Нам бы не мешало припомнить, что критика - дело столь же естественное, как дыхание, и уж мы никак не станем хуже, если будем в состоянии сформулировать происходящее в нас при чтении книги и определить переживание, ею вызываемое, если научимся подвергать критическому анализу собственный разум, погруженный в работу критического осмысления.
_________________________________

Не только лучшее, но и самое индивидуальное в этом произведении открывается там, где всего более непосредственно сказывается бессмертие поэтов давнего времени, литературных предков автора.
_________________________________

Новизна лучше подражания. Но традиция - понятие гораздо более широкое. Ее нельзя унаследовать, и, если она вам нужна, обрести ее можно лишь путем серьезных усилий. Она прежде всего предполагает чувство истории, можно сказать, почти незаменимое для каждого, кто желал бы остаться поэтом и после того, как ему исполнится двадцать пять лет.
_________________________________

Это чувство истории, являющееся чувством вневременного...

книжковий супермаркет. я і консультант.
- день добрий, а у вас є майн кампф?
(реакція миттєва)
- нема.
- а... коран?
шо найцікавіше, він ніби й не здивувався. все одно по мені видно, шо коран я питаю не для себе. зате майн кампф справді хотілося б у нормальному виданні з палітуркою й гарними сторіночками, бо ношуся, як якась дурна, з роздруківками =(
а коран, кстатє, є. і просто так, і з коментарями, і красівий дорогий, і не дуже.
з того всього купила собі дві книги мертвих - єгипетську й тибетську. не знаю насправді, нашо, просто захотілося - і біс із тим, шо часу на читання різного лівого (враховуючи особливо, шо ніцше мене чекає вже понад місяць) майже нема. нехай будуть у хаті, то корисна штука.
до речі. з того всього зареєструвалася на тематичному форумі - вони досліджують історію питання, у правилах написано, шо будь-які неонацистські випадки заборонено. гарні діти...

[404x579]

ше дітки.

Я так довго мовчав.
Ти ж бо знаєш, як важко було мені в сутінках
Устами вологими на добрі слова натрапляти.
Коли надовкіль злі назви річок,
Колись таких добрих річок,
Що сповільнили свій ритм до ритму лікарень.
І хмари на їхньому плесі сьогодні над вечір -
Це психіатри досвідчені, зодягнуті в біле.

Коридором ріки вони відпливають у темряву,
Перемовляючись по-латинськи.
Сплески рибин і діагнози,
Озлоблені вірші, озлоблений колір троянд,
Назви ліків, що зроблять нас дуже спокійними.
Серед дерев озлоблених, серед акацій,
Коли їх чорне насіння буде лунко витріскувати
Із рудуватих стручків.
І мов зграї сполоханих птиць пролітатиме високо над нами.

Я так довго мовчав.
Ти ж бо знаєш, як важко було мені в сутінках,
Коли надовкіль злі назви річок.

Я так довго мовчав.
Я так довго мовчав.
Я так довго мовчав.

(грицько чубай; із поеми "говорити, мовчати та говорити знову")

[400x204]
останнім часом я підозріло часто плачу від щастя. оці два минулі дні - то суцільне проникнення святим.
сьогодні теж співали "ленту за лентою" - разом з тарасом чубаєм. це було шось феєричне і прекрасне (а про "вону" він таке сказав: "вірші костя мосальця, який написав [такий дуже правильний вираз обличчя] "вону", але в нього є багато [така правильна пауза, під час якої зал устиг залитися щирим радісним сміхом] інших текстів"), тарас чубай - то так чудово, шо аж дух перехоплює, чесно-чесно. нам із ним гарно співалося й гарно сміялося.
вчорашня "лента" на михайлівській теж, в принципі, кльова була ;) як і решта пісень сьогоднішнього концерту.
файно нам.

/гарне фото стибзено тутечки. блог вартий того, шоб туди завітати/.

час плинний - києво-могилянська академія вічна
[342x258]

ти не чекай, моя оксано,
додому з лісу партизана,
бо завтра знову буде бій
і не вернеться сотник твій.

(рутенія)

слава нації.
зі святом нас усіх.
сьогодні на михайлівській площі зрозуміла, шо святі речі - як би масово їх не компрометували - у нас усе-таки лишилися. і такими вони й зостануться надалі, поки зостануться ті люди, котрі були там з нами.
нє. не писатиму про те, шо ви пропустили півжиття й усе таке. просто... я зараз щасливе.

шукаю супутників сюди:

[показать]

зголошуватися - якшо вам раптом захочеться - можна ше тиждень, потім піду по квиточки сама. не знаю, як на сцені дк нау поміститься шістнадцятеро людей, але це прекрасно, шо вони приїздять, і пропустити це - злочин проти себе.

Это цитата сообщения lal_Ritta Оригинальное сообщение

Небо в ладошках

[317x480]

 

Далее

радісні штуки від Clotilde Goubely.

[700x530]

гррр!

заберіть дітей від моніторів.

(с) padluchcho

Свобода

(подражаніє Л.Подерв’янському)
п’єса у двох діях

Усі дійові особи видумані, а тому випадково на когось схожі.

Дія перша.

by floriandra

1. Coffee for Mister Mondrian
[600x600]

ше три гарного

ейсід сьодні дуже багато зробив. але все одно вийшло, як завше - в останню хвилину стало ясно, шо на більше сили нема. і вагон планів (крім того вагону, який уже готовий - знаєте, триста речей, які необхідно зробити на позавчора) іде лісом. хоча... все одно я би на все не змогла встигнути - по-перше і по-найважливіше, воно все в один час. семінар з філософії, з якого я пішла, бо мені таки погано (допию чай і піду міряти температуру), літтусівка, литовське кіно в могильному кіноклубі й каурісмякі в кіноклубі смолоскипа. холєра, ну як так можна? усе починається / закінчується з інтервалами в півгодини =(
четвер - занадто мистецький і занадто складний день. тому в четвер у мене просто вихідний від усього. крім, звичайно, англіцької й філософії. сьогодні зі мною були й мене підтримували ктулху і вагнер. за шо їм велика вдячність.

ілья михайлов, сьогоднішній бізнес-лінч:

автор не учился даже в начальной школе и потому относится к буквам, как к каким-то симпатичным кракозябрам.

нє, я розумію, шо це з іншої галузі, але таки візьму це на озброєння.

[300x300]
продовжуємо процес ознайомлення із гарною музикою вітчизняного виробництва =)
зараз у мене в плейлісті, окрім Vперше 4ую, стоять іще Дивні Речі й Обійми Дощу. насправді всі три гурти дуже контрастні, але мій мозок каже, шо так треба.
Дивні Речі - мої гарні друзі, але їх у тирнеті ше нема, тому посилань не даватиму й сама не заливатиму їх нікуди. натомість Обійми Дощу - сильний гурт, про який я не знала абсолютно нічого, поки не почула їхньої музики. тому в моїй симпатії до них мінімум особистого - хлопці справді добре грають, і все тут. і вокал у них гарний, шо насправді дефіцит, тому не можу не попіарити :)
скачати й послухати можна, по-перше, на інфосторі:
небагато - шість треків, загальна тривалість - 33 хвилини.
але якшо ця пекельна машина не захоче вам віддавати музику, можете стягнути тут - тобто на їхньому офф. сайті - епішку, на якій чотири треки.
якшо сподобається - є ше одна смачна штука: кліп на пісню "мертве дерево". теж інфостор.
приємного слухання. сподіваюся, ви отримаєте від них не менше задоволення, ніж я.

впливи андруховича й середи очевидні. чи шось із ним не так, чи то я заспокоїтися не можу. нє, з ним точно шось не так, але не знаю, шо. мдя. поки шо най лежить.

[343x519]
є такі зачаровані двері, що їх відчиниш -
і не спинишся на порозі. ти хочеш? - хочу.
за такими дверима заховано всі причини,
за такими замками дихають тільки мовчки.

з того боку - у потойбіччі - виросло місто,
але вслухайся - звук руйнує тендітний спокій,
хтось іде, по бруківці ступаючи надто різко,
у дзвінкому повітрі відлунюють його кроки.

це з інакшого міста майстер. ти чуєш? - чую.
я повторюю його ймення, нібито мантру.
він сьогодні в моїх покоях переночує,
а назавтра над ранок далі рушить у мандри.

перед ним дорога постелиться, наче хустка,
і засмучена жінка наступну відчинить браму.
на відьмацьких костях йому двічі випаде пусто -
у покоях чужих ніч його зустріне так само,

як моя зустрічала і шовком пестила шкіру,
а над ранок усе повториться, ніби в міті.
є такі зачаровані брами, - ти віриш? - вірю, -
що за ними будь-який спогад надто розмитий,

тож коли він прийде сюди через сотні років,
мов уперше, моїх торкнуться його долоні,
а назавтра - забудуть. цього вимагає спокій.
це мої потойбічні двері. він тут сторонній.

транслітера пише:

Черговий “випуск” бук-арту - це спроба проілюструвати (знову вірш) безсмертне творіння Андруховича. Тобто дві строфи із безсмертного творіння. Але при тому проілюструвати так, щоби картинки не відволікали увагу від тексту.

від тексту справді не відволікає. більше того - змушує вдивлятися в текст.
клікайте - і воздасться вам. і не ведіться, коли воно запропонує вам зменшити картинку - тільки повнорозмірна вона виглядає так, шо аж дух перехоплює, все інше - марнота.

[показать]

повний текст

мальовані дівчатка від martin abel.

[422x620]

ще...

Nie w tym rzecz by nie dać -
Rzecz by wiedzieć komu.

(c) Brathanki

*ага, про те, про шо ви подумали. просто тому, шо підхід гарний.

від kichi.
так отож - проминають ягнята, лишаються тільки овни. смішні й рогатенькі. є в мене сентимент до цих тварюк.

[348x504]

багато всяких

роман скиба - скорпіон (я дулне і переплутало; але в кожному разі в нього скоро день народження).
зате я - овен. звичайно, думати, шо прекрасність цього тексту полягає для мене тільки в овнах, не варто. і знаєте, шо цікаво? учора я намагалася його знайти, однак не могла ніц згадати, окрім протиставлення ягнята - овни. гугл дав посилання на гомера. усе зовсім не просто так... і за це я ше більше люблю скибині тексти - вони значно глибші, ніж здається на перший погляд. (а гомера перечитати таки треба...)

Одіссея-2000
Хто прокинеться першим, збагне, що вертатись - клопіт.
Бухне сонце піщане - персти обпечуть боги.
Скільки виросло скель тут, відколи нема циклопів -
А отари ще й досі пасуться край їх могил...
Піт визлочує руна – в них душно овечим душам.
Сходять кров’ю графіті на стінах святих печер.
То гора найстаріша спокутує гріх пастуший –
Сиза лава прокази у венах її тече.
А сюди ж не літатимуть навіть поштові собаки…
Мед змобільніє в сотах – ну от і кінець зв’язку…
Дев’ять грамів до неба. Один океан до Ітаки.
Нам, тверезим від спеки, ліпити її з піску.
Нам вслухатись по ночах, як риби померлі квилять,
Як тайфунами марить зіпсований наш приймач…
Як у реві припливу, на зовсім коротких хвилях,
Крізь ефір проростає сирен прибережний плач…
Це життя виліковне, як нежить від ворсу вовни.
Пиймо вина джерельні, змиваймо з облич іржу…
Проминають ягнята – лишаються тільки овни.
Ми їх обрані стригти. Бо й вічних колись стрижуть.
(с) Роман Скиба