Млинець!!! Мені поставили інтернет, а тепер кричать, шоб я в ньому не сиділа. Ходять тут і воплять. ГИИИИИИ!!!!!!! як вони мене дістали!!! Нашо тоді інтернет вдома, якшо в нього не можна заходити?

Настроение сейчас - який прикольний день, які прикольні всі.

Ииииииииии.... в мене такий прикольний настрій сьогодні цілий день. І навіть вечером він не зіпсувався. А ше я сьогодні ходила до сповіді. і мені зараз так добре, ніби я захавала десь пів ведра вареників....:)(Я їх дуже люблю). А ше мені вночі відповів на смс-ку Назар(я з ним танцювала). Написав, шо через тиждень буде у Львові. Гииииииии.... В мене такий прикольний настрій.
А ше ми з Марьою бачили сьогодні білку. Ми за нею ганяли по всьому парку Івана Франка. з нас ніхто не лахав, але всьо одно було класно. А ше я перший раз в житті всіх люблю. Це так круто. Життя таке прекрасне. Я вас люблю...... Класно. А ше на вулиці все таке зелене і прикольне. Хіба так буває? Класно. Иииииииии...... Мене так пре. Хочеться співати... Це ненормально. Гг... Я зараз заспіваю....
А ше Олеся відшила дуже прикольного чудіка.
А ше Толік сьогодні був як дурік. Він вчепив собі на голову обруч, а зверху завязав хвостик. Я так залахала..... А ше..... Я не знаю, шо ше... Мене так пре. Всі такі класні... Крутий сьогодні день... Я всіх люблю.
А знаєте шо? Я думаю, шо це мене так пре після сповіді. В мене ніколи не буває такий прикольний настрій вечером. Я зараз без гріхів. І це реально, якесь таке дивне і КРУТЕ відчуття. Якшо це дійсьно залежить від того, то я б кожен день ходила до церкви. Круто!!!!.....
Я всіх люблю!!!!!.....

Настроение сейчас - ги.... круто

Гииииии. сьогодні крутий день. в мене вдома є інтернет. а ше мені написав Назік, з яким я танцювала на тому конкурсі в училищі. він через тиждень приїде до Львова.... це круто. а ше мене мама не пускає в "Одне все" завтра на концерт. вот так.

аааааааа.... а я сиджу зараз в Марі і пишу з її компа. а в мене завтра буде інтернет. я не знаю, як я буду далі жити - вдома інтернет, а я маю вчитися.

Мене так дістало училище. Я туди колись ходила з охотою. Там кожен день було шось нове, цікаве. Але тепер приходиться шось робити, шоб і дальше було весело і цікаво. Взагалі-то в нас прикольна група, але вони ні риба, ні м'ясо. Їм ніколи нічого не потрібно. Вони, таке враження, що тільки хлопцями всі страдають. Нам з Марьою на старості психушка гарантована, якшо це не припиниться. Я більше не можу… Але з іншого боку, якшо на них подивитися, то вони не такі вже і погані. Вони не жадні і з ними є про шо говорити. Вони поможуть, коли шось треба (але, звичайно, не тоді, коли треба напрягти свої мозги). А, взагалі, нам повезло з групою. Не зважаючи на те, що вони постійно говорять про хлопців, я їх люблю. Вони веселі. І коли я ходила в училище без Мар́ яшки, мені, звичайно, було трохи скучно, але вони вміють підтримати. І коли моя мама була в лікарні, вони дуже переживали. Я їх люблю.
Я деколи сиджу і думаю. Уявіть собі, я ДУМАЮ. Це прогрес. Ну вот, згадую школу. Там зовсім все не так, як в училищі. Там ніхто не ганявся за хлопцями, ніхто про них навіть не думав. Це було так круто. Але я оцінила цю перевагу тільки тепер. А може, це змінюється з віком? І я не знаю, шо там робиться в школі. А може, там ше більша, ніж в нас в училищі погоня за хлопцями.

Дешо про книжки (я ж майбутній бібліотекар… гггг)
Взагалі-то, я дуже не люблю читати. Це так важко заставити себе шось прочитати, особливо, якшо то шось по програмі з української чи зарубіжної літератури. Хоча, з зарубіжної ше буває деколи шось цікаве. А знаєте шо?.... Ми вчимо дитячу літературу. Це так весело. Вот недавно ми читали діти підземелля, скоро будем читати Вінні Пуха. Це єдине шо я можу ше читати з творів по програмі.
Я вже давно прочитала одну книжку. Вона мені так сподобалась. Там пише про хлопчика, який не вірив в Бога, а потім, коли попав в лікарню і мав померти через 12 днів йому порадила медсестра написати листи Богові. Це така прикольна книжка. Якшо її читати, там можна так наржатися, а в кінці реально можна розревітися (ну, я звичайно, не ревіла, бо я ж мужик, а мужики не плачуть). І мені так сподобалася там така фраза: «Згодом, ми усвідомлюємо, що життя - це не дарунок, а лише позика.» Це реально так. Аааааааах. Мене так пре від тої книжки. Я майже кожен тиждень її перечитую і мені ше не надоїло. Це реально крута книжка. До речі, якшо хочете я можу вам її переписати на комп. В мене вона є в електронному варіанті. Марі вона тоже дуже сподобалася. Є ше одна гонська книжка, яка мені сподобалася. То Маріо П̓̓юззо «Хрещений батько» Це детектив, але дуже гонський і трохи пошляцький.

Настроение сейчас - ......

В п’ятницю був якийсь дивний день. Але веселий. Ггггг… Я майже нічого не пам’ятаю, сама не знаю чого. Але дешо просто таке, шо не пам’ятати його не можливо. Ну, вот, ми з Олесею йшли в підземелля, а коли звідти верталися, вона мене попросила іти швидше, або взагалі бігти, бо в залі на четвертому поверсі був Іван, який їй ше скоріше писав такі тупі есемески. (типу: «Навчи мене любити, твій Ромео…») Фе!!!!!!....... І вот, ми йдемо, а він вибігає з залу з величезною червоною трояндою… Це так мило… (Але я не знаю, шо би я робила на її місці. Мені би стидно було йти додому з квіткою від якогось хлопця. Я не знаю чого. Але фе….). Ну, я, звичайно, змилася звідти зразу, навіть не привіталася з тим чудіком. А Олеся з ним ше шось тріпала. А ше він її поцілував в щоку, а вона потім весь день ходила і казала, шо її свербить щока, шо в неї на тому місії повискакують прищі, а потім взяла серветку і почала витирати ту щоку. ( Але насправді, вона була, напевно, на 19998 небі від щастя. Я не знаю, для чого вона так вимахувалася перед нами. І той дядько навіть не дуже страшний. Він милий, з ним є про шо поговорити, тільки то шо в нього прищі…. Але ж зовнішність не головне… напевно..).
А ше мене сьогодні послала викладачка з української літератури в бібліотеку за книжками. Ну, я заходжу в ту бібліотеку, а з читального залу виходить Толік: в мене на голові шухер, штани злітають (добре, шо я була в платті зі Спанч Бобом), а мої мозги взагалі взяли відпустку того дня (а взагалі, вони шось занадто часто беруть відпустку – майже кожного дня та ше й на парах). В мене стався такий шок, шо я забула, як треба говорити… Я стала і почала втикати то на Толіка, який всівся на крісло в бульботеці, то на бульботекарку і від того шоку я заговорила десь через хвилини дві. ОООООООООоххххххх… Я навіть нічого не сказала Толіку. (але він тоже свиня, нічого сам не сказав, тільки втикав). Короче, я нарешті видавила з себе шо мені там треба було і по дорозі в клас, до мене вернувся дар мови – я знов могла говорити. Вот так.

А ше в понеділок я не ходила в училище. Це так круто.
А ше Мар́ яшка захворіла і мені прийдеться ходити самій в училище.

Настроение сейчас - Ги

За сьогодні я зробила відкриття: якшо в тебе прикольний настрій зранку, то вечером він стопудово таким не буде. А ше мене дістало училище. Я не можу його терпіти. Там так скуууучно. Марік перестав ходити на пари, тепер нема кому дратувати викладачів. А якшо в них хороший настрій, то в мене обов'язково він зіпсується до кінця пар. А ше мене чуть не задушив один дурік Мар'яхіною банданою десь два тижні тому.
А ше мені Марік сказав, шо мені не треба було стригтися і шо мені так уродсько. Йому, напевно, подобаються гопи з довгим білим волоссям.
А ше я сьогодні дослідила, шо з училища я нікого не люблю (крім нашої групи), просто є люди, які мене не дратують, а є такі, від яких мені ригати хочеться.
А ше я тільки шо згадала, шо в Білосніжки була днюха десь 1 чи 2. Це так приємно згадувати школу.(Тільки не все). А взагалі, в училищі приємніше вчитися. Там тебе всі сприймають як особистість, всі тебе люблять (а навіть якшо і не люблять, то не показують цього і не ставляться до тебе,як до чогось неіснуючого), а в школі повагою користувалися тільки Дзвінка, Зорька і ше пару придурків. Все-таки, там і лекше вчитися і не ти платиш фіг-знати за шо гроші, а тобі платять степендію. В училищі можна йти по коридору і взагалі незнайома людина може назвати тебе сонечком. Це так приємно…
А ше мене чомусь постійно перло від ЕМО. А тепер вони мене так бісять… Хоча їх стиль мені досі подобається.
А ше всі нормальні люди вчаться, а я не хочу нічого робити і не можу себе заставити. Це так жахливо. Я деколи за цілий день буваю в туалеті один раз – ввечері, бо в училищі мені лінь спуститися з четвертого на перший поверх.
А ше мене дуже пре від якогось дядька, який вчиться в нашому училищі на заочному відділі. Він такий милий…. І постійно на мене втикає.
А ше я дослідила, що я знаю кожного студента з училища. Не кожного знаю, як звати, але в лице знаю всіх, крім заочників.
А ше в мене якийсь невизначений стан. Мене то так пре, шо всі перехожі обертаються, то я кисліша за лимон. Але я точно знаю, шо це не надовго. Через місяць я буду здорова – до мене повернеться мій пофігізм.
А ше я зі своєю группою маю виступати на дні першокурсника. Це найжахливіше зі всього, шо може бути. Вже другого квітня ми маємо виступати, а сценарію ше нема. Добре, шо в нас є Маря, яка може хоть шось сображати, бо в нашій групі одні турки: нікому нічого не треба, ніхто нічого не знає.








А ше я пару днів тому проходила тест: до якої субкультури я відношусь. І знаєте, шо в мене вийшло?.... шо я емо. Я шось нічого не доганяю. Я люблю життя, не збираюся закінчувати життя самогубством, не одягаю чорно-рожевого одягу, не бухаю і не курю. Хіба я емо?....
А ше я згадала один прикол з бухлом. Раз ми з Марьою йшли з училища і я купила яблучний оцет. Він був в такій пляшці, як горілка, а мені було впадло запихти його в сумку. Я потащила його в руках. Ну, ми йдем, а за нами починають оглядатися люди. А ззаду йшли якісь гопники і перлися. Хтось навіть пропонував забрати в нас те бухло… Але все закінчилося мирно: ми повернули, а вони пішли собі далі. Найбільше, звичайно, оберталися бабуськи. Це так весело. Попробуйте так замутити.
А ше в мене взагалі нема часу шось робити в інтернеті. Вдома він не паше, а в училищі хіба на інформатиці. Це так мало….. В мене тільки одна фотка в альбомі, музики взагалі нема. А взагалі, я там шось таке понаписую, а потім сиджу і шукаю, шо то я таке написала. Мабуть, інтернет – не для мого розуму. Його, напевно, придумали інопланетяни.
А ше я замітила, шо я крім Н2О по телику нічого більше не дивлюся. Це так дивно…..
А ше, Юль, ото шо я пишу можуть всі хто хоче читати? А чого я не можу втикнути на Мар'яхіні фотки. Там пише, шо в мене немає доступу до її фоток.

Настроение сейчас - ЕМОвське

гггггг. Я зараз в тата на роботі. Блін, вже хочеться додому, а тато ше далі сидить. Я не зовсім доганяю, шо то я таке пишу, але мені подобається інтернет. Сьогодні найтупіший день мого життя. Маря хвора і сидить дома, а я сама була на всіх парах.
З самого ранку ми з Марькою пішли до репетитора. Ну посиділи там трохи, повчились, потім одягнулися і Маря мала йти до дому. Ми йшли по дорозі і вона ше жартувала, шо боїться, шоб я сама йшла додому, бо ше можу загубитися. Ну, ми попрощалися і Маря сіла на маршрутку. Я стояла на зупинці і мала сісти на тролейбус до університету. Я чекала, чекала вот і приїхав якийсь тролейбас. Я хвилину на нього втикала. Там писало: "Центр...і ше шось там". А минулого разу ми з Марьою сідали на тролейбус, де писало "Університет....". От і я вирішила чекати наступного. Стояла я там хвилин сорок. Жодного тролейбуса не було. Мені надоїло і я вирішила сісти на маршрутку. Стояла, стояла. Бац..... прийхала маршрутка, де писало "університет..". Я туди сіла. Їхала трохи, а потім вирішила, шо мені треба виходити. Ну, я вийшла. А де я є - фіг його знає. Ну, шо робити, пішла я прямо. Блудила десь з годину, вийшла на політехнічний і вирішила подзвонити татові. Тато мені сказав, шо до училища ше далеко і треба сідати на трамвай. Але я вирішила йти пішки. Знов десь ше годину блукала, але якось потім вже вийшла на Шевченка. Потім вже знала, як зайти до училища. Ну вот, я туди прилажу, а в нас перша пара була фізкультура. Нас там ше трохи покатували і на математиці мій бубен взагалі не варив....
Вот такий в мене веселий день. Це ше раз доказує, шо без Марі я навіть не можу до училища дойти по-людськи.

[516x700]

Привіт)