[показать]

йолки, які ж вон чудові.
як же я їх люблю.
це було неймовірно прекрасно.

на цих фото їй 22.
конні крескі (19 вересня 1946 - 21 березня 1995) стала дівчиною місяця у плейбої в січні 1968. (а ще - дівчиною року 1969, але то вже потім).
мені циферки 1-9-6-8 асоціюються з купою всього - франція, чехія... і чомусь вона схожа на ці асоціації.

[472x699]

ще...

шукала гарних страшних штук.
знайшла гарного й навіть трошки страшного.
чорний гумор, так сказаць.

by anthony clarkson.

[432x576]

ляааачно?

...які я дуже хочу нарешті про- або дочитати:

- "слова і речі" фуко (в найближчих планах)
- "вступ до психоаналізу" фройда
- "три книги пірронових положень" секста емпірика
- "критику цинічного розуму" слотердайка все-таки нарешті
- пенталогію стихій башляра
- "нескінченну історію" міхаеля енде
- "народження трагедії", "жадання влади", "антихристиянина" й узагалі всього ніцше
- "буття і час" гайдегера
- "острів дума" кінга (каюся. досі не можу ніяк)
- "страх і терпет" сьорена к'єрк'єгора
- "західний канон" блума
- "світ як воля і уявлення" шопенгауера

і це тільки те, чого хочеться тут і зараз.
мовчу про тексти, які не актуалізувалися сьогодні.
мовчу про вагони недочитаної малої прози й віршів.
еххх... знаєте, це як у блеза сандрара - книжкова булімія: "я хотів прочитати всі книги. усі й одразу". а я ж навіть не всі хочу...

сьогодні день народження одного дуже кльового дядька.
натхнення йому...
[500x686]

не можу втриматися. ше одна підбірка фоток під катом.

знову більше для себе.
але, знаєте, бг - це свято і світло.
мене останнім часом оточує переважно святе і світле. навіть якшо це французька література (як сьогодні висловився пан тарас: у мене таке враження, шо вся ваша французька література - послідовники (тут я сказала "і ви маєте рацію") де сада (тут ми всі дружно засміялися, бо такі да)).
цим святим і світлим треба ділитися. дивіться...

(до речі, юльцю, якшо ти читаєш це, зайди під кат і подивися "трамонтану" приблизно до 2:20, там буде одна знайома картинка. але це не знімає моєї обіцянки показати тобі його все :))

zoom zoom zoom



далі. більше. глибше.

[500x531]

уперше це фото з'явилося у мене у френдстрічці на жж якийсь місяць тому. з того часу я його бачу підозріло часто.
нехай буде тут про всяк випадок.
на світлинці - фрідріх ніцше, його товариш пауль рее і - з батогом - двадцятиоднорічна лу саломе. її руки просив ніцше (і рее, кажуть, теж); її любив фройд; вона практично виростила рільке. риси лу саломе знаходять у заратустрі (іноді пишуть, шо вона - це заратустра, я не знаю, шо там у них було, але чомусь думаю, шо то в кожному разі перегин).
і знаєте, шо б там не казав ніцше - особливо вустами заратустри - про жінку... мені здається, він має рацію.

О друге

Не раб ли ты? Тогда ты не можешь быть другом. Не тиран ли ты? Тогда ты не можешь иметь друзей.
Слишком долго в женщине были скрыты раб и тиран. Поэтому женщина не способна еще к дружбе: она знает только любовь.
В любви женщины

есть несправедливость и слепота...

[183x300]
читати ніцше - це свого роду заклинання. ніколи б не подумала, шо буду _так_ читати ніцше.
взагалі-то сталася одна штука, після якої варто на певний час припинити читання автора. але ми будемо з цим боротися. ну бо ж смішно - я писала реферат про мальдорора й заратустру на французьку літературу (до речі, з охочими можу поділитися; так думаю, шо варто його взагалі викласти в тирнет, бо виявилося, шо багато людей із цих двох імен знають тільки одне... а ці два імені таки варто писати кров'ю на асфальті, якими б неоднозначними не були персонажі, ними названі)... так от, я писала цей реферат і в якусь мить зрозуміла, шо сиджу і плачу. друкую і плачу. це дуже гарно, шо він писався не від руки, бо довелося б змінити аркуш і переписувати все начисто, але саме плакання - ненормальне. до цього зі мною шось схоже ставалося тільки раз, коли помер воннегут, а мені треба було про нього роботу на світову літературу, і я писала саме про його сприйняття смерті (це теж, між іншим, варто викласти, там багато ілюстрацій і дуже сумно) - така юна мазохістка, сиділа й капала слізками на клавіатуру. але то ж був воннегут, який помер вже через рік після того, як я почала працювати з його текстами, і смерть якого була для мене болюча, реальна й несподівана.
а тут - ніцше, якого вже сто років як нема, слова про якого давно погрожують перетворитися на банальності. мало того - це якісь півтори фрази про ніцше й письмо кров'ю в контексті образу заратустри. і мене розірвало таким сильним внутрішнім вибухом, шо самій страшно.
зараз читаю його "невчасні міркування" про вагнера й відчуваю, як із кожною сторінкою все більше їх обох люблю - і вагнера, з яким у мене надто складні стосунки, й ніцше, який мене доводить до тихих істерик, наче вродливий учитель дев'ятикласницю. хто зна, може, вагнер був однією з причин божевілля ніцше, одним із чинників його хвороби, бо ж ніцше казав, шо вагнер - і сам хвороба, а не людина. але це вже потім, у "казус вагнер", 1888 року. у "невчасних міркуваннях" - це понад 15 років до того - вони ще таке єдине, таке глибоке єство... так писати про когось - це більше, ніж просто з любові. що далі, то сильніше шкодую, шо не знаю німецької. якшо наступного триместру буде трошки легше, піду вчити німецьку. вони мене захоплюють.
і знаєте, я неймовірно вдячна "астролябії" за цю книжку - перший том із анонсованого повного зібрання творів ніцше. мрію про весь п'ятнадцятитомник, бо якшо якісь книжки й варті того, шоб перечитувати їх раз по раз, беручи з полички і вдихаючи паперовий запах, то лише такі. фантастичні тексти у прекрасних - таких рідкісних для українського наукового книговидання - перекладах. маленький фетиш на сімсот сторіночок.

якшо ви дивилися "мерця" з джонні деппом, ви зрозумієте, шо мені нагадує ця фотосесія.
якшо не дивилися - варто. але сама фотосесія від того не гіршає.
прекрасний юнак christian brylle. фотограф - lachlan bailey. такого чудового насправді не буває. дивно, але воно зворушує майже так само, як фільм.
а, так. мене підзадрало ставлення в This_is_Erotic. це єдина ложка дьогтю. думаю, чи не забити на них. усе-таки якшо тобі не подобається ставлення до тебе в когось у гостях, найправильніший вибір - піти звідти.
а зараз - про хлопчика. який же він неймовірний...

[650x432]

ще...

ше одна порція того, шо не зовсім конюшинки :)
до речі, разом з тим, шо таки конюшинки.

by hellfirediva

[600x600]

more...

(конюшинки в моїх вухах - як дзвіночки в її волоссі - соль-дієзом... і стільки світла довкола...)

Krzysztof Adamek

[600x600]

more...

[342x480] [345x480]

Криза відміняється! Чутки про те, що українська культура на період фінансових негараздів наказала довго жити – виявилися «ДЕ?ЩО?» перебільшеними! Жива і здорова культурна необогема запрошує Вас на «ZixZixOne-FEST-2009», який відбудеться 4 та 5 грудня 2008 року у галереї «Лавра», за адресою: пров. Лаврський, 9 (прохід з чорного входу галереї). Початок о 17:44.

Ми настільки духовно багаті, що можемо собі дозволити організувати некомерційний фестиваль на якому зберуться виключно невипадкові учасники. Ба, навіть глядачі у нашому «ZіхZіхOne-FESTі-2009» не споглядають, а безпосередньо беруть участь у дійстві!
Фестиваль влаштовано силами учасників фесту – журналістів, театралів, кіношників та музикантів. Тому не дивно, що саме ці види сучасного мистецтва демонструватимуться на «ZіхZіхOne-FESTі-2009»

Vперше:
200 000 учасників, 117 баянів, 74 МВт звуку, 6 роботів-каскадерів і
1 Б.ригада Т.ворчих І.ніціятив

Статечне панство, приходьте і насолоджуйтеся!

програма фесту

стибжено тут, але там написано, шо стибжено набагато раніше, тому, якшо хочете першоджерела, йдіть за посиланнями.

СРАКА, ж., вульг.-просторозм., згруб. Заднє місце людини або тварини.

Не бачити, як власної сраки без дзеркала — не отримати, не мати чого-небуть жаданого, бажаного.

В сраці був — гівно бачив (видів) — а) Про людину, яка безпідставно вихваляється тим, що бувала у багатьох місцях і багато бачила; б) уживається для емоційного вираження незадоволення, обурення і т. ін.

Виглядати, як небіжчика срака — бути дуже змарнілим.

Гарний як срака навиворіт (як три сраки за кущами) — зовсім негарний (про людину).

а ви думали!

ну так, воно гламурно. ну так, подекуди воно перебільшено. але сама спроба - це майже подвиг. а майже вдала спроба - це дуже добре.

moises gonzalez vs gustav klimt

[249x560] [287x560]

багато красивого

більше не буде великих літер -
ти з мене всеньку абетку витер.
ти в мені буря, ти мені вітер,
видмухати б, не лишити сліду,

вимести, наче листки опалі,
вишкребти, нібито зі скрижалів.
поки ти тут, ми в такій опалі -
встань і піди, чуєш, встань і вийди.

будь мені лазар, будь в мені цезар.
кинутий жереб впаде як лезо,
груди порізавши. тихо. це за
те, що ми надто любили ігри:

гра у довіру, у садо-мазо.
ця невимовність, в якій ми разом,
мов ідеальна модель для джазу;
хтось із нас залишки тексту вигриз,

хтось нам позаздрив на наші букви.
тиша тепер - до незмоги бути.
так тобі й треба. живи. спокутуй -
нас уже двоє таких порожніх.

світ завмирає на грані слуху,
біль затихає, як решта звуків.
бачиш, яка це печальна мука:
хочеш кричати, але - не можна.

*афазія - розлад мовлення, часткова або повна втрата можливості користуватися словами для висловлення думок і спілкування.

Лучше быть старым пидорасом как Оззи Осборн, чем старым пидорасом как Элтон Джон.

(с) мерилін менсон, знайдено в кальдазара.
і знаєте, такі да.

[500x600]

під катом - фотосесія для rolling stone

ланцюжки асоціацій приводять до все нових спогадів.
сьогодні в могилянці не було світла. його не було й учора, в принципі, але вчора нам було неважливо, а сьогодні - важливіше. тому шо, якшо досі хтось не знає, ізвєргі з кафедри й деканату (не знаю, хто там має більше мани) поставили нам філософію для підготовки до кандіспиту - вдумайтеся - на шосту-сьому пару. тобто з пів на п'яту до пів на восьму. тобто коли вже зовсім темно й навіть можливо трошки романтично, якби там була не філософія, а, скажімо... нє, не німецький романтизм, у жодному разі.
від сьогоднішнього безрезультатного чекання викладача в кабінеті зі свічечкою (по ходу, в той самий час він чекав нас під корпусом, бо всередину його не пустили - там же темно, який сенс? ага, а ми відмазалися тим, шо нам треба здати реферати, хє-хє) у мене лишився незмивний спогад у буквальному сенсі слова - я облила арафатку воском. зате тепер можна ходити і себе нюхати.
поки я йшла з сільпа, нюхала себе й думала про вагнера, з яким у мене останнім часом дуже складні стосунки, частина мозку, не зайнята вагнером, довела мене до одної дуже кумедної історії з глибокого дєцтва, яку я раніше соромилася будь-кому розповідати, тому шо це ж стрьомно. але я вже достатньо доросла дівчинка, шоб не лякатися своїх старих тупуватих дописів на форумах, невдобних випадків із представниками чоловічої статі чи смішних історій із глибокого дєцтва. я росту через це. я рада, шо це переростаю. найбільше мені подобається зараз спостерігати, як переростаю сама себе позавчорашню - за останні вісім місяців я сильно подорослішала (дякую, пане сергію, ви до цього теж причетний). але про це якось іншим разом. ви ж чекаєте історії, правда? ;)
вийшло багато тєксту, тому історію й висновки читайте під катом

ви знаєте марка райдена. а тепер ви знатимете ше пако перегріна.

paco peregrin vs mark ryden
[300x389] [313x389]

тут ше одне цікаве

коли я вперше про то почула - ше не знаючи, шо це був смайл, і не маючи анінайменшого бажання розплакатися - мені стало просто моторошно. через людей, які о восьмій вечора перед входом у метро дозволили комусь стекти кров'ю. через абсурдність самої ситуації, яка насправді, якшо придивитися, виявляється абсолютно нормальною. увечері в суботу на контрактовій - ви уявляєте, скільки людей тоді було навколо? а коли викликали все-таки швидку, було вже пізно.
коли коханий прийшов учора додому і сказав, шо це був смайл... я не знаю, ким треба бути, шоб підрізати смайла - я сумніваюся, чи на контракті знайдеться хтось, хто був би такий позитивний. йолки, останнє, шо я про нього пам'ятаю, - це як він підійшов до нас просто так, похвалитися сорочкою, яку йому мама пошила. таке світле, таке шось придуркувате й хороше, ніхто з нас із ним насправді тісно не спілкувався, але хотілося всміхатися, коли його бачили.
але найгірше - кажуть, це були фактично свої. теж якісь неформали. двох уже взяли, але ж це нічого не змінює. як можна почуватися в безпеці, коли не тільки чужі, а й на позір свої тебе можуть отак?
знаєте, шо в цьому лякає мене найбільше? у людини мого віку не можуть так часто помирати знайомі...

ше одна цілковито містична фотосесія.

Editorial - Conte d'hiver
Magazine - Vogue Paris October 2006
Photographer - Mark Segal
Model - Marcelina Sowa & Suzanne Diaz

[479x700]

ще...