я його люблю

Среда, 12 Января 2011 г. 23:32 редактировать + в цитатник
,не-тепла
Season Boy вчора в 0:46
мне кажется, я оглох.
оглох, онемел, перестал чуять и чувствовать.
словно толстое одеяло накинули наголову,
обмотали грубой бечевкой и усадили пить чай.
я сижу на неудобном стуле и только догадываюсь
что нужно пить чай.
ну, то есть жить.

отвратительное состояние. всё так же живо,
но как-то уж слишком поддельно.
очень нуждаюсь в тепле. безумно глупое
и наивное желание, чтоб меня обняли,
и нет, не успокаивали. а просто так стояли,
а я мыслями резал бечевку,
сбрасывал теплое одеяло.
и наконец смотрел, что ж вокруг-то.

и говорю ж себе, что просто нытье.
что просто немножечко устал, и всё нормально.
но человеческое тепло нельзя нарисовать на листочке,
его нельзя вытянуть из книги,
про него нельзя смотреть фильмы и слушать песни.
его можно лишь ощутить. и не от случайно проходящего.

мне снова холодно и неправильно.
я стараюсь не унывать. просто иногда возникает
вопрос:

+_+

Понедельник, 10 Января 2011 г. 17:47 редактировать + в цитатник
В колонках играет - meme
Настроение сейчас - sorrow

Тим не менше я продовжую нюняти та жалкувати. Насправді, дуже сумно та одиноко тут та й там залишатись. Застій. Невідповідність зовнішнього внутрішньому.
Пришвидшене серцебиття: валідол.
Самотність : відсутність.
Все ще бажання стати каменем. Заледенілим, адже важко перестати зважити на обставини та на оточення, в нім живу\мешкаю.
Шукаю. Хоч не так ефективно та наївно як минулої весни змін. Проте не відмовляюсь від пошуків.
Все як завжди. Нічого. В старому щоденнику схожий пост ще 2 роки тому був написаний.
А може вже 3 роки.
Треба побороти в собі дитячу наївність та сподівання. Життя надає уроки жорстокості аби сформувати стіну – огорожу від зовнішнього. Розбиваю її. Та вона як підсвідомість : як її викорінити? Як реформувати?
Дрова чи лом?
Психоз спрямований на вдосконалення себе. Тим не менше…
Емоції перекреслюють шлях.
Що тоді ? Одружитися з нею?
Ностальгією?
Завжди все зіпсую з-за не усвідомлення можливості. Наприклад з Сезонним.
Так скучив але нудність моя запрограмована.
Навіть інтернетним хробаком не вдається заробити спілкування та обміну. Всім все пофіг.
Сам винен.
Нікого не виную.
Заспокоюсь назовні.

+_+

Воскресенье, 02 Января 2011 г. 20:24 редактировать + в цитатник
В колонках играет - Michael Nyman - The Arrival
Настроение сейчас - апатія

Сьогодні без особливих. Думок. Лише конфесія, змащена немастким шампанським.
Ось так кортить та хочеться викласти саме те що лежить на душі, вимовитися в віртуальну чорну діру. Та моя найкраща подруга сказала, що саме особисте та цінне слід тримати в собі, ніколи про них не розповідати, лише в тому разі можна розповісти, коли те втратить свій сенс та вагомість. В категорію таємниці входять в першу чергу мрії та бажання. Мене добиває такий стан та порядок речей. Обставини диктують правила, насаджують та просто обезсилюють.
Я знаю чому я такий, я сам винен в усім і не звинувачую нікого. Такий підхід вбиває та висмоктує все більше.
Мав я тут щоденник протягом трьох років, але мене задрали соплі, які заволокли всі пости. Тому вирішив створити новий, все нове, адже життя іде тепер по-інакшому шляху.
Але час спіраль свою не відсуває й не сповільнює : от і тут ні на що не вистачає сил, окрім complaining/
Треба брати все до ладу, але ж пального не маю.
Насправді за моєю маскою, як і за кожною іншою інших людей, - я чекаю на великий бум, щастя та кохання.
Пост без сенсу
і як він допоможе в собі розібратись???

Геи и церковь.
Скажу сразу – их много в церкви. Приходят они туда по одной причине – хотят избавиться от влечения к парням. Расскажу сначала на своем примере. Когда я даже не знал, что я гей и как это плохо или хорошо, то церковь привлекала меня своей театральностью – пышные красочные облачения, торжественные обряды. Потом, когда я осознал себя, то церковь единственная дала мне хоть какой-то ответ на вопрос плохо это или хорошо. Однозначно плохо. Говорили мне священники. Это был для меня хоть какой-то ориентир, какой-то якорь, потому что вокруг никто не мог мне объяснить что это и как это. У родителей, родственников, друзей спросить не мог, а интернета тогда не было. И я начал эту борьбу с ветряными мельницами. Наверное длилось это больше 10 лет.
Есть два вида геев в церкви – прихожане и служители. Прихожане – это как я. Они ходят в церковь, борются постоянно со своим влечением к парням под руководством священника. У кого-то это получается хорошо – они не встречаются с парнями, заставляют себя встречаться с девушками, могут даже жениться и родить детей, могут срываться и снова начать встречаться с парнями, потом раскаиваться в этом и опять удалять все контакты парней. У кого-то это получается плохо – они для очистки своей совести ходят в церковь, имееют много икон дома, но ведут развратную жизнь. Эти всегда оправдывают себя, что они ведь постоянно раскаиваются в своем грехе и знают, что это плохо, но падают и поднимаются. По поводу того, активны ли они – нет. Они не знают друг друга в церкви. Священники их не знакомят, потому что это может вызвать обратный эффект. Познакомится в церкви двум геям, думаю, сложно, ведь когда они в церкви, то они борются с гейством. Поэтому я не знаю, были ли в моей или других церквях геи-прихожане.
Служители – это те, кто работает и принадлежит церкви. У меня есть два знакомых парня. Я их знал, когда они были просто прихожанами, как я. Теперь они монахи. Этот способ используют те, которые точно хотят быть в церкви, но геи. Дело в том, что стать простым священником очень легко – закончил семинарию за 2 года и все, но простые священники обязательно должны иметь жену. Монашество – это официальное оправдание «почему у тебя нет жены» и в то же время ты священник. Поэтому среди монахов много геев. Если взять какой-то мужской монастырь, то среди монахов есть часть геев, конечно их может быть большинство или меньшинство, зависит от монастыря, но тамошние геи знают друг друга. Какой образ жизни ведут они в монастыре, я не знаю. Знаю, что в церкви существует так называемое «голубое лобби». Геи-церковники проталкивают друг друга по карьерной лестнице, помогают. Но это очень закрытая структура.

Текст моего мужа, некогда очень набодного и религиозного.

Лист

Вторник, 21 Декабря 2010 г. 00:40 редактировать + в цитатник
В колонках играет - Björk - Pagan Poetry

Настроение сейчас - патетік

Своє життя я почав усвідомлювати лише з 15 років. Головним чинником цього розуміння постала любов до духовного розвитку, який в той період заключався в спілкуванні зі старшими людьми або ж і з однолітками, які були або обдаровані або не по рокам обізнані з життям. Дискурси на різні теми та внутрішні обмірковування привели до створення власних теорій та тез. Наприклад, найобгрунтованіша теорія – теорія «ресурсів дружби». Коротко охарактеризувати її можна як відповідність подачі та віддачі суб’єктів спілкування, їхня активність та пасивність та негативні наслідки однобічного руху інформації. Керуючись цією теорією з 10 класу школи, я почав обирати певне коло спілкувань, в яких би духовні скарбниці співрозмовників взаємно збагачувалися.
Такий вибір також зумовлений крахом довіри до звичного гурту людей – однокласники зняли маски і сказали 90% складом що всім до мене не має діла (форма була надзвичайно груба); мене ніхто не сприймає в серйоз з-за м’якості характеру та не розділення їхніх спільних поглядів. Звичайно, це породило певну екзинтенційну кризу – школа була мов пекло, кожен день тягнувся вічністю. Це не завадило мені закінчити школу з золотою медаллю без хабарництва та лестощів, чим я певний час був задоволений.
Ненависть до свого шкільного оточення стала приводом до прогулювання школи. Я ходив і думав. Інколи зустрічався з дорогими мені людьми, - це мов бальзам на душу. Але яка б хороша розмова не була – час радості минає швидко. І потім цілі дні одиноцтва та безсонних ночей.
3 роки – з 9 по 11 клас я займався наукою та пияцтвом. Заняття наукою в вигляді читання художніх та наукових творів, пияцтво – мінімум раз на тиждень напиватися до крайнього стану…за що тепер жалкую підірваним здоров’ям.
Але в той період зародилася іскра, яку я тепер найбільше ціную в своєму житті : любов до мистецтва. І особливе місце тут займала музика.
Довгий час я був просто меломаном, розбирався в жанровій різновидності та в творчих доробках багатьох виконавців.
В 10 класі я вирішив вивчати мови. І для цього я мав лише одну причину : розуміти слова пісень, співаних іноземними мовами. Вибір же французької – з любові та насолоди творчістю французької співачки Мілен Фармер. Ну і ще слова Вольтера : «Скільки мов ти знаєш – скільки разів ти людина».
Готувався, вивчав мови, захоплювався літературою, отримував естетичну насолоду від прослуховування якісної музики.
Все йшло своїм непомітним кроком і тут відбулося моє знайомство з музикантами, які потім стали мені друзями. Ми мали схожі музичні смаки, і любили підспівувати. Одного вечора, коли ми співали хором (нас було троє), я просто віддався співу; динаміку, яку я раніше приховував адже соромився свого голосу як розмовного так і співочого. Після закінчення пісні, друзі запитали, чи не навчався я десь співу. Звісно ж ні, але вони були дуже здивовані і сказали, що якщо я не розвину свій голос – це буде найбільшою помилкою в моєму житті. Ці слова перевернули в мені все з ніг на голову, я не повірив, казав щоби мені сказали правду, але вони настояли на своєму. З тих пір (літо перед першим курсом) я займаюсь вивченням музичної теорії та практики. Освоїв гітару, трішки фортепіано, але основний мій інструмент – голос, який я розвивав півтора року. Ази вивчив на уроках хорового співу, потім з педагогами по вокалу. Я відчував прогрес, а головне – радість. Кожен момент співу - будь то розспівування чи виконання окремих композицій – це певний момент, який ста для мене сакральним: невагомість, заспокоєння, рівновага, щастя – ось ті слова, яким я можу охарактеризувати свій стан. Якщо важкий тиждень, день, погане самопочуття, - години співу завжди заряджали енергією та силою.
Музика стала для мене справжнім порятунком в моєму житті без мети. Вона стала самоціллю та само засобом, я був увесь в цьому ідейному світі.
Як писалося вище, я робив успіхи. Мене хвалили викладачі, після прослуховування завжди з ентузіазмом бралися працювати зі мною, навіть після того як я просив меншу платню за годину заняття викладачі казали що зменшать ціну, аби тільки я займався співом. Тож я мав підкріплення, адже раніше я боявся того, що я звичайнісінький мрійник, який придумав собі заняття та гадає що може бути причетним до прекрасного : музики. Але ж слова похвальні та відгуки кількох друзів – музикантів засвідчували реальність мого музичного таланту. Моя однокласниця, яка тепер навчається в інституті музики на оперну співачку, була дуже вражена, коли я попросив її прослухати мене. Вона сказала що якщо я продовжу співати , то мене чекатиме велике майбутнє, і вона з радістю допоможе, коли мені буде щось потрібно.
Я не ходив, я просто літав, забувши всі негаразди, яких було дуже багато… Тоді я почав писати свою музику. Це був надзвичайно великий прогрес, я навіть не думав, що зможу не тільки виконувати, а й творити. Через кілька місяців власних Читать далее...

Зараз я як ніколи розумію, що таке суспільство споживання і боляче розумію яким типовим представником його я стаю.

Потреблядство aka ониомания — тяжкий недуг, почти неотвратимо возникающий у психологически неустойчивых человеков потреблядей в современном обществе. Основной характеризующий симптом потреблядства — перенос основы своей самооценки на количество потребленного: чем больше зохавал, тем выше ЧСВ. Особенно потреблядству подвержена пизда обыкновенная, наиболее частой формой заболевания которой является шопоголизм (не путать с жопоголизмом).
[показать]

Соромно читати перші пусті пости тут. Соромно за себе та все-ж-таки. Хоча я не буду видалаяти чи щось інше.
Роботи не має. Спокою нема. Сильний дощ.
В Флориді ялинки вже кілька тижнів прибрані.
[700x525]

Здесь, на лиру, у меня уже было 3 блога. 2 закинул. Один заблокировали из-за изложения своего мнения на разные темы. Иоже случилось и в Вконтакте. Заблокировали за видео. Ну и ладно.

Думаю всем понятно почему и зачем.

Блог мой последний был персональным. Был для друзей и для дискссий. Ну вот например:

[700x393]

Там я нашел и потерял друзей, которых не могу найти опять.

Все починаю знову. Мені зждається, що в мене є просто потреба в веденні щоденника. З моменту блокування мого останнього мегопопулярного блогу пройшло багато часу.  Дата останнього посту: Понедельник, 05 Мая 2014 г. 23:42.

 

Настроение сейчас - овощное

Зараз, я розумію, що означає "все пізнається в порівнянні". Я переїхав жити дуже далеко від місця свого народження. Дім. Україна. Столиця. Серце. Мова. Спогади. Складнощі та легкості.

Все те тепер переоцінено і переоцінюється й наразі.

Я хочу знати з чого я складаюся та чим пояснююсь. Хочу повернути собі життєдайну силу якої давно не відчував і якою я раніше впивався і яка мене окрилювала.

Я читаю як я писав кілька років тому і мені стає страшно від наступної думки: "Ого, та я оратором міг би стати...як я думав та доводив...". Страшно, що на даний момент я відчуваю себе порожнім та непотрібним. Непотрібним для тих і того (неістоти) кому був потрібен.

9 місяців по переїзду завдають болю та проблем: в сонячнім краї вічного літа нема того, чого я шукав. Я вже 2й місяць без роботи та без придбаного житла. Це вибиває землю з-під ніг та принижує.

Це теж мене пригнічує: МІЙ ХІД ДУМОК. Мені здається, що цей стан хандри не минається довго і інколи вуалюється не моїми розвагами, але врешті залишається на своєму місці.

"Я запитав би: "Навіщо?",

Та замість відповіді тільки вітер свище..."

 

Я повинен стати конструктивним та тверезим, наполегливим та вдячним. Я таким був і не повинен здаватися.

Попередня стаття в щоденнику дає відповіді на банальні, але важливі питання для такої слабкої людини, як я. Я прочитав. Зрозумів. Спроектував. 

Але знову ж таки: "Розуміння проблеми не приносить полегшення". Це парадокс. Але це так. Моє внутрішнє стало лінивим та неповоротким. Знаю одне; роблю інше; відчуваю протилежне...

Дуже сподіваюся на тимчасовість та нетривалість проблем. Однак, я сподівався і на виліковування від фарингіту і це було роками тому.

Тому.....

З Ромою та Владом говорили про персонажів "Гри престолів". Так от, я себе асоціюю з Сансою.

Тому що бачу себе так: невпевнений, не привабливий, не поважний, не амбіційний, скупий, сумний, зануда, нерозумний, не творчий, видаючий себе за інших, брехун,  боягуз, тінь, карикатура, поранений, контужений, лінивий, не гордий, без смаку, смхотворний, худющий,проживаючий в минулому своє теперішнє.

[показать]

Є кілька залишків хорошостей, але нема бажання їх виписувати.

 

Побачим

Воскресенье, 12 Декабря 2010 г. 13:58 редактировать+ в цитатник

В колонках играет - Tristania-Opus Relinque

Настроение сейчас - патетік



Щож, почну по - новій. Я мав тут вже щоденник де писав своюпам*ять протягом 3 років. Навіть більше. Але я втомився від того. Я тепер новий. Новий тим, що моя історія стала інакшою, всі вектори переломились та порозтікалися в інших напрямках.

Почнемо спочатку.

Мене звати Кобальт. Звичайно ім*я це не справжнє. Але воно мені пасує. Я викопаю шахту себе.

Мені 19 років.

Зріст - 1. 83.

Вага - 55 кг.

Волосся русяве.

Я ненавиджу спорт, тому маю жахливе тіло з неправильними пропорціями. Якісний одяг маскує мої недоліки, що навіть іноді кажуть про мою тілесну ідеальність. Але моя жіночна тілія...Я злюсь на неї весь час.

Очі - карі. Тілесність моя погана, мене не влаштовує.

Я колись був трансвеститом, потім ботаном, потім готом, потім кимось темним, потім кимось незрозуміло - ким, або коротше - ніким. Цим ніким я є й зараз.

Чому я був трансом? Та все просто. З молодого дитинства до 5 років я думав що я - дівча. Лише після усвідомлення існування мого цюцюндрика я усвідомив, що я - хлоп*я. Ох і важко ж було мені змиритися з цим. Я вважав - що я помилково народився хлопцем, адже все психічне я мав від дівчат.

Ото тоді, з 7 років почав шифруватись та маскувати себе по - повній програмі.

Ну про це потім.

Маю фобію - павуки та СНІД.

Ну про це - потім.

И, тем не менее, сказать, что «в сорок лет жизнь только начинается», – могла только женщина.

Понедельник, 13 Декабря 2010 г. 12:37 редактировать + в цитатник
В колонках играет - Sarah Brightman - The War Is Over Now ( Frank Peterson Remix)

Настроение сейчас - патетік

Я зараз заливаюсь сміхом. Як же смішно та кумедно складається моє життя! Ось одна подруга недавно сказала мені : "в тебе такий ненормальний життєвий досвід..."
Ото радість.
Весь час я вважав що моє життя - нереально печальна трагедія. Мене в нім нічогісінького не влаштовує. Завжди я мучусь та трясуся від злості та гніву. Відчуваю на собі всі гріхи світу.
А прикидаюсь розумним та мудрим.
Не заперечую, що моє життя до 7 класу не являло собою одиницю вагомості чи просто цікавості.
Я жив на вулиці з однолітками - дівчатами. Хоча в основному трішки старшими. Маю двоюрідну сестру, з якою практично жив разом.
Завжди в дитинстві одяговся в дівча, так як не розумів своєї гендерної природи (політики?). Грався ляльками та ... та багато чого не притаманному хлопчикам.
Ох і батьки були на мене злі, особливо татусь, який часто виходив з себе і давав прочухана.
Та й дідусь часто вичитував батьків, буцім - то вони винні в неправильному вихованні. Хоча своїм батькам я вдячний за вихованя, адже я не виріс сволотою та хамом. Хоча мої екзистенційні переломи інколи доводять інше.
Я хотів піти до школи. І пішов. Зразу ж потрапив в середовище неорганічне та хаотичне, так я к я в дитячий садок не відвідував і в завжди (до 9років) грався або з сестрою, або ж частіше просто сам в гру, яка тривала до 16 років. Просто мій придуманий світ зі своїми інтригами, трагедіями та родощами. В 16 років я сидів і чуть би не плакав з досади, я думав що я або відсталий розумово або просто придурок, що в такому віці в вільний час продовжую своє уявне фентезі -життя. Правда ось в 19 минулося. Просто розчарувався в безтолковості часопроводження в тім світі.
Куди тече потік - туди ж і я. Взагалі був ніким.
Спілкувався я лише з дівчатами. Хлопців боявся. Вони були такі всі дикі та не зрозумілі...За що мене й нелюбили та ненавиділи тоді практично всі. Спілкувався з одною иатюкливою і одною шизанутою.
Замкнуте коло, адже когнітивістика моя тоді спала непробудним сном.

Ессе невдахи.

Пятница, 17 Декабря 2010 г. 00:39 редактировать+ в цитатник

Злість...що ж могло ще тут оселитись? Злість, змішана з полумя*ям пристрасті, любові,смутку, пафосу, прихованості...Все злилося в тугу мотузку, зв*язану з різнобарвних ниток, які ткали ткачі так наглядно, так бережно, що й забули туди вплести здоровий глузд.

Ніби в наркомана дьоргаються очі, стискаються зінниці або ж розходяться світ заочі, тягнучи за собою свою всепоглинаючу чорноту.

Очі. Вони викажуть все. Будь то дошка оголошень чи циферблат годинника – все відіб*ється або ж вилиється через них, та ще й так ясно, що і ніяких виправдань чи фактів і не треба. Хоча є й такі, де нема ні краю, ні кінця...глибока, бездонна яма...бездушна...Здається що вони пусті, хоч і безмежні, але це безмежжя не стало притулком доброї душі, здорового духу, який бе наділяв оточення енергією та силою. Що ж, коли в дзеркалі душі нічого не відбивається, то нема чаго й гадати про те, яка би душа могла жити в такому розкішному тілі...

Іскри. Розжарені іскри летять з моїх очей. Вони виблискують так, що від їх світла предмети кидають тінь на стінах. Вони гарячі, отруйні. Та тільки вони вирвуться з чорноти ока, тільки вилетять обпікати світ – вони тут же згасають...Їм не жити в світі самим. Вони як паразити, які, усвідомлюючи, що можуть жити лише в комусь, але все ж прагнули вирватись з полону установ та законів, поринути в давно згублену свіжість так званого простору «поза», що їм було вже наплювати на свою смерть, яка нічого нікому не довела і не навчила, адже їх бачить лише їх хазяїн. І не має сили втримати їх, якби він не хотів, адже

Заздрість. Коронована вінком лавровим, вона ступає тріумфальною ходою, п*ючи напій, від якого паморочиться голова...Хотілось би щоб вона була спокійніша, не вводила в оману...Та вона водить за носа; тягне за руки, хапаючи та стискаюче саме серце, яке б понівечене воно не було. Заздрість, коли дивишся на людину, яка нічим не завинила, але яка залсужила розпоряджатись моїми мріями, моїм душевним лином, бо я туди лину, та земля не стає опорою, а зрадливо покривається росою, від чого ноги брудніють та

Букет. Дарований мені. Майже з дитинства. Його ніхто не просив, але, мабуть, потрібно мати цапа відбувайла для всіх людей. Не один, але й зустрітись з іншими не можу. Не дано мені такої можливості. А якщо й колись вона могла би пропустити мене в світ простого та недаремного життя – то тепер вона втратила обриси своєї реалізації навіть в мрійливій уяві.

Так можна продовжувати, мабуть, безкінечно, нарікаючи на долю та робити спроби абстрагувати все та віднайти в збій в системі, знайти і врешті осягнути свою гріховність та спробувати полагодити цей скалічений будинок, що безглуздо здіймається вгору та не ледве витримує пориви вітру, який так і рве той недбайливо прикріплений дах...Розбиті, а потім замуровані вікна з зовнішнього боку...Ессе невдахи.



Це я…я витікаю сам із себе в цей світ, в це безмежжя розмежованих та окреслених контурів безграничності; я виливаюсь в бурному потоці, який кричить та жбурляє кислотні сліди на камінь та землю, поток киплячої душі, яка переварилась в власному соці, і яка тепер стікає всім хорошим та поганим що вона пропустила через себе, просивши води...а тепер просить спинити годувати її нафтою та резиною, адже ця смолиста чорнота забруднила блискучі очі та змазала колись миле обличчя, що тепер і не розбереш де там світло, а де тінь...де тло і де чоло цьго портрету незвіданого та прихованого єства...

Кругом нерозбериха, і мій рідкий духовний стан розіллявся по всім континентам, всмоктуюючи в себе все чим можна поживитись; це вже демон, а не та світла душа про яку колись говорили підлесливі язики, це справжнє лихо для всіх хто мене знає, бо я вбиру їх всіх в себе, пережую їх коліщатками та механізмами цієї злості та ненависті, всеспопеляючої та невтримної...розірву все що можна розірвати та викую кайдани з безглуздих надій та обіцянок, сподівань та мрій...які хлюпаються в рятувальних шлюбках цього неозорного океану який зливається з горизонтом на видноколі...і який так хоче обійняти свого брата, ймення якому було дане, яле вже забуте, та ім*я його не втратило свого сенсу першоприродної мови – матері, - суходіл.

І чого ж я такий голодний? І як тепер скласти свою душу в щось

Читать далее...

Читаю Ярослава Могутина. Очень неоднозначно для меня но онлзначно то, что он - ярчайший сын своей эпохи.



Перспективы когда-либо оказаться за границей у меня, как и у моих уваровских односельчан, не было никакой. Все, о чем я мечтал, было чтобы кто-нибудь "взял меня в другое место", куда угодно - хоть на край земли, хоть на луну, лишь бы подальше от этого гиблого места, от этих железнодорожных путей и этого проклятого лесничества.

Иногда я пропалывал новые лесопосадки, иногда сажал елочки. В те времена нас учили, что "каждый человек должен посадить в своей жизни хотя бы одно дерево", так вот я посадил этих деревьев, думаю, на несколько сот жизней (посмотрим, насколько меня хватит!). Я любил работать один, чтобы не отвлекаться на разговоры с дебильными детьми и думать о чем-то своем, суицидальном. Пообедав в столовой лесничества с тамошними мужиками, я возвращался на работу в "лоно природы". Если погода была хорошая, я раздевался до трусов и начинал возбуждаться сам на себя, ложился на траву в кустах и дрочил. У меня были в то время какие-то совершенно абстрактные и бесполые сексуальные фантазии, я плохо представлял, кто я, что я и куда чего надо сувать, но меня посещали совершенно сладостные оргазмы, после которых я обычно шел подмываться и купаться в соседнем небольшом пруду. На удивление, даже в самую хорошую погоду в нем никто не купался. Единственное яркое пятно во всей моей беспробудной уваровской жизни. Это был мой персональный прут, и у меня были с ним интимные чувства. От них не осталось и следа после того, как я увидел, как мужики из леспромхоза моют в моем интимном пруду трактора. Я был очень наивным и неосторожным подростком. И вот что из [700x475] меня вышло.

НАРЕШТІ Я ВІДНОВИВ СВІЙ СТАРИЙ ЩОДЕННИК
МЕНІ ЗДАЄТЬСЯ ЩО ЦЕ НЕ РЕАЛЬНО ЯКОСЬ
ТАКА МІШАНИНА ТА ПЕРЕПЛЕТЕННЯ ПОТОКІВ ПАМ*ЯТІ ТА ЕМОЦІЙ В МОЇЙ ГОЛОВІ ТА МОЄМУ СЕРЦІ ЩО Я ЗАРАЗ ВИБУХНУ
СИДЯЧИ ЗА СТОЛОМ З ЧОРНОЮ СКАТЕРТИНОЮ ЗА 1 ДОЛЛАР В NORTH MIAMI BEACH FLORIDA USA
МЕНІ ВЖЕ 24
БЛЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯ
24
24
24
ЦЕ І ВИРОК І ПОДАРУНОК І ....................................................................................................................................

Настроение сейчас - патетік

Ненавиджу брехню та маскування. І щоденник не виконує своєї ролі. Про нього знають зі світу невіртуального, то ж я тут свічусь і можу бути покараним. Карма моя йтак не пада з плечей, ще й до всього обмеження тут, в цім несправжнім світі. Хочеться кричати та скаржитись залізними хвилями звуку...Але ж куди? Хочу в небо, до абсолюту. Але хворі голосові зв*язки дозволяють лише спокійно пошмигувати носом та туптіти копитцями.
Така втома та моральне виснаженння.....наукові (мало, але) тексти університетські висмоктали мою когнітивістику і тепер я хочу переконати одного хлопчика в тому що він обманює себе. Адже він може наломати дрів пізніш, як і всі порядні сім*янини роблять.
Я не вилікував горла і не заспівав. Достатньо. Сил більш немаю. Якщо приречений бути німим - хай так. Доля мене зламала. І гроші забрала. Пусто.
Побачи в в однім бутіку штані. Запитав ціну - 950 євро . Демотивація страшенна.
Так то ж просто жах.
Моя свідомість взагалі просто їде та топиться в підсвідомості, недоступній мені.
Тепер я знову чекаю смерті . На цей раз від самого...
Блядь. Так далеко я ще ніколи не заходив.


Ненавиджу себе за те, що я підстригся. Хоча фото з сеструнею миле.

[700x525]

оТО мені дах рве!!! треба щось змінювати! кароч я тепер ще в більшому ахуї ніж я був...
от вам і дожилися - дочекалися психозу в найяскравішій формі вираження ...
що б це його таке учудити...
тепер почну вести подвійне життя і тут, в неті
і шукайте мене, вітра в полі...
0_о

Так довго чекав, і от нарешті дочекався. Ночей не спав довгих, днював свої днини мовчки, терплячи нетерпіння та пекуче бажання стати комусь цінним та потрібним, легким та вагомим, беззахисним в своїй силі...
Чекав, чекав...
Ось. І що ж тепер?
А тепер хочеться згадати або просто навчитися знову хотіти. Відчувати, боятись, бажати та сподіватись.
Але коли отримав – перестав спати. Не від щастя чи радості. Від прірви, глибочезного провалля – склепіння, яке з*явилося десь трохи нижче серця, та так, що серце дивиться прірві в її неіснуючі очі, б*ється, бо потрібно підтримувати тиск в трубах свого власника...Може воно просто весь час керується цим принципом всуціль, не залишаючи місця в собі іншим почуттям? Або ця прірва поглинає навіть і це?
Мабуть так. Це єдине \а\логічне пояснення. Справді, нічого іншого не залишається думати. Мізки є, але що з ними робити без серця?

Это цитата сообщения БЛОГбастер Оригинальное сообщение

ЗОДИАКальное..

СКОРПИОН
Из знаков Зодиака – Скорпион
Особо буен, энергичен и силён.
Он - президентский знак.
Безжалостен и страстен.
Натура крайностей.
Он - вспыльчив и опасен.
Изменчив.
Противоречив и драматичен.
Бунтарь.
Доволен сам собой.
Решителен.
И, часто ,неприличен.
Он - индивидуален.
Анархист.
Он презирает всех.
Он не пойдёт на свист.
Его решения всегда бесповоротны.
Легко читает в душах он,
а сам всегда закрыт завесой плотной.
Активен.
Любопытен.
Горд.
По ясновидцам этот знак побил рекорд.
Не любит лёгкий флирт.
И все до одного
Несут девиз - «Нам всё, иль ничего».
Он под Плутоном - самой новой из планет.
Мари Антуаннета,
Клод Моне,
Вальтер,
Кюри,
Тургенев,
Пикассо.
(Напомню, он желает только всё!)
Добавлю,
Хлебников и Достоевский,
Ломоносов.
Препятствий нет для них
и трудных нет вопросов.
Сопротивляемость его - ему под стать,
Он, словно Феникс, может воскресать.
Но есть в нём минусы.
Есть лень и непрактичность,
Уклончивость и мелодраматичность.
Он склонен к переменам настроений.
Он - пессимизма Чёрный Гений.
В нём раздражительность внезапная искриста.
Он - мститель , типа графа Монте-Кристо.
[показать]
Остальные знаки Зодиака

Я хочу написати про Ілону Баміллер. Я дуже вдячний їц за все. Ми познайомилися в жовтні. Вона хотіла піти в філармонію на концерт з Наткою, але вона не змогла, і дала Ілоні мій номер як ентузіасту подібних заходів. До цього ми зустрічались хіба що на заняттях з хору і особливо не спілкуались.
Тоді ми пішли на пречудовий концерт. Так і зав*язалось наше спілкування. Мені дуже цікаво з нею. Але дуже жаль, що вона 5 курс і вже закінчує університет і хоче їхати в Німеччину...
Минулих вихідних в суботу ми з нею гуляли з обіду до 20 годин, а потім о 22 зустрілись в Голосіївському парку і гуляли всю ніч Києвом...Ми зустріли Сонце біля арки дружби народів...Це мене змінило. Дякую.
[700x525]

Идиллия песка и луны
В тумане чьей – то мечты
Словно молчание добрых друзей
Забывших о боли своих дней

Луна согреет
Песок укроет
Тропа жизни
Хотела освободиться

Слеза растворилась в тысячах тысяч
Имён, пищинкам на памать сквозь беги времён
Созерцанием света созвездий
Что иглами падает вдоль
Издавая звуки, схожи на волчий вой

Луна согреет
Песок укроет
Тропа жизни
Хотела освободиться
И подышать
Волей.
[700x700]