НАЗВАНИЕ: Revenge
АВТОР: Selena Silvercold
БЕТА: xAFFLICTIONx
РЕЙТИНГ: PG13
ПЕЙРИНГ: Ruki/Keiyuu, Aoi/Uruha.
ЖАНР: romance, humor, drama, angst
ФЭНДОМ: PSCompany
СТАТУС: закончен (наконец-то!)
ОТ АВТОРА: Могу поклястся здоровцем и даже жизнью любого из джей-рокеров (ну кроме Хидэ и Ками, конечно), что эту историю с Мивом я узнал только через дня три, перед тем, как написать. Ну а придумал я это вообще рамного раньше… Так что это свого рода пророчество. Да что ж такое, вечно у мну эти фики связаны с какой-то мистикой!..
НАЗВАНИЕ: Осенний дождь.
АВТОР: Selena Silvercold.
РЕЙТИНГ: PG-13
ПЕЙРИНГ: ну… ээээтттоооо… вроде Руки/Уруха…
ЖАНР: drama, angst
РАЗМЕР: поэма
ОТ АВТОРА: писалось под впечатлением от DIM, в частности композиции «NAGIKAHARA». …И я знаю, что стихотворный размер дурацкий… Ну не рифмоплет я… Прозаик, и все тут!... Но иногда бывают вот такие вот крики души…
НАЗВАНИЕ: White rose in crimson tears.
АВТОР: Selena Silvercold
РЕЙТИНГ: PG-15
ПЕЙРИНГ: Lestat/Kamijo
ЖАНР: vampires, romance, angst
РАЗМЕР: mini
ОТ АВТОРА: писалось после просмотра ASCENDEAD MASTER… так, чтобы настроится на мою манеру изложения не мешало бы глянуть этот клип и прочитать пару строчек из Энн Райс…
НАЗВАНИЕ: Знание.
АВТОР: Selena Silvercold
БЕТА: xAFFLICTIONx
РЕЙТИНГ: R
ПЕЙРИНГ: в принципе «пейринг» - это слишком громко сказано… ладно… Руки и Уруха.
ЖАНР: drama, angst
РАЗМЕР: mini
ОТ АВТОРА: тьфу-тьфу-тьфу, чтобы такого никогда не случилось в реальной жизни…
Писалось под PEOPLE ERROR, так что лучше и читать под эту композицию. Просто поставьте на повтор…
НАЗВАНИЕ: Казалось…
АВТОР: Selena Silvercold
БЕТА: xAFFLICTIONx
РЕЙТИНГ: R
ПЕЙРИНГ: Ruki/Kamijo
ЖАНР: romance, yaoi, POV Kamijo
ФЕНДОМ: the Gazette/Versailles
РАЗМЕР: mini
ОТ АВТОРА: бред сумасшедшего. Стукнуло в голову и написал…
Автор: Selena Sivercold
Перекладач: xAFFLICTIONx
Двері.
Як я не люблю двері, особливо зачинені.
Ось і зараз, наполегливо натискаючи на кнопку дзвінка, мені хочеться спалити, пробити ці двері тараном, збити з завіс цей масивний прямокутник.
Біля мене вже зібралась компанія чоловік десь з чотирьох. Всі вони були однаково моторошно одягнені, ніби на маскараді, з чого я зробив висновок, що вони поспішають на свято з нагоди дня народження господаря квартири. На мене дивилися скоса з все більш зростаючим інтересом, намагаючись спіймати в мені знайомі риси.
Так, хлопці, моє обличчя має бути вам знайоме, але тільки не з VIP-тусівок, а з афіш і плакатів.
Ненавиджу плакати, фото сесії і камери загалом. Я всюди виходжу з мертвими, скляними очима. Не може один кадр передати тих емоцій, які я вкладаю в своє серце.
І, здається, мене все ж таки впізнали…
Від компанії відділився(-ася) найбільш пристойний(-на) на вигляд молодий(-а) хлопець/дівчина із синім волоссям а-ля «Мана, найкращі роки» і попрямував(-ла) було до мене, як тут…
Двері відчинились.
І на порозі з’явився сам господар квартири, винуватець свята, у такому яскравому «сценічному» костюмі, що я мимоволі замружив очі. Він уважно оглянув тих, що зібрались біля дверей, і, коли його погляд зупинився на мені, вираз обличчя різко змінився. Здавалося, він зібрав усю неприязнь, що була у нього, і направив її мені в душу. Спокійним, але з відчутною долею металу, голосом він промовив:
-Рукі, йди звідси. Тобі ж було сказано більше не повертатись сюди. Іди. Не змушуй мене застосовувати силу. І пропусти людей, - він кивнув на гостей, які слухали його з відкритими ротами.
-Гакт, але ж ти знаєш, що я не відступлюсь. Мені просто потрібно побачити його. В останній раз. І присягаюся, я більше сюди не повернусь…- відчуженим тоном сказав я. О, якби він знав, яких зусиль мені зараз коштує не закричати на нього, не накинутись з кулаками, не закатити істерику.
Але я не збираюсь так принижуватись.
В мене, знаєте, ще є гордість.
-Рукі, повторюю ще раз – пропусти людей, - промовив він ще більш наполегливо, ще більш холодно. І звідки тільки береться цей холод?
-Я теж ще раз повторюю – я не відступлюсь. Поклич Уруху! – я вже почав втрачати самовладання й спокій, що я так довго збирав по краплинкам для цього візиту. Гакт помітив ті рішучі, замішані на божевіллі, іскри в моїх очах і ширше відкрив двері.
-Добре, заходь. Та це лише в останній раз. Пам’ятай, ти присягнувся… - він впустив нас до коридору. Та компашка, захоплено перешіптуючись, шмигнула в хол, де вже на всю гриміла музика, було свято. А я так і залишився стояти в коридорі. Через декілька секунд, які, як пишеться у дешевих романах, здалися мені вічністю, вийшов ти.
Гакт, певно, залишився з гостями. Тактовна людина, нічого не скажеш.
Коли я побачив тебе, моє серце підстрибнуло і застрягло десь у горлі, шалено пульсуючи. Боже, скільки ми не бачились?! День, тиждень…а можливо місяць?... Без тебе час тягнеться ,ой, як довго. Не кинутись тобі на шию від почуттів, які мене переповнювали, обійняти, поцілувати мене стримував лише твій погляд.
Надмірно-холодний.
Незваный гость
Мне это приснилось.
Во сне я была Такой, видела все его глазами.
Сразу предупреждаю: я его толком не проверяла, и может вы, своим незамыленным взглядом, найдете там ошибки.
[Honored to otto trefferd]
Закрыта дверь.
Лишь шорохом во тьме
Стук сердца раздается.
И все напоминает о тебе,
Мой милый.
Между нами теперь тишина,
Но громче всех звуков земных
Мне кажется она.
Но я думаю лишь о тебе,
Ночью темной пустоту обнимая.
И целую губы твои,
К ледяному стеклу прижимаясь.
Я лишь осколок хрусталя
В веренице прожитых дней.
Но переживать каждый день без тебя
Мне становиться все трудней.
Мне становиться все больней
С каждой секундой ужасней.
Дорогой мой, где же ты?!
Ведь нет тебя прекрасней.
Я умру без тебя, пойми –
Как цветок без воды зачахну.
Я умру без твоей любви
И пламя свечи угаснет.
Я люблю тебя,
Я болен тобою
И жизнь моя
Ничего не стоит
Без тебя.
«Вернись ко мне» -
Я умоляю…
Прости за все, что я сказал
Сейчас тебе.
Быть может, я любви не стою
Быть может, это лишь слова,
Но в них закована душа моя
Как в лед, как в стужу этих дней
Без теплых рук твоих, любимый…
И катиться слеза…
P.S. писалось во время долгой и затяжной починки моего компа...