Лежу з заплющеними очимаю
Боляче

На душі - бридко - ніжно.

Бридко... ненавиджу себе, свої слабкості та помилки.

Ніжно... Люблю....

Та де зміст? Якщо все рівно біль.

Зламані мертві метелики тріпочуть крилами в душі.
Хочу задушити їх. та, що тим метеликам...Вони вже й так мертві. А все тріпочуть ілюзіями.

Холодно.

А ще неначе навіть не середина осені.

Не хочу дихати.
Життя підживлюе тих клятих метеликів.

І нежить. псує усю романтику моменту. (шмиг - шмиг)

Відчуття, що замість крові в тілі гній... Занадто бридко. І просто зле.

ХОЧУ СПОКОЮ....

Стукіт дощу по шибкам і паруюча кава у долонях. Музика і обпікаюче скло.

Стою. Притулилась щокою до віконного скла.

[холодно.]

руки продовжують обпікатися філіжанковим склом.

[рівновага.]

І трішки емоцій.

Холод. Чому він неприємніший ніж гостріший біль від тепла...?

Філіжанка вже на підвіконні. Руки притулились до холодного і тришки(можливо здається) вогкого скла.

хочеться вдарити. Проте навіщо?

Змінюю точки дотичності. Притуляюсь до скла вустами.

[Чомусь мені здається, що Ти, такий же...]

Холодний і безємоційний. Ніжно проводжу по Тобі(склі) кінчиками пальчиків.

 [Майже боляче від ніжності.]

А Ти (скло) незворушний.

[Майже плачу.]

Ледве торкаючись, цілую скло.

[Божеволію.]

Згадую про каву на підвіконні. Майже гаряча.

Ковток. Другий. Третій з легким присмаком сліз, який не доля народитися ззовні.

Легко дмухаю на скло. Усі непомітні доторки з'являються на поверхні.

[усмішка...]

Ещё прошло 4 дня,
но слёз вода не потушила огня
всего четыре...саркальное число...
Но так меня разрушило оно
4 ступеньки, 4 обрыва,
4 глупых нервных срыва.

Разбитое стекло души,
Хоть слезами на бумаге пиши...
Слушай песню, но только одну,
и разрушай себя саму.

ломать кусками, принцип убивать,
и боль от окружающих скрывать.
мечтать. всё знать и забывать.
глаза на правду открывать...
Смеяться ложью, плакать в темноте,
и понимать, что дни идут не те.
Идут не так. не так как надо,
и понимать всё это странно..
и так обидно, больно, глупо,
и радость вспоминать лишь смутно...

И заставлять себя прожить..
Всю жизнь с начала до конца...
И умирать так не спешить...
не разочаровывать Творца...

Могут ли на самом деле
километры разделить людей?

Если ты хочешь быть с тем,
кого любишь,
разве вы уже не вместе?

И вот опять глупая печаль в душе.... и эти ссоры... Почему?!

как же мне это всё надоело...

Нервы уже сдают даже без причины, а если есть ещё и причина, даже малейшая - считай пропало....

Один день позитива. Всего один! А сегодня начало сказки уже и окончилось.

Скончалось в страшных муках.

неприятный осадок на душе.. ком слёз в горле.... Безумно хочется плакать. И желательно что бы под головой было чьё то тёплое плечё.... я даже знаю чьё.... 

Но это более чем нереально. рядом тёплые только мой телефон из-за того, что я его постояно держу в руках и  мишка....

мой белый плюшевый няська... тёплый....

Ведь разве бывают мишки другими?...

И вот ещё один день псевдоулыбок...

Не серый, псевдоразноцветный день. И что с ним поделать? Любить? проще купить манекен и женится на нём. Ненавидить? толку то... Вы когда нибудь ненавидить стену?

Остаётся просто жить. Радоваться тому, что нас ещё заставит плакать и грустить из-за глупостей.

И вот так проживать Время.

Люди всегда мечтали летать. Они делали всё, что бы взлететь, а вместо этого летало всё кроме их самих. Радость? Зависть. Стало только хуже.

Псевдобоги современного мира. Власть над всеми кроме самих собой. Безвыходное положение или просто слабость?

Очередная глупость.

"Дайте мне крылья!" - орёт кто-то, а рядом человек прыгает с крыши, проверяя не выросли ли у него крылья, или хотя бы слетать. даже если толкьо раз и только вниз...

Поколение романтических цинников.

пустота - новое состояние наполнения.

тишина - идеальный звук.

наивность и жестокость.

Давайте улыбнёмся миру, что бы он испугался количеству дураков.

не нравится понимать свою сущность? хах... дурак в квадрате.

А я уже давно ушла в круг. так проще. Цикл круга сложнее. Без псевдо поворотов. И без тупика.

А замкнутость такая же.

  Только начало в другом месте

Іноді мені здається, що чистий аркуш - інтравесія заплющених очей...

А я боюсь одного дня нічого не побичити....

Так чи варто починати все заново?

Так. Страх лише страх... І від нього нічого не залежить....

Я почала Псевдо Нову Еру.

Все те ж саме, тільки з іншими іменами... І який зміст?

я не знаю... Просто роблю те. що в голові рухається)

Побачимо куди дорухаюсь я....

ШЩизофренія косить наші ряди....

вчора я була майже впевнена, що в мене шиза....

майже кожен вечір я в цьму впевнена....

Стання на Вікіпеді ніби про мене написана [показать]

Сподіваюсь, це просто нерви так здають, після недавніх подій..... Сподіваюсь

Яскравий

Промінь

Робить

Основним

Світло

Твого

Образу.

Зрозумій

Ми

І

Наші

Юрби

Юрмимось

Серед

місцЬ

Яскравого

Порозуміння

Обелісків

Міста

мИру,

Радості,

Але

надіЮ

Я

Забрала,

 вБИла,

Розірвала,

А

мріЮ

Розбила.

Естетика

Чорного

І

Траурного

Усунення

Тривоги....

#!# Деструкція самосвідомості #!#.

Вирване життя шматками м'яса зі сердця.

біль.

Тупий гострий біль.

Декілька сліз.

І....

Нове життя.

Сподіваюсь.

Стараюсь полюбить жизнь....... А она ставит всё новые и новые подножки.......

В мене не вишло ні дня бути просто щасливою. Або хтось зіпсував спеціально настрій, або ненароком, а то бувало він і  сам зовсім зникне....

Якось не хочеться нічого. Навіть того, що колись було улюбленним.

Нема сил щоб піти і сфотаграфувати те, що давно хотілось.

Нема сил щоб взяти ручку и еаписати т, що дбавно на душі.

Чисто біла полоса.

ненавиджу білий колір.

Все таки краще депресія, ніж позхитив, особливо якщо друге намагаєшся знайти в глибині себе.       під час пошуку знаходяться не тільки приємні речі... І знову вони виринають назовні.

Чорне біле, біле - чорне.

ніби все файно. ніби все просто чудово. І тут бац - новина. Подруга намагалдась покінчити з собою ще й вагітна. їй 18.

Ніби все, нарешті випала нагода купити довгоджаний плеер. Він купився зі скандалом з батьками. ще й не тяне таку бажану картку на 4 Гб. Тільки 2.

Ну і нарешті.... Телефон просто відмовився працювати. Виключилась моя дорога мобілка і не включилась.

У вівторок йду нову купляти ще не знаю яку. таку, яку я хочу ще не виставили на продаж((

Ніби і дрібниці. особливо з технікою, але такі неприємні.

Хоча.. все що не вбиває нас - робить сильнішими.

Отже... ще скоро прийде суцільна білі полоса, під час якої треба буде збираьти сили, щоб втриматися на ногах під час чорної полоси)

Вчора була на концертід Діджус))

він мені запам'ятається як туалетно-паперовий концерт))) Стільки туалетного паперу розмотанорго в одному міісці...та й певно взагалі, я ще не бачила))))

ПОтім туалетний папівр почав перетворюватися на шалики, платячка, корсети, фату, краватки і так далі) мені випало походити в платячку с туалетного папероу, краватці, а перед тим, просто в шалику с знього)

Були і справжні мумії=))) а потім - урочисте спалення одягу, за що нам приглозили викликати міліцію. адже папір був троши залегким, а вогнище трошки завеликим)

потім ми вирішили(точніше я подала ідею, а її всі на диво відразу прийняли) купити найнайдешевшого вина...)Що ми й зробили.. А подруга ще й батон с майонезом захопила. бьо виявляється більше доби не їла))

Потім ми на диво дійшли на сам концерт) Було відривно) Молоді виконавці, як їх представили були якраз в настрій) ну якщо не рахувати одного репера, який співав про гарну попу дівчини, яка заважжала йому дивитися на її писок)))) Хоча пісня про Жопу Джонні Деппа пішла на ура)))))

Але звичайно, ТНМК,для мене, майже їхньої фанатки, ну або їхньої майже фанатки, яка знає більшість текстів на память їх виступ був най най))) так й чуваки вже навчились круто заводити народ)

Єдине що мене лякає на таких концертах - це слем. Якщо відверто, я його просто боюсь.... І я декілька разів "ховалась" за іншими людьми від "бійців". Хоча моя подруга кинулась в бій....

Страшно(

І ще один день в моєму житті.

Не такий сірий. Але й не кольору веселки.

Але все рівно круто)

Трошки відірвалась від сірості.

аще... Трііішечки розібралась в собі) що не можна не відсвяткувати.

Втретє кинула курити)

К а й ф)

Ще трішки - й край.

Просто ти зачекай.

Не страшно вниз летіти...

Треба просто так захотіти.

не смійся.Не плач. Скоріше звикай.

Живи, сподівайся і не зникай.

Ще помах руки, неначе крила.

І мрії з думками неначе війна.

ще три хвилини, миттєвості три...

ти посміхнись. І можеш іти.

Ні. Зачекай. Хоча...Ні ти Йди...

І не забудь рік зберегти.

Рік не забудь моє ти ім'я,

Така ось ціна мого життя.

Ти не чекай. Спокійно живи.

Але той спогад ти збережи.

Смійся як інші, ходи, говори,

Але збережи, я молю, збережи.

Моя ти надія. Промінь ти світла....

І як душа та свіча мені рідна...

Дивлю на вогонь...Думку гадаю...

Шлях свій повільно я обираю.

Крок я за кроком повільно роблю,

Я миті - хвилини помітно гублю.

Згадаю про тебе. Тихо всміхнусь.

У спогадах дивних на мить загублюсь.

І знову на свіч дивлюсь крізь повіки...

І скоро я знову засну на довгії віки.

Надобраніч, Сонце... байдуже, що тебе не існує

Чомусь знову депресивний настрій...

сумно сумно...

не знаю, що буде завтра...

напевно те ж, що і вчора, просто з міні змінами. з іншими словами, діями, рухами.

Але з тою же душею.

НУДНО.

Заледве не боляче.

Але іншого виходу нема. Принамі поки. І не думайте, не запевняйте. що вихід є інший завжди. ВИ не в моїй ситуації.

И залишається разар лише

Ч Е К А Т И

що ж... зачекаєм...

"Ми всіх нагнем", як каже мій друг...

Кхм... Спробуєм.

Как бы всё так же как и всегда... но в то же время и не так... не быывает одиаковых секунд... так и не бывает одинаковых слов...
Но всё же.. Всё так грустно и банально, но что поделать.
Жить приходится.
И я стараюсь изменить эту жизнь... иногда получается...
Опять теряюсь в сигаретном дыме....
Но уже не прячусь за интернетовским анонимом...
просто живу...
Живу так как мне хоть немного хочется...
И что с того, что это не совсем удачно порлучается
Я же живу.

навколо лише сірий колір. Колір сигаретного диму і пилу. Колір приреченості. Колір грозових хмар.

Мій улюблений колір.

Не чорний. не білий. нейтральний. Колір моєї душі.

Сірість навколо. Бути сірістью й бути сірою масою не одне й те ж.

Сірий огортає мене. З Ним тихо(настільки, що шумить у вухах)  і спокійно (настільки, що у душу зароджується заледве не істеричний страх).

У кутку вмирає нічний метелик. Також сірий.

У клубах сигаретного диму губляться думки.

Я чую тишу.

__________Грім.

Тиша породжує Грім.

_____-Декілька секунд.

___________________Тиша.

________________________Грім.

______________________________Дощ.

__У звуках ми чуєму тишу.

____Кричи.

_________КРИЧИ! Чуй Абсолютну тишу.

Мовчи.

___дозволь з'явитися Фону. Злякай Його.

Забудь про тишу.

______________Почуй Фон.

він схожий на тихий звук телевізора на неіснуючому каналі.

__ШУМ.

______ФОН.

___________Чуй.

Т___И___Ш___А.

Кричи!

забудь про Фон.

Слухай Сірість. Вона в Тиші. Почуй себе.

Тиша в твоєму сердці. В Його Стуках. Слухай.

___Шум..

______Фон.

___________Тиша.

_________________Слухай.

Ти- просто Слухач Сірості.

___Вмикай третю кнопку справа. Так, саме ТУ, варетного кольору.

Ввімкнув?

___Слухай Тишу.

______________Мовчи.

_____Фон - Твоє Дихання.

______________Слухай.

Перевір чи ти можеш говорити.

Мовчи.

___Вір, що ти не знаєш слів.

_______________________Забудь.

Ти - сірість. Ти - Дим сигарет.

Мовчи.

_____Ти не знаєш слів.

Букви лише звук.

___Букви лише тиша.

_________________Слухай.

Зберись.

_______Слухай Стукіт серця - ФОН.

Тиша п.о.р.я.д.

____________Сірість в твоїй душі.

____________________________Твоя Душа.

Т
И
Ш
А

___Слухай.

_________Кричи.

_______________Мовчи.

Ти - елемент Тиші.

___Грім.

_______Тиша породжує Грім.

Чим голосніший Грім - абсолютніша Тиша.

___Мовчи. Слухай Фон.

_________Кричи. Слухай Тишу.

Ти є Тиша.

________Сірість.

______________Фон.

__________________Мовчи...

____________________Фон.

__________________Кричи...

____________________Тиша.

серый город спокойно принял её к себе. Почувствовал родную душу что ли... Конечно. если города имеют душу.

Анко не сомневалась что имеют. Этот город имеет душу. Серый дым от сигарет со слабым ароматом дикой вишни и с ночной бабочкой, которая потерялась. Вот такая была душа у города.

Анко шла промышленым когда - то районом, а теперь - просто закинутым пригородом.

Серая кошка думала перебежать девушке дорогу, но передумала. Остановилась котя и внимательно всмотрелась  в серые анкины глаза и выдала обречённо - вопросительное: "Мяу!".

Анко улыбнулась незнакомке семейства кошачих и вытянув с кармана кусок печенья угостила существо. Кошка видимо была очень голодна, что схватила кусок и удрала.

Девушка помахала рукой вслед кошке, а сама села на ступеньке ведушей в единстсвеный здесь жилой дом и закурила. Сигареты с лёгким ароматом дикой вишни. У неё всегда был "городской" табак. Тоесть сигареты всегда совпадали с душой "сигаретного" города. Так было проще общатся с душами города.

- Привет, - тихо прошептала она, сделав тягу и выпустив сизый дым с плена лёгких.

 - Здравствуй, - рядом появился парень неопределёного возраста в серых пыльных лахмотьях с распиратором на шее и седыми волосами. Анко считала, что такой прикид можно назвать даже стильным. так баловалась "золотая" молодёжь в её городе родном. Но это была всего лишь душа города, а не выйобистый подросток, а значит, не всё так тупо.

 - Анко,  - представилась девушка.

пауза. Ещё раз затянулась

- Весь город такой? - вопрос был скорей стандартом, чем необходимостью. По внешнему виду Души и так всё было понятно.

сдержаный утвердительный кивок.

Стыдно что ли?

- Сколько жителей? - Анко смотрела на сигаретный дым и повтороно вдыхая его носом.

- Постояных - 5, да и то все кошки, - грустный и еле уловимый вздох.

Анко закашлялась. Ни единого человека и душа ещё не покинула город? Уфф...Видимо великое прошлое было у города...

- А когда то?

 - около 2 млн...

Анко была в тихом шоке. Мегаполис в прошлом. А теперь пустыня. Неспроста.

- А что случилось?

 - Вирус. Тихая чума. Люди просто засыпали и не просыпались.

 - Сколько людей выжило? - заинтриговало это всё девушку

- Ниодин.

- почему?

- не хотели. Не успели.

 - почему ты не помог им?

 - Кому? Вирусу? - язвительно спросил юноша и неприятно улыбнулся.

- Понятно... - хотя на самом деле ничерта не было понятно...

 Анко задумалась. лезть в дела мёртвых городов не было её работой, да и пользы никакой. Только затраченые силы. Но здесь намечалось что то интересное. Хотя... может её это просто казалось. Да и этот Майнгор(так назывался город и душа соответственно) непростой. Чаще всего дущи умирают вмести с последним жителем, а этот... даже с ума не сошёл. редко же так бывает...
- Майнгор...
 - Да?
 - Тут есть какое-то место более - мение пригодное для проживания?
 - Не боишься Вируса?
 - Отвечай на вопрос по существу.
 - есть. пошли за мной, - к удивлению в голосе не было ни капли озлобнености на такой ответ. Они пошли в направлении тонкого высотного дома - Дистрофика. Видимо в прошлом это была гостиница.
Через несколько минут мысль Анко подтвердилась. Действительно это был отель, и даже очень неплохой. Только пыль всё портила... да что поделать..
Анко выбрала номер на последнем 13 этаже.  Потом решила выбраться на крышу отеля, с него просто был обязан открыться безупречный вид на город.
Увидив панораму сердце девушки сжалось. Настоящий мегаполис.
Уже мёртвый мегаполис. Высотки и серость. пыль. Дым. и одно сухое дерево. Вишнёвое.
 - Красиво... было, - тихо прошептал Майнгор.
 Анко промолчала. Этот город напоминал её родной. Но в режиме стоп.

-зачем ты пришла? - поинтересовался город немного злобно.
- Я не шла сюда специально. Я проходом, - Анко опять закурила.
Юноша вздохнул.
 - Лучше убирайся. Чем скорей, тем лучше.
 - Почему? Здесь кроме тебя никого нету. Я же не помешаю. Переночую ночь - другую и уйду.
 - Кроме меня и вируса. Я пошёл. А ты лучше прислушайся к моему совету.
 - Постой, - Анко схватила душу города за рук, а через мгновенье вскрикнула от боли - юноша заломал ей руку за спину.
 - Уходи! - прошипел он.
 - Не уйду, - глуша боль сказала девушка и чуть не застонала. Даже не из-за безумной боли руки, а из-за понимания, что она только что наделала. Кинув вызов душе у тебя есть только два варианта: умереть или стать душой, убив предыдущую.
 - Вызов?! - в глазах юноши вспыхнул огонь. Видимо долго в нём горела злоба к чему тож. Умирать он явно не собирался.
Анко

для меня оно такое