[696x464]
У мене в кутку вже кілька днів живе павук....
Раніше я страшенно їх боялася....
Тільки-но якийсь заводився одразу "страчувала"....
А на цього вже дивлюся кілька днів.....
Сьогодні подумала, що йому нема що їсти....
Мухи як на зло всі кудись позникали.....
А як допомогти йому - незнаю....
Отак ми і живемо.....Він-голодний.... Я - самотня....
оповіданнячко
Неподалік, на грязній тролейбусній зупинці шумно святкували студенти успішний захист дипломної. Сонце котилося до заходу. Жаркий день потроху перетворювався на прохолодний вечір останнього робочого дня тижня. Перехожі дивилися на молодь і посміхалися, подумки згадуючи себе в такому віці.
Вони сиділи осторонь решти студентів. Він тримав мобільний телефон, з якого лунав хіт цього літа – заміксована діджеєм пісня Morandi «Angels». Вона гріла в руках пластиковий стаканчик з дешевим вином і ховала очі, щоб він не побачив її сліз. В гуртожитку їх чекали давно спаковані речі. В карманах джинсів лежали білети в одну сторону – додому. Їй до Львова, йому – до Дніпропетровська. Завтра між ними простягнеться майже 800 кілометрів лабіринтів доріг. І це місто залишиться тільки в спогадах. Яскрава сторінка минулого…
- …. коротше, я мабуть вже йду….. і буду чекати дзвінка від тебе…. І не кажи мені знову, що ти нікому не дзвониш…. Пам’ятаєш як ти сама говорила, щоб я був біля тебе, тоді коли ти захочеш…. Чи ти брехала мені…??
- Ні, я не брехала, але ти сам казав, що тобі це не потрібно і що я велика дівчинка…
- Я не казав, що мені це не потрібно, ти мене точно не розумієш до кінця, ти навіть іноді сама собі суперечиш….
Між ними зростало напруження. Про що вони говорили? Ніхто так і достеменно не розумів. Таке буває, коли знаєш, що незабаром прийдеться прощатись назавжди….Нерви викручують здоровий глузд як центрифуга в радянській пральній машині білизну. Лібідо заскалює поза всі норми і людина стає схильною до необдуманих вчинків. Вона хотіла алкоголю, сигарет, сексу і дощу. Хоча навіщо їй здався дощ - вона не знала. Раптом він зірвався простягнув їй телефон, кинув до смітника пустий пластиковий стаканчик і зібрався йти. Намагаючись хоч якось затримати його, нехай на кілька секунд вона кинула навздогін:
- дякую тобі за все ….
Він розвернувся і холодно подивився на неї:
- Це іронія чи сарказм??
- Ні, це просто дякую…. За ті хвилини, що ти мені подарував. За дружбу, за тепло, за спробу бути разом. Згадую і так тепло стає на душі.
- Та ну, облиш. Невже це так важливо, ті мізерні миті? Це було більше в нашій свідомості ніж в дійсності. Ми були просто одногрупниками. Жили в сусідніх кімнатах. Але з одним погоджуся, то був справді чудовий час. Я такого ще не відчував ніколи. Fuck, як все тупо зрештою склалося. Ми хотіли занадто багато і задаром, а шаровий сир буває тільки в мишоловці.
Слова скінчилися. Компанія потроху почала розходитись, кожен готувався до завтрашнього від’їзду. Він стояв біля неї і ніяк не міг наважитися піти. Чогось чекав….Від неї… А вона від нього… Хоча і знали, що жоден так і не спроможеться першим ступити крок назустріч. Повітря почало набувати колір, ставало темним з рудими плямами ліхтарів.
Вона зітхнула. Згадала їхнє минуле. Згадала ту першу зустріч в аудиторії. Як шалено забилося серце. Як підкошувались ноги, коли вони розмовляли. Як здивувалась, коли їх кімнати виявились поряд. Як запевняла себе, що він тільки друг і намагалася не страждати, коли бачила його з іншими дівчатами. Якщо Бог десь створює ідеальні пари, то можливо у них була б найідеальніша. Вони могли цілим днями валятися в тісній кімнатці гуртожитку і годинами вести філософські розмови ні про що. Або сидіти притулившись плечима одне до одного, на траві посеред парку і готуватись до заліку. Чи пити пиво з друзями посеред міста, на Богом забутій лавочці, морозним зимовим вечором і горланити пісні під гітару обнявши одне одного, а потім захворіти
-2-
(також разом) і готувати поперемінно одне одному гарячий малиновий чай. Вони розумілися без слів, хоча ніхто з них не признавався в коханні, не давав пустих обіцянок і не створював лишніх ілюзій. Просто серце відмовлялося думати про мить розлуки.
Усвідомлення власної неповноцінності одне без одного перемішувалось з відчуттям хронічного егоїзму. Їй хотілось кохання, а йому її. В останній вечір можна було говорити і просити все що заманеться. Те відчуття несміливості, що зупиняло їх протягом п’яти років студентського життя, тепер кудись зникло і залишилось тільки бажання використати свій можливо єдиний шанс. Він присів навколішки біля неї, подивився їй прямо в очі:
- Давай займемося сексом на прощання?
Їй стало гидко від його слів. Вона чекала чогось іншого. Хоча десь в глибині душі хотілося того, що й йому.
- Фак! Невже тобі нема кого розвести на трах, окрім мене??
- Я не фермер, щоб когось розводити.
- Ти своїми фразами заводиш мене у глухий кут...
- Ти сама себе заводиш у глухий кут, в якому стіни із вати, а ти навіть не маєш достатньо сили, щоб їх пробити.
- Ми з тобою самі стоїмо в тупику, нам навіть не треба туди йти. Я обіцяла
[313x313]
[313x313]
ПЕРЕВОДЧИК ЦЕЛЫХ СТРАНИЦ ТЕКСТА
ПРОСТО ВСТАВЬТЕ АДРЕС СТРАНИЦЫ И ВЫБИРИТЕ ЯЗЫК!
[показать]День->Ночь
[показать]Как рисовать дождь
[показать]Пятна крови
[показать]Наложение объектов
[показать]Тень от объектов
[показать]Разорваное фото
[показать]Шрамы
[показать]Щетина на лице
[показать]Как сделать собственную текстуру(Фон)
[показать]Нарисовать на лице слезы
[показать]Выделение сложных контуров с однородного фона
[показать]Фотомонтаж со смешением слоев
[показать]Избитое лицо
[показать]Разбросанные фотографии
[показать]Анимация из видео
[показать]Создание коллажей(несколько картинок в одной как вы это называете)
[показать]Обработко фото(Ретушь,составивание,смена цвета волос и др.)
[показать]Паттерны(как сделать такии палосааачкиии)
[показать]Точечки
[показать]И снова анимация из фидео,более универсальный урок
[показать]Как делать анимацию в имейдж рейди
[500x397]
Так, я досі вірю в чудеса......
І вірю, що ця осінь подарує мені нове життя і трішечки щастя.
Нове життя - це брати в руки забутий за літо фотоапарат, одягати улюблені (хай і не наймодніші, зате найзручніші) речі, пакувати свій не такий вже багацький скарб у рюкзачок, купувати білет з незнайомим маршрутом, їхати до незнайомого міста, і зійшовши з поїзда стояти на незнайомому пероні, посміхаючись незнайомим людям, очікувати нових зустрічей....
Фотографувати все навкруг і дивуватись новим обличчям, новим пейзажам, новим друзям, новим враженням, НОВОМУ ЩАСТЮ...
Дивуватись щиро, по-дитячому наївно, з безпечним і довірливим поглядом у світ.
А потім повертатись додому, і всі зібрані спогади, бережно сховані у жменці, ніби найдорожчий скарб, зв"язувати у ланцюжок із теплих слів. І писати нову книгу, яка б надихала когось жити, брати у руки забутий фотоапарат, пакувати улюблені речі, купувати білет на поїзд і шукати своє власне НОВЕ ЖИТТЯ І НОВЕ ЩАСТЯ....