Настроение сейчас - білий...

Вже давно за десяту... Знаєте, мені подобається саме цей час, коли сніг за вікном вкриває всю землю у цілковитій темряві у повній тиші. Кажуть, білий колір прикрашає картину, робить її живою, чистою. Білий надихає творця, надає йому наснаги, збуджує зір і уяву... Також білий асоціюють зі смертю, руйнуванням, очищенням... З кожним днем зима наповнює мене, знищує щось кольорове, покриваючи усе білим, проникаючи у найвіддаленіші куточки того, що лишилось всередині. Холод, що наповнює мої думки, зустрічає шалений супротив тепла, що не бажає гинути під кригою. Намагаюсь не виказувати свого стану іншим, живучи звичним життям, жартуючи, сміючись з усього, але з кожним днем виходить усе непевніше і гірше... Намагаюсь допомагати іншим і розв'язувати більше їх проблеми, щоб хоч якось відволіктись від своєї... проте це як зірка викидає шалену кількість енергії перед тим, як згаснути... до того ж, виходить у мене кепсько та й завдаю більше шкоди, аніж користі.Знаєте, я лишився майже один, зовсім один... але сам у тому винен. Зима дісталась усього, що було мені дорогим. Що ж, логічно було б розпочати малювати нову картину на білому аркуші паперу, але щось немає бажання та й кудись поділись сили від постійного перемальовування. Най краще кожен напише щось сам, намалює чи залишить свій коментар, відгук чи побажання...

Народ, що ви робите? Чому ви кидаєте мене на півдорозі? Невже ви не вірите мені, не відчуваєте, що у думках я постійно з вами, не вірите, що шкодую, що не можу бути поряд і бачу вас так рідко? Невже вам те, що я не пишу вам, важливіше за те, що я відчуваю при цьому? Ви відкладаєте агресію у собі, накопичуєте її, а як тільки я роблю хибний крок – викидаєте все назовні, готуєте ніж у відповідь на простягнуті обійми. Десь там, за паперами, за купою справ, домашнього завдання і думок схований я - справжній, чуттєвий, дружній. Він вертається до вас у думках, простягає знесилену руку і благає про допомогу, добру пораду, теплий погляд а ви просто встромляєте холодного ножа у спину, знімаєте капелюха, стоїте хвилинку і йдете геть… Але я воскресну, воскресну для вас, бо розумію, що тут є і моя провина, я повернусь рано на світанку щоб більше ніколи не йти, просто почекайте трохи, поки душа нагуляється бездонними ставками думок...

Слушать этот музыкальный файл

...Это всё, всё что осталось после тебя,
Остальное я забыл навсегда...

[267x400]
Я пам'ятаю той день - теплий, сонячний... Твоя рука міцно стискає мою, наші погляди спрямовані один на одного. Я ще не міг напевно сказати, що люблю тебе, але відчував, що маю до тебе особливі почуття - якісь дуже рідні. Ми були щасливі, ми були поряд, і здавалося, це могло тривати вічно. Ніщо тоді не віщувало того, що скоро маємо розлучатись - всього 4 години лишилось до поїзда... о, ці солодкі 4 години! Якби ж ви знали, скільки спогадів ви мені лишите... і разом з тим болі... скільки нанесете ран моїй душі, кинутій напризволяще у холоді і муках. 15 хвилин до відправлення... ти дивишся у мої очі і... ледь не плачеш. Такою я не бачив тебе ще ніколи. Я веселю тебе, жартую і мені вдається заспокоїти твою душу, засвітити твої очі хоча б не на довго - не хочу, щоб ти лишилась у моїй пам'яті сумною. Жартую, заспокоюю... а сам... та то й не важливо - головне, що ти цього не бачиш - того, що криється всередині і ось-ось вибухне... потім, коли ти поїдеш... Останній поцілунок - такий солодкий і, разом з тим, гіркий... Останній погляд... І ти ще не скоро повернешся, не скоро побачиш мене... якщо взагалі коли-небудь побачиш... але я чекатиму тебе, не сумнівайся.
Вже 3 тижні не бачив її, а здається, ніби минув не один рік. Все ще згадую її, сумую і чекаю. Іноді отримую від неї повідомлення. Вона має багато справ... вона щаслива... а я... втім, це не важливо - головне, що їй добре. Співай, моя пташечко, співай! Коли мої засмучені очі дивляться на те, як ти радієш, на душі мені не так погано.... співай!.. погано.... співай!.. погано... холодно. Проте ніхто не побачить, що насправді коїться всередині... З тобою я втратив частинку себе - ту, що мав будучи біля тебе... ту, що робила мене справжнім.

[500x400]
Настроение сейчас - Куль, але втомлений =)

Всім привіт! Я повернувся! Як добре знову бачити рідне місто, рідні обличчя) Я вступив-таки! Мені вдалося! УРААААА! Дуже довгий час сидів на дачі після цієї визначної у моєму житті події, а потім поїхав у Одесу в МІДТ (Міжнародний інтелектуальний дитячий табір). Там було супер! Стільки нових знайомих! Така дружнє оточення! Провівши там всього 2 тижні, поїхав за 2 дні по приїзді у Карпати, Тисовець. У мого дядька там чудовий готельчик біля бази біатлоністів, де вони тренуються навіть влітку (!) на колісних лижах. Там був чудовий заасфальтований майданчик, де ми ввесь час ганяли на колісних ковзанах. Було круто! Свіже повітря, Чудова природа і найчистіша вода! Про що ще можна мріяти? Коротше кажучи, відпочив я на відмінно! Тепер так само буду і працювати)

[475x700]
Маленька людинка у великому світі... Одна думка серед мільярдів інших... Один погляд, спрямований вдалину... Чи багато вона здатна змінити у цьому світі? Часто задаю собі таке питання і шукаю десь там, у голові, відповіді на нього (А ви часто думаєте над тим, чи можете щось змінити тут?).
...Він вірив у те, що зможе змінити світ, проте світ не вірив у це... Він впевнено крокував уперед до своєї мрії, проте мрія невпевнено відступала від нього... Він вірив, він жив... Доля постійно ставила перед ним складні задачі, проте він із завзяттям їх розв'язував. Він намагався довести, що зможе, проте йому не вірили. Досягши багато чого, він, озирнувшись, раптом відчув, що лишився один – всі кинули його на півдорозі. Він зневірився, відступив... вперше.
...Годинник посекундно і невпинно цокає – вибиває ритм життя... Люди снують вулицями, невпинно кудись крокуючи, заздалегідь намітивши собі дорогу, поставивши перед собою ціль. А що буде потім, коли вони її досягнуть? Того вони сказати не можуть... Щастя? О, вони щодня користуються цим слово, навіть не знаючи напевно, що воно означає. Проте буде не воно, а тимчасове задоволення, після якого вони шукатимуть нову “дозу”, прокладаючи собі у голові новий шлях... Маленька людинка сидить у своїй тісній кімнатці, поглядаючи у вікно. Стомлене від повсякденної одноманітності Сонце повільно хилиться до заходу. Маленька людинка прагне свободи, прагне вирватись із тісної кімнатки... але куди? У цей тісний і одноманітний світ? Що воно таке – свобода?.. конкретну відповідь на це питання не знає ніхто... Багато хто уявляє собі, зустрічаючись із цим словом, що є клітка. Все, що всередині – несвобода, а свобода - ззовні... Проте що ззовні, а що всередині? Ви думаєте, що той, хто знаходиться у клітці – обмежений від усього світу, а значить він і є невільник... Проте ви не зовсім праві. Ми дивимось на цю людину, бачимо її за гратами і думаємо, що вона обмежена від усіх, що вона хоче на волю. Проте все залежить від самої людини: вона може думати так як і ми, бачити себе зі сторони у неволі і бути нещасливою... Проте вона може дивитися на світ, на інших крізь ті ж грати і бачити у неволі саме їх, думати, що вони нещасні, що вони відділені від неї і перебувають у неволі. Поняття “свобода” не має матеріального тлумачення, а залежить від нашого уявлення про неї...
Можливо тобі не судилося змінити світ, проте ти можеш змінити себе, свої погляди на нього.
А ви – вільні?
П.С. Ми просто забули, що маленька людинка – це і є цілий світ...

“...И даже в бетонной коробке
Можно быть просто счастливым
И даже, наверное, нужно,
Иначе сдесь невыносимо…”
(С) Lumen

[200x300]
Настроение сейчас - сумне...

Все пройшло, полишивши тільки кольорові світлини і уривки відео у голові... Все пройшло і немає дороги назад... Обірвалось коротке, проте щасливе і сповнене неймовірних моментів життя, полишивши слід у пам'яті... Знаєте, я все ще згадую осінь 2001... все було наче вчора: усмішки на щасливих дитячих обличчях, яскраве сонце, що світить просто у обличчя, жовта, червона і зелена кульки у руці, що повільно гойдаються від подиху свіжого вітру, що кидають кольрову тінь на асфальт... перша зустріч з однокласниками і з куратором у сонцезахисних окулярах... перший дзвоник, перший урок, перше д/з... перший раз загубився у коридорі... перша олімпіади і перші переживання... перша любов, перша ненависть (хоча ще й зовсім дитячі)... перша екскурсія, перша поїздка в інше місто з класом... перша зустріч із дорослим життям, перший смак перемоги і поразки... Перший шкільний виступ на сцені (але не взагалі)...
Проте весна 2009 все змінила... остання дискотека... останній похід... остання зустріч із однокласниками, останній дзвінок, останній день, останній погляд... останні потискання рук і останні обнімання... сльози на очах інших і останні теплі слова вчителів, настанови на доросле життя... Останній концерт і останні приготування до нього... остання робота у команді і останні розчарування...
Все пройшло, але ще живе у моїй пам'яті і ще довго житиме поки я все ще ступаю по цій землі... Я не забуду вас, дорогі друзі, вас, любі вчителі... Я провів неймовірні 7 років. Дякую усім, хто був поряд. Знайте, в думках я все ще згадую про вас, час від часу прокручую певні епізоди і коли ви сумуєте за школою, ви сумуєте не самі, а зі мною........

[350x260]
Тепер я знаю... Мені здається, що я починаю усвідомлювати все, що відбувається довкола (хоча, це мені лише так здається, бо я ніколи не зможу усвідомити цього до кінця)... Я ще не сприймаю світ по-іншому, але ці зміни неминучі. Найщиріша посмішка ховає найгостріше лезо за спиною... Омана, що стікає, мов отрута, наповнюючи серце, п'яніє розум... "Честь" - лише слово з п'яти буков і чотирьох звуків... Боже, яким же я був наївним дурником! Не можна піддаватися емоціям. Ніколи! Вчора я побачив забагато...
Я дуже вдячний тим, хто мене справді підтримує, а не лише на словах, тим, хто був зі мною від початку і до кінця. Дякую!

Це почалося ще 2 дні тому і триває досі... Втома, що накопичувалась протягом останніх двох місяців дає про себе знати, а як наслідок - нестійкість нервової системи. Вчора було кілька нервових зривів, у запалі яких я мимохіть зачепив своїх друзів (добре, що лише словами, але все ж зачепив... Вибачте, любі, я ненароком. Спробую більше тримати себе у руках). Треба трохи відпочити, але маю багато роботи, тож спробую сьогодні-завтра гарненько і довго поспати вночі, що мені не вдавалося зробити вже протягом місяця... Всьо буде файно, просто треба себе намагатися стримувати.

[296x198]
Настроение сейчас - I'm fine (honestly)...

Тільки-но повернувся я - червоношкірий апачі (у прямому сенсі цього слова). Трошки підгорів на сонці (навіть футболка не допомогла), проте дуже щасливий і відпочивший... Вихідні не пройшли дарма - відчуваю себе бадьорим і повним енергії та творчої наснаги (ще раз перечитав сценарій... не ображайтесь, але доведеться-таки його переписати і від дечого відмовитись... Та я вже знаю як). Відпочив дійсно на славу, нагодував кота рибою, наївся шашликів і курячих стегенець (мій батько відмінно готує на вогні!). Майже завершив свій монолог, тож буду допомагати іншим :) Тож до бою!

Настроение сейчас - So-so)

Супер! Мені не потрібно здавати ДПА, у той час, як усі до нього напружено готуються (ЗНО - супер!))) Тож маю більше вільного часу. Записався у організаційну учнівську комісію, що відповідає за створення концерту до випускного вечора. Готуємо сценарій... Сьогодні пошукав трохи музики для виступу, зробив нарізки для виходу акторів на сцену. Здається, непогано, але малувато. Будемо сподіватися, що інші також не сидять склавши руки, адже співпраця усього класу важлива зараз як ніколи - маємо встигнути до 12 червня (концерт 20, але сценарій має бути готовим саме тоді). Сьогодні збираюся їхати на дачу щоб приймати там гостей і родичів, що мають прибути завтра... Маємо встигнути все підготувати до їхнього приїзду, а завтра - шашлики, Десна, риболовля... супер! Буду тільки в понеділок. Всім приємних вихідних!)

[250x250]
Випускник 2008... Це єдині слова, які зараз можуть охарактеризувати найточніше мій стан і настрій. Раніше я вважав, що "випускник" - це лише статус, проте зараз я розумію, що це - діагноз... Цей діагноз повністю пронизує мою душу, наповнює мій розум, проте зовсім не усвідомлюється мною. Я ніколи не думав, що буду так сильно сумувати за школою, за сердитим поглядом вчителів, за іноді дивними жартами моїх однокласників, за по-простому смачним шкільним обідом, за довгими домашніми завданнями, за чаєм, що коштує 20 коп... Мені буде дуже не вистачати моїх вчителів, мого любого класу, моїх любих товаришів і товаришок, моїх любих друзів... хоча з ними ми не прощаємось)) Бувайте, я всіх вас дуже люблю і ціную, я пам'ятатиму вас доки битиметься моє серце... До зустрічі у наступному (тобто дорослому) житті... Люблю і сумую, але вже час іти...
До останнього подиху і удару серця ваш вірний і найщиріший друг, Я...

Настроение сейчас - nice:)

Привіт всім, я повернувся! Власне кажучи, ще в понеділок, але тільки-но я ввімкнув комп і почав працювати у неті як у мене полетіла вінда:(. На жаль, файли зберегти не вдалося і я, фактично, отримав пустий комп'ютер... Знищено все:17гб музики, купа картинок, фото, відео, фільмів, ссилок, програм - все що я так довго збирав + я забув пароль від асі:(. Проте це нічого, настрій у мене все одно чудовий!)) Поїздка була дивовижною, погода була чудовою, а Пітер - як завжди чарівним) Вчора отримав сертифікати від УЦОЯО і не повірив своїм очам: українська мова і література - 197 (11 балів), математика - 197 (12 балів), історія України - 185 (10 балів).

Ну вот, пришло время уезжать... Наша делегация в составе 7 человек выезжает в Кронштадт на форум, посвященный архитектурному наследию ЮНЕСКО и туризму. Приеду только в следующий понедельник. Не скучайте :)

[300x250]
Что ж, обидно... Не всегда все случается так, как мы хотим. Кажется, история оказалась для меня непроходимой преградой (хоть я и не видел ответов, но чувствую, что все довольно плохо). Печально, но не стоит огорчаться. Очередная трудность не заставит меня пасть. Просто нужно сделать определенные выводы и двигаться дальше.

Настроение сейчас - ?

Суббота. Вечер. Сижу, вспоминаю последние 2 недели... Позади 2 этапа ЗНО, остался всего один - самый сложный и ответственный. Странно, но я почти не волнуюсь не смотря на то, что это именно тот предмет, с которым могут возникнуть проблемы - история. Да, именно история. не смотря на то, что я работал, учил ее, почти ничего не помню. В голове лишь хронология событий, основные даты и.... все... дальше идет пустота. Самая большая проблема заключается в том, что я разбираюсь в некоторых событиях, которые не каждый вспомнит, но в то же время могу не знать элементарного. Моя основная задача в том, чтоб заполнить основные пробелы, восстановить хронологию. Но осталось слишком мало времени... успею ли я? Хватит ли мне упорства?
Как бы там ни было, но я сделаю все, что в моих силах, выжму из себя все до последнего. Остался последний рывок и я должен его сделать. іNO PASARAN! (С)

Настроение сейчас - )))))))))))

Когда играет красивая музыка, не нужны слова... Когда мы видим очаровательный пейзаж, не нужны комментарии... Когда мы ощющаем изысканный вкус, не читаем состав... Так стоит ли искать всю жизнь ее же смысл?
Когда нам весело, нас не волнуют какие-либо проблемы, мы не задумываемся над смыслом нашего существования. мы радуемся жизни, вдыхаем полной грудью воздух, наслаждаясь каждой минутой. Но каждый из нас наверняка задумывался хоть раз зачем мы живем, и, как не странно, в тяжелые моменты, когда проблемы обрушиваються на нас, когда нам грустно и одиноко. О, в такие моменты мы думаем о многом! Как сказал Зигмунд Фрейд: "Если человек начинает интересоваться смыслом жизни или ее ценностью - это значит, что он болен." Из этого могу сделать только один вывод: грусть и меланхолия - это болезнь, с которой нужно бороться. Учитесь радоваться жизни, не задумываясь над ее смыслом, учитесь с хорошим настроением встречать рассвет и так же провожать его. Не зря ведь человечество не может найти ответ на этот вопрос уже сотни лет. Что касается одиночества - его просто не существует. Это состояние, которое мы сами придумываем себе, когда нам плохо или когда нас не воспринимает тот или другой человек. Всегда есть люди, которым мы не безразличны, а если это так - мы не одиноки. Цените каждый день, проведенный тут, каждую минуту, и никогда не жалейте ни о чем. Жизнь прекрасна, а плохие моменты и неудачи просто добавляют гармонию в общую картину. Не стоит воспринимать их слишком болезненно и близко к сердцу. Они нужны, т.к. без них жизнь казалась бы однообразной.
Наслаждайтесь жизнью, цените ее, ведь она дается только раз, и не болейте)

Слушать этот музыкальный файл

Люблю эту песню...

Настроение сейчас - (: Perfect :)

Цікаво: настрій все краще і краще, не зважаючи на те, що вже згодом буде вирішуватись моя доля (точніше я сам її вирішу). У мене ще попереду 2 місяці плідної праці, купа тестів, що я маю зробити, купа книжок, що маю прочитати... Що саме дає мені такий заряд бадьорості? Підтримка друзів (за що я їм безмежно вдячний)? Жага перемоги? А може все разом? Та як би там не було, настрій у мене відмінний. Почуваю себе як ніколи добре))

Всі емоції на нулі... Більше немає нічого зайвого... Годі витрачати час впусту... Годі перейматись почуттями і думками інших. У мене є ціль і я мушу її досягти. Нехай думають про мене що хочуть, нехай ненавидять - мені байдуже. У мене є ціль і я вперто йтиму їй назустріч крок за кроком...