Это цитата сообщения pan2000 Оригинальное сообщение
вона захотіла щоб я її відпустив... відпускаю... коли кохана просить, її потрібно слухатись... так мене вчили... нехочеться, але що ж поробиш? як кажуть москалі - насільно міл нє станєш...
а можливо їй просто потрібен час? час щоб розібратися з думками, подумати і осмислити? все можливо...
а можливо вона просто перевіряє мене? ну що ж, тоді на цей раз я провірку не пройшов... все можливо...
а можливо... так... все можливо...
так хочеться зараз її обійняти, пригрнути, поцілувати і сказати на вушко, тихенько-тихенько: "я тебе кохаю". а потім лягти, покласти голову їй на коліна і слухати як вона читає...
частинка мене залишається з нею... а чистинка її буде жити в мене у серці...
[317x450] - Бабусю, як мені зрозуміти що я закохалася?
- Дуже просто внученько - ти пам"ятаєш як ви познайомились?
- Звичайно бабусю. Я пам"ятаю не тільки наше знайомство, але і кожну нашу зустріч. Як ми перший раз посміхнулись одне одному, як взялися за руки, я вперше поцілувались. Знаєш бабусю - я пам"ятаю все-все-все про що йому розказувала, над якими його жартами сміялася, як готувалася до кожного побачення, в чому була одягнута, щоб йому сподобатись. Це кохання бабусю?
- Ні, внученько. Кохання - це коли пам"ятаєш в чому він був одягнутий на побаченнях. А якщо пам"ятаєщ себе - то це закоханість. Склади іграшки в коробку, дитинко.
_______________________________________________________________
- Бабусю скажи мені, коли наступає час прощатися? Може краще розійтися після першої ж ночі, поки немає неоправданих надій, не чекати сварок і непотрібних пояснень, просто піти залишивши на пам"ять просто збентежений приємний спогад. Або після багатьох-багатьох ночей, коли все само по собі невідомо куди і невідомо чому зникне, таке собі спокійне розстанвання без болю, надривів, крику.
- Тут все дуже просто внученько. Вирушати треба не після якоїсь визначеної кількості ночей, а першого ж ранку, коли тобі не захочеться встати раніше і приготувати йому сніданок. Напої його тоді чаєм, поцілуй на прощання і закрий двері.
_______________________________________________________________
- Бабусю він мені і досі сниться....
- Пам"ятаєш торішній сніг...?
- До чого тут торішній сніг. Я ж поради хотіла у тебе спитати, а не про погоду говорити...
- А я тобі внучко її вже і дала. Коли ще болить, коли не до кінця забулося, якщо всередині ще щось здригається, то скажи мовчки про себе :"Торішній сніг." І спробуй віднестися до всього, що у Вас було так само. Неможливо зберегти сніжинку вліку, - приходить і її час розтанути. І хоч тобі важко зараз в це повірити, пам"ятай, обов"язково випаде новий сніг. Просто довірся часу і діждися його, нового, чистого, першого снігопаду. Але якщо ти і досі сумуєш за тим, що було - просто повторюй про себе :"торішній сніг, торішній сніг, торішній сніг"
______________________________________________________________
- Бабусю, я буду боротись за своє кохання.... Я не віддам його просто так... не опущу руки, не здамся без бою....
- Внученько - пам"яаєш таку улюблену гру школярів, коли треба бігати навколо стільців, яких менше ніж гравців. А коли закінчується музика треба зайняти стілець першим... Внученько ти ж граєш в ту саму гру, коли намагаєшся боротися... Навіщо бігати удвох, а то і утрьох довкола одного стільця, намагаючись перехитрити суперниць і зайняти стілець першим, смішити оточуючих, злитись і нервуватись...
Озирнись довкола, біля стінки стільки вільних стільців... ти вже доросла внученько, пора перестати грати в дитячі іграшки...
____________________________________________________________________
-Бабусю, чому мені так боляче? Я ревную його навіть до жіночих імен, які він називає.... Коли він не піднімає слухавку - я тут же уявляю, що він з іншою.... Коли він розповідає про якусь жінку, я одразу починаю думати чи "було" у них... Я ревную його до колишніх, до друзів, до колег на роботі, до випадкових знайомих... Як перстати себе мучити бабусю?
- Внученько, ревнощі - це брехливе відчуття. Ти не ревнуєш, ти боїшся втратити. Але ти не бійся, бо це пустий страх. Адже якщо приводу немає, то ревнувати безглуздо, а якщо він є, то ревнувати вже пізно.
_________________________________________________________________
- Всі чоловіки однакові. Варто йому лише сказати мені "привіт", як я вже знаю, як він поводитиметься далі, які анегдоти розповідатиме, як буде посміхатися, як торкатиметься, як буде сваритися і йти геть...
- Ти не права внученько. Всі чоловіки різні. Просто нам подобаються схожі чоловіки. Тобі подобаються скромні, домашні? Тоді чому ти нарікаєш, що знову попався зануда, який нікуди не хоче виходити з будинку? Якщо ти вибираєш чоловіка "душу компанії", тоді не дивуйся , що частенько доведеться його ділити з друзями, а часто і з "подругами жіночої статі"... Якщо любиш романтиків, то будь готова не лише до свічок, віршів і шампанського, а і до періодичних депрессій і зникнень, які він буде поснювати "творчими кризами". Вибираєш
Я знову їду до Львова.... На один день...
Є велике бажання зустрітись з ЛіРушними друзями зі Львова....
Чекаю відгуків)))
Мій т. 8-097-900-39-86
Это цитата сообщения ФАКтично_Янгол Оригинальное сообщение
Нещодавно листаючи на ЛіРу свою френдстрічку - я знайшла одну дуже хорошу (ПАТРІОТИЧНУ) розповідь.... Вперше її розмістив у цій спільноті
simply_the_grey, через певний час модератором (ХОТІЛОСЯ Б ЗНАТИ ЯКИМ?) цю розповідь було безсовісно видалено...Якщо ви вбачаєте тут неполіткорректність, то вкажіть будь-ласка в коментаріях - у чому саме....??? А давайте не буде безсовістно тишком нишком видаляти такі ПАТРІОТИЧНІ пости, тим самим забираючи частинку нашої історії (частинку нашого минулого) у інших.....
Несимпатія однієї людини до даного твору - не дає право (навіть якщо ця людина наділена святим правом модератор) за власного бажання видаляти твір....Повинна бути якась об"єктивна думка про твір висвітлена у коментарях....Тільки після цього - якщо твір ображає переконання певної частини аудиторії, можна висовувати пропозицію щодо його видалення....
Сповідь ветерана НКВС СССР
Марно сподіваються совєтські ветерани війни і праці, які не були причетні до масових вбивств мирного населення, на повагу нащадків, доки не зрозуміють, що двух правд не буває
Історію загибелі цієї мужньої дівчини почув від одного з катів колишньої Станіславської (Івано-Франківської) тюрми. Час стер в пам'яті прізвище героїні, що знайшла смерть від його рук. Випадковість зустрічі з ним пов'язана з перебуванням в одному із желізноводських санаторіїв, де лікувався у 60-х роках.
Може, колись, коли розкриються ті страшні архіви КДБ, загиблій буде повернено ім'я, стане відомою історія її боротьби в рядах УПА. А сьогодні нехай буде так, як описую ту страшну правду, без імені героїні. Моя совість і честь примушує зробити це, хоч і надто пізно.
Щоденно, після обіду, мій сусід випивав припасену заздалегідь пляшку горілки, не роздягаючись і не роззуваючись, завалювався в ліжко і хропів. Років йому було не так багато, десь під сорок, виглядав знищеною алкоголем людиною.
Нав'язуючи компанію до пиття, з образою сприймав відмову, говорячи: "Что, пить со мной западло? Да ты знаешь, кто я такой? Со мной генералы считались, а ты пить со мной не хочешь?!"
Один раз, оп'янівши, сказав:
- Ты знаешь, почему я пью? Пью с тоски, что-то мучит меня, сосет, перед глазами постоянно люди, которых я лично убил.
- І що, не судили тебе за те? - запитую я.
- Не судили, ибо я был особым человеком.
- Чого ж ти людям не розкажеш про кривду, яку робив, - мовив я.
- Нельзя, подписку давал. Да и, вообще-то, делал, что приказывала партия, понял?
Але якось, добре випивши, він розповів про вбивство дівчини, яка постійно стоїть йому перед очима.
- Убивать научился еще в заградотряде под Сталинградом. Расстреливал разных. Солдат своих жалко было. А здесь, в Станиславе, убивали бандеровцев, этих не жалко было, - мовив далі.
- Однажды в тюрьму привезли молодую красивую девушку. Поймали стерво бандеровское, когда, отстреливаясь, уложила полвзвода наших солдат. Расстреляв все патроны с автомата, хотела взорваться гранатой, но граната не сработала. Взяли живой.
А далі з розповіді його стало відомо, що вона донька священика, віком до 22 років. В УПА виконувала обов'язки провідника, навіть назвав псевдо. Говорив, що дуже була гарною. У пам'яті цього ката збереглись її голубі ясні очі, красиве ніжне обличчя, довгі буйні чорні коси і струнка постать, одягнута в коротку шкірянку, в штани, на ногах - пасовані чобітки. Такою вона запам'яталась йому в той час, коли привели її до камери.
Сміливість дівчини на допитах дивувала катів, що мали з нею справу, її відвага не тільки вражала, а й викликала додаткову лють при допитах. Знущанням над нею не було меж. Вона знала, що її вб'ють, тому стійко переносила нестерпні муки, вперто нічого не виказувала.
- Как мы ее только не мучили: сначала били телефонными плетками, вся кожа на пальцах рук полопалась, когда прижимали дверью, били гвозди в пятки, за волосы подвешивали вверх и так держали, кололи грудь, подвешивали за ноги, несколько раз теряла сознание, отливали, но ничего так и не сказала. Отольем водой, станет на ноги и кровью плюет нам в лицо. Даже графином одного стукнула. Потом в наручниках допрашивали. Тройка осудила ее на смерть. Исполняли приговор я и еще несколько таких, как я . В день тогда мы убивали по десять и больше человек. Ту девку-бандеровку убить было поручено мне. Перед тем, как шел на дело, выпивал грамм двести водки и... Навеселе то неприятное дело было делать легче. Все же человека убивали.
- Ну і що, ніхто не просився? - спитав я.
- Нет. Побитые, порой поломанные, они шли, крестились, молились, пели гимн, кричали "Слава Украине", но не просились. Между тем, редко кто из них знал, куда мы их ведем. Просто чувствовали, что идут на смерть. Ведь мы их не ставили под стенку, а убивали так.
- Як це так? - перепитав я.
- Очень просто. В то время, когда вели по коридору, обушком били в потылычную часть головы. То получалось классно, почти без крови. Ударишь, подергается раз-два и - конец.
- Який же це обушок?
- А вот такой, как железнодорожники буксы в колесах обстукивают, -
Это цитата сообщения Agapka Оригинальное сообщение
Первое место было отдано обложке журнала Rolling Stone с фотографией Джона Леннона и Йоко Оно, сделанной знаменитым фотографом Анни Лейбовиц (Annie Leibovitz) буквально за несколько часов до гибели музыканта 8 декабря 1980 года.
[480x596]
Переглядала сьогодні свою книжкову бібліотечку.... Знайшла свої з маминого дитинства (рядянські!) книжечки "для середнього та старшого шкільного віку"...
Багато з них про боротьбу соціалістів з капіталістами... Про боротьбу пригноблених за більш достойне життя... (а що, раніше розвивали почуття патріотичної свідомості у радянських дітей, це тепер у визначенні таких як Я, слово "патріот" замінили словом Далі
[450x338]
Это цитата сообщения Fritz_Inferno Оригинальное сообщение
счастье
сегодня утром
на меня насрала
наглая жирная ворона
это к счастью
радостно сообщила мне
косоглазая дворничиха
кто его знает
может так оно и есть
но
вытирая с плеча
зловонную серо-зелёную жижицу
я подумал
что
если дорога к счастью
непременно должна быть декорирована
дерьмом
я лучше пойду
в другую сторону
LI 7.05.22
Это цитата сообщения Jnanavakya Оригинальное сообщение
Как-то в одно селение пришёл старый мудрый человек и поселился там. Он любил детей и проводил с ними много времени. Ещё он любил делать им подарки, но дарил только очень хрупкие вещи. Как ни старались дети быть аккуратными, их новые игрушки скоро ломались. Дети расстраивались и горько плакали. Проходило время, и мудрец снова дарил им игрушки, столь же хрупкие.
Однажды родители не выдержали и пришли к нему:
— Ты мудр и желаешь нашим детям только добра. Зачем ты делаешь им такие подарки? Они стараются, как могут, но игрушки всё равно ломаются, а дети плачут. Твои игрушки так прекрасны, что не играть с ними невозможно.
— Пройдёт немного лет, — улыбнулся старец, — и кто-то подарит им своё сердце. Может быть, мои подарки научат их быть аккуратней...
[640x427]
Это цитата сообщения houseMdgz Оригинальное сообщение
О войне в Осетиии
Наполеон
Почему-то каждый считает себя невьебенным геополитиком и аналитиком и смеет утверждать о событиях в осетии, как-будто сам там находится. И в основном все разговоры сводятся к брани между народами: "Грузия подчиняется США и делает етнические чистки, Россия выступает в качестве миротворительных войск ООН а в новостях провоцируют ненависть к Грузиии и Украине, потому что Украина покрывает интересы Грузии" - не верю ни в одно утверждение!
Журналисты с разных сторон выставляют свои числа погибших и у кого число больше, тех следует жалеть, а других ненавидеть. И они реально соревнуются в этих числах.
А правда? хуй вам - вы никогда не узнаете правду, вам она не положена. Вы всего лишь серая масса, которой очень легко управлять.
Это цитата сообщения XabbaXen Оригинальное сообщение
Одна буддийская притча, или еще раз про Аннушку и масло.
Жил-был в деревне старик. И был у него конь. И в один день старик обнаружил, что стойло открыто, а коня нет. “Не повезло!” - говорили старику соседи. “Не знаю, посмотрим” - отвечал старик.