07.04.2009.

Аналізую всі явища і події, що мене оточують. І навіть немає причин нарікати на своє життя.
Аналізую свої думки, записи. І чомусь навіть немає причин немає причин бути незадоволеною собою.
Аналізую свою втому. І чомусь навіть немає бажання відпочити і відновити сил.
На це немає ні часу, ні самих же сил. Дивно якось. Заплуталася?

Пару десятків кілометрів в день - це ще не рекорди.
Пару десятків знайомств - реальність.
Пару десятків нових фото у архіви - приємні дрібнички.

Андріївський узвіз пульсує сонною артерією на тілі Києва.
Потрохи входжу з цим містом в резонанс.

06.04.2009.

Розмови про лібідо, про котиків і про теплоту.
Тости за дев'яту ранку.
Ошийники з шипами.
"І ось я в богємє і шо я дєлаю?.."

Проаналізувавши свої пости, отримала таку картинку.
Ця схема складається з найбільш вживаних в моєму жж слів. В кожного слова є своя вага і зв'язки з іншими словами (в залежності від того, з якими словами у окремих реченнях чи абзацах вони вживаються).

[показать]

Зависла на the Doors.
Не можу перемкнутися.
Не можу змінити платівку.
Не можу не спати кожного дня на декілька годин більше.
Не можу не бігати містом.
Не можу не витрачати гроші на алкоголь, безглузді дрібниці і проїзд.
Не можу не припинити пошук. Годі.

"Well, show me the way
To the next whiskey bar
Oh, don't ask why
Oh, don't ask why..." (с)

Наче по дві сторони яскравої вітрини.
На моїх руках браслети, на віях - сніг, а в очах холодний блиск.
Мене зібрали по маленьких частинках, одягли за останнім словом дурної моди.
Ти заворожено стоїш, дивлячись крізь байдуже до мого дихання скло. Та не можеш відвести погляду.
Щоправда, постоїш так трохи і підеш, замлислившись про щось своє.
Тільки не купляй мене, прошу.

29 Мар, 2009 at 7:05 PM

Текстурні посиденьки у муніципальних.
Алкогольні експерименти біля.
І не_визначеність на вечір.
Чому стільникові так люблять розряджатися?..
Потреби у валеріані зростають.
___________

Чия це фраза: "Давайте сперечатися про смак вустриць з тими, хто їх не куштував"?

UPD: а валеріану краще запивати алкоголем.

Не кажи, що було добре.
Не питай про моє минуле.
Не згадуй про моє майбутнє.
Не дивись на моє теперішнє.
Не чекай мене у чужих містах.
Не кажи, що подзвониш. Я цього не хочу.

27 Мар, 2009 at 10:19 PM

Текстурні візерунки, площа у ганебному біло-синьому та знову дощі.
Форс-мажори та форс-мінори.
У вікнах - чужі дахи та вогники далеких вікон.
А вечір лише починається...

27 Мар, 2009 at 3:00 AM

Як то казала велика Коко Шанель (якщо я не помиляюся) "В кожної жінки має бути маленька чорна сукня".
Реалії нового часу змінили цю концепцію.
Гордо заявляю "В кожної жінки має бути маленький чорний лептоп".

24 Мар, 2009 at 9:58 PM

Синці під очима, купа речей у прання і забита карта фотоапарата.
А ще багато справ завтра і на_завтра.
Тож, пару годин сну і знов у бій.

Батарея плеєра тримається на диво довго.
Включаю Земфіру у вуха і іду.

Київ зустрів нас дощами.
А Харків... він взагалі нас не зустрів.
Ми просто занурилися у ранкове метро, побігли кожен у свою сторону, залишаючи сліди поїздки по собі у довгих переходах підземки.

P.S. А у потязі ми знов їхали в одному купе із дівчиною, з якою їхали до Київа.

Скільки часу спливає? Коли все встигнути?
В мене вже питають про те, коли я встигаю писати.
Тож відповідаю.
Пишу між строк, читаю по нотних станах, не знаючи нот.
Роздивляюсь ієрогліфи та шукаю сенс у візерунках телефонних дротів.
Ходжу по запахам та по сторінкам жж.
Залишаю не_тривкий слід від своїх кедів. І іду спати.
Завтра важкий день.

Зустрів нас дощами, заколисав у вечірньому метро.
Прокинув вранішнім сонцем у вікні, закрутив у вирі подій.
Вулиці - вулички - площі - сквери.
Книгарні - тогровельні центри - книгарні.
Могилянка - Гете Інститут - майстер-класи.
Фотографії - обличчя - місця.
І п'ятнадцять кілометрів на лічильнику мобільного.

Я - лише слабка людина.
Слабка у своїй природі.
Слабка у почуттях, емоціях.
Слабка у вчинках, подіях.
Слабка у бажаннях, мріях.
Слабка у талантах, покликаннях.
Слабка у вподобаннях, звичках.
Слабка у покликах, інстинктах.
Але сильна у своїх слабкостях.

Дихати. Що може бути солодшим за це повітря свободи, яке огортає тебе, пробиваючись крізь одяг і пори шкіри?
Дихати. Що може бути бридкішим за цю згубну залежність від хімічних сполук, що так жадібно захоплюють легені?
Дихати. Що може бути природніщим у цьому суспільстві штучностей та сурогатів?
Дихати. Що може бути непомітніше для скла об'єктивів у світлі софітів та прожекторів?
Дихати. Єдине, що людина поки що не навчилася робити на публіку.
Ди-ха-ти.

Чому я люблю не спати вночі?
Контакт, джаббер і аська мовчать.
Але є люди, розмова з якими може затягнутися далеко за дитячий час.
Нічні думки - вони інші. Вони не приховують нічого.
Не залишають запитань, на які б не дав відповідь вдень.
І не тому, що ти намагаєшся закритися.
А тому, що вдень ти просто не знаєш на них відповідей.
Чи любите ви нічні розмови так, як їх люблю я?

Який діагноз слід ставити чемним дівчаткам, яким вже подруги пропонують познайомити їх із кимось?
Чи ж то я так вже виглядаю, що не викликаю жодної довіри?
Слухаю Regina Spektor та потроху перестаю бути чемною, попиваючи чай із кон'яком.
Вираховую на зеленому калькуляторі скільки днів залишилося до закінчення моєї весни.
Записую у розклад на жовтих папірцях - "15.03 - знайти здоровий глузд".
UPD:
[320x240]

А можна більше не буде болю?
Щоб не ковтати сльози без вагомих на то причин.
Щоб не заламувати пальців, не схрещувати долоней у жестах захисту.
Щоб не треба було щось доводити кожного разу.
Собі. Тобі. Їм.
А можна не залишиться питань? Питань про те, хто ти.

Чи знаєш ти,
Як сильно в душу б'є безжальний дощ?
Так, ніби він завжди чекав лише мене.
А, як болить зимовий спокій нашого вікна
Ніжно пастельний, як і твій улюблений Моне.

(с) Святослав Вакарчук.

Відео на youtube