Ентоні Баттс зняв фільм про те, як починалася самопроголошена "ДНР". "ДНР, або Химерна історія країни-саморобки" - у цей документальний фільм британський режисер Ентоні Баттс зібрав свої враження від побаченого у Донецьку в квітні-травні минулого року.
Один з героїв фільму Андрій, якого називають Ленін через зовнішню подібність, наприкінці фільму розчаровується та їде з Донецька. Пан Баттс каже, що така реакція була у багатьох учасників тих подій, які, за його словами, насправді хотіли кращого життя з появою нових лідерів.
Ентоні Баттс:
багато людей, навіть серед повстанців, не хотіли бути з Росією, вони хотіли залишитись із Україною.
* Багато повстанців, я би сказав більшість – хотіли бути з Україною. Це був їхній Майдан, вони хотіли федералізації. Однак після подій в Одесі (зіткнення 2 травня, що закінчилось жертвами - Ред.), багато змінили свою думку і розвернулись у бік Росії.
ВВС Україна: Чи можна порівняти святкування "референдуму" в Донецьку та Криму, де ви також були?
Ентоні Баттс: Я був тоді у Севастополі, там більшість людей хотіла бути з Росією, навіть деякі кримські татари… У Донецьку я думаю, більшість хотіла залишитись в Україні.
* Але цікаво, як швидко в референдумі розчарувалися. Люди, які раділи, зрозуміли, що їх надурили. Вони голосували не лише за те, щоб бути з Росією, а ще й за припинення корупції, кінець безкінечних ігор олігархів, вони хотіли, аби помахом чарівної палички все стало щасливим і мирним, як в Росії. У них така ідеалістична картинка Росії як прекрасного місця...
Після референдуму прийшло усвідомлення, що люди, яких вони обрали, обдурять їх. Це можна побачити у фільмі. Таке сильне відчуття розчарування, що вони отримали нову купку олігархів при владі. А для звичайної людини … життя не зміниться.
ВВС Україна: В той момент люди розраховували, що конфлікт може стати таким жорстоким і танки будуть в Донецьку?
Ентоні Баттс: Ніхто не очікував. Вони готувались до цього, але це було схоже на гру. Коли два водії на одній смузі, і кожен думає: я сильніший, він поступиться. Звісно, гра працює, якщо один від’їжджає. Якщо ні – відбувається зіткнення, хоча насправді кожен з двох розраховує, що інший піде на компроміс.
Представника Юлія Тимошенко тоді закидали яйцями, сама вона не приїхала, як і багато інших. Але насправді вони хотіли, щоб до них хтось приїхав, щоб вони могли показати свою злість.
Вони хотіли визнання. Замість Тимошенко приїхала українська армія - дурне рішення... Після того, як армія почала обстрілювати Слов’янськ, кількість прихильників "ДНР" різко зросла. У фільмі видно, що в будівлі Донецької ОДА було півтисячі людей, може менше - в місті мільйоннику це ж не багато.
Було враження, що вони хотіли бути почутими. Але водночас вони дивились українське телебачення, де їх називали "терористами", "сепаратистами" – неприємними словами. Звісно, в такій ситуації вони почали захищатись.
Люди, що морально підтримували сепаратистів, сприймали цю критику проти себе. Якщо ти називав сепаратиста "терористом", ти наче ображав і таксиста, і шахтаря. Українські медіа завдали великої шкоди.
Фундаментально вони хотіли гарних речей - відсутності корупції, можливостей. Вони побачили, що є така політична технологія - зробити це на Майдані. Потрібно взяти щити, сформувати групу і штурмувати будівлю….І вони подумали, чому би нам не зробити те саме. І вони не могли повірити: чому до них відправляють армію, чому Європа підтримує це.
Ці люди були також проти корупції. ... Я думаю, що ми не маємо судити цих людей занадто сильно за такі рішення. Ми маємо подивитись на них із симпатією та співчуттям.
Особливо на таких людей як Ленін. Він альтруїст, він хотів бути героєм, стояти за щось... В іншому житі він міг би стати героєм Майдану... І це трагічно, бо герої Майдану борються з такими як Ленін. В іншому житі вони могли боротись разом прости чогось іншого.
// http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2015/...antony_butts_dnr_interview_she