Это цитата сообщения pan2000 Оригинальное сообщение
ПОРУЧ
Що таке поруч? Це коли найменше значення має відстань. Тоді, коли люди відчувають одне одного, отоді це – поруч. Віддалені заплющеною повікою, стіною чи половиною світу, ви усміхаєтесь водночас, зітхаєте водночас, злітаєте водночас і падаєте теж водночас. Ви - поруч.
Это цитата сообщения pan2000 Оригинальное сообщение
перфокарта
бувають дні коли нічого не хочеться, хочеться лягти, заснути і не прокинутись... сьогодні десь такий день. і почався він ще вчора. люблю всім казати - спершу подумай а тоді кажи... і вчора сам так зробив, з точністю до навпаки. пожартував називається. тепер сижу, караюся. їсть мене з середини якийсь маленький хробачок, і щогодини він стає все більшим, і більшим.
заснути - і не прокинутись... от тільки не виходить так, сьогодні прокинувся, і завтра прокинусь... і так до кінця, до межі. а де та межа ніхто незнає... вона десь є записана на якомусь древньому папірусі, або завязаний ацтекський вузлик на ниточці аріадни, або записано в середньовічному манускрипті, який зараз зберігається в катакомбах ватикану, або на перфокарті, дискетці, балванці, флешці чи хард драйві... десь записоно... і поки не прийде час буду я щоранку просипатись. і ніщо мене не врятує... ні випиті літри пива, ні скурені пачки цигарок, ні той хробачок, який пожирає мене з середини, але не до кінця, він залишає мене у живих, як орел залишав в живих прометея. моя меже ще ненастала, хоч як би я не хотів її приблизити.
ішов по лезу ножа... впав... але не полетів туди - у безодню. а повис наче в невагомості, і незнаєш що б було краще...
Льонка хоча свій блог... пропонував свою допомогу - відштовхнула... а так приємно допомагати коханій людинці... і настільки ж боляче коли твою допомогу ігнорять. Льонка хотіла на фест, їй не вийшло, не поїхав і я, мав надію що проведемо цей час разом тут, в чернівцях... сижу тепер з своїм хробаком вдома, злий на себе, і на свій язик.
я зробив їй вчора боляче... їй і собі... я нехочу робити коханій людинці боляче... я не можу її захистити навіть від себе... казав що не відпущу, та мабуть прийдеться... у віконце засвітило сонечко, воно несе нову надію... а може і не відпущу...
[700x560]
Настроение сейчас - сумно
Що ж Прощай Saerix.... Стас - це те, що люди називають "нэ судьба"... Мабуть таки нэ судьба.... 800 км відстані не підсилу нікому.... Дякую що видалив, дякую що перерізав останню ниточку з старого щоду.... Нас об"єднав один процитований тобою мій вірш.... Вірш для неї... Я тоді її намагалася зненавидіти, бо вона робила боляче тобі.... Але ненавидіти схожих на себе не можливо... Вона залишилася зі мною... Ти пішов шукати своє щасття.... Що ж любові тобі... Я вірю ти її знайдеш, може вона ходить по одній вулиці зтобою, їздить в одній маршрутці, відвідує ті ж кав"ярні.... Вона поруч...Тільки оглянись....І ПРОЩАЙ....
На пам"ять колись тобою процитоване:
"Я закрою глаза и стану прозрачной как время,
Возьму твою руку, почувствуй я вместе с тобой,
Я останусь твоей, хотя буду рядом со всеми,
Свое прошлое вспомню последней холодной слезой.
Я себя растворю в лабиринтах пустующих улиц,
Ты мой голос услышишь в стуке трамвайных колес,
Но Творца не проси, чтобы я к тебе снова вернулась,
Пусть останется все в переплетах несбыточных грез.
Я стану звездой, что поблекла в рассветном небе,
Ну а может быть стаей улетающих вдаль журавлей,
Или может как в сказке, где я заколдованный лебедь,
Потерявший себя, в королевстве мертвых теней
Мы не в силе узнать что судьба нам готовит дальше
Не порвешь, не развяжешь, слишком спутана эта нить,
Только я умоляю давай проживем без фальши
Может сможем найти тонкий смысл у обычного слова "быть"
Давай оставим себя звездопадом на радость людям,
Музыкант без надежды и потерявший веру поэт,
Мы закроем глаза и агонии больше не будет
Но не надо жалеть зря потерянных прожитых лет.
Не смотри на других, загляни прямо мне в сердце
Чтобы прошлых ошибок больше не повторить
Ты меня не целуй, я в обьятьях хотела согреться,
И вновь убедится что сможешь меня ты простить
Не хочу опускаться до подлой и жалкой измены,
И тонуть в океане не существующих чувств,
Ощущать как под лезвием сопротивляются вены,
И ложью застыть случайно сорвавшейся с уст...
... Я буду молчать, ожиданием разрежу время
Я израненный ангел, потерявший одно крыло
А там далеко, таких же целое племя,
И к ним возвратится мне больше не суждено
Дай мне руку, посмотри мне в глаза - я на грани,
Прикажи сердцу биться вместе с моим в унисон
И забудь обо всем что когда-то давно было с нами
Дай мне руку и вместе войдем в этот сон.
Не надо искать среди прошлого жизненных истин,
Отбросим иллюзии, вместе со всем что перестает
Нести в себе смысл, хотя он тоже бессмыслен,
Жить в погоне за временем, но оно нас не подождет
Ухожу в пустоту, я живая, но я умираю,
Ты чувствуешь как моя ослабла ладонь
Я сгорела в огне ослепленная отблеском рая
Где силу брала убитая мною любовь ..."
Так дивно впасти і піти
Так просто втратити й знайти
Так легко закохатись знов
Так просто втратити любов.
Так треба, але не мені
Так зимно, але я у вогні
Така безмежна і тонка
Моя енергія кохання
Приспів
Обійми мене,
Наче в першу ніч,
Поверни мене-
І мене поклич.
Там, де ти, там, де ми,
Де відлуння мрій.
Поверни, пригорни і мене зігрій.
Я розтану знов
У твоїх руках,
Поверни любов,
Ту, що в моїх снах
Там, де ти, там, де ми,
Де відлуння мрій.
Поверни, пригорни і мене зігрій.
Так круто зупинився час
Так смішно і нема образ
І ніжність огортає нас
Так грішно, наче в перший раз
Так було, я не знаю де
Так буде, бо мене веде
Така безмежна і тонка
Моя енергія кохання.
Приспів.
Это цитата сообщения Елдырин Оригинальное сообщение
Осознавать любовь..
[показать]Всякая цель всякого существа- осознавать любовь…..
Любовь- не в другом, а в нас самих, и мы сами ее в себе пробуждаем. А вот для того, чтобы ее пробудить, и нужен этот другой. Вселенная обретает смысл лишь в том случае, если нам есть с кем поделиться нашими чувствами.
Как правило, эти встречи происходят в тот миг, когда мы доходим до предела, когда испытываем потребность умереть и возродиться.
Встречи ждут нас- но как часто мы сами уклоняемся от них! И когда мы пришли в отчаяние, поняв, что нам нечего терять, или наоборот - чересчур радуемся жизни, проявляется неизведанное, и наша галактика меняет орбиту.
Пауло Коэльо ”Одиннадцать минут”
Это цитата сообщения -Emmanuell- Оригинальное сообщение
.....Я люблю тебя....
Я люблю тебя!" - подумал он, впервые увидев ее фото...
"Я люблю тебя!" - чуть не написал он ей в первом же сообщении...
"Я люблю тебя!" - хотелось кричать ему на первой их встрече...
"Я люблю тебя!" - с этой мыслью он засыпал, вспоминая ее улыбку...
"Я люблю тебя!" - сказал он ей, замирая...
"Я люблю тебя!" - повторял он каждый день...
"Я люблю тебя!" - шептал он, укачивая ее, уставшую и сонную, на руках...
"Я люблю тебя!" - он ласково гладил ее волосы и заплаканное лицо...
"Я люблю тебя!" - повторял он, укладывая ее, хмельную и буйную, спать...
"Я люблю тебя!" - он сжимал ее холодную руку...
"Я люблю тебя!" - он вкладывал в свои поцелуи всю нежность, которую испытывал к ней...
"Я люблю тебя!" - говорил он ей вслед, когда она, сорвав на нем все раздражение, громко хлопала дверью перед его лицом...
"Я люблю тебя!" - он целовал ее в нос, съев подгоревший ужин...
"Я люблю тебя!" - слал он бесконечные смс..
"Я люблю тебя!" - тихо сказал он, когда она уходила к другому..
"Я люблю тебя!" - он радостно сжимал ее в объятьях, когда она вернулась...
"Я люблю тебя!" - повторял он снова и снова, простив ей все...
"Я люблю тебя!" - твердил он, будто не слыша ее извечный ответ: "А я тебя нет."
"Я люблю тебя!" - отчаянно шептал он, сжав в объятиях ее подушку и вдыхая аромат ее духов..
"Я люблю тебя!" - отдавалось эхом в холодном небе января...
"Я люблю тебя!" - красовалась надпись под ее окном...
"Я люблю тебя!" - пестрели красные буквы на подаренных ей открытках...
"Я люблю тебя!" - бесприютные слова, никогда не находившие у нее ответа...
"Я люблю тебя!" - сказал он напоследок, прощаясь с ней навсегда...
"Я люблю тебя!" - впервые в жизни беззвучно прошептала она, вглядываясь в пелену дождя, скрывшую его темный силуэт...
Нещодавно помітила за собою дивну закономірність - я не можу нічого писати, без музики...
Музика допомагає мені творити.... Налаштовує мій хід думок на потрібну хвилю... Одягаю навушники, включаю мелодію і відгорожую себе від різких звуків зовнішнього світу. Музика стає підтримкою ідеї, сюжету, надає своєрідний стиль і ритм письму.
В залежності від настрою і фрагменту твору я вибираю різні стилі музики.
Найкраще писати під іншомовні пісні, музику без слів чи саундтреки із фільмів, оскільки вони абсолютно не заважають зосередитися на темі, та не дозволяють відплагіатити сам зміст пісні...
А коли музика ідеально доповнює текст, то виникає відчуття сну наяву... ніби то все не фантазія, а реальність другого простору.... А ще музика з письмом чудово заспокоюють і дозволяють позбавитись негативних емоцій... Тож включаємо улюблену мелодію, беремо клавіатуру (чи то ручку і листок паперу) і творимо-пишемо...
[700x581]
Это цитата сообщения Mila111111 Оригинальное сообщение
Золотые правила мудрой жены
[182x233]Каждая женщина желает иметь хорошего мужа, хороший дом, хороших детей, немного украшений и хорошей пищи. Это не хорошо и не плохо - просто именно такими они созданы, - утверждают ведические мудрецы. - Но даже если женщина получает все это, она не может жить без любви, так как без любви она теряет свое внутреннее сияние.
Это цитата сообщения pan2000 Оригинальное сообщение
можливо вдома мені вийде намалювати ці очі...
[607x699]
Это цитата сообщения Василиса_Иванова Оригинальное сообщение
СЛОВАРЬ ПОЭТИЧЕСКИХ ФОРМ
Я,
Василиса_Иванова, и 
Немойберег начали создавать "Словарь поэтических форм", поскольку он нужен многим. Пока статей совсем немного и даже еще не все игры, что есть в сообществе, освещены, но со временем... Всех, кто одобряет и поддерживает это начинание, прошу процитировать этот пост :)СЛОВАРЬ ПОЭТИЧЕСКИХ ФОРМ.
ТВЁРДЫЕ ПОЭТИЧЕСКИЕ ФОРМЫ:
- Акростих
- Анимлет (стихи в стиле аниме)
- Газель
- Два нонета
- Диамант (двойной синквейн)
- Моноримический триолет
- Нонет
- Перевернутый триолет
- Перехлесты
- Потайной триолет
- Прошитый триолет
- Рондель
- Рондель триолетный
- Рондо
- Синквейн
- Сонет-пентолет (двойной триолет)
- Сонет триолетно-октавный
- Стих-кольцо
- Стих-полосатик
- Тайный стих
- Терцет
- Триолет
- Триолет в оправе
- Три триолета по третьей строке
- Триолет с кодой
- Четверик
- Четыре катрена с движущимся ключом
- Японский триолет
ПОЭТИЧЕСКИЕ ЗАБАВЫ:
ПОЭТИЧЕСКИЕ ТЕРМИНЫ, МЕТРЫ И СТРОФЫ:
Питання дня:
Любі френди ЛіРу, хто їде на шешори?....
Є велике бажання побачити там знайомі обличчя...
Чекаю відкликів...
Это цитата сообщения neYangol Оригинальное сообщение
Подвійна особистість
Вона така як є….
пише, що кохає, а каже, що ненавидить...
Її співоча юність ще не пройшла, можливо саме тому вона й досі грає коханням, не розуміючи того, що може накоїти.
Вона не зупиняється на досягнутому, вона йде далі, підминаючи під себе все живе й прекрасне…
Не розмумію…Чому шепочучи їй на вушко такі приємні слова, вітер знов штовхає її на шалені вчинки.?!
Вона така розкута й водначас невинна, шалена й невимушена… Стать її тіла звела мене з розуму. Саме такою вона постала переді мною в той день. Ніколи не забуду ту мить, коли наші погляди зійшлись… це було так на неї схоже – лиш тепер розумію її почуття. Так, я непомилилась в її суті, належності до того ж вирію, що й я…
Ось. Так, це вона йде. Бачу.
Мені так гидко на душі від останніх подій, я опускаю погляд. Не можу більше курити…та й пити теж…навіть її яскраві, наповнені радістю очі, навіть, ця зустріч, що була такою жаданою для нас обох, не викликають в мені нічого святого…
Сльоза – Привіт!
Шаленість – Це ти?! Так я здогадалась, що це ти прийшла…від тебе одразу повіяло гидким щастям.
Сльоза– Ти знов? Тобі ще не набридло?
Шаленість – Це не твоя справа!!! – зриваюся на крик. – Скільки треба, стільки й буду!!! Тобі ж до одного…так?!
Сльоза – Ти помиляєшся… – й замовкла… не знає, що й сказати…. Вона все прекрасно розуміє, адже вона – то я, лиш інший вимір часу вибрала…а може й просто паралельний світ…
Сльоза – Вибач! – її ніжні руки торкаються мого тіла й воно, спочатку насторожившись, починає по-трохи танути…
Шаленість – Поцілуй мене, будь ласка. Я так давно цього чекала.
Вона підняла свій чистий погляд на мене й глянула так, наче тобі в очі дивиться наймиліше в світі створіння. Ми сплелися у поцілунку, який став для нас вічністю, вузлом кохання…
Сльоза – Може йдем до мене? – відштовхнувшись від мене так різко, що я схаменулась. –Я купила твої улюблені квіти, спекла наш улюблений пиріг…?!
Я мовчу….
Яка ж вона все таки дурна. Невже це невидно? Невже всі мої почуття, заховані від усього світу й вона їх не бачить? Вона ж знає мене, розуміє, як ніхто інший….Чому з себе робить дурну?
Сльоза – Чому ти мовчиш? Скажи що не будь?! – невитримує вона. Так, стриманості в неї завжди не вистачало…завжди суне кудись свій ніс…
Шаленість – Я найшла іншу…ту, що не зрадить мене ….
Вона опустила очі….
Через деякий час, я розумію, що вона плаче…Я бачу ті очі, ті сльози і в моєму сердці починає щось пекти…болить. Це її біль і я його відчуваю…
Шаленість – Не плач…– ледве видавлюю з себе ці слова – щось заважає у горлі. – Я збрехала тобі, так як ти колись.– відповідаю їй, пригортаючи до себе,– Пробач, я не могла інакше, ти ж розумієш…….
Сльоза – Так….
Враз, щось блимнуло…стало темно….чую, хтось йде!
Він– Привіт, кохана!
Шаленість – Зайчику, це ти?? – підводячись з ліжка промовляю чоловікові, – Вибач, любий, я задрімала….мені такий наснився сон….
Сльоза – Я для тебе вже сон???