Коли ми заклопотані своїми проблемами, нам байдуже хто проходить поруч, ми нічого не бачимо, наче знаходимось у якомусь незалежному недоторканому просторі власного я. Поруч проходять такі ж заклопотані своїм его люди, проїжджають машини. Це мегаполіс – тут кожен сам за себе. Та сьогодні я зрозуміла, що все ж у цій атмосфері байдужості є ті кому так потрібна наша людська увага і тепло. Вранці я йшла у визначеному напрямку і говорила по телефону – вся у власних емоціях, у власних клопотах. І раптом - ці гарні сумні оченятка. Я зупинилася. Біля моїх ніг бігало і скавучало малесеньке нікому не потрібне цуценя. Мені боляче дивитися в очі вуличним собакам. В тих очах – біль, від нестачі любові і тепла, і докір від нерозуміння того, чим не заслужила ця істота людської любові. Собаки все розуміють і відчувають. От і те цуценя дивилося на мене сумними очима істоти, у якої немає друга, з надією. О, як я хотіла взяти його на руки, притиснути до себе і не відпускати нікуди! Та спрацював людський фактор – на мить я закрила очі, зібралася з думками і пішла своєю дорогою. За хвилину я озирнулася і побачила, що песик біжить за іншою жіночкою, і так само очікує чуйності. Жінка навіть не глянула на цуценя. Песик сумно дивився в слід ще однієї втраченої надії. Що робити з людською байдужістю?
[700x625]

Слушать этот музыкальный файл

В прошлом - финалистка проекта Шанс, в настоящем - голос проекта Танцюю для тебе, в будущем - best singer по версии MTV music awards!!!)))
[466x699]