мммм... гарні. Brian M. Viveros і багато дівок з цигарками.

[показать]

решта тихенько покурює під катом

[показать]

Настроение сейчас - бона-бона

ну, так.
спочатку була п'ятниця, і ми гуляли до другої, встигнувши за той час надибати щонайменше двох людей з тернополя, одного з волині і ще якихось звідкись, споїти дитину (хоча... ми не винні, дитина була не проти; а називати фрешів дітьми - то прикольно і навіть трошки приємно, одразу такою дорослою почуваюся), розбити пляшку вина, випити хрін зна скільки пива, налякати ще одну дитину (то вже карма така... все львів згадую :)), поговорити про шо завгодно з геополітичною ситуацією включно і навіть потім трошки виспатися до суботи. в суботу ж ми забили на все і з привітом від великого бодуна поїхали відпочивати. юнак, з яким довелося на кухні за кавою поговорити про те, шо все відбувається для чогось (а мені здається, шо від чогось, інакше не бачу сенсу в своєму нинішньому стані, хіба шо забити на передзахист), цілком прикольний. і ковбаски, смажені на вогнищі, цілком прикольні. і я сама розвела вогнище вперше після якоїсь п'яти-шестирічної перерви. ми гарно посиділи, навіть не до ранку, пішли спатки... і мене накрив триндець тотальний і безповоротний. по-перше, ліва нирочка. їй погано. по-друге, всі суглоби. їм хріново. по-третє, температура 38,2 - це по приїзді додому, я ледве не здохла за ці півтори години дороги. і хто там казав, шо у мене нема температури? я ж знаю свій організм...
ну, так. я теперечки не знаю, чи піду на передзахист. не так шкода себе, як інших - здається, це в мене інфекційне. хоча нє, себе шкода передовсім. давно не була аж такою калічкою. як думаєте, це світова гармонія вимагає компенсації за те, шо мені аж так довго було аж так кльово?

спеціальне перепрошую - ви знаєте, кого. шкода-шкода, шо я таке хворе, бо скучила за вами вже доволі сильно. збачимося якось?

ну його нафіх так пити.

але ми сьогодні не проце, а про
[показать]

програма під катом

і чому язичники так нагадують мені лінуксоїдів? :)

[397x595]
я собі вигадало новий тег, між іншим. для різних таких глупих записів, як оцей. про те, без чого я не житиму і так далі. на сьогодні я відчуваю, шо не житиму, якшо не втраплю осюди:

Навіщо дебілам шахмати?
Що може бути гірше за присутність сюжету?
І з ким на одному поверсі мешкає Маруся Чурай?

Дізнайтеся про це і багато іншого під час зустрічі з автором книжки "Електронний пластилін" Михайлом Бринихом
у четвер, 15 травня, о 18:00 в Українській книгарні «СМОЛОСКИП», вул. Межигірська, 21 (ст. метро Контрактова площа, вихід до вул. Нижній Вал)

тобто жити-то я житиму, мені ще диплом захищати... але яке мммм... і ще всього якихось два дні... ой.
і взагалі, красивий (дивимося фотку), інтелігентний (читаємо тексти) і трошки шалений (дивимося фотку і читаємо тексти) чоловік - то завжди радість. у мене тої радості зараз - ціле спілкування з паном романом (завтра-завтра... може, на лекцію до пана сергія зайду ще...), але хіба такого буває багато?


[апдейт-апдейт]. я тут згадала, шо колись уже засунула собі шматок бринихівського до щоденника. отож, якшо кому треба знати, шо там з дібілами і шахматами (і чого всьо так пічально), дивимося сюди. а ще є маленький шматочок його роману, який його характеризує рівно ніяк, але все ж таки... тиць отут. [кінець апдейту]

насправді у мене все повимикано. ворд, до речі, перманентно психує на тему "а може, все-таки встановимо українські списки автозаміни?", але його ми тихенько посилаємо. шоб потім не було... приблизно так ;)
[699x245]

люблю баранчиків. сама така. а тепер ще й надибала ляльку.
овен-містик (та ще й каббаліст, кажиться), хє-хє =)
[513x699]

мене не було вдома трошки понад дві доби. мряу, скажу я вам. вихідні прекрасні виявилися - незважаючи на день на кухні в абсолютно буквальному сенсі того слова, перепади тиску, шо змусили мене сьогодні трошки понити з приводу страшного болю голови, покалічені ручки і втому у м'язиках.
бо це - абсолютне ніщо, якшо порівнювати його з отриманим за дві з половиною останні доби кайфом. мені показали василя попадюка, і зараз я просто млію від його скрипки; ми їли смачнючі шашлики і морозиво з вином; мене навчили варити справдешній червоний борщ; було багато чудових розмов про історію й мистецтво; ми все-таки не обламалися поїхати на ярмарок у пирогові (і я з того приводу шалено рада); у пирогові були фантастичні, страшенно яскраві люди (і тільки бриниха не було, а я так...); один із цих фантастичних людей допоміг мені зробити мініатюрного глечика на гончарному колі (ну, тобто робив його насправді він, але моїми пальцями. а глина така приємна, прохолодна і слизька); ми купили мені розкішну чорну вишиванку, в якій я завтра таки піду на дні європи шукати смачнючий гіннес; я побачила ляльок, від яких серце спершу обімліло, а потім радісно заметалося в грудях, і я цих ляльок таки знайду в києві; і, звичайно ж, нарешті вдалося повалятися на траві - штука, якій ціни нема й навряд чи вигадають.
хоча, мабуть, найбільш приємне з того всього - відчуття любові. тої, яку дарують мені, і тої, якою я можу відповісти, бо теж, справді-справді, її дуже сильно відчуваю.
дякую =)

зробила. не знаю, чи мені того надовго вистачить, але змінювати обстановку корисно часом. мої нові, страшні як атомна війна (це я випереджаю можливу критику), аватари - авторства олега dou. і мені вони подобаються. і сірий подобається - кажуть, то тяга до ескапізму якогось... фіг з ним.

[400x400]

більше арту

шукаю двох людей.
адекватного інтелектуального сатаніста і не менш адекватного й інтелектуального представника позарелігійної містики. мета - привести цих двох людей на пару з неорелігій у могилянку. можна неодночасно. можу гарантувати приємне спілкування з людьми, яким то насправді цікаво, і пиво (уже зі свого боку й після пари; як еквівалент метафізичної вдячності).
якшо ви знаєте таких людей (яким, до того ж, буде не дуже ліньки прокинутися і прийти в могилянку на десяту ранку) - допоможіть на них вийти. буду страшенно вдячна.

	Ты — классический вампир У меня для тебя две новости и обе хорошие. Во-первых, ты никогда не умрешь, а, во-вторых, на подстанциях скорой помощи всегда есть свежая кровь. Конечно, обидно, когда в тебя никто не верит, но, в конце концов, что тебе за дело до этих жалких существ, которые даже от своей собственной реальности в Интернет смотались?
	пройти «Какой ты вампир?»

як обіцяла, знову младен пенев. і його реклами проти насилля у віртуальному світі.
багато. кілька серій, спільна думка.
[385x545]

цікавий концепт =)
варіації - в коментах. автор - младен пенев.
[409x545]

за останні два дні (якшо не рахувати сьогодні; але сьогодні ми півдня проспали, а ще півдня витратили на дорогу додому і вдома сидіння) я побачила двох чоловіків, від одного вигляду яких моє серце робить шось неймовірне і дурнувате - і я це усвідомлюю, і мені від того самій смішно-смішно, і все одно так добре, шо можна й не сміятися, лише всміхатися замріяно. мене доведуть до сказу ці серафічні стосунки; мене до ще більшого сказу доведе їх відсутність. вррр...

старі фотографії - це таки поезія...

[показать]

багато діточок

Як Мартинко женивсі (Богдан Волошин)

(Левандівська народна казка, записана на Привокзальній в славній кнайпі «Рубці по-львівськи»)

Був собі один великий цар. Мав дуже файного сина і з того страшно тішивсі, бо той носив светер «Ля Коста» і джинси самбірської фабрики воєних мундирів і шнурків. Той виріс і їдного дня каже татові:

– Всьо, неньку, хочу сі женити, бо вже на вочи не виджу.

– Файно, – каже цар, – кобіту вже собі зняв?

– Ще нє, але буду завтра шукав, бо дітиска в споднях пищат!

І зачав син помежи рагулями їздити, жінку шукати. Нарешті доперло їго аж на Краківский базар ві Львові. Видить – краса неземна і кучерява віники спродає.

ага, пора лягати спатоньки. але треба шось на добраніч залишити.
оскільки у мене сьогодні весь день пройшов під знаком вельвет андеграундового "venus in furs" і тої ж венери леопольда фон захер-мазоха (про неї я ще писатиму... обов'язково), будуть ніжки. і boots of shiny-shiny leather...
[650x487]

цього разу від романа дірджа і маленької гарненької мертвої... ну, ви в курсі ;)

[показать]

продовження історії, що кров морозить у жилах... :)

кілька невипадкових подій наштовхнули мене на фотографії сальвадора далі, зроблені філіпом холсманом. ммм... прекрасно. шо я ще можу сказати? вони обидва фантастичні...

кажуть, зйомки цього фото зайняли п'ять годин...
[показать]

я не сюрреаліст, я - сюрреалізм...