Это цитата сообщения -Ptah- Оригинальное сообщение
Винни-Шрек и его друзья.
[показать]
Біле вітрило на сонці виблискує
Твої поцілунки - п"янка прохолода
Очі мої від бажання мутнішають
Їх зчарувала твоя дивна врода.
Тіло смагляве, сердець наших відліки,
Світ починається з моїх долонь,
Ти така юна, ти наче підліток,
Це нереальність, це все лишень сон...
Это цитата сообщения холостяк Оригинальное сообщение
Гламурная ретушь
Кто не мечтает стать фотомоделью? Но кто знает, на самом деле их лица и фигуры так идеальны, или это чудо Photoshop?
Пример, который я приведу в этом уроке, содержит несколько вариантов. Дело в том, что в подготовке этого примера участвовало несколько человек, каждый создал по своему настроению и уровню владения «Make-up». Спасибо моей команде за эти варианты.
Предлагаем вам пройти рассмотреть данные алгоритмы и создать что-то свое.
Возьмем начальное изображение (атор фото Маргарита Чайка)
Этап 1. Обработка кожи
Прежде чем приступить к глобальной обработке кожи необходимо устранить явные, хорошо заметные изъяны на коже (прыщи, пятна, морщины и т.п.). При этом можно использовать практически все инструменты ретуши Photoshop, главное знать меру.
Читать далее
Відсвяткувала сьогодні закінчення лікарняного!!!))) покупкою улюбленого червоного вина.Та да, знаю я,знаю, не треба нагадувати, що після хвороби пити не можна.Гірше буде, коли собі в чомусь відказувати...
Щось мені сьогодні малюється...На кєдах... Прям стаю художником...Точно, стану художником і буду жити творчо, убого (з вісьмома парами кєдів і дюжиною шнурків) і самотньо...А надворі дощ... Як же я ненавиджу отакий холодний затяжний дощ без грому весною і влітку... Щодо літа... Літом треба відправлятися в яку-небудь подорож,з яким-небудь "грузІнським принцом з негрузІнським профільом",і "штоби" Іспанія, Франція, страшні звірьки-статуї в старовинних романських храмах, шорсткі камені, південне море, і відблиски на воді в місячному світлі.... І купа фоток... Фоток засліплених сонцем - от типу я мило посміхаюсь посилаючи йому повітряний поцілуночок, от він так статно стоїть, позує перед об"єктивом, підставляючи сонцю і вітру своє вродливе і змужніле обличчя))) , а от знову я, тепер вже лізу на скелю без страховки (ні,блять, блять,блять, ця фота не з цеї серії... то я з друзями...такими як і я...йому про такі мої фантазії не треба знати, а то ще не дай Боже розчарується в мені, йому ж треба спокійну генетично-психічно здорову матір для своїх майбутьніх бейбіків)... Ех, ці фантазії... Ну,взагаааалі-то... не такі вже й фантазії... Але пудрити якомусь багатому лохові мозок, мені тепер реально впадлу.... Краще з друзяками на ті скелі...Подорожувати,а не грати в "лав сторі" з якимось мучачіком , розводити його на бабло і дорогі ресторани...
Так, от і смс-ка від неї...Вона реально классна... І мені з нею краще ніж з усіма тими принцами разом взятими... Ми обов"язково літом поїдемо кудись в гори...Добре, досить тут брєду... А то ви мене не зрозумієте... У мене відбулася повна ефтаназія чи евтаназія моральних цінностей (я не знаю як пишеться правильно це слово)...
Але в цьому випадку мене така евтаназія влаштовує)... повинна ж я мати свої маленькі радості.
Так, повернусь я до свого художнього пориву... Як там я казала на початку - Творчість, Убогість і Самотність... Я йду далі малювати...
Это цитата сообщения Angl_A Оригинальное сообщение
сумно розкинутися на коврику))
[615x245]зайняти один-єдиний вільний стілець...
[430x516]перевіряти принесені сумки
[515x449]сидіти на щойновиглаженій білизні
[515x424]стрибати на стінку
[301x515]одну квіточку затоптати, другу згризти....
[515x422]зацепити нові колготки...
[515x357]діставати ноги сплячих хазяїв...
[515x423]тихо сидіти в шафі, коли їх кличуть...
[515x573]
А за дощами знову прийде літо
Моя душа прокинеться від снів,
Себе по вінця я заповню світлом
Розтану поцілунками із слів...
Черпаю силу десь високо в горах
В твоїх очах кохання ще живе,
Себе вчорашню загубила вчора
Чи ти зумієш віднайти мене?
Это цитата сообщения Занадто_звичайна Оригинальное сообщение
Хотілося скласти щось таке а-ля-готика))) Довго думалося та щось таке незрозуміле залізло у мій трохи простуджений за зиму мозок))))
***
Біль у серці моєму затих,
Все навкруг наче в мріях чужих,
І забулась в якому я часі,
Почуття в переповненій чаші...
Говорили словами німими,
Та сльозами котились сухими,
Мовчазними співались піснями,
Були всім, але тільки не нами,
Нас фальші з’їдала потвора,
А правда була дуже хвора,
І несправжні були наші мрії,
Наче привиди мертві надії… (to be continued…)
Это цитата сообщения Ангел_А-88 Оригинальное сообщение
Прощання
В моїх руках тремтіла квітка
Вона була як я - печальна
Неначе мрія безпричальна
Що в серці оживає зрідка
Я знаю - ти мене згадаєш
Я стану твоїм тихим болем
В душі невиліковним горем
Що ти ненавидиш й кохаєш
Ти не проходь мене спасти
Я загубилася в обмані
Не відсилай мені листи
Які коханням так дурманять
Забудь мене - тебе молю
Я стану ангелом для тебе
Прошепочу тобі - люблю
Погаслою зорею в небі...
[700x525]
Дім-сім"я-робота... Давно замкнуте коло... Цикл повторюється п'ять днів у тиждень... Два дні даються на відпочинок і місяць на відпустку, щоб була хоч якась змога відчути що ти не раб обставин... "Я викладач на 2000 тисячі гривень і більше я ніде не отримаю, мені майже 30, а я досі не знаю чого насправді прагнула в житті" - думала вона зі смутком дивлячись у вікно, на сірий асфальт з домішками зеркала калюж... "Хоча з іншої сторони є все - квартира, хай і батьків, але все таки дах над головою, чудова донька, хоч якась,але робота, навіть машина своя є, стара "Волга", що вже майже місяць у ремонті, але своя. Але найголовніше це те, що по-іншому мабуть бути не могло. А може все-таки могло бути по-іншому?? Може просто щось раптово пішло не туди й не так? Хоча куди вже краще? Донька – гарна й розумна, робота – за фахом, якому навчалася майже 10 років, квартира – хоч і не в центрі і з батьками, але в тихому районі й не далеко від зупинки...
По холодному склу бив дощ… Якщо прислухатися, то можна було б почути його ритм… Неповторну і нікому не відому мелодію. Вона любила дощ, любила стояти під ним і думати про своє, викурюючи одну за одною дешеві сигарети... Дивно, сьогодні не обіцяли опадів, але, цей дощ години на дві - три, а скоро вже додому, треба б купити подарунок донечці і собі хорошого вина. Сьогодні десять років як ми з ним зустрілись. Боже, як давно все це було. Ще вчора він в гарному костюмі ніс її на руках до РАГСу… Тоді було все - квіти, вино, кохання, танці, зустрічі до світання… Від думок її відволік телефонний дзвінок. Дзвонила донька:
- Так, ти щось хотіла. – відповіла вона відсторонено...
- Мамо, ти скоро приїдеш? – .
- Скоро сонечко, через годинку мабуть буду вже дома, а що, щось трапилось?
- Нічого мамочко,… просто я…ми...тут ще й татко приїхав.... у мене... тобто у нас погане передчуття - її голос затремтів.
- Батько? Приїхав? У нього погане передчуття? А навіщо він приїхав через 10 років? Хоча, я сама його спитаю... Скажи йому, що все буде добре… окей?… я вже виходжу. Я тебе люблю маленька...Цілую!... не сумуй...
- Я тебе теж, мамочко, приїдь скоріше, прошу…
- Все, бувай...Цілую, - сказала і поставила трубку.
Вона швидко зібрала речі й вийшла зі школи… "Чорт, а парасолі то немає", подумала вона, сутулячись від холоду і дощу, і ховаючись в старенький "совєтскій" плащик пішла до зупинки…
Ніхто не знав, що вона так і не дійде додому... Дощ, туман, слизька дорога й п'яний водій зупинили назавжди її життя цього сталевого осіннього вечора…
Рідним подзвонять пізнім вечором, і тільки пізньою ніччю донька, батьки та колишній чоловік в сльозах повернуться додому...Неподарована обручка вже не зігріється теплом її тіла... несказані слова, вже не матимуть первинного значення... Все залишилось сіро-осінім...Таким як її коротке життя....
А дощ йтиме всю ніч… Відбиваючи по холодній бруківці реквієм для неї...