[360x480]
Настроение сейчас - О_о

Коли небо на заході набуло кольору чорного чаю з бергамотом,
Вітер пахнув Садами Семіраміди в далеких краях.
Її вустами панувала посмішка,
Що смакувала нестиглими вишнями
Та солодкими заморськими апельсинами.
Її посмішка сяяла серед білих і духмяних
квітів орхідеї.

Він нагадував їй героя ретрофільму:
В великих затемнених окулярах,
Якими він дивився на бурштиновий світ
І на затемнене важке бурштинове Сонце.

Він обіймав її, як вітер.
Він грався її волоссям і думав
про набігаюче військо темних платинових хмар,
що означали неминучу грозу,
Неминучу темряву
І гарячу, як лід,
Ніч.

Дощ...
Як він і обіцяв.
Вони метушились.
Зінниці в її очах помітно нервували при зустрічі
З її іконою
Естетичної Краси та Неететичних Бажань.

Ще пару хвилин витанцьовувало жваве шумне листя берізок
під звуки вітрової сопілки...

Вона була готова танцювати
З його химерними привидами,
Що виринали з його уяви і,
химерними руками обіймали її тонку талію,
на якій не було жодних відбитків пальців,
окрім її власних.

Його погляд випромінював зухвалу блакить,
Що вдиралась в її нутро і шукала там чуттєві стінки,
точки дотику, які телеграфом передавали життєву тривогу в її думки.

Небо грізно сопіло і заганяло сполоханий дощ
в її волосся.
Герой ретрофільму поклав свої важкі долоні їй на плечі,
Спустив їх шляхами вигинів її дівочої спини,
яка від холоду чи від збудження вкрилась сиротами.

Мокрі обурені птахи летіли за обрій.

Він губами ледь торкався її оголеної шиї, що пахла медом і абрикосами,
Цитуючи речення з книжок *не для нас*, розбурхував її запалену уяву,
що день і ніч марила його обіймами.

Вони чекали на подвір*ї доки їх не знайшов
Сильний, емоційно-збуджений Дощ...
Обіймаючись, він бився з піднебесним Вітром.
Сухі дерев*яні лавки пахли лакованим дубом.
Дуб розкладався повільно.
Він ніс на своїх кільцях більше сотні років
До самої Смерті,
Що застала його колись жовтими очима і заточеним лезом білоруської сокири.

Вони сиділи на старому мертвому дереві пд шиферним мокрим дахом.

Він літав думками.Вона літала з ним.
Скрипуча лавка заспівала.
Він ледь торкався губами її абрикосової шкіри
І цитував зухвалі речення прочитаних ним сучасників,
Авторів книжок в яких він бачив Сенс.
Авторів книжок *не для нас* -
як говорили дурні мудреці-батьки
Цих приречених на палючу, як лід,
ніч вовченят.

Настроение сейчас - холодне і мокре

Багато зайвого.

Одяг, їжа, ще всілякі супутники людської діяльності що в результаті свого скінченного існування перетворюються в сміття.
Все що сміття - то зайве.

Зайвий бруд, що осідає на стінках наших легенів як неприємні спогади про більш-меньш приємне минуле.

Спогади - лише ілюзія.
Минуле - те, чого немає. Отже, минуле - те, що не смітить, просто залишає осад, який творить особистість.

Що не залишає осаду?

І якщо ж повернутись до сміття, то кожен з нас ним колись стане. То чи ми є ходячим сміттям? Чи може несемо якусь користь?
Чи не паразитуючий грибок ми на шкірі Світу?

Чим більше бруду ми після себе залишаємо - тим більше це приписує нас до списку сміття. Тобто непотребу.
Якщо ж робити корись? Щось зміниться? Чи зміниться становище Світу чи то Землі, якщо ми перестанемо бути сміттям чи грибком? чому б не стати корисними бактеріями як в рекламі імуналу? чому б не бути всілякими святими лактозами?
адже це можливо...

Настроение сейчас - вершкове суфле з шоколадом.

Я на власній хвилі.
ла-ла-ла..!
я не хочу чути скиглення щодо цього *жахливого життя* , бо то повна нісенітниця. Життя чудове таким, яким воно Є.
Я не чую негативу. Я не даю волю поганим думкам. я відпускаю їх у небуття.
Я з тобою.
Друже, я з тобою.

Я не приймаю негативи. Я не маю сумнівів щодо почуттів і щодо дій.
я не прагматик і не егоїстка.

я тут і з тобою.

хочу огорнути тебе теплою ковдрою. Хочу приготувати тобі фруктового чаю зі смачнючим печивом. хочу щоб тобі було добре. зручно і тепло. хочу аби твоя посмішка гріла мене цим холодним але напрочуд незвичайним вечором.
Геть негатив.
Життя одне.

[600x457]

Настроение сейчас - туманне

Дзвінка тиша. Жодної людини. Жодної машини на дорозі. Вогка та нетямуща борщагівка. Виття вуличної шавки, шо за хутром не бачить власного носа. Тиша. Ані подиху вітру. Ані шуму листя. Просто собі тупа й гливка тиша наповнює простір. Над кронами дерев висить сонний туман. Кульбабки сплять. Прохолодний запітнілий хворобливий ранок. Я несу в руках парасольку кольору моїх кедів. Моросить.
Дороги додому наразі немає.
Дороги кудись немає також.
Повна загубленість на знайомій місцевості. Дев*ята ранку а я не знаю куди йти.
Немає куди.

911

де ти?

Нечуттєвий простір губкою вбирає мої думки.
Мене нічого не тривожить. Мене нічого не цікавить.
Повз пливуть картинки.
Рухомі слайди що не мають сенсу. Доповнення. Обставини.
Безособове речення.
Я себе не відчуваю. Особливо тут.

Я невизначена і не така...
Не маю жодного уявлення що всім від мене треба.
Хочу цукерку.

Хочу щоб така погода була поряд ще хочаб трішки. Щоб було тихо і нудно. Щоб було свіжо і вогко. І роса на траві.
Моя прохолодна дзвінка тиша. Я тебе люблю.

[600x400]

*жити, знаючи що назавжди, але любити,знаючи, що вічно.*


Люди - як наркотики.

Не кожен їх витримує. Дехто їде з глузду. Дехто - повільно йде.
Однак,залежність гарантована.

Якщо довго порпатись у власних думках...можна заснути.

В чому сенс?
Взагалі в чому сенс?
В книжках?фільмах?думках?навчальному процесі?
НЄ
сенс в Нас.

і в усьому що нам властиво. Нам самим.

Доки сам чогось не захочеш - не отримаєш. То ж сенс в усьому, чого хочеться і чого прагнеться.

Люди - як наркотики.
Певні люди. Не натовп, що утворює собою купу...
А особистості. Кожен окремо по-своєму божевільний.

Завжди знайдеться такий божевільний, яким хочеться захопитись.
Завжди знайдеться божевільна, що ним захопиться.

Божевільна буде фанатіти, і поблячи *пасочки* з його аури , втискуватиме його всього, з ніг до голови, у своє життя.
Так по-дитячому наївно...

Божевільна буде плутатися у власних снах, думках, мріях і дійсності...у спогадах, в липких солодких спогадах.

Божевільна буде детекторами у власній голові реагувати на літери, з яких складається його ім*я, чи на присутність цього подразника ближче ніж на *відстані витягнутої руки*(і в прямому й переносному значеннях)...

Божевільна буде зашкалювати за норми моралі й етикету аби тільки напитись нектаром солодкої весняної правди.

Божевільною є я.
А ти - мої ліки...

Настроение сейчас - red

на столі два конверти. чекають доки їх використають. як і всі ми.

моє хобі з недавніх пір - вирізання з рекламних газет фрагменти рибок чи шось таке , додавання туди частин рекламних флаєрів і всілякої макулатури, в результаті чого ми маємо веселе зображення шо тішить очі) чи не для того існує така макулатура?

а ще думала про людей.

думала чому в нас в ліфті до сих пір темно. думала чому до цього нікому немає діла.
може в тому шо в темряві люд стає розкутішим і навіть матюкається по-іншому, коли кніпочка не хоче загоратися...потім ви тиснете на неї сильніше нервово б*єте її великим пальцем правої (чи лівої руки) і промовивши мантру *ЙООо....сип на кобилі!* (особливо тягнучи літеру О) кніпка спалахне і ліфт ліниво рушить.

люблю людей. коли вони як години - не проходять повз в повному ігнорі.
люблю людей, коли їх мало, але достатньо щоб почуватись комфортно.
люди - то чудово, коли вони є самі собою.

людина , то чудово, особливо коли є бажання пустити її в територію інто *витягнутої руки* за якою всі інші залишаються аутсайд.

людина, то чудово, коли вона мовчить. Інколи.
людина - то чудово, коли вона творить. Творить прекрасне.

людина - то чудово, коли вона є людиною в душі.

будьмо чудовими людьми - це мій висновок.

[300x435]
Настроение сейчас - !головна подія тижня - приїзд Ксені з Євротуру!

так. цей плакат висить у мене в кімнаті. я на нього молюсь. а кожної суботи відбуваються медитації та спірітичні сеанси самонавіювання, латання карми і заряд віри в мрії,результатом чого є їх здійснення.

А ще в моїй голові коїться повна фігня(шоб не виразитись грубіше)
Ледь не щоночі на мене нападають припадки невпевненості в собі, а ше істерики, волання, скепсис, зневіра, ненависть та тупість - остання стадія.
взагалі шоб переконати людину в чомусь, не треба на неї кричати.
досить проаналізувати ситуацію , помовчати трішки і зазирнути в безмежний тунель астралу де знаходяться відповіді на всі наші питання.
тільки не засиджуйтесь там довго, бо почуєте дивний зуммер і вас затягне в дупу всесвіту звідки й понині вороття немає.

вибачте за мій брєд шо я тут пишу. треба висловитись. я взагалі думок не ловлю.

Єдине шо до мене сьогодні дійшло під час подорожі в наповненою кількою в томаті трамвайчику (не знаю чому я про це думала, але думки були про фотознімки..ммм..)
так от...думки прийшли такі
:
*чим більше звірячої похоті вкладено у зображення, тим сильніше вона збуджує звірів в недрах наших душевних нутрощів.*

усього найкращого.

[300x250]
Настроение сейчас - ..с тобой

Олівка, живу твоєю підтримкою. Що б я робила без тебе? Мабуть зневірилась у мріях. Зненавиділа людей. Не знала б краси і ніжності...твоєї ніжності і краси.

Трохи сумно. люблю слово мрійло і повністю купаюсь в ньому.
Трохи боляче за друзів. Їм боляче. Це як струм,що передається, коли тримаєшся за руки, але останньому болить найбільше(правда ж*? чи то я така тупа шось наплутала?)

Трохи соромно перед батьками за мої руки.
Трохи димно в квартирі. Трохи зимно на вулиці. Трохи страшно у темряві. Самій.
Трохи дивно в душі і від того трохи тоскно, так трохи що краще б про це не думати, бо нав*язливі ідеї та химерні плямисті думки просто гризуть розум...

Завтра нарешті приїде Ксеня. головна подія тижня.Мого тижня. Тижня її батьків. Тижня її одногрупників.
Але деяким від цього не холодно, ні жарко. Так шо пробате, це просто мій жж і мій пост. Нічого нав*язливого. це просто я.

Завтра канікули залишаться в минулому. Вони будуть там, де залишився Львів. Мій Львів. Мрії. Думки. Сни. Сніг...Події. Ми самі залишаємось в минулому але й бачимо себе в майбутньому...
Чи не самообман? самонавіювання..нє?
власне мені майже пофіг.
тікаю.
від усього і всіх. замикаюсь в собі і живу у власному світі.
наберіть 911. якщо чуєте гудки - ви не в Україні.
якщо читаєте мій пост і чуєте гудки - ви не в Україні, їдьте додому. вдома завше краще.
якщо ви читаєте цей пост, і чуєте гудки але нікуди не дзвоните - у вас глюки. вітаю. я ваш друг. мрійло.
ласкаво прошу в мій світ)

Настроение сейчас - я?

Читаю. Пишу.

Написала величезного листа Каті. радію. Отримала листівку від Ксені:

<<Привіт, я вде в Парижі. Я за тобою сумую. люблю. цілую <3. скоро буду. не сумуй>>

Мля, як приємно. настрій супер))люблю її.люблю друзів. люблю слово *люблю*

Читаю книжку. Виписую незнайомі слова. майже як книжки англійською. тільки автор український.

на столі купа конвертів з марками за 70 копійок і одна листівка з польськими фолк-ляльками та маркою в 0.85 євро.
книжки. блокнот, альбом, тестовий зошит з гИографії. проїздний на трамвай. на квітень...проїздний на квітень....проїздний на весну.. теж саме, що прогулянка в сонячну погоду - 85 євро. в дощову - 70.
дурня.

не сприймаю таких приколів. не сприймаю квитки на проїзд. люблю трамвай розфарбований рекламою *більшовика* . квадратний скрипучий червоний трамвай із м*Якими сидіннями всередині. такий просторий. спокійний. повільний, як доісторичнй пітон.

люблю коли містом ліниво гуляє ледь прохолодний вітер. ніякий там не поривчастий. а спокійний. впевнений. але приємний.
люблю відлуння ненав*язливої музики з вікон квартири нового будинку біля якого розташовані напівзламані дерев*яні альтанки. люблю бути одна. лежати на лаві. посеред пустої вулиці. в тіні якогось розлогого ясена і слухати тишу. ненав*язливу неміську тишу.

хоеться відчути приємну втому. Задоволення від зробленого і відчуття майбутнього..чогось приторно-солодкого і невідворотного.

[604x282]

[450x600]
Настроение сейчас - болить голова

ура. ше два з половиною дні псих-страждань і приїде Ксеня!

фантазія майже на нулі. Сьогодні зранку бігала, замотана в простінь і співала *шукай в телефоні мій слід, цілуй у вікно мої гууубиии!*.....то була весна. я її знайшла.

гуляю вперто в кедах. мерзну в ноги. але люблю весну.

щодня чомусь сама в собі розчаровуюсь, сама себе катую думками і думаю - меньше треба довіряти людям. Бо потім занадто бояче розчаровуватись.
Якшо вам цікаво - випускний я вже спланувала. Якшо я після тої святої дати не буду більш нічо писати впродовж двох днів - то я жива і все добре. якшо впродовж двох тижнів - я поїхала у відпустку і буду писати великі натхненні пости, якшо впродовж місяця - забийте на мене, я померла.

але сподіваюсь шо такого трагізму не буде.

чомусь я продовжую вірити і довіряти.
Мені самій цікаво чим закінчиться цей навчальний рік. І чи буде так. як я бажаю? Чи збудеться хоч одне з моїх най-най-най...бажань?..

Ось вірила в ці весняні канікули. Так чекала... лаштувала плани, а тепер все по-іншому..ось і весна з холодними обіймами, і вітер, і холод....
а де тепло?

Настроение сейчас - !!! Йа абрикосова фея!!!

Накупляла собі фруктової косметики, гелів для душу і се таке, головне шоб з фруктами і чекаю коли до мене прийде весна. виманюю її о пухнастих снігових обіймів. я її хочу. я її люблю. я цілуватиму її ніжно-ніжно..аи тільки вона прийшла...

Мене катують думки. Розморозилось моє пекло в моїй власній голові. Не можу спати. не можу дихати.не можу думати...

Аааааааааааа!!!!!!!!!!!!! Дайте мені випускну сукню, пляшку вина з медом і Його. і я буду найшасливішою людиною в світі.

Обчиталась книжками про кохання і сиджу думаю де як буде вирізана на моїй шкірі 9-та буква українського алфавіту...ммм......

[470x129]

Настроение сейчас - сумую

Вперше за тиждень прокинулась в майже пустій квартирі.

Думала про Ксеню. Думала про сьогодні. Вибігла на пару з філософії в кедах. Лід. Дурепа.

прибігла на трамвайну зупинку на 10 хв пізніше ніж домовлялась з Юліаною.

(* Чим меньшу відстань треба подолати, тим більше шансів запізнитись* - філософічка.*)

На парі були тік ми - дві вічноготові-до-бою.

Приперлась додом. Почала прибирати - чекала гостя)
прийшов тато. гостя не буде. день в топку - думалось мені...


життя непередбачуване. мій гість випер мене гуляти на вулицю. приємно.

вибачте шо так незрозуміло пишу! не знайду виправдання. просто забийте.

жлоби. жлоби.жлоби...
не будьте жлобами. нічого глобального не станеться , якшо ви підійдете та когось обіймете, або поцілуєте. Це ж приємно. не жлобіться на почуття і на тепло...

[400x400]

Настроение сейчас - фігове

Про погоду мовчатиму.
Прокинувшись о 12 дня зрозуміла шо сьодні сидітиму вдома.
фігово воно. друзііі!!!!одужуйте...будь-ласка...без вас ще гірше...
Я псих.
Мене нервує все абсолютно. Нервують люди, що ходять в моїй кімнаті. Нервують батьки, нервують сусіди, нервують друзі.нервує нет, нервує навчання. нервують голоси і розмови, нервують думки і просто звук дверей, що зачиняються.

я параноїк! добре, що я це визнаю.

а ше я дурепо, бо довіряю людям.
декого люблю, декого ні, але все одно вірю...

чомусь в ненависть легше повірити ніж в любов... невже ненависть сильніша???

ненавиджу нещирість.не брешіть в очі.

а ше я запам*ятовую лише яскраві відчуття.

запам*ятовую біль та зраду, всілякі підстави та неприємні речі.

запам*ятовую сни, яких ніколи не забуду...коли можна торкнутись мрії і прокинутись в сльозах від щастя.

а ще запам*ятовую солодкі моменти в жітті. коли сльози щастя приходять в реальність і не в сни...

і мабуть більш нічо не тримається в моїй пам*яті, як це.

я злопам*ятна. я знаю. але якшо я комусь почну довіряти,то це надовго.

ось я вам і відкрилась. легко. і не говоріть шо я не відверта.

[300x398]
Настроение сейчас - ...

Ненавиджу цей калічний всесвіт. Досконалостей не буває. чому я так люблю ідеали? люблю коли все чудово, коли можна вільно дихати без болю, шо стискає серце. Чому не можна спати і бачити файні кольорові сни? Чому часто доводиться ридати і подушку через душевний біль, а не фізичний. краще б вже фізичній...

Якось не по-людськи все воно...
Хочу бути вільною від бетонної клітки. Хочу робити те, що подобається не залежно від часу і простору...
Я повна агресії..я просто дурію. я дурію, коли мною надмірно цікавляться, розбирають по кістках і лізуть в душу, руйнують мої плани і перелаштовують все на свій манер. не треба мене руйнувати! я й так ледь тримаюсь...

Чесно, я скоро з*їду з глузду. навколо обман. відвертий. або просто я так вважаю. сама собі не вірю. хочу спокою...


хочу Його....
в спокої в теплі в тиші просто хочу вдвох.... хочу...

[300x450]
Ранок чудовий. тільки Ксені не вистачає. хочу шоб вона була поряд і ділилась своїм оптимізмом. Мені її особливо невистачає...саме зараз.

радію шо зустріла Дмитрика. він чудовий. таких більше немає і не буде.


Вибачте, шо змусила вас мерзнути. Самій холодно було. Я б до ночі стояла, але то марно.

Холодно. Холодніше ніж будь-коли...
Печуть очі.

Хочу когось обійняти.
Хочу зігрітись. Холодно. Тіло колотить. Холодні руки. Червоні очі. Брудні кеди.

Заснути б і не прокинутись.

[300x443]
Настроение сейчас - placebo

Вчора ввечері проводжали Ксеню.
Сумні без неї вечори. Хоча, *вечори самі по собі сумні*...
вранці отримала повідомлення. *Привіт. я уже у Львові! я привіталася з вокзалом!* тоді я ще спала. Або мріяла....
перший день канікул. самотні холодні вечори. холодний вітер. холодне скло. холодне повітря в кімнаті. холодна підлога і холодна постіль....

хочеться м*які стіни та таку ж м*яку підлогу. як зефір.

хочу лягти, закривши очі і слухати тишу. Але одразу ж приходять думки. кадри як з фільму. уява.гра.

Фільм, режисером якого є ти сам. І все буде за сценарієм. Варто лише свято вірити в щось. варто щодня мріяти. Варто топитись в мріях щоб потім захлинатись сльозами щастя. варто вірити в краще. як захочеш - так і буде. Життя одне.

І ще одне - заздрість треба викоріняти зі своїх думок.
вона зайва. не треба так....

дивний в мене пост виходить. вибачте, якшо трохи агресивний. він такий якою є я.

хочу спати. думаю про літо. про той час, коли всі кола пекла будуть пройдені. коли буде приємна метушня навколо випускного. коли можна буде нікуди не поспішати і довго-довго фарбувати нігті, знаючи шо попереді весь день ....і вся ніч. і взагалі все ще попереду.

хочу повірити у власне майбутнє.

шалено хочу сонця, насичено-блакитного неба і зеленого-зеленого листя на деревах...шалено хочу зливи. теплої миттєвої зливи.

хочу віддати усе і не очікувати нічого.
і останнє - хочу щоб мене нарешті сприйняли такою, якою я є, а не намагались змінити...шо за система?


люблю любити. думаю думи. цілую монітор, перечитуючі повідомлення, яким вже більше року...це для мене скарб, ледь не найдорожчій.....

Настроение сейчас - нєма

Серце в мене вже є. своє. рідніше за *Садочок* і за все шо є навколо.А чужого... не треба. залишай його собі. безсердечні люди - то монстри. вони хочуть помсти.
Бо їх серця я жертвую Гекаті, малюю їх кров*ю піктограми на стінах туалетів і старих темних кімнат зі сміттям і привидами, читаю закляття аби кохати вічно...
Вирізаю малюнки на скелях, що прикривають мою власну кров у власних венах.
Читаю зі сторінок своєї власної пам*яті, власних спійманих кадрів власного життя. Читаю ненаписане, читаю душу. власну душу.

П.с.: Не ламайте будьласка моїх принципів. Я така яка я є. Краще вдарте мене в обличчя, тільки не лізьте в душу.

[250x334]
Настроение сейчас - ммм))

Проперло на творчій підхід до власних переживань та подій) прошу до читання)

Отже, *Я і мрія*...

Довго-довго жила мріями. Щоранку сумувала за солодкими снами, цілувала загоєні рани, шрами, зроблені власноруч, на згадку. Любила біль, що гріє серце. Любила біль, шо виривався назовні, як вибух емоцій. Ненавиділа біль всередині. Страждання душі. Ненавиділа задихатись від болю через почуття.

Щодня чогось чекала. Не знала, на що чекала. Мріяла-мріяла-мріяла. Без надії сподівалась. На що? Мовчала усім.

Чекала, вибухала солоними чорними сльозами. Вибухала накипівшим болем. Дуріла в агоніях власного пекла у власних думках. Тихо, поволі вмирала...сліпла...палала....

І якось однієї туманної холодної ночі торкалась кінчиками пальців літер на клавіатурі...виливала сльози і слова, почуття та пристрасть, боялась. Дико боялась померти, сполохнути фею, грайливу, що світилась вночі....

Виливала всю себе...а він торкався поглядом її слів, її душі, виставленої на суд. Страшний для неї суд. Вирок. Помилування.
Посмішка долі.
Його думки злилися з її думками, мрії до мрії, сльози до сліз, ніжність до ніжності, горіли та іскрились, приємно боліли сльозами в очах. То як смерть. Як переродження. Як нове майбутнє.
Вилила себе ледь не до останньої краплі. Він все прийняв. Взаємність. Ейфорія. Подих щастя. Щастя. Перше відчуття щастя. Ні, то не сон, то реальність. Не бійся закрити очі. Все добре. Це реальність. Не бійся...
Вона не жорстока, доки не завдасть нового удару –не бійся.

Не вірила сама собі. Не вірила йому. Палала щастям. Палала мріями, що полонили її уяву. Мрії...мрії. Які солодкі, які подвоєні і які щирі.
Мріяла кохатися з ним , забувши про все. Не боялась.
Мріяти - жити....


Пролітали ночі і дні. Сльози щастя. Так. Тепер тільки щастя.
Солодко. Не треба більше ніяких скарбів. Лиш його одного бажаю. Одного на весь всесвіт і потрібного мені...Одного Єдиного...

ну як воно вам?)

Настроение сейчас - Боже МІй

...
приємно. отримала листа.
приємно читати шось тепле і ніжне...читати *мрії збудуться* і вірити.

приємно несподівано чути читати теплі рядки , написані людиною, яку давно не бачиш..ні , то я не про лист...


приємно, коли взаємно. дико радію. всіх вас люблю.

[604x403]

Настроение сейчас - eeem.....

як би не було і як би не дуло в твоє вікно......

холодна весна якась.
хворе горло. тепле вино. млинці з медом(бджолиними харками)...
смачні цукерки. фальшиві посмішки.

все як завжди.
восьме березня в халаті і капцях. з кактусом на столі. кактус цвіте. файно)

а ще конверт 1988 року. не знаю звідки я його взяла. мені він подобається. нагадує про лист, якого я до сих пір не отримала....
а ще книжки. купа непотрібних книжок. паніка перед ЗНО( ненавиджу таке навчання. Хочу читати те, що подпбається , а не те, від чого вже нудить. від укрліт вже блювати хочеться. вибачте. зі мною такого ще ніколи не було.

а ще хочеться спокою. вкотре всім говорю...всі говорять, що хочеться спокою. наче нам всім далеко за 80 і ми втомились від життя)

хочеться, щоб бажання збувались. хочеться, щоб було тепло.
чом все хороше здається таким неможливим?

[572x480]