Філософія - Щерба:5. Життя, смерть і безсмертя
Людина смертна. Ця хоч і сумна обставина є цілком природною. По-перше, у світі все, що має початок, має й кінець. По-друге, смерть будь-якої живої істоти біологічно неминуча, вона запрограмована на генетичному рівні. Смерть не є просто зовнішньою протилежністю життя, вона — момент самого життя. Але в процесі обміну речовин, що є основою життя, постійно відмирає частина клітин організму. З цієї точки зору, продовження життя — це неперервна перемога над смертю доти, доки зрештою остаточно не перемагає смерть. Проте слово «остаточно» тут стосується тільки даної істоти, індивіда, бо рід, до якого вони належать, продовжує жити. Більше того, біологічна еволюція можлива лише завдяки смерті індивідів, зміни поколінь. Так само, як матерія людського тіла не зникає зі смертю людини, а включається в природний кругообіг, у біологічному відношенні людина продовжує себе в своїх нащадках, передає їм певні генетично закодовані якості. Нарешті, в соціологічному відношенні (з точки зору науки про суспільство) смерть окремих індивідів, зміна поколінь — вже не тільки в біологічному, але й у соціальному розумінні — є передумовою суспільного розвитку. І тут кожне покоління робить свій вклад у скарбницю культури, і кожна окрема людина бере в ньому участь. В цьому полягає можливе для неї безсмертя.
Отже, не все так просто. Виходить, що смерть природна, необхідна для прогресу. Але навіть цілком природна, «своєчасна» вона сприймається із сумом як трагічний момент людського буття. Адже кожна людина — це «мікрокосм», маленький світ, який містить у собі майже невичерпні глибини. Як писав Г.Гейне, під кожним надмогильним каменем похований цілий світ.
Проблема смерті й безсмертя завжди була й понині залишається предметом філософської і релігійної думки, наукових досліджень. Вона пов'язується з питанням про цінність і сенс життя. Можна сказати, що це — одна з «вічних» світоглядних, етичних, наукових проблем, але вона по-різному ставилася й осмислювалася в різних культурно-історичних умовах, людьми різних цивілізацій, представниками різних духовних, зокрема філософських і релігійних традицій. Ось деякі приклади.
В античній, греко-римській культурі переважало спокійне ставлення до смерті. Сократ (470-399 до н.е.) був звинувачений афінським судом у відступі від офіційногорелігійного культу, а також у шкідливому впливі на молодь. Його засудили до страти, і він, маючи змогу втекти, відмовився це робити, випив, принесену йому отруту і продовжував бесіду з учнями, аж поки не настала смерть.
Інший, не менш відомий грецький філософ, Епікур (341-270 до н.е) писав, що найстрашніше зло, — смерть, не має до нас ніякого відношення, бо коли ми існуємо, вона ще не присутня, а коли вже смерть присутня, тоді ми не існуємо. Отже, смерть не має відношення ні до тих, хто живе, ні до померлих, бо для одних вона існує, а інші вже не існують1.
Інший настрій відчувається в давньогрецькій біблійній книзі Еклезіастовій (Проповідника): «Хто знаходиться поміж живими, той має надію, бо краще собаці живому, ніж левові мертвому! Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають... Тож іди, їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподобав Собі твої вчинки!.. Все що в силі чинити рука твоя, теє роби, бо нема в шеолі (могилі), куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості» (Еккл. 9,4-10).
У християнстві, яке виникло в кризову епоху історії, неприйняття смерті виступає як віра у воскресіння і вічне блаженне життя праведників.
В Середні віки пануюча церква вчила, що тимчасове земне життя — це тільки підготовка до вічного життя в потойбічному світі, а смерть — перехід від тимчасового до вічного.
А на початку Нового часу славетний нідерландський філософ Б.Спіноза, виражаючи умонастрій своєї епохи, писав: «Людина вільна ні про що так мало не думає, як про смерть, і її мудрість полягає в роздумах не про смерть, а про життя»2.
З другої половини XIX ст. і в XX ст. певного поширення набирають філософські вчення, які ставлять проблему смерті і трагічного сприйняття її неминучості на одне з перших місць.
Усвідомлення своєї конечності — сумна перевага людини перед тваринами.
Виникнувши вперше на певному етапі життя (звичайно, ще в юності), це усвідомлення, як би воно не приглушувалося і витіснялося, вже назавжди залишається і надає особливого забарвлення всьому переживанню свого буття. Адже той, хто знає про свою смертність, не може жити, почувати, діяти так, як міг би безсмертний. Перед ним неминуче постає питання: як же краще прожити відмірений природою короткий час життя? А інколи навіть і так: чи варто жити взагалі?
Своє розв'язання цих питань пропонує релігія, звичайно обіцяючи безсмертя в тому або іншому варіанті: або у вигляді переселення душ (індуїзм, буддизм), або як вічне блаженство праведників у потойбічному світі (іудаїзм, християнство, іслам). Але особисте безсмертя не доведено. Якщо додержуватися наукової точки зору, то треба відмовитися від ідеї особистого Читать далее...

Запишем слово "природа" следующим образом: "при-рода". Природа - это то, что находится при роде человеческом, то, из чего рождается сам человек. Особенности, которые присущи исключительно человеку (и обществу), в природу не входят. Человек природен в силу своего физико-биологического содержания. Он надприроден постольку, поскольку вырабатывает сложные формы психической и социальной жизни. Во взаимоотношении с природой человек реализует две свои уникальные способности. Он изменяет природу и символизирует себя в ней, "записывает" себя в нее (магнитная плата компьютера содержит "записанную" на нее человеком информацию, скульптура свидетельствует об эстетических ценностях ее создателя).

Весьма близки по своему значению термины "природа" и "материя". Материя - это объективная реальность. Материя в отличие от природы не содержит психические явления мира животных, в остальном природа и материя совпадают. Природа - это совокупность естественных условий существования человека и общества.

ИСТОРИЧЕСКИЕ ФОРМЫ ОТНОШЕНИЯ ЧЕЛОВЕКА К ПРИРОДЕ

Античная философия космоцентрична, космос понимается как неразделенность природы и человека. Греческие философы не противопоставляют природу человеку. Благая жизнь мыслится не иначе, как в согласии и гармонии с природой.

Средневековая христианская философия понимает природу как последнее звено лестницы, которая ведет вниз, от Бога к человеку и от человека к природе. Человек, развивая свои духовные силы, стремится к возвышению над природой. Иногда дело доходит до умерщвления плоти. В глобальном масштабе человек средневековья не меньше, чем человек античности, подчинен природным закономерностям и ритмам.

В Новое время природа впервые становится объектом тщательного научного анализа и вместе с тем поприщем активной практической деятельности человека, масштабы которой в силу успехов капитализма постоянно нарастают. Природа понимается как объект приложения сил человека в соответствии с данными естественных наук, физики, химии, биологии.

В ХХ веке (20-е годы) на фоне превращения деятельности человека в планетарную силу, которая не только созидает, но и разрушает, русским мыслителем В. И. Вернадским и французскими философами Т. де Шарденом и Е. Ле-Руа вырабатывается концепция ноосферы. Ноосфера - это область господства разума. Имеется в виду, что к ХХ веку единство природы и человека достигло нового качественного уровня. Теперь человек должен руководить ходом природных процессов. И делать это следует на основе разума. Вера в силу разума объединяет философов ноосферы с философами Нового времени.

Из четырех ведущих философских направлений наших дней - феноменологии, герменевтики, аналитической философии и постмодернизма - тема природы занимает достойное место только в аналитической философии и герменевтике.

В аналитической философии стремятся реализовать научный, а также научно-технический подход к природе. Ее содержание интерпретируется на основе данных естественных наук. Природа - это то, что описывается совокупностью естественных наук. При этом надо иметь в виду, что в ХХ веке по сравнению с Новым временем в естественных науках достигнуты впечатляющие успехи.

Герменевтики рассматривают природу как включенную в бытие-в-мире человека. Человек находится в мире, поэтому ему предстоит понять природу, что он делает посредством умеренной, а не хищнической практической деятельности. Человек всегда находился и находится в некотором соотношении с природой, которое он определенным образом интерпретирует. Человек изначально находится в условиях, когда в силу самого факта своего существования он постоянно вынужден проверять природу на "человечность". С этой целью он использует все доступные ему средства, в том числе и философию. О природе толкуется не только в так называемых естественных науках, к которым относят физику, химию, геологию, биологию, но и в философии.

СИНЕРГЕТИКА - НАУКА О СЛОЖНОМ

В конце ХХ века все большее развитие получает синергетика - наука о сложном, о том, как в хаосе устанавливается определенный порядок, который, однако, рано или поздно разрушается. Интересно, что как в установлении, так и в разрушении порядка огромную роль играют маленькие воздействия (флуктуации). Благодаря этим воздействиям система в одних случаях приобретает упорядоченность, в других эта упорядоченность, исчерпав себя, разрушается, при этом система попадает в состояние неустойчивости. Смена режимов устойчивости и неустойчивости происходит в системах, где есть подвод вещества, энергии и информации. До развития синергетики наука рассматривала отдельно хаос и порядок, причем основное внимание уделялось именно порядку, ибо его можно описать относительно простыми математическими уравнениями. Синергетика выявляет пути зарождения в хаосе порядка, его поддержания и распада.
Представьте себе нагрев воды в кастрюле. За счет подвода энергии вода начинает нагреваться, появляются пузырьки воздуха в воде. А возникают они на случайных местах, в силу случайностей. Но если пузырек образовался, Читать далее...

Хто може однозначно розрiзнити, де закiнчується абсурд реальностi, а де починається фантазiя будь-якого письменника? З одного боку, життя настiльки рiзноманiтне, що в ньому можуть бути надзвичайнi збiги обставин, чи просто ситуацiї, що не вкладаються у звичнi рамки, а з iншого - хiба свiдомi письменники-реалiсти завжди дотримувалися лише фактiв? Художнє слово тим i вiдрiзняється вiд документу, що там завжди можна знайти певне узагальнення, реалiстичнi твори спокiй-но можуть мiстити в собi символiчний змiст, але є ще питання, що саме вважає реальнiстю митець. Для атеїста Бог - вигадка, для вiруючого - частина дiйсностi. Крiм того, не слiд плутати реалiзм зображуваного факту з реалiзмом iдеї: вони часто-густо не спiвпадають. Стовiдсотково символiчнi твори можуть напрочуд влучно вiдобразити реальнi тенденцiї та сутнiсть явищ, або навпаки: зовнi реалiстичнi можуть виявитися вiдвертою брехнею.
"Я реалiст, - казав про себе Габрiель Гарсiа Маркес, - бо вiрю, що в Латинськiй Америцi все можливе, все реальне... i вважаю, що завдання письменника полягає в тому, щоб домогтися вiдповiдностi мiж лiтературою та дiйснiстю". Хоча цi слова стосуються роману "Сто рокiв самотностi", вони є справедливими для усiєї творчостi цього письменника, стиль якого був названий "магiчною лiтературою".
Реалiзм Маркеса - у внутрiшнiй правдивостi. А от щодо фантастичного компонента... Краще розглянути це на конкретному прикладi.
Кожна вiруюча людина впевнена в iснуваннi янголiв. Принаймнi теоретично. Чому б янголу не завiтати на землю? У Бiблiї ми неодноразово чули про такi випадки. То фантастична ця iсторiя, чи нi? Вже важко стверджувати однозначно. А те, що вiдбувається в оповiданнi "Стариган iз крилами" навколо цiєї надзвичайної, але не такої вже фантастичної для вiруючих подiї - цiлком реальне.
Як сучасна людина реагуватиме на диво? Беззаперечно саме так, як це робили люди, що побачили цього старигана iз крилами: хтось бачить лише видовище, таке саме, як жiнка, що перетворилася на паука, хтось не вiрить своїм очам, хоча нiби й не дивується i шукає вiдповiднi пояснення, а в цiлому диво виявляється чимось зайвим у буденному життi.
А тепер згадаємо деякi бiблiйнi сюжети. Далеко не завжди янголи та святi з'являлися перед очi людям у небесному сяйвi. Навпаки, перевiряючи моральний, духовний стан людей, вони приймали часом бiльш нiж скромний вигляд. Але ставлення людей до них вирiшувало подальшу долю цiлих мiст i навiть народiв: хтось отримував нагороду, хтось - покарання. Перед знищенням Содому i Гоморри, наприклад, теж мала мiсце подiбна перевiрка.
Старий i немiчний янгол нiчого не дарує, нiкого не карає i навiть нiчого не пророкує. А може й пророкує, але нiхто не розумiє його мови - хiба не символiчний момент? Навiть священник не бажає визнавати в янголi янгола (хоч i не заперечує вiдверто таку можливiсть). Вiн лише застерiгає не поспiшати з висновками тих, хто й так особливо не поспiшає, бо "якщо крила не можуть служити головною ознакою визначення рiзницi мiж яструбом i аеропланом, то ще менше за ними можна розпiзнати янгола", або, мовляв, у його виглядi недостатньо гiдностi. При цьому вiн насправдi просто не бажає брати на себе вiдповiдальнiсть за визнання дива дивом, а шле листи у вищу iнстанцiю, де також починають ухилятися вiд остаточної вiдповiдi, пишуть вiдписки з додатковими питаннями - i це триває аж до зникнення самого янгола.
А як ставляться до знахiдки - янгола - звичайнi люди? Пелайо тримає його в курнику; коли (за допомогою яногола) одужує його дитина, вiн готовий вiдпустити "старигана iз крилами", але цiкавiсть сусiдiв та родичiв виявляється сильнiшою за диво: вiн забуває про кращi намiри i торгує видовищем. Отже, янгол, щось небесне, духовне за визначенням, стає засобом отримання грошей, а коли вистава набридає, i користi з янгола вже нема, останнiй уже просто дратує випадкових господарiв. Навiть вдячностi вони не вiдчувають, хоча значно полiпшили своє матерiальне становище: "На зiбранi грошi вони збудували великий двоповерховий будинок, з балконами i садом, зробили скрiзь високi пороги, щоб взимку до будинку не проникали краби, а вiкна забрали залiзними решiтками, щоб не проникали янголи". Їм не потрiбне диво. Приземленiсть свiтосприйняття не дозволяє їм навiть зрозумiти незвичайнiсть того, що вiдбувається.
"Янгол був єдиним, хто не брав участi в подiях, яким був причиною" - пише Маркес. Якщо мотивацiї усiх людей, що бачили янгола, зрозумiлi, то саме його бездiяльнiсть може здатися дивною. Але у цьому ховається головний фiлософсько-етичний сенс оповiдання, що стає зрозумiлим, якщо спробувати знайти пояснення цiй бездiяльностi. Люди навколо янгола настiльки поринули у буденнiсть, що навiть не заслуговують на покарання (про нагороду взагалi не йдеться). Не лише посланця вищих сил, а навiть живу iстоту рiвну собi не бачать вони у янголi, але роблять це швидше через душевну обмеженiсть, нiж вiд злої волi, якої теж нема. Вони не розумiють, що роблять - i янгол просто летить вiд них, позбавляє вiд дива своєї Читать далее...

Слушать этот музыкальный файл

SJ

уже прошел день святого николая !! а значит не за горами новый год! готовтесь к чудесам !

с праздником всех!!

когда человек говорит правду ?
Я думаю сейчас не многие задумываются над этим вопросом, так как все врут. да-да-да. все без исключения. по статистике один человек врет 5 раз на один розговор за 10 минут!!! и это только обычний человек !
как вы думаете ? почему всё врут? неужели люди видят выгоду в этом ?
---
человек верует в то что говорит. а то что он говорит не правду должно беспокоить только самого человека. многие древние философы говорили о человеке как о материале имеющим гибкие края которые изгибаются как им вздумается от той среды где находится человек. . .
Будь-який феномен може бути осмислений неоднознач­но — або через його порівняння з іншими сутностями чи яви­щами, або через розкриття його власної унікальної природи. Феномен людини не є винятком. Тому відсторонене вивчен­ня людини передбачає осмислення її відносин з природою, суспільством, Богом і самою собою. Проникнення в таємни­цю людини "зсередини" передбачає осягнення її тілесного, емоційного, морального, соціального та духовного буття.

Релігія розглядає як вищу цінність Бога. Тому таємни­ця людини у цій системі мислення (типі світогляду) вияв­ляється або принципово недосяжною, або віднесеною до сутності божественного. Людина є суперечливою єдністю духу (душі) і природи (тіла), якісно протилежних одне од­ному як величне і низьке (Авґустин Блаженний уявляв душу як незалежну від тіла і ототожнював її з людиною, Фома Аквінський розглядав людину як єдність тіла і душі, як істоту проміжну між твариною і ангелами).
Тут простежується прагнення людини не лише пізнати власну сутність, а передусім прилучитися до вищої сут­ності — Бога. Тобто сутність людини зводиться до пізнання
Бога і служіння йому, що афористично формулюється так: людина — раб Божий.

Мислителі натуралістичної орієнтації виходять з культу природи, космосу (адже натура в перекладі з латин­ської — природа). Тому людина вважається лише природною істотою, вона нічим особливо не відрізняється від тварин. Сут­ність людини представники натуралізму бачили лише в яки­хось незмінних біологічних чи психологічних властивостях (так, 3. Фрейд, відомий австрійський психіатр і філософ, вва­жав, що сутність людини може бути зведена до її підсвідомих інстинктів — еросу і танатосу, тобто кохання і смерті, які визначають всю житттє.діяльність людей і навіть їхню історію).

Подібні погляди на рівні буденної свідомості здаються доступними і простими. Адже вам доводилось часто чути: "Людину не переробиш", тобто її не зміниш, не перевихо­ваєш. Якщо це й можна зробити, то лише за допомогою "ген­ної інженерії". Ця точка зору має під собою деякі підстави, оскільки кожна людина як природна істота зберігає в собі якісь властивості від своїх тваринних предків. Інколи навіть відомі вчені сучасності доходять висновку, що за своєю природою людина більше погана, ніж хороша. "Якщо віри­ти етологам, то людина — гірша за мавп, — пише М. Амо-сов. — Радикально переробити цю природу можна лише ге­нетичною хірургією, можливості ж соціального виховання досить обмежені".

Проте людина — не Бог, не злочинець, не грішний ангел. Як продукт тривалого біологічного і соціального розвитку (антропосоціогенезу) людина містить у собі не лише надбан­ня, а й тваринні начала (в цьому аспекті не можна, мабуть, не погодитися, що "найстрашніші дияволи — це грішні ян­голи", та з китайською мудрістю "не все людське є у звірові, але все звіряче є в людині...").

Виходячи з першого підходу до розуміння сутності лю­дини, тобто вивчення людини "ззовні", потрібно зупинити­ся і на соціоцентризмі, або антропологічному релятивізмі (від грецького антропос — людина, релятивізм з латин­ської — відносність), згідно з яким людська природа сприй­нятлива до безкінечних змін, її внутрішнє стійке ядро може бути зруйноване, первинна природа перетворена відповідно до тієї чи іншої соціальної програми.

Соціоцентричний підхід ґрунтується на ідеї абсолютного пріоритету культури, суспільних форм життя над природ­ними передумовами людського буття. Звідси зроблено ви­сновок, що людина є вираженням культурних умов, і якщо треба проникнути у її таємницю, то слід вивчити ті чи інші структури культури.

Ще однією світоглядною позицією в оцінці сутності лю­дини, підходом "зсередини" є ідеалізм. Філософи - ідеалісти вважають, що головним у людині, іі сутністю є свідомість розум, і саме цією властивістю людина відрізняєте інших живих істот. Оскільки свідомість людини не залиша­ється незмінною, може вдосконалюватися в процесі освіти і виховання, то, впливаючи на свідомість, можна змінити і саму людину. У цьому суть просвітництва, характерного для різних філософських напрямів, у тому числі і для україн­ської філософії.

Отже, якими є ідеї, найбільш поширені у суспільстві, у який спосіб і з якою ефективністю передаються вони людині, такими є й самі люди. За всієї привабливості такого розумін­ня сутності людини воно малопродуктивне: хоча свідомість і відіграє надзвичайно велику роль у її життєдіяльності, вона все-таки не є Читать далее...

http://www.yaplakal.com/fun/magic.htm

ajdnevnik.ru/post92164818/

-День подарков и сюрпризов. Святой Николай вышел в Интернет-эфир
Сегодня, 19 декабря, христиане празднуют один из самых значимых праздников православного календаря - День Святого Николая. Занятые работой и борьбой с кризисом родители ни в коем случае не должны были забыть о том, что малыши в этот день ждут от Николая подарки,сюрпризы и гостинцы. Если Вы забыли или не успели поздравить детей, еще не поздно порадовать их в течение дня.

Родители в канун праздника под подушки детворы, в детские башмачки, выставленные у порога, или носочки, повешенные у камина, с незапамятных времен кладут подарки или гостинцы. Считается, что подарки получают только послушные дети, а непослушным полагаются розги или камни. Но малыши, как правило, в ожидании праздника и, конечно, подарков, не бузят, стараясь дать понять Святому Николаю, что они всегда готовы быть хорошими. В ряде стран мира принято, чтобы к малышам Святой Николай приходил со своей свитой. Его сопровождают двое ангелов и двое чертей. Первые должны сообщать своему покровителю о хороших детях, вторые же нашептывают Николаю обо всех провинностях виновников торжества. Побеждает всегда добро: никто из малышни не остается без подарков.

Для того, чтобы Святой Николай узнал о хороших делах и пожеланиях детворы, они заранее пишут письма, адресованные ему, и оставляют послания на видном месте у себя в комнате, чтобы Николай мог их обязательно заметить и забрать.

Информационное агентство ЛІГАБізнесІнформ решило помочь Святому Николаю собрать больше писем и осуществить одно из желаний. Уже известно, кто из ребятишек получил заветный подарок от Николая с помощью ЛІГАБізнесІнформ.

Но праздник на этом не заканчивается. Приглашаем Вас продолжить общение с нами в приемной Святого Николая. Вы можете поделиться со всеми фотографией и историей о том, как Ваш ребенок или Вы сами получили подарок от Святого Николая.

Праздник святого Николая (19 декабря)

На Новый Год мы с радостным нетерпением ждем не дождемся, когда постучит в дверь Дед Мороз и принесет нам подарки, верно? В разных странах его называют по-разному: Санта-Клаус или святой Николай. А вот и легенда, которая положила начало рождественской традиции дарить детям подарки…

В глубокой древности в городе Мира (на юго-западе Малой Азии) жил юноша по имени Николай. Он был единственный сын богатых родителей, но рано осиротел. Николай жил оторванный от всех, погруженный в мир науки, из дома выходил редко.

Однажды от старого слуги юноша узнал, что одна бедная девушка, жившая на окраине города, не может выйти замуж за богатого парня, потому что у нее нет приданного. «У меня есть все, что я хочу. А где-то рядом страдают люди», - подумал Николай. Постепенно в его голове созрел план. Николай, взял из сокровищницы нужную сумму и под покровом ночи, накинув темный плащ с капюшоном, чтобы его никто не узнал, юноша пробрался к дому девушки и подбросил сверток с деньгами ей в окно.
На утро по городу прошел слух, что это ангел небесный помог влюбленным. Родители парня согласились на свадьбу. Николай первый раз в жизни почувствовал себя счастливым.

Еще много добрых дел совершил Николай для бедных горожан, оставаясь незамеченным и приводя в замешательство весь город. Он незаметно приносил в их дома игрушки и теплые вещи для детей, лекарства для больных. Однажды ночью люди выследили Николая. Вот уж они никак не ожидали, что этот замкнутый, застенчивый юноша имел такое доброе сердце. И тогда горожане выбрали Николая своим епископом.

С тех пор каждый год в декабре святой Николай приходит на землю и приносит детям подарки...
Приметы. 19 декабря.

Именины — Максим, Николай.

Праздник — Святого Николая

Приметы — На день святого Николая зима ходит с гвоздем. — Подошел бы Николин день, а то будет зима на санках. — Коли на Михайлов день зима закует, то на Николу раскует. — Провезли зиму на санках до Николы, вот тебе и оттепель. — Коли зима до Николина дня след заметает, дороге не стоять. — Хвали зиму после Николина дня. — Цены на хлеб строит Николин торг. — Никольский обоз для боярской казны дороже золота. — Веселилась Маланья на Николин день, что мирскую бражку пьют, а того Меланья не ведает, что за похмелье мужиков бьют. — Никольщина красна пивом да пирогами. — Звали бабы Никольских ребят брагу варить, а того бабы не ведали, что ребяты только брагу пьют. — На Никольщину едут мужики с поглядкой, а после Никольщины валяются под лавкой. — Знать мужика, что Никольщину справлять, коли на голове шапка не держится. — Никольщина не ходит с поклоном на барский двор. — Для кума Никольщина бражку варит, для кумы пироги печет. — На Никольщину зови друга, зови и ворога, оба будут друзья. — Горевал мужик по Никольщине, зачем она не целый век живет. — У доброго мужика и на Никольщину торг стоит. — Никольский торг всему указ. — Городская Никольщина на санках по улицам бежит, а деревенская в избе сидит да бражку пьет. — Позывала Никольщина барщину в гости пировать, а того Никольщина не ведала, что на барщину заказ Читать далее...

Фотографии саури : корни

только настоящий человек,человек с большой буквы, может смело смотреть себе в душу. те кто убигают от самих себя - они не люди, они роботы, которые воруют. и не важно что , может даже у самих себя. . . посмотрите на всех етих людей! они убегают от самих себя, от елементарной правди. даже когда им говориш напрямик что ето обман лож, они не реагируют, не понимают, не отвичают!

Один человек получил это письмо по интернету от одного друга, сделал все, о чем просили и через одну неделю все задуманное было исполнено. Вот точная копия, это действително правда.
1. Скажи три раза имя парня или девушки, с которой ты хочешь быть. Подумай о том, что ты хотел бы исполнить в течение недели и скажи это 6 раз.
3. Если бы у тебя было одно желание, каким бы оно было. Произнеси его 9 раз.
4.Загадай одно единственное желание
После прочтения у тебя есть один час, чтобы отправить это собщение 15 людям. То что ты загадал исполниться в течение недели.. Чем большему количеству людей ты отправишь, тем более сильной будет твоя воля. Более того, если ты решишь не обращать внимания на это письмо, произойдет обратное тому, что ты желаешь или это не исполниться никогда! все зависит от того, что ты сделаешь с этим письмом. Выбор перед тобой !

Фотографии саури : ф.т.

Фотографии саури : фотики

Это цитата сообщения Моргана_Ле_Фей Оригинальное сообщение

Лили Эванс и Джеймс Поттер

почему все плохое---судьба,а все хорошее---везенье???