля, знову... Знищити, знову знищити в собі те, що час від часу прокидається.. тепер все ближче, але набагото обережніше.. Я дякую тобі, ти зробив мене ще більш сильнішою... я змушу, я повинна, але чи зможу?

не вистачає тебе... суцільна пустеля.... наповни мене і забирайся геть..