оскільки ейсід нарешті живе за своїм капутєром, буде всім її читачам багато радості у вигляді дещо неадекватних витоків свідомості.
витік перший.

Zamieć
Grochowiak Stanisław

Bo teraz popatrz: znowu mamy śniegi
Szklane trumienki twych powiek pokryte
Zawiane usta -
Pajęczyny lodu
Śpią w twoich nozdrzach jak w maleńkich grotach

Bo teraz poczuj: znowu wieją mrozy
Żyły twe stygną jak kwiaty na szybie
Na ciepłym języku usiadł anioł chłodu
Szronem się pokrył strop podniebienia

Bo teraz posłysz: drwale dzwonią w drzewa
Sanie po śniegu jak po srebrnym chruście
Ptak skostniał
Zapadł
I uderzył w biegun

A dźwięk tak cienki jakby ktoś zakrzyknął

/Заметіль

Бо ти побачиш: замело снігами
І холод вкрив твої шкляні повіки
Вуста в завії -
Павутиння льоду
Заснуло в ніздрях як в маленьких гротах

Бо ти відчуєш: знов морозом віє
Застигли жили як квітки на шибах
На твій язик холодний сяде янгол
Покривши інеєм склепіння рота

Бо ти почуєш: дзвонять дроворуби
А сани снігом хрускотять як сріблом
Птах скостенів
Завмер
І вдарив дзьобом
А звук тоненький як з чийогось крику/

отож, бавимося так.
ви відписуєтеся - і я кажу п'ять (або більше - то вже як вдасться) слів, які у мене з вами асоціюються... а потім ви пишете, шо з цими словами асоціюється у вас - і за бажання перетягуєте моб собі...

виглядає це приблизно так:

Re: =)

браних і дереш - дві зовсім різні штуки: перший - мєчта мєчтов, чому чудові чоловіки майже завше зайняті, пластилінова ворона-тєрмінатор, шахмати для дібілів і суки, які об'єктивно отримують більше; другий - треба читати лавкрафта, діти, і слухати моррісона, бо ніякі культи й поклоніння того не замінять (хіба шо культ ктулху, але про це - далі)

мате - обов'язково м'ятний; термос пахне м'ятою, чашки пахнуть м'ятою, руки пахнуть м'ятою; за годину до семінару зі вступу до біблії

бєрци - я

автономність і автотрофність :) - еммм... суки об'єктивно отримують більше ;)... таких не беруть в космонавти (с), але таким переважно й не хочеться

ктулху - зохаває всіх, але спочатку йому варто би проспатися. тоталітарні "демократичні" режими, баш і креведко, буш і путін. цікаво, як реагуватимуть чоловіки на білизну з ктулхом?

сучукр(лав)літ - моя подруга заклалася на ящик коньяку, шо напише роман і ввійде в десятку призерів коронації слова; апять бриних, бо він, по-перше, суч... і так далі, а по-друге, теж колись написав роман на слабо (і на ящик коньяку). треба шось із нею робити; на літстудіях достобіса дівок, а найліпші автори - чоловічої статі

з ним важко, але він того вартий. сподіваюся, у мене вдається...

Mikroliryka
Grochowiak Stanisław

Kochając drzewa, kocham je głównie w słojach,
Kochając ptaki, kocham je ściśle w kostkach -
Nie to,
Co w kształcie,
Lecz to,
Co w szumiącej,
W gęstej jak syrop mikroliryce materii.

Gdy o księżycu - to mówić łyżką od soli,
Gdy o słowikach - to znać kaniony ich gardeł,
Gdy o miłości - to kłaść w milczeniu na stolik
Włosy twoje osobne
I twarde.

/Мікролірика

Люблячи дерево, в ньому люблю стояння,
Люблячи птахів, люблю тонкі їхні кості -
Не те,
Що видно,
А те,
Що в шумливій,
В густій як сироп мікроліриці матерій.

Коли про місяць - то мовити сріблом ложки,
Про солов'їв - то знаючи кратер горла,
А про кохання - то класти на столик мовчки
Пасмо твого волосся
Твердого./

[показать]

арт від Daniel Merriam.
краса...
[505x698]

[266x377]
люди, а це справді?

29 февраля
В этот день чествуется самое злое божество славянского пантеона - известный нам ещё по детским сказкам, Кащей или Чернобог (черный Змей, Кощей) - Повелитель Нави, Тьмы и Пекельного царства. Бог холода, уничтожения, смерти, зла; Бог безумия и воплощения всего плохого и черного. Славяне делят весь мир на две половины: добрую и злую или дружественную и враждебную человеку. Каждую из них олицетворяет свой бог. Враждебную олицетворяет Чернобог.

Кащей изображается в виде человекоподобного идола, окрашенного в черный цвет с посеребренными усами. Ему приносят жертвы перед началом важнейших дел, например, перед выступлением в военный поход. Жертвы приносят часто кровавые и человеческие, убивают пленников, рабов и коней.

По старославянским обычаям, ровно в полночь с 29 февраля на 1 марта нужно торжественно раздавить в руке сырое куриное яйцо — таким образом Кащею, смерть которого традиционно скрывается в яйце, приходит конец, а поскольку Кащей символизирует собой зиму, то заодно оканчивается и зима. Язычники утверждают, что если раздавить яйцо, которое снесла курица на Рождество, то в марте морозов уже не будет.

далі...

вона гарна.
іноді нападає бажання отак вдягатися...
[411x549]

	Чтобы вам сказали великие? Твое имя В древности Уходя на чужбину, не оборачивайся В средние века Большая разница - не хотеть или не уметь согрешить В XX веке Бог есть, но вы в него не верите В современности Вас уже закалила ситуация, вы уже знаете, кто есть ху на самом деле «Чтобы вам сказали великие?» © zhizd Twidog.ru — веселые тесты.

	Чтобы вам сказали великие? Твое имя В древности Кто многого добивается, тому многого не достает В средние века Вы слышите лишь то, что понимаете В XX веке Вы любите сочетание прятного с бесполезным В современности Я бы не стал увязывать эти вопросы так перпендикулярно «Чтобы вам сказали великие?» ©

Читать далее...

одяг, який пережив дві ночі в поїзді й цілоденне швендяння луцьком, зараз бовтається у пральній машинці, і не знаю, шо собі думає.
я, котра пережила те саме, а ше тягання добрячого десятка кілограмів книжок (щоправда, в луцьку мені допомагала профет, за шо їй честь і хвала), сиджу і слухаю рок-балади, і, як завше, чекаю на листа, який не надійде, і читаю літфорум з баш.оргом... сиджу зараз без шкарпеток навіть і мерзну в ноги, але так влом вставати і йти до шафи... =)
ну то все, люди. вона є. 67 сторінок мене. трошки понад сотня екземплярів. то... дивно щонайменше. першої чекалося майже з фанатизмом, ця впала раптово (так раптово, шо я навіть з редактором спілкувалася раз всього, і то був однозначно мій завтик, тому шо після розставляння великих літер у словах про бога і все, що його стосується, я таки схожа на латентну християнку... шкода, шо в першій версії редактури, яку мені надіслали, того не було...), і навіть забрати її я місяць не могла. але нарешті...
перша була гірша :)
наступна мусить бути краща, але до наступної ше стільки роботи (часу й натхнення), шо ми про неї не думаємо. зовсім.
власне, то путівка. після двох вони не можуть не взяти до спілки - тим більше, шо я ж умію писати... принаймні так вважаю. і не тільки саменька, інакше хто би зі мною парився? (а тепер сісти й подумати, нашо воно мені треба... ;))
а, ще я зрізала сантиметрів 15-20 волосся. вчора, о восьмій ранку, у випадковій перукарні, яку ми з профет надибали, поки гуляли. то не принципово, але все одно почуваюся іншою. і без питань собі подобаюся...

отож, про нього рідненького.
питання перше, несерйозне. шо в біса зробив тарковський з "пікніком на узбіччі"? :)
питання друге, інтерпретаційне. чому фільм завршуэться бетховеновою "одою до радості"?
питання третє, прагматичне. де її взяти окремим шматком, цю "оду"?

ще один доказ того, шо вони, можливо, живі...
[480x640]

...

мене покорила ця ілюстрація...
з сайту surniki.ru - там варто потоптатися, чесно-чесно (про кошеня і правду - теж звідтам).

© IgoTM
[468x520]

[368x700]
Я сидел за столом и читал книгу. Из под стола вылез черный котенок и, глядя мне в глаза, сказал:
- Люди правду не говорят.
Никто, никому и ни при каких обстоятельствах.
И не потому что не хочет, а потому что, чем больше хочет, тем меньше это получается. Правду можно сказать только случайно, забывшись, бессознательно.

На пути к удивлению фактом говорящего котенка, я машинально спросил:
- Почему же нельзя сказать правду сознательно?

- Потому что нельзя дать то, чего у тебя нет.
А у человека правды нет.
В нем - есть, а у него - нет.

Котенок встал на задние лапы, оперся на ножку стола и, царапая древесину молодыми когтями, прогнул спину. Вернувшись в исходную стойку, он продолжал:
- Любопытна сама тяга людей к правде, с которой у них нет ничего общего.
Правда находится в человеке, но не обладает человеческой природой.
Она - чужеродна и внечеловечна.

"Откуда ты это знаешь?" - спросил я.
Котенок не услышал или проигнорировал вопрос. Он полизал маленький пушистый кулак и неожиданно сообщил:
- Где-то упала капля.

Во мне сработал ассоциативный ряд, и я спросил:
- Хочешь молока?
"Могу" - ответил котенок.

Я налил молока в коричневое керамическое блюдце, поставил его перед котенком и погладил черную спинку.
Котенок вылакал около половины, тщательно облизал усы и поднял голову.
- Самым человечным аспектом правды, близким и понятным любому человеку, является ее искажение.

"Как так?" - удивился я.
- А так, что человек сам - искажение правды.
Но неокончательное - отсюда и метания.

"Так что же, правда в одном человеке не может соединиться с правдой в другом?" - наконец-то задал я первый показавшийся мне самому осмысленным вопрос.
"Может. - ответил котенок. - Но при этом возникает парадокс отрицания самого человека. Когда правда, бессознательным образом вылетая из одного человека, встречается с правдой в другом человеке, сам он становится ненужен, как отработанный шлак. Вот Сафрон Яскин случайно сказал правду Витольду Стасову. В результате это стоило Сафрону Яскину жизни.
Закон правды статичен и тверд: правда не любит людей."

"Как же быть?" - растерялся я.
Котенок сделал неуловимое движение и вывернулся наизнанку, став белым.
Молоко в блюдечке, напротив, обрело черно-смоляной оттенок.
- Во всяком случае, не лезть из кожи вон.
Там, где правда, человеку не пройти.
А там, где пройти – правда искажена; там человек никогда не сможет найти верное направление.
Нужно что-то третье.

- Что же?
- Вот смотри.
Котенок опять вывернулся наизнанку, но стал не черным, а прозрачным.
Лишь волнистые вибрации воздуха обозначали занимаемое им пространство.

- Надо найти место, где правда отсутствует.
Нет правды, нет и искажений.
Тогда человек освободится от правдозависимости и увидит себя, какой он есть.

- Но ты же сказал, что сам человек - это искажение правды. Что же от него в таком случае останется?

Ответа не было. Или это и был ответ?


© capy Tan

зі мною так ніхто й не пішов (крім юлі). зате я пішла сама (коли не з юлею). і це... збираюся ше раз. а потім - ше. експозиція час від часу змінюється, але не зникає звідти. тому - як тільки матимете час і натхнення...
під катом - краса від авторів, там виставлених. насолоджуйтеся...

ірина горюнова, мій улюблений "упрямец" ще раз.
(на бірочці від ключика написано: "ворота (новые)")

[525x700]
ляльки живуть тут

[340x698]
Пришла кошка. Ткнулась в меня носом, обнюхала и сказала:
— Люблю.
— И что?
— И все! Придешь в полночь с вещами. И прошу не опаздывать!
Мы прошлись немного. За углом она меня лизнула. Быстро и точно. Спросила:
— Чего еще?!
— Ничего…
— Ну, и все! Ишь какой! Ему дай волю. Смотри у меня! Сидеть! Есть!
Присели. Поели немного.
Она положила на меня голову, живот и все лапы:
— Спать!.. Хочешь?
— Нет…
— Еще бы! Каждый день, что ли, такое бывает?!
До полуночи осталось совсем немного.
Я пошел за вещами.
— Куда?!
— Ты же сказала…
— Мало что я сказала. Спать! Лежать здесь! Охранять.
Я поохранял немного.
Утром она проснулась, потянулась, облизнулась и прошлась:
— Как?
— Хорошо…
— Вот так вот! Пошла. Буду поздно. Ждать.
Я подождал немного.
Она вернулась в следующем марте, ткнулась в меня носом, обнюхала и сказала:
— Люблю.
И тут я как разорусь:
— Нет, это я люблю! Я! Я! Я… Понятно?!.
— И что?
— И… Все…
— Очень хорошо… — вздохнула она и дала себя лизнуть.
Что поделаешь — кошка же…

(Игорь Угольников)

в тому числі - зелені. медитація над мобі діком...

[699x221]

ше?

Почему кошки не разговаривают? Мяу, выраженное словами, не есть истинное мяу. (?)
[699x466]

власне, репостинг.
гарно написалося, тому ніц не змінюватиму.
оригінал - на літфорумі.

я знову починаю писати. але стаю мало не забобонною, і страшенно боюся того, як починаю писати. воно ж відбувається, воно ж відбивається, а раз я цього не можу не писати, не відбутися воно теж не зможе.
біс його зна, як довго вже почуваюся текстом. дуже інтертекстуальним текстом. але, якшо вже не можу впливати на інтертексти, які в мене вплітаються (щонайменше тому, шо 90 відсотків їх не помічаю), могла б хоч сама не писати того, чого не треба писати. це таки хвороба. яка мені подобається, але від того не менше лякає.

ой, а чьом ета я?
в сенсі, можете уявляти все сказане преамбулою до цього тексту, а реальність (реалістичність) преамбули й тексту визначайте самі - я ж просто скриптор...

ви говорите так мов щоразу творите слово
і можливо біс його зна маєте рацію
розуміючи що тону в потоках нарації
я відхаркую вже не літерами а кров'ю

все що я можу знати не має жодного значення
це суцільна відсутність симулякровість бога
а ви дивитесь так мов крізь вас промовляє логос
ви смієтеся так наче це давно передбачили

загубивши всі маски у нетрях світобудови
я від розпачу у дзеркал запитую хто вона
та стою вашим голосом ініційована
в ефемерність себе й матеріальність слова

муза комедії й легкої поезії - муза любовної поезії.

[500x667]

муза історії, та, котра зображає.
[600x500]