Настроение сейчас - ранок
Реальний сон на нереальні події.
Це він мене щоб колись на таке підбив і з холодним серцем дивився? Невже колись до цього призведуть всі чвари?
Невже не знайдеться тієї, котра таки вб'є?
А це, виявляється, страшно... тому не дарма я довго думала. Абияк не вийде.
А ще хотілося побачити його реакцію. Ой, хотілося.
А далі що? не знаю
прокинулася.
і слава Аллаху, що прокинулася...
[410x700]
в житті
ховаю
шкода дуже
і добре, що швидко помер
в мене б серце розірвалося, якби не помер.
хай тобі буде добре.
і я й досі буду такою
якою ви всі мене знаєте
бо не можу
пройти повз
не можу
і не хочу інакше
якщо варто казати так, як є
то варто так і казати
так дивно, коли є вільний час
надто дивно
його аж так багато, що він дуже швидко спливає
а втрачати не хочеться
тому краще не буду витрачати його на писаки
піду спати, щоб раніше прокинутись та більше дізнатись
[468x351]
[525x700]Настроение сейчас - бешеное
ооооочень давно уже не испытывала такого невероятного бешенства
и вместе с тем беспомощности
это самое противное
привкус горечи от обиды
у меня такое ощущение, что нас жестко наебали...
и не только у меня
никогда бы не подумала, что до такого все может дойти
никогда
давно не было столь противно
невероятнейше противно
открывать рот не хочется
разве чтоб обматерить снова все подряд
хотя нет не все подряд
кажется сегодня у нашей массовой брани были весьма конкретные мишени
какая истерия
истерия
а сейчас блевать хочется
но аж никак не послезавтра
хотя нет послезавтра тоже хочется
чтоб посмотреть в глаза
какое свинство
в моих глазах это свинство
и я не собираюсь искать другое слово
хочется назвать предательством
но по определению не подходит
а жаль
как же горько
и как же
горько
[463x600]Настроение сейчас - азурне
Бачиш от їх зараз разом. І гадаєш. А чи зараз було б інакше? А чи як поводилася б поруч із ними? А чи могла б показати нарешті, що ти краща від них?
Біс батька зна.
Та бажання є. Сильне. Аж загорілося.
Нічого.
Колись-но час настане.
Настроение сейчас - Было
Когда мизантроп начинает думать о людях, он становится героем.
Когда филантроп начинает иногда думать о себе, он становится предателем.
В статистику надо вводить такую штуку, как вселенский эгоизм неописуемых масштабов. Существуют исключения. В моем случае - семья. Кому-то и с ней не повезло. Поэтому я вообще счастливый человек.
Встает вопрос. Что делать? ублажать чужой эгоизм вопреки своему или все же быть честным с собой.
Мне хорошо. Ростки филантропа у меня в корнях и от них я никуда не денусь. Поэтому я всегда люблю людей. Даже когда знаю, какими же сволочами они бывают. Ведь любят, пожалуй, не за нимб. За нимб могут уважать, либо бояться.
Если человек решил стать Иисусом, сделать из себя пример для подражания, я его уважаю. Но мне его жаль. Так вот мне надоело жалеть себя.
Как это громко звучит. "Жертвовать собой ради другого". Но жертвуя собой ты сразу жертвуешь и им тоже. Делая работу за другого ты лишаешь его опыта. Может поэтому я всю жизнь стараюсь делать работу за других. Мне это опыт.
Нет. Не все так грустно. И вообще ничто не грустно. Я - прекрасный человек. У меня тысяча стремлений. У меня есть какие-то навыки, есть желания их развивать. У меня получается то, что мне интересно. И это замечательно. При этом я не Жан-Батист Гренуй. Я не вру людям, не замыкаюсь в себе, не хочу поработить Вселенную(хотя это спорный вопрос...зависит от целей. Но слово "поработить" тогда точно не подходит)
Ну конечно же. Главное. Надоело ведь обжигаться. Мне даже пальцев одной руки не хватит, чтобы поперечислять всех, после кого мне приходилось приходить в себя. Глупо же! Но, я как всегда ценю свое прошлое. И как всегда не хотела бы в него вернуться)
Удивительно, как во мне по-тихоньку развиваются те вещи, о которых несколько лет назад я мечтала и считала несбыточными, когда по вечерам рыдала в подушку и вытирала сопли об одеяло.
Вот она, самореализация. Вот оно, ощущение собственного какого-то достоинства. Ощущение, что ты не нужен, нет; что тебе нужно, много чего. Наконец-то желание нравится. И ощущение способности нравится. Плевать, что другим. Главное - себе. Никто так не оценит, как сам себя.
То, что раньше было двуголосием, превратилось в отличное соло. Прекрасно. Черно-белое слилось. Но фу, как банально было бы слиться в серый. Оно слилось в некое подобие золотого. То, что мы кличем серединой.
Я начинаю понимать цену себе. И перестаю идеализировать стоимость окружающих. Тем не менее не теряю свойства ожидать от них лучшего(как и худшего, конечно)
Еще вот-вот. Чуть-чуть. И наступит всеоружие.
Но все же жаль, что только семья филантропит меня. Нет, я не думаю, что мы больше не будем общаться. Скорее будем. Скорее завтра мы уже обнимемся и решим, что все это глупости и бред. Точнее, Аня решит. Я уже сейчас знаю, что это глупости и бред. Что такие разговоры меня практически не трогают. А ей они только усугубляют ее личное видение человека. Вот пришла она ко мне с мнением, что я изменилась, и хоть бы я розовым слоником плясала, все равно осталась бы измененной Ксюшей, которая лишь пытается сделать из себя розового слоника. Но пройдет время и она может простить-понять-забыть. А может вообще придет ко мне такой же. Как знать.
Я любила себя безмерно хорошей и чистой, как взгляд Девы Марии. Но я не хочу терять свою жизнь на иконопись. Я хочу, чтоб моим последним вздохом была фраза типа "как раз на том свете чечеткой займусь".
Мне нужна жизнь.
ПС: ощущение, что таки не зря говорились где-то мною фразы по типу "одиночество - мой удел". Только тогда они имели абсолютно другой оттенок. Сейчас же я вижу, что это и реальность, и потребность. Меня тяготит зависимость от людей. Хотя все еще есть такой типаж, вид людей, которые меня могут обуздать. Интересно, они найдут меня?
Настроение сейчас - fantastic!!!!!!!
ВАААААААААААААААААААААААА
ВААААААААААААААААААААААА
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ВЖЕ ЗАРАЗ!!!!!
АЙЄЄЄЄЄЄЄЄЄЄЄЄЄЄЄЄЄ
ван оф зе бест подарунок зет куд евер бі!!!!
ХІ ІЗ МААААААЙН!!!!!
пс: він з картинки так і каже КАМ ТЕЙК МІ!!!
Настроение сейчас - чому я не дитя-індиго
Тааак
Рєната Літвінова розмовляє моїми вустами зі своїми вошами
Моїми вухами слухається весь вечір Зємфірка-шматок із кєфірка
Моїм волоссям утримується резинка (або навпаки та не тією мовою, та то й не має значення)
А ще я "атдаю сєбє атчьот"
Тому зараз я його й віддам.
Нещодавно був досвід. І я його набула. І ось перший резалт
ВГ був радий
Завтра(ба, то ж є сьогодні ж вже) День народження мого улюбленого братчика. То ж є другий, кількагодинний досвід.
Поетапні декілька фоток
[700x525]
а вже потім
і, мабуть, єдиний елемент, хоч якось схожий на мого брата:
а ще запікати... зранку >___> аби він не розтікся... хоча не думаю, що таке можливо...
як же важко робити очі та губи... коли в нього ще був тільки ніс, скули та брови, він був таким чудовим.... треба було сфоткати...
нова ідея-фікс... будемо набувати навичок (якщо гроші будуть, чі шо)
писи епіфанія, економний супермаркет, епікуреї, діснексія(чи то як пишеться), схоластика, дихотомія....
погнали!
зи: нічо сє фоток О_о
Він вартий того, щоб не марнувати час
+2 категорії мого індивідуального існування.
ласкаво прошу до скрині!
тож!
отож!
Настроение сейчас - pomaranshe
Слово - моє знаряддя життя. Відсутність слова - теж слово
Відтепер моє знаряддя буде кольору моєї мрії. Й пахтітиме ароматом моєї душі.
Настроение сейчас - вся в чорнилах
Лише навчитися робити ручкою
І все
І легко!
Доба паперового красеня
заіржавів, соррі
завтра до босс'а
на добраніч
лісочку
[210x300]Шлях до Європи.
Хибний шлях до Європи.
Васумітра - не я.
Мати Тереза - не я.
Варто думати.
Коли з'являється шрифт
Тоді зникає відчуття.
Іноді в мене враження, що я віддаю рядкам усе. Все, що маю.
Тому, коли я пишу, я це втрачаю.
Життя хитке та неможливо парадоксальне
Хоча, є ж секрет
Треба ним користуватися і вірити в нього. Тоді все буде.
А я вірю!
І воно буде!
І все буде!!! Я певна!!! Я доведу, що буде!!!
Все життя, всім життям, всім своїм існуванням доведу тобі, що буде!!!
а може... була б не проти доводити це на твоєму прикладі.
або на прикладі азербайджанця
або на прикладі ловеласа
або на прикладі когось іншого
але ДОВЕДУ!
[512x249]
[448x313]
Настроение сейчас - Сенсорне
Тож
РЛЛ/АННА&КСЕННА
Рівне:
- без поштових скриньок (вже тільки на вокзалі змогли листи відправити)
- без машин(дороги що вони є, що їх нема)
- без втрат(нічого не проґавили)
- з нецензурними жестами(ніч сказів від Ксенії. Дивіться в кінотеатрах міста Рівного)
Сумне і нецікаве місто. Справжня провінція. Або ні. Провінція - це круто. А це.. Ніби збільшений спальний район. Все однакове, купа секондів, пусті вулиці... до Рівного якщо й поїду колись, то на день. Не більше. Та й то влітку.
Але що було класного - перші дні волі і повної самостійності. Книгарні, які ми пообнюхували та пообдирали, як липки. Маємо 7 книжок з Рівного на двох. До того ж два вечори чудового покеру, шаленого сказу(мого), лікеру, пива, грибочків, олив та маслин, факів та дверей без скла. Бідна Аня)
Висновок: не моє місто. Геть не моє
Луцьк:
-без грошей(-600грн, студак ін.яза та гаманець - маршрутка №47, зупинка біля Там-Тама... я вас не забуду)
-з будками(щасливі воплі Анни через кожну англоподібну будку з пресою)
-з собаками(на мене гарчали та лаяли всі собаки Старого міста, здається... одна ледьне вкусила)
-з офіціанткою(нам пощастило зустріти дуже "привітну та турботливу" офіціантку в рестораціі "у Миколи". Вона нас запам'ятала і тепер ми туди ніколи не підемо. Недотрах - це діагноз)
-з ліфтом(тільки Аня може застрягти в ліфті, в іношу місті, о 3-ій ночі, коли в наc о 8-ій вже електричка -__-)
-з непомітними стінами(тільки Аня може набити гулю розміром з горіх на лобі, вдарившись о стіну, яку вона не помітила)
-з Tear you apart(київський ловелас, луцький красень)
-з сенсом життя(заради цих декількох годин варто було їхати до Луцька)
Приємне місто. Є цікаві місця. Дуже сподобався замок Любарта. І ще будинок архітектора на березі річки. Книгарень нормальних не зустріли, на жаль. Кав'ярня "у Миколи" начебто й нічого, але офіціантка залишила свій відбиток.
Проте найважливіше, що зробило наше перебування в Луцьку незабутнім - люди. Так сталося, що ми святкували кінець першої сесії разом з компанією луцьких першокурсників. Купа самбуки, яку пила Аня, купа різних вражень, кумедних випадків, зламаний під'їзд, ліфт, все таке інше... комусь дісталася пісня, а мені - сенс життя, який я не впущу. Насправді незабутня ніч.
Висновок: 3го лютого я буду в Луцьку знову. Або не буду.
Львів:
-місто з територією(перше, що побачили, коли вийшли з вокзалу - табличка "Територія міста")
-без 640 грн(до -600 додалося ще -40)
-з контролерами(вони й відібрали в нас 40грн за безквитковий проїзд. Перше Аніне враження про Львів)
-атмосферою, запахом, теплом(no comments)
-з глінтвейном(ми знаємо, де роблять найсмачніший в світі глінтвейн)
-з патологічним браком часу(здається, тут можна подорожувати тижнями, місяцями і все одно знаходити недосліджені куточки)
-з легендами(адресу яких ми ніколи нікому не скажемо)
-без цигарок і покеру(майже без покеру... ну, майже...)
-з котами(на яких я полювала усюди. Проте Ліло виграє)
-з цукром(Дзиґа залишилась без цілої склянки цукру. Привіт, Анно! ;)
-з Міцкевичем(який покаже нас по телевізору)
-з Криївкою(яка нас злякала і сказала, що вона - не кафе)
-без сережки(купив-загубив. Одна є, дві - забагато)
В цьому місті я хочу відпочивати від життя. Це місто, де я вмію ходити повільно. Це місто моєї гармонії. Коли-небудь я тут куплю квартирку чи будиночок і буду приїздити інколи, щоб посміхатися.
Мене причаровує це місто, яке якимось чином примудряється ставати тільки кращим, коли інші міста деградують, стають одноманітними
[288x320]
Настроение сейчас - Вікна майже ОС
Не прожити, не пробути самогідною
- менталітетне Закарпаття
- Одеса-кіно
- помаранчево-чорно-біле існування
тільки натяки
ахх...поручки-потепленьки