"вино і гашиш як засоби для розширення людської особистості"

очень знаменитый и, в то же время, очень глупый человек – два качества, очень часто идущие рука об руку, что, без сомнения, я буду еще не раз иметь печальное удовольствие доказать

_______________________________
«Господь охраняет своих любимцев от бесполезного чтения», – вот основное изречение небольшой книжки Лафатера, философа, любившего людей больше, чем все властители древнего и нового мира.

_______________________________
Человек, ничего не пьющий кроме воды, что-то скрывает от своих ближних.

_______________________________
ибо слишком прекрасное, превосходящее поэтическую восприимчивость человека, всегда порождает скорее удивление, чем умиление.

_______________________________

Плохой человек становится от вина отвратительным, тогда как добрый делается превосходным.

[показать]

4.08.1910 - 6.09.2008

R.I.P.

бо все, шо я зараз казатиму - то тільки бліде фіксування того, шо фіксуванню не піддається.
кант помилявся, кажучи, що піднесеність не має просторово-часових вимірів, шо це шось одномоментне, яке можна вимірювати хіба силою. коли він це писав, він іще не бував на концертах "кому вниз".
не знаю, як йому це вдається. колись за робіння _такого_ з людьми спалювали. або ставали тими, хто спалює. абсолютно екстатичний стан - кожен його рух, кожне слово змушують відгукуватися всім тілом, кожною клітинкою... і тим, що вже не тіло - теж відгукуватися.
і коли він каже "слава нації!", і натовп відповідає "смерть ворогам!", коли ця відповідь виривається з горла перш, ніж ти можеш усвідомити, шо відбувається, - це щастя. і коли він каже "слава вам!", і ти задихаєшся, і твоє горло завмирає в німому крикові, - це щастя. і коли він співає, а з твоїх грудей вириваються ці тексти, і тіло вібрує, наче крізь нього струмом пропускають музику, - це щастя.
під час концерту милий хлопчик, який стояв поруч нас, подарував мені колосок. і це було так світло, і так незрозуміло, де він узяв колосок у цьому натовпі, і так приємно, шо захотілося сказати... просто шось сказати, таке ж світле, як ця мить (а довкола була "пісня химерного краю", здається, і я мало не плакала від божевільної радості). але горло у мене вже було трошки зірване, і музика була прекрасніша, ніж усі слова, і все одно я б нічого гарного не вигадала.
а потім, коли все скінчилося, коли вони двічі виходили на біс, коли стало зрозуміло, шо третього разу не буде, ми пішли вітатися із середою. але ми не одні були такі винахідливі, тому на середу подивилися трошки здалеку, а потім - ніби щастя було ше мало - повз нас пройшли бриних з тіткою віткою, і ми пішли вітатися з ними, бо нехай, але говорити я вже могла дуже погано, просто стояла, гризла отой колосочок (ага, мені вдалося за весь концерт його не покоцати) і намагалася не збожеволіти.
сльози прийшли вже пізніше. мене розірвало на такі малесенькі шматочки, про які й розповідати не варто - щаслива, щаслива, щаслива... й оточена до одержимості прекрасними людьми, яким страшенно вдячна за цей вечір, бо без них усе було б по-іншому.

Можно надеяться, что в будущем здравый смысл столь возрастет, что о произведении искусства станут судить по впечатлению, им производимому, по эффекту, им достигаемому, а не по времени, потребному для достижения этого эффекта, или по количеству "длительных усилий", необходимых, дабы произвести это впечатление.

_______________________________
Дело в том, что прилежание - одно, а дар - совсем другое, и никакие журналы во всем крещеном мире не могут их смешивать.

_______________________________
Пока эпическая мания, пока идея о том, что поэтические победы неразрывно связаны с многословием, постепенно угасает во мнении публики благодаря собственной своей нелепости, мы видим, что ее сменяет ересь слишком явно ложная, чтобы ее можно было долго выносить, но которая за краткий срок существования, можно сказать, причинила больше вреда нашей поэзии, нежели все остальные ее враги, вместе взятые. Я разумею ересь, именуемую "дидактизмом". Принято считать молча и вслух, прямо и косвенно, что конечная цель всякой поэзии - истина. Каждое стихотворение, как говорят, должно внедрять в читателя некую мораль, и по морали этой и должно судить о ценности данного произведения.

_______________________________
Мы забрали себе в голову, что написать стихотворение просто ради самого стихотворения, да еще признаться в том, что наша цель такова, значит обнаружить решительное отсутствие в нас истинного поэтического величия и силы; но ведь дело-то в том, что, позволь мы себе заглянуть в глубь души, мы бы немедленно обнаружили, что нет и не может существовать на свете какого-либо произведения, более исполненного величия, более благородного и возвышенного, нежели это самое стихотворение, это стихотворение per se, это стихотворение, которое является стихотворением и ничем иным, это стихотворение, написанное ради самого стихотворения.

_______________________________
Подобно тому как интеллект имеет отношение к истине, так же вкус осведомляет нас о прекрасном, а нравственное чувство заботится о долге. Совесть учит нас обязательствам перед последним, рассудок - целесообразности его, вкус же довольствуется тем, что показывает нам его очарование, объявляя войну пороку единственно ради его уродливости, его диспропорций, его враждебности цельному, соразмерному, гармоническому - одним словом, прекрасному.

_______________________________
Итак, резюмируем: я бы вкратце определил поэзию слов как _созидание прекрасного посредством ритма_. Ее единственный судья - вкус. Ее взаимоотношения с интеллектом и совестью имеют лишь второстепенное значение. С долгом или истиной она соприкасается лишь случайно.

_______________________________
Естественная манера трудна лишь тем, кому нечего на нее и покушаться - лишенным естественности. Лишь вследствие того, что стихи будут писаться с проникновением или вчувствованием, их интонация неизменно окажется присущей большинству людей и, конечно, меняющейся в зависимости от обстоятельств.

_______________________________
Я отнюдь не уверен, что в определении истинных границ долга критики не заключена грубейшая ошибка. Достоинство, особенно в стихах, можно принять в качестве аксиомы: оно становится самоочевидным, стоит только прочитать их надлежащим образом. Достоинства стихотворения перестают быть достоинствами, если их надобно доказывать; а говорить слишком подробно о достоинствах какого-либо произведения искусства равносильно признанию, что они не очень велики.

мені подобається моя нова шкіра й нові обличчя від Annette Mangseth.
а вам?

[430x314]

ще дівчаток під катом

почнемо з завтра.
завтра ейсід прокидається пораніше і їде до пирогова, а потім намагається встигнути на рос-січ послухати вінки й точно встигає послухати кому вниз. після цього ейсід іде додому й валяється на ліжку мертве, бо стільки всього на один день - то аж занадто :)
правда, ейсід досі не вирішила, вдягати свою вишиванку (не ту, яка чорна, а ту, яка туто на фотці - кстатє, зацініть, хто ше не бачив) чи краще в джинсах якихось. прокинеться - знатиме.

у неділю ейсід ботає. багато.

зате понеділок... нє, він почнеться, як має, - будуть дві пари французької літератури (бодлер і рембо), потім дві пари філософії, а вже після того... о! після того буде давно й трепетно очікуване дійство, і от вам його афішка:

[показать]

приєднуватися, звичайно ж, можна, а можна й не приєднуватися. але знайте - ви пропускаєте справжню феєрію...

узагалі-то я не пишу по книжках. мені неприємно писати по книжках - чи то позначки, чи примітки на полях, чи так, з нудьги. саме тому на моїх книжках нема автографів; навіть на тих, які фетиш поряд з образом автора. навіть якшо цей автограф би для мене міг стати ціннішим за книжку (хоча... це ше одна причина, але тут треба говорити про сюзен зонтаг і багато іншого, а я планувала не такий пост).
отож, я не пишу по книжках. але ці штуки ввели мене в цілковито трепетний захват. автор - Annette Mangseth. дивіться, яке воно...

[430x609]

таке повітряне...

отож, флешмоб.
ви тут відписуєтеся - і отримуєте букву, на яку треба назвати щонайменше п'ять літературних персонажів. і залишаєте в коментах нашкрябане.
мені естафету передала шановна Ruda_Tigra, так шо просто копіпастю з її щоденника свої відповіді.
буквочка була Л, а нам захотілося перевиконати план :)

перший і єдиний у списку мужшина - вампір лестат із хронік анни райс. якшо бути точною - лестат де ліонкур (нє, я не фанатка, я у вікіпедії підглянула, поки фейсик шукала; але потім стало ясно, шо фоток не буде).

друга - лоренца пелегріні, фатальна жінка з "маятника фуко" (нууу... щодо її фатальності зі мною сперечалися, але я від свого не відступаю). мабуть, сюди ж можна запихнути й лію, дружину казобона в тій самій книжці.

третя - лореляй. епічна й прекрасна.

четверта - лора палмер, яка існує не тільки на просторах кіно, але й у вагоні книжок про твін-пікс (я їх не осилила, проте героїня дуже показова і хай тут буде).

п'ята - ліза лендон з роману стівена кінга "історія ліззі" (гг, натрапила на офігєнну фразу: "триллер о том, как тяжело быть одновременно талантливым, мертвым и женатым").

і шоста, остання. ленора едгара по й романа дірджа. не знаю, в чиєму виконанні я її більше уявляю. але однозначно - вартий уваги образ.

я люблю шувалову, і саме з її журналу оце тягну.
і лорку теж люблю (останнім часом у мене лорка - підозріло часто; може, це теж знак?).
бастера кітона - окей, я люблю бастера кітона, якшо так хоче доля =)
шось я сильно багато люблю... цікаво, це виліковно?
а поки я про то думатиму - насолоджуйтеся...

ФЕДЕРИКО ГАРСИЯ ЛОРКА "ПРОМЕНАД БЕСТЕРА КИТОНА" (1928)
Пер. Н. Малиновской

ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА
Бестер Китон.
Петух. Филин.
Негр. Американка. Девица.

Петух. Ку-ка-ре-ку.

Появляется Бестер Китон, на нем висят четверо детей.

Бестер Китон (выхватывает деревянный кинжал и закалывает детей). Бедные мои детки.
Петух. Ку-ка-ре-ку.
Бестер Китон (забрасывает трупики землей). Один, два, три, четыре.
(Садится на велосипед и едет.)

На куче канистр и дырявых покрышек Негр жует соломенную шляпу.

Бестер Китон. Изумительный вечер!

В пресном небе кувыркается попугай.

у цій дівчині, народженій у ванкувері 24 листопада 1956 року, змішалися англійська, шотландська й естонська кров. її можна знайти на центральній розгортці плейбоя за червень 1977 року. ай лайк іт.

[438x650]

+11

[297x409]
мій академічний рік розпочався з бодлера.
у символічності цього сумнівів нема. залишилося визначити, шо це символізуватиме для мене...


Веселий мрець

У жирній та слизькій землі, де слимаки,
Я вирив би собі ту яму серед цвілі,
В ній випростати б міг старі свої кістки
І спати в забутті, як риба спить у хвилі.

Геть мотлох духівниць, надгробки та гробки!
Не треба сліз людських на тій моїй могилі,
Хай круки пити кров летять звіддалеки
До цих брудних кісток в моїм колишнім тілі.

О друзі-хробаки без вух і без очей,
Дивіться, йде до вас мертвяк веселий цей!
Філософи, сини гнилятини неситі!

Руйновище моє діравте до кінця!
Скажіть, які то ще тортури є у світі
Для тіла без душі, серед мерців мерця?

колии вчора оголосили офіційний початок академічного року, я мало не зірвала голосу від радості.
такого щасливого (а може, й не зовсім такого - здається, учора на посвяті я була щасливіша) ейсіда ви мали нагоду побачити ше на конвокації. теж у мантії і з бонетиком. цього разу ейсід завбачливо причепило його заколочками. вррр =)
залишається трошки більше години до французької літератури, і хочеться вам шось розповісти про те, яка я насправді зараз достобіса виповнена радістю буття, але ви й так, мабуть, знаєте. хочеться сміятися, плакати й танцювати.
я люблю могилянку.
я люблю своїх викладачів, з якими працюватиму в цьому триместрі, хоча й знаю з них тільки одного. я люблю навіть найвимогливіших із них.
я люблю пана сергія, який з нами трьома вчора всю врочисту частину проспілкувався - ми за ним скучили.
я люблю пана ростислава, який вчора курив люльку й наприкінці врочистої вже трохи втомлено всміхався.
я люблю пана романа, якого вчора не було - ми за ним теж неймовірно скучили (він найчудовіший науковий керівник на світі).
я люблю державний гімн, "боже, великий, єдиний" і гаудеамус.
я люблю вагон могилянців у мантіях і бонетах.
я люблю своїх одногрупників (поки шо; це не навсігда).
я люблю це життя, бо воно найпрекрасніше з усіх життів, які в мене будь-коли були (і хай тільки хтось спробує засумніватися в його справжньості).

а ше сьогодні поїхала лєна. мені вже трошки за нею скучилося...

[494x699]

хтось знає, шо я таки ше раз маю попросити в цього когось пробачення. будемо просити отак. хоч шось :)

[496x600]

їх там багато...

стибзєно тут. читайте-читайте на здоровлячко...

[показать]

інгеборг соренсен - норвезька модель і акторка, народжена в драммені 16 травня 1948 року. була дівчиною місяця в плейбої у березні 1975.

[699x472]

+8

а тепер я буду весь день ходити трошки вдарена й трошки... взагалі буду. ті, хто в дискурсі, зараз зрозуміють.
"шахмати для дибілів" вийшли вчора. тобто вони вже є, але я їх поки шо не дістану. ше одне очікування. а найгірше - шо про них ніде нічо нема, ну просто глухо, навіть на сайті факту, навіть в бринихівському жж. шо за фігня? обкладинки не викладаю, бо обкладинки, як ви здогадалися, теж ніде нема.
зате мудрий гугл мені сказав, шо імбецильні дітки з "виделки" (це такий типу літературний форум... там відсоток імбецильних діток, я так розумію, вищий, ніж навіть у нас, шо взагалі катастрофа) вважають, шо бриних не знає мови. патаму шо книжка називається "шахмати для дибілів" - ви тільки уявіте, дві помилки в назві! а ці кляті редактори, яких давно звільнити треба, їх не помітили! і я тепер не буду читати цю книжку!
ну й прапор їм кудись туди. бозя мозку не дала - в аптеці не продається. може, вони в реальному житті й майже адекватні люди, однак... інтернет відкриває широченний простір для виявлення тупості людської.
от. посварила. від тих відчуттів, шо заповзли мені під ложечку, коли поштовий клієнт сказав, шо є лист від пана михайла, сваріння не допомогло, звичайно, але від них нескоро шось допоможе.
кстатє... хто зі мною восьмого на пезентацію? ;)

упдате: повна калокагатія... зміст зарівно прекрасний, як форма. одна з небагатьох пристойних сучукрлітівських обкладинок.

[показать]

шото фраза, звернена до дорогої редакції, останнім часом дуже часто звучить з моїх вуст.
так і сьогодні - я таки хрінєю, дарагая рєдакция.
не хочеться говорити про всіх наших східних сусідів, але декотрим з них таки необхідна лоботомія.
читаємо й проникаємося отут: http://ibigdan.livejournal.com/3761905.html
правильно я роблю, шо гозєти не читаю... =)))

знову рондель. завдання досі ті самі, тому тут і помста, і птахи, й озеро.
шось я сьогодні занадто багато думаю про закінчення літа. може, тому, шо була в могилянці - й вирішила, шо літо таки нарешті закінчується. може, тому, шо моя довга коричнева спідниця - осіння така - сьогодні виявилася дуже доречною. може, тому, шо хочеться пити нітрохи не літній чорний чай з важким ароматом вишень. біс його зна. а ше френдстрічка, яка теж думає про закінчення літа, і бредбері, який мене ніяк не покине, і музика, яку колись один знайомий назвав досконалою для холодних осінніх вечорів... і ковдра, якою доводиться вкриватися. одна з найбеззаперечніших ознак осені.

це літо скінчиться - кохані ідуть, не прощаючись.
вже й зграя пташина у гострий складається клин.
так мстяться недоспані ночі, невипитий чай, а чи
дзвінки телефонні, пропущені нами колись.

останні дні літа - як помста неношених маєчок:
від них замерзають рамена в цілунках імли.
це літо скінчиться - кохані ідуть, не прощаючись,
вже й зграя пташина у гострий складається клин,

вже й синій озерний туман над водою поплив,
вже пізно чекати на сонце - і страх майже заячий:
воно покидає нас, ми неслухняні були...
й навряд чи ми станемо кращими завтра, коли
це літо скінчиться - кохані ідуть, не прощаючись.

[336x350]
- театр кави на подолі, де джаз і класична музика
- порожні коридори могилянки
- чорний чай з важким вишневим ароматом
- дерев'яні шпильки у волоссі й довгі керамічні сережки
- зовсім змерзлі ноги
- бредбері, олді й сальвадор далі
- кульбаби, про які думається через бредбері (хоча навряд чи можна не думати про кульбаби, коли закінчується літо)
- смішне очікування чогось невизначеного, від чого смокче під ложечкою й пересихає в горлі
- дівчата з плейбоя шістдесятих-сімдесятих років
- занадто багато планів на найближчі два тижні
- леонард коен, кріс айзек і нік кейв, розбавлені r.e.m.'ом