За дві години - початок нашої вистави.
Вона прийде дивитись. У нас в універі є така традиція - за відвідування культурних заходів додають бали до рейтингу. Вона прийде. Сама вистава мене майже не хвилює - зіграно, все органічно, я знаю, що не забуду слів, але мене хвилює інше. В ті секунди, коли звучатимуть мої репліки, увага залу, а значить і її увага будуть прикуті до мене. У мене півдесятка реплік, 5 точок дотику до неї. І це змушує мене хвилюватись, як перед першим поцілунком. Цьому не можна опиратись, собі ж гірше... Вона там буде. І я буду тут, на цій сцені. Для неї, звісно ж.

Навколо стільки гарних дівчат, а мені пощастило закохатись в дівчину, яка мене ігнорує. І правильно робить - бо має хлопця. З машиною. Чорт забирай, чому для цей шматок металу такий важливий для них? Про що він свідчить? Про свободу пересування? Про матеріальну забезпеченість?
Я знаю десяток місць у Києві, куди не проїхати машиною. Я маю свободу в собі, і я віддав би її всю.
Я ніхто для неї, і ніколи не зможу ніким стати. Те, що так приваблювало мене в ній - осанка, зверхність, відстороненість, все це тепер зрозуміло - вона "річ у собі", ми всі їй непотрібні, нецікаві, в коридорах універу вона думає про наступну зустріч зі своїм коханим...
Що їй мої смс? Це зайве, не варте уваги, спроба порушити гармонію її існування...
Так просто ігнорувати мене...
Якби ж то я теж міг так просто ігнорувати і її, вимкнути цей струм в собі, не думати про неї, не чекати її появу за поворотом університетського коридору...
"кто-то спутал и поджег меня"
Я дійсно щось наплутав - нащо загорівся, нащо роздув у собі це багаття, нащо поселив у собі це відчуття, яке тепер перетворилося на відчай?
Геть з мого життя, геть з моїх думок, зникни так само раптово, як і з'явилася. Поверни мені свободу. Я вб'ю в собі тебе. Я позбавлю себе цього болю. "значит, буду дольше жить". Нічого не було. Нічого й не мало бути. Тебе не було. Це я сам грався в цю гру. В собі. І програв.
Let it be...
Так тобі й треба.
Ти в машині, я на сцені театру. І ти ніколи не дізнаєшся різниці.
Я, зрештою теж...

Это цитата сообщения Sonya_Komarova Оригинальное сообщение

ШАМАНСКОЕ ДЫХАНИЕ

Упражнение нужно выполнять в месте силы, где вы можете хотя бы несколько минут провести в расслабленном состоянии, ни на что не отвлекаясь. Снимите обувь и сядьте удобно, выпрямив спину и упершись ступнями в пол. Соедините ладони на коленях, положив правую руку на левую, но не прикладывая усилий.
Закройте глаза и медленно дышите через нос, выпячивая брюшину, чтобы воздух мог проникнуть в отдаленные уголки легких. Продолжайте на счет до трех секунд и представьте себе, что вместе с воздухом вы вдыхаете крошечные капли золотистого света. Потом задержите дыхание на три секунды. Не напрягайтесь; вы должны чувствовать себя удобно во время упражнения. Пока вы задерживаете дыхание, космический свет поглощается центрами силы, или чакрами. Выдыхайте медленно через рот, на счет "четыре", втягивая при этом мышцы брюшины.
Во время вдоха произнесите первый слог слова "мана", растянув его до задержки дыхания: ммма-ааах. Сделайте трехсекундную паузу, а затем, выпуская воздух из легких, наполните его вибрацией второго слога - ннна-ааах, - растянув его на все четыре секунды выдоха. Повторите упражнение после четырехсекундной паузы.
Слово "мана" - не просто название жизненного духа-энергии. Это еще и слово силы. Оно существует в гавайском языке, хотя происходит из языка более древней цивилизации и означает "наделять силой". "Ма" является активной частью слова (ян), а "на" - пассивным элементом (инь).
Последовательность "получение - задержка - высвобождение - пауза" на счет 3-3-4-4 соответствует ритму творческих и формирующих сил Вселенной. В шаманическом понимании "три" означает "все", поскольку в качественном отношении это число рождается от союза женского и мужского начал (1+2=3). Четверка тоже почитается священным числом и в качественном отношении выражает уравновешенную двойственность (2х2=4). Таким образом, ритм шаманского дыхания имеет глубинное значение.
Вам может понадобиться некоторое время, чтобы овладеть методикой шаманского дыхания. Когда вы установите правильный ритм, продолжайте упражнение в течение трех-четырех минут. Вы можете испытать ощущение тепла в ладонях, словно держите маленький невидимый шар, а также чувство радостного энтузиазма. Это ясно указывает на приток жизненной энергии. Завершите упражнение долгим, глубоким вдохом и потягиванием. Медленно выпрямите руки и ноги, как после хорошего ночного сна, и постепенно верните дыхание в нормальный ритм.

Вийшли з однокімнатником сьогодні погуляти. День чудовий, сонечко, пішли у бік набережної. А потім уздовж набережної та аж до Поштової площі. Коротше кажучи, по бережечку Дніпра від околиць Києва - і до центру.
Пристойна відстань.
Вже у центрі зайшли у книгарню, і впав мій погляд на книжку "Одиночество в сети". Десь я вже це чув... Потримав в руках, анотація, перше речення... Не відірватись... Це не детектив, не пафосно-філософські потуги Коельо, не алкогольний хардкор Жадана...
Після прочитання перших трьох розділів "Майстер і Маргарита" здається неактуальним чтивом вчорашнього дня... Попереду ще дві третини книжки. Важко втримати такий потік відвертості, але й зупинити його не можу, прокинусь - читатиму далі!
Януш Вишенський - Одиночество в Сети

Учора був на класному концерті - Мертвий Півень записували живий альбом в Докер-пабі. Концерт був досить короткий, години півтори, але дуже енергійний і живий. Нічого іншого від півнів годі було й чекати...
Була там дівчинка... Хотів з нею познайомитися, але не вийшло, тепер от шукатиму її на просторах інтернету, на щастя знайомий фотограф зфоткав її, надія є...
І што ета вєсна со мной дєлаєт?

Люди помирають.
Зникають з цього світу, з'являються в іншому. Потрапляють до раю чи до пекла. Стають зірками, деревами, а може й птахами чи комахами. Тіла їхні закопують у землю, про них намагаються не казати лихого. Радіють всередині, несвідомо, що це трапилося не з їхніми близькими. А якщо трапилося - плачуть, шукають розради в релігії, живуть собі якось потроху далі... Час лікує. Накриває рани шаром повсякденних турбот, дарує нові перешкоди на шляху - і хочеш того чи ні, мусиш їх долати.
Ти лишився тут, і мусиш жити так, щоб їм було не соромно поглянути на це згори...

Квітень. Саме час братися за навчання - відпрацьовувати двійки, прогули, вчити напам'ять вірші, ходити в басейн на відпрацювання...
Але ж зовсім не хочеться всього цього робити. В голові - поїздка в Каховку, на Таврійські Ігри. Не стільки на ігри, як те, що там будуть мої друзі, я їх вже 3 місяці не бачив, скучив...
От що я за людина така - весь семестр байдикую, заговорюю зуби викладачам на парах (як же я люблю говорити на парі не по темі!), в певний момент найбільшого розслабону навіть починає здаватися, що мене виженуть геть з універу... Але під кінець семестру раптом напружуюсь, мобілізую внутрішні ресурси, мало сплю, багато вчу, бігаю рєзвим кабанчиком по університету... Результат - стипендія, або табель без трійок, на роботі - в останні хвилини відправлені в Харків бази данних...
Сесія - це чудово :-> Працюєш - і одразу отримуєш результат.

Учора був дуже позитивний день. Сонце, вітерець... Не втримався і ліг у парку Шевченка на травичку. Якщо притулити вухо до землі - можна почути, як трава росте...
А потім поїхали на автограф-сесію Євгенія Гришковця, він виявився таким же, як і на екрані.
Його телевистава "Планета" - це надзвичайно красива і мудра історія, проста як це життя. Як ця Планета.

Зручніше всього не долучати себе до жодної субкультури. Але залишатися осторонь, вважаючи себе просто "нормальним" - це не для мене. Нормальність, норма, дозована культура в рамках не стільки моралі, як традицій та ритуалів - це не природньо...
Особисто мені близькі ідеї панку, але не того обриганого, з ночівлею на смітниках, розливанням пива по підлозі і не тільки, вживанням легких і не дуже наркотиків тощо. Це гопнічний панк. Для мене існує інший.

Punk Inside

Панк завжди був протестом. Протестом проти того, що вже існує, байдуже, що це буде - існуючий у країні суспільний лад чи моральні засади сірої маси. Бажання виділятись - природнє, творити, а не копіювати себе - це органічно, як і те, що ми самі є творінням, хоча щодо цього ще можна посперечатись...
Мій протест - проти гопніків і гопнічності.
Проти позерства й показухи.
Проти алкоголю і наркотиків.
Проти мажорства й ліні.

Убити гопніка. В собі.
Бути щирим. Бути природним.
Відмовитися від алкоголю. Назавжди.
Витрачаючи час та гроші - розвиватись, а не деградувати. Скеровувати енергію на самовдосконалення.

Вирішив увірватися в чуже життя. Тепер жадібно читаю ці рядки і переконуюсь, що я величина нескінченно мала...
Чуже життя, чужі думки, моя наївність, що вона - та сама дівчинка, яка колись займала весь вільний простір в душі...

Нехай буде. Навряд чи щось тут писатиму...