[282x479]
Настроение сейчас - норм

Мета цього щоденника - допомогти розібратися мені в собі. І зараз в мене нормальний настрій.
Я бачився сьогодні з Олегом та Євгеном. Поговорили. Здивований їхньою орієнтацією на все матеріальне. Дуже мало духовності. Може вона є, але в розмовах вона не прощупується. Вони говорили про війну, а я слухав і думав про їх слова : просто розмови про зброю, солдатів, про те, що для мене чуже, але я слухав з цікавістю. Це наштовхує га те, що світ реальний, зовнішній не менш важливий, аніж внутрішній. Це правда. На теоретичному рівні я зрозумів, та от на практичному - важко. Ніяк не можу позбавитись ідеалізму свого світобачення. І ще дорослість. Я зрозумів що це таке. Це стан розвитку, коли ти плюєш на все і корися правилам. Ти перестаєш бачити мрії, мрієш, але не бачиш їх реалізації, а от бачиш лише реалізації збільшення капіталу, купівлі житла та народження дитини після 25 років. Живеш в вирі роботи та частки відпочинку. І лише ностальгічно згадуєш про минувше, про дитинство...як про цю ж ненав*язливу мрію, і навіть не віриш в реальність цього казкового світу (хоча сам родом звідти)...
Я не хочу миритись, але відчуваю як холодіє моя жага та моя мрія, як холоднію я, як сталізується мій розум...Я боюсь стати глибою і впасти в океан буденності, піти на дно, захлинутись... я хочу чайкою літати над безоднею, ловити потоки повітря й робити віражі попід хмар...
Я гублю себе, свою ідентичність...
Тоді чому ж я не написав тут ще свою мрію? Боюсь. Але напишу.

[282x479]

[525x700]
Настроение сейчас - ліричний

За квітень я побував на трьох масштабних концертах: 19 - Ла Скала, 24 Пєнкін, 28 - Жанна Агузарова. Це було чудово. Але грошей потратив немірено...
Сьогоднді п*ятниця перед 10 днями канікул з 1 по 10 травня, і сьогодні з групою їдем до Кам*янця - Подільського. Не знаю чи хочу. Ні. Не хочу.
В неділю 18 квітня відбувся третій перелом для мене. І що ж знову? Авжеж, розчарування. І в Сашкові. Знову заскрипіли рельси нашої комунікації, і я терпів, терпів, врешті поговорив... і отримав пораду : забий на проблеми, хоча перед цим я 5 разів повторив фразу, яка доносила неможливість мною забути те що мене хвилює, і що мене їсть, отруює... Чиста індиферентність з акцентом на негативний бік. Коли я говорив важливі речі, він подивлявся на годинник, бо поспішав зробити селф - стаді і дати його одногрупниці цю роботу. Коли людина показує свою слабкість і просить допомоги - його хвилює навчання. Ми говорили довго, але я врешті стомився від такого ставлення і вирішив : це все. І так, і сяк, а людина відгороджується всим чим може. Я видихався. В мене закінчився клей усе скллеювати. Або просто його запас вилився, коли була перевернута та чаша клейкого терпіння.
Я поїхав на Щековицю, погрівся на Сонці та поседів на траві. Вирішив : буде по - твоєму. І коли я думав над своїм подальшим десь годин 3 підряд - я врешті визначився зі своїм новим ставленням до цієїлюдини. Сусід. Сусід по кімнаті 416. Флегматик, якому не важлива дружба. Що ж. Буде так. Я теж не залізний.
Та коли я приїхав назад, він попросив поговорити, сказав що він не правий, що в проблемах треба розбиратись якщо вони важливі. Сказав що зміниться. Ми поговорили, все вирішили, але я не відчуваю легкості навіть через 2 тижні. Між нами прірва і я вже не буду будувати мости : це не легко. Я будував уже дуже довго, практично весь час, але тепер так не буде. Не хочу знову себе обпікати людським паралелізмом та всеоднотизмом. І я знаю,що він побиватись не буде. Йому це проста буденність, дрібниці як він казав до цього. І він не буде налагоджувати відносини. Я знаю. Тому й серджусь на всіх і вся.
Жанна Агузарова.

Настроение сейчас - норм

Ходив на концерт.

[700x525]

Настроение сейчас - погане

Злість...що ж могло ще тут оселитись? Злість, змішана з полумя*ям пристрасті, любові,смутку, пафосу, прихованості...Все злилося в тугу мотузку, зв*язану з різнобарвних ниток, які ткали ткачі так наглядно, так бережно, що й забули туди вплести здоровий глузд.
Ніби в наркомана дьоргаються очі, стискаються зінниці або ж розходяться світ заочі, тягнучи за собою свою всепоглинаючу чорноту.
Очі. Вони викажуть все. Будь то дошка оголошень чи циферблат годинника – все відіб*ється або ж вилиється через них, та ще й так ясно, що і ніяких виправдань чи фактів і не треба. Хоча є й такі, де нема ні краю, ні кінця...глибока, бездонна яма...бездушна...Здається що вони пусті, хоч і безмежні, але це безмежжя не стало притулком доброї душі, здорового духу, який бе наділяв оточення енергією та силою. Що ж, коли в дзеркалі душі нічого не відбивається, то нема чаго й гадати про те, яка би душа могла жити в такому розкішному тілі...
Іскри. Розжарені іскри летять з моїх очей. Вони виблискують так, що від їх світла предмети кидають тінь на стінах. Вони гарячі, отруйні. Та тільки вони вирвуться з чорноти ока, тільки вилетять обпікати світ – вони тут же згасають...Їм не жити в світі самим. Вони як паразити, які, усвідомлюючи, що можуть жити лише в комусь, але все ж прагнули вирватись з полону установ та законів, поринути в давно згублену свіжість так званого простору «поза», що їм було вже наплювати на свою смерть, яка нічого нікому не довела і не навчила, адже їх бачить лише їх хазяїн. І не має сили втримати їх, якби він не хотів, адже
Заздрість. Коронована вінком лавровим, вона ступає тріумфальною ходою, п*ючи напій, від якого паморочиться голова...Хотілось би щоб вона була спокійніша, не вводила в оману...Та вона водить за носа; тягне за руки, хапаючи та стискаюче саме серце, яке б понівечене воно не було. Заздрість, коли дивишся на людину, яка нічим не завинила, але яка залсужила розпоряджатись моїми мріями, моїм душевним лином, бо я туди лину, та земля не стає опорою, а зрадливо покривається росою, від чого ноги брудніють та
Букет. Дарований мені. Майже з дитинства. Його ніхто не просив, але, мабуть, потрібно мати цапа відбувайла для всіх людей. Не один, але й зустрітись з іншими не можу. Не дано мені такої можливості. А якщо й колись вона могла би пропустити мене в світ простого та недаремного життя – то тепер вона втратила обриси своєї реалізації навіть в мрійливій уяві.

[525x700]

От і все. Що мене хвилює? Теж саме. Просто знову проблеми з другом. Ех. Але нічого. Я й так вдячний що ми так довго не сварились, і все було майже як по маслу. Все йшло так як я того давно хотів. Але Шкода. Невимовна шкода та просто відчуття своєї нікчемності та непотрібності. Просто зеро. Я зеро в очах дорогих мені людей. І в очах всіх інших. І в своїх власних.
Я хотів змінити світ. Але я захворів, і вже півроку не можу звести кінців зі своїм горлом. Я мучаюсь, мені важко говорити...я боюсь що на зв*язках утворяться вузли...Просто нікчема.
Я постригся. Навіщо? Тепер виглядаю як тупий стандарт.
Я дуже вдячний Ілоні.

[525x700]
Настроение сейчас - Darker than Black

Навіщо так жити як я живу? Мені здається, що я опустів, я це відчуваю. Пустоту, яка лежить трохи нижче серця, вона відчувається й у животі...Порватий, розірваний...ще поки не пошматований, але з такими темпами я не знаю, чи я не розпадусь...Відчуваю ржавіння, термін дії мене скоро вийде, і я відійду...Думка про фізичну смерть переслідувала мене минулого року...я знав, що скоро помру, в 19 років. Але літом 2009 після моря та дня народження, я вирішив буди довгожителем. Я вирішив перенастроїти себе з песимізму на оптимізм. Я вирішив діяти, щоби не сталося і не стало на заваді, - я відчув силу, фізичну, моральну, впевненість...Просто море по коліна...Але... АЛЕ Я ЗЛАМАВСЯ...Життя ставить мене на місце, але не те, якого я хочу...Я хочу бути творцем свого життя та щастя, та в мене сіли батарейки...Я дуже залежний від настрою...А в мене депресія, вона мене просто пожирає, спалює мене, від чого обпалюється моя душа...вона чорніє...В мені вже стільки злості, що я не знаю, куди її діти...Стільки розчарувань, що я не знаю...я вже нічого не знаю...
В мене стільки ідей, стільки творчості всередені, і я відчуваю, що я не маю права її змарнувати, не в праві зрадити своїй мрії...Якщо я підкорюсь ярму, яке на мене накидає життя, я просто впаду в болото, і ніколи вже не відшкебу свою душу від бруду...
Я дуже боюся жити звичайним життям...Народження - школа - університет - робота - сім*я - пенсія -смерть...Я панічно боюсь прозорого життя...Хочу жити по-цікавому, я хочу змінити увесь світ, максимально збагативши його так, як зможу...я хочу бути вагомою частиною життя, людиною, яка досягла багатьох успіхів, яка б присмерті лежала та гордилась собою : "...я не дарма прожив у цьому світі..." Хочу мати пам*ять пособі, хочу залишити слід...
Я просто не створений для сірого життя заради грошей чи їжі...хочу спробувати життя в усіх його фарбах та тінях...створити свої кольори та вписати їх в веселку...
За що мені проблеми зі здоров*ям?? Моє тіло все перекреслює...моє ж мене зраджує...Чому, і чому ЗАРАЗ???? Чому мені все не так як я хочу? Кругом проблеми...Як би ж на них не зациклюватись...
Зараз я вдома. Мене їсть злоба та відчай від мого стану... а що ж буде коли я поїду в Київ, і буду мучатись від пофігізму людей, яким я відкрив душу...
Позавчора мені щось як стукнуло в голову :"Змирись. Ти ніхто. Радій що ти хоч живий. Не будуй яскравих планів. Ти не яскравий. Тому не потрібно." Це прозвучало в моїх вухах низьким чоловічим голосом...Я чуть-би не впав на підлогу від розпачу...
Я не хочу миритись з цим!!!Я борюсь, але нічого не виходить...Невже це все марево божевільного, я буду завжди сам собі щось доказувати і в цьому ж потім розчаровуватись, і плакатись в ліжку?? Я не хочу буди відлюдькуватим...Я хочу бути цікавим...Чому чим далі, тим гірше???

[525x700]
Настроение сейчас - Darker than Black

Чому все так? В мене дипресія. Скільки можна? Хто винен?. я . я винен. я знаю. це мабуть найгірше. я просто не правильно все сприймаю. І тому світовіддача не правильна. я сліпий. В усіх сенсах . Але чому і за що? Невже я настільки грішний? Я хотів щастя...тепер я хочу хоча би спокою...я не можу вже терпіти вулкану всередині себе...я розриваюсь...я плачу...і всім немає до мене діла...таке враження, що я лежу на сходах до входу торгового центру...всі йдуть, але повз...ніхто не допоможе, а сам я не можу...я не можу нічого...я проклятий.
я плачу...чому? мені жалко себе...мені нема де причалити...я думав я сильний, і зверну гори...але я дуже залежний від зовнішнього світу...жоден погляд дорогих мені людей не проходить стороною, я все фільтрую...і я про це кажу, але я нікого не хвилюю.
Зараз я зациклився на Дружбі. Наіщо??? я всім набридаю. Алея ж не нюняю при всіх, лише тут, та з деякими людьми. Просто ненормально це все. Чому мене все так хвилює? Потрібно бути спокійнішим, та холоднішим. я намагався. але не виходить...
Дружба. Невже і це мені недоступно? я стараюсь все налагоджувати. Але віддачі друга дуже мало. Практично немає. Лише тоді, коли я натисну, і запитаю чому мене всі ігнорять, особливо ти?

Дякую. Сьогодні ви знову заставили відчути мене покинутим та нікому не потрібним. Я вас всіх зібрав, пригощав вас, але коли діло до розмов - рома в стороні, нікому не потрібний. ніхто не покличе , не спитає. Дивно, в нашій кімнаті було скільки людей, але мене всі сприймають тінню. Лише інколи лунають фрази типу "рома найкраща людина, яку я знаю", "рома хороший..." і все. А поговорити, лопомогти - нема. Нікого нема. Я так стараюся...я ГАНЧІРКА, яка добровільно миє підлогу перед гостями, я завжди запрошую, стараюсь допомогти, але завжди історія одна і та ж : ВИБУХАЙ ВІД ЗАВИСТІ ТА ЗЛОСТІ, БО ТИ НЕПОТРІБ, НІКОМУ З ТОБОЮ НЕ ЦІКАВО. ТЕБЕ МОЖНА ЛИШЕ ТИМЧАСОВО ВИКОРИСТАТИ, ЯК КАЗАВ АРТУР "ВИ ЯК ОДНОРАЗОВІ СТАКАНЧИКИ, ПОКОРИСТУВАВСЯ, ВИКИНУВ... " ВСЕ СУМНО ТА ГРУЗНО, Я НЕ ВИТРИМУЮ...Я ПОЧАВ БАГАТО ЧОГО ЗАБУВАТИ, ПОГАНО НАВЧАТИСЬ, В МЕНЕ НЕМАЄ ЧАСУ, І Я ПРОСТО КРИЧУ КРИЧУ КРИЧУ, МОЯ ДУША КРИЧИТЬ, АЛЕ НІКОМУ НЕ ВАЖЛИВО... ЦЕ ТІЛЬКИ МОЇ ПРОБЛЕМИ, І Я ОДИН...
Сашко, Ілона...в мене вже нема надії, лиш безнадія...коли япотребую допомоги так довго...але ніде...
ПРОСТО РОЗМОВА, СПРАВЖНЯ
ДОВІРА... боляче з тим, кого я назвав справжнім другом... ДІЙСНО... навіщо викривати себе, коли я просто нецікавий...мене можна просто проігнорувати...
Тиша, мертва. І я. Моя свідомість просто помирає. І витягнути мене може лише той, кому я хоч трохи важливий....але таких нема...мої спроби, дії щодо людей важливих мені просто не взаємні.
Сашко цінує мене лише в мою відсутність, але кількох днів достатньо щоб я просто набрид...
І иоді лише мій розум штурмує мури МЕНЕ.
..................................................................................................................
я КАЮСЬ.

[352x288]
Вже другий день під крапельницею...рятують як можуть, є підозри на ...
яка різниця?? так хреново і фізично і душевно, що нічого й не хочеться. нічого. абсолютно.
якщо в мене ще раз після 2- днів по 5 годин капельниць підніметься температура - скоріш всього це свинячий грип. В Жашкові справжня епідемія - лікарня переповнена,. лікарі, медсестри бігають як підпалені, школи в районі закривають, всі діти - температурять до 40...
сьогодні як мені вливали в кров ці речовини, то ми з мамою чули, що дитині 2 тижні віку - і вже заражена...в нас зробили максимум, тепер відправляють на Черкаси гелікоптером... А в новинах - ні слова. Новина в світі - згоріли клабери в москві... а що тут немовлята присмерті - ля-ля, нічого не знаєм...
я ось глянув на ноги свої... знов схуд...й так дистроф, так ще - 5 кг уже...

навіщо ти плюєш мені в душу?
такою тепер ціна стала за дружбу?

десь збоку, побродивши по душах,
я тримаю тебе за руку, невимушено.

просто мовити слова тут безнадійно,
але я ще нікого не називав другом щиро...

я вимовив практично все
я став пустим, але не пусто в тобі
просто ти любиш бути незрячим
а я не люблю бути не зрозумілим

наші розмови не пусті, і ти це розумієш
ти просто ніколи не цінуєш мене
опускаєш, та не пускаєш
[525x396]

Настроение сейчас - Darker than Black

Я скочуюсь в прірву депресії...з-за здоров*я : в мене вже 2 місяці проблеми з лімфовузлами,...це так тупо...я вирішив займатись музикою, хай йому що! Та от горло не дозволяє співати...я думав : хвороба, як хвороба, - ліки та тепло виправдають себе, ... та хіба це можливо???!!! 2 місяці скаржитись, скільки вже всього перепробував...а толку - 0.
Зараз карантин, ще тиждень залишився, потім в Київ. навіть не уявляю відпрацювання 3-х тижнів...
Макс - не серйозний тип виявився - він не прийшов на зустріч.
Всі друзі ( 0_о ), товариші - на морозі. як завжди : безвідповідальність....
Радує мене Юля - приємно мені спілкуватись з нею...
Я просто тупий...В

При написанні цьго ПОЛОВИНА якимось чином видалилась 0_о
мабуть недоля.
моє горло болить 2 місяці...я не можу співати...чому все так...
мені знов здається, що я помру...

[700x560]

Настроение сейчас - mal mal

Якось боляче...Я дуже розчарувався в собі (здоров*я), в людях...Я не витримую... Я приїхав в середу вночі додому з києва, бо не зміг...я просто ревную...в сенсі дружби...В гуртожитку мене образило те, що Сашко (сусід), відштовхується від спілкування, ке я так довго налагоджував... чому? коли він ввечері говорив кілька годин з Остапом - слухав, і дивувався, як можна так копіювати мене??? просто в наших розмовах завжди я штовхаю, питаю, веселю,...він каже що йому всеодно, що мене не розуміє...важко. Здавалося б: дрібниці, не зациклюйся...Я поїхав. Прогавив концерт, підвів хор та Олю...Мені важко...
З Наткою облом - ніхто не любить бути щирим з чужою людиною, але я хочу налагодити відносини, мені сумно...Я тримаюсь за тінь уваги, кинутої на мене...я відчуваю себе одиноким...Висновок : твої пошуки - марні; бути відкритою книгою - марнувати себе (нікому не цікаво); не поспішай з висновками!;
Інна змінилась в кращу сторону, в сторону "несіромасності" в плані про своє майбутнє...
Просив Пашу подзвонити...глухо
Познайомився вконт. з одним приємним юнаком, який обіцяє розуміння та спілкування...але на другий день нічого й не написав... Судячи з інформації з його сторінки, ми маєм багато спільних ідей та теорій...Макс...Але я знову занадто поспішаю...це всіх лякає...
Хіба ніде немає таких як я????

[576x432]

надо же, я и тут боюсь писать правду...

[453x604]
Скушно...Я не знаю что мне делать.Опять у меня нет друзей...
Хотел подружиться с Наткой, но как-то не получается в нас контакт...
Я стал, как открытая дверь, или книга...в плане открытости чужим людям...
но от этого не легче.
как-то хандра опять подкрадается...
Натка.

Больше я не лимон.
Я был на море с сестрой. Особенно прогулка по Южному берегу Крыма, Горах... Никогда ещё отдых на море не давал мне такого заряда энергии...Я был свежим и хотел много чего совершить...
Я приехал немножко другой. Я сам поражаюсь своей хладнокровности по отношению к людям...А раньше так не было. И единственное объяснение которое приходит мне в голову - возраст.
На 18 лет я устроил дома праздник на 25 человек. Близкие и не очень, друзья и предатели.(а родители на море были). Было классно. Но то, что я перепил, и тем самым прервал цепь "непения" очень угнетает меня. Как будто бы тот заряд бодрости исчез из моего тела, когда я заставил его страдать. Глупо.
Поэтому опять появилась лень. И я опять страдаю.
Страдаю из - за любви. Старой. Мечтаю о взаимности. Тупо.
Нужно опять что - нибудь искать новое. Старое кончилось. Опять.
А мировоззрение другое. всему виной книги Пауло Коэльо.


[604x453]

[525x700]
Настроение сейчас - нету

Я живой. Но правда уже месяц уши болят...ходил к врачу - сказал там всё нормально, пройдет.А прошло то 2 недели...ещё оглохну...
Я одинок. Я экс - гот. Просто кто - то мрачный. Уже полгода.
У меня сколько идей, желаний, мечтаний...бывают дни, когда я чувствую что сейчас взорвусь от творческой энергии... но на следующий день я просыпаюсь и понимаю КАКОЙ Я ПУСТОЙ...эта пустота меня убивает...
Я сессию сдал на 5,5,5,5,4,4.
24 мая ходил на концерт Пенкина. Молодец. Я балдею от его красочного голоса...4 октавы то и Книга рекордов... но не очень мне его сопрановые ноты, а вот низы и средняки - кайф...и Хайд классно поёт...
А вообще я подсел на оперу... Хворостовский , Суми Йо, Фернандо Лима, Бочелли, Брайтман, Безинских... Божественная музыка с такими же голосами...
Я знаю, что я замыкаюсь в себе дальше и дальше, я стаю скучным...Хочу САМ поступать в другой универ (но это так нереально)...
Я хочу жить по - настоящему... делать то, что я хочу...НО...почему никак не получается???? Говорят мол не стараешься, плохо стараешься,..но у меня силы на исходе...я ещё выжатый лимон, и моё сердце ещё в оковах...как же быть, \\\ я ищу ответы, но натыкаюсь лишь на вопросы...

Я хочу всё изменить!

Это цитата сообщения Roman_Reign Оригинальное сообщение

Без заголовка



Говорят, что однажды собрались в одном уголке земли вместе все человеческие чувства и качества. Когда СКУКА зевнула уже в третий раз, СУМАСШЕСТВИЕ предложило: А давайте играть в прятки!? ИНТРИГА приподняла бровь: Прятки? Что это за игра??, и СУМАСШЕСТВИЕ объяснило, что один из них, например, оно, водит, закрывает глаза и считает до миллиона, в то время как остальные прячутся. Тот, кто будет найден последним, станет водить в следующий раз и так далее.
ЭНТУЗИАЗМ затанцевал с ЭЙФОРИЕЙ, РАДОСТЬ так прыгала, что убедила СОМНЕНИЕ, вот только АПАТИЯ, которую никогда ничего не интересовало, отказалась участвовать в игре.
ПРАВДА предпочла не прятаться, потому что, в конце концов, ее всегда находят,
ГОРДОСТЬ сказала, что это совершенно дурацкая игра (ее ничего кроме себя самой не волновало),
ТРУСОСТИ очень не хотелось рисковать.
Раз, два, три, начало счет СУМАСШЕСТВИЕ. Первой спряталась ЛЕНЬ, она укрылась за ближайшем камнем на дороге, ВЕРА поднялась на небеса, а ЗАВИСТЬ спряталась в тени ТРИУМФА, который собственными силами умудрился взобраться на верхушку самого высокого дерева.
БЛАГОРОДСТВО очень долго не могло спрятаться, так как каждое место, которое оно находило казалось идеальным для его друзей: Кристально чистое озеро для КРАСОТЫ;
Расщелина дерева - так это для СТРАХА;
Крыло бабочки для СЛАДОСТРАСТИЯ;Дуновение ветерка - ведь это для СВОБОДЫ! Итак, оно замаскировалось в лучике солнца.
ЭГОИЗМ, напротив, нашел только для себя теплое и уютное местечко.
ЛОЖЬ спряталась на глубине океана (на самом деле она укрылась в радуге), а СТРАСТЬ и ЖЕЛАНИЕ затаились в жерле вулкана.
ЗАБЫВЧИВОСТЬ, даже не помню где она спряталась, но это не важно. Когда СУМАСШЕСТВИЕ досчитало до 999999, ЛЮБОВЬ все еще искала, где бы ей спрятаться, но все уже было занято. Но вдруг она увидела дивный розовый куст и решила укрыться среди его цветов.- Миллион, сосчитало СУМАСШЕСТВИЕ и принялось искать. Первой оно, конечно же, нашло лень. Потом услышало, как ВЕРА спорит с Богом, а о СТРАСТИ и ЖЕЛАНИИ оно узнало по тому как дрожит вулкан, затем СУМАСШЕСТВИЕ увидело ЗАВИСТЬ и догадалось, где прячется ТРИУМФ. ЭГОИЗМ и искать было не нужно, потому что местом, где он прятался оказался улей пчел, которые решили выгнать непрошеного гостя. В поисках СУМАСШЕСТВИЕ подошло напиться к ручью и увидело КРАСОТУ. СОМНЕНИЕ сидело у забора, решая, с какой же стороны ему спрятаться. Итак, все были найдены: ТАЛАНТ - в свежей и сочной траве, ПЕЧАЛЬ - в темной пещере, ЛОЖЬ - в радуге (если честно, то она пряталась на дне океана). Вот только ЛЮБОВЬ найти не могли.
СУМАСШЕСТВИЕ искало за каждым деревом, в каждом ручейке, на вершине каждой горы и, наконец, он решило посмотреть в розовых кустах, и когда раздвигало ветки,
услышало крик. Острые шипы роз поранили ЛЮБВИ глаза. СУМАСШЕСТВИЕ не знало, что и делать, принялось извиняться,плакало, молило, просило прощения и в искупление своей вины пообещало ЛЮБВИ стать ее поводырем. И вот с тех пор, когда впервые на земле играли в прятки... ЛЮБОВЬ слепа и СУМАСШЕСТВИЕ водит её за руку...

Настроение сейчас - malheurex

Я еще живой. Странно. Хотя нет, не странно. Давно не писал. И всё по причине апатии, меланхолии, депрессии...Такой коктейль настроения, где очень мало радости.
А люди сволочи. Это уже банально, не актуально повторять всё это, но так оно и есть.
Почему все так меняются? На глазах!! Не по дням, а по часам..!!((.. (ненавижу смайлы)
17 марта Паша кинул смс, где попросил о встречи...я когда читал, то чуть бы не упал со стула, ноги тряслись как...как не знаю у кого, может у какого - то старца...Он сказал, что это очень важно.Через пару дней, в субботу я приехал на место встречи. Ждал около двух часов, никого не дождался...вот - так - то-----..,
С Олей нормально общались, и вот теперь она (после Пасхи) приехала совсем другим человеком, как будто мозги промыли...у неё даже взгляд поменялся..!
Ева в телефонном разговоре росказала, как она меня хочет (физически)...у меня просто челюсть повисла...
А Паше я позвонил и мы встретились, я очень хотел поговорить. Он просто...другой, даже не похожий на себя... всё другое...он бросил Ю и готику, завел новых друзей...и он счастлив...а память его не волнует, он стал жить сегодняшним...
Life is bigger
It's bigger than you
And you are not me
The lengths that I will go to
The distance in your eyes
Oh no, I've said too much
I set it up

Я существую, я боюсь времени,... права Милен:

Jésus ! J'ai peur
Jésus ! De l'heure...
Qui me ramène
A des songes emportés,
A des mondes oubliés, oh

И у меня есть навящевая идея, что очень скоро я просто умру (через пару лет)...

[494x699]