Та ж щось це дивне.
Малюнки подібні, фрази шаблонні, фото не яскраві.
Дивне відчуття, коли щось таке не клеїться.
Не можу відійти від такої лініі поведінки.
Може час перепчити?

Чи то копіпаст - це частина творчого процесу?

Трохи захворіла на музику.
Не зважаю на практику. Навчальний процес повз мене.
Залишаю дивні браслети на руках та влаштовую перегони містом із самою собою.
Зводжу рахунки із операторами.

Роблю трохи тихіше звук.
Та ж як сильно я залежу від музичного.

Хіба ж багато хто знає про Крихітку Цахес?
Гротескне оповідання про дивну істоту.
Чи хтось бачив у книгарнях?

А насправді, чи так просто забувати, котра година, одягаючи навушники, у яких лунає пісня КЦ?
Чи так просто цитувати на чужих стінах записи,
чи так просто тримати треки на ріпіті,
чи так просто відчувати ті самі емоції,
чи так просто знов і знов відчувати себе тим самим сніговим комом?

current music КЦ - Рецепт.

Останньої миті чіпляюся за обкладинку книжки.
Тож похід до книгарні не обмежується лише придбанням листівочок.
Україномовне видання та акварельні ілюстрації автора.

[показать]

Безсоння довжиною в декілька декад.
Навіть алкоголь рятує лише на декілька годин.
Полохливі сни не без підтексту та нічні прокидання.

У місті, що роз'єднує кількістю кілометрів, залишається іноді бачити одні і ті ж сни.

Рядками Маяковського мандрувати.
Дихати цим осіннім туманом, який пронизує до самого дна дрібний дощ.
Забувати себе посеред вечірніх вулиць та згадувати вранішніми провулками.
Не відкривати парасольки та не вимикати Оркестру Че у навушниках.
Гутен морген, новий день.

Не напишуть у підручниках про нас. Чому?
Бо в жодних підручниках не пишуть про те.
Немає загальних рецептів.
Та й не треба. Цьому не можна навчитися за інструкціями та порадами.
Це треба відчувати.
Відчувати, коли світ перевертається з ніг на голову.

День поклейки нових шпалерів, одягання маєчок у зворушливу клітинку.
Вечір равликів. Дивних, трохи повільних але таких чуттєвих.
Шоколад, кола із льодом та відсутність серветок.


То що там про риб?

Намалювати вікно.
Щоб обов'язково із дивними та милими шторочками у стилі Амелі. І щоб обов'язково темно зеленого кольору і у дрібненьку клітиночку.
Щоб із квіточкою на підвіконні. Чи навіть не так. Краще у цегляному горшочку за цим вікном.
Щоб навкруг вікна - стара цегла червоного кольору.

А у цьому вікні - тепло і затишок. Але ж як його намалюєш? Його простіше створити.
І потроху тішитися.

Ремені та шалики.
Знову ж серветки та парні браслетики з глиняними орнаментами.
І нові довгі спіднички, що так пасують до мого насторю, рум'ян та люстерок.



[480x360]

Три пакетики цукру на чашку чаю, теплі перчатки та холодна куртка.
Чи, може, варто переходити на цукрозамінники та пуховики?
Хоча, в житті й так вистачає сурогатів.
Останнім часом звільняю себе від них. Не без успіху.

Свято повз мене.
Жодних тобі гарбузиків та кажанчиків.
Театрального гриму та бутафорських капелюшків.
Чорних мантій та урочистих процесій містом.

І просто втомлені очі.

Вечірніми галереями та кав'ярнями у кедах не по погоді.
Хорошими та поганими новинами, книжками зі статусом free.
Дивними гарбузиками, що зарано з'являються на червоних столах.
Дивно протікають календарні дні строкатих шаликів.



І жодних нееферктивних пов'язок задля безпеки та здоров'я.
Дозволю собі трохи розслабитися.

[480x]
Photo by Маша и Медведь

Старими підборами та новими гетрами по перших нічних/денних холодах.
Облетілим листям по містечковій річці, променями сонця по вітах старої иви.
Мерзнуть руки та мурижаться очі.
Відігріваюся диванчиками кавового кольору просторих кав'ярень.

Нічні сомнамбулічні прогулянки метрополітеном.
Нові кліпарти в моєму лептопі.
Кілограми контенту та години текстів.
Вкотре жаліюся на те, що у добі лише 24 години.

Я не вмію діяти за методичками.
Не вмію жити за роскладом пігулок і занять в університеті.
Зате я вмію відчувати.
[360x480]
Щось таке.
Photo by Маша и Медведь.

Залежу від свободи.
Від вільного дихання. Від повітря у суміші із туманом над водою.
Від мокрого піску під ногами.
Від міста. Від кав'ярень та площ. Від парасольок і проїздних.
Від окулярів та фляги. Від коннекту. Від вітру в волоссі.
Від дрібниць, що підкреслюють мою свободу.

current music Скрябін - Зламані крила

Тепле і стукоче. У моїх долонях.
Розтікаюся думками по м'яких диванчиках напівтемних кав'ярень.
Ч ж так легко читати людину, наче книгу рідною мовою?
Нарешті ранкові настрої задають рівень денного настрою.

Покладаю надії на майбутнє, кажете?

Легкодумними реченнями зображю своє життя.
Переслухую вибране із рок-опер.
Перечитую обране із записників.
Передумую сотні думок та перегадую тисячі загадок.
Додаю нові дописи та малюю на стінах.

Відкриваю нову радіо точку. Та нову радіо програму. ПікокФМ.

current music Юнона и Авось - Ты меня никогда не забудешь

Мандрую енциклопедичними статтями у пошуках себе.
Чи варто шукати правди на сторінках, створених за допомогою вікі-технологій?
Моє існування у площині соціальних мереж, форумів, файлообмінників та блогів ставить саме себе під питання.
Чи то я, чи то моє альтер-его?
Чи згадаю я себе потім під своїм ім'ям?

Чи то на щастя, чи то ні, Вікіпедія не знає про моє існування.

Мої паперові квіти не розмокають під твоїм дощем.
Руки у шкіряних перчатках не мерзнуть, коли їх зігрівають, так само, як не мерзнуть коліна, вкриті арафаткою.
Перебираю своє волосся та торкаюся кінчиками пальців.
Тонкими рухами по клавіатурі.
В он-лайні не вистачає офф-лайну.