я
кусок того, что я люблю
*расклад рун: порвешь с прошлой жизнью*
я это и так знала
я готова
всем спасибо
все свободны
ли.ру не захотел отправлять предыдущий пост. let it be
*порвала с прошлой жизнью*
лирическое отступление
я
кто я? что я?
а фиг его знает
-конец-
записалась на курсы в кпи +)
чай.чай.чай.чай.чай.
много чая. ночь длиннее и длиннее. никогда столько нам не задавали. никогда столько не учила.
я знала что надо будет поднапрячься, но это чересчур.
чай.чай.чай.
Кумар. Всі на ньому. Це можна почути по тому як дишуть тіла на підлозі. Де я? Не завадило б сфокусувати погляд. Так. Вдих. Видих. Рефлекси. Вії ледь-ледь тремтять. Ні. Я сплю. Якщо не хочуть очі бачити те, що довкола мене, то й не треба! Багато втрачу. Як же воно цікаво бути сліпим що-я-верзу і нічого зовсім-зовсім не бачити кумартьотканєвєєєжлівая. Дорозу-мовоїроботишто__вха______єєєєє. Звуки. Вони тепер твоє довкілля. Охи. Стони. Оргії. Тіні. Розмови. Храп. Розмішування цукру по стінкам чашки ДОСИТЬДОСИТЬ-ГО-ЛО-ВА-ЛУ-С-Н-ЕЕ!!. Тиша. Ніколи так не хотіла її. Один вихід. Зісковзнути в обійми сну він мене обійме. Лагідно поцілує. Приголубить. Не буде ніякого fuck-у, буде лише чисте кохання. Він мене вкусить за вушко. О так. І ми просидимо так безкінечність. Все життя.. і побачити картинку. Німе кіно, так.
- Це буде моїм замовленням.
-Добре. Вільна каса!
***
В мене є дельтаплан. Зелененький такий. Він вміє літати *бо який він тоді в дупу дельтаплан, якщо не літає?!*. Коли на ньому летиш то бачиш хмари. Небо блакитне. А хмари білі. А-а-а-а-а-а-а-а чорт, що за маразм?!
-глибше в сон-
Ми сидимо на Контрактовій. В мене є ведмедик. Це моя улюблена іграшка дитинства. Ми з ним п`ємо пиво. Він просто кращий з кращих слухачів. Скільки він всього знає, а нікому нічого не розповів. Поважаю. А, забула додати, все це брехня.
-реальність-
Кумар. Знову звуки. Ні, я знову цього не витримаю, все, я відкриваю очі!
-шок-
-біль-
-оргазм-
-біль-
-Это же наш с тобой день дождя! - сказала она зонтику и побежала шнуровать кеды..
замыкаясь в позорном одиночестве, отдаваясь позорному обществу.
еду на море. в бер-дянск. :D . хочу отдохнуть. вспомнить что же это такое ничегонеделанье. это наверное неплохо ;)
вторник.вечер.я в машине.дада. скоро исчезну.с киева.вернусь через 7-8 дней.ждите.встречайте.хлеб-соль как положено)
просто так.так.так
закрученная спираль
все слишком смешно и глупо что бы понять что это правда. и я никогда не пойму. потому что верю что все люди станут когда то добрыми.
появилась безумная мысль. хочу встретится с каким то ученым (консулом? человеком с большой буквы?) и просто с ним поговорить. о Украине. о ее будущем. просто по душам (не, ну разве такое возможно? смешно).но елки-палки хочется вот такое вот сделать. добится аудиенции (детский сад) и поговорить (скромно помолчать).
хочу походить по галереям и музеям киева (пропала). хочу культурно проводить время (вдумайтесь в выделенное слово.ведь с вами говорит подорванный ребенок, главный разпиздяй).лечь.встать.лечь.встать.лечь.встать.левой.правой. мать смеется над моими безумными идеями. смейся. я еще докажу. я еще добьюсь аудиенции. (пиздец)
это продолжение к посту ниже, написанного сегодня же. лучше это не читать, а прочитать то. хотя какая разница...
в последнее время я поражено собой. собой же! когда то я сказала гениальную фразу "я тоже могу раздется, потрясти грудью и все будут дрочить на мои фотографии, комментировать их и многие вновь начнут общатся со мной". это все было сказано во зло, на нервах. что же мы видим сейчас? у меня уже есть фотографии я в лифчике №1 я в лифчике №2 и тэ дэ и тэ пэ. этого ли я хотела? к этому ли всю свою корявую жизнь стремилась? ответ - нет. стыдно. стыд как он есть. прожигает легкие. уничтожает клетки головного мозга. что было то было уже ничего не изменить. я вконец испортилась. "фара, ты раньше была нормальной, а сейчас ебнутая". меня эта фраза тронула. спасибо. но мне плевать на тебя, да, я изменнилась, да, у меня сейчас нервы, да, у меня проблемы, да, я подорванное дите, да, но все же... никто не хочет меня понять (почти). ты не исключение. ты вообще сам на себя посмотри. взгляни. мельком хотя бы.
стала проводить фотосеты. сложно их конечно назвать професиональными, сложно отдать им должное. мыльница мало чего может, но я бля стараюсь. самое приятное, как я сейчас считаю, это радость человека. при чем если ты знаешь что причиной этой радости стал ты. трогает. хочется пустить слезу. ты сделал одним добрым делом больше. *зачет*.
[699x454]
меня убила фраза:"ебать ебать ебать ебать ебать ебать фара как ты могла, я от тебя такого не ожидал"
чего ты блядь не ожидал??? что из мужика в бабу буду иногда превращатся??? да я пацанка, да я то, что из себя представляю, а именно чмо, которое занимается всякой херней.
просто я ни-ко-гда не лезу ни в чью личную жизнь
и не хочу что бы кто то лез в мою
на то она и личная...
Уходя за горизонт, надеешься о том, что там будет свет, все надеешься убежать, скрыться от этой тьмы, этой мерзости, вконец захватившей наш мир. Ты все лелеешь эти надежды, родом из детства, родом из сказок и общепринятых законов морали, на которые плевать хотели люди. По твоей щеке катиться слеза, они впитывает в себя грязь, землю, на которой рыдал ты, бил кулаками ее, проклинал и одновременно целовал, а потом вновь пошел за горизонт, что бы найти свет, который есть всего лишь ил-лл-лю-юз-зи-ие-ей.. Как подло это!! Вы все живете мечтой, идеей, идете за этот горизонт, но не приблизитесь вы к нему НИ-КО-ГДА!! Потому что это всего лишь УСЛОВНОСТЬ, она ненастоящая, земля круглая, а не квадратная, проснитесь! Твое тело рассекает море пшеницы, муравьи под кедами твоими строят города, мухи пролетают мимо тебя, вдыхают аромат твоих волос, блять, да все живет вокруг ТЕБЯ, да, тут есть тавтология, но мне чихать, я так хочу, обрати внимание, attention, please! Ты не имеешь права наступить сейчас на чью-то душу и разрушить ее мир, ты не должен, ты не посмеешь!.. Солнце танцует свой шаманский танец по кругу, через 24 часа оно вернется в исходную позицию этой секунды и будет продолжать свой дикий танец, пока не состарится и не уйдет на упокой… троеточия, их тут дохера, они дают тебе возможность додумать мою шизофреническую мысль, бумага, ДУМАЙ!! ..., …, …, … Ты все идешь за горизонт, дурак, ну и вали, да поможет тебе Господь, Бог, индиго, мудрец, нелюдь, пророк, убийца, вор, гном, волшебник, лох, гомосек, пионер, комсомолка, спортсменка, да и просто красавица… Шаман запевает на сцене за кулисами ебутся на кровати в лифте во всем мире не мир, а война уносит жизни их 9 как у кошки которая гуляет сама по себе дурра сама по себе хозяйка моет раковину, выносит мусор¸ вытирает пыль микробы в транспорте чума крысы блохи твари я их всех люблю и ненавижу, изолируйте больную в психбольницу, все уже давным-давно на все забили, значит так тому и быть… А когда помрешь, тебя сначала отвезут в морг, вынут все твои внутренности и будут заполнять бумаги под названием «свидетельство о смерти». Омоют, оденут, положат в гроб, проведут церемонию похорон и закопают. А ты так и не дошел до горизонта, все мечты и надежды были закопаны в землю, а гроб – это деревянная коробка, в которой даже не предусмотрены окна, дабы встретить рассвет, да провести закат…
Помаранчевий трамвай мчить у далечінь де сідає сонце яке на екваторі розпечене як яєчня на сковородці якою дітям без батьків гратися не можна а діти спать не хочуть хочуть гратися в дурника бо коли програєш повинен зняти одяг який до речі дорогий на ринках бабусі кажуть гуд а насправді гімно плаває в каналізаціях темно страшно клаустрофобія ліфт не відчиняє дверцят наступна станція морг де тхне гнилим яйцем холодильник треба помити плями всюди зошит жах тобі за введення зошита два васько і харе тягати дівок за коси пшениця велика величезна добра добренна дівчищеее вкрала гаманець лови пташку скоріш бо полетить метелик в небо і ми більше його не побачимо…
безкінечність всмоктувала мене.хотіла закричати,та марно...голос застряг десь між ребрами...
...я заблукала. На мене величезними риб`ячими очима в`ялості та відчаю дивиться втома. І це є найстрашнішим. Приходжу додому і тупо валюся з ніг. Бо сили закінчилися. Так тяжко мені давно вже не було. Чи не забагато на себе взяла? Плакати? Недоречо. Тре триматися на ногах ніби все під контролем. Стояти. Не рачки, не зігнувшись, а прямо, з високо піднятим носом. Так. Так було б краще. Але важко. Та що поробиш, життя вимагає жертв. Вихід з цієй гри - смерть, а я не хочу просто подохнути і зникнути з лиця землі, з пам`яті друзів\знайомих\рідних як дивна недоречність, валятися на смітнику як останнє лайно, ні, ні, ні. Я ще не встигла все сказати. Я ще не встигла все зробити. Ще зачекайте трохи, і я візьму реванш.
Якщо в тебе починають плавитися мізки – бери відпустку! Але як взяти відпустку від психоделічної реалії життя? Кожного ранку їдеш у трамваї і бачиш десятки вже втомлених облич… А може вони просто сплять? Або чекають - не дочекаються аби доїхати на роботу – витягнути подушку з шухляди і – спати, поки не прийде BIG BOSS, який (ну як завжди) запізниться, бо є Богом, бо має гроші. Всі ці обличчя, всі ці пусті зіниці дивляться на тебе неначе з докором: «Якого хуя ти тут стоїш в цьому трамваї, займаєш місце, в яке влізла б чиясь сумка чи нога, якого ти забираєш наш кисень, і взагалі, нахріна ти народилася? Жити й дихати було б легше, не пила б марно Н2О, якої і так мало залишилося -> Сходи -> асфальт, засипаний лушпинням від насіння; голуби, які сруть всюди, де є вільний простір; собаки, на яких сидять блохи; бімж, який просить милостині. Стоїть з простягнутим пластмасовим стаканчиком. І хоче грошей. «Допоможіть хто чим може». І люди кидають по 10 коп., по 5, по копійчині. І на що він їх витратить ці гроші? Ніхто про це не подумав… Бо вигляд в нього жалюгідний, ось і все. А витратить він їх не на труси, не на шкарпетки, а на алкоголь\сигарети\хліб. -> Сходи -> Бабці, які продають квіти, на які все одно ні в кого немає грошей\настрою. Все довкола запліснявіло. Втратило колір, смак, все втратило. Всі стимули до життя закінчилися. Залишилося лише тупо існувати. З надією в серці. А може і без надії. Хто як. Хто як хоче… -> Метро. Давка біля каси. Ті ж самі обличчя та пусті зіниці. І ось ти починаєш задихатися. Ти хапаєшся за горло, роззявивши рота в надії, що хоч трошки О2 попаде тобі до легенів, бо не хочеш помирати, бо хочеш жити *need kislorod*, але ми самі себе винищуємо. Ми – тварюки\падлюки. Ми їдемо щоранку як риби в акваріумі, з такими ж очами. Як тюльки в банці – в такій же позі. Бо нас багато. Відпусток на всіх не наберешся. Та й чимало коштує ця відпустка – смерть… Зате як добре, коли ти там, і там все О`kей… Але мріємо. Бо не нешкідливо мріяти. А шкідливо не мріяти…
Вони йшли назустріч один одному. Йшли цілеспрямовано, не зупиняючись, ніби так і має бути.
І ось був момент...
...ніби спалах. Спалах думки. Спалах сутності. Доторк. Його майже не було відчутно. Це ніби йдеш по лезу, з якої крапає кров артеріальна, II-а група, резус - . Всі відчуття,все стало гострим як тільки це було можливим. Кожен порух, кожна соринка не залишалися непоміченими. Всі голоси довкола нагадували рій бджіл. Ти був на піку щастя, все довкола стало четвертим, а першим був цей доторк. Це дурманне відчуття розливалось по всьому тілу. "Ваша свідомість була успішно ампутована. Дякуємо за те, що ви обрали послуги нашої клініки." Все втрачало довкола обриси, люди здавалися безформенними ходячими шматками м`яса. Губи. Губи?
Та ні, губи там ні до чого. Вони просто пройшли один повз одного в метро.
Тепла. Катастрофічно не вистачає теплоти. Всі датчики зловісно мигають червоним кольором. "Зараз рвоне" - пошепки виплюнув табачний дим невидимий спостерігач. Почесав підборіддя і, передумавши, сказав: "Ні. Хай живе. Рано ще вибухати".
-снігова завіса-
Я йшла по вулиці. Тепла. Не вистачає. Мені необхідне тепло. Я його шукала повсюди. Горілка\коханий\автомат Nescafe\обігрівач... До обігрівача ще далеко, десь півгодини йти. Горілку не хочу. Це тепло несправжнє. Штучне. Воно зникне й виллється в неприємності. Коханий? Не існує його. Я тупа блядіна, нікому не потрібна в п р и н ц и п і а б с о л ю т н о з о в с і м ... Розмовляюча тварюка. Я - одиначка. Залишається лише автомат Nescafe. Та навіть цього грьобаного автомату немає у моєму ***** райончику. Сссссууукааааа. Я не можу дивитися в ці фарфорові обличчя ляльок, які гордо називають себе homo sapiens. Та які ви нахуй sapiens??! Поворот. Я йду через двори. Довколо ні душі. Сонце світить, та не гріє... Н і щ о мене не гріє... Де тепло?! Я інколи почуваюся єдиною на острові. Острові посеред гівна, з поламаним автоматом Nescafe... *В мене починають самоперетравлюватися мізки* Я на острові, а наді мною світить сонце. Але сонце це ж зірка, йо-майо, яка колись лусне, і стане навколо холодно і темно. І тоді я здохну. І буду лежати таким собі трупом, поряд з поламаним автоматом на острові, який в суцільній темряві буде плавати посеред гівна, якого щогодини стає все більше і більше. Воно нас поглинає. Воно затоплює кожен сантиметр. Це гівно створили ми самі. Г і в н о о о о о о о ооо о.
- так прийшов кінець світу-
-завіса-
Невидимий спостерігач задумливо на все це дивився. Викинув недопалок і пішов. Його все це абсолютно не гребе...
пи.си. це - моя бурна уява. в житті наразі все трохи по іншому. не приймайте близько до серця. ваша фара...
Я йшла по дорозі. Назустріч мені летів вітер, він був холодним і в серці панувала холоднеча.. Де та обіцяна весна?
***
Але не в цьому річ. Найцікавіше було те, що я по дорозі знайшла дохле вороння. Посеред асфальту. З-під крил - цівки крові. І десятки воронів літали надо трупом і кричали. То сядуть на дерево, то сядуть на дріт, і знову знімаються і кружляють над мерцем. Згодом в тому карканні я змогла розрізнити слова. Вони співали пісню. Пісню, повну жалю і скорботи. Вони оплакували собі подібну пташку.
***
І ось я подумала, чим ми кращі від тварин? Де наш, бляць, інтелект? Якщо навіть птахи поважають один одного і співають прощальну пісню незнайомій, але дохлій вороні...
ти думаєш якщо їдеш на джипі то ти є Богом?
тобі все можно?
навіть летіти, збивати людину, ламати їй ребра, розтрощувати хребці, переїзджати кишки, розривати серце, лопати легені, вичавлювати мізки, викликати больовий шок, оргазм від страху, змушувати її сцяти кип'ятком від жаху та всиратися в штани ,та просто вбивати це невинне створіння яке переходило дорогу по пішоходному переходу
о ні, неправильно думаєш, кретин!...
-За якого дибіла будемо голосувати?
-Ні за якого... Вбити їх і все...
"Мєнше народа - больше кісларода"
P.S. Черновецький лох.
P.P.S. Ні... Не лох... Гірше... Кастрат! Ось і біситься...
Сьогодні йшов сніг. Він заліплював очі, він летів у кармани, а я, як п'ятикласницяк висолопила язика та ловила їм "сльози неба". Кришталеві сльози...
***
Дивно, але за подорож довжиною в три зупинки у транспорті, який донедавна вважався архаїчним (для тупих: у трамваї), ти встигаєш зрозуміти набагато більше, ніж за годину сидіння на дерев'яному стільці, який, як гомосек, обіймає твою дупу.
***
Кумедно дивитися як курва, намагаючись вибити тебе з колективу, вибиває сама себе. Не тому що всі на моєму боці. Бо просто дибілка.
***
Якщо ти похавав в МакДональдсі (асоціація: найкращий туалет з помиями, якщо хочеш сцяти, а кущів хоч всрися немає) на шару, то день реально вдався! :)
мммм вот фотки с пятницы 13, как обещала)))
мой жуткий фейс)
фотография фюрер и немецкий дети хД
я сельская девучка, а Сид сельской мальчик хД
с Любовью Викторовной (училка украинского языка и литературы)
- дєвки, шо це з вами?
- нічо...просто полякать хочем всіх...
- ви страшні дуже! фу, некрасиві...
и вообще мы непаливные хоррор тетки)